Захист прав та інтересів відповідача в цивільному процесі

Аналіз складу і класифікацій принципів (конституційні, галузеві) цивільного права. Розгляд процесуальних засобів захисту відповідача в суді першої інстанції: форма розпорядження (зміна, визнання, мирова угода), забезпечення і подання зустрічного позову.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык русский
Дата добавления 18.11.2009
Размер файла 146,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Призупинення стягнення по виконавчому листі, оспорюваному боржником в судовому порядку, якщо таке оспорювання допускається законом (так, виконавчий напис нотаріуса, виданий на стягнення заборгованості по квартплаті, може бути оскаржений у позовному порядку, коли боржник не згідний з розміром суми, яка підлягає утриманню). В необхідних випадках може бути допущена декілька видів забезпечення позову (ст.154 ЦПК). Допускається заміна одного виду забезпечення позову іншим. Питання про заміну видів забезпечення позову вирішується в судовому засіданню. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання, однак неявка не являється перешкодою розгляду питання про заміну видів забезпечення. При забезпеченню позову про стягнення грошової суми відповідач вправі у міру допущених мір забезпечення внести на депозитний рахунок витребувану позивачем суму (ст.154 ЦПК). З моменту винесення ухвали про заміну виду забезпечення першочергової ухвали втративши силу, до негайного виконання звертається нова ухвала.

Прийняті міри забезпечення позову можуть бути відмінені судом. Це питання також вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь в справі, про час і місце засідання, однак неявка не являється перешкодою для розгляду питання. Новою ухвалою суд відміняє дію тої міри забезпечення позову, припиняючи тим самим дію першочергової ухвали (ст. 154 ЦПК). Оскільки ухвала про заміну виду забезпечення позову або про відмову забезпеченню позову можуть бути порушені інтереси інших сторін, подача приватної скарги чи протест на них призупиняє виконання ухвали. Першочергово прийняті міри забезпечення позову зберігають свою дію до тих пір, поки вищестоячий суд не залишить без змін нову ухвалу. Подача скарги або винесення протесту на всі інші ухвали на всі інші ухвали по питанням забезпечення позову не призупиняють виконання ухвали. Якщо ухвала про забезпечення позову було винесено без повідомлення особи, яка подала скаргу, строк для подачі скарги обчислюється з дня відомого дня, коли йому стало відомо ця ухвала (ст.157 ЦПК). Закон допускає можливість оскарження всіх ухвал по питанням забезпечення позову не випадково, тут суттєво порушуються матеріальні інтереси сторін, кожна з сторін може понести збитки із-за несвоєчасних чи неправомірних дій суду. Забезпечення захисту інтересів позивача, цивільне процесуальне законодавство одночасно надає відповідачу право на відшкодування збитків, спричинених йому забезпеченням позову. З цією ціллю суд чи суддя, допускає наданя забезпеченню можливих для відповідача збитків. Відповідач після вступу у законну силу рішення, яким в позові відмовлено, вправі вимагати від позивача відшкодування збитків, спричинених йому мірами по забезпеченню позову, допущені по проханню позову.

По справам, які суддя розглядає одноособово, всі питання по забезпеченню позову також вирішується одноособово.

3. Загальна характеристика заперечень позивача

Заперечення. Роз'яснення відповідача, здатні слугувати його захисту, можуть відноситься:

правомірності виникнення процесу чи його продовження , тобто можуть бути

направлені проти самого розгляду судом даної справи;

бути направлені проти заявлених позивачем вимог по суті.

роз'яснення направлені проти розгляду судом справи, мотивовані неправомірністю виникнувшого цивільного процесу або його продовження - називається процесуальними запереченнями.

Процесуальні заперечення можуть складатись у вказівці суду на відсутність права на пред'явлення позову ( в силу, наприклад, непроінформованості справи судовими органами чи відсутністю іншої посилки права на пред'явлення позову) і в основному на такій вказівці вимоги припинити справу провадження. Процесуальне заперечення відповідач може звернути увагу суду і на порушення позивачем порядку пред'явлення позову (наприклад, на непідсудності справи) і вимагати у суду прийняття у встановлених таких випадках мір: відкладення засідання, призупинення справи провадження, передачі його в інший суд по належній підсудності та ін.

Процесуальні заперечення в цивільному процесуальному праві, вказують на такі недоліки процесу, які суд зобов'язати врахувати по власній ініціативі. Тим не менше надання сторонам можливості звертатись на них увагу суду слугує суттєвою гарантією того, що вони будуть усунуті.

Інший вид роз'яснень відповідача, направлених на захист його прав і законних інтересів, складають роз'яснення, відносячи їх по суті пред'явлених до нього позовних вимог.

Якщо позивач доказів основного позову не пред'явить, то відповідач вправі вказати на це, обмежуючись запереченням відповідних фактів. Таке так зване заперечення факту, обов'язок доказування яких лежить на позивачу. Всі ж, як правило, заперечення, звичайно обгрунтовуються відомими висновками, які наводяться відповідачем аналізом і спростуванням доказів, які наводились позивачем. Якщо наприклад, позивач в позові про розірвання договору купівлі - продажу будинку посилається на виявленні їм в цій будівлі недоліки (несправність водопроводу, обігрівання), то відповідач заперечуючи проти позову, може доказувати , що представлені позивачем акти, нібито свідчать про недоліки будівлі, складені неправильно.

