Інтелектуальна власність

Зміст

Вступ

1. Що таке інтелектуальна власність

2. Форми інтелектуальної власності

3. Оцінка інтелектуальної власності

4. Правове регулювання інтелектуальної власності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Загальновизнано, що усі без винятку в Україні прагнуть підвищення рівня життя суспільства. І так само усі визнають, що зростання його якості можливо лише за умов поліпшення економічної ситуації в країні. Якщо раніше вважалося, що провідна роль у зростанні економіки держав належить природним ресурсам, то зараз на перший план виходить інтелектуальний потенціал нації. Практика процвітаючих вітчизняних і закордонних фірм свідчить, що сьогодні досягнути справжнього і довготривалого успіху можливо лише за рахунок використання новітніх технологій.

Мета: виявити, проаналізувати місце інтелектуальної власності в суспільстві, її функціонування, взаємодію з різними чинниками, можливі варіанти захисту та оцінки.

Об'єкт: інтелектуальна власність.

Предмет: види інтелектуальної власності, методика оцінки, правове регулювання її в Україні та світі.

Основні завдання: з'ясувати значення інтелектуальної власності, визначити її основні форми, розглянути правові варіанти їх захисту, та дізнатися про мету і способи оцінки інтелектуальної власності.

Творцями нового виступають особистості, які, на превеликий жаль мало обізнані з особливостями правового захисту своєї праці. Це пояснюється рядом об'єктивних причин. По-перше, на тернах колишнього Союзу інтелектуальний продукт ніколи не був товаром. Крім того, в суспільстві ніколи не культивувався Божий принцип «Не вкради» стосовно об'єктів інтелектуальної діяльності.

Сьогодні наша держава тільки розпочала свій шлях до громадянського суспільства, тому так важливо підвищити рівень правових знань пересічних українців, зокрема технічної та творчої інтелігенції стосовно інтелектуальної власності. І найголовніше, стрімкий темп входження нашої молодої країни у світове співтовариство потребує постійного і кропіткого навчання її громадян основам захисту інтелектуальної власності та всебічного поширення знань про неї. Однією з цеглинок у будові майбутньої України європейської - інтелектуальна власність.

1. Що таке інтелектуальна власність

У самому широкому розумінні інтелектуальна власність - це законодавчо закріпленні права на результати інтелектуальної діяльності людини у різних сферах суспільного життя. До прийняття законів з охорони інтелектуальної власності, країни світу, поступово розв'язуючи певні внутрішні і зовнішні проблеми, йшли кожна своїм індивідуальним шляхом. Основними задачами є:

· бажання економічного та соціального розвитку власної країни;

· стимулювання своїх громадян до творчості, розповсюдження та використання результатів інтелектуального надбання людства;

· потреба у юридичному визнанні майнових та немайнових прав авторів та доступу до них власного суспільства.

За багаторічною світовою тенденцією, інтелектуальна власність поділяється на авторське право та промислову власність.

Авторське право надає авторам та іншим творцям інтелектуальних творів в галузі літератури, музики або мистецтва певні права. Це дає можливість їм дозволяти або забороняти протягом певного обмеженого у часі періоду ті або інші види використання власних творів. В широкому сенсі авторське право включає в себе положення про охорону авторського права в точному змісті цього слова, а також охорону так званих «суміжних прав».

Промислова власність передбачає охорону винаходів за допомогою патентів, захист певних комерційних інтересів за допомогою законодавства на товарний знак і торгову назву, а також законодавства з охорони промислових зразків тощо. Крім того, у поняття промислової власності входить боротьба проти недобросовісної конкуренції.

Конвенція, затверджена Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ) проголошує, що інтелектуальна власність об'єднує у собі права, що стосуються:

1) літературних, художніх і наукових творів;

2) виступів виконавців, фонограм і програм ефірного мовлення;

3) винаходів в усіх сферах людської діяльності;

4) наукових відкриттів;

5) промислових зразків;

6) товарних знаків, знаків обслуговування і торгових назв і позначень;

7) запобігання недобросовісної конкуренції;

8) усіх інших прав, що є результатами інтелектуальної діяльності у промисловій, науковій, літературній або художній галузях.

Взагалі поняття "власність" дуже широке і притаманне юридичним, економічним та іншим категоріям. З економічної точки зору поняття "власність" характеризується поняттями нематеріальних та матеріальних активів. Поняття матеріальних активів, очевидне і не вимагає ніяких додаткових роз'яснень. Інша справа з розумінням поняття нематеріальних активів. Cпочатку розглянемо, що ж відноситься до останніх. За даними Інституту інтелектуальної власності і права до нематеріальних активів належать: [2]

Право власності на винахід. Воно засвідчується патентом. Об'єктом винаходу може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини), спосіб тощо.

Право власності на корисну модель, яке також засвідчується патентом. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

Право власності на промисловий зразок. І це право засвідчується патентом. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначено для задоволення естетичних та ергономічних потреб споживачів продукції.

Право власності на знаки для товарів і послу.. На відміну від попередніх право власності на знаки для товарів і послуг засвідчується свідоцтвом. Об'єктом права власності на знак можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

Право власності на сорт рослин. Право власності на сорт засвідчується патентом. Патент на сорт засвідчує авторство на сорт і виключне право на його використання. Перелік родів і видів рослин, на сорти яких видаються патенти, визначається Кабінетом Міністрів України.

6. Право власності на фірмове найменування. Кожна юридична особа має своє власне найменування. Право і обов'язки господарських організацій пов'язані з користуванням фірмовим найменуванням, виробничими марками і товарними знаками, що визначаються діючим законодавством.

