Види юридичних осіб за цивільним правом України

Єдиним установчим документом, який визначає предмет, мету і порядок діяльності товариства з обмеженою відповідальністю є його статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім загальних для усіх видів товариств відомостей, передбачених статтею 88 ЦК України, повинен містити відомості про: 1) розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; 2) склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; 3) розмір і порядок формування резервного фонду; 4) порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

Органами управління товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників (вищий орган) і виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Крім того, загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу. Порядок створення та повноваження контрольного органу (контрольних органів) встановлюються загальними зборами товариства з обмеженою відповідальністю і повинні бути закріплені у статуті товариства з обмеженою відповідальністю.

До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належать:

визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

створення та відкликання виконавчого органу товариства;

визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

вирішення питання про придбання товариством частки
учасника;

виключення учасника із товариства;

прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу, а також вирішення інших питань, визначених статутом товариства з обмеженою відповідальністю.

Наведені вище питання не можуть бути передані для вирішення виконавчому органу товариства.

Виконавчий орган товариства з обмеженою відповідальністю здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються законодавством і статутом товариства (ст. 145 ЦК України).

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства, а також, якщо інше не встановлено статутом товариства, третім особам. При відчуженні учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки третім особам інші учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права (ст. 147 ЦК України).

Товариство з додатковою відповідальністю Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом (ст. 151 ЦК України).

За своєю юридичною природою товариство з додатковою відповідальністю є подібним до товариства з обмеженою відповідальністю, у зв'язку з чим до нього застосовуються положення законодавства України про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом (п. 4 ст. 151 ЦК України).

Принципова відмінність між вказаним видами товариств полягає у обсязі відповідальності учасників товариств. Майнова відповідальність учасників товариства з обмеженою відповідальністю обмежується вартістю їх вкладів до статутного фонду товариства. Натомість, учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу.

У разі визнання банкрутом одного з учасників товариства його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

Акціонерне товариство

Відповідно до ст. 152 ЦК України акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонерні товариства створюються з метою швидкого накопичення коштів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Для цього товариство випускає в обіг цінні папери - акції, з коштів від продажу яких і створюється статутний капітал акціонерного товариства.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Новелою ЦК України є визнання договору про заснування акціонерного товариства внутрішнім актом товариства. Відповідно до ст. 154 ЦК України єдиним установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства повинен включати відомості, які є загальними для усіх товариств (вони передбачені статтею 88 ЦК України), а також відомості про:

розмір статутного капіталу;

умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість;

права акціонерів;

склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень та інші відомості, передбачені законом.

Законодавство України не встановлює верхню межу кількості акціонерів акціонерного товариства, натомість статтею 153 ЦК України передбачено, що акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства.

Статутний капітал акціонерного товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом. Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про господарські товариства» статутний фонд акціонерного товариства не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам.

Акціонерне товариство під час своєї діяльності може своїм рішенням у порядку, визначеному законодавством, збільшувати свій статутний фонд (після повної його сплати) та зменшувати його (не нижче встановленого законом рівня). Законодавство передбачає, також, випадки примусового зменшення статутного фонду акціонерного товариства.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, у яких мають право брати участь усі його акціонери, незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать. При голосуванні на загальних зборах кожний акціонер має таку кількість голосів, якою кількістю акцій він є власником. Акціонер може самостійно брати участь у зборах або призначити свого представника. Загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік. Відповідно до ч. 7 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів.

До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить:

внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;

обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;

затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків товариства;

рішення про ліквідацію товариства.

Інші повноваження віднесені до виключної компетенції загальних зборів акціонерів статутом товариства чи законом. Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. Для вирішення питань: а) внесення змін до статуту товариства; б) ліквідації товариства необхідно набрати не менш ніж 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Виконавчий орган акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор). Виконавчий орган у межах, встановлених статутом і законом, діє від імені акціонерного товариства і вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень.

В акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства. Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом.

Ліквідація акціонерного товариства відбувається добровільно - за рішенням загальних зборів, або у випадках передбачених законом, у примусовому порядку. Зокрема, зменшення акціонерним товариством розміру свого статутного капіталу нижче від встановленого законом розміру має наслідком ліквідацію товариства.

3. Виробничий кооператив

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків.

Виробничий кооператив є юридичною особою приватного права. Про організаційну єдність виробничого кооперативу як юридичної особи свідчить наявність його статуту, що затверджується загальними зборами його членів. Найменування кооперативу має містити його назву, а також слова «виробничий кооператив». Виробничий кооператив має адресу. Вищим органом кооперативу є загальні збори його членів.

Склад, компетенція органів управління кооперативу та порядок ухвалення ним рішень повинні бути зазначені у статуті виробничого кооперативу. Від імені виробничого кооперативу діють його виконавчі органи.

Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.

Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, - протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу.

Виробничий кооператив не має права випускати акції. Прибуток виробничого кооперативу розділяється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

Виробничий кооператив несе цивільно-правову відповідальність. На членів кооперативу покладається субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом кооперативу.

Член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу. Член кооперативу має й інші права.

