Классифікація адміністративних правопорушень в сфері екології

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра трудового, земельного та екологічного права

Класифікація адміністративних правопорушень в сфері екології

Реферат студента

3 курсу, 2 групи денного відділення

навчально-наукового інституту

фінансово-економічної безпеки і права

Омельянчука Г.М.

Перевірила:

Викладач кафедри Сіряченко І.І.

Одеса -2009

Зміст

Вступ

Поняття екологічного правопорушення

Склад екологічного правопорушення

Види екологічного правопорушення

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

Судова практика при розгляді екологічних справ

Висновки

Література

Вступ

Відповідальність в екологічному праві є важливим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об'єктів і охорони довкілля.

Законодавство про юридичну відповідальність за порушення права природокористування тим чи іншим природним об'єктом розвивалось у рамках загальних правових норм про відповідальність за порушення вимог природоохоронного законодавства.

Розвиток законодавства в цій галузі йшло насамперед по шляху визначення кола протиправних дій, які посягають на порядок користування природними ресурсами, та суб'єктів правопорушень, встановлення відповідальності за їх здійснення, уточнення обов'язків органів та посадових осіб по прийняттю заходів юридичної відповідальності та порядку розгляду справ про окремі правопорушення.

Однією із загальних характеристик юридичної відповідальності за порушення вимог природоохоронного законодавства є те, що природоохоронні закони містять більш-менш повні переліки правопорушень, котрі об'єднані в спеціальних статтях у самостійному розділі, який присвячено відповідальності за порушення водного, лісового, земельного тощо, законодавства.

Об'єктом порушення права природокористування є право виключно державної власності на природні ресурси та правила користування природними ресурсами.

Поняття екологічного правопорушення

Екологічне правопорушення -- це винна, протиправна, екологічно небезпечна дія, яка посягає на встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та порушує екологічні і пов'язані з ними ін. права людини і вимоги екологічної безпеки Екологічне правопорушення (екологічний делікт або екологічний злочин) може бути адміністративним або дисциплінарним.

Суб'єктами екологічного правопорушення є право- і дієздатні, осудні фізичні і юридичні (посадові особи) особи. Суб'єктивними ознаками є вина, необережність чи навмисність та екологічний ризик власників джерел підвищеної екологічної небезпеки.

Склад екологічного правопорушення

До складу екологічного правопорушення входить предмет (об'єкт) посягання і екологічні правовідносини. Об'єктами посягання є навколишнє природне середовище (природні, умови життєдіяльності) та життя і здоров'я людини.

Об'єктивними ознаками екологічного правопорушення є дія чи бездіяльність, які призводять до протиправного порушення екологічних вимог. Дані порушення мають екологічну спрямованість і призводять до екологічної небезпеки та майнової і моральної шкоди природним ресурсам належним власнику чи користувачу, навколишньому природному середовищу, життю і здоров'ю людини.

Види екологічного правопорушення

Види екологічних правопорушень -- це визначені чинним екологічним законодавством категорії незаконних дій (бездіяльність), за які в залежності від характеру і ступеню екологічної небезпеки, об'єкта, предмета посягання та ін. ознак можуть застосовуватись заходи державно-правового примусу.

Екологічні правопорушення в залежності від предмета і об'єкта посягання можуть бути в галузі

-- використання природних ресурсів : земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, в сфері використання і охорони атмосфери;

-- охорони навколишнього природного середовища : порушення природоохоронних вимог на стадії прийняття рішень і в процесі здійснення господарської та ін. діяльності, порушення вимог охорони територій і об'єктів природно-заповідного фонду, курортних, лікувально-оздоровчих рекреаційних зон та ін. територій, що підлягають особливій охороні;

-- екологічної безпеки : невиконання заходів щодо попередження виникнення та ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, порушення вимог екологічної безпеки у процесі здійснення видів діяльності.