Заперечення фактів основи позову може підтверджуватись приведеними відповідачем доказаними фактами, не сумісними з фактами основи позову. Наприклад, факт батьківства відповідача, що стверджується позивачем, може заперечуватись фактом походження дитини від іншої особи; факт спричинення відповідачем шкоди - фактом присутності відповідача в момент спричинення шкоди в іншому місці (алібі) і т.д.

Роз'яснення відповідача можуть відноситись і до правильного обгрунтування позивачем своїх вимог, мати посилки на закони та інші постанови, їх змісту, значення їх застосування в даному випадку. Від заперечення фактів і правових доводів слід відрізняти ті роз'яснення, які самі обгрунтовуються на юридичних фактах, що приводяться відповідачем. Такі роз'яснення називаються запереченнями у власному, чи тісному змісті (ст.180 ЦПК).

Отже, заперечення у власному змісті називаються направлені на повалення позовних вимог роз'яснень відповідача, основані на юридичних фактах, наведених відповідачем.

Заперечення у власному змісті можуть мати подвійний зміст та значення:

1. Вони можуть заперечувати факти основи позову. Так, наприклад, проти позову про відшкодування шкоди, Причиненого майну, відповідач може заперечувати, вказуючи на те, що він був уповноважений на причинену шкоду чи що шкода в дійсності виникла після вини самого позивача..

Відповідач може, не заперечуючи фактів основи позову, з якими позивач пов'язує свої позовні вимоги, навести інші факти, анульовуючі значення фактів основи позову. Він може привести факти, які перешкоджають виникнення позовних вимог (так звані правоперешкоджаючі факти), наприклад, заперечуючи проти дії договора, зробити посилку на недієздатність одної із сторін при відсутності участі законного представника. З такою ж ціллю відповідач може привести факти, які тягнуть за собою припинення раніш виникнутого права позивача (так звані правопоглинаючі факти). Так, відповідач, заперечуючи проти позову про стягнення з нього грошових коштів може зробити посилку на сплату їм боргу чи на погашені строку позовної давності.

Процесуальні заперечення можуть полягати у вказівці суду на неправомірність виникнення і розвитку процесу, на порушення позивачем порядку пред'явлення позову, відповідач може вимагати у суду реалізацій його гарантій по захисту проти позову. Процесуальні заперечення відповідача звичайно стосуються порушення судом цивільних процесуальних норм, порушення, які мають бути усунені самим судом. Однак, ініціатива відповідача по усуненню порушень процесуальних норм служитиме гарантією реалізації ним своїх прав М.А. Гурвич. Цивільні процесуальні відносини і процесуальні дії. Праці. ВЮЗІ.,т. ІІІ М. 1965р, стор.72.

Матеріально-правові заперечення--заперечення відповідача проти задоволення позову. Матеріально-правові заперечення--це підтверджувані аргументами докази відповідача проти матеріально-правової вимоги позивача. Заперечення відповідача можуть стосуватися і посилань позивача на певні правові норми, на правильність їх тлумачення. Деякі відступи від традиційної класифікації заперечень на процесуальні і матеріально- правові припускає А. О. Добровольський. До матеріально-правових заперечень він відносить: заперечення і зустрічний позов. А. О. Добровольський не згадує про процесуальні заперечення, а називає їх процесуальними відводами А.О. Добровольський. Вказана робота, стор. 39.
, хоча говорить саме про процесуальні заперечення. Своєрідна позиція А. О. Добровольського пояснюється його структурою права на позов. По суті тут має місце вживання різної термінології. Суть залишається та сама. Процесуальні заперечення відповідача утворюють певну систему. Це, передусім, заперечення, які стосуються правомірності виникнення процесу, а також заперечення з приводу окремих процесуальних дій позивача або суду.

4. Заперечення проти виникнення процесу

Практично дуже важливим засобом захисту відповідача проти позову є його заперечення проти самого виникнення процесу, проти порушення проти нього цивільно-правового спору. Не торкаючись ще питань обгрунтованості переконливості матеріально-правової вимоги, заявленої йому позивачем, відповідач прагне довести суду незаконність звернення позивачем з позовом у суд, неможливість розгляду цієї вимоги судом.

Відомо, що за діючим цивільним процесуальним законодавством (ст. 4 ЦПК УРСР) будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Метою такого звернення є вимога про розгляд у судовому порядку конкретної цивільної справи і одержання по ній сприятливого для себе судового рішення. Цій меті позивача протистоїть протилежна кінцева мета відповідача -- спростувати вимоги позивача. Це спростування переслідує передусім досягнення найближчої мети--доказ незаконності (неправомірності) виникнення самої цивільної справи у суді Є. Пушкар, “До питання про закриття провадження у цивільних справах” Радянське право, 1968 р., № 2..

Широка можливість у зверненні з позовом до суду (ст. 4 ЦПК ) однак не означає, що будь-яка адресована до суду вимога автоматично приводить до виникнення процес). Існує ряд обставин (передумов права на пред'явлення позову і умов прийняття позовної заяви судом), які у кожному конкретному випадку дозволяють точно визначити правомірність виникнення цивільної справи у суді, правильність прийняття судом позовної заяви до свого судочинства В. Пучинський. Прийняття заяв по цивільних справах. “Радянська юстиція “ 1966 р. № 1.

