КУРСОВА РОБОТА

На тему:

“ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА, ЯК ЮРИДИЧНІ ОСОБИ”

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття і види господарських товариств

1.1 Загальна характеристика господарських товариств

1.2 Порядок створення господарських товариства

1.3 Установчі документи господарських товариство

Розділ 2. Повне товариство

2.1 Поняття повного товариства

2.2 Управління повним товариством

2.3 Припинення повного товариства

Розділ 3. Командитне товариство

3.1 Основні положення про командитне товариство

3.2 Учасники командитного товариства

3.3 Права і обов'язки вкладника командитного товариства. Управління командитним товариством

3.4 Припинення командитного товариства

Розділ 4. Товариство з обмеженою відповідальністю

4.1 Поняття товариства з обмеженою відповідальністю

4.2 Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю

4.3 Управління товариством з обмеженою відповідальністю

4.4 Вихід учасників із товариства з обмеженою відповідальністю

4.5 Припинення товариства з обмеженою відповідальністю

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми полягає у тому, що вона є однією із важливих тем цивільного права. Історія йде в перед, а разом із нею розвиваються та розгалужуються цивільно-правові відносини.

Господарські товариства, як юридична особа є результатом цих відносин.

Господарські товариства -- це родове поняття, яке об'єднує п'ять самостійних видів товариства: повне, командитне, товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство. Їх загальною ознакою є статутний капітал, який поділений на частки між учасниками. Учасником вказаних товариств можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Між тим кожний вид товариства має свої особливі ознаки, які я постараюся у своїй роботі.

Господарські товариства у сучасність досить швидко розвиваються, а слідом за ними розвиваються нові суперечності, розв'язання яких є обов'язком цивільного законодавства.

Що ж таке є господарське товариство?

Господарське товариство -- це організація що створюється не тільки на основі об'єднання осіб, а й об'єднання майна або, якщо мова йде про товариство однієї особи, -- виключно виділенням майна.

Мета моєї роботи полягає у висвітленні суті господарських товариств через загальні основи про юридичну особу. Відповідно до закону “ Про господарські товариства “ господарські товариства є юридичними особами.

Що ж таке юридична особа?

Юридична особа - це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, яке має свою мету, найменування та інші ознаки юридичної особи.

Головним моїм завданням під час виконання курсової роботи є:

Ознайомити читача із загальними засадами господарських товариств;

Розкрити суть діяльності товариств;

Розкрити етапи так званого “життя товариств”:

Започаткування товариств;

Діяльність товариств;

Припинення діяльності товариств;

Зробити заключні висновки товариств;

Предметом вивчення даної теми є товариства.

Об'єктом дослідження є: ті суспільні відносини які виникають в суспільстві у зв'язку з реалізацією господарських товариств.

Розділ 1. Поняття і види господарського товариства

1.1 Загальна характеристика господарських товариств

Відповідно до ст.1 закону України “Про господарські товариства Закон України ЦПро господарські товариствЦ від 24.01.2004р.”.

Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом обєднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать

Акціонерне товариство

Товариство з обмеженою відповідальністю

Товариство з додатковою відповідальністю

Повні товариства

Командитні товариства

Господарські товариства є юридичними особами. Відповідно до цього господарським товариствам притаманні усі положення юредичної особи.

Субєктами цивільних правовідносин і відповідно носіями майнових та особистих немайнових прав та обовязків можуть бути не лише індивіди-фізичні особи, а й різні колективні утворенн підприемства та організації, господарські товариства, виробничі споживчі кооперативи. Згідно статті 80 ЦК України поняття юридичної особи вимагає звернення до цивільно правових норм, які регулюють створення і реєстрацію юридичних осіб.

Однак для того, щоб мати можливість вступати у цивільні правовідносини і бути їх субєктами, ці колективні утворення наділяються за наявності певних ознак статусом юридичної особи. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами і тому не мають природної волі, однак у них діє обєднана людська воля і обєднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метою створення юридичної особи. Внаслідок цього за юридичною особою і визначається можливість бути субєктом права. Слід зазначити, що юридична особа є самостійним субєктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоч це колективне утворення і визначається субєктом правовідносин, однак як юридична особа не може бути носієм лише тих прав та обовязків, які не повязані з природними властивостями людей.

Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зумовлений становленням товарногрошових відносин у ринковій економіці, суспільним розділом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. З метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна воно, за загальним правилом, розподіляється і закріплюється за окремими державними підприємствами, установами та організаціями. Наділення підприємств обєднань майном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення правових актів з реалізації продукції,розпорядження грошовими коштами, тобто виступу в обороті як самостійного субєкта цивільних прав та обовязків.

Для аналізу поняття “юридична особа” повинні бути враховані також зазначені властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичну особу від інших соціальних утворень, зокрема різноманітних об'єднань, філій і представництв, які не є субєктами цивільного права. На відмінну від ЦК УРСР новий ЦК України не дає розгорнутого легального визначення юридичної особи.

До таких ознак належать

А. Організаційна єдність.

Організаційна єдність полягає у визначенні цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої структури, компетенції органів, порядку їх функціонування тощо. Організаційна єдність закріплюється у статуті юридичної особи, її установчих документах або в акті органу влади про створення юридичної особи публічного права. Наприклад, наявність статуту є обовязковою вимогою для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства додатковою відповідальністю (ст.ст.143, 151, 154 ЦК).

Для того, щоб бути юридичною особою, організація повинна виступати як єдине ціле, мати органи управління та інші індивідуальні ознаки. Однією з індивідуальних ознак є найменування юридичної особи. Воно має містити вказівку на її організаційно-правову норму повинно містити найменування товариства, а вказівку на характер діяльності юридичної особи - найменування установи. Юридична особа може мати, крім повного, ще й скорочене найменування. Якщо юридична особа виникла як підприємницьке товариство, вона повинна мати фірмове найменування. Найменування юридичної особи зазначається в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Про організаційну єдність свідчить також наявність місця знаходження юридичної особи, яке визначається місцем її державної реєстрації і зазначається в її установчих документах. Так, якщо юридична особа зареєстрована в м. Києві, то її знаходження буде м.Київ в існуючих адміністративних межах. Конкретна адреса юридичної особи може зазначатись в її статуті або установчому договорі. Конкретне місце знаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актів органів місцевого самоврядування, звернення з позовом до суду, виконання зобовґязань тощо.

“Юридична особа - це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Принципи формування цього колективу можуть бути різними укладення трудових договорів ( контрактів ) робітникам і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільне обєднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозвязків і її членів, внутрішньою структурною і функціональною диференціацією Цивільне право України: Підручник: Книга друга О. В. Дзера, Н.С.Кузнєцова -К: Юрінком Інтер, 2004. Цивільний кодекс України від 01.01.2004р.”.

Так, у складі кооперативу можуть створюватися структурні підрозділи, в тому числі територіально відокремленні: відділення, цехи, майстерні, ательє, магазини та інші,що діють, як правило, на засадах колективного, сімейного або індивідуального підряду. Структура кожного окремого кооперативу закріплюється його статутом. Проте незалежно від особливостей своєї внутрішньої структури кооператив у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація.

Крім того, стосовно окремих видів юридичних осіб закон передбачає правила щодо організації їх внутрішньої структури та порядку функціонування їх органів управління. ”Наприклад, ст.97 ЦК встановлює,що управління товариством здійснюють органи останнього, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, зазначена норма містить загальні норми які визначають обовґязковість організаційної єдності цього виду юридичних осіб, встановлюючи для них два рівні органів управління товариством. Перший - це вищий орган управління і другий - виконавчий”.

Загальні збори учасників товариства є вищим органом управління ним незалежно від виду цього товариства.

Стаття 98 ЦК визначає компетенцію загальних зборів учасників товариства, вказуючи, що вони мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі й із тих що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу, а також визначає засади голосування в них учасників товариства.

Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Закон не містить винятків із цього правила. Це означає, що учасник товариства має право оскаржувати будь-яке рішення, навіть те, яке не стосується безпосередньо його, але може порушувати майнові і немайнові права останнього як учасника товариства.

Б. Наявність відокремленого майна.

Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади; по-третє, від майна інших організацій. Необхідність відокремлення майна створює матеріальну базу незалежного існування юридичної особи. Майнова відокремленість потрібна юридичній особі не задля формальності, а для досягнення певної мети. Це може бути: вироблення продукції в наслідок господарської діяльності; діяльність, спрямована на одержання доходів, тощо.