Висновки

Поряд з фізичними особами, державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами учасниками цивільних відносин виступають також юридичні особи. Ст. 80 ЦК України визначає юридичну особу як організацію, створену і зареєстровану у встановленому законом порядку. Разом з тим аналіз змісту норм ЦК України щодо юридичних осіб не дає підстав для. відмови від багатьох ознак юридичних осіб, прийнятих у цивілістиці протягом багатьох десятків років, а саме:

організаційна єдність, тобто юридична особа виступає, як певним чином організований колектив людей, створений з метою досягнення певних цілей;

наявність відокремленого майна. Майно юридичної особи як самостійного суб'єкта цивільного обороту є відокремленим від майна засновників та учасників цієї юридичної особи, а також від майна держави та інших суб'єктів цивільних відносин;

виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування, під яким вона виступає в процесі своєї діяльності;

здатність нести самостійну майнову відповідальність втілюється в наступному принципі: учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника) (ч. З ст. 96 ЦК України). Винятки з цього правила можуть бути встановлені установчими документами та законом.

Інші ознаки юридичної особи, що іноді виділяються в науковій літературі (наявність органів управління, рахунку у банку, печатки, можливість виступати в судовому процесі) не істотними, оскільки випливають з наведених чотирьох ознак.

Однією з центральних новел ЦК України є відмова від терміну «підприємство» в розумінні суб'єкта цивільних відносин - юридичної особи. Підприємство за змістом нового ЦК - сукупність майна, тобто об'єкт, а не суб'єкт цивільних відносин. В цьому полягає одна з найбільш принципових розбіжностей між ЦК і ГК України, оскільки останній зберігає підхід до підприємства як до суб'єкта правовідносин.

Ще одним важливим положенням ЦК України є наділення юридичних осіб, здебільшого, загальною правоздатністю. Це виявляється в нормі ч. 1 ст. 91 ЦК України, згідно якої юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. ЦКУРСР, навпаки, передбачав прямо протилежний підхід, наділяючи юридичних осіб спеціальною правоздатністю, внаслідок чого, зокрема, угоди, укладені поза переліком видів діяльності, передбачених статутом юридичної особи, визнавалися недійсними як такі, що суперечать меті створення юридичної особи (ст. 50 ЦК УРСР).

Відмова від спеціальної правоздатності юридичних осіб викликана необхідністю закріпити за ними максимальне коло майнових прав і сприяти, таким чином, розвитку цивільного обороту.

Виходячи з цього, юридична особа, незважаючи на те, в якій організаційно-правовій формі вона створена, має право займатися підприємницькою діяльністю. Разом з тим це правило не є абсолютним. Непідприємницькі товариства та установи мають право здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню (ст. 86 ЦК України).

Юридичні особи можуть мати не лише майнові, але й особисті немайнові права, серед яких ЦК називає право на недоторканність ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію (ст. 94 ЦК України).

Змінився в новому ЦК і підхід до визначення видів юридичних осіб. Відповідно до ст. 81 ЦК України за критерієм створення юридичні особи поділяються на осіб приватного права, що створюються на підставі установчих документів (засновницького договору, статуту), та осіб публічного права, що створюються за розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

В свою чергу, юридичні особи приватного права в залежності від того, чи мають право брати участь засновники в управлінні юридичною особою, поділяються на товариства, в діяльності яких засновники мають право брати участь, та установи, в управлінні яких засновники участі не беруть.

Виділяються наступні види підприємств:

приватне, що створюється і діє на основі приватної власності фізичних або юридичних осіб;

підприємство, що діє на основі колективної власності;

3) комунальне підприємство, що діє на основі власності
територіальної громади;

державне підприємство, що може існувати у різних формах - унітарне, комерційне, казенне;

підприємство, що діє на основі об'єднання майна різних форм власності;

6) підприємство з іноземними інвестиціями, в статутному фонді якого інвестиція становить не менше 10 відсотків;

7) іноземне підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків. Надзвичайно важливим є питання державної реєстрації юридичної особи, адже лише з дня її реєстрації юридична особа вважається створеною (ч. 4 ст. 87 ЦК України). Порядок державної реєстрації юридичних осіб визначається Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Список використаних джерел

1. Борисова В.І. До проблеми сутності юридичної особи // Методологія приватного права: Збірник наукових праць. К., 2003. - С. 224.

2. Грибанов В.П. Юридические лица. - М., 1961

3. Гражданское право. Ч. 1.: Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.: Изд-во ТЕИС, 1996. - С. 111.

4. Ніколаєв В. Про інститут юридичної особи // Право України. - 1999. - №7.

5. Покровский И.А. История римского права. Петроград: Изд. Юрид. кн. Склада «Право», 1915. - С. 317

6. Підопригора О.А., Харитонов Е.О. Римське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 107.

7. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. - М., 1998. - С. 156.

8. Суханов Е.А. Система юридических лиц // Советское государство и право. - 1991.- №11.-С. 42-50.

9. Харитонов Е.О. Приватне право у Стародавньому Римі: Навч. Посіб. - Одеса: АО БАХВА, 1996. - С. 36.

10. Хвостов В.М. Система римського права: Учебник. - М.: Спарк, 1996. - С. 117.

11. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частого права. Т. 1. - М., 2000. - С. 137.

12. Шевченко Я.М. // Законодавство: проблеми ефективності. - К.: Наук. Думка, 1995. - С. 110.