Саме на ці обставини і може посилатися-відповідач, оспорюючи законність (правомірність) виникнувшої у суді справи. Наука цивільного процесуального права розрізняє два види передумов права по пред'явленню позову: позитивні і негативні.

Позитивні передумови -- це такі обставини, наявністю яких визначається правомірність виникнення процесу. Негативні передумови -- це обставини, відсутністю яких визначається правомірність виникнення процесу. Природно, що обидва види передумов мають велике практичне значення як для позивача, так і для відповідача. Однак питання про розподіл обов'язку доказу цих передумов для сторін розв'язуватиметься по-різному. Це визначається однією з найважливіших ознак сторін -- протилежністю їх інтересів.

Для того, щоб суд прийняв до свого провадження позовну заяву, позивач повинен довести наявність позитивних передумов (підвідомчість справи суду та інше - відсутність негативних передумов (відсутність судового рішення по тотожному позову та ін.). Зовсім протилежний обов'язок доказу у відповідача. Для підтвердження незаконності виникнення процесу відповідач ж повинен довести відсутність позитивних передумов (наприклад непідвідомчість справи суду та ін.) і наявність негативних передумов (наявність судового рішення за тотожнім позовом та ін.).

Одним з достоїнств цивільного процесуального законодавства є те, що в законі точно визначено перелік підстав, по яких суддя може відмовити у прийнятті позовної заяви (ст. 136 ЦПК). Дуже важливо, що цей перелік є вичерпним Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР від 11 жовтня 1965 р. Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду СРСР 1924-- 1970 р., стор. 203 (надалі “Збірник...”). і надто широкому тлумаченню не підлягає.

Чітке визначення в законі підстав до відмови у прийнятті позовної заяви має велике практичне значення для суду, позивача, відповідача. Суддя може відмовити у прийнятті позовної заяви лише у випадках, вказаних у законі (ст. 136 ЦПК ). З врахуванням тих же підстав позивач має право наполягати на прийнятті його заяви с\доч. У випадку відмови судді у прийнятті заяви позивач має право вимагати з цього питання мотивованої ухвали. Ці ж підстави є найважливішою процесуальною гарантією прав відповідача Посилаючись на них і доводячи їх наявність або відсутність, відповідач здійснює своє право на заперечення проти виникнувшої проти нього цивільної справи. Відзначаючи ці дуже істотні права відповідача, ми звертаємо особливу увагу на те. що тут мова йде саме про процесуальні заперечення. Матеріально-правові стадії прийняття позовної заяви розв'язуватися не можуть, бо обгрунтованість позовних вимог підлягає розв'язанню у судовому засіданні при розгляді справи по суті, а не одноосібне суддею Бюлетень Верховного Суду СРСР. 1963 р., № 6, стор. 3. .

Які ж обставини входять у предмет доказування відповідача, який заперечує проти виникнення процесу, проти порушення проти нього цивільної справи.

А. У своїх запереченнях відповідач може доводити неправомірність виникнення процесу у зв'язку з тим, що дана справа не підлягає розглядові у судових органах. Деякий час у нашій процесуальній літературі поняття "вимога не підлягає розглядові у судових органах" розглядалося обмежено. Під ним розумілася лише непідвідомчість справи судовим органам С. Н. Абрамов, Радянський цивільний процес. Держвидав,Москва, 1952 р., стор. 164..

Однак нині це поняття тлумачиться значно ширше, хоча і тут немає єдиної думки з цього питання. Ні у кого не викликає сумніву твердження про те, що не підлягають розглядові у судових органах справи суду непідвідомчі. До цих справ відносяться такі справи, вимоги по яких підлягають правовому захисту, але не судовим, а якимось іншим шляхом (громадськими організаціями, арбітражем і т. д.). Загальні правила підвідомчості, як відомо, закріплені нормами цивільних процесуальних кодексів та іншими нормативними актами (Цивільним кодексом, кодексом про шлюб і сім'ю і т. д.).

Заперечення відповідача з питань підвідомчості можуть стосуватися як суб'єктивного складу спірного правовідношення, так і його змісту (ст. 24 ЦПК). Чітке знання судом найважливіших правил підвідомчості і активна допомога відповідачу в цьому питанні, створить реальну можливість останньому оспорювати правомірність виникнення процесу. Стосовно до заперечення відповідача з питань підвідомчості, важливо звернути увагу на правила альтернативної підвідомчості, коли за діючим законодавством окремі вимоги можуть бути предметом судового розгляду або вирішуватися іншим шляхом.

Як і за будь-якої альтернативи, право вибору підвідомчості належить позивачу. Відповідач може оспорювати тут лише доцільність зробленого позивачем вибору (розірвання шлюбу в суді, якщо у сторін є можливість розірвати шлюб в органах РАГСу). “Радянське цивільне процесуальне право”. Під загальною редакцією проф. К. С. Юдельсона, М., 1965 р., стор. 202.