Про майнову відокремленість йдеться у ст.96 ЦК, в якій зазначено, що учасники (засновники ) юридичної особи не відповідає за зобовґязаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобовґязаннями її учасника (засновника), крім випадків, передбачених законами та установчими документами.

Майно кооперативних, інших громадських організацій і колективних утворень належать їм на праві власності. Правовою формою майнового відокремлення державних підприємств є право повного господарського відання належним їм чином.

“Для різних видів юридичних осіб їх майнова відокремленість має різні прояви. Згідно із Законом “Про власність” це право містить можливість володіння, користування і розпорядження державним майном на свій розсуд, дозволяє підприємству вчинити щодо закріпленого ним майна будь-яких дій, які не суперечать закону і цілям діяльності підприємства Про власність: Закон України від 07.02.91 р. ”.

Майнова відокремленість господарських товариств виражається у праві власності.

Водночас майно юридичної особи може не обмежуватись тільки майновими обґєктами, а полягати ще й у наявності зобовґязальних майнових прав. Крім цього, деякі юридичні особи не мають майна на праві власності, господарського відання або оперативного управління. Все їх майно може складатися з грошових внесків на банківських рахунках, а займані ними приміщення - знаходитись у володінні на умовах договору оренди.

В. Виступ у цивільному обороті від свого імені.

Результатом майнової відокремленості юридичної особи та її участі від свого імені у цивільному обігу є визнання за нею здатності відповідати за взятими на себе зобовґязаннями.

Зокрема ст.96 ЦК закріплює загальний принцип, відповідно до якого юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовґязанняями усім належним їй майном. Зазначена відповідальність застосовується незалежно від того, до яких видів і фондів належить це майно: є воно основними чи оборотними фондами. Не залежить це і від того, рухоме воно чи нерухоме, виражене у цінних паперах чи у грошових коштах тощо. Положення щодо самостійної відповідальності юридичної особи, а також окремі її обмеження містяться й у гл.8 ЦК, присвяченій визначенню правового становища окремих видів підприємницьких товариств.

Слід зазначити, що застосування принципу самостійної (відокремленої) майнової відповідальності юридичної особи має у деяких випадках особливості. Зокрема, він не поширюється на правовідносини, які виникли між засновниками та іншими особами до державної реєстрації товариства. Відповідно до ст. 96 ЦК відповідальність за зобовґязаннями, що виникли до державної реєстрації, але у процесі створення товариства несуть його засновники.

Якщо після державної реєстрації юридичної особи дії засновників, які мали місце до реєстрації схваленої у відповідному порядку юридичною особою, то вона буде нести самостійно відповідальність за зобовґязаними, що виникли з цих дій. Схвалення має бути оформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який має такі повноваження. Якщо рішення про схвалення дій засновників прийняте або затверджене органом, який не має відповідних повноважень, його не можна вважати таким, що має правову силу.

Відповідальність юридичної особи публічного права (наприклад, установи), що фінансуються державою, обмежується коштами, які знаходяться у її оперативному управлінні. За умови нестачі останніх до субсидії відповідальності притягуються власник установи (п. З ст.39 Закону “Про власність”). Організаційній єдності соціального утворення. Зокрема, як юридична особа розглядалася саме організація як така (або відповідний трудовий колектив), безвідносно навіть до її майнової відокремленості. Тобто, законодавець вольовим шляхом визнає юридичною особою те соціальне утворення, щодо якого вважає це за необхідне.

Слід зазначити, що такий підхід (вольове визначення того, що є юридичною особою) має місце і нині, хоча й полягає у дещо інших проявах. Наприклад, у такого виду юридичних осіб, як товариства з повною відповідальністю, з усіх ознак юридичної особи яскраво виражені лише дві: участь у цивільному обігу від свого імені і участь у розгляді судових спорів як позивач і відповідач. Фактично законодавець, виходячи з міркувань доцільності, вольовим шляхом поширив на договірне об'єднання фізичних осіб положення про осіб юридичних.

Такий підхід свідчить, що наявність або відсутність сукупності ознак юридичної особи. Тому для того, щоб встановити причини і наслідки порушення загальних вимог до соціального утворення, яке може вважатися юридичною особою, необхідно встановити сутність правової природи цієї категорії.

Здатність бути позивачем або відповідачем у суді.

Цю ознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядаючи її як більш загальну вартість-можливість бути самостійним учасником цивільного обігу.

