Ієрархічна система державного управління зайнятістю

Ієрархічна система державного управління зайнятістю складається з 3-ох рівнів:

1) макрорівень;

2) регіональний або мезоекономічний рівень;

3) мікрорівень.

Мікрорівень включає рівень підприємств та домогосподарств.

Напрямки державної української зайнятості на 1,2 і в деякій мірі на 3 рівні мають бути наступні:

1) узгодж. соц., демограф., міграції політичних цілями та пріоритет політично зайнятості;

2) узгодження фін.-кредит структур, інвестиції зовнішньоекон. Політики з системи цілей політичної зайнятості;

3) здійснення політичного працевлаштування та соціальну підтримку незайнятого населення.

Різниця полягає в тому, що до макрорівня зокрема до основних завдань політ. зайнятості слід віднести:

- мінімізацію відтоку кваліф. кадрів закордон;

- працевлаштування мігрантів, біженців та переселенців;

- регулювання трудових доходів;

- регулювання якісних х-н (стану здоров'я, освіти) населення працездатного віку;

- прийняття рішень стосовно державного замовлення та купівлю продукції, в першу чергу оборонного та інфраструктурного походження (засоби авіаційного, морського та ін. видів транспорту, зв'язку);

- розв'язання проблем пов'язаних з державними інвестиційними програмами, субвенціями, кредитами та податкові пільги, що спрямовані на підтримку виробництва та робочих місць у пріоритетних галузях;

- державну підтримку розвитку фермерства, малого та середнього бізнесу;

- постприватизаційну підтримку підприємств;

- організація санації з найменшими витратами для прийняття;

- регулювання зовнішньоекономічної політики (залучення інвестицій з-за кордону та відтоку капіталів з країни поліпшують інвестиційний клімат, створення передумови для розвитку системи робочих місць, а підтримка високого курсу гривні стимулює збереження існуючого та створення нових робочих місць в експортно-орієнтаційних галузях і виробітку товарів широкого вжитку конкуруючих з імпортними товарами на внутрішньому ринку);

- організація і розвиток мін. праці та соц. політ.;

- підтримка та подальший розвиток ДСЗ.

До питань мезоекономіки рівне управління зайнятістю відносно регулювання наступної проблеми:

1) розвиток якості робочої сили через освіту, професійну підготовку та перепідготовку;

2) вдосконалення інформаційної системи на ринку праці;

3) цільова підтримка робочих місць;

4) розвиток механізмів працевлаштування, зокрема працевлаштування біженців, переселенців, безробітних з тривалими термінами незайнятості, жінок, молоді та підлітків, організація профконсультування, професійного навчання безробітних;

5) Організація громадських тимчасових та сезонних робіт.

Варто зазначити, що роль регіонів у політиці працевлаштування та соціальної підтримки безробітних є значно ширшою ніж на макрорівні, тому що вказані напрями реалізації ... На регіональному рівні регіони в межах своєї компетенції мають також здійснюватись соціально політичні зокрема - регулювання доходів; трансферів, платежів і через рівень життя - обсяги пропозиції робочої сили в регіоні, а також регулювання демографічної якості населення і зниження захворювання, пияцтва, смертності працездатного населення, регулювання міграції.

На рівні мікрополітика зайнятості реалізовано в 2-х основних напрямами:

1) через удосконалення системи управління персоналом на підприємствах, організаціях та установах та вибір таких моделей управління, якій в більшій мірі сприятиме збереження працюючих;

2) через подальше збереження відтворювальних ф-т домогосподарства адже вони є суб'єктами створювання робочих місць.

Тема 3: Ринок праці як сфера здійснення зайнятості

1. Ринок праці як самостійна відкрита соціально-економічна підсистема;

2. Прогнозування товару на РП (ринку праці);

3. Попит на товар на РП;

4. Вартість та ціна робочої сили.

1. Ринок праці, у широкому змісті, є система суспільних відносин в т.ч. соціальних, юридичних - норм та інститутів, використання праці, кількість і якість якої відповідним чином винагороджується тобто, РП є конкретним проявом системи суспільних відносин між найманими працівниками та роботодавцем.

У вузькому розумінні, РП розглядається як система соціально-економічних відносин між роботодавцем - власних засобів виробництва та населенням - власниками робочої сили, щодо задоволення попиту перших на працю, а других на робочі місця, які є джерелом засобів існування.