Право власності на програми для ЕОМ. Право на публікування, відтворювання, розповсюдження та інші дії по введенню в господарський обіг сукупності даних та команд, що призначені для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних пристроїв з метою отримання певного результату.

Право власності на базу даних. Право на публікування, відтворювання, розповсюджування та інші дії по введенню у господарський обіг сукупності даних (статей, розрахунків тощо), котрі систематизовані для пошуку і обробки за допомогою ЕОМ.

Право власності на науково-технічну інформацію. Об'єктом науково-технічної інформації можуть бути: результати науково-технічних, виробничих робіт та іншої науково-технічної діяльності, що зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.

Стрімкій розвиток науки та техніки в останні роки постійно породжує нові продукти інтелектуальної власності. Сьогодні, окрім відомих об'єктів, до інтелектуальної власності в світі також відносять біотехнології, топографії інтегральних мікросхем тощо.[2,5-8с]

2. Форми інтелектуальної власності

Перелічити все, що належить до інтелектуальної власності, - заняття досить безперспективне. Адже творчість людини немає меж і наявний на сьогодні перелік видів творчість завтра поповнення новими видами.

Уже з часу виникнення і становлення правової охорони результатів творчості почали розрізняти літературну творчість і творчість у сфері виробництва. Останню часто називають науково-технічною творчістю, оскільки технічна творчість обов'язково має опиратися на досягнення науки.

Раніше було висловлено думку про пріоритетність науки; будь-яка творчість розвивається за схемою:

суспільна потреба > творчість > наука.

Суспільні потреби ставлять завдання перед наукою, та ж достає способи розв'язання проблеми.

Наука, а точніше її результати і досягнення, можуть бути виражені як у літературній формі - шляхом запису чи опису, так і формі створення технічного пристрою, обладнання, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, селекційного досягнення, тощо. В одних випадках результати наукових пошуків реалізуються у формі науково-літературного твору, в інших науковий результат може досягатися шляхом наукового експерименту і реалізуватися у формі технічних пристроїв, обладнання тощо.

Відповідно до міжнародних конвенцій результати інтелектуальної діяльності уже давно поділяються на дві основні групи: літературно-художня власність і промислова власність.

Літературно-художня власність або авторське право - це художні твори (поезія, романи, музика, живопис, кінофільм тощо). У більшості європейських мов використовується не англійський термін (copyright - копі-райт), що у буквальному перекладі означає - право на виготовлення копій. У терміні «копі-райт» власне наголос робиться на основну дію, яка по відношенню до літературних або інших художніх творів може виконуватися лише самим автором або ж з його дозволу. Тут ідеться про тиражування літературного або ж інших творів: книга, картина, скульптура, фотографія або кінофільм. У терміні ж «авторське право» за головне взято особливість автора художнього твору, чим підкреслюється той факт, що у законодавстві багатьох країн визначається, що автор має правові повноваження по відношенню до свого твору, наприклад перешкоджати його викривленому відтворенню, яке може бути зроблено лише виключно самим автором або з його волі. У той самий час інші права, такі, як право на виготовлення примірників, можуть здійснюватися іншими особами, наприклад, видавцем, який отримав для цього ліцензію від автора.

До авторського права також відносяться суміжні права. Їх існує три види:

· права виконавців на їх виконання;

· права виробників фонограм та відеограм на їх фонограми і відеограми;

· права організацій ефірного мовлення на їх радіо- і телепрограми.

Захист інтересів авторів складається не тільки із запобігання недозволеного використання їхніх творів. У кінцевому підсумку їх твори саме і призначені для того, щоб бути доведеними до широкого загалу. Під охорону підпадають форми висловлювання ідей автора, а не самі ідеї. Наприклад, якщо автор друкує у вигляді журнальної статті короткий виклад власних ідей, як збудувати певний пристрій, це не може завадити третій стороні використати ці ідеї для створення такого пристрою. Однак авторське право захищає автора від розповсюдження примірників його статті без дозволу автора. Що стосується самого пристрою, то на нього не розповсюджується охорона в зв'язку з авторським правом, але воно може бути захищене, наприклад, як винахід - об'єктом промислової власності. Головне тут те, що ідея як така не охороняється авторським правом.

При умові порушення прав передбачаються санкції. У залежності від серйозності порушення санкції можуть бути адміністративними, цивільними чи кримінальними.

Комплекс прерогатив, котрі складають авторське право охороняється протягом життя автора, а також, як правило, 70 років після його смерті. По закінченні терміну охорони твір стає загальним надбанням людства і може використовуватися без спеціального дозволу. [4,29с]

Промислова власність передбачає охорону винаходів за допомогою патентів, захист певних комерційних інтересів за допомогою законодавства на товарний знак і товарну назву, а також законодавства з охорони промислових знаків тощо. Крім того, у поняття промислової власності входить боротьба проти недобросовісної конкуренції.

До промислової власності належать:

Ш винахід - ідея, що робить можливим практичне розв'язання конкретної технічної проблеми у різних галузях.

Як правило, винаходи охороняються патентами, які називаються - «патентами на винахід». Основна мета світової патентної системи - забезпечення прогресу у різних галузях промислових технологій. Не всі винаходи є патентоспроможними. Мають бути виконані три вимоги: винахід повинен бути новим, мати винахідницький рівень і можливість промислового використання.

Зазвичай у світі розрізняють винаходи виробу та способу. Винахід нового сплаву є прикладом винаходу виробу.Винахід способу одержання нового сплаву є прикладом винаходом способу.