Однак в інших випадках альтернативної підвідомчості, коли порядок розгляду спору визначається згодою сторін (співвідношення компетенції і товариського суду з деяких майнових спорів) у відповідача вже, природно, відсутнє право цього процесуального заперечення. Поняття "справа не підлягає розглядові у судових органах " включає у себе також спори з неправовою вимогою. На відміну від непідвідомчості справи суду, коли вимога все ж підлягає правовому захисту (але не судовому), тут мова йде про вимоги, які взагалі нашим правом не захищаються. Не мають правового захисту вимоги, позбавлені такого прямою вказівкою у законі. Сюди відноситься, наприклад, справа про встановлення батьківства по відношенню до дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 р. Див Закон Союзу РСР про затвердження «Основ законодавства Союзу РСР й Союзних республік про шлюб і сім'ю» від 27 червня 1968 р Зб-Основи зиконодавстаа Союзу РСР і Союзних республік». ЛІ., 1971, стор. 345. Крім того, до неправових вимог відносяться такі, які за очевидним своїм змістом не захищаються ні в судовому, ні якомусь іншому порядку В. П у ч и н с ь к й, Вказана робота, стор. 14..

З приводу цього процесуального заперечення в літературі висловлені різні думки. Так, проф. О. П. Клейнман вважає, що на цих же підставах (неправова вимога за змістом) відповідач може заперечувати проти виниклого проти нього процесу3. Іншу точку зору висловлює професор М. Гурвич. Він вважає, що суддя повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви лише тоді, коли прямою вказівкою закону вимога вважається неправовою. Розповсюдження цієї рекомендації на інші випадки означало б, на його думку, обхід принципу колегіальності судового розгляду справи і порушення ст. 129 ЦПК Радянський цивільний процес, під редакцією проф. Клеймана А.Ф. вид-во МДУ, 1964 стор.125.

Позиція Л. А. Гурвича глибоко не переконує, бо при очевидності неправового характеру заявленої вимоги немає ніякого смислу приймати справу до судочинства. Про це свідчать і матеріали судової практики. Так, наприклад, за змістом ст. 309 ЦК не підлягають судовому розгляду Спори про обмін жилих приміщень у будинках, які належать громадянам на правах особистої власності, вимоги житлових органів до громадян про переселення з метою вилучення внутрікімнатних надлишків жилої площі5, позови повнолітніх працездатних братів, сестер, про стягнення аліментів, позови до правозаступників після закінчення роботи комісії по припиненню діяльності організації, що ліквідується М.А.. Гурвич, «Право на пред'явлення позову в теорії і судовій практиці останніх років». Правознавство. 1961 р., № 2..

Слід відзначити, що в цих питаннях у судовій практиці іноді зустрічаються помилки. Управління робітничого постачання пред'явило позов до Успенської про відшкодування витрат у зв'язку з навчанням відповідачки на торгово-улінарних курсах. Після закінчення навчання Успенська до роботи не приступила, в зв'язку з чим і виникла справа у суді.

Суд позов задовольнив. Касаційна інстанція рішення суду скасувала і вказала, що діючий закон не передбачає обов'язку робітників і службовців відшкодовувати витрати, пов'язані з їх навчанням на професійних курсах. Однак замість припинення справи, бо дана вимога неправова, касаційна інстанція винесла нове рішення по справі, відмовивши позивачу у позові Бюлетень Верховного Суду РРФСР, 1965, №10, стор. 2.. Посилання відповідача на неправомірність виникнення процесу може мати місце і тоді, коли закон на певний час створює перешкоди позивачу на звернення до суду.

Так, згідно з ст. 14 Кодексу законів про шлюб і сім'ю чоловік не вправі без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини.

Як ми бачимо у цьому випадку, справа не підлягає розгляду судом до закінчення певного часу. З цією обставиною і зв'язана можливість заперечення відповідача проти виникнення процесу2.

У літературі і судовій практиці виникло питання про те, чи може відповідач заперечувати проти виникнення процесу, якщо він по суті вимогу позивача не оспорює, (відсутній спір про право), але своїми пасивними діями перешкоджає позивачу у здійсненні його права.

Під час шлюбу подружжям В. І. та Н. Л.І. Самощенків було споруджено будинок і зареєстровано на ім'я чоловіка -- Самощенка В. І. Через деякий час подружжя припинило шлюб, майно (в тому числі і домоволодіння) розділено не було. Самощенко вирішив подарувати свою половину племіннику. Однак нотаріус відмовив у посвідченні договору на дарування половини будинку, бо у правоустановчом) документі власником всього будинку було вказано Самощенка В. І., який і не приховував, що фактично він є власником лише половини. Його колишня дружина не згодна була провести розділ позасудовим шляхом. Самощенко В. І. звернувся з позовом до суд. Представник Н. М.Самощенка під час підготовки справи до судового розгляду посилався на незаконність виниклого процесу, бо між сторонами був відсутній спір про право. Суд на цій підставі припинив судочинство, вказавши, що справа не підлягає розгляду в судових органах в зв'язку з відсутністю спору про право. Архів Харківського районного народного суду . 1971 р

Я вважаю, що в даному випадку суд діяв неправильно. Пасивне ставлення відповідача в даному випадку служило перешкодою для позивача у здійсненні його пава, і суд повинен був по суті вирішити дане питання. Слід відзначити, що у подібних випадках Верховний Суд СРСР займав інколи протилежну позицію.

Б. Процесуальні заперечення відповідача проти виникнення процесу можуть стосуватися випадків недодержання позивачем установленого для даної категорії справ попереднього позасудового розв'язання спору.