РП - це відкрита система, тому що через міжрегіональні міграції органічно взаємодії з РП інших регіонів, але ми здебільшого абстрагуємося від міграційного впливу, а відповідно вважаємо РП закритою системою.

На РП на момент продажу товару доцільна діяльність ще не існує, тому на ньому реалізовується робоча сила, тобто здатність до праці. На ринку праці продається право на використання робочої сили, при цьому предметом торгу є не тільки певний вид здатностей виконання трудової функції, а і тривалість і умови виконання цих функцій. Основна функція РП полягає у забезпеченні через сферу обігу перерозподілу робочої сили між галузями та сферами виробництва та всього населення, яке в даний час пропонує свою робочу силу на ринку праці.

Існує 3 (три) основних компоненти, які забезпечують функціонування РП:

1) попит на робочу силу;

2) пропозиції робочої сили;

3) (заробітна плата) вартість та ціна робочої сили.

2. Пропозиція товару на РП характеризується трьома основними показниками:

1) робоча сила;

2) економічне-активне (трудоактивне) населення;

3) попит на робочі місця.

Сукупна робоча сила - це загальна чисельність населення віком від 15 до 70 років (Вважається що після 71 року людина втрачає працездатність і перестає пропонувати свою робочу силу), яке в даний момент (в момент проведення обстеження) прагне реалізувати свою працездатність шляхом виробництва товарів чи послуг і отримати за це винагороду в грошовій чи товарній формі.

На відміну від сукупності робочої сили економічного-активного населення складається з осіб чотирьох статей віком від 15 до 70 років включно, які впродовж певного періоду часу, забезпечують пропозиції робочої сили на РП.



3) Попит на робочу силу визначається кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці і функціонують, або потребують заповнення.

Розрізняють 2 види попиту на працю:

1) ефективний;

2) сукупний.

Ефективність - це такий, який визначається кількістю економічних доцільних робочих місць.

Сукупний попит включає ефективність та робочі місця, що зайняті працівниками.

Різниця між сукупним попитом та ефективним попитом на робочу силу ілюструє надлишок робочої сили, тобто приховане безробіття.

В наших умовах спостерігається тенденція поляризації якості новостворених робочих місць. В економіці України велика питома вага робочих місць створена у фінансовій державі, та виробничому секторі. Ці новостворені місця у названих секторах економічні потреби фахівців високої кваліфікації, але разом з тим у сферах торгівлі, споживчих послугах, промисловому виробництві створені робочі місця, що не вимагають від працівників великої кваліфікації, такі робочі місця створені на фірмах, чи у яких присутній іноземний капітал.

Якщо наймані працівники зайняті на робочих місцях, які не вимагають експлуатації наявної у них кваліфікації, то наступає процес декваліфікації.

Наступна тенденція яка спостерігається у формуванні попиту на робочу силу - це погіршення умов праці. Здебільш підприємства, які переживають фінансову кризу (або і на успішних) спостерігається тенденція економії коштів за рахунок захисних засобів і заходів безпеки на робочому місці. В умовах трудонадлишку РП, під загрозою безробіття, більшість працюючих погоджується на роботу в шкідливих та небезпечних умовах. Тому у перехідний період спостерігається зростання нещасних випадків на виробництві. В Україні спостерігається протилежна тенденція, якщо в 1985р. кількість нещасних випадків на виробництві з втратою працездатності не менше як на 1 робочий день, або із фатальним наслідком, в розрахунках на 1000 працюючих = 5,50 в 1990р. - 6,2, то в 1999р. - 3,0. Фактори, що пояснюють цю тенденцію:

1) припинили діяльність ті підприємства, де було найбільше нещасних випадків;

2) дуже багато малих підприємств, де переважно нещасних випадків немає.

4. На будь-якому ринку праці товар робоча сила продається і купується, внаслідок чого формується ціна.

Безпосереднім визначається ціни робочої сили, її специфікація формою є заробітна плата.

Заробітна плата виконує 2 основні функції:

1) відтворення;

2) мотиваційна.

Увесь перехідний період характеризується падінням заробітної плати

Попит на робочу силу формує обсяг виконаних робіт.

