Адвокатська діяльність

16

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Інститут післядипломної освіти

за спеціальністю: «Правознавство»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни

«Адвокатура»

Варіант 4

Виконала студентка 558 групи

Дунда О.В.

Оцінка____балів

Перевірила:

к.ю.н. Лісна Іванна Стефанівна

Миколаїв, 2009

ПЛАН

1. Адвокатура України за судовими статутами 1864 р.

2. Порядок реєстрації адвокатських об'єднань, колегій, фірм, контор та інших формувань.

3. Цивільний відповідач у кримінальному процесі - адвокат як його представник.

Література

1. Адвокатура України за судовими статутами 1864 р.

Історія адвокатури йде вглиб віків і навряд чи сьогодні можливо точно встановити дату її появи в нашому суспільстві.

В своєму розвитку адвокатура України пройшла тривалий період. Перші зародки адвокатури з'явилися за часів Київської Русі. Адвокатська діяльність у зазначений період була досить примітивною, не існувало нормативних актів, які регулювали б цю діяльність. Інститут захисту та писемне право розвивалося в Київській Русі в особливих історичних умовах общинного співжиття, тобто захист, обвинувачення, покарання ставали функціями общини. За часів Київської Русі роль захисників у судах виконували рідні та приятелі сторін, послухи, «видоки». Сутяжні справи вирішувались громадою в цілому, тому, по суті, всі ставали свідками безпосередньої події чи свідками порядного життя обвинуваченого. Саме перших називали "видоками", а других "послухами". В цей період, коли українське судочинство характеризувалося суцільним пануванням звичаєвого права та повною його перевагою над писаним законом, праця захисника у судах мала характер громадського, товариського, а не професійного заняття. Його роль полягала виключно в моральній підтримці своєї сторони.

Професійна адвокатура в Україні сформувалася в період польсько-литовської доби. Важливу роль в цьому відіграли Литовські статути та Магдебурзьке право. Литовський статут передбачив спеціального урядового захисника для убогих людей, вдів і сиріт, які не могли себе захищати - прокурора, згідно цього документа захисником могла бути людина, яка була добре обізнана з писаним правом - професійний юрист. Таким чином, у Литовському Статуті вперше в Україні зроблена спроба чітко виділити адвокатську діяльність як певну професію.

Як самостійний правовий інститут адвокатура в Україні була запроваджена після проведення на початку 60-х років ХІХ століття судової реформи в царській Росії. Реформа заклала основи компетентної та самокерованої організації адвокатів. Правову регламентацію інститут адвокатури отримав за «Судовими статутами» від 20 листопада 1864 року. Згідно цих статутів адвокатура поділялася на дві категорії:

1) присяжних повірених- корпорацію, які давали професійну присягу адвокатів;

2) приватних повірених, які індивідуально займалися адвокатською практикою.

Адвокатура формувалась на основі професіоналізму та суворих вимог до особи присяжного повіреного. Обов'язковою умовою для вступу кандидата до складу присяжних повірених було досягнення 25-річного віку, наявність вищої юридичної освіти та п'ять років судової практики у якості урядовця судового відомства чи помічника присяжного повіреного. Особа, яка відповідала вимогам, подавала заяву до ради присяжних повірених з проханням про її прийняття в члени присяжних повірених та докладала необхідні документи. Рада, розглянувши прохання, приймала рішення про прийняття кандидата чи про відмову у прийнятті. Відмова могла бути оскаржена в суді. Особі, прийнятій у присяжні повірені, видавалося свідоцтво про включення до списку присяжних повірених, який опубліковувався для загального відома, потім особа приймала присягу. Також рада могла відмовити у званні присяжного повіреного особі, яка хоч і відповідала вимогам закону, але не мала моральних якостей, необхідних адвокату для виконання його обов?язків.

