Правовий захист дітей

Зміст

Вступ

1. Нормативно-правове забезпечення захисту дітей

2. Правовий захист дітей інвалідів

3. Проблеми правового захисту дитинства в Україні

Висновок

Література

Вступ

Права людини - складне і багатогранне, філософське, етичне, політологічне і правове поняття. Універсальність природи цих прав полягає у тому, що вони є загальнолюдськими. Як говориться у преамбулі Загальної декларації прав людини: «Визнання гідності, властивої всім членам людства, і рівних, невід'ємних прав їх є основою свободи, справедливості і загального миру».

Значний внесок у поширення уявлень про рівність прав зробило християнство. У «Новому Заповіті», зокрема, пропонується поважати кожну людину, яка створена Богом за його образом і подобою.

Від природи у людини завжди існувало прагнення до справедливості, устремління до свободи дій. І те, що у міжнародному праві і законодавствах багатьох країн закріплено принцип «права людини виникають у момент її народження», - має безумовно гуманістичний зміст.

Подією світового значення стало прийняття й проголошення 10 грудня 1948 року Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини. Від тоді ця подія залишається виявом чи не найвищого злету людського розуму і духу. Лідер комісії по підготовці цього документу, французький правознавець і політик Рене Касен у 1968 році був відзначений Нобелівською премією миру.

Важливою складовою частиною прав людини виступають права дитини: вони посідають особливе місце у загальному контексті прав людини.

Права дитини - це «права росту», зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Необхідність охороняти дитину була передбачена ще у Женевській декларації прав дитини 1924 р. і підтверджена декларацією прав дитини ООН 1959 р. «Світовою Конституцією прав дитини». «Конвенцію про права дитини» прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року.

Конвенція ООН про права дитини однозначно забороняє тілесні покарання дітей. У статті 19 йдеться про те, що держави-учасниці приймають усі необхідні законодавчі, адміністративні, соціальні і просвітницькі заходи з метою захисту дитини від усіх форм фізичного і психологічного насилля. образи і зловживання. відсутності піклування або недбалого поводження, брутального поводження або експлуатації, включаючи сексуальне зловживання з боку батьків, опікунів або іншої особи, яка піклується про дитину». Відповідно до статті 37 держави-учасниці мають потурбуватися, щоб «жодна дитина не піддавалась катуванням або іншим жорстоким, нелюдським або іншим принижуючим гідність видам поводження або покарань».

Україна ратифікувала майже всі міжнародні акти щодо прав людини: вони вписані в Основний закон держави - Конституцію України 1996 року.

1. Нормативно-правове забезпечення захисту дітей в Україні

В Україні значна увага приділяється становищу дітей, їхньому соціальному та правовому захисту, а також створенню умов для фізичного, інтелектуального й духовного розвитку, майбутньої повноцінної життєдіяльності. Для координації дій, пов'язаних із виконанням Конвенції ООН про права дитини і Всесвітньої декларації про виживання, захист і розвиток дітей, видано Указ Президента України «Про національну програму «Діти України». Основною метою цієї програми є забезпечення права кожної дитини народитися здоровою, вижити і мати умови для всебічного розвитку, бути надійно соціально і психологічно захищеною. Програма розрахована на період до 2000 р., вона стала орієнтиром для регіональних дій стосовно поліпшення становища дітей і відповідних територіальних програм на підставі інтеграції діяльності державних установ із громадськими та іншими організаціями.

На виконання означеної програми з питань охорони дитинства в державі проводяться багатопланові заходи та акції. Зокрема, Міністерство юстиції України за участю Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України та інших міністерств і відомств у 1998 р. видало Збірник міжнародних правових документів законодавчих актів і нормативних документів України з питань соціально-правового захисту дітей. У 1997 р. до Всесвітнього Дня захисту дітей Всеукраїнський комітет з прав людини разом із зазначеними міністерствами та Національною академією наук України провели науково-практичну конференцію на тему «Правові аспекти захисту дітей в Україні: національне законодавство та міжнародні угоди».

