К/р з криміналістики

Варіант 8

Зміст

1. Сучасні технічні засоби методи і прийоми виявлення та фіксації слідів злочинця

2. Тактичний ризик у діяльності слідчого

3. Типові версії у справах про фальшивомонетництво

Література

1. Сучасні технічні засоби методи і прийоми виявлення та фіксації слідів злочинця

У криміналістиці для позначення знарядь праці слідчого та оперативного працівника використовують різні поняття, а саме: "науково-технічні засоби", "технічні засоби", "техніко-криміналістичні засоби", "оперативна техніка" та ін., об'єднані загальною назвою "криміналістична техніка".

Це поняття виникло як означення сукупності технічних пристроїв, пристосувань та матеріалів, які використовуються для виявлення, фіксації та дослідження джерел криміналістичної інформації. Підставами для появи і впровадження технічних засобів у практику стали досягнення природничих і технічних наук, перш за все фізики, хімії, біології, методи та засоби яких були трансформовані в слідчу практику розслідування злочинів. Дослідження речових доказів із застосуванням технічних засобів стало підставою для виникнення криміналістичної техніки. Тому сукупність технічних засобів, що застосовуються у слідчій практиці, назвали технікою слідчого, а техніку інспектора кримінального розшуку -- кримінальною технікою. Нині використовуються назви "криміналістична техніка" та "оперативна техніка".

Разом з тим криміналістична техніка -- це не тільки сукупність приладів та пристроїв, пристосувань та матеріалів, а й система теоретичних концепцій, рекомендацій щодо найбільш ефективного застосування засобів для збирання та дослідження доказів, тобто це є самостійний розділ криміналістики.

Криміналістична техніка -- досить широке поняття. Тому й класифікують його по-різному. Уперше таку класифікацію запропонував С.М. Потапов (1926 р.), який поділив усі засоби криміналістичної техніки на дві групи:

1) засоби для збирання інформації в ході слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

2) засоби для експертного дослідження речових джерел, тобто "засоби слідчого і оперативного працівника" та "засоби експерта" [3, с. 125].

Класифікація за суб'єктом застосування криміналістичної техніки має більш дрібний поділ, оскільки розрізнює техніку прокурора-криміналіста, інспектора карного розшуку, співробітника ДАІ та ін. У літературі пропонуються й інші класифікації технічних засобів, які використовуються в правоохоронній діяльності, наприклад, за цільовим призначенням, видом наукового знання. За належністю до галузі наукового знання технічні засоби поділяють на загальні та спеціальні [3, с. 128].

За спеціальним призначенням криміналістичні засоби поділяють на:

1) засоби фото- та відеозаписуючої техніки;

2) засоби запису акустичної інформації;

3) засоби роботи з матеріальними слідами з метою їх виявлення, фіксації та дослідження;

4) аналітичні засоби;

5) пошукові засоби;

6) засоби збирання інформації (кібернетична техніка);

7) допоміжні засоби.

Цікаву класифікацію криміналістичної техніки запропоновано Р.С.Бєлкіним: "польова криміналістика" та лабораторна (кабінетна) техніка. Термін "польова криміналістика" об'єднує технічні засоби, які використовує слідчий у ході слідчих дій у полі, наприклад при огляді місця події на відкритій місцевості, допиті особи на місці затримання, в слідчому експерименті та ін., тобто поза кабінетом слідчого.

Усі методи виявлення слідів рук і ніг злочинця нерідко поділяють за їх очевидністю: видимі та невидимі, наприклад методи виявлення невидимих слідів рук. За сутністю цього методу методи виявлення слідів рук умовно можна поділити на фізичні, хімічні та радіографічні.

Фізичні методи. Основу фізичних методів складають об'єктивні закономірності і властивості фізичних тіл, що розглядаються у фізиці та суміжних з нею галузях, а саме відбиття, адгезія, конденсація, гальваностегія, люмінесценція, радіоактивність та ін.

Відбиття -- фізичне явище матеріальних тіл, сутність якого полягає у поверненні світла об'єктом в оптичне середовище під час потрапляння його на межу розділу з іншим оптичним середовищем. Якщо поверхня предмета є Ідеально рівною, відбувається дзеркальне відбиття, від нерівної поверхні здійснюється дифузне відбиття (розсіяне). Тому будь-яке нашарування або структурна зміна поверхні предмета порушує дзеркальність відбиття в місці розташування речовини сліду або зміни її структури. Від сліду світло відбивається розсіяно, а від іншої поверхні -- дзеркально, тому слід стає видимим для виявлення невидимого сліду досить спрямувати на поверхню пучок світла. Таким чином виявляють сліди папілярних узорів на об'єктах з гладенькою, полірованою поверхнею.

Адгезія -- це властивість фізичних тіл прилипати до інших тіл, внаслідок чого виникає зчеплення поверхонь тіл свіжий слід папілярного узору являє собою відшаровану потожирову речовину, яка певний час залишається вологою і липкою. Якщо на поверхню потрапляють частки іншої колірної речовини, вони прилипають до неї і слід стає видимим природно, вони прилипають і там, де немає потожирової речовини, тобто сліду, але адгезійні властивості поверхні слідоносія значно слабкіші властивостей потожирової речовини, тому при струшуванні або видаленні порошку струменем повітря більша його частина залишається на папілярних лініях, утворюючих забарвлений слід

Враховуючи сутність механізму виявлення невидимих слідів пальців рук і ніг адгезійним методом, можна зробити такі практичні висновки:

а) порошком можна виявляти потожировий слід лише до тих пір, доки речовина зберігає адгезійні властивості, тобто доки вона не висохла. Тому потожирові сліди при високих температурах зберігають адгезійні властивості менше, ніж при низьких. Можливість виявити порошками невидимий слід на предметі взимку значно більша, ніж на такому ж об'єкті влітку,

б) замість порошку можливе використовування будь-якої речовини, аби тільки вона була подрібненою і сухою, та щоб й частки не злипалися. Порошки належить просушувати перед виїздом на місце події.