Ці заперечення відповідача мають певні межі. Передусім з приводу цих підстав відповідач може заперечувати проти виникнення процесу, якщо для даної категорії справ законом встановлено цей позасудовий порядок. Всі ці випадки передбачені спеціальними нормативними актами і довільно вирішуватися це питання не може. Так, у практиці відомі випадки, коли відповідач вказує на необхідність позасудового урегулювання спору, вимагає визнання процес неправомірним, хоча закон для цієї категорії справ позасудового порядку урегулювання спору не встановлює Так, наприклад, в практиці відомі випадки закриття справи за клопотанням відповідача з посиланням на неправомірність виникнення процесу.

До Шевченківського районного народного суду надійшла заява від громадянки Зембицької до подружжя Будник про виселення їх через неможливість спільного проживання. Суд закрив судочинство, вказавши, що дана справа виникла в суді неправомірно, бо позивачка до звернення з позовом у суд не зверталася з подібними вимогами до товариського суду Є Пушкар. Вказана робота, стор. 33.

Для правильної конструкції заперечення на цій підставі відповідач у своїх доказах повинен вказувати, що хоча позивач, можливо, і виконав вимогу закону про позасудовий порядок урегулювання спор), але звертався до того органу, у який слід було б.

Помилкове визначення органів, до яких позивач має звернутися для досудового врегулювання спору, виникає іноді в позовах за участю транспортних організацій. Симферопольський міжколгоспбуд звернувся до суду з позовом до Ільвенського рейду тресту "Камлісосплав" і Західно-уральському управлінню по постачанню та збуту лісоматеріалів про стягнення 1989 крб. за нестачу лісу. Пред'явлені міжколгоспбудом претензії були залишені Ільвенським рейдом і Західно-ураліспостачзбутої незадоволеними. В судовому засіданні представник відповідача вказав, що позивач повинен був пред'явити претензію і до транспортних організацій. Погоджуючись з доказами відповідача, суд визнав виникнення процесу неправомірним і залишив позов без розгляду Бюлетень Верховного Суду РРФСР, 1969 р., № 1, стор. 6--7..

Недодержання попереднього, досудового порядку рішення окремих питань зустрічається іноді і у справах про потраву посівів. Городоцький районний народний суд Хмельницької області вирішив по суті позов радгоспу їм. Жданова про стягнення 648 крб. збитків, у зв'язку з потравою птицею посівів ячменю. Неправомірність виникнення процесу полягає тут в тому, що питання про відшкодування збитків у зв'язку з потравою посівів повинно було спочатку бути розв'язаним виконкомом місцевої Ради. Тому суди мають право приймати такі позови лише у випадку відмови від виконання рішення виконкому Див. Л. Кретова. Розгляд справ про потрави посівів, «Радянське право», 1971, № 4, стор. 25.

Послідовно провадиться у життя судовою практикою і вимога закону про необхідність додержання попереднього позасудового порядку, вирішення спорів, які випливають з трудових правовідносин.

Галай та інші працівники позавідомчої охорони звернулися до суду з заявою про стягнення з підприємства процентної надбавки за вислугу років. Суддя відмовив у прийнятті позовної заяви, оскільки дане питання не розглядалося комісією по трудових спорах. Судова колегія у цивільних справах Верховогого Суду РРФСР за скаргою позивачів у своїй ухвалі вказала, що обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, крім спорів про відновлення на роботі, є комісії по трудових спорах. Таким чином, законом встановлено для даної категорії справ обов'язковий позасудовий порядок їх розгляду.

Отже, процесуальні заперечення відповідача про правомірність виникнення процесу визначаються, передусім, тим, що такий порядок має бути додержаний і що позивач звертався саме до потрібного органу. У процесуальній літературі досить детально розглядалося питання про вплив строку на додержання позасудового порядку урегулювання спору. Це питання має велике практичне значення для розв'язання питань позасудовим порядком.

Однак для заперечення відповідача проти правомірності виникнення даного процесу він значення не має В. Н. Щеглов Питання закінчення цивільної справи без винесення судового рішення. «Труди Томського держуніверситету», т. 159, 1965, стор. 111. М. Т у п ч і є в. Закриття цивільних справ. “Соціалістіїчнз законність”, 1964р., № 5, стор. 53--54.

.

В. Певне місце у судовій практиці займають процесуальні заперечення відповідача проти виникнення процесу у зв'язку з поданням позивачем тотожного позову.

Цивільний процесуальний закон (ст. 136 ЦПК) припускає це процесуальне заперечення відповідача, якщо вже є рішення суду по цьому позову або ухвала суду про відмову від позову, а також мирова угода по ньому. Необхідно передусім звернути увагу на деяку неточність п. З ст. 136 ЦПК . Згідно з п.З 136 ЦПК відповідач може заперечувати проти пред'явленого позову лише тоді, коли за цим позовом рішення або ухвала суду вступила у законну силу. Вступ рішення або ухвали у законну силу не може тут мати вирішального значення, бо вже той факт, що дана справа розглянута і вирішена судом, є підставою для відповідача заперечувати проти повторного пред'явленого позову. Предметом доказу у відповідача по цих запереченнях має бути тотожність позову. Теорія цивільного процесуального права чітко визначає ознаки тотожнього позову: одні й ті ж сторони, та ж сама підстава і той же предмет позову. Перша ознака (тотожність сторін) звичайно в практиці особливих труднощів не викликає. Відповідачу легко довести у своїх запереченнях те, що позов до нього був пред'явлений саме цим позивачем. Однак в практиці і тут іноді зустрічаються спірні питання.