Держава гарантує мінімальну заробітну плату, але вона значно менша за прожитковий мінімум. Держава бере на себе зобов'язаність щодо соціального захисту найманих працівників, це зобов'язання матеріалізується у формі Закону „про мінімальну заробітну плату”. В умовах України мінімальна заробітна плата, є значно нижчою від прожиткового мінімуму, а тому ми можемо стверджувати, що мінімальна заробітна плата втратила свою економічну і соціальну роль.

Вартість робочої сили, на відміну від заробітної плати, віддзеркалює загалом суму витрат роботодавця на утримання робочої сили і включає:

1) пряму оплату виконаної роботи;

2) додаткові виплати і компенсації працівників, зокрема оплату за невідпрацьований час;

3) премії та нерегулярні виплати;

4) заробітна плата у натуральній формі;

5) оплату житла працівників;

6) соціальне забезпечення працівників;

7) професійне навчання;

8) утримання громадських служб;

9) витрати не віднесені до інших груп;

10) податки та нарахування, що відносяться до витрат на робочу силу.

Згідно класифікації МОП перші чотири групи пов'язані безпосередньо з виплатами безпосередньо працівнику і ми їх називаємо прямими, інші статі витрат на вартість робочої сили є непрямими.

В Україні в 1999р. прямі витрати на робочу силу складається W 68,2%. Прямі витрати на W робочої сили в електроеперсет. Складається 50%, а в торгівлі - 62-65%. Необхідно розрізняти ціну або W робочої сили, яку сплачує роботодавець, він не споживач та ціну робочої сили найманих працівників.

Ціна роботодавця складається з 3-х складників:

1) заробітна плата роботодавця;

2) видатки на соціальне страхування;

3) доход роботодавця.

Ціна праці найманих працівників:

- заробітна плата найманих працівників за мінусом витрат на соціальне страхування та за мінусом не одержуваного доходу.

Звісно, що ціна робочої сили продавця, тобто ті власники (продавця) наймані робітники і її споживача (покупця) роботодавця ніколи не збігається і вона є тим більшою чим сильніша соціальна спрямованість політики держави. Фактично сама за рахунок цієї різниці фінансується державою соціальна політика.

Тема 4: Використання механізму регулювання зайнятості в державній політиці

1. Економічні засоби регулювання зайнятості;

2. Адміністративно-організаційні чинники регулювання зайнятості;

3. Правові чинники впливу на зайнятість.

1. До економічних засобів регулювання зайнятості відносимо наступні:

1) інвестиції в державний сектор;

2) пільгові кредити на створення нових робочих місць;

3) дотації підприємцям для збільшення обсягів виробництва і відповідного зростання попиту на робочу силу;

4) пільги щодо оподаткування підприємців, які збільшили кількість робочих місць:

а) новоствореним підприємством;

б) діючим підприємством, що збільшило попит на робочу силу.

Пільги можуть надаватися:

- на визначений термін;

- відповідно до кількості створених робочих місць.

5) державне замовлення;

6) субсидії підприємцям на працевлаштування безробітних (іноді тільки окремих категорій).

Усі перераховані заходи є відомі у світовій практиці господарювання.

Найкращим економічним заходом у забезпеченні зайнятості є робота роботодавцем.

Роботодавці подають інформацію Центру Зайнятості про вакансії.

В нинішніх умовах підприємці мотивують до цього виду діяльності лише штрафами за невиконання цієї вимоги.

Хоча у світовій практиці існують досить ефективні способи мотивування роботодавців:

1) можливість на пільгових умовах публікування реклами в засобах масової інформації, які належать Центру Зайнятості;

2) розміщати інформацію в приміщеннях Центру Зайнятості.

2. До адміністративних чинників регулювання зайнятості відносять:

1) вимога збереження існуючої кількості робочих місць при приватизації об'єктів державної власності (реалізована в таких країнах як Іспанія, Німеччина, Польща, Росія, Україна).

Згідно Закону України „Про приватизацію державного майна” 1992р. при приватизації підприємства воно має розробити бізнес план та взяти зобов'язання щодо стабільної кількості робочих місць.

2) В адміністративному плану потребує врегулювана норма щодо зайнятості при повторній купівлі корпоративних прав на ринку та при купівлі майнового комплексу підприємства банкрута.