Охорона, що надається патентом на винахід, означає, що будь-хто має спочатку одержати дозвіл на використання від особи, яка є власником патенту.

Ш корисні моделі - у більшості національних законодавств у цю категорію включають винаходи в області механіки.

Об'єктами корисних моделей є пристрої та пристосування. Корисні моделі покликані заохочувати винахідників до більш активного використання власних знань та вмінь для вдосконалення виробництва. Корисні моделі відрізняються від винаходів за такими параметрами:

1) рівнем проведеної експертизи (проводиться лише формальна експертиза, в ході якої встановлюється належність зазначеного у заявці об'єкта до переліку об'єктів, які можуть бути визнані корисною моделлю, і відповідність заявки та її оформлення встановленим вимогам);

2) максимальний термін охорони, передбачений законом для корисної моделі, значно менший ніж у випадку винаходу;

3) мито за видачу та підтримання чинності корисної моделі, як правило, також ніж для винаходу.

Ш промислові зразки - орнаментальне або естетичне зовнішнє оформлення конкретного виробу.

Це орнаментальне або естетичне оформлення має бути приємним для погляду. Виріб повинен легко піддаватися промисловому тиражуванню. Звідси і назва «промисловий зразок». Якщо цей останній критерій не задовольняється, об'єкт кваліфікується як твір мистецтва, і підпадає під охорону за законом про авторські права, а не промислову власність. В Україні промисловий зразок підпадає під охорону, якщо він є новим і промислово придатним і охороняється протягом 10 років. У світовій практиці документ, що засвідчує охорону промислового зразка, може зватися свідоцтвом про реєстрацію або патентом на промисловий зразок.

Ш товарні знаки - спеціальні знаки, що відрізняють свою продукцію від конкурентів.

Функції товарних знаків:

· передача споживачеві інформації про виробника і його товар;

· можливість виробнику впізнати свою продукцію серед інших аналогічних товарів;

· допомога державним органам, що відповідають за контроль якості або інші характеристики товарів.

Однак, у сфері торгівлі обертаються не тільки товари але й послуги. Останні надаються транспортними та страховими компаніями, бюро подорожей та екскурсій, рекламними агенціями тощо. Підприємства сфери послуг, наприклад, готелі, ресторани, авіалінії, агенції з прокату автомобілів, хімчистки і т.п. відповідно використовують «знаки обслуговування», які фактично є їх візитною картою.

Сьогодні товарні знаки широко використовуються у всьому світі. Товарний знак дозволяж фірмі, що його використовує, звернути увагу потенційних покупців на існування власного товару. Однак не слід забувати, що не сам товарний знак створює якість, а саме якісний товар через товарний знак впливає на свідомість споживача, створюючи популярність відповідному бренду.

Кожна країна зацікавлена у створенні ефективною працюючої системи, яка забезпечує надійну охорону товарних знаків. Бо її використання у повній мірі задовольняє законні інтереси споживачів і держави. Таким чином, товарні знаки вносять свій посильний вклад в економічний розвиток країни.

Ш фірмова назва - потрібна для впізнавання фірми, її ділової діяльності.

Фірмова назва є цінним активом, джерелом корисної інформації для споживачів, є символом репутації та реноме фірми. Фірмова назва є об'єктом охорони за законодавством більшості країн, однак правові режими, що регулюють їх використання, змінюються в широких межах від країни до країни. У багатьох країнах передбачена система реєстрації фірмових назв, хоча між ними є значні відмінності за територіальним принципом, охоплення території, а також з точки зору правових наслідків реєстрації.

Ш зазначення походження товару.

В українському законодавстві, термін зазначення походження товару є складним, комплексним поняття. По суті воно складається з двох інших термінів, а саме: простого і комплексного зазначення походження товару. Просте зазначення походження товару, під яким розуміють будь-яке словесне чи зображувальне позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Кваліфіковане зазначення походження товару, у свою чергу, також є складним поняттям і включає у себе ще два терміни, а саме: назву місця походження товару та географічне зазначення походження товару.

Назва місця походження товару завжди є географічною назвою, як правило, - це назва країни, регіону походження товару, хоча, у деяких випадках, воно може служити вказівкою на конкретний географічний район без згадки його імені.

Ш недобросовісна конкуренція

Захист від недобросовісної конкуренції вже більше століття вважається частиною системи охорони промислової власності. Її визнання у такій якості було вперше зроблене ще у 1900 році на Брюссельській дипломатичній конференції і в подальшому розвинуто при перегляді Паризької конвенції з охорони промислової власності, коли в текст Конвенції була внесена стаття, яка у своєму первісному варіанті зазначала: «Громадяни країни, що приєдналися до Конвенції, користуються у всіх країнах Союзу охороною, наданої власним громадянам проти недобросовісної конкуренції». Після змін, внесених на наступних конференціях Конвенції, текст Стокгольмського акту Паризької конвенції включає такі вимоги:

1. Країни Союзу зобов'язані забезпечити громадянам країн, котрі приймають участь у Союзі, ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

2. Актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торгових справах.

3. Зокрема, підлягають забороні:

ь усі дії, здатні будь-яким чином викликати змішування по відношенню до підприємств, продуктів або торгової діяльності конкурента;

ь помилкові твердження під час здійснення комерційної діяльності,здатні дискредитувати підприємство або продукти, промислову чи торгову діяльність конкурента;

ь вказівки або твердження, використання котрих при здійсненні комерційної діяльності можуть ввести суспільство в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або кількості товару.