Правопорушення по окремих галузях і інститутах екологічного законодавства поділяються на :

1) порушення у сфері права власності на природні ресурси;

2) порушення у сфері права природокористування;

3) правопорушення у сфері відтворення природних ресурсів;

4) правопорушення у сфері екологічної експертизи;

5) екологічні правопорушення у сфері застосовування економічних важелів щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища;

6) порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишні природне середовище;

7) порушення норм екологічної безпеки;

8) порушення екологічних прав громадян (на повну і достовірну інформацію та ін.);

9) екологічні правопорушення у сфері управління і контролю.

Екологічне правопорушення за ступенем екологічної небезпеки і заходами державно-правового примусу може бути :

-- еколого-правовим проступком, що тягне за собою дисциплінарну відповідальність;

-- еколого-майновим деліктом, що тягне за собою майнову відповідальність;

-- еколого-адміністративним правопорушенням, що тягне за собою адміністративну відповідальність;

-- екологічним злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення -- найпоширеніший вид юридичної відповідальності в екологічній сфері. Підставою для її застосування є адміністративні екологічні правопорушення, різні види і склади яких передбачено Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення -- це вид юридичної відповідальності, яка передбачає заходи адміністративного впливу за протиправні й винні діяння, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища (довкілля) та вимоги екологічної безпеки.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення найбільша кількість статей (понад сорок), у яких передбачається відповідальність за екологічні правопорушення, міститься в сьомій главі «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури» (ст. 52--92). Окремі види адміністративних екологічних правопорушень містяться в главах 5, 6, 8 та ін. цього кодексу.

Залежно від об'єкта посягання адміністративні правопорушення поділяють на кілька груп.

Першу групу екологічних правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність, становлять адміністративні правопорушення, що стосуються права власності на природні ресурси (глава 4 ст. 47--51 Кодексу України про адміністративні правопорушення). До таких адміністративних екологічних правопорушень відносять порушення права державної власності на надра (ст. 47), порушення права державної власності на води (ст. 48), порушення права державної власності на ліси (ст. 49), порушення права державної власності на тваринний світ (ст. 50), а також інші правопорушення.

Другу групу становлять адміністративні земельні правопорушення (глава 7, ст. 52--56 Кодексу України про адміністративні правопорушення). До таких правопорушень відносять псування і забруднення сільськогосподарських земель (ст. 52), порушення права використання земель (ст. 53), самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53'), приховування або перекручування даних Земельного кадастру (ст. 532), несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх до стану, придатного для використання за призначенням (ст. 54), самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою (ст. 55), знищення межових знаків (ст. 56 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Третю групу адміністративних правопорушень, в екологічній сфері становлять адміністративні надрові правопорушення, передбачені ст. 57, 58 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: порушення вимог щодо охорони надр (ст. 57), порушення правил і вимог проведення робіт з геологічного вивчення надр (ст. 58).

Четверту групу адміністративних екологічних правопорушень становлять водні правопорушення, передбачені ст. 59--62 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ці правопорушення стосуються порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59), порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59), порушення правил водокористування (ст. 60), пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації (ст. 61), невиконання обов'язків щодо реєстрації в суднових документах операцій із шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62).

Лісові адміністративні правопорушення, які передбачені ст. 63--77 Кодексу України про адміністративні правопорушення, становлять п'яту групу адміністративних правопорушень. До таких правопорушень відносять незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63), порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі та вивезення деревини, заготівлі живиці (ст. 64), незаконну порубку, пошкодження та знищення лісових культур і молодняку (ст. 65), знищення або пошкодження підросту в лісах (ст. 66), здійснення лісових користувань не згідно з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку (ст. 67), порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини (ст. 68), пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду (ст. 69), самовільне сінокосіння і випасання худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід (ст. 70), введення в експлуатацію виробничих об'єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси (ст. 71), пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, шкідливими викидами, відходами і покидьками (ст. 72), засмічення лісів побутовими відходами і покидьками (ст. 73), знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду (ст. 74), знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах (ст. 75), знищення корисної для лісу фауни (ст. 76), порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 77), самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків (ст. 77).