3) Пільги по отриманню громадянства, або дозволу на проживання при створенні робочих місць або інвестування коштів в економіку країни (в країнах, що є центрами тяжіння мігрантів).

3. Правове регулювання процесів зайнятості є однією з форм реалізації соціально-економічної функції держави. Усі в сфері зайнятості ґрунтуються на правових актах:

1) Конституція України;

2) Закон України „Про зайнятість населення” 1991р.;

3) Закон України „Про загально обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”. 2000р. почав функціонувати.

Усі ці акти виконують перераховуючи функцію:

- визначення коло юридичних та фізичних осіб;

- забезпечення права та обов'язки фізичних та юридичних осіб, щодо мобілізації та використання фінансових коштів позабюджетних фондів (фонду соціального страхування) на випадок безробіття);

- вони є підґрунтям для впровадження відповідних і реалізації заходів та виконання правових норм.

Тема 5: Людський капітал у державному регулюванні зайнятості

1. Концепції модифікації капіталу;

2. Людський капітал, як соціально-економічна категорія;

3. Зайнятість, як спосіб реалізації людського капіталу.

1. Концепція людського капіталу увійшла в науку на початку 60-х років XX століття її трактування належить американським вченим Шульцу, Бекеру, Турову та Мінсеру.

Виникненню концепції передували умови:

1) в економічних дослідженнях проблем людей;

2) визначення того, що висококваліфікована робоча сила забезпечує досягнення економічного росту.

Людський капітал - це найцінніший ресурс, набагато важливіший аніж природні ресурси або національне багатство. Саме людський капітал, а не заводи і обладнання і виробничі запаси є наріжним каменем конкурентоспроможності економічного зростання і ефективності.

Своє започаткування дана концепція розпочалась від англійського економіка Петті, який стверджував, що люди з їх здібностями становлять капітал. Тоді концепцію продовжив А. Сміт, Карл Маркс.

У 1896р. у Петербурзі група вчених (Янжул, Чупров, Гавришев, Горбунов) активно пропагували надзвичайно соціально-економічну цінність освіти. В цей же період вийшла перша праця „Экономическая оценка народного образования”. Згодом у 60-х рр. ХХ ст. Струмілін вперше теоретик обґрунтував значення для народного господарства розвитку освіти і одним з перших спробував кількісно оцінити вплив освіти на розвиток освіти.

Концепція людського капіталу розглядається як продуктивний фактор виробництва, як засіб примноження багатства.

2. Людський капітал - це економічна категорія, яка характеризує сукупність сформування і розвинення у наслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивіда, що перебуває у його власності, використовується в економічній діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) свого власника та національного доходу.

Галузі освіти і охорони здоров'я трактують, як виробничі, тому що інвестування в них індивіда. При оцінці віддачі від людського капіталу використовується процес дисконтування та визначення нинішньої приведеної вартості:



NPV - нинішня приведена вартість;

B - Доходи;

C - Витрати.

- реалізований проект;

- проект не реалізований;

R - Дисконтний процент (в банку).

В ринковій економіці віддача від вкладу в людський капітал є > за 10% річних, що є вищою за віддачу від будь-якого іншого фізичного капіталу.

3. В Україні щоквартально здійснюється вибіркові обстеження за IV квартал 2002р. визначено рівень зайнятого населення у віці 15-70 років:

Рівень освіти	Рівень зайнятості, %
1. повна вища	77,58%
2. базова вища	67,78%
3. професійно технічна освіта	67,76%
4. повна загальна	50,58%
5. базова загальна	28,13%
6. початкова	14,83%
7. все населення	55,78%

Тема 6: Напрями боротьби з безробіттям

1. Активна політика боротьби з безробіттям;

2. Пасивні програми скорочення безробіття;

3. Державна підтримка роботодавців як напрямок боротьби з безробіттям.

1. З 2000 року ДСЗ за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості здійснює компенсацію 50% витрат за навчання прийнятих на роботу громадян, що вивільнені з інших підприємств. Безробітні особи класифікують на 3 (три) основних групи в залежності від того за яких умов вони набули статусу безробітних:

1) безробітні особи, які були працевлаштовані, але втратили роботу і є зареєстрованими в ДСЗ;

2) безробітні особи, що вперше вийшли на РП і зареєструвались в ДСЗ;

3) зайняті, але будуть вивільнені у зв'язку із змінами в організації робочого процесу.