Присяжні повірені користувалися наступнми привілегіями: правом вести цивільні справи у всіх судах; правом посвідчувати своє повноваження не тільки довіреністю, але і словесним поясненням довірителя та повіреного, записаним у журналі суду; правом передавати один одному змагальні бумаги з цивільних справ без допомоги судових приставів; правом захищати осіб, які обвинувачувалися у державних злочинах та судимих у Верховному кримінальному суді.

Розмір та порядок виплати нагороди присяжному повіреному за його працю визначався письмовою угодою з клієнтом. У випадку відсутності такої угоди, розмір нагороди визначався спеціальною таксою, яка кожні три роки встановлювалася міністром юстиції.Такса встановлювалася тільки для цивільних справ. З отриманих гонорарів кожний присяжний повірений відраховував проценти для отримання загальної суми , направленої на нагороду присяжних повірених, які назначалися головами судів для захисту малозабезпечених підсудних.

Згідно зі ст. 367 Заснування судових установлень на раду присяжних повірених покладався розгляд скарг присяжних повірених, а також за точним виконанням ними законів, встановлених правил. У зв'язку з цим рада розглядала скарги одного присяжного повіреного на іншого, скарги довірителей на своїх повірених, заяви сторонніх осіб , скарги помічників на присяжних повірених та інші.

Дисциплінарне провадження у відношенні присяжного повіреного порушувалося за рішенням голови ради чи самої ради. На підставі ст. 368 Заснування судових установлень рада мала право накласти на присяжних повірених такі дисциплінарні стягнення: застереження, догану; заборону виконувати обов?язки присяжного повіреного, на строк, визначений радою, але не більше одного року; виключення зі складу присяжних повірених. Але для застосування таких заходів, як заборона виконувати обов?язки присяжного повіреного та виключення зі складу присяжних повірених потрібно було 2/3 голосів ради.

Присяжні повірені мали своїх помічників. Вони приймалися на роботу згідно правил організації помічників присяжних повірених, виданих у Москві у 1878 році, цими правилами встановлювалися умови вступу у помічники, їх права та обов'язки, дисциплінарна відповідальність.

Основним завданням помічників було надання допомоги адвокату по канцелярії. Але насправді роль помічників присяжних повірених цим не обмежувалася. Помічники самостійно вели цивільні та кримінальні справи. Про всі справи, які знаходилися у їх провадженні, вони були зобов?язані повідомляти присяжних повірених, при яких вони знаходилися, та раз на півроку - раду присяжних повірених.

Професійні об'єднання присяжних повірених організовувалися за ознакою територіальності. Присяжні повіренні організовували свою діяльність на засадах самоуправління шляхом вибору рад присяжних повірених. Органами самоуправління були Рада та Загальні збори присяжних повірених. Загальні збори присяжних повірених скликалися головою ради. Рада складалася з голів, їх заступників та членів ради, посади яких були виборними.Вибори до ради проводилися окремо на кожну посаду простою більшістю голосів. Рада переобиралася кожного року на загальних зборах присяжних повірених після закінчення повноважень попереднього складу. На щорічному засіданні роглядався звіт ради за минулий рік. Саме ці функції були покладені законом на загальні збори.

На відміну від присяжних повірених, приватні повірені не мали своєї корпоративної організації. 6 червня 1874 року був виданий закон, який встановлював поруч із присяжною адвокатурою інститут приватних повірених. Приватними повіреними могли бути громадяни, які досягли 18 років та склали відповідний іспит у окружному суді або судовій палаті, за винятком жінок. Підставою затвердження на посаді приватного повіреного й отримання права щодо участі у провадженні цивільних справ в судах, було отримання особливого свідоцтва, яке видавалося тими судами, в окрузі яких приватний повірений здійснював клопотання по справам. Якщо присяжним повіреним необхідно було мати вищу юридичну освіту, то для заняття приватною практикою вона була не обов'язково потрібна, суди часто долучали до участі у процесі некваліфікованих приватних повірених. На приватних повірених держава не покладала обов'язок вести справу за призначенням суду на відміну від присяжних повірених. Законодавство, яке регулювало діяльність приватних повірених, зберігало їх дореформенний статус. Усі питання, які торкалися діяльності приватних адвокатів, включно питання членства, вирішувалися в першу чергу судами. Більш загальний контроль здійснювався Міністерством юстиції. В основному праця адвокатів полягала у веденні судових справ, виступах перед судом та підготовці документів по справах. Приватні адвокати не мали права вести більше трьох цивільних справ на рік.