Громадянин Фесенко Б. П. пред'явив позов про виселення наймача Зарубіна Н. І. у зв'язку з неможливістю з ним спільного проживання. Народний суд позов задовольнив. До виконання рішення позивач Фесенко Б. Н. помер. Рішення не було виконане. Через два роки такий же позов пред'явила дружина померлого Фесенка Н. В. За запереченнями відповідача суд закрив провадження справи в суді, посилаючись на те, що тотожній позов був уже розглянутий судом, отже, процес по другій справі виник незаконно. За скаргою позивачки касаційна інстанція скасувала ухвалу суду і вказала, що другий позов не є тотожнім першому. Хоча позивачка як спадкоємець померлого по суті заявила такий же позов, стороною у справі є інша особа, а тому суд був зобов'язаний розглянути справу по суті. Заперечення відповідача тут були безпідставними Архів Валківського районного суду Харківської області, 1970 р..

Тотожній позов за суб'єктивним складом передбачає, що такими є позови, у яких той самий позивач і той самий відповідач. Якщо у новій справі сторони міняють процесуальне положення, такі позови тотожніми визнавати не можна. Тому слід погодитись з думкою авторів Науково-практичного коментаря ЦПК, які вважають, що позов особи про анулювання запису батьком дитини не повинен розглядатися як тотожній, якщо вже відбулося рішення суду про стягнення з цієї особи аліментів Науково-практичний коментар до ЦПК РРФСР, М., 1965, стор. 160.. Передусім, сторони тут займають процесуальне становище (відповідач за первісним позовом став позивачем). Більше того--діюче сімейне законодавство позв'язує можливість звернення до суду з позовом про анулювання запису батьком дитини лише із закінченням певного строку. Та й природа цього строку матеріально- правова, не впливає на можливість виникнення процесу по справі.

Звичайно у судовій практиці суди чітко визначають тотожність підстав позову -- повний збіг юридичних фактів, з яких позивач висуває свої вимоги. Однак і тут в практиці судів зустрічаються помилки, коли суди при визначенні тотожності підстав позову не враховують строку, який істотно змінює підставу позову. Наприклад, суд виносить рішення про відмову у позові про розірвання шлюбу. Через деякий час позивач знову звертається з цим же позовом до суду про розлучення. Суди відмовляють іноді у прийнятті заяви, посилаючись на тотожній позов. З такою практикою погодитися не можна, бо закінчення певною строку (за інших однакових підстав позову) по суті змінює цю підставу (із закінченням строку поглиблюється або стирається розлад в сім'ї) В. І.Тертишников. Автореферат кандидатської дисертації. Харків, 1972..

Нарешті, заперечуючи проти виникнення процесу за тотожнім позовом, відповідач повинен довести тотожність предмету позову, тобто матеріально-правова вимогу, пред'явлену до нього позивачем. Це питання не створюватиме труднощів для судової практики, якщо під предметом позову ми розумітимемо матеріально-правову вимогу позивача до відповідача А ОДобровольський Позовна форма захисту права М. 1965, стор 146. Якщо ж під предметом позову розуміють іноді спірні матеріально-правові відношення «Радянський цивільний процес». Під редакцією проф. Ч А. Гурвича , стор. 119., це багато в чому ускладнює питання відмежування одного позову від іншого.

З питанням неможливості нового розгляду тотожних позовів пов'язана проблема співвідношення компетенції народних і товариських судів, преюдіційна сила актів товариського і народного суду. Ст. 136 ЦПК дає передумову для заперечення відповідача проти виникнення процесу, вказуючи на неприпустимість одночасного знаходження у судочинстві тотожних позовів.

Практично навіть важко собі уявити, щоб в одному й тому ж суді знаходилися два тотожніх позови. Однак, практика ставить життєво-важливе питання: чи може відповідач заперечити проти пред`явленого до нього позову у народному суді, якщо подібна вимога знаходиться вже у судочинстві товариського суду. Відповідь на це питання має бути лише позитивною. У даному випадку маються на увазі вимоги, які можуть розглядатися за правилами альтернативної підвідомчості. І якщо вже позивач (заявник) скористався правом вибору і звернувся або в суд, або в товариський суд, він не порушуючи цієї альтернативи, не може з даною вимогою звернутися в суд (якщо до цього пред'явив вимогу товариському суду). Дальша демократизація нашого судочинства, посилення ролі громадськості у розгляді і розв'язанні цивільних справ надають особливого значення рішенням товариських судів з точки зору їх винятковості. На підставі ст. 136 ЦПК відповідач може заявляти процесуальне заперечення проти процесу, якщо вимога позивача розглянута товариським судом і товариський суд у межах своєї компетенції виніс по ній рішення.

Отже, рішення товариської суду має ознаку винятковості лише за певних умов Бюлетень Верховного Суду СРСР, 1962, № 12, стор. 15. 1966 р., № 3, стор 14..