Елементом попередження безробіття для 2 групи є профорієнтаційні заходи і ярмарки професій, дні кар'єри.

1. Першою формою з активних програм є працевлаштування за контрактом тимчасового найму. Це форма передбачає уклад 3-х сторонньої угоди між ДСЗ, роботодавцем та робітником. Функції роботодавця зводяться до забезпечення обсягу робіт, ДСЗ - до здійснення контролю за додержанням угоди та умовами праці.

Основною категорією, яка користується цією послугою є жінки, молоь, особи без кваліфікації. За цією формою можуть працювати також висококваліфіковані спеціалісти (конструктори, дизайни, які виконують конкретні проекти).

2. Працевлаштування через підтримку тимчасового найму - цю форму зайнятості часто називають по іменною фазою між постійно зайнятим та випадковими роботами.

Підприємство тимчасового найму виплачує з/п, соціальні платежі (виплати соціального страхування), проводження профілактичну підготовку та перепідготовку. Ці підприємства тимчасового найму мають підвищені гарантії зайнятості.

Ця форма поширена у країнах ЄС, у зв'язку з тим, що вони відчувають великі потоки легальної і нелегальної міграції. В країнах з перехідною економікою, в тому числі і в Україні поки що не врегульовано законодавчі проблеми тимчасової зайнятості.

3. Сприяння додатковій, тимчасової зайнятості безробітних. Реалізація цього напрямку вирішує 2 основних завдання:

1) здійснення соціального захисту, забезпечення добробуту через виплату винагороди за суспільно корисну діяльність;

2) протидіє соціальної адаптації осіб, що вимушено мають перерву в зайнятості протягом тривалого періоду. Сприяння носить соціальний, але не економічний ефект.

4. Програма громадських робіт (ГР)

Одержання доходів громадян від участі в громадських роботах є вищим аніж допомога по безробіттю.

Цю програму називають ........... ланкою між активною і пасивною політикою. Позиція Світового банку зводиться до рекомендацій використання ГР., тому що вони є перевіркою трудової активності безробітних, або ж індикатором для тих хто хоче знайти роботу і для тих хто хоче отримати соціальну допомогу.

5. Програма інтервенційних робіт

Ці програми поширені в Польщі. Вони спрямовані на виконання конкретних завдань. Обсяг цих робіт обмежено не в часі, а в масштабі інтервенційні роботи фінансуються за загальною схемою ГР.

6. Організація сезонних робіт.

Передбачає залучення безробітних до виконання сіль./гос. Робіт, у часи виробничого піку. Ця форма дає право виплачувати безробітним доходи не лише в грошовому, а й натуральній формі, на які вони погоджуються.

7. Тимчасове працевлаштування в державному секторі. (Швеція)

Це самий дорогий вид політики. Реалізація цього виду допомоги фокусується на особах, що обмежені працездатністю та безробітних, у яких термін перебування без роботи складає понад 1 рік, та осіб, які повернулися з місць позбавлення волі.

8. Підтримки населення у відкритті власної справи.

Підтримка держави означає оплату урядом створення самими безробітними собі роботи замість компенсації доходів втрачених внаслідок відсутності роботи.

Аналізування динаміки свідчить про її зворотній зв'язок з розвитком зайнятості в сфері найманні праці.

Негативним недоліком само зайнятого є те що із 100 офіційно зареєстрованих безробітних через 1 рік на ринку залишиться лише 70.

Але для держави „70” є значно вигідним, тому що вони не потребують адресної соціальної допомоги (по безробіттю, бідності, та дітей).

У світі існує 2 відомі підходи до можливості одержання допомоги по безробіттю:

1) Британська програма - передбачає збереження допомоги по безробіттю протягом перших місяців після відкриття власної справи. В 1983р. в Британії був прийнятий закон, що передбачає виплату протягом 12 місяців щотижневої допомоги у розмірі 40 фунтів стерлінгів, для осіб які не мають роботи 8 тис. нова основна вимога учасників програми - можливість власних інвестицій на суму 1000 фунтів стерлінга. З боку держави існує обмеження щодо законності бізнесу.

Ця програма характерна для одинаків, тому що в Англії забезпечено більше 20% приросту само зайнятих і поглинає 3% безробітних.