Дисциплінарна влада над приватними повіреними належала тим судам, при яких вони знаходилися. На приватних адвокатів накладалися такі ж самі покарання як і на присяжних повірених, а саме - застереження, догана, заборона займатися адвокатською практикою та виключення зі складу повірених. Приватні адвокати не мали ніяких станових установ та своєї організації.

Таким чином, організація інституту приватних адвокатів не гарантувала в достатній мірі ні юридичної обізнаності, моральних якостей, ні незалежності цієї категорії адвокатів.

Українська адвокатура того часу відрізнялася передовими, демократичними принципами своєї організації. 1874 року з'явилося розпорядження про тимчасове припинення функцій рад присяжних повірених з передачею їх повноважень окружним судам. У цьому ж році Міністру юстиції надано право виключати з адвокатури тих приватних повірених, яких він визнав негідними.

У такому стані адвокатура проіснувала до 4 січня 1918 року - до прийняття Народним Секретаріатом України постанови “Про введення народного суду”, згідно якого скасовувались всі судові установи, що діяли доти, а також інститут присяжної і приватної адвокатури.

Таким чином, у 60-х роках ХIX століття в Україні сформувалася адвокатура як самостійний правовий інститут. «Судові статути» від 20 листопада 1864 року вперше регламентували діяльність інституту адвокатури. На той час адвокатська діяльність в Україні будувалась на передових, демократичних принципах.

2. Порядок реєстрації адвокатських об?єднань, колегій, фірм, контор та інших формувань.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання. Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку та штамп із своїм найменуванням. Особливістю адвокатських об'єднань є те, що вони створюються адвокатами не з метою реалізації власних прав, свобод та інтересів чи одержання прибутку, а для виконання обов'язків відповідно до Конституції та чинного законодавства. Адвокатські об'єднання забезпечують право на захист та надають правову допомогу не на засадах підприємництва, а здійснюють це як специфічну конституційну функцію адвокатури.

Заняття адвокатською діяльністю індивідуально - організаційна форма, за якої адвокат здійснює свою діяльність без створення юридичної особи. Відновлена коментованим Законом «Про адвокатуру» у 1992 році. Адвокат повідомляє місцевий орган влади про одержання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Він реєструється у податкових органах, стає на облік у Пенсійному фонді, сплачує відповідні податки, обов'язкові платежі, відкриває рахунок у встановленому порядку, має свою печатку; від свого імені укладає угоди з громадянами та юридичними особами на подання правової допомоги. Адвокатське бюро - організаційна форма адвокатської діяльності, за якої адвокат, який бажає користуватися статусом юридичної особи, створює бюро. Він має право наймати технічних та інших (крім адвокатів) працівників і користуватися іншими правами, які згідно із законодавством належать юридичній особі. Порядок реєстрації адвокатських бюро ні Законом «Про адвокатуру», ні іншими актами поки не визначено,про такий вид організаційної форми діяльності адвоката згадується тільки у проектах нового Закону України «Про адвокатуру», але практика склалася таким чином, що бюро реєструються місцевими органами виконавчої влади за місцем знаходження. Адвокат, який утворює бюро, подає на реєстрацію його статут. Колегія адвокатів - найпоширеніша організаційно-правова форма адвокатських об'єднань. В Україні колегія адвокатів є добровільним професійно-громадським об'єднанням осіб, які відповідно до Закону «Про адвокатуру» від 19.12. 1992 року одержали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Такими особами можуть бути громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше 2 років, склали кваліфікаційні іспити, одержали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняли присягу адвоката України. Головним завданням колегії адвокатів є забезпечення конституційних функцій по захисту від обвинувачення та надання іншої правової допомоги. Серед важливих завдань колегії - захист професіональних та соціальних прав адвокатів, створення умов для безпосереднього здійснення ними своєї діяльності, підвищення кваліфікації тощо. Порядок утворення колегії адвокатів, її діяльності, реорганізації та ліквідації, структура, функції, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання, штати, кошти та інші питання, що належать до діяльності колегії, регулюються її статутом. Колегія адвокатів як адвокатське об'єднання утворюється за рішенням групи засновників (не менше двох) та реєструється у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністром України.Відповідно до статті 4 Закону України "Про адвокатуру" від 19.12. 1992 року реєстрація адвокатських колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань провадиться у Міністерстві юстиції. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України « Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань» від 27 квітня 1993р. №302 для реєстрації адвокатського об'єднання до Міністерства юстиції подаються:

- заява, підписана уповноваженим представником об'єднання;

- статут адвокатського об'єднання; - установчий договір чи протокол зборів адвокатів про створення адвокатського об'єднання;

- дані про кількісний склад адвокатського об'єднання, наявність у його членів свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю; - документ про внесення плати за реєстрацію. Заява про реєстрацію адвокатського об'єднання розглядається у місячний термін від дня надходження всіх необхідних документів. За результатами розгляду заяви можуть бути прийняті такі рішення:

- про реєстрацію адвокатського об'єднання;

- відмову в реєстрації адвокатського об'єднання;

- залишення заяви без розгляду.

У разі реєстрації адвокатського об'єднання йому видається свідоцтво про реєстрацію, зразок якого додається. Зареєстрованому адвокатському об'єднанню присвоюється відповідний номер, що вноситься до Реєстру адвокатських об'єднань. У Реєстрі зазначаються: дата надходження документів, назва адвокатського об'єднання і місце його знаходження, дата реєстрації об'єднання, відомості про зміни, що сталися в статутних документах, сума внесеної плати. Якщо статутні або інші документи, подані до реєстрації адвокатського об'єднання, суперечать законодавству України, приймається рішення про відмову в реєстрації, яке в 10-денний термін надсилається заявникові. Це рішення може бути оскаржене в судді. Про зміни, що сталися в статутних документах, про припинення діяльності, а також про зміну адреси адвокатське об'єднання повідомляє Мінюст у 5-денний термін для внесення необхідних змін до Реєстру адвокатських об'єднань, крім цього до Міністерства юстиції подається відповідна заява, до якої додаються оригінали свідоцтва про реєстрацію адвокатського об'єднання та статуту, зміни та доповнення в двох екземплярах, протокол загальних зборів засновників відносно приняття рішення про внесення змін. У випадку зміни юридичної адреси додатково додається документ, який свідчить про місцезнаходження адвокатського об'єднання. При прийнятті рішення про реєстрацію змін до статутних документів адвокатського об'єднання у зв'язку зі зміною назви чи місцезнаходження свідоцтво про реєстрацію повертається до Мінюсту і видається нове. У випадку втрати чи пошкодження свідоцтва про реєстрацію адвокатського об'єднання видається його дублікат. За реєєстрацію здійснюється плата в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За видачу адвокатському об'єднанню дубліката свідоцтва про реєстрацію здійснюється плата в розмірі 50 відсотків цієї суми. Для отримання дубліката свідоцтва потрібно подати до Міністерства юстиції України такі документи:

- заяву про видачу дубліката свідоцтва, підписану керівником адвокатського об'єднання, підпис якого має бути нотаріально засвідчений;

- документ про внесення плати за видачу дубліката свідоцтва про реєстрацію адвокатського об'єднання- це може бутикопія квитанції, виданої банком чи копія платіжного доручення з відміткою банку;

- повідомлення про втрату свідоцтва про реєстрацію адвокатського об'єднання в засобах масової інформації, довідка органів внутрішніх справ чи оригінал пошкодженого свідоцтва. У випадку відповідності поданих документів діючому законодавству, приймається рішення про видачу дублікату свідоцтва. Якщо ці документи надані не в повному обсязі чи оформлені неналежним чином, вони підлягають поверненню. У разі припинення діяльності адвокатського об'єднання приймається рішення про виключення його з Реєстру.