У коментарі до Типового закону для країн, що розвиваються, по товарних знаках, найменуванням фірм і недобросовісній конкуренції наступні 12 видів діяльності віднесені до недобросовісної конкуренції:

v підкуп покупців конкурента з метою залучення їх на свою сторону як покупців;

v промислове шпигунство чи підкуп службовців конкурента з метою розвідування ділової або комерційної таємниці;

v використання чи розкриття без дозволу зведеного технічного «ноу-хау» конкурента;

v підштовхування службовців конкурента до порушення договорів з найму чи звільнення з роботи в конкурента;

v погроза на адресу конкурентів родати позов за порушення патенту чи товарного знаку, якщо така погроза робиться недобросовісно з метою скорочення товарного обігу конкурента і для перешкоди конкуренції;

v бойкотування торгівлі для перешкоди конкуренції або її запобігання;

v демпінг, тобто продаж нижче собівартості, з метою перешкодити конкуренції, якщо демпінг призводить до такого наслідку;

v створення враження, що пропонуються незвичайно сприятливі умови покупки, якщо це не відповідає дійсності;

v копіювання товарів, послуг, реклами і інших характеристик комерційної діяльності конкурента;

v заохочення конкурента до невиконання контракту чи використання такого для своєї мети;

v реклама, що містить порівняння з товарами чи послугами конкурента;

v порушення положень законів, що не мають прямого відношення до конкуренції, з метою одержання шляхом такого порушення несумлінної переваги над іншими конкурентами.

Зазвичай права промислової власності, закріплюються, наприклад, у патентах і одержуються шляхом подачі відповідної заявки до патентного відомства. Такі дії наділяють патентовласника виключними правами по відношенню до об'єкта охорони. У той самий час захист від несумлінної конкуренції ґрунтується не на наданні прав, а на твердому переконанні суспільства, що дії, які йдуть врозріз із загальноприйнятою чесною комерційною практикою і неприпустимими. Однак, чесна гра на ринку не може забезпечуватись виключно шляхом охорони прав промислової власності. У світі існує широке коло недобросовісних дій, таких, які виникають через рекламу, що вводить в оману споживача або через порушення комерційної таємниці тощо. Усі ці конкретні дії зазвичай, не розглядається законами в галузі охорони промислової власності.

Законодавство у галузі недобросовісної конкуренції залежить від мінливих обставин і реалій сьогодення. З одного боку, воно може визначати міцні правові рамки, а з іншого боку - досить гнучку норму для формулювання і застосування заходів. Законодавство може коректуватися у світлі конкретних та постійно мінливих соціальних і економічних умов у тій чи іншій країні. Крім того, воно може служити ефективним засобом боротьби проти визначених законодавством видів недобросовісних дій, що створюють проблеми в галузі торгівлі. [7]

3. Оцінка інтелектуальної власності

Вартість інтелектуальної власності залежить від мети оцінки (визначення ринкової вартості або вартості для бухгалтерського обліку) та застосованих підходів. При цьому виникає ряд складних питань, пов'язаних, з одного боку з різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, програми для ЕОМ, бази даних, ноу-хау), а з другого - з різними формами їх практичного використання як нематеріальних активів.

Необхідність в експертній оцінці інтелектуальної власності та нематеріальних активів виникає у разі купівлі-продажу ліцензій; при укладанні договорів на передачу ноу-хау; під час передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності до статутного фонду господарчих товариств і підприємств; при укладанні договорів про спільну діяльність; якщо необхідно визначити збитки внаслідок несанкціонованого використання інтелектуальної власності при недобросовісній конкуренції.

Вартість інтелектуальної власності оцінюється також і тоді, коли встановлюється обґрунтована ринкова вартість підприємства з метою купівлі-продажу майна; при отриманні кредитів під заставу; визначенні бази для оподаткування; страхуванні майна; визначенні вартості паїв учасників під час реорганізації та ліквідації підприємства.

Діяльність з оцінки інтелектуальної власності в Україні регламентується Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», а також залежно від мети оцінки «Стандартами бухгалтерського обліку» - для оцінки з метою бухгалтерського обліку; Законом України «Про господарські товариства» - при створенні господарських товариств; нормативними документами Фонду державного майна України - при приватизації; Законом України «Про інвестиційну діяльність в Україні» - при інвестуванні. При іноземному інвестуванні Закон України «Про режим іноземного інвестування» визначає, що вартість іноземної інвестиції має бути підтверджена експертною оцінкою, здійсненою в Україні. Під час укладання цивільно-правових угод вартість, як правило, визначається за домовленістю сторін.

Проте вказані нормативні акти не регламентують детально порядок та підходи до оцінювання, яке здійснюється фахівцями-оцінювачами та спеціалізованими організаціями, які мають відповідну кваліфікацію та сертифікат.

Перший крок при оцінці - визначення мети оцінки і, залежно від неї, - вартість, яку треба розрахувати. Наступним кроком є вибір методології оцінки, тобто загального підходу та конкретних методів оцінки. Обираючи метод оцінки, оцінювач повинен керуватися такими основними критеріями:

§ достовірність: методи оцінки мають викликати довіру і бути достовірними з практичного і теоретичного погляду;

§ об'єктивність: оцінювач має керуватися об'єктивною інформацією;

§ універсальність: достовірність зростатиме, якщо використовуватимуться стандартні підходи для компаній, галузей промисловості та різних видів нематеріальних затрат;

§ грошові витрати: вигоди, які випливають з результатів оцінки, повинні бути достатніми для виправдання зусиль затрачених на проведення оцінки;

§ послідовність: методики мають послідовно використовуватися протягом багатьох років, що полегшуватиме процес оцінки;

§ надійність: оцінка має бути достовірною, такою, щоб інші оцінювачі могли відтворити одержані результати, використовуючи аналогічні підходи до оцінки;

§ адекватність (відповідність): підходи до оцінки повинні відповідати запитам користувача?