в) якщо за допомогою порошку не вдалося виявити невидимі сліди, це ще не означає, що на предметі їх немає Можливо слідоутворююча речовина втратила адгезійні властивості, наприклад потожирова речовина висохла і порошок вже не липне до неї або прилипає там, де й немає. Отже, для виявлення слідів належить застосувати інші методи, наприклад люмінесцентний, радіографічний та ін.

Порошки є найбільш поширеним засобом знаходження слідів рук. Виявлення невидимих слідів за допомогою порошків на основі їх адгезійних властивостей одержало назву порошкових методів.

Порошки поділяють на неорганічні, -- це головним чином здрібнені метали (залізо, алюміній, мідь, кобальт, барій, свинець, цинк або їх окиси), та органічні, до яких відносять кам'яно-вугільні смоли, каніфоль, камфору, крохмаль. Можна використовувати навіть подрібнені стеблини рослин, кору, пилок, спори. Головне, щоб порошок був сухим і подрібненим до певного ступеня, здатним прилипати. Криміналістиці відомо понад 300 видів порошків, застосовується ж значно менше.

Сучасна криміналістика використовує два види порошків: немагнітні (звичайні) і магнітні. Немагнітні порошки -- це газова сажа, алюмінієва пудра (аргенторат), порошок бронзи, оксиду міді, барію, свинцю, крохмаль, каніфоль, органічні та синтетичні барвники -- родамін, фуксій, метилен фіолетовий, блакитний та ін. [12, с. 47]. Магнітні порошки -- це порошок відновленого воднем заліза різного помелу (№ 1, 2, 3 та 0), феромагнітне залізо, оксиди кобальту, нікелю. Останнім часом на основі феромагнітного заліза виготовлені кольорові порошки-суміші: світлі -- "Опал", "Топаз"; червоно-коричневі -- "Рубін", "Гранат"; темні -- "Сапфір", "Агат".

Для виявлення сліду порошок треба нанести на поверхню, де прогнозується розташування сліду. Порошки наносять шляхом посипання або спеціальними пристроями: пензлями, пневматичними розпилювачами. При посипанні (насипанні) невелику порцію порошку наносять на об'єкт, наприклад лист аркуша, і, рухаючи останній, перекочують порошок по всій поверхні, а залишки зсиплюють в ємкість. Якщо предмет твердий і громіздкий, насипаний на нього порошок належить перемістити пензлем, здути, струсити. На вертикальні поверхні немагнітні порошки наносять дактилоскопічним волосяним (білячим, колонковим) пензлем або пневматичними розпилювачами.

Магнітні порошки наносять магнітним пензлем. Якщо об'єкти мають горизонтальні поверхні, то порошок наносять посипанням.

Забарвлені сліди можна зафіксувати порошками-сумішами, що наносяться шляхом їх термічної обробки. Крім того, такі сліди люмінесціюють в ультрафіолетових променях, що дає змогу сфотографувати їх без фону слідоносія.

Вид порошку підбирається з урахуванням поверхні, на якій залишений слід.

Змочування -- поверхневе фізичне явище, що виникає при стиканні рідини з твердим тілом. Існують тіла, які змочуються і не змочуються. Жир не змочується водою. Тому це явище покладене в основу виявлення слідів рук і підошов ніг водними розчинами барвників. Якщо у водний розчин барвника, наприклад фіолетових, синіх чорнил, занурити об'єкт з латентним слідом, то барвник змочить тільки ті ділянки сліду, де немає потожирової речовини. Отже, слід стає видимим на забарвленому фоні документа. Потім документ злегка промивають.

Конденсація -- ущільнення, згущення, перехід речовини з газоподібного стану в рідкий або твердий, кристалічний. Це фізичне явище становить сутність методів виявлення слідів парами йоду, кіпоттю свічки, металами, розпиленими у вакуумі. Сутність даного способу полягає в тому, що частки твердої речовини, які перебувають у газоподібному стані, вибірково конденсуються і таким чином забарвлюють слід або поверхність слідоносія.

На основі явища конденсації розроблені два методи виявлення потожирових невидимих слідів пальців рук: обкурювання парами йоду і вакуумне напилювання (перший застосовується в слідчій практиці, другий -- в експертній).

Найбільш складною є методика виявлення потожирових слідів рук на тканинах з дрібним переплетенням ниток (тик, поплін, шовк, коленкор). У 1974р В.С Сороюн запропонував методику виявлення таких слідів порошками "Крайод" і "Тканол". Проте позитивні результати були одержані на свіжих слідах (1-2 доби). Що стосується більш давніх, то В М. Єфимчук запропонував методику їх виявлення сублімованими парами при високій температурі субліматі. Сконструйований автором водяний субліматор підігріває пари йоду до температури 60-85 °С і спрямовує їх на досліджуваний об'єкт.

Метод вакуумного напилювання, також оснований на явищі сублімації. Цей лабораторний метод використовується поки що тільки в експертній практиці і його суть полягає в наступному. Досліджуваний об'єкт розміщують у камеру, із якої відкачане повітря. Потім у ній спалюють (випаровують) метал (срібло, цинк та ш). Сублімовані частки металу осідають на речовині сліду або його носи, залишаючи слід незабарвленим. Цей метод, розроблений Ю В. Ярославом, дає гарні результати при виявленні слідів на металах, фаянсовому посуді, а іноді й на тканинах за умови точного прогнозування розташування сліду, оскільки великі об'єкти в камеру можна помістити лише частинами [29, с. 51].