Отже, згідно зі ст.4. Закону України «Про адвокатуру» від 19.12. 1992 року, адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно Закону України «Про адвокатуру» від 19.12. 1992 року та статутів адвокатських об'єднань. Тобто закон передбачає розмаїття форм адвокатських об'єднань, які можуть діяти тільки після реєстрації в Міністерстві юстиції згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань» від від 27 квітня 1993р. №302.

3. Цивільний відповідач у кримінальному процесі - адвокат як його представник

Суспільство зацікавлене в тому, щоб ніхто не був притягнутий до кримінальної відповідальності без достатніх на це підстав. Тому для реального забезпечення прав та свобод громадян Конституція України передбачила, що у кожного є право на правову допомогу. Право на захист реалізується адвокатами шляхом надання кваліфікованої юридичної допомоги, тобто цілеспрямованої діяльності зі сприяння у використанні наданих законом можливостей особі, яка притягується в сферу кримінально-процесуальних відносин. Однією з форм здійснення адвокатом юридичної допомоги є участь адвоката в якості представника цивільного відповідача в кримінальному процесі.

Цивільний відповідач у кримінальному процесі - це громадяни (батьки, опікуни, піклувальники або інші особи), підприємства, установи, організації, які згідно із законом несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого, і щодо яких слідчий, прокурор, суддя винесли постанову, а суд - ухвалу про притягнення їх як цивільних відповідачів у кримінальній процесі.

Цивільний відповідач реалізує свої права в кримінальному процесі як особисто, так і за допомогою свого представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Участь адвоката в якості представника в кримінальному процесі є ефективним засобом забезпечення права на захист законних інтересів цивільного відповідача. Згідно п.4 ст.42 Цивільно-процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника можуть посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором. Запрошення адвоката на участь в процесі у якості представника цивільного відповідача може

виходити як безпосередньо від цієї особи, так і її законного представника. Адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як інші учасники процесу. Адвокат - представник є суб?єктом сторони захисту в кримінальному процесі та користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, тобто на відміну від захисника він не є таким же самостійним учасником процесу, не має своїх особливих процесуальних прав і діє поряд з цивільним відповідачем або замінює його, але не має права діяти на шкоду своєму довірителю. Адвокат не може бути допитаний як свідок про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням ним обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. Цивільний відповідач або його представник у процесі досудового слідства має право: заперечувати проти пред'явленого позову; давати пояснення по суті пред'явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, - після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову. Також цивільний відповідач та його представник за наявності відповідних підстав у кримінальній справі має право на забезпечення їх безпеки. Рішення про застосування заходів безпеки приймається органом дізнання, слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких перебуває кримінальна справа. У судовому засіданні цивільний відповідач або його представник має право брати участь у судовому розгляді, заявляти відводи, клопотання і висловлювати думку про клопотання, які заявлені іншими учасниками судового розгляду, підтримувати цивільний позов і просити суд про вжиття заходів для забезпечення заявленого позову, вносити пропозиції про порядок дослідження доказів, представляти докази і брати участь в їхньому дослідженні, брати участь в судових дебатах щодо доведеності вчинення злочину і його цивільно-правових наслідків. Адвокат як представник цивільного відповідача має право оскаржити вирок в апеляційному порядку тільки за згодою свого довірителя, а також брати участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції і давати там пояснення, підтримуючи свою скаргу чи скаргу свого довірителя і заперечуючи за наявності підстав проти подання прокурора і скарг інших учасників процесу. Цивільний відповідач та адвокат як його представник можуть брати участь у розгляді справи судом касаційної інстанції. Особливість діяльності адвоката-представника в касаційному провадженні полягає в тому, що він бере участь в перевірці законності, обгрунтуванні, і справедливості тих судових рішень, що вступили в законну силу. Цивільний відповідач і адвокат як його представник обстоюють позиції захисту, оскільки зацікавлені в тому, щоб факт вчинення злочину, матеріальна шкода, винність обвинуваченого в їх вчиненні не були доведені і, отже, у задоволенні позову було відмовлено. У своїй промові під час судових дебатів вони повинні торкатися лише питань доведеності та вчинення злочину і його цивільно-правових наслідків.

Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року № 91, окреслюючи професійні права адвоката, зазначає, що він має право представляти й захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням у всіх органах, підприємствах, установах та організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань. Ефективним засобом забезпечення цього права є участь адвоката в кримінальній справі як представника цих суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Таким чином, адвокат, набуваючи повноважень представника, зобов'язаний захищати законні права та інтереси свого довірителя, тобто стояти на сторожі дотримання норм права, оскільки призначення адвокатури як інституту полягає в наданні всьому суспільству і його членам соціально значущих юридичних послуг , пов?язаних із захистом прав , свобод громадянина і юридичних осіб. А оскільки адвокат захищає закон від свавілля, адвокатура повинна бути гарантом справедливості.

Список літератури

1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 черня 1996 р.- К., 1996.

2. Загальний кодекс для адвокатів Європейського співтовариства, прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць у Стразбурзі в жовтні 1998 р.// Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-2000.-№1;2003.-№7.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 01.04.1961 року (зі змінами та доповненнями від 11 червня 2009 року N 1508-VI).

4. Кримінальний кодекс України від 05. 04.2001 р. № 2341-II (зі змінами від 25.12.2008 року № 801- VI).

5. Цивільний кодекс України (зі змінами та доповненнями від 24 липня 2009 р. N 1617-VI).

6. Цивільно-процесуальний кодекс (зі змінами від 21. 05. 2009 р. N 1397-VI, ОВУ).

7. Закон України «Про адвокатуру» від 19.12. 1992 р.// Відомості Верховної Ради України.- 1993.- №91.

8. Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань. Постанова КМ України від 27 квітня 1993р. №302 (зі змінами і доповненнями, внесеними постановою КМ України від 8 червня 1996 р. № 621 ).

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003р. №8 „Про застосування законодавства, яке забеспечує право на захист у кримінальному судочинстві”.

10. Правила адвокатської етики: Схвалені ВКК адвокатури при КМУ від 01.10.1999 р. - К., 1999.

11. Основні положення про роль адокатів, прийняті VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинів у серпні 1990 р.// Бюлетень законодавства і юридичної практики України.- 2000. №1; 2003.-№7.

12. Адвокатура: Підручник. За ред. Д.П.Фіолевського. - К. 2006р.

13. Адвокатська діяльність: Навчально - практичний посібник/ Під заг. ред. канд. юр. наук В.Н. Буробіна. - Вид. 2-е, переробл. та доповн.- М.: «ИКФ «ЭКМОС», 2003,- 624 с.

14. Васьковський Е. В. Організація адвокатури. - СПб, 1893.- Ч.1.- С. 1-5.

15. Ковальський В. С. Адвокатура України. - “Юрінком інтер”, 2000.

16. Музиченко П.П., Долматова Н.И. Історія держави та права України у запитаннях та відповідях. Ч.1.- Х.: «Одіссей», 2003.- 288 с.

17. Святоцький О.Д., М.М. Міхеєнко „Адвокатура України”. Київ „Ін Юре”.1997р.