2) Французька програма - запроваджена у 1977р., а удосконалена 1984р. згідно цієї програми претенденти можуть отримати замість допомоги авансом субсидію на відкриття власної справи. Ця програма в Канаді, Португалії. Розмір субсидії залежить від досвіду попередньої роботи та тривалість безробіття (перевага надається особам з короткими термінами перерви у зайнятості). Згідно цієї програми безробітні можуть придбати навіть діюче підприємство за умови забезпечення діючого контрольного пакету акцій. Учасниками програми є 3% безробітних, які створили 20-25% нових підприємств.

В Україні також існує така форма активної політичної зайнятості. Претенденти повинні відповідати наступним вимогам:

1) безробітні - старше 18 років;

2) не можуть бути працевлаштовані;

3) виявили відповідне бажання.

В Україні одноразова допомога коливається до 1000 грн.

9. Надання пільгових кредитів - Рівненська обл. 1998р. У розвинутих країнах 70% кредитів повертається.

10. Організація лізингу - проводиться експеримент в Україні, але не узгоджено з Міністерством фінансів.

11. Перепідготовка та перенавчання - здійснюється з метою відкриття власної справи, перепідготовки працівників, які підлягають звільненню, скороченню у зв'язку із змінами в організації робочого часу. З 2000р. компенсується 50% витрат.

2. Виплата допомоги по безробіттю важлива складова державної політики зайнятості, її застосовують близько 50 країн світу.

Основна виплата допомоги по безробіттю є страхування. Близько 75 програм базується на обов'язковому страхуванні, існує також система добровільного страхування. В Данії і Швеції система добровільного соціального страхування охоплює 50-66% всіх зайнятих. Зростає континент тих хто сплачує страхові внески (розширене коло само зайнятих).

Національним законодавством визначається такі умови, що дають право на одержання допомоги по безробіттю:

1) вимушений характер безробіття;

2) здатність займатися трудовою діяльністю;

3) готовність погодитись на робочі місця, що пропонуються;

4) активний пошук роботи;

5) визначена тривалість попереднього періоду зайнятості.

Крім того згідно із рекомендацією МОП обмежується також тривалість попереднього періоду зайнятості, або сплати страхових внесків.

Зокрема, законодавство ФРН передбачає зайнятість протягом 360 днів за останні 3 роки (для сезонних працівників - 180 днів); Франції - наявність оплачуваної роботи протягом 3 місяців за останній рік; Швеції - сплати внесків до фонду протягом 12 місяців, включаючи обов'язкові 5 місяців з останнього календарного року.

Українське законодавство передбачає попередню зайнятість (повну або неповну), протягом 2 тижнів (або більше) впродовж 12 місяців, що передували початку безробіття та сплату внесків на страхування по безробіттю.

3. В Україні з 2001 року дотація в розмірі фактичних витрат щомісяця надається роботодавцям на працевлаштування за направленнями ДСЗ, на строк понад 2 роки безробітних, які знаходяться на обліку ДСЗ, які мають дітей віком до 6 років, одиноких матерів, які мають дітей віком до 14 років, або дітей інвалідів; молоді, яка закінчила або припинила навчання середніх загальноосвітніх школах, професійно технічних та вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової або альтернативної служби і якій надається перше робоче місце; дітей, які залишилися без піклування батьків; осіб перед пенсійного віку; осіб звільнених після відбуття покарання або примусового лікування.

Тема 7: Правове забезпечення зайнятості населення

1. Конституція України, як правова база забезпечення зайнятості;

2. Характеристика основних законодавчих актів у сфері зайнятості.

2.1) Закон України „Про зайнятість населення”;

2) Кодекс законів про працю, а з 2004р. трудових кодекс;

3) Закон про соціальне страхування на випадок безробіття;

4) Закон України „Про відпустки” після відпрацювання 6 місяців - 14 днів відпустки, і ще після 6 місяців - 24 дні. Державні службовці мають додаткові відпустки.

КЗПП - молодь, яку вперше влаштовують на роботу не мають права 2 роки звільнятися з роботи.

Тема 8: Міжнародні норми зайнятості і соціального захисту

1. Міжнародний досвід регулювання форм зайнятості;

2. Роль МОП у формуванні сучасної системи зайнятості;

3. Сучасні проблеми соціального захисту і зайнятості у розвитку країни, шляхи їх розв'язання.