Гальваностегія є лабораторним методом виявлення слідів рук. Розглянемо його. У гальванічну ванну занурюють досліджуваний об'єкт і подають постійну електричну напругу. Внаслідок електролізу на поверхні об'єкта, де відсутня потожирова речовина, осідає метал, а слід залишається чистим і, таким чином, видимим. Цей метод придатний для виявлення слідів на металевих об'єктах, наприклад на фольгових ковпачках для закупорки скляного посуду, фігурних меблевих ручках, коли слід розташований на угнутих поверхнях.

Люмінесцентний метод -- це прийом виявлення слідів як у польових, так і в лабораторних умовах. Спосіб базується на фізичному явищі люмінесценції речовин під впливом випромінювання енергії електромагнітного спектру.

Хімічні методи. При застосуванні цих методів хімічна речовина вступає в реакцію з потожировою і утворює забарвлене з'єднання в тих місцях, де розташовується слід, внаслідок чого він стає видимим. Ці методи дуже вигідні -- виготовлений розчин можна зберігати тривалий час, перед уживанням додаючи до нього сірчану кислоту. Крім того, розчин є дешевим, і його можна виготувати в будь-яких умовах. Однак, хімічні методи виявлення слідів рук мають серйозний недолік -- їх застосування пов'язане з пошкодженням документа.

Радіографічний метод. Його сутність полягає в тому, що досліджуваний об'єкт, на якому припускається наявність слідів, опромінюють потоком нейтронів, внаслідок чого деякі елементи, що входять до складу потожирової речовини (натрій, калій, кальцій, фосфор), стають радіоактивними. При контакті об'єкта з фотографічною плівкою в місцях розташування сліду відбудеться засвічування фотоемульсії. Залишається тільки проявити плівку.

Виявлені сліди рук і ніг фіксують загальними методами й засобами: протоколюванням, копіюванням, моделюванням, фотографуванням, вилученням слідів безпосередньо з носієм, на якому виявлений слід.

Спосіб фіксації і технічні засоби, що застосовуються, залежать від багатьох чинників: виду сліду, характеру об'єкта-носія, речовини сліду та ін. У будь-якій ситуації треба мати на увазі, що сліди папілярних узорів рук і ніг мають складну структуру і дослідження їх здійснюється на мікроскопічному і макроскопічному рівнях. Тому копіювання будь-якими технічними засобами, безсумнівно, зменшує шанс мікроскопічного дослідження. Отже, на місці події краще використати перш за все неушкоджувальні методи виявлення слідів, такі, як візуальний огляд, застосувати оптичні засоби, люмінесцентні, рентгенографічні, фотографічні методи. Порошкові методи рекомендують для виявлення слідів на шорстких об'єктах, папері, фруктах, шкірі, тканинах тощо. Особливо обережно належить працювати з аргенторатом -- зайвий порошок на пензлі може пошкодити (забити) слід і зробити його непридатним для ідентифікації.

Забарвлені і видимі сліди вилучають разом із слідоносіями (пляшки, склянки, шматки скла, документи, деталі машин), з об'ємних слідів виготовляють злитки. Забарвлені порошками сліди також рекомендується вилучати разом з об'єктом-слідоносієм, і лише у випадках, коли предмет є громіздким і його неможливо вилучити, застосовують копіювання. Виявлені хімічними методами сліди не підлягають копіюванню, слід фотографують крупномасштабно, а документ вилучають і відповідним чином упаковують. Взагалі належить пам'ятати правило: сліди пальців рук виявлені різними засобами на місці події бажано доставити фахівцю в оригіналі. Будь-яке копіювання призводить до втрати частини відображеної інформації.

Для копіювання застосовуються дактилоплівки, відфіксовані фотоплівки і фотопапір, липкі стрічки типу "Скотч", "Лейкопластир" тощо. Як зліпкові матеріали використовують стоматологічний гіпс, пасти "К", "Сіеласт".

Сліди, виявлені парами йоду, фотографують або копіюють на спеціальні шовки -- ортотолідінові, крохмальні, декстринові. Проте відкопійовані сліди втрачають багато ознак. Тому виявлений парами йоду слід доцільніше вилучати разом з об'єктом, а фіксацію його у лабораторних умовах доручити фахівцю.

2. Тактичний ризик у діяльності слідчого

У сучасному науковому знанні система інтерпретується як сполучення, об'єднання, сукупність якісно визначених елементів, між якими існують закономірні зв'язки або взаємозалежності (структура). Криміналістична тактика об'єднує наукові положення і принципи, що розкривають загальні засади діяльності осіб на досудовому і судовому слідстві. Система криміналістичної тактики як частини науки криміналістики охоплює загальні положення -- принципи, окремі теорії і вчення, що утворюють в сукупності наукові, окремі методологічні основи практичної діяльності учасників розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Отже, криміналістична тактика як теоретичний напрямок розробляє:

1) загальні положення-принципи;

2) вчення про версії, планування попереднього і судового слідства;

3) вчення про засоби попереднього і судового слідства;

4) вчення про закономірності формування психологічних відносин, вибір лінії поводження слідчого, суду з учасниками процесу;

5) вчення про тактику провадження окремих слідчих і судових дій;

6) вчення про наукову організацію праці слідчого і суддів [27, с. 145].

Практичний напрямок криміналістичної тактики включає:

а) узагальнення слідчої, судової практики;

б) розробку нових тактичних прийомів діяльності слідчого в ситуаціях нових економічних відносин; практичні рекомендації щодо методики провадження окремих слідчих дій;

в) використання тактичних рішень і тактичних операцій;

г) використання нових досягнень природничих і технічних наук для наочного представлення доказів у кримінальному процесі.

Окремі завдання криміналістичної тактики зводяться до розробки і впровадження в практику нових тактичних прийомів і засобів вирішення тактичних завдань, слідчих ситуацій, тактичних рішень, використання нетрадиційних методів і засобів одержання криміналістичної інформації, способів уведення оперативної інформації в процес доказування, прийомів детектування слідів пам'яті сучасними інструментальними засобами з метою розшуку джерел інформації та встановлення їх причетності до розслідуваної події.