Однак слушним видається трактувати її як самостійну ознаку, окремий прояв правосубґєктності юридичної особи, оскільки у цьому разі йдеться не тільки про реалізацію, а й про порядок захисту цивільних прав останньої. Власне, така позиція відображена і у ст.80 ЦК.

“Розглянуті ознаки тісно повґязані між собою. Наявність відокремленого майна - матеріальна основа господарської самостійності і самостійної відповідальності юридичної особи; остання без матеріальної бази неможлива. У той же час самостійна відповідальність - необхідна передумова реалізація юридичної особи наданої їй можливості від свого імені набувати майнових прав і обовґязків. Адже без такої відповідальності ці права і обовґязки не мали б практичного значення: саме у самостійній відповідальності полягає практичне значення взяття і виконання обовґязків від свого імені. Без самостійної майнової відповідальності майнова відокремленість мала б однобічний характер і не була б достатньо повною. Так само організаційна єдність не може розглядатися поза контекстом змісту установчих документів та їх значення для реєстрації, а відтак - конституювання Цивільне право України : Підручник : Книга перша/ Д.В. Боброва, О. В. Дзера, А.С. Довгерт - К. : Юніком Інтер, 2000 р. ”.

У цивілістичній літературі час від часу поста питання щодо того, яка з цих ознак є головною у правовій характеристиці юридичної особи.

Деякі науковці такою ознакою називають можливість участі юридичної особи у цивільних від свого імені, інші - вважають, що нею є наявність відокремленого майна, треті - вказують як на визначальну ознаку на самостійну майнову відповідальність юридичної особи.

Однак слід визнати, що ці суперечки мають головним чином теоретичну спрямованість, оскільки з погляду практичного усі ознаки юридичної особи є однаково важливими. Цю точку зору поділяє й сучасна українська цивілістика.

Широка участь господарських організацій у майнових та особистих не майнових відносинах, можливість покладання на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв'язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду.

Згідно зі ст. 102 ЦПК України сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, громадські організації, що користуються правами юридичної особи.

Сторонами в господарському процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи ( у тому числі іноземці ), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавчими актами, - державні та інші органи, громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяльності (статті 1 і 21 Господарського процесуального кодексу України). Оскільки у третейському суді розглядаються спори, віднесені до компетенції господарського суду, то сторонами в них також можуть бути організації, наділені правами юридичної особою.

Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємозумовлені і мають розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи. Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона за законом повинна звернутися до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберігання своїх коштів і проведення розрахунків з іншими організаціями.

Д.Наявність цивільної правосуб'єктності.

Важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї цивільної правоздатності і дієздатності (правосуб'єктності) або здатності брати участь у цивільному обігу від свого імені.

“Юридична особа від власного імені самостійно розпоряджається, своїм майном, набуває цивільних прав та обов'язків (зокрема укладає договори, вступає у зобов'язання ) і здійснює їх. Така діяльність від власного імені у цивільному обігу слугує зовнішнім вираженні самостійності правосуб'єктності юридичної особи Цивільне право України : Підручник : Книга друга / Є.О. Харитонова, Н.О. Саніахматова - К.: Істина, 2003 ”.

Забезпеченню індивідуалізації юридичної особи, можливості її участі у цивільному обігу слугує найменування юридичної особи, яке дозволяє відразу визначити основні ознаки організації -- є вона підприємницькою, комерційною або не підприємницькою, на яких засадах ґрунтується її відповідальність перед контрагентами за договорами тощо.

Відповідно до правил, встановлених у ст.90 ЦК, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно -- правову форму.

Крім того, найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності, а юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати фірмове найменування, яке може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом.мФірмове найменування як засіб індивідуалізації його власника є об'єктом виключного права і може бути використане лише за згодою його носія.

Юридична особа може мати, крім повного, скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Е. Здатність нести самостійну майнову відповідальність.

Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями. Відповідно до ст.623 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані збитки. Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є також неустойка--визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання,зокрема у разі простроченого зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України ).

Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй чином (закріпленим за нею) майном, на яке за ст. 7 Закону України “ Про власність “, ст.96 ЦК України та іншими актами законодавства може бути звернено стягнення. Засновник юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її засновника, крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Відповідно до ч.4 ст.96 ЦК України особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її засновників, що пов'язані з її створенням, тільки у разі подальшого схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

1.2 Порядок створення господарських товариств

Підставою виникнення господарських товариств можна вважати те волевиявлення, яке спричинило створення юридичної особи. Відповідно, класифікація може бути проведена залежно від характеру такого волевиявлення.