Тема 9: Інформаційно-аналітичне і наукове забезпечення державного регулювання зайнятості

1. Мета створення ЕТОННу;

2. ДІАС служби зайнятості. Мета створення та переваги;

3. Завдання, цілі науково-дослідних інститутів праці.

Тема 10: Організаційно-адміністративні методи державного регулювання зайнятості

1. Цілі організаційно-адміністративних методів державного регулювання зайнятості;

2. Завдання та функції організаційно-адміністративного регулювання зайнятості.

1. Головним органом у регулюванні зайнятості є:



Подана структура ілюструє органи, що здійснюють реалізацію організаційно-адміністративних методів державного регулювання зайнятості.

Структури ДЦЗ існують та виконують на основі Закону України „Про зайнятість” і Закону України „Про загальнообов'язкове ........ безробіття”.

Два наступні суб'єкти здійснюють контроль за дотриманням КЗпП.

2. У структурі управління зайнятості вагоме місце належить обласному центру зайнятості, який здійснює методично-контрольні функції, щодо роботи базових (район та міських) ЦЗ. Його основне завдання полягає у розробці методики щодо надання соціальних послуг та контролю за дотриманням цих методичних вказівок.

Розглянемо функціональну структуру обласного ЦЗ та компетенції структурних одиниць. У структурі ОЦЗ виділено 11 основних відділів:

1) відділ статистики та прогнозу ринку праці - збір та аналіз статистичних даних і прогноз РП, який матеріалізується в розробці регіональних програм зайнятості;

2) відділ організації зайнятості населення та соціальних гарантій - він розробляє методику обслуговування клієнтів СЗ; навчання працівників базових ЦЗ;

3) відділ профорієнтації та професійного навчання незайнятого населення - займається організацією ярмарок професій; навчання, та перекваліфікації, спрямована на самозайнятість;

4) відділ інформації та взаємодії з роботодавцями - веде питання соціального партнерства;

5) відділ кадрів та підвищення кваліфікації співробітників СЗ;

6) відділ фінансів - здійснює розподіл фінансового фонду соціального страхування;

7) бухгалтерський облік - здійснює нарахування заробітної плати та контроль по допомозі, яку призначає в базових ЦЗ;

8) відділ автоматизації системи управління та комп'ютеризації;

9) відділ експлуатації та розвитку матеріальної бази (здійснює будівництво та реконструкцію базових ЦЗ);

10) контрольно-ревізійний - здійснює перевірку фінансування господарської діяльності;

11) інспекція по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення (за виконання ст. 5, 8, 18 Закону України „Про працю”).

Тема 11: Фінансове забезпечення державного регулювання зайнятості

1. Джерела фінансового забезпечення зайнятості;

2. Соціальне страхування на випадок безробіття, як спосіб фінансового забезпечення зайнятості.

1. Існує 2 основних джерела фінансового забезпечення зайнятості:

1) страхові внески роботодавців та працюючих у 2001р. норматив відрахування у ФСС для роботодавців = 2,5%. Згідно рішенню правління ФСС у 2002р. норматив відрахування було зменшено до 2,1%.

Норматив відрахування для працюючих складав 0,5%

2) асигнування державного бюджету - вони передбачають, як участь держави у фінансуванні, наданні соціальних послуг та матеріального забезпечення безробітних, які не мають страх. стажу і вперше шукають роботу.

У загальній чисельності безробітних, їх питома вага складається 14%.

2. Розглянемо структуру українського державного соціального страхування на випадок безробіття:

Управління ФСС на випадок безробіття здійснює на принципах соціального партнерства, зокрема трипартизму. Правління фонду складається із 45 осіб, кожна сторона представлена 15 особами. 1 сторона соціальних партнерів - це органи державного управління, 2 сторона - роботодавці, 2 - профспілки, що представляють інтереси застрахованих осіб.

Тема 12: Зайнятість та профспілки

1. Профспілки: суть, повноваження та завдання в сфері зайнятості;

2. Правові засади діяльності профспілок на РП;

3. Профспілковий механізм регулювання зайнятості.

1. Одним із пріоритетів сучасної соціально-економічної стратегії розвитку демократичних держав є повна зайнятість.