Розслідування -- складний пізнавальний процес, здійснюваний в рамках суворо обмеженого правового поля, де як джерела інформації використовуються лише результати слідчих дій, названих у кримінально-процесуальному законі. Водночас слідчий здійснює багато інших дій, що не є процесуальними. Останні виконують допоміжну функцію, наприклад, є засобом перевірки якихось фактів, установлення місця проживання свідка, вибору конкретного фахівця для участі в слідчій дії, відшукання необхідного експерта для упровадження експертизи, організації і планування розслідування, організації і проведення профілактичної роботи і т. ін. Це необхідна і корисна діяльність, що вимагає великої праці і часу на її здійснення. Разом з тим результати такої діяльності слідчого не є джерелами доказової інформації, а лише поставляють орієнтуючі відомості, що дозволяють прогнозувати і планувати розслідування, вести розшук злочинця і викривати його [27, с. 152].

Деякі організаційні дії названі в КПК України, наприклад, оперативно розшукова діяльність, відібрання пояснень, витребування документів, перевірка заяв і повідомлень про злочин та ін. Кожна з них є предметно перетворюючою діяльністю, що має власну процедуру виконання, тобто використання певних прийомів і технічних засобів для досягнення поставленої мети. Кримінально-процесуальне законодавство не розкриває сутність і тактику процедури, наприклад, перевірки заяв і повідомлень: як спілкуватися з заявником, які застосовувати вербальні і технічні засоби; як фіксувати результати перевірки та ін. Розробка тактики провадження перевірочних та інших організаційних дій слідчого -- це прерогатива криміналістичної тактики.

Отже, засоби діяльності слідчого становлять собою дві чітко виражені форми: слідчі дії, наведені в кримінально-процесуальному законі, і організаційні дії, що називаються в криміналістиці організаційною або непроцесуальною діяльністю. Результати останніх не є джерелами доказів, а лише містять орієнтуючі відомості про подію злочину. Водночас організаційні дії слідчого мають тактичну сутність, тобто організаційно-тактичний характер.

Звідси засоби діяльності слідчого, результати яких не є джерелами доказів, називаються організаційно-тактичними діями, а засоби діяльності, результати яких породжують джерела доказової інформації, -- слідчими діями.

Таким чином, структура слідчої діяльності розкриття, розслідування і попередження злочинів включає два види дій: слідчі та організаційно тактичні, які слід вважати основним «інструментарієм» слідчого.

Розслідування -- це специфічна діяльність уповноважених на те осіб державних слідчих і судових органів, здійснювана у формі кримінально процесуального доказування, сутність якого носить пізнавальний характер і включає збирання, дослідження і використання доказів для розкриття і розслідування злочинів.

Слідча діяльність здійснюється в суворо встановленому законом порядку, тобто «докази можуть бути одержані тільки за допомогою засобів доказування, поза ними вони не можуть фігурувати в кримінальному процесі» [25, с. 115-116].

Останнє ще раз підтверджує, що засоби дії є засобами слідчої діяльності, а отже, і засобами криміналістичної тактики.

Слідча дія як тактичний засіб являє собою послідовність процедур, що утворюють її структуру, і чотирьох етапів:

1) підготовчого;

2) безпосереднього проведення;

3) фіксації ходу і результатів слідчої дії;

4) оцінки результатів і визначення їх місця в системі зібраних доказів.

Розглянемо ці етапи докладніше.

Підготовка до проведення слідчої дії розпочинається з визначення завдань, які слідчий має намір вирішити, а саме: а) чітко сформулювати мету слідчої дії; б) обрати місце її проведення; в) визначити час провадження; г) встановити коло учасників і роль кожного з них; ґ) з'ясувати необхідність використання технічних засобів; д) встановити можливість використання допомоги громадськості і в якій формі.

Вибір місця проведення слідчої дії залежить від ситуації, що складається. Так, допит свідка, який добросовісно помиляється, доцільно проводити на місці сприйняття свідком події, яку він спостерігав. Вибір часу проведення слідчої дії становить собою тактичний прийом, що підсилює ефективність слідчих дій. На стадії підготовки до проведення слідчих дій вирішуються й інші важливі завдання і розміщення необхідних сил і засобів, визначення форми взаємодії між ними.

Безпосереднє проведення слідчої дії -- це другий етап, коли складений план знаходить реальне втілення в діяльності слідчого. В криміналістичній методиці прийнято поділяти на три етапи: початковий, наступний та заключний. Відповідно до цього і слідчі дії поділяють на початкові, наступні та заключні.

Оцінка отриманих результатів -- важливий етап слідчої дії. Це розумова діяльність, що протікає в логічних формах і спрямована на вирішення, принаймні, трьох завдань: 1) вірогідності одержаних результатів; 2) належності їх до доказуваної обставини; 3) можливості використовувати джерело інформації в процесуальному доказуванні.

Оцінюючи результати слідчої дії щодо доказуваної обставини, суб'єкт завжди вирішує завдання тотожності: він чи не він вчинив злочин; цим чи не цим знаряддям нанесений слід; можливо чи неможливо вчинення конкретної дії і т. ін. Тому встановлення подібності і групової приналежності -- це лише етапи оцінки як розумової діяльності при переході до тотожності. Висновок про останню формується поступово при надходженні інформації до певного рівня. Це дозволяє встановити, що в порівнюваних зразках виділена сукупність ознак утворена одним і тим самим об'єктом.

Вище відзначалося, що в процесі розслідування слідчий використовує не тільки процесуальні, а й непроцесуальні дії, тобто такі, що у кримінально-процесуальному законі названі, але не регламентовані, форма їх провадження не розкрита. В чинному КПК України названі такі організаційно-тактичні дії слідчого: оперативно-розшукова діяльність (ст. 103), перевірка, відібрання пояснень, витребування документів (ст. 107), вимога пред'являти документи і предмети (ст. 66), вимога від фахівця давати пояснення (ст. 228), вимога провадження відомчої ревізії (ст. 97).