“З урахуванням такого критерію можна виділити:

Створення юридичної особи шляхом одностороннього волевиявлення (розпорядження Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування -- юридичних осіб публічного права, власника або уповноваженої ним особи -- для юридичних осіб приватного). Цей спосіб створення юридичних осіб традиційно іменується розпорядчим порядком.

Створення юридичної особи (господарських товариств) шляхом договору між її засновниками. У таких випадках ініціатива щодо створення юридичної особи може бути виражена у будь-якій формі: договір учасників, рішення зборів засновників тощо Цивільне право України : Книга друга / Я. М. Шевченко.-- К. : Видавничий дім, 2003 р.”

Установчий договір - укладається між засновниками юридичної особи. В ньому засновники зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумнівної діяльності по її утворенню, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в своїй діяльності. Договором також визначається умови і порядок розподілу між засновниками прибутків і збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з його складу. Якщо юридична особа створена за участю зарубіжних партнерів - підлягає нотаріальному посвідченню.

Дозвільний порядок-- однією із умов виникнення юридичної особи виступає дозвіл (згода) відповідного органу.

Статут, на відмінну від установчого договору, не укладається засновниками, а затверджується ними. Статут визначає правове становище юридичної особи і регулює відносини між її засновниками і юридичною особою. Статут набуває чинності лише з моменту реєстрації юридичної особи.

Державна реєстрація становить собою завершальний етап створення юридичної особи, на якому компетентний орган перевіряє додержання умов, необхідних для створення нового суб'єкта права. Державна реєстрація проводиться доти поки організація не буде визнана юридичною особою. В момент реєстрації юридична особа набуває правоздатності, а також дієздатності,-- можливість своїми діями набувати прав та обов'язків.

1.3 Установчі документи господарських товариств

Господарські товариства діють на підставі установчого договору і статуту. Установчі документи товариства у випадках передбачених законом, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутку та збитків склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи порядок питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації та реорганізації товариства.

Для акціонерного товариства установчі документи повинні містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість. співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки не виконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року(ст.37 ЦК України).

Установчий договір про командитне товариство повинен включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства.

В установчому договорі стосовно вкладників вказується тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей вище зазначених повинні містити відомості про розміри часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частини у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачене документами (ст.51 ЦК України).

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

В установчих документах можуть бути включенні і інші умови, що не суперечать законодавству України.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затверджене цією особою

Розділ 2. Повне товариство

2.1 Поняття повного товариства

Основною відмінною рисою повного товариства від інших видів господарських товариств є солідарне і не обмежена відповідальність по зобов'язаннях товариства всіх учасників з урахуванням якої встановлено також правило про неможливість відсторонення кого-небудь з них від участі в прибутках та збитках товариства.

Термін “повне товариство” є спробою характеризувати в назві (формі) сам зміст поняття. У дійсності повною є тільки відповідальність учасників. Відповідальність у повному товаристві має і солідарний, і субсидіарний характер. Повне товариство - це об'єднання двох чи більше осіб для ведення підприємницької діяльності, що вважається діяльністю самого повного товариства і забезпечується не тільки майном, переданим його учасниками в статутний фонд, але і солідарно з іншим майном учасників у частині, що не покривається складовим капіталом товариства.

Солідарність відповідальності учасників означає, що кредитор повного товариства має право на свій розсуд вимагати виконання зобов'язання товариства, у частині, що не покривається складовим капіталом товариства, як від усіх учасників спільно, так і від кожного з них окремо, при тому як цілком, так і в частині зобов'язання.

Субсидіарність відповідальності передбачає право кредитора вимагати від учасників повного товариства зобов'язань повного товариства тільки в частині, не покритій розміром складового капіталу повного товариства.

Повним є товариством, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить (ст. 119 ЦК України ).

Особа може бути учасником тільки одного повного товариства. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.

У разі порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова “повне товариство” або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів “і компанія”, а також слова “повне товариство”.

Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма його учасниками.