§ практичність: методи та параметри, що використовуються, мають бути зрозумілими та відносно простими для їх практичного застосування.

Відповідно до Міжнародних стандартів оцінки при визначенні вартості інтелектуальної власності використовуються три основні підходи - витратний, ринковий та прибутковий, кожен з яких передбачає застосування ряду методів. Ці методи дають різні значення вартості оцінюваного об'єкта. Тому в процесі подальшої роботи застосовується порівняльний аналіз використаних методів, виявляються їх переваги та недоліки, проводиться узгодження вартості і, таким чином, більш обґрунтовано встановлюється ціна об'єкта власності.

Витратний підхід ґрунтується на вивченні можливостей інвестора купити той чи інший об'єкт. Найчастіше для розрахунку поточної вартості інтелектуальної власності реалізуються такі методи:

v метод визначення первісних витрат. Базується на фактичних витратах, інформація про які міститься у бухгалтерській звітності;

v метод вартості заміщення. Максимальна вартість інтелектуальної вартості визначається мінімальною ціною, яку потрібно сплатити при купівлі інтелектуальної власності з аналогічними споживчими якостями;

v метод вартості відтворення. Допомагає визначити, які витрати необхідні для розробки чи купівлі точної копії оцінюваного об'єкта інтелектуальної власності.

Ринковий підхід може дати досить об'єктивну характеристику вартості об'єкта інтелектуальної власності у разі достатньої наповненості ринку. При цьому застосовується метод прямого порівняльного аналізу продаж. Він полягає в тому, що збирається інформація про об'єкти інтелектуальної власності, які були продані на відповідному ринку, потім вносяться корекції щодо можливих відмінностей між об'єктом, що оцінюється та об'єктом, використовуваним для порівняння. Тобто метод ґрунтується на принципі заміщення.

Прибутковий підхід ґрунтується на припущенні, що типовий інвестор, який купує об'єкт інтелектуальної власності, обов'язково розраховує на майбутній прибуток. Тобто вартість об'єкта, що оцінюється, визначається як його здатність приносити прибуток у майбутньому. Оцінка інтелектуальної власності шляхом оцінки бізнесу являє собою оцінку залежності поточної вартості інтелектуальної власності від вартості всіх майбутніх прибутків, які можна отримати при використанні цієї інтелектуальної власності. Іншими словами, інвестор купує інтелектуальну власність, яка приносить прибуток на сьогоднішні гроші, в обмін на право одержувати майбутні прибутки від експлуатації цієї власності та її продажу.

Прибутковий підхід включає такі методи:

v метод дисконтування (використовується у випадках, коли існують нестабільні потоки прибутків та видатків). У цілому метод дисконтування грошових потоків, який ґрунтується на аналізі цих потоків за весь період використання об'єкта інтелектуальної власності, дає змогу оцінити вартість інтелектуальної вартості при нестабільних грошових потоках. Але цей метод потребує великого масиву інформації, інакше вартість буде оцінена неправильно;

v метод капіталізації прибутків (припускається, що прибуток не змінюється у часі). Цей метод краще використовувати при оцінці об'єктів, які вже функціонують і мають стабільні, тобто такі, що добре прогнозуються, величини прибутків та видатків. Поточна вартість об'єкта оцінки визначається шляхом ділення щорічного прибутку, який отримують від комерційного використання об'єкта оцінки, на коефіцієнт капіталізації;

v метод звільнення від роялті. При оцінці припускають, що інтелектуальна власність, яку використовують на підприємстві, йому не належить. Тому частину доходу підприємство повинно сплачувати як винагороду за гіпотетичною ліцензією особам, які мають права на відповідні об'єкти інтелектуальної власності. Вартість інтелектуальної власності визначається як сума майбутніх грошових потоків роялті, приведених з використанням ставки дисконтування до поточної вартості.

Крім загальних методів, існує ряд таких, що застосовуються в окремих випадках і для певних видів інтелектуальної власності. Наприклад, метод ринкових мультиплікаторів, методи оцінки брендів, методи, що ґрунтуються на гібридному базисі.

Порівнюючи розглянуті підходи, можні дійти висновку: перевагами прибуткового методу є те, що він враховує майбутні очікування прибутків та видатків підприємства, забезпечує облік економічного старіння, а також включає ринковий аспект. До його недоліків належать складність проведення прогнозу і те,що він досить суб'єктивний. Ринковий підхід вигідний тим, що ґрунтується в основному на ринкових даних і відображає практику, яка склалася між покупцями і продавцями. Його недоліки - складність в отриманні вихідних даних по компаніях, які порівнюються, необхідність внесення ряду поправок, а також те, що він базується на минулих тенденціях і не враховує майбутні вигоди. Що ж до витратного підходу, то його перевагами є те, що він працює первісною бухгалтерською документацією та дає об'єктивну оцінку витрат. А його недолік - те, що минулі витрати не завжди відображають можливість приносити прибуток у майбутньому.

Відповідно до Міжнародних стандартів оцінки при визначенні ринкової вартості об'єктів інтелектуальної власності повинні виконуватися такі дії:

1. Збирання та аналіз правових, фінансових, технічних та інших даних щодо об'єкта, який оцінюється. Сюди належить інформація про:

§ власника об'єкта та безпосереднє оточення, яке впливає на величину вартості об'єкта;

§ юридичний статус об'єкта;

§ складові частини об'єкта;

§ стан ринку стосовно оцінюваного об'єкта.