Шосту групу екологічних правопорушень становлять адміністративні атмосферні правопорушення (ст. 78--83 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Вони стосуються порушень порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або шкідливого впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78), порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78), недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79), недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд (ст. 79), пуску в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах (ст. 80), експлуатації автотранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах (ст. 81) та ін. (ст. 82--84).

Сьому групу екологічних правопорушень становлять адміністративні фауністичні (тваринні) правопорушення, передбачені ст. 85--89 Кодексу України про адміністративні правопорушення. До таких правопорушень відносять порушення правил використання об'єктів тваринного світу (ст. 85), виготовлення та збут знарядь добування об'єктів тваринного або рослинного світу (ст. 85), експлуатацію на водних об'єктах водозабірних споруд, не забезпечених рибозахисним обладнанням (ст. 86), порушення вимог щодо охорони середовища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин (ст. 87), незаконне вивезення з України та ввезення на її територію об'єктів тваринного і рослинного світу (ст. 88), порушення порядку придбання чи збуту об'єктів тваринного або рослинного світу, порушення правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах (ст. 88), порушення правил щодо зоологічних, ботанічних колекцій та торгівлі ними (ст. 88), жорстоке поводження з тваринами (ст. 89), порушення вимог щодо охорони тварин і рослин, занесених до Червоної книги України (ст. 90).

В окрему, восьму групу екологічних правопорушень можна об'єднати правопорушення природозаповідних та інших природоохоронних норм і правил. До таких правопорушень, передбачених у Кодексі України про адміністративні правопорушення, відносять порушення правил щодо природозаповідних територій (ст. 91), порушення правил охорони і використання пам'яток історії і культури (ст. 92), знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населених пунктів (ст. 153), потрава посівів (ст. 104), порушення правил боротьби з карантином рослин (ст. 105), порушення правил карантину (ст. 106,107), невиконання вимог органів екологічного контролю (ст. 188) та ряд інших.

Дев'яту групу екологічних правопорушень становлять адміністративні екологонебезпечні правопорушення, передбачені в Кодексі України про адміністративні правопорушення.

До таких адміністративних правопорушень відносять порушення правил щодо промислових та побутових відходів (ст. 82), порушення правил щодо пестицидів, агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 83), невиконання вимог і норм щодо роботи з мікроорганізмами, біологічно активними речовинами та іншими продуктами біотехнологій (ст. 90), невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91) та ін.

У десяту групу екологічних правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, можна виокремити адміністративні правопорушення в галузі охорони праці та здоров'я населення. До них відносять порушення вимог законодавства про працю та охорону праці (ст. 41), порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних норм і правил (ст. 42), вимог виробництва, заготівлі, реалізації сільськогосподарської продукції, що містить хімічні речовини понад граничне допустимі концентрації (ст. 42), заготівлі, переробки або збуту радіоактивне забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 42), порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіаційного забруднення (ст. 46), порушення норм і правил з ядерної та радіаційної безпеки при використанні джерел іонізуючого випромінювання (ст. 95), невиконання вимог органів нагляду за охороною праці (ст. 188), органів державної інспекції праці (ст. 188) та ін.

Адміністративні стягнення, які застосовуються до правопорушників:

- штраф;

- вилучення об'єктів правопорушення;

- позбавлення права займатися спеціальною діяльністю;

- конфіскація знарядь правопорушення;

- обмеження, зупинення, припинення діяльності чи експлуатації об'єктів.

Порушення екологічних лімітів, нормативів, стандартів, вимог екологічної безпеки тягне за собою застосування заходів адміністративного впливу, а саме:

- обмеження діяльності;

- зупинення діяльності на певний час;

- припинення діяльності.