Засновницький договір повного товариства крім відомостей, передбачених ст.88 ЦК України, має містити відомості про:

розмір та склад складеного капіталу товариства;

розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі;

розмір, склад та строки внесення ними вкладів;

Учасник повного товариства несе підвищену відповідальність за боргами товариства, на відміну від учасників товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерів. Відповідно до ст.124 ЦК України у разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасник повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ст. 126 ЦК учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства заявивши про це не пізніше ніж на три місяці до фактичного виходу із товариства.

Учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників передати його частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі.

При припиненні частки (її частини) новому учасникові до нього переходять повністю чи у відповідній частині права.

Учасники повного товариства, який систематично не виконує чи виконує не належним чином обов'язки, покладенні на нього товариством, або який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства, може бути виключений із товариства у порядку, передбаченому установчими документами.

Учасникові, який вийшов, якого виключено або який вибув з повного товариства з підстав:

Учасник повного товариства, яке було створено на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу із товариства. Достроковий вихід учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин. Відмова від права вийти з повного товариства є нікчемною (ст.126 ЦК України).

Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує не належним чином обов'язки, покладені на нього товариством, або який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства у порядку, встановленому засновницьким договором. Рішення про виключення зі складу учасників повного товариства може бути оскаржено до суду( ст.128 ЦК України ).

Повне товариство може прийняти рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, у разі:

Смерті учасника або оголошення його померлим -- за відсутності спадкоємців;

Ліквідації юридичної особи-- учасника товариства, в тому числі у зв'язку з визнанням її банкрутом;

Визнання учасника недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

Призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної особи -- учасника товариства, зокрема у зв'язку з її неплатоспроможністю;

Звернення стягнень на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства.

Рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, може бути оскаржене заінтересованими особами до суду.

У разі вибуття учасника з повного товариства з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, товариство може продовжити свою діяльність, якщо інше не встановлено засновницьким договором товариства чи домовленістю між учасниками, що залишаються (ст.129 ЦК України ), а також спадкоємцям учасника фізичної особи або правонаступникам фізичної особи, які не вступили у повне товариство, виплачується вартість частини майна товариства, що відповідає частці цього учасника у складеному капіталі товариства, якщо інше не передбачено засновницьким договором.

2.2 Управління повним товариством

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою усіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю учасників або одним. Наприклад, учасники можуть надати функцію управління товариством одному з учасників чи декільком учасникам. Установчий договір так само може передбачати можливість прийняття рішень більшістю голосів учасників, тобто не вимагати одностайності учасників для рішення всіх чи окремих питань, що стосуються діяльності товариства.

Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів. Наприклад в залежності від розміру частки кожного учасника в складному капіталі товариства.

Кожний учасник повного товариства, не залежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемною.

Кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

У разі спільного ведення справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа в момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність учасника товариства права діяти від імені товариства.

Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує затрати.

У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема в наслідок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, їх обов'язків чи виявлення його нездатності до розумового ведення справ.На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.

2.3 Припинення повного товариства

Повне товариство ліквідується на підставах, встановлених статтею 110 ЦК, а також повне товариство ліквідовується, у разі, якщо в товаристві залишається один учасник. Він має право протягом шести місяців перетворити таке товариство в інше господарське товариство.

Припинення юридичних осіб можливе за рішенням органів, вказаних в законі, а також в установчих документах юридичної особи, шляхом ліквідації.

“Ліквідація юридичної особи можлива:

за рішенням власника майна уповноваженого ним органу, а також за рішенням органу, уповноваженого на те установчими документами юридичної особи;

за рішенням суду у разі банкрутства ( неспроможності) або систематичного здійснення діяльності юридичної особи:

1. Без належного дозволу (ліцензії);

2. Забороненої законодавчими актами;

3. З неодноразовим або грубим порушенням законодавства Підстави для ліквідації юридичної особи. Підприємство, господарство і право /Право України.-2004 №4 ”

Юридична особа може бути також ліквідована у зв'язку і закінченням строку, на який вона створена, або з досягненням мети, заради якої вона створена.

Ліквідація юридичної особи, вирішення питань, що виникають при цьому, розгляд фінансових претензій тощо проводиться ліквідаційною комісією яка призначається органом що ухвалив рішення про ліквідацію.

Порядок припинення юридичних осіб.