Після вступу України до Ради Європи державне законодавство має бути приведене у відповідність до міжнародних вимог і стандартів прав людини. Перед фахівцями постає конкретне завдання - створити таке нормативно-правове поле захисту здоров'я, прав і свобод дитини, яке відповідало б міжнародним вимогам, гарантувало реалізацію прав кожної дитини і забезпечувало контроль за виконанням законодавства. Однак права не можна імпортувати. В кожній країні міжнародні стандарти мають національне, економічне та культурне забарвлення. Так, Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.89, набула чинності в Україні лише з 27.09.91. Незважаючи на деяку декларативність її положень, Конвенція визначила стратегію корекції національного законодавства щодо захисту дітей і підлітків.

Про захист прав і здоров'я громадян України, в тому числі й дітей, йдеться насамперед у статтях 49 і 51 Конституції України. В Основах законодавства про охорону здоров'я низкою статей (57 - 66) встановлені гарантії охорони здоров'я матері та дитини. У розділі ХІІІ Кодексу законів про працю зазначено, що особи віком до 18 років у трудових правовідносинах користуються певними пільгами стосовно збереження їхнього здоров'я.

У Законі України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.92 встановлено гарантований рівень державної підтримки сімей з дітьми з урахуванням складу сім'ї, її доходів, стану здоров'я та віку дітей. На виконання цього закону Кабінет Міністрів України прийняв такі Постанови: «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків» (№ 226 від 05.04.94); «Про розмір державної допомоги дітям, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД» (№ 365 від 23.05.95); «Про затвердження Положення про центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх» (№ 1072 від 06.09.96); «Про організаційне і фінансове забезпечення відпочинку та оздоровлення дітей в Україні» (№ 323 від 14.04.97) та ін.

Співробітники Українського інституту громадського здоров'я упорядкували та проаналізували нормативно-правові акти уряду України (постанови Кабінету Міністрів України та накази МОЗ України) з питань охорони здоров'я, соціального захисту дітей, підлітків і жінок-матерів. Так, Кабінетом Міністрів України за 1990 - 1997 рр. було прийнято 32 постанови з питань охорони здоров'я, зокрема про охорону материнства й дитинства, організацію оздоровлення та літнього відпочинку, додаткові заходи щодо контролю якості харчування та безпеки життя дітей в умовах несприятливої екології, порядок направлення на лікування за кордон тощо.

Згідно з вказівкою МОЗ України №283 від 12.12.94 «Про стан перегляду відомчих нормативних актів» і програмою роботи Комісії МОЗ України з удосконалення правового регулювання управління охороною здоров'я нами були відібрані відомчі нормативно-правові акти щодо забезпечення захисту здоров'я та деяких аспектів соціального захисту дітей, підлітків і жінок-матерів. До цієї групи документів ввійшли 120 наказів, із яких 60 наказів колишніх МОЗ УРСР і СРСР та 60, прийнятих після здобуття Україною незалежності. Вони здебільшого стосуються регламентації діяльності дитячих закладів охорони здоров'я, лікувально-діагностичних центрів, шкіл-санаторіїв тощо. З них головними спеціалістами МОЗ України відібрані ті нормативно-правові акти, що підлягають повній або частковій переробці. Це накази про: затвердження списку захворювань, що дають право особам з цими захворюваннями на першочергове одержання житла, затвердження положення про головного позаштатного спеціаліста з профілактичної роботи з дітьми, заходи щодо усунення серйозних недоліків у роботі родопомічних закладів та організації допомоги новонародженим дітям, удосконалення консультативної допомоги дітям і матерям в Україні тощо.