На відміну від актів судових органів, які завжди мають ознаку винятковості, рішення товариських судів мають таку ж ознаку, якщо вони винесені судом у межах його компетенції. Якщо ж товариський суд перевищує свою компетенцію, рішення його вважається юридичне недійсним і не перешкоджає розглядові даної справи народним судом.

Важливою особливістю винятковості рішення товариського суду є і те, що народні суди можуть розглядати цивільні справи, не чекаючи перегляду, в установленому законом порядку рішень товариського суду В Воложанін. “Законна сила рішень товариського суду у цивільнтх справах “ Радянська юстиція, 1963 р., № 3, стор. 10. .

Цим правилом дещо ускладнюється заперечення відповідача, бо він мусить довести, що товариський суд при розгляді справи вийшов за межі своєї компетенції. Змінюється предмет доказу відповідача тоді, коли товариський суд розглянув і розв'язав підвідомчу йому справу, але розв'язав її неправильно. У цьому випадку у позивача з'явиться, право звернутися в суд лише після перегляду рішення товариського суду. Відповідач і повинен довести незаконність або необґрунтованість рішення товариського суду. Своєрідністю заперечення відповідача з даних питань є і те, що він не може заперечувати проти виникнення справи в народному суді із посиланням на те, що дана справа підлягає розгляду в товариському суді. Свого часу в судовій практиці було багато помилок в цьому питанні, усуненню яких сприяло керівне роз'яснення Пленуму Верховного Суду СРСР Пленум вказав, що цивільно-правові спори підвідомчі товариським судам, підвідомчі і судам Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР від 9 квітня 1965 р. “Про практику передачі справ і матеріалів на розгляд товариських судів”. Зб. ст 25.

Компетенція товариських судів чітко визначена Положенням про товариські суди. Тому при процесуальних запереченнях проти процесу відповідач і повинен посилатися на порушення товариським судом правил про його компетенцію А Фельдман. Відносно компетенції товариських судів у цивільно- правових спорах. «Радянське право». 1966 р , Кї 2, стор. 73 Його ж «Правове
значення рішення товариського суду» «Радянське право», 1963, № 2, стор. 35..

Необхідно звернути увагу на те, що в юридичній літературі іноді без достатніх до того підстав ототожнюють поняття "компетенції" товариських судів з поняттям їх "підсудності". Помилковість такого ототожнення пояснюється тим, шо до діяльності товариських судів поняття "підсудність" застосовуватися не може. Підсудність -- категорія, яка відноситься до певної судової системи. Товариські суди, як відомо, є громадськими організаціями і до складу судової системи не входять ЛІ П Чередниченко. “Товариські суди Української РСР” «Наукова думка», Київ, 1969 р., стор. 51..

Важливо звернути увагу на те, що відповідач, заперечуючи проти виникнення процесу, повинен довести, що товариським судом розглянуто у межах його компетенції дана вимога, на тих же підставах, між тими ж сторонами. Тому, якщо позивач пред'являє в суд позов на інших підставах (не на тих, які були в товариському суді), таке пред'явлення позову вважається правомірним, і відповідач не вправі заявляти по ньому заперечення.

Кірілова і Герасенкова пред'явили позов до Інсарова про визначення порядку користування земельною ділянкою. Суд відмовив у прийнятті заяви, вказавши, що даний спір вже був розв'язаний товариським судом. У вищестоячій судовій інстанції було встановлено, що справді свого часу товариський суд розділив присадибну ділянку. Однак нині змінилося співвідношення часток у жилому домі. Тому позов пред'явлено на новій підставі і має бути розглянуто народним судом у загальному порядку. Інший приклад, Сокара пред'явив позов до Сунгуру про встановлення меж користування присадибною земельною ділянкою. Суд позов задовольнив. Вищестоячими судовими інстанціями (за скаргою відповідача) було встановлено, що свого часу земельна ділянка була розділена між тими ж сторонами на тих же підставах рішенням товариського суду, тому суддя не вправі був приймати цей позов до свого судочинства. Отже, в цьому випадку заперечення відповідача проти виникнутого процесу були обґрунтовані.

Діючий процесуальний закон (ст. 136 ЦПК) ознакою винятковості наділяє лише рішення товариських судів, а не інших громадських організацій. Ленінський районний народний суд м. Львова закрив судочинство за позовом Лопушанського до Шалейського про стягнення 130 крб. у відшкодування збитків, завданих знищенням посаджених позивачем городніх культур (порушення права землекористування на колективних городах) на тих підставах, що цей спір розв'язаний вже місцевим профспілковим комітетом. Тут очевидна судова помилка, бо місцевий комітет профспілки не може розглядати такі спори, а тому і заперечення відповідача проти виниклого процесу є предметним.

Г. Процесуальні інтереси відповідача можуть зачіпатися також у зв'язку з порушенням позивачем правил про підсудність. Ці заперечення відповідача не зустрічаються у питаннях родової підсудності, Со згідно з сі. 123 ЦПК всі справи, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними (міськими) народними судами2.