2. Аналіз основних форм використання об'єкта, що оцінюється, та можливих варіантів його використання.

3. Збирання та аналіз інформації про умови ринкових угод, про угоди з аналогічними об'єктами, які мали місце на ринку можливої реалізації в минулому.

Аналізуючи ці дані, треба враховувати істотні відмінності між об'єктом, який оцінюється, та об'єктами-аналогами, щоб внести відповідні корекції у їх ринкову вартість.

Якщо інформація про факти продажу об'єктів, які можна порівняти, недостатньо, використовують дані стосовно пропозиції щодо продажу таких об'єктів, враховуючи при цьому умови та обмеження, котрі існують при використанні подібної інформації для оцінки вартості об'єкта, що розглядається.

4. Збирання та аналіз інформації, необхідної для оцінки складових частин об'єкта.

5. Збирання та аналіз інформації щодо фактичних витрат на створення об'єктів, які можуть замінити за своїми споживчими якостями складові частини об'єкта, що оцінюється.

6. Збирання необхідної інформації та визначення наявного зносу об'єкта.

7. Збирання та аналіз інформації про економічні характеристики об'єкта, який оцінюється. Така інформація стосується:

§ доходів, що їх отримують від експлуатації об'єкта;

§ витрат, пов'язаних з експлуатацією аналогічних об'єктів (при цьому розробляють, якщо необхідно, обґрунтований прогноз можливих майбутніх доходів та витрат при експлуатації об'єкта, який оцінюється).

8. Збирання та аналіз інформації, необхідної для визначення норми капіталізації відповідно до об'єкта оцінки.

9. При оцінці ринкової вартості об'єкта враховують вплив на вартість наявності та строків діючих договорів щодо продажу чи розробки і реалізації проектів, у яких планується використання об'єктів, що оцінюються.

10. Обґрунтоване узгодження розрахованих величин вартості, отриманих внаслідок використання різних підходів до оцінки. При цьому кінцевим результатом оцінки може виступати як одна величина, отримана шляхом узгодження обчислених різними способами значень вартості, так і діапазон величин.

Процедура оцінки, як правило охоплює такі етапи:

§ знайомство з об'єктом оцінки;

§ інтерв'ю з власником;

§ дослідження ринку;

§ необхідні розрахунки та підготовка експертного висновку.

Використання сучасних підходів до оцінки інтелектуальної власності сприятиме обґрунтованості роботи, що зумовлюватиме об'єктивну оцінку. [8]

4. Правове регулювання інтелектуальної власності

«Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом…»

Конституція України, ст. 54[9]

Розвиток творчості є процесом природним і не визнає ніяких штучно побудованих рамок та обмежень. Однак, права авторів, поширювачів інформації і звичайно країн їх проживання мають якось захищатись від піратства і несанкціонованого тиражування оригінальних творів. Адже, як свідчить світова практика, податки від об'єктів захисту інтелектуальної власності сягають у середньому 4-7 % від валового національного продукту. Тому тіньові дії у цій сфері дуже дорого обходяться суспільству. Крім того, для подальшого стимулювання творчості людству потрібна гарантія справедливого матеріального і морального заохочення творців нового і прекрасного. З цією метою у світі створена система такої правової охорони у вигляді різноманітних міжнародних угод і конвенцій. Відповідно і в Україні діє спеціальне правове поле, яке захищає і оберігає ці права. У грудні 1993 р. Верховною Радою України було вперше прийнято Закон України "Про авторське право і суміжні права" Пізніше в його тексті відбулися певні зміни і доповнення, внесені Законами України від 28.02.1995 р. за № 75/95-ВР від 16.07.1999 p. № 998-XIV. Сьогодні цей Закон викладено у новій редакції (Від 11.07. 2001 р. № 2627-ІП - далі, Закон). [9]

Це створило умови вільного і цивілізованого доступу українців до світових і національних культурних і наукових цінностей, а також гарантує нашому народу підвищення якості життя в подальшому.

У відповідності до цього Закону охороняються особисті немай-нові і майнові права авторів та їх правонаступників в Україні. Вказані права пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури та мистецтва (авторське право), а також прав виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення (суміжні права).

Що стосується авторського права, то статтею 3 Закону за громадянами України авторське право визнається і в тих випадках, коли їхні твори випущені в світ або знаходяться в будь-якій об'єктивній формі на території будь-якої іноземної держави. Зазначені права на території інших держав захищаються лише на основі двосторонніх договорів або міжнародних конвенцій. У решті випадків твори громадян України можуть використовуватися на території іноземних держав без спеціального на те дозволу і без виплати авторської винагороди. Те саме стосується і прав іноземних громадян в Україні. Звідси один дуже істотний висновок - авторське право діє лише в межах України, тобто мас територіальний характер.