Наведені дії, безсумнівно, являють собою діяльність, вони, як і слідчі дії, -- складні процедури тактичних прийомів, постійних у певній послідовності. Сутність кожного з них становить упорядковану діяльність, образно кажучи, має тактичну «душу». Тому вище такі дії були кваліфіковані як організаційно-тактичні, на відміну від слідчих дій.

Названі в КПК організаційно-тактичні дії складають лише малу частину, більшість їх перебувають за межами процесуальних засобів діяльності і утворюють непроцесуальні засоби криміналістичної тактики, такі як встановлення психологічного контакту, планування окремих слідчих дій і розслідування в цілому; планування і наукова організація праці слідчого; виклик учасників процесу до місця провадження слідства; забезпечення охорони учасників кримінального процесу; підготовка до проведення слідчих дій (планування, вибір місця, визначення учасників, технічних засобів, фахівців, засобів зв'язку і доставлення і т. ін.).

Ситуації тактичного характеру можуть ускладнити чи поліпшити досягнення будь-яких важливих завдань слідства и істотним чином вплинути на рішення стратегічних завдань.

По відношенню між учасниками кримінального процесу можна виділити конфліктні та безконфліктні ситуації.

Серед конфліктних ситуації виділяються ситуації тактичного ризику. Поняття тактичного ризику введено у криміналістику Р.С. Бєлкіним в 1974р. і визначено як ситуація, що ставить під загрозу провалу замисли слідчого і припускає негативний результат його дій [4, с. 172].

Тактика слідства злочинів, здійсненних організованим злочинним співтовариством, здійснюється в ситуації ризику, що обумовлено недостатністю і суперечливістю інформації, складністю отримання нових даних, відсутністю відомостей про організовану злочинність.

3. Типові версії у справах про фальшивомонетництво

Методика розслідування фальшивомонетництва -- найбільш небезпечного економічного злочину -- у радянський період фактично не висвітлювалася в криміналістичній літературі. У світовій практиці боротьби з економічною злочинністю фальшивомонетництво завжди розглядається як особливо тяжке діяння, боротьба з яким вимагає гласності, широкого оповіщення і міжнародного співробітництва правоохоронних органів.

В останні роки в російських і українських джерелах з'являються публікації про розслідування фальшивомонетництва[18;19], що вказує на подолання колишньої закритості теми

Предметом злочину є як грошові знаки України (білети державної скарбниці і квитки Національного банку України, розмінна металева монета), а також державні цінні папери, так і іноземна валюта, іноземні цінні папери Останнє підкреслює міжнародний характер боротьби з даним видом злочинів, що вимагає взаємодії правоохоронних органів зацікавлених країн відповідно до Женевською конвенцією 1929 р. про боротьбу з підробкою грошових знаків, а також використання можливостей Інтерполу, членом якого є Україна

Для розробки криміналістичної характеристики фальшивомонетництва необхідно враховувати причини зростання в обігу фальшивих грошових знаків, серед яких:

-- нестійкість економіки, інфляція і пов'язане з нею падіння курсу багатьох національних грошових одиниць,

-- збільшення в обігу грошової маси різних країн;

-- приступність матеріалів (папера, фарб, лаків), поліграфічного устаткування, багатобарвних копіювальних пристроїв із програмним керуванням, що забезпечують якісне і швидке відтворення складних за малюнком і колірній гамі зображень.

Встановлено понад двадцять способів підробки валюти, основним з яких є офсетний друк (більш 80 %).

В удосконалюванні методики розслідування фальшивомонетництва необхідно враховувати ряд розкритих останнім часом особливостей діяльності організованих злочинних груп. Аналіз матеріалів кримінальних справ цієї категорії показав, що часто фальшива валюта контрабандним шляхом ввозиться в країну. Відзначається взаємозв'язок організованих злочинних угруповань із західними центрами фальшивомонетників.

Все частіше виявляється тісний контакт між такими злочинами, як виготовлення і збут підроблених грошей, контрабанда, підпільна торгівля наркотиками. У ряді випадків великі оптові покупці контрабандних партій наркотиків використовують для розрахунків фальшиві банкноти.

Разом з цим відзначається розширення сфери діяльності окремих груп фальшивомонетників. Наприклад, встановлено, що деякі злочинні групи, що спеціалізувалися на виготовленні і поширенні фальшивих грошових знаків, сталі займатися також підробкою прав водія і документів на володіння автотранспортом і інших правовстановлюючих документів. Діяльність подібних груп часто носить міжнародний характер. Становлять інтерес дані про те, що в даний час організовані злочинні співтовариства фальшивомонетників характеризуються рядом особливостей[18,c.256-257]:

дії фальшивомонетників ретельно плануються;

рішення про здійснення акції приймають керівники організацій;

тими самими злочинними групами фальшивомонетників здійснюються, як правило, однотипні акції, хоча їхні безпосередні виконавці можуть змінюватись;

у більшості організованих груп фальшивомонетників існує визначена «спеціалізація»;

для забезпечення успіху головної акції фальшивомонетниками в ряді випадків починаються відволікаючі дії крадіжки і підробки документів, викрадення автомашин;

члени злочинних співтовариств фальшивомонетників часто використовують добре розроблені «легенди» і конспіративні квартири, для яких фабрикуються підроблені документи прикриття високої якості виготовлення;

у багатьох випадках застосовуються сучасні технічні засоби;

великі злочинні організовані співтовариства виявляють підвищену цікавість до організаційної структури, особового складу, технічному оснащенню, а також до дій правоохоронних органів і спеціальних служб, особливо тих їхніх підрозділів, що безпосередньо займаються боротьбою з фінансовими злочинами, контрабандою, підробкою грошей і документів;

члени злочинних груп фальшивомонетників, як правило, озброєні.

