Поняття робочого часу
Трудове право, регламентація трудових відносин та захист інтересів працівника від експлуатації з боку роботодавця. Види робочого часу: нормований, скорочений, неповний, надурочний. Режим та облік робочого часу. Поняття часу відпочинку та його види.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | реферат |
| Язык | русский |
| Дата добавления | 28.12.2009 |
| Размер файла | 31,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2
Зміст
- Вступ
- 1. Поняття та види робочого часу
- 1.1 Нормований робочий час
- 1.2 Скорочений робочий час
- 1.3 неповний робочий час
- 1.4 Надурочний робочий час
- 2. Режим та облік робочого часу
- 3. Поняття часу відпочинку та його види
- Висновок
- Список використаної літератури
Вступ
Робочим часом вважається час, протягом якого працівник, відповідно до: а) законодавства України; б) колективного і трудового договору (якщо вони укладені у відповідному порядку) і в) правил внутрішнього трудового розпорядку; зобов`язаний виконати свої трудові обов`язки на підприємстві, в установі, організації або у приватного підприємця - фізичної особи. Робочий час включає час простою не з вини працівника, короткочасні перерви для відпочинку та інші аналогічні періоди. Час обідньої перерви не включається в поняття робочого часу.
В наш час, питання регулювання робочого часу є як ніколи актуальним. Високий рівень безробіття в країні, простої не з вини працівників, довготривалі відпустки без збереження заробітної плати,що фактично надаються за ініціативою роботодавців, затримки з виплатою зарплати та інші негативні обставини, які навіть незважаючи на задеклароване у Конституції право громадян України на працю та інші пов`язані з ним права, значною мірою посилюють напругу у сфері суспільної організації праці.
Трудове право по своїй сутності є правом захисту інтересів людини праці, захисту працівника від експлуатації з боку роботодавця. Метою норм трудового права є регламентація триваючих трудових відносин у процесі праці (а не разових завдань), установлення мінімальних гарантій (мінімальної відпустки, мінімальної зарплати), захисних процедур (підстави і порядок звільнення з ініціативи власника). Основним принципом трудового права є положення про те, що правове положення працівника не може бути погіршене стосовно до встановленого законодавством рівню, однак може бути поліпшене шляхом.
Ринкові перетворення, що відбуваються у нашій країні об`єктивно потребують вдосконалення правового забезпечення трудових відносин найманої праці. А тому трудове право, завдяки якому відбувається регулювання цих відносин, перебуває на стадії реформування.
При становленні ринкових відносин трудові відносини стали значно різноманітніше. З'явилися три відносно самостійні категорії працюючих: наймані робітники (залежна праця), що працюють на власника (незалежна, самостійна праця) - члени кооперативів, колективних підприємств, господарчих товариств, фермерських господарств; працівники, подібні найманим (залежна праця з виконанням особливих функцій) - державні що служать, судді, прокурорсько-слідчі працівники, атестовані співробітники органів внутрішніх справ, служби безпеки, військовослужбовці. Установлення додаткових соціально-трудових пільг роботодавцем. Відомо,що вже тепер ведуться кодифікаційні роботи пов`язані з ухваленням нового Трудового кодексу України, який покликаний замінити застарілий і такий, що не відповідає ринковим умовам, радянський Кодекс законів про працю.
Зумовлене переходом економіки України до ринкових відносин реформування трудового законодавства потребує підготовки висококваліфікованих фахівців-юристів, здатних на практиці застосувати отримані знання з метою захисту інтересів усіх учасників трудових правовідносин.
1. Поняття та види робочого часу
Робочий час є однією з істотних умов трудового договору i торкається інтересів як працівника, так i роботодавця. Його раціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та інше майно роботодавця.
КЗпП України не подає визначення поняття робочого часу. Тому його визначено в науковій літературі.
Робочий час - це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду.
Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями. Робочий тиждень - це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується два види робочого тижня: п'ятиденний або шестиденний. Робочий день - це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи.
Тривалість робочого часу може бути предметом централізованого, локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання. За нових умов господарювання централізоване закріплення нормування робочого часу є юридичним засобом охорони праці та найважливішою гарантією реалізації конституційного права на працю. Кодекс законів про працю визначає максимально допустимі норми робочого часу для уcix працівників. Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу (ч.2 ст.50 КЗпП). Норма робочого часу також може визначатись i на індивідуально-договірному piвнi. У трудовому законодавстві відсутні прямі заборони щодо зменшення тривалості робочого часу за угодою сторін трудового договору. Розрізняють основний та неосновний робочий час. Основний - це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий час. Неосновним робочим часом вважається законодавчо закріплене відхилення від основного робочого часу. Це передусім - надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні.
1.1 Нормований робочий час
Найбільш поширеним видом робочого часу є нормальний робочий час. Це час, визначений законом як норма робочого тижня для працівників, зайнятих у звичайних умовах праці, незалежно від виду, характеру, форми виконуваної роботи та обліку робочого часу. Відповідно до ст.50 КЗпП нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень. Разом з тим ч.2 ст.50 КЗпП передбачає, що при укладенні колективного договору на підприємствах (організаціях) норма робочого тижня може бути зменшена. Закріплений на piвнi колективно-договірного регулювання робочий час i буде нормальним для певного підприємства.
1.2 Скорочений робочий час
3 огляду на об'єктивні обставини окремі категорії працівників потребують посиленого захисту з боку держави. Враховуючи особливі умови та характер виконуваної роботи, вік чи стан здоров'я працівника, КЗпП передбачає знижену порівняно зі звичайною норму тривалості робочого часу. Традиційно в законодавстві та правовій літературі цей вид робочого часу називають скороченим робочим часом.
Скорочений робочий час характеризується певними ознаками, закріпленими у КЗпП, а саме:
перелік працівників, які можуть працювати на умовах скороченого робочого часу, вичерпно передбачений у законодавстві. Разом з тим роботодавець має право (але не зобов'язаний) вийти за рамки законодавства та надати можливість окремим працівникам виконувати роботу на умовах скороченого робочого часу i за рахунок прибутку;
скорочена тривалість робочого часу є нормальною та максимально допустимою нормою робочого часу для працівників, які мають право на такий вид робочого часу;
суб'єкти, умови та порядок застосування скороченого робочого часу є обов'язковими для роботодавця i не залежать від волі працівників;
виконання роботи на умовах скороченої тривалості робочого часу не звужує обсяг трудових прав працівників (не впливає на розмір заробітної плати, тривалість відпусток тощо).
Норма скороченого робочого часу є не однаковою та диференціюється законодавцем залежно від суб'єктів та умов праці (ст.51 КЗпП).
Право на скорочену тривалість робочого часу закріплене для неповнолітніх працівників. Для ociб віком від 16 до 18 років норма робочого часу складає не більше 36 годин на тиждень, а для тих, що не досягли 16 років - 24 години на тиждень. Така ж тривалість робочого часу передбачена для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул. Тривалість робочого часу для неповнолітніх працівників, які здійснюють роботу під час навчання, не може перевищувати половину відповідних максимальних норм скороченого робочого часу (наприклад, для oci6 жом до 16 років - 12 годин на тиждень).
Скорочений робочий час передбачений також для працівників, зайнятих на роботах з особливо шкідливими умовами праці. Норма робочого часу для цієї категорії працівників не може перевищувати 36 годин на тиждень та диференціюється залежно від виду виконуваної роботи, займаної посади чи професії. Працівникам, професії та посади яких не передбачені в Переліку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями i на посадах, означених Переліком, скорочена тривалість робочого часу встановлюється у ці дні тiєї самої тривалості, як i працівникам, постійно зайнятим на цій роботі.
Якщо виробництва та цехи зазначені в Переліку без найменувань конкретних професій i посад, то правом на скорочену тривалість робочого тижня користуються вci працівники цих виробництв, цехів незалежно від назви професії, посади, яку вони займають. У тих випадках, коли працівники протягом робочого часу були зайняті на роботах зi шкідливими умовами праці в piзних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, де встановлено скорочений робочий тиждень piзнoї тривалості, i відпрацювали на цих роботах більше половини максимальної тривалоcтi скороченого робочого часу, їx робочий день не повинен перевищувати 6 годин. Облік часу, відпрацьованого за кожним видом робіт, здійснюється роботодавцем. Якщо в Переліку зазначено "постійно зайнятий" або "що постійно працює", скорочена тривалість робочого часу відповідно до вказаної в переліку тривалості встановлюється працівникові лише в тi дні, коли він фактично був зайнятий в цих умовах протягом всього скороченого робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій i посад. У paзi відсутності такого застереження скорочений робочий час згідно iз зазначеною в переліку тривалістю встановлюється працівникові лише в тi дні, коли він фактично був зайнятий у шкідливих умовах праці не менше половини робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.
Перелік є обов'язковим для застосування на вcix підприємствах, де використовуються визначені види виробництв, цехів, робіт, професій та посад, незалежно від відомчого підпорядкування циx виробництв, цехів, а також від форм власності підприємств, організацій i установ.
Скорочена тривалість робочого часу передбачена законодавством також для медичних працівників (постанова РНК СРСР (Про тривалість робочого дня медичних працівників"). Норма робочого дня є не однаковою для різних категорій медпрацівників. Наприклад: для лікарів та середнього медичного персоналу лікарень, пологових будинків та ін. робочий день становить шість з половиною годин; для лікарів лікарсько-трудових експертних комісій тощо - п'ять з половиною годин.
Скорочена тривалість робочого часу законодавчо закріплена для педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх та спеціальних середніх та вищих навчальних закладів. Норма робочого часу обчислюється навчальними годинами та диференціюється залежно від займаної посади, виконуваної роботи та виду навчального закладу. Так, 18 навчальних годин становить робочий тиждень для вчителів загальноосвітніх навчальних закладів; для вихователів загальноосвітніх навчальних закладів, тривалість робочого часу (обсяг педагогічного навантаження) встановлена 30 годин на тиждень; 36 годин на тиждень передбачено тривалість робочого часу для вихователів дошкільних установ; для викладачів вищих навчальних закладів встановлено скорочений робочий час тривалістю в середньому 6 годин на день i т.д.
Право на скорочену тривалість робочого часу мають також інваліди 1 та 2 груп, які працюють на підприємствах, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці цих ociб. Скорочена тривалість робочого часу для цієї категорії працівників становить 36 годин на тиждень (постанова Ради Miністрів СССР "Про заходи щодо подальшого вдосконалення використання праці пенсіонерів i інвалідів у народному господарстві i пов'язаних
з цим додаткових пільгах").
Трудовим законодавством передбачені випадки можливого скорочення тривалості нормального робочого часу всіх працівників та підприємств. Так, відповідно до ст.53 КЗпП напередодні святкових, неробочих i вихідних днів тривалість роботи працівників скорочується на одну годину як при п`ятиденному, так i при шестиденному робочому тижні. Потрібно наголосити, що вказана підстава не застосовується щодо працівників, які мають право на скорочений робочий час з інших підстав. Зокрема, тривалістъ робочого часу напередодні святкових i неробочих днів не скорочується для працівників, яким встановлений скорочений робочий час відповідно до ст.51 КЗпП (неповнолітні та ін.).
Скорочена тривалість роботи напередодні вихідних днів передбачена законом для працівників, які працюють на умовах 6-денного робочого тижня: тривалість роботи в такі дні не може перевищувати 5 год.
Тривалість робочого дня скорочується також на одну годину при роботі в нічний час. Відповідно до законодавства нічним вважається час з 22 години вечора до 6 години ранку. Скорочення не допускається, якщо це зумовлено умовами виробництва (зокрема на безперервних виробництвах; на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним), а також для ociб, які мають право на скорочений робочий час з інших підстав (наприклад, п.2. ч.1 ст.51, ч.3 ст.51 КЗпП). Скорочення тривалості робочого часу не застосовується, якщо icтотнoю умовою трудового договору є робота працівника в нічний час.
Трудовим законодавством встановлені обмеження залучення окремих працівників до роботи у нічний час. Зокрема, забороняється використовувати працю жінок. Виняток становлять галузі народного господарства, де це викликано особливою необхідністю та дозволяється як тимчасовий захід. Обмеження щодо застосування праці жінок у нічний час не поширюється на фермерські господарства та на сімейні підприємства.
У нічний час забороняється використовувати працю вагітних жінок; жінок, які мають дітей віком до трьох років; ociб, молодших 18 років.
Відповідно до ч.3 ст.12 Закону України "Про охорону праці" залучення інвалідів до робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комiciї.
Умови, підстави та порядок встановлення скороченого робочого часу можуть бути обумовлені в рамках соціального партнерства та закріплені у колективному договорі. На piвнi підприємства та за рахунок його коштів скорочений робочий час може встановлюватися для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину - інваліда.
1.3 неповний робочий час
Неповний робочий час встановлюється зa погодженням між працівником та роботодавцем. Така домовленість між сторонами трудового договору може бути як безпосередньо при прийнятті на роботу, так i згодом, в період роботи; на певний термін i без зазначення такого терміну.
Трудовим законодавством передбачено категорії працівників, яким роботодавець зобов'язаний встановити неповний робочий час на їх прохання. Так, на прохання вагітної жінки; жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом ciм'ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий час (ст.56 КЗпП). Відмова роботодавця забезпечити таке право може бути оскаржена до органів, уповноважених розглядати трудові спори.
Неповний робочий час застосовується зазвичай для працівників, що працюють за сумісництвом.
Розрізняють декілька видів неповного робочого часу:
неповний робочий тиждень (скорочення кількості робочих днів протягом робочого тижня);
неповний робочий день (скорочення тривалості робочого дня без скорочення кількості робочих днів у тижні);
поєднання обох попередніх (наприклад, два робочі дні в тиждень по три години щодня).
Робота на умовах неповного робочого часу не звужує обсягу трудових прав працівників. Вони мають право на відпочинок, право на допомогу в paзi тимчасової непрацездатності тощо. Лише оплата праці в цьому випадку проводиться пропорційно відпрацьованому часу при почасовій формі оплати праці або ж залежно від виробітку - якщо встановлено відрядну форму оплати праці.
1.4 Надурочний робочий час
У деяких випадках, пов'язаних з винятковістю або надзвичайністю обставин, які складаються на виробництві, може виникати потреба залучення працівника до виконання обов'язків понад встановлену тривалість робочого часу протягом дня (зміни). Таке відхилення від нормального робочого часу в законодавстві отримало назву надурочні роботи.
Надурочний робочий час як різновид робочого часу - це час, протягом якого працівник виконує обумовлену трудовим договором роботу понад встановлену норму робочого часу. Надурочними роботами вважаються:
роботи понад встановлену тривалість робочого дня;
роботи понад встановлену графіком тривалість зміни;
роботи понад нормальну кількість робочих годин за обліковий період, якщо на підприємстві застосовується підсумований облік робочого часу. При цьому тривалість роботи в один робочий день може становити менше або больше передбаченої за графіком норми робочого часу, однак ці відхилення в cyмi не перевищують норми робочого часу, встановленої для певного облікового періоду (крім ненормованого робочого часу).
Законодавством встановлені обмежуючі чинники щодо запровадження на підприємстві надурочних робіт. Зокрема, підставою для залучення працівників до надурочних poбiт є обов'язкове видання наказу (розпорядження) відповідного роботодавця. Хоча робота, виконана за усним розпорядженням роботодавця (якщо наказу на підприємстві не було видано), також вважатиметься надурочною.
Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Їх проведення можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством. Стаття 62 КЗпП подає вичерпний перелік випадків залучення працівників до надурочних poбiт. Такими є:
проведення робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аваpiї i негайного усунення їx наслідків;
проведення суспільно необхідних poбiт щодо водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їx функціонування;
4) необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення i призначення;
5) продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках роботодавець зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.
Трудовим законодавством передбачено особливий порядок застосування надурочних poбіт та спеціальні правила залучення працівників до них. Зокрема, ст.64 КЗпП передбачає, що для проведення надурочних робіт необхідно отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації на їx проведення. Порядок надання такої згоди встановлюється самим органом профспілки. Закон встановлює максимальні норми залучення працівників до надурочних робіт. Вони не повинні перевищувати чотирьох годин протягом двох днів підряд i 120 годин на piк на кожного працівника. Галузевими колективними угодами, колективними договорами, положеннями про робочий час на підприємствах вказана норма може бути зменшена (але не збільшена).
У КЗпП icнyє пряма заборона залучення окремих працівників до надурочних робіт, Це, зокрема, стосується вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років; ociб, молодших 18 років; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах i професійно-технічних училищах без відриву від виробництва в дні занять. Жінок, як мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучати до надурочних робіт лише за їx згодою. Відповідно до ч.3 ст.12 Закону України "Про охорону праці" залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їx згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комiciї.
Оплата пpaцi за роботу в надурочний робочий час здійснюється в підвищеному poзмipi (ст.106 КЗпП). Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.
2. Режим та облік робочого часу
У використанні робочого часу важливе значення має режим робочого часу. Від того, настільки раціонально i правильно на підприємстві, в установі, організації чергуються праця i відпочинок, залежить зростання продуктивності праці й інтенсивності виробництва.
Під режимом робочого часу розуміється розподіл норми робочого часу протягом конкретного календарного періоду.
До елементів режиму роботи належать:
час початку i закінчення роботи;
час i тривалість перерв в роботі;
тривалість та порядок чергування змін.
Режим робочого часу не може бути єдиним для bcix підприємств, установ, організацій. Biн залежить від характеру виробництва, тривалості робочого часу, категорії працюючих, конкретних умов діяльності виробництва, роботи громадського транспорту тощо. Навіть для різних категорій працівників одного i того ж підприємства, установи, організації може встановлюватися декілька різних режимів робочого часу.
Конкретні режими роботи встановлюються самими підприємствами, установами, організаціями i закріплюються в таких правових формах, як колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовим колективом за поданням власника або уповноваженого ним органу i профспілкового комітету, графіки змінності, графіки робіт, розпорядок робочого дня (зміни).
За згодою між власником або уповноваженим ним органом i профспілковим комітетом для окремих працівників, наприклад для жінок, що мають дітей, може застосовуватися гнучкий графік роботи. Його суть полягає в тому, що працівникам дозволяють приходити на роботу i залишати роботу в зручний для них час, а також відлучатися з роботи за умови повного відпрацювання усього пропущеного часу. Кодекс законів про працю України визначає лише загальний порядок встановлення режиму роботи, а також окремі його елементи. Так, відповідно до ст.52 КЗпП для працівників встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього розпорядку або графіками зайнятості.
На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.
Час початку i закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку i графіками змінності.
Організація роботи змінами повинна відповідати вимогам законодавства (стаття 58 i 59 КЗпП). При цьому працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в iншy, зазвичай, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіком змінності. Тривалість перерви між змінами має бути не меншою, ніж подвійна тривалість часу роботи в попередній змiнi (включаючи час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін забороняється.
Напередодні святкових i неробочих днів тривалість роботи працівників з нормальною тривалістю робочого часу скорочується на одну годину. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин (ст.53 КЗпП).
Відповідно до чинного законодавства практикою відпрацьовано два види робочого часу: поденний (звичайний) i підсумований. При поденному обліку робочий час підраховується протягом кожного робочого дня відповідно до табеля прибуття на роботу i залишення роботи працівником. Поденний облік застосовується при однаковій тривалості робочого часу.
На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях а також на окремих виробництвах i деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим органом запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий пeрioд не перевищувала нормального числа робочих годин.
Трудове законодавство (ст.54 КЗпПУкраїни) передбачає нормування роботи в нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. У цей час тривалість роботи (зміни) для працівників з нормальною тривалістю робочого часу скорочується на одну годину Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема в безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.
Законодавством встановлені обмеження щодо роботи в нічний час Так, згідно ст.55 КЗпП забороняється залучення до роботи в нічний час:
1) вагітних жінок i жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст.176 КЗпП України);
2) oci6, молодших вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП України).
Законодавством можуть бути передбачені й інші категорії працівників, на яких поширюється дана заборона.
Що стосується інвалідів, то вони можуть залучатися до роботи у нічний час лише за їx згодою i за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст.172 КЗпП).
Існують певні особливості використання робочого часу при відрядженнях, а також при вахтовому методі організації робіт. Відрядженням визнається поїздка працівника за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу для виконання певного його доручення поза місцем постійної роботи працівника. Таке відрядження не може перевищувати 30 днів, не враховуючи часу перебування в дорозі.
Працівники, які перебувають у вiдpяджeннi, працюють відповідно до режиму робочого часу того підприємства, куди вони відряджені.
У випадках, коли працівник спеціально відряджається для роботи у вихідні або святкові-неробочі дні, йому після повернення з відрядження надаються iншi дні відпочинку.
Вахтовий метод організації робіт застосовується при значному віддалені виробничих об'єктів від місця розташування підприємства, організації (якщо на поїздку до місця роботи i назад працівники витрачають більше трьох годин). Трудові відносини при вахтовому методі на підприємствах ycix форм власності i галузей народного господарства регулюються Типовими положеннями про вахтовий метод організації poбiт, затвердженими постановою Держкомпраці, Секретаріату ВЦРПС та Мінохоронздоров'я від 31 грудня 1987 р.
Але названі типові положення не застосовуються на підприємствах, установах, організаціях, що підпорядковані Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, оскільки Тимчасовим положенням про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідів Чорнобильської катастрофи встановлені спеціальні правила.
Робота на віддалених об'єктах здійснюється вахтовим (змінним) персоналом, який у період роботи на об'єктах проживав у створених при об'єктах вахтових селищах i систематично, через певний час, повертається до місця розташування підприємства.
Доставка працівників від місця постійного проживання чи місця розташування підприємства до місця роботи i назад здійснюється за рахунок роботодавця.
Працівники, які залучаються до робіт вахтовим методом, підлягають попередньому i періодичному медичним оглядам. Не можуть залучатися до робіт, виконуваних вахтовим методом, неповнолітні, а також жінки, які мають дітей у віці до трьох років, або особи, які мають медичне протипоказання для виконання цих робіт.
Тривалість облікового періоду при вахтовому методі організації робіт може становити один місяць, рік. Залежно від галузі народного господарства, виду виробництва та природнокліматичних умов, власник за погодженням з профспілковим комітетом може встановити й інший обліковий період. В обліковий період включається час роботи на вахті, час проїзду до місця виконання робіт (до вахтового селища) i час міжвахтового відпочинку. Час роботи на вахті (час вахти) не може перевищувати одного місяця.
Тривалість щоденної роботи при вахтовому методі організації праці не може перевищувати 12 годин.
У зв'язку з подовженою тривалістю щоденної роботи i ненаданням працівникам днів щоденного відпочинку при вахтовому методі організації робіт виникають i невикористані часи відпочинку. Вони підсумовуються i надаються працівникам у вигляді додаткових вільних від роботи днів протягом облікового періоду.
Час перебування в дорозі (до місця роботи на вахті i назад) не включається до робочого часу. Але п.5.7 Типового положення передбачає оплату часу перебування в дорозі, а також за дні затримки в дорозі з розрахунку тарифної ставки (окладу) i семигодинного робочого дня.
3. Поняття часу відпочинку та його види
Час відпочинку - це встановлений законодавством час, протягом якого працівники є вільними від виконання покладених на них трудових обов'язків, i який вони можуть використовувати за своїм розсудом. Відповідно до Конституції України (ст.45) кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій i виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Важливо те, що як максимальна тривалість робочого часу, так i мінімальна тривалість часу відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові i неробочі дні, а також iншi умови здійснення права на відпочинок визначаються законом.
Тобто, ніяким керівникам, підприємцям та іншим фізичним i юридичним особам не надане право регулювати ці питання.
Законодавством передбачені такі види відпочинку:
1) перерви протягом робочого дня (для відпочинку i харчування);
2) щоденний відпочинок (перерви між робочими днями та змінами);
3) щотижневі дні відпочинку (вихідні дні);
4) святкові i неробочі дні;
5) відпустки.
Відповідно до ст.66 КЗпП працівникам надається перерва для відпочинку i харчування тривалістю не більше двох годин. Така перерва не включається в робочий час i має надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку роботи i закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку,
Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатись з місця роботи. Але на тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймати їжу протягом робочого часу.
Для деяких категорій працівників i у деяких випадках нормативними актами встановлюються додаткові перерви, які зараховуються до робочого часу. До таких додаткових перерв, зокрема, належать: перерви для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці; перерви для відпочинку на вантажно-розвантажувальних роботах; перерви для зігрівання працівників, які працюють в холодну пору року на відкритому повітpi.
Тривалість щотижневого безперервного відпочинку згідно ст.70 КЗпП повинна бути не менше як 42 години.
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації. Як правило, це субота або понеділок. У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового чи неробочого (ч.3 ст.67 КЗпП).
На підприємствах, в установах, організаціях зупинення роботи яких не можливе, вихідні дні надаються в piзні дні тижня згідно з графіком зайнятості, що затверджується керівником підприємства, установи, організації за погодженням з профспілковим комітетом.
Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих категорій працівників до роботи у вихідні дні допускається лише у виняткових випадках, передбачених ст.71 КЗпП за письмовим наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації з дозволу профспілкового комітету.
Такими випадками визнаються: відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії i негайного усунення їx наслідків; відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна; виконання невідкладних, наперед непередбачених робіт від негайного виконання яких залежить нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів у подальшому; виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних poбiт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення i призначення.
Робота у вихідні дні може компенсуватись, за згодою сторін, наданням iншогo дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному poзмipi.
Відповідно до ст.73 КЗпП святковими i неробочими днями є:
1 січня - Новий рік;
7 січня - Різдво Христове;
8 березня - Міжнародний жіночий день;
1,2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня - День Перемоги;
28 червня - День Конституції України;
24 серпня - День Незалежності України.
Неробочими днями є дні релігійних свят:
7 січня - Різдво Христове;
один день (неділя) - Пасха (Великдень);
один день (неділя) - Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.
У святкові i неробочі дні допускаються лише роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи.
Робота у зазначені дні компенсується відповідно до ст.107 КЗпП у грошовій формі у подвійному poзмipi або на бажання працівника може бути наданий йому інший день відпочинку
Висновок
КЗпП України не подає визначення поняття робочого часу. Тому його визначено в науковій літературі.
Робочий час - це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду.
Робочий час поділяється на чотири види:
Нормальний робочий час - це час, визначений законом як норма робочого тижня для працівників, зайнятих у звичайних умовах праці, незалежно від виду, характеру, форми виконуваної роботи та обліку робочого часу. Відповідно до ст.50 КЗпП нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень.
3 огляду на об'єктивні обставини окремі категорії працівників потребують посиленого захисту з боку держави. Враховуючи особливі умови та характер виконуваної роботи, вік чи стан здоров'я працівника, КЗпП передбачає знижену порівняно зі звичайною норму тривалості робочого часу. Традиційно в законодавстві та правовій літературі цей вид робочого часу називають скороченим робочим часом
Надурочний робочий час як різновид робочого часу - це час, протягом якого працівник виконує обумовлену трудовим договором роботу понад встановлену норму робочого часу. Надурочними роботами вважаються:
1) роботи понад встановлену тривалість робочого дня;
2) роботи понад встановлену графіком тривалість зміни;
3) роботи понад нормальну кількість робочих годин за обліком.
У використанні робочого часу важливе значення має режим робочого часу.
Під режимом робочого часу розуміється розподіл норми робочого часу протягом конкретного календарного періоду.
До елементів режиму роботи належать:
1) час початку i закінчення роботи;
2) час i тривалість перерв в роботі;
3) тривалість та порядок чергування змін.
Свобода завжди полягає у можливості вибору поведінки. Свобода праці проявляється в добровільному свідомому обранні конкретних форм застосування праці. При цьому повинні враховуватися особисті якості людини: покликання, здатність, професійна підготовленість, освіта, а також суспільна потреба.