Безпосереднім авторам творів, які охороняються авторським правом в Україні, а також їхнім спадкоємцям надаються певні права. Вони стають в Україні власниками виключного права на особисте використання твору або на надання права на його використання іншим особам на погоджених умовах. Відповідно власник може вільно приймати рішення щодо використання свого твору. Автор твору може дозволити чи заборонити:

· під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

· відтворення творів;

· публічне виконання і публічне сповіщення творів;

· публічну демонстрацію і публічний показ;

· будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

· переклади творів;

· переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

· включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

· розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

· подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

· здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

· імпорт примірників творів.Цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до Закону твір охороняється авторським правом з моменту його створення. Тому, в принципі, немає необхідності виконувати будь-які додаткові формальності, пов'язані з його реєстрацією або депонуванням як обов'язкові умови для одержання правової охорони. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати так охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені (найменування) особи, яка володіє авторським правом, і року першої публікації твору. Однак при виникненні спорів за договорами, які зачіпають майнові права автора твору, останній у будь-який час (протягом терміну охорони авторського права) може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. В Україні реєстрацією творів уповноважено займатися Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки. [9]

Автор чи власник авторського права може захищати свої права на твір в адміністративному та судовому порядку, наполягаючи на огляді приміщень з метою виявлення слідів виробництва чи збереження незаконно виготовлених "піратських" копій з оригіналу твору, що охороняється авторським правом. Власник може домогтися судової заборони на таку діяльність і вимагати компенсації збитків, завданих у результаті втрати матеріальної вигоди, і визнання авторства.

Потрібно особливо наголосити, що згідно Закону в Україні охорона щодо авторських прав не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо. Правова охорона за авторським правом надається лише на обмежене коло об'єктів, чітко визначених в розділі II статті 8 Закону. До числа творів, що охоплюються авторським правом, відносяться такі літературні твори, як романи, поеми, п'єси, довідкові видання, газети, а також комп'ютерні програми, бази даних; фільми, музичні і хореографічні твори та такі твори образотворчого мистецтва, як картини, малюнки, фотографії і скульптури; твори архітектури, а також рекламний живопис, географічні карти і креслення.

Загальний принцип авторського права полягає в тому, що твори, які ним охороняються, не можуть використовуватися без дозволу правовласника не залежно від його громадянства. Однак, у національних законах про авторське право передбачені деякі виключення з цього правила. Наприклад, в Україні у статтях 21-23 Закону передбачене вільне використання творів у вигляді цитат, але з обов'язковим посиланням на першоджерело. Крім того, вільно відтворювати один примірник твору без згоди авторів можуть архіви, бібліотеки, а також навчальні заклади виключно з навчальною метою, а не з метою одержання прибутку. У принципі, у світі охорона, що надається авторським правом, як правило, діє протягом життя автора і 70 років по його смерті. Встановлені у такий спосіб терміни охорони надають авторам і їх спадкоємцям можливість одержувати економічну вигоду протягом розумного періоду часу. Автор має право:

вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

У той час, як права, надані авторським правом, застосовуються до авторів, суміжні права стосуються інших категорій правовласників, а саме: виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм і організацій мовлення та правонаступників цих суб'єктів. Охорона суміжних прав здійснюється без шкоди охороні творів авторським правом. За останні роки в області суміжних прав відбувся стрімкий розвиток. Сьогодні суміжні права сформувалися навколо творів, які охороняються авторським правом і надають аналогічну, але найчастіше більш обмежену за обсягом охорону. За термінами майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки твору. Особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років після першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), а якщо її не було опубліковано протягом зазначеного часу, то протягом 50 років після першого звукозапису (відеозапису). Організації мовлення користуються наданими цим Законом правами протягом 50 років від дати першого публічного виходу передачі. [2,156с]

Об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:

· виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

· фонограми, відеограми;

· передачі (програми) організацій мовлення.

Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто або через свого повіреного чи скористатися послугами організацій колективного управління. На жаль, на практиці у багатьох авторів і власників творчої продукції не має достатніх засобів для захисту своїх майнових прав в адміністративному чи судовому порядку. Це особливо стає актуальним сьогодні, коли їх виконання та розповсюдження за допомогою різноманітних сучасних засобів дістає усе більш широкого розповсюдження. Тому, у багатьох країнах з'явилися і поширюються організації та товариства з колективного керування такими правами. Ці товариства, які спираються на значний досвід в адміністративній та юридичній діяльності, здатні надавати своїм членам послуги із збору, керування і розподілу винагороди, отриманої за міжнародне використання творів будь-кого з авторів або осіб, яким належать суміжні права. Організації створені з метою управління майновими правами авторів та інших осіб, які мають авторське право і суміжні права діють на колективній основі і не мають права займатися комерційною діяльністю. Тому, коли автору важко проконтролювати виконання угоди та перевірити правильність нарахування винагороди, що йому по праву належить доцільно скористатися послугами подібних товариств, передавши їм певні з своїх майнових прав. В Україні на державному рівні цим займається державне Агентство з авторських і суміжних прав, розміщене у Києві.

На основі держаних повноважень організації, надають користувачам творів та об'єктів суміжних прав відповідні ліцензії. Усі можливі майнові претензії осіб, які мають авторське право і суміжні права, до користувачів щодо використання ліцензій розглядаються організаціями, які надали ці ліцензії. Крім того, організації мають право резервувати на своєму рахунку суми винагороди, що надійшла їм від користувачів і не запитувалась власником твору або його спадкоємцем. Правовласникам авторських і суміжних прав слід пам'ятати таке. Згідно Закону, після трьох років з моменту надходження на рахунок організації такі суми можуть бути використані ними для чергових виплат або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, у інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права. Зважаючи на велику актуальність цього питання у Законі спеціально передбачено цілий розділ IV "Управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав".[1,89с]

"Видача патентів на винахід підтримує горіння геніїв, додаючи в його вогонь паливо приватної зацікавленості".