Повна зайнятість - надання підходящої роботи всьому економічно-активному населенню.

Реалізація цього пріоритету вимагає не лише активності держави, але і інших суб'єктів суспільства.

Профспілки - це добровільні неприбуткові громадські організації, що об'єднують громадян, які пов'язані загальними інтересами за родом їх профспілкової (трудової) діяльності.

З однієї сторони, їх діяльність можна розглядати як спроби здійснити монопольну владу з ціною підвищення рівня з/п членам профспілки.

З іншої, їх діяльність можна розглядати, як голос працюючих, що борються за професійну безпеку, поліпшення умов праці, демократією і гідність працюючих.

Історія масового створення профспілкових організацій припадає на XIX ст. у Європі. В Україні профспілки набули поширення у 1905р.

Характерні ознаки профспілкового руху:

1) незалежність профспілок від керівництва підприємства. У всіх країнах (крім Великої Британії) фінансування, тиск і підтримка профспілок керівництва підприємства є порушенням закону;

2) роботодавці не мають права дискримінувати працюючих за їх приналежність до профспілок, чи професійна діяльність. Це стосується прийому на роботу, умов і термінів роботи;

3) роботодавців зобов'язані проводити серйозні консультації перш ніж проводити будь-які важливі зміни в роботі підприємства;

4) працівники мають право приймати участь в роботі своєї профспілки.

Завдання:

1) заробітна плата;

2) зайнятість.

2. повноваження профспілок регламентується Законом України „Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності”.

Основне завдання профспілок є представлення і захист інтересів працівників перед власником, основними функціями діяльності профспілок виступає захисна і представницька, які доповнюються контрольними повноваженнями по дотриманню законодавства про працю. Згідно закону забороняється будь-яке обмеження прав чи встановлення переваг при укладанні, зміні чи припиненні трудового договору у зв'язку з приналежністю чи не приналежністю до профспілок, вступом чи виходом з неї.

Профспілки в своїй діяльності незалежні від органів державної влади і місцевого самоврядування, роботи інших громадських органів, політичних партій, не підзвітні й не підконтрольні їм.

Профспілки здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади і місцевого самоврядування.

Згідно ст. 43 КЗпП України дозволяє звільнення працівника, не члена профспілки з ініціативи власника без попередньої згоди профспілкового органу, що діє на підприємстві.

3. Профспілковий механізм регулювання зайнятості:

1) мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційних прав при звертанні за захистом до судових органів, уповноваженого ВР;

2) представляти інтереси членів профспілки у взаємо відносних з роботодавцями, органами державної влади і органами місцевого самоврядування, що здійснюється на основі колективних договорів та угод;

3) мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, які проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідно їх нормативно-правовим актом з питань охорони праці, приймати участь в розслідуванні причин нещасних випадків та профзахворювання на виробництві і давати власні висновки;

4) приймати участь в розробці державної політики зайнятості населення, державні і територіальні програми зайнятості, проводити консультації з роботодавцями, здійснювати контроль за виконанням законодавства про працю;

5) брати участь у консультаціях з приводу залучення іноземців до праці в Україні;

6) приймати участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового рівня, а також мінімальних розмірів з/п, пенсії, соціальної виплати, політики ціноутворення, розробці соціальних програм, спрямованих на створення умов, що забезпечує належний рівень і вільний розвиток людини і соціальний захист у випадку повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також в старості та інших випадках, передбачених законодавством;

7) приймають участь в управління державним соціальним страхуванням;

8) мають право на проведення страйків, зборів, мітингів, демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав і інтересів працівників у відповідності із законом.

Виборний орган професійної організації на підприємстві:

1) заключає і контролює виконання колективного договору; звітує про його виконання, а у випадку не виконання звертається до притягання до відповідальності;

2) сумісно з роботодавцем запроваджують зміни норм праці;

3) розподіл фондів споживання, оплати праці, форми і системи оплати праці, надбавки;

4) робочий час і відпочинок;

5) соціальний розвиток підприємства;

6) соціальні пільги;

7) внутрішній трудовий порядок:

- дає дозвіл на розірвання договору;

- контроль за поданням документів на призначення пенсій;

- надання пенсіонерам і інвалідам прав користуватись рядом послуг, забезпечення пенсіями.