Юридична особа може припиняти свою діяльність у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам --- правонаступникам (злиття, приєднання, поділ) або в наслідок ліквідації. Юридична особа визначається такою що припинила свою діяльність, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Обставинами, що зумовлюють припинення діяльності юридичної особи можуть бути: досягнення поставлених цілей (наприклад, після завершення об'єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження), або закінчення певного строку, на якій було розраховано діяльність юридичної особи (наприклад, на час дії надзвичайних обставин ).

Відповідно до ст.105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення діяльності юридичної особи (товариства). Орган що прийняв рішення про припинення товариства, призначають за погодженням з органом, що здійснює державну реєстрацію, комісію з припинення товариства (ліквідаційну комісію, ліквідатора) і встановлюють порядок та строки припинення товариства. В момент призначення комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами товариства. Ця комісія виступає у суді від імені товариства, яке припиняється. На комісію також покладається обов'язок розмістити у друкованих засобах масової інформації, де публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення діяльності такої юридичної особи (товариства) і про порядок та строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може бути менше двох місяців з дня публікації повідомлення. Комісія має вжити всіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмо повідомити їх про припинення юридичної особи (товариства).

“Як зазначалося, припинення юридичної особи може здійснюватися у формі злиття, приєднання,поділу. Злиття. приєднання та поділ особи здійснюється за рішенням її учасників або органом юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами. Це рішення у випадках. Передбачених законом. Може приймати суд або відповідні органи державної влади. Закон також може передбачати не6обхідність одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання Цивільне право України : Книга друга / І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка -К. :, 2003 Істина ”.

У ст. 107 ЦК України передбачено порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання та поділу. Кредиторам юридичної особи надано право вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язань або відшкодування збитків.

Розділ 3 Командитне товариство

3.1 Основні положення про командитне товариство

Командитне товариство є одним із найстаріших видів господарських товариств. Особливістю цього виду господарського товариства є наявність у складі його засновників двох груп із різним правовим становищем. Першу групу складають засновники, які несуть необмежену відповідальність за зобов'язаннями товариства (повні учасники) засновники цієї групи займаються керівництвом справи товариства ( визначають загальні та пріоритетні напрямки діяльності, укладають договори та контракти з третіми особами, і займаються розподілом прибутку та вирішують кадрові питання ). До іншої групи належать вкладники (так звані “командитисти“) - засновники, які практично не беруть участі в керівництві товариством та відповідають по боргах товариства тільки у межах внесених ними вкладів.

Командитним товариством визначається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Командитне товариство створюється і діє на підставі установчого договору, який підписується всіма повними учасниками. Установчий договір повинен містити розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними часток у майні товариства.

В установчому договорі стосовно вкладників вказується тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, порядок і склад внесення ними вкладів.

Фірмове найменування командитного товариства має містити: імена (найменування) не менш ніж одного повного учасника з додаванням слів “компанія” а також “командитне товариство”.

Управління командитним товариством здійснюють повні учасники. Вкладники не мають права брати участі в управлінні справами командитного товариства. Вони можуть тільки виступати від імені товариства за довіреністю.

Вкладник зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу та має право:

Одержувати частину прибутку товариства, яка припадає на його вклад;

Вимагати першочергового повернення вкладу в разі ліквідації товариства;

Знайомитися з річними звітами та балансами товариства;

Командитне товариство ліквідується при вибутті всіх вкладників. Повні учасники мають право командитне товариство перетворити на повне товариство.

3.2 Учасники командитного товариства

Відповідно до загального правила, встановленого ст.114 ЦК засновниками командитного товариства можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Кількість учасників командитного товариства вказується в установчих документах товариства. Повні учасники несуть ризик пов'язаний із діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів, а також ця умова відноситься до вкладників товариства, якщо за умовами установчого договору вони несуть збитки.

Правовий статус повних учасників командитного товариства та їх відповідальність за зобов'язаннями товариства встановлюється положеннями ЦК України про учасників товариства.

Особа може бути повним учасником тільки одного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства.

Сукупний розмір вкладів не повинен перевищувати п'ятдесяти відсотків складеного капіталу повного товариства. На момент реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен зробити вклад у розмірі, встановленому законом.

Учасники товариства мають право:

Брати участь в управлінню справами товариства, в порядку визначеному установчими документами.

Брати участь у розподілі прибутку товариства і получати його частку.