Авраам Лінкольн

Термін “ліцензія” в перекладі з латинської (лат. licentia) означає дозвіл здійснювати яку-небудь діяльність і в зв'язку з цим використовується в найрізноманітніших сферах економіки. Відносно ж технологічного обміну і інтелектуального капіталу цей термін означає дозвіл використовувати на певних умовах предмети ліцензії, якими є запатентовані винаходи, промислові зразки, товарні знаки і ноу-хау, а також цінні конфіденційні відомості, які не користуються правовою охороною. В залежності від об'єкту ліцензії можуть поділятися на патентні та безпатентні. Поряд з патентними і безпатентними ліцензіями виділяють також самостійні (“чисті”) та супроводжуючі. Самостійні ліцензії передбачають передачу технології чи технологічних розробок незалежно від їх матеріального носія. Супроводжуючі ліцензії мають залежний характер і надаються одночасно з підписанням контракту на створення підприємства, поставку технологічного обладнання, надання консультаційних послуг.

Продаж ліцензій дозволяє суттєво прискорити процес освоєння нового ринку і хоча б частково відшкодувати власні витрати на дослідження і розробки винаходів. Інколи буває вигідніше замість поставок готової продукції продати ліцензію на право її виробництва, наприклад, в тих випадках, коли можуть виникнути проблеми, пов'язані зі збутом готової продукції через недостатній об'єм власного виробництва чи вихід на зовнішній ринок. Перешкодою для розвитку власного виробництва може стати дуже багато причин - від дефіциту сировини до відсутності висококваліфікованого персоналу та виробничого простору. Щодо експорту товарів, то тут перешкодою часто є протекціоністська політика уряду країн, в які намагаються здійснювати постачання продукції: високі митні тарифи, імпортні квоти, підтримання ввезення продукції в розібраному вигляді (з метою розвитку національної промисловості).

У всіх цих випадках продаж ліцензій є одним з шляхів виходу на місцеві ринки, так як і створення в даній країні філіалу фірми-експортера. Варто відзначити, що при продажі ліцензії зазвичай передбачається поставка матеріалів, вузлів і деталей для випуску продукції. Таким чином, торгівля ліцензіями є дієвим стимулом для збуту власної продукції. Продаж ліцензії може бути способом виходу фірми-продавця на ноу-хау і інші досягнення фірми-покупця, оскільки в угодах зазвичай вказується пункт про взаємний обмін вдосконаленнями, які будуть зроблені в товарі чи технології протягом терміну дії ліцензійного контракту.

Захист прав винахідників без патентування винаходів не можливий. Тільки патент гарантує його власнику виключне право на використання результатів власної творчої праці. Об'єктом патентування в межах однієї країни найчастіше є винаходи. Винаходом визнається технічне вирішення, котре володіє новизною і суттєвими відмінностями. Під технічним вирішенням розуміють практичний засіб задоволення певних визначених потреб. Наприклад, окремі способи лікування хвороб не відносяться до техніки у загальноприйнятому розумінні, але оскільки вони передбачають застосування деяких лікувальних засобів в строго встановлених дозах, протягом конкретного часу і з дотриманням визначеного порядку, то має місце техніка лікування, яка в даному випадку і розглядається як технічне вирішення. Технічне вирішення не обов'язково повинне бути засноване на технічній основі. Воно вважається новим при умові, що його сутність не була раніше розкрита в даній країні чи за кордоном настільки, що б стало можливим його здійснити. Розкриття суті вирішення може здійснюватися за допомогою чи опублікування, чи демонстрації, чи в результаті відкритого застосування. У всіх цих випадках стає доступним копіювання вирішення, що тягне за собою втрату його новизни. Технічне вирішення признається як таке, що володіє суттєвими перевагами або ж відмінностями тоді, коли воно володіє новою сукупністю ознак, які дають позитивний ефект. Схожі однорідні винаходи називаються аналогами, на найбільш близький з них до запропонованого нового технічного вирішення - прототипом. Несуттєві відмінності в новому технічному вирішенні не дозволяють вважати його винаходом, наприклад, використання еквівалентних засобів (заміна електрозварки спаюванням).

Охорона прав винахідника здійснюється за допомогою патентів. Патент (від латинського patens - свідоцтво, грамота) - це документ, який засвідчує визнання державою технічного вирішення винаходом і закріплює за особою, якій він виданий (патентовласником), виключні права на його винахід. Патент видається державним патентним відомством винахіднику чи ж його правонаступнику (право на службовий винахід звичайно належить підприємцю) по його заяві, розглянутій у відповідності з процедурою, встановленою законодавством даної країни. Строк дії патенту також встановлюється національним законодавством (переважно 15 - 20 років). Виключне право патентовласника заключається в наданні йому монопольного права на застосування винаходу (це також називається штучною монополією).[5]

Якщо винахід використовується без дозволу власника, останній може звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків і заборону дій, пов'язаних з порушенням патенту. Патентовласник має право забороняти права на винахід і видавати дозвіл (ліцензію) іншим особам на використання запатентованого винаходу. Патент охороняє права власника, як правило, тільки в країні, де він виданий. Але останнім часом, наприклад, в Західній Європі, вважається дійсним європейський патент.

За видачу патенту стягується патентне мито. Так, при видачі європейського патенту воно стягується за подачу заявки, проведення пошуку, визначення держави, по відношенню до якої діятиме заявка, підтримання заявки в силі, проведення експертизи, видачу патенту, подачу заперечення і апеляції та за поновлення розгляду заявки у випадку пропуску заявите лем встановлених строків. Стягнення мита при подачі заявки характерне для усіх розвинутих країн, а в багатьох країнах до того ж стягуються річні мита протягом строку дії патенту. В більшості країн сума річного мита зростає по мірі приближення до кінця терміну дії патенту.