Частковій переробці підлягають накази про: подальше поліпшення кардіоревматологічної допомоги дитячому населенню, затвердження міжвідомчої Інструкції про організацію роботи та комплектування дошкільних виховних закладів компенсуючого типу, затвердження Інструкції про медичне обстеження дітей і підлітків, які направляються до спеціальних загальноосвітніх шкіл і професійних училищ для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, тощо.

2. Правовий захист дітей інвалідів

Міжнародна конференція "Дитина-інвалід в Україні: сучасна ситуація та проблеми" за участю провідних фахівців у галузі соціальної роботи, спеціальної педагогіки, соціального захисту з України та Великої Британії, а також представників українських неурядових організацій, які опікуються проблемами дітей-інвалідів, відбулася в травні 2002 р. в Києві. Вона була організована Школою соціальної роботи Києво-Могилянської Академії за підтримкою проекту ТЕМПУС (що працює в межах програми TACІS).

"Довгий час проблеми дітей-інвалідів були вузькою прерогативою соціальних служб. До 1991 р. року статистика фактично не велася. Після введення нового порядку призначення соціальних пенсій кількість зареєстрованих дітей-інвалідів різко зросла",- сказав під час відкриття конференції керівник правничого відділу НаУКМА Віктор Бондаренко. Він навів такі цифри: на 1 січня 1995 року в Україні налічувалося понад 135,4 тис дітей-інвалідів, або в середньому 120 з кожних 10 тисяч дітей. З 1992 до 1995 року вдвічі зросла кількість вроджених вад розвитку, з 8,2 до 16,7 на 10 тис. дітей. Перше місце серед причин інвалідності займають захворювання нервової системи та органів чуття (43%), друге - психічні розлади (24% у 1994 році), третє - вроджені вади розвитку (14%).

Важливою та кропіткою справою був і залишається соціальний захист дітей-інвалідів, особливо тих, котрі мають обмежену здатність до самообслуговування та виховуються вдома. У суспільстві поки що мало змінилися психологічні стереотипи у ставленні до інвалідів, так само мало змінилося ставлення до проблем інвалідів з боку фахівців. У нашій країні ідея рівних прав та надання рівних можливостей дитині-інвалідові ще не є загально визнаною, багато дітей позбавлені права на навчання, бракує сучасних підходів до питань соціального захисту та допомоги родинам, що виховують дитину-інваліда за умов мінімальної підтримки з боку держави.

На конференції розглянуті європейські моделі допомоги дитині-інвалідові: схеми тимчасового догляду, допомога у громаді, програми захисту прав, моделі, що сприяють інтеграції дітей-інвалідів у сіспільстві. Обговорено роль недержавних організацій у вирішенні проблем дітей-інвалідів, обговорено ідею деінституалізації.

Серед програм соціального захисту заслуговують на увагу програми "Соціальний захист дітей-сиріт, дітей, позбавлених опікунства батьків", "Соціальна допомога сиротам-студентам вищих учбових закладів", "Соціальний захист самітнім матерям, які виховують дітей до 3-х років", "Соціальна підтримка малозабезпечених сімей з дітьми-інвалідами до 16 років". Спеціальна програма "Лікування і оздоровлення дітей" впроваджується в життя кожного літа. За кошти цієї програми оздоровлюються діти з малозабезпечених сімей, які знаходяться на диспансерному обліку в дитячих поліклініках міста.

3. Проблеми правового захисту дитинства в Україні

Наші діти є і завжди будуть найперспективнішою частиною суспільства, а тому необхідно скеровувати розвиток суспільства з огляду на позитивне ставлення до дітей, розумінням їх проблем, інтересів, запитів, потреб, вмінням зробити крок назустріч сім'ям з дітьми. В Україні з кожним роком зростає дитяча злочинність, наркоманія, проституція, сутенерство, бродяжництво та безпритульність, однак відсутні ефективні програми для роботи з молоддю, відсутня профілактика цих негативних явищ.