Розробка методики початкового етапу розслідування повинна здійснюватися з урахуванням особливостей основних типових ситуацій:

1) виявлення при перевірці грошей у касі, банку фальшивих банкнот -- ситуація, коли дані про виготовлювача і збувача купюр відсутні;

2) надходження зведень, що містяться в заявах громадян, повідомленнях офіційних осіб, про обставини, що дозволяють висунути версії про причетність визначених осіб (групи осіб) до діяльності, пов'язаної с виготовленням або збутом підроблених грошових знаків;

3) затримка особи, що збуває фальшиві купюри (при тому, що в затриманого виявлені (або не виявлені) інші предмети, що вказують на його злочинну діяльність: матеріали, інструменти і т.д.).

Таким чином, при розслідуванні фальшивомонетництва є коло обставин і питань, які підлягають обов'язковому встановленню і дослідженню. Характер останніх визначає напрями розслідування і особливості його планування у справах даної категорії.

Було б, однак, помилково вважати, що розслідування обмежується встановленням і дослідженням тільки цих обставин. Поряд із загальними для даної категорії справ обставинами при розслідуванні конкретної справи про фальшивомонетництво виникає необхідність дослідження суттєвих обставин, обумовлених притаманними тільки їй індивідуальними особливостями. В силу цих же причин окремі обставини і питання, які підлягають дослідженню, можуть відпасти, їх характер може видозмінитися[19,c.66].

Знання кола обставин, які підлягають обов'язковому встановленню і дослідженню у справах про фальшивомонетництво, сприяє цілеспрямованості і повноті слідства. З урахуванням цих обставин розробляється план розслідування. Знання останніх допомагає слідчому уникати можливих помилок і упущень та полегшує роботу. Уникаючи непотрібних дій, обираючи правильний, найбільш раціональний шлях розслідування, він тим самим підвищує ефективність слідства, економить час. Аналіз судово-слідчої практики та наукових праць дав можливість систематизувати такі основні обставини, які необхідно встановлювати у справах даної категорії:

1. Чи дійсно мали місце виготовлення та збут фальшивих грошових знаків або цінних паперів. Якщо ознаки підробки виражені явно, то про фальшивомонетництво стає відомо частіше за все одразу ж після збуту підроблених грошових знаків чи цінних паперів, а нерідко і раніше -- при спробі їх збути. У інших випадках вчинення фальшивомонетництва тільки передбачається і для його встановлення необхідно провести ряд невідкладних слідчих дій: затримання, обшук, допити свідків і підозрюваного. Коли підозрілі грошові знаки чи цінні папери вилучені з обігу, відразу після порушення кримінальної справи призначають судову експертизу для визначення способу їх виготовлення. Слідчій практиці відомі випадки проведення розслідування, коли з обігу вилучалися дефектні монети і купюри, які не були підробленими.

2. Які саме грошові знаки чи цінні папери підроблені, де, коли, скільки. Наявність таких даних дозволить вирішити одразу декілька питань: по-перше, вжити необхідних заходів щодо вилучення підроблених грошових знаків чи цінних паперів з обігу; по-друге, визначити суспільну небезпечність діяння і умисел суб'єкта злочину; по-третє, швидко провести огляд, виїмку і тим самим отримати нові докази; по-четверте, виявити очевидців вчинення злочину, серед яких можуть бути і особи, здатні впізнати правопорушника.

3. Який спосіб підробки, що за інструменти, матеріали та інформаційні джерела використовувалися при цьому. Іноді це дає можливість встановити, що декілька злочинів вчинено однією і тією ж особою (а іноді -- і хто саме це зробив). Слідчій практиці відомо немало випадків фальшивомонетництва, розкритих після того, як був розпізнаний спосіб виготовлення підроблених грошових знаків. Специфіка підробки купюр та монет така, що за способом виготовлення можна визначити джерело їх походження, тобто особу фальшивомонетника, побудувати розшукові, а потім слідчі версії про суб'єкт злочину. Визначення способу підробки грошових знаків чи цінних паперів дасть криміналістично значиму інформацію про інструменти, матеріали та інформаційні джерела (книги, консультації у спеціалістів тощо), які могли використовуватися при вчиненні підробки.

4. Де зберігаються інструменти та матеріали, що використовувалися при підробці, не введені у обіг підроблені грошові знаки чи цінні папери, а також їх заготовки. Встановлення цих обставин дозволить вчасно провести обшуки з метою недопущення продовження вказаних правопорушень, визначити масштаби підробки, встановити осіб, які можуть бути причетні до вчинення фальшивомонетництва.

5. Де злочинці придбали інструменти та матеріали для виготовлення підроблених знаків чи цінних паперів, хто виготовив ці пристосування. Судово-слідчій практиці відомі випадки, коли для виготовлення останніх залучалися відповідні фахівці для вироблення литейних форм, штампів та іншого обладнання. Такі пристосування виготовлялися на заводах, у майстернях, кузнях. Залучаються фахівці з комп'ютерної техніки для підключення та налагодження складних комплексів, якісного сканування та графічної обробки зображення грошових знаків чи цінних паперів на комп'ютері.