Отже, процесуальні заперечення відповідача мають практичне значення для територіальної підсудності. Однак і тут ці заперечення не завжди можуть мати місце. Виключаються заперечення відповідача при договірній підсудності (ст. 129 ЦПК), бо цей вид територіальної підсудності визначається згодою сторін. І якщо відповідач дав свою згоду на розгляд пред'явленого до нього позову в певному суді, то, природно, і заперечувати проти цього відповідач не може. Не можуть бути припущені процесуальні заперечення відповідача і у справах з винятковою підсудністю (ст. 130 ЦПК), бо в цих випадках місце розгляду і розв'язання справи заздалегідь визначається законом. Такі ж висновки з'являються і при аналізі підсудності кількох зв'язаних між собою справ (ст. 131 ЦПК ).

Таким чином, процесуальні заперечення відповідача з питань підсудності можуть мати місце передусім у справах з альтернативною підсудністю. Відомо, що в зазначених у законі випадках, позивач може пред'явити позов за місцем знаходження майна відповідача, за місцем його тимчасового проживання або за останнім відомим постійним місцем проживання відповідача (ст. 126 ЦПК ).

І ось у таких випадках відповідач з врахуванням наданих йому законом прав (ст. 133 ЦПК) може заперечувати проти обраного позивачем місця розгляду цивільно-правового спору.

Тут, як відомо, відповідач повинен довести у своїх запереченнях, що справа може бути розв'язана в іншому суді, де є більше можливостей для повного і всебічного дослідження матеріалів справи. Відповідач, місце проживання якого не було відоме в -момент подання позову, може також просити суд про розгляд справи за його справжнім місцем проживання. Природно, що ці заперечення відповідача повинні бути достатньою мірою обґрунтовані.

Д. Відповідач має право на процесуальні заперечення проти виниклого процесу, якщо позов пред'явлено недієздатною особою. Цивільна процесуальна дієздатність позивача по-різному визначається з урахуванням суб'єктивного складу і підстав. За суб'єктивним складом спірних правовідносин розрізняють цивільну процесуальну дієздатність соціалістичних організацій і окремих громадян. Цивільну процесуальну дієздатність мають лише ті організації, які мають ознаки юридичної особи.

Тому в своїх запереченнях відповідач повинен доводити неправомірність виникнення процесу в зв'язку з тим, що позов пред'явлено організацією, яка не є юридичною особою. Цивільна процесуальна дієздатність громадян визначається або віком, або станом здоров'я. За віковою ознакою доказ недієздатності позивача особливих труднощів не являє. Щодо недієздатності осіб за станом здоров'я (слабоумкість або важке психічне захворювання), то тут вже відповідач обмежений у засобах доказу цього стану позивача.

Відомо, що особа може бути визнана недієздатною лише за рішенням суду. Тому єдиним засобом доказу недієздатності позивача може бути лише судове рішення, яке вступило в законну силу. Відсутність дієздатності у позивача може спричинитися до різних наслідків (ст. 136 ЦПК ), припинення судочинства (ст. 221 ЦПК ), залишення позову без розгляду (ст. 229 ЦПК ). Однак, незалежно від можливих наслідків при відсутності у позивача процесуальної дієздатності, заперечення відповідача спрямовані на досягнення загальної (для нього головної) мети -- доказу неправомірності виниклого процесу нині з даної конкретної справи.

Е. Процесуальні заперечення відповідача проти виниклої цивільної справи можуть стосуватися випадків пред'явлення позову особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Вказане у законі поняття, "відсутність повноважень на порушення справи" слід розуміти у двох значеннях. Передусім, маються на увазі випадки, коли цивільна справа порушується представником сторони, який повноважень на ведення справи не має. Під час прийняття позовної заяви від представника позивача суддя зобов'язаний перевірити у нього наявність повноважень. Якщо таких повноважень немає, суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви. Процесуальні заперечення відповідача проти пред'явленого до нього позову представником позивача без повноважень і спрямовані на те, щоб довести неправомірність виниклої цивільної справи.

Громадянин Дідик О.О звернувся до суду з позовом до Мариняк А.О. в інтересах своєї сестри Кос О.А. про відібрання майна, яке їй належить. У судовому засіданні з'ясувалося, що у позивача не було повноважень на ведення справи своєї сестри. За запереченням відповідача суд цілком правильно визнав виникнення процесу неправомірним і залишив позов без розгляду.

Важливо звернути увагу на те, що відсутність повноважень на ведення справи закон зв'язку з моментом пред'явлення позову. Отже, якщо позивач сам пред'явив позов, але представник, що з'явився у судове засідання, не матиме належних повноважень, він просто не буде допущеним судом до участі в справі. На прохання позивача суд може відкласти слухання справи, запропонувавши представнику оформити свої повноваження.

Порушення цього правила спричиняється іноді до порушення державних інтересів. Київський районний відділ соціального забезпечення пред'явив позов до громадянина Ш. про стягнення незаконно одержаної пенсії." У судовому засіданні з'ясувалося, що представник відділу соціального забезпечення не має повноважень на ведення справи. Суд залишив позов без розгляду Є. Пушкар, Наслідки подання позову без належних повноважень “Радянське право”, 1972 р.,№ 2, стор 41.. З формальної точки зору заперечення відповідача досягли своєї мети. Однак суду необхідно було з урахуванням інтересів держави відкласти слухання справи, запропонувавши представнику позивача належним чином оформити свої повноваження.

Поняття "пред'явлення позову особою, яка не має повноважень" застосовується тоді, коли особа (організація або окремий громадянин) пред'являють позов на захист інтересів інших осіб з порушенням вимог закону (ст. 5 ЦПК