Бюджетні кошти, які були виділені на програми для підвищення рівня життя безпритульних дітей часто-густо «розбазарюються» на різні показові акції, які не приносять жодного позитивного результату. Підліткові клуби та центри продаються чи здаються в оренду приватним підприємцям, які заробляють гроші саме за допомогою цих приміщень.

Без сумніву, законодавство України про дитину має більш декларативний, ніж практичний характер. В сучасних умовах становлення ринкових відносин, економічної кризи, диференціації суспільства, погіршення матеріального і духовного становища дітей, назріли такі проблеми:

- зменшення кількості дітей в дитячих позашкільних закладах, що призводить до збільшення впливу вулиці;

- збільшення кількості дітей, які не вчаться і не працюють;

- зубожіння основної маси населення, що призводить до його розшарування й криміногенності;

- зниження якості соціалізації у зв'язку із збільшенням їх відходу із дитячих дошкільних закладів;

- ріст захворювання дітей, збільшення кількості хронічних захворювань;

- споживацьке ставлення дорослих до дітей, використання в своїх інтересах;

- жорстоке ставлення до дітей, приниження їхньої гідності;

- втягнення дітей і підлітків в криміногенну сферу і організовану злочинність;

- зниження якості заходів і мір профілактичного характеру.

А в результаті -- за рік до підрозділів міліції доставлено близько 10 тисяч маленьких бродяжок, палять кожен другий хлопчик і кожна п'ята дівчинка, 50% дітей віком до 14 років займаються оплачуваною працею, 73% українських дітей живуть у сім'ях із низьким рівнем доходів. Саме ця категорія дітей є найбільш незахищеною.

Загалом, соціалізація дітей сьогодні проходить в умовах зміни системи цінностей і орієнтацій. Це ставить перед суспільством нові завдання щодо виховання дітей, опікування ними державою. Тобто, їм необхідні соціально-правовий захист і підтримка.

Правовий захист дітей являє собою систему заходів правового, організаційного, фінансового плану, спрямовану на забезпечення безпеки їх повсякденного життя і призначену для здійснення допомоги дітям, які з різних причин залишились позбавленими (повністю або частково) тих пільг і послуг, які необхідні для їх нормального розвитку.

Загалом в Україні нараховується понад сто тисяч дітей, які належать до соціально незахищеної категорії, -- це діти-сироти, діти, позбавлені батьківської турботи. Необхідні зміни в стратегії держави щодо захисту дитинства. Вже з'явилися нові форми державної опіки дітей: нарівні з інтернатами запрацювали дитячі будинки сімейного та змішаного типів, з'явилися прийомні сім'ї. Держава спробувала штучно відтворити моделі сімейного виховання, а вихователі в них почали «працювати» татами й мамами. Але дитині потрібна не модель, а справжня сім'я.

Висновок

Отже, в Україні відбуваються перманентні процеси нормотворчості. Замість колишніх нормативно-правових урядових і відомчих актів розробляються сучасні, що відповідають європейській політиці охорони здоров'я. Останнім часом у МОЗ України напрацьовані документи, спрямовані на поліпшення стану здоров'я та демографічної ситуації, підтримку здорового способу життя, а саме: «Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства та дитинства», «Планування сім'ї», «Імунопрофілактика населення України», «Комплексна програма розв'язання проблем інвалідності», що відповідає Основним напрямам соціальної політики на 1997-2000 рр.

Література

1. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности /Отв.ред.Е.А.Лукашева.-М.: Наука, 1988.-с.21.

2. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2003.-134 с.

3. Конвенція про права дитини.-К.:АТ «Видавництво «Столиця», 1997.-32с.

4. Комментарий в «Европейской конвенции о защите прав человека»/Под ред. Донны Ромиен.-Страстбург:Совет Европы, 1995.

5. Корнякова Т. Інтереси держави - це і права дітей, права кожного з громадян // Вісник прокуратури.- 2003.-№2.-с.14-17.