Так, у 1998 р. львівські правоохоронці затримали чотирьох фальшивомонетників, у яких вилучили рекордну для України суму фальшивок -- 477 тис. 800 доларів США стодоларовими купюрами. Організатором злочинної групи був 39-річний інженер ЗАТ «Львівське підприємство обчислювальної техніки та інформатики» Б. На допитах він розповів, що захопився ідеєю виготовлення фальшивок після відвідин музею першодрукаря Івана Федорова, де Б. уперше побачив друкарський верстат. Свої знання Б. поповнив на одній з виставок сучасного поліграфічного обладнання у Львові. Навчаючись в інституті та працюючи на режимному заводі, він вивчив технологію обробки радіоплат, а цей процес подібний до виготовлення кліше. Протягом 1996--1997 pp. Б. виготовив собі верстат. Окремі деталі за його кресленнями робили на львівських заводах, дещо купувалося на стихійних ринках. Через те, що для виготовлення майбутніх доларів потрібні були й звичайні гроші, Б. ввів у курс справи ще трьох чоловік. У 1997 р. вони закупили у Польщі фарби, папір тощо, найняли квартиру і почали виготовляти підроблені доларові купюри. На допитах, добре знаючи кримінальне законодавство та намагаючись уникнути відповідальності, колишній інженер доводив слідчим, що його цікавило не отримання прибутків від збуту фальшивок, а сам процес їх виготовлення: «У цій справі мене захопив азарт. Хотілося відпрацювати техніку виготовлення грошей, переконатися, що я як спеціаліст також чогось вартий...» (Архів Львівського обласного суду. Кримінальна справа з обвинувачення Б., Т., Б-ка, Т-ого за ч. 2 ст. 79 КК України).

6. Яким чином здійснювався збут підроблених грошових знаків чи цінних паперів. Як свідчить проаналізована судово-слідча практика, фальшивомонетники обирають яку-небудь одну форму збуту і у разі «удачі» дотримуються методу, що вже неодноразово себе виправдав. Він готується до збуту в якому-небудь визначеному місці, наперед продумує пояснення на випадок затримання. Відомо, коли правопорушника затримували у місцях, де ним вже раніше збувалися підроблені грошові знаки.

7. Хто був безпосереднім виконавцем підробки і хто здійснював збут. Необхідно виявляти організаторів і осіб, які брали активну участь у злочинних діях, а також тих, хто випадково втягувався у вчинення фальшивомонетництва. Потрібно ретельно розслідувати факти участі у фальшивомонетництві неповнолітніх, рідко вони самі стають на злочинний шлях, частіше всього у таку діяльність їх втягують дорослі.

Так, в результаті операції київських правоохоронців знешкоджена злочинна група, яка займалася збутом фальшивих 100-доларових купюр, виготовлених офсетним способом (з допомогою друкарського верстата). Якість фальшивок була досить висока, для друку використовувався банкнотний папір. Співробітники міліції довгий час спостерігали за цією інтернаціональною групою, вичікуючи моменту реалізації фальшивок. У неї входило три особи. Фальшивки доставляв в Україну громадянин Туреччини, який мав у столиці фірму з реалізації цитрусових. Реалізацією фальшивих купюр займалась громадянка України і громадянин Російської Федерації (житель дагестанського міста Хасав'юрт). Для доставки фальшивок до місця реалізації останній залучав свого 13-річного сина. У хлопчика при затриманні під курткою спортивного костюму виявлено і вилучено учнівський зошит, у якому знаходилося 2300 підроблених доларів США.

8. Які мета і мотиви вчинення злочину. Згідно з чинним законодавством відповідальності підлягають особи, які намагалися виготовити чи виготовили підроблені грошові знаки або цінні папери з метою збуту. В завдання розслідування входить встановлення як мети злочину, так і наявності у діях підозрюваних кваліфікуючих ознак.

9. Хто знав, але не повідомив про підготовку або вчинення фальшивомонетництва. У зв'язку з тим, що за недонесення про достовірно відомі факти підготовки або вчинення фальшивомонетництва передбачена кримінальна відповідальність, необхідно ретельно встановлювати осіб, які знали про злочин.

10. Яка матеріальна шкода і кому заподіяна, які потрібні заходи для відшкодування збитків. Фальшивомонетники можуть спричиняти збитки як державі, так і окремим громадянам. Встановлення цієї шкоди допоможе співрозмірному пред'явленню цивільного позову. Якщо збитки діями фальшивомонетника й не заподіяні, слідчий все ж повинен вжити заходів щодо забезпечення конфіскації майна, яка у обов'язковому порядку передбачена ст. 79 КК України. З цією метою необхідно провести опис майна винного, а у окремих випадках і обшук для відшукання схованих цінностей. Обов'язково слід накласти арешт на вклади у банках, а також навести довідки у інвентаризаційному бюро, державній податковій адміністрації та інших установах про наявність у обвинуваченого нерухомості.

11. Які умови сприяли вчиненню злочину і що необхідно зробити для їх усунення. До складу причин та умов, які можуть сприяти виготовленню або збуту підроблених грошових знаків чи цінних паперів, належать: а) можливість придбати матеріали, необхідні для цього. Нерідко в процесі розслідування встановлюється, що окремі матеріали не надходять у вільний або роздрібний продаж, належним чином не зберігаються і не обліковуються на підприємствах, що дозволяє злочинцям їх викрадати; б) можливість використовувати обладнання підприємства для виготовлення заготовок або безпосередньо фальшивих грошових знаків і пристосувань для їх підробки; в) несприятливі умови роботи, які полегшують збут фальшивих грошових знаків, у осіб, котрі приймають гроші від населення (наприклад неналежне освітлення робочого місця касира, відсутність або недосконалість детекторів перевірки справжності грошових знаків); г) невміння осіб, які приймають гроші від населення, розпізнавати очевидну підробку, незнання ними захисних ознак справжніх грошових знаків. У ході розслідування можуть бути виявлені й інші причини і умови, що сприяють виготовленню і збуту підроблених грошових знаків.

Так, у 1999 р. співробітники ВДСБЕЗ Слов'янського MB УМВС України у Донецькій області провели цікавий експеримент -- об'їхали вісім магазинів міста і спробували купити товар на фальшиві гривні. Тільки у одному з них продавець діяв правильно, відповідно до інструкції. Запідозривши фальшивку, вона відволікла увагу «покупців» («Зачекайте, немає здачі») і швидко з підсобки зателефонувала у міліцію. У решті магазинів продавці або не виявляли підробки грошових знаків і продавали товар, або ж відпускали власників купюр разом з ними, не повідомивши працівників органів внутрішніх справ.