Державні органи, які уповноважені застосовувати зазначені заходи реагування:

- Кабінет Міністрів України;

- органи Мінекоресурсів України та інші спеціально уповноважені органи;

- органи місцевої державної виконавчої влади;

- органи місцевого самоврядування;

- органи суду за позовом прокуратури в разі систематичних правопорушень.

Судова практика при розгляді екологічних справ

Питання юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в діяльності судових органів узагальнено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 р. № 1 «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи», а також у роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23 червня 1995 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з застосуванням Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 січня 1990 р. зазначено, що забезпечення охорони і раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу, оздоровлення екологічної обстановки потребує підвищення рівня здійснення правосуддя в справах про відповідальність за порушення природоохоронного законодавства.

Обговорення судової практики свідчить, що в діяльності природоохоронних органів і судів є істотні недоліки.

Допускаються помилки у застосуванні законодавства. Не забезпечується принцип невідворотності відповідальності за забруднення ґрунту, рік, озер, морів та атмосферного повітря. Не завжди притягуються до відповідальності всі особи, причетні до злочину, внаслідок чого іноді залишаються безкарними організатори і пособники. Спостерігаються факти недооцінки суспільної небезпечності порушень законів про охорону природи, призначення м'яких мір покарання злісним порушникам, неправильної кваліфікації їхніх дій. Не завжди конфіскують знаряддя злочину.

Деякі суди за наявності в природоохоронному законодавстві спеціальних норм, що регулюють порядок відшкодування шкоди, вирішуючи позови про її відшкодування, керувалися лише загальними нормами цивільного законодавства про зобов'язання із заподіяння шкоди.

У ряді випадків судами без достатніх нате підстав зменшувався розмір належної до відшкодування шкоди, не виконувалися вимоги закону про вилучення незаконно добутої продукції (звірів, птахів, риби, хутра та ін.) або стягнення її вартості за неможливості вилучення.

За виявлення у цивільних справах у діях особи діянь, що караються в кримінальному порядку, окремі суди на порушення ст. 235 Цивільно-процесуального кодексу України не повідомляли про це прокурора і самі не порушували справи.

Суди не приділяли належної уваги виявленню причин і умов, які сприяли екологічним правопорушенням, і реагуванню на них, розширенню гласності в цих справах.

Пленум Верховного Суду України постановив звернути увагу судів на необхідність усунення наявних недоліків і вдосконалення практики розгляду кримінальних та цивільних справ про порушення законодавства про охорону природи, забезпечення правильного і однакового застосування цього законодавства, неухильного додержання положень Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», про те, що однією з гарантій екологічних прав громадян є невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Суди мають підвищувати ефективність застосування правових засобів до припинення порушень законодавства про охорону природи, активніше виявляти причини й умови, що сприяють екологічним правопорушенням, реагувати з метою усунення їх винесенням окремих ухвал, розширювати гласність судових процесів у такій категорії справ.

Судам належить у кожній справі забезпечити всебічне, повне і об'єктивне з'ясування всіх обставин вчиненого злочину, виявляти всіх його учасників, осіб, які сприяли цьому, і вживати заходів щодо притягнення їх до відповідальності.

При цьому слід мати на увазі, що коли дві і більше особи, які об'єднані наміром вчинити злочин проти природи, розподілили ролі так, щоб досягти бажаного результату, всі вони мають нести відповідальність за співучасть у вчиненні цих злочинів незалежно від того, хто з них відстрелив тварину, виловив рибу, зрубав дерево чи чагарник.

Пленум звернув увагу судів на необхідність суворого додержання вимог законодавства при розгляді справ, пов'язаних із забрудненням водойм і атмосферного повітря.

При вирішенні справ цієї категорії слід мати на увазі, що відповідальність за ст. 228 Кримінального кодексу України настає при порушенні чистоти водойм і атмосферного повітря шкідливими викидами і відходами промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, які здійснюють функції виробничого характеру, пов'язані з виготовленням, зберіганням, застосуванням, утилізацією продуктів і матеріалів, що містять забруднюючі речовини.