Вийти в установленому порядку з товариства. В цьому разі йому виплачується частку прибутку від вартості його внеску у фонд товариства.

Одержувати інформацію про діяльність товариства.

Обов'язки учасників товариства.

Учасники товариства зобов'язані:

Додержуватись установчих документів;

Виконувати свої зобов'язання перед товариством;

Не розголошувати комерційну таємницю товариства;

Нести інші обов'язки якщо це передбачено установчими документами;

Учасник командитного товариства може бути виключений із товариства у зв'язку із невиконанням обов'язків покладених на нього установчими документами (статутом), а також у інших випадках встановлених установчими документами. Учасник командитного товариства має право оскаржити виключення його із товариства або вимагати частки доходів товариства.

У разі смерті учасника командитного товариства його спадкоємці можуть бути прийняті як учасники товариства, якщо інше не встановлене установчими документами. За відмови у прийнятті спадкоємця у члени товариства, товариство виплачує спадкоємцям вартість доходу в залежності відсотку внеску у фонд товариства.

Розмір статутного фонду командитного товариства, на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерного товариства визначається засновниками товариства, а не законодавством.

Вклади учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, та інші матеріальні цінності. Забороняється використовувати кредит для формування статутного фонду товариства.

Власник командитного товариства відповідає за боги товариства, які виникли до його вступу в товариство.

3.3 Права і обов'язки вкладників командитного товариства. Управління командитним товариством

Якщо вкладник командитного товариства укладає угоду від імені і в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій командитним товариством він разом з учасниками з повною відповідальністю відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення.

Якщо схвалення не буде одержане власник відповідає перед третьою особою (кредитором) самостійно усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення.

Вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу у товариство, перед третіми особами в тому порядку, як і інші вкладники.

Управління справами командитного товариства здійснюють учасники з повною відповідальністю. Якщо у товаристві існує тільки один учасник, який несе певну відповідальність, він веде справи командитного товариства самостійно.

Вкладники не мають права перешкоджати рішенням, діям учасників, які несуть повну відповідальність по управлінню справами командитного товариства.

Вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів.

Права вкладника командитного товариства:

Діяти від імені товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним;

Вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;

Вимагати подання їм річних звітів і балансів;

Обов'язки вкладників командитного товариства.

Повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі способами і у порядку, передбаченими установчим договором

Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 % майна товариства, зазначеного в установчому договорі;

3.4 Припинення командитного товариства

Згідно ст. 37 ЦК припинення юридичних осіб можливо шляхом ліквідації або реорганізації. Ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, яка не передбачає перехід прав і обов'язків у порядку правонаступництва.

Реорганізація передбачає виникнення на основі діючої юридичної особи однієї або більше нових юридичних осіб.

Незважаючи на те, що ліквідація може проводитись з різних причин, можна виділити загальні підстави. Законодавець розрізняє добровільний і примусовий порядок ліквідації - це такий порядок, коли юридична особа припиняє свою діяльність з ініціативи власника, засновника, органа. Мотиви ініціативи власника щодо ліквідації товариства можуть бути різними і закон їх не регулює. Наприклад: якщо юридична особа створена на певний строк, то підставою ліквідації буде закінчення строку; якщо юридична особа створена з певною метою, то досягнення цієї мети буде підставою її ліквідації.

Примусова ліквідація юридичної особи проводиться на підставі рішень суду (арбітражного суду). Для ліквідації юридичної особи створюється ліквідаційна комісія, встановлюється порядок і строк ліквідації. Ліквідаційна комісія повідомляє про ліквідацію юридичної особи в пресі, за місцем знаходження юридичної особи.

У разі реорганізації юридичної особи всі її права та обов'язки переходять до правонаступника (здійснюється універсальне правонаступництво). При цьому відбувається зміна форми юридичної особи, яка існувала раніше. Наприклад: господарське товариство стає правонаступником орендного права.

Командитне товариство припиняє свою діяльність у разі вибуття усіх учасників з повною відповідальністю.

При вибутті усіх вкладників, учасники з повною відповідальністю вправі замінити ліквідацію товариства та перетворити його на повне товариство. У цьому випадку, як і у разі ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору та державної реєстрації.

Наявні у командитному товаристві грошові кошти, включаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед банком, бюджету, іншими кредиторами у першу чергу розподіляється між вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених установчим договором. У разі недостатності коштів товариство для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх долі у майні товариства.