Після виявлення слідчим у процесі розслідування причин і умов, які сприяли фальшивомонетництву, вживаються необхідні термінові заходи щодо їх усунення, а по закінченню слідства виноситься подання адміністрації підприємств, магазинів, Ощадбанків та інших установ й організацій. При цьому слідчий повинен добитися вжиття реальних заходів щодо усунення вказаних причин та умов.

Як вже зазначалося вище, не виключено, що розслідування конкретної кримінальної справи про фальшивомонетництво висуне й інші обставини, які необхідно довести. Однак названі вище обставини слід встановлювати у кожній справі про фальшивомонетництво.

Література

1. Кримінально-процесуальний кодекс України.

2. Ахтирська Н. Криміналістична тактика у методиці розслідування економічних злочинів // Академія правових наук України. Вісник. -- Х., 1997. -- Вип.4 -- с.163-165.

3. Белкин Р. С. Куpс кpиминалистики. -- М.: Юpист, 1997. -- Т.3: [Кpиминалистические сpедства, пpиемы и pекомендации]. -- 1997. -- 478 с.

4. Белкин Р.С. Криминалистика. - М.: Юристъ, 1999. - 266 с.

5. Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Преступления в сфере экономической деятельности. - М.: Учебно-консультационный центр "ЮрИнфоР", 1998. - 296 с.

6. Горелик А.С., Шишко И.В., Хлупина Г.Н. Преступления в сфере экономической деятельности и против интересов службы в коммерческих и иных организациях. - Красноярск: Изд-во КГУ, 1998. - 183 с.

7. Зелінський А. Ф., Коpжанський М. Й. Коpислива злочинна діяльність. - К.: Генеза, 1998. - 138 с.

8. Ієpусалимов І. О. Забезпечення викоpистання науково-технічних досягнень у слідчій діяльності: Hавч. посіб. / Hац. акад. внутp. спpав Укpаїни. -- К.: Hаук. світ, 2000. -- 67 с.

9. Іщенко А. В. Криміналістичне забезпечення розслідування злочинів (постановка проблеми) // Запорізький юридичний ін-т. Вісник. -- Запоріжжя, 1998. -- Вип.2 (4). -- с. 171-178.

10. Кpиміналістика: Кpиміналістична тактика і методика pозслідування злочинів: Підpуч. для студентів юpид. вузів і фак. / [Коновалова В. О., Матусовський Г. А., Шепітько В. Ю. та ін.]; Hац. юpид. акад. Укpаїни ім. Я. Мудpого. Акад. пpав. наук Укpаїни; За pед. В. Ю. Шепітька. --Х.: Пpаво, 1998. -- 375 с.

11. Коновалова В. E., Шепитько В. Ю. Кpиминалистическая тактика: теоpии и тенденции: Учеб. пособие. -- Х.: Гpиф, 1997. -- 255 с.

12. Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.: Консум, 2001. - 173 с.

13. Криминалистика / Под общей ред. Образцова В.А. - М.: Юрист, 1995. - 592 с.

14. Криминалистика. / Под ред. Пантелеева И.Ф., Селиванова Н.А. - М.: Юрид. лит., 1993. - 592с.

15. Криминалистика: Учеб. Пособие / Под ред. Герасимова И.Ф., Драпкина Л.Я. - М.: Юрист, 1994. - 605 с.

16. Криминалистика: Учебник / [Александров А.И., Басалаев А.Н., Бежан Бек В.Л. и др.]; Под ред. Т.А.Седовой; А.А.Эксархопуло; Санкт-Петербург. гос. ун-т, Юрид. фак.. -- СПб.: Лань, 2001. -- 925с.

17. Криминалистика: Учебник /Отв. ред. Н.П. Яблоков. - М.: Юристъ, 2001. - 708 с.

18. Матусовский Г.А. Экономические преступления: криминалистический анализ. -- Харьков: Консум, 1999. -- 480 с.

19. Мацишин В. Систематизація обставин, які необхідно встановлювати у кримінальних справах про фальшивомонетництво // Право України. -2001. -№6. -с.66-68.

20. Осипов Ю.Ю. Деятельность следователя в условиях тактического риска: Автореф. дис. : канд. юрид. наук. - М., 1992. - 21 с.

21. Салтевский М. В. Кpиминалистика: В совpеменном изложении юpистов: Учеб. и пpакт. пособие. -- Х.: ИМП ”Рубикон”, 1997. -- 430 с.

22. Салтевський М. В. Кpиміналістика: [Підpуч. для студентів юpид. вузів: У 2 ч.]. -- Х.: Основа: Фіpма ”Консум”, 1999-. Ч.1. -- 1999. -- 415 с.

23. Салтевський М.В. Криміналістика: Підруч. для студ. юрид. вищих закладів освіти:У 2 ч. -- Ч. 2. -- Х. : Основа, 1999. - 528с.

24. Советская криминалистика: методика расследования отдельных видов преступлений / Под ред. Лисиченко В.К. - К., 1988. - 405с.

25. Советский уголовньй процесс / Под общей ред. М Й Бажанова й Ю.М. Грошевого. - 2-е изд, доп. - К.: Право, 1983.

26. Старушкевич А. В. Криміналістична характеристика злочинів: поняття, визначення, етапи розвитку, місце в криміналістиці // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. -- Донецьк, 1998. -- №1. -- с. 78-95.

27. Шепитько В.Ю. Теоретические проблемы систематизации тактических приемов в криминалиcтике / Национальная юридическая академия Украины. -- Х. : РИП "Оригинал", 1995. -- 197 с.

28. Шепитько В.Ю. Теория криминалистической тактики. -- Х. : Гриф, 2002. -- 349 с.

29. Шепітько В.Ю. Криміналістика. - Х.: Право, 2001. - 552 с.