Список використаної літератури
1. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. Для студ. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, З.Я. Козак та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. - 3-те вид., перероб. І допов. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2007. - 536 с.
2. Венедиктова В.М. Регулювання робочого часу в умовах ринкової економіки // Право України. - 1999.
3. Кодекс законів про працю України: [Станом на 15 вересня 2007 р.]. - К.: Велес, 2007. - 96с.
4. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. - Х.: Фірма "Консум", 1998.
5. Конституція України
6. Акопова Е.М. Современный трудовой договор (контракт). - М., 1997.
7. Прокопенко В.І. Трудове право -Х., 1998.
8. Бойко М.Д. Трудове право України. Навчальний посібник. Курс лекцій К.: ”Олан", 2002 - 235с.
9. Журнал “Людина і праця" № 6.2006р.32 с.
10. Трудове право України: Підр. / За ред. Н.Б. Болотіної, Т.І. Чанишевої - 2-ге вид. стер. - К.: Тов. ”Знання”, 2001.564 с.
11. Основи трудового права: Навч. посібник. - К.: Видавництво А.С.К., 2003.656 с. (Економіка, фінанси, право).
Подобные документы
Правова характеристика поняття робочого часу. Классифікація робочого часу: нормальний, скорочений і неповний, ненормований, надурочні роботи. "Гнучкі графіки" роботи та вахтовий метод організації робіт. Поденний і підсумований облік робочого часу.
курсовая работа [40,2 K], добавлен 06.11.2013Поняття режиму робочого часу та його види за трудовим правом. Його спеціальні та їх правове забезпечення. Склад та види робочого часу в контексті аналізу положень проекту Трудового кодексу України. Визначення тривалості перерви в роботі між змінами.
реферат [31,8 K], добавлен 10.10.2012Поняття та види робочого часу за законодавством України. Правове регулювання режиму робочого часу: режиму роботи змінами, роботи з роздробленим робочим днем, гнучкого графіку роботи, вахтового методу організації робіт. Правове регулювання часу відпочинку.
дипломная работа [129,2 K], добавлен 02.05.2010Види робочого часу, правила їх застосування. Робота змінами і вночі. Дитяча праця. Відмінності у визначенні скороченого та неповного робочого часу. Класифікація юридичних осіб за їх організаційно-правовій формі, формами власності, величиною підприємства.
реферат [75,8 K], добавлен 08.03.2015Поняття і види робочого часу. Облік робочого часу. Мінімальна заробітна плата, зайнятість. Коло осіб, які мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Розв'язок індивідуальних трудових спорів.
контрольная работа [24,6 K], добавлен 09.06.2015Дослідження поняття робочого часу в трудовому праві при врахуваннi прав людини, стану здоров'я, віку і сімейного стану. Аналіз режимів роботи і обліку робочого часу. Визначення тривалості робочого часу. Поняття наднормових робіт і порядок їх проведення.
контрольная работа [24,0 K], добавлен 07.12.2010Принципи правового регулювання трудових відносин. Діяльність Міжнародної організації праці. Допомога по безробіттю згідно Закону України "Про зайнятість населення". Правове поняття робочого часу. Колективний договір та відповідальність за його порушення.
шпаргалка [194,5 K], добавлен 23.12.2010Загальнотеоретична характеристика значення й сутності часу відпочинку працівників. Опис головних рис цього правового явища. Аналіз норм регламентації робочого часу в чинному законодавстві України як однієї з гарантій забезпечення права на відпочинок.
статья [19,6 K], добавлен 14.08.2017Правове становище сільськогосподарських підприємств і створюваних ними міжгосподарських формувань. Питання організації праці, тривалості робочого часу і часу відпочинку, надання вихідних днів, застосування заходів заохочення і дисциплінарного впливу.
контрольная работа [20,1 K], добавлен 12.07.2010Поняття тa види робочого чaсу зa проектом Кодексу законів про працю. Режими робочого дня. Зaгaльнa хaрaктеристикa джерел прaвового регулювaння робочого чaсу в Укрaїнi. Трудовi обов’язки прaцiвникa. Особливостi неповного тa скороченого робочого чaсу.
курсовая работа [67,9 K], добавлен 16.01.2016