Відповідальність за ч. 1 ст. 228 Кримінального кодексу України настає за умови, що забруднення водойм заподіяло чи могло заподіяти шкоду здоров'ю людей, сільськогосподарському виробництву чи рибним запасам, а так само при забрудненні атмосферного повітря шкідливими для здоров'я людей відходами промислового виробництва. Згідно з ч. 2 ст. 228 КК відповідальність настає за умови, що забрудненням заподіяно значної шкоди здоров'ю людей (захворювання одного чи кількох осіб на тяжку хворобу, поширення епідемічних або заразних хвороб серед значної кількості людей), сільськогосподарському виробництву (загибель чи пошкодження великої кількості сільгосппродукції, пошкодження на значних площах угідь, посівів, насаджень, падіж або захворювання значної кількості худоби) або спричинено масову загибель риби (знищення всієї чи більшості риби у водоймі чи на значній її площі або загибель великої кількості цінних порід риб).

У постанові Пленуму Верховного Суду України дано роз'яснення судам також щодо інших екологічних правопорушень у природоохоронній, природноресурсовій галузях та у сфері екологічної безпеки.

При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», арбітражним судам необхідно мати на увазі, що відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, охорону атмосферного повітря та іншими.

Згідно зі ст. 69 зазначеного закону шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без зниження розміру відшкодування та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природоохоронного законодавства, арбітражні суди мають керуватись також главою 40 Цивільного кодексу України, зокрема ст. 453, згідно з якою арбітражний суд, присуджуючи відшкодування шкоди, може зобов'язати відповідальну за шкоду особу відшкодувати її в натурі. Отже, якщо в судовому засіданні буде встановлена можливість відновлення навколишнього природного середовища за рахунок особи, яка порушила природоохоронне законодавство, в рішенні арбітражного суду необхідно зазначити конкретні заходи щодо відновлення навколишнього природного середовища та строки їх проведення. У разі ухилення винної сторони від виконання рішення арбітражний суд на підставі ст. 121 Арбітражно-процесуального кодексу України вправі змінити спосіб виконання рішення та застосувати до неї санкції, передбачені ст. 119 Арбітражно-процесуального кодексу України.

Виходячи з вимог ст. 69 закону, володільці джерел підвищеної екологічної небезпеки зобов'язані відшкодувати заподіяну ними навколишньому природному середовищу шкоду відповідно до ст. 450 Цивільного кодексу України. Питання про віднесення підприємств, організацій, установ до таких, що являють собою підвищену екологічну небезпеку, вирішуються відповідно до вимог ч. З ст. 66 закону. Такі підприємства звільняються від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тільки тоді, коли вони доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Що ж до підприємств, не віднесених до джерел підвищеної екологічної небезпеки, то вони звільняються від відшкодування шкоди, якщо доведуть, що шкоду заподіяно не з їхньої вини (ст. 440 Цивільного кодексу України).

Висновки

Суть екологічної відповідальності - проявляється в трьох функціях: стимулюючій, компенсаційній, превентивній, і полягає в збереженні сталого балансу економічних та екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі попередження, скорочення та відновлення втрат у природному середовищі.

Юридична відповідальність у галузі екології має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень законодавства у галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природо користувачів.

Література

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення

2. Кримінальний кодекс України

3. Цивільний кодекс України

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 р. № 1 «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи»

5. Андрейцев В.І. Екологічне право. -- К.,1996

6. Андрейцев В. І. Екологічне право: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів.-К.,2001

7. Бабяк О. С., Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник.-К.,2000

8. Байсалов С.Б. Экологическое правонарушение (понятие и состав). -- К.,1982

9. Малишко М. І. Екологічне право України: Навчальний посібник.-К.,2001

10. Петров В.В. Экологическое преступление: понятие и составы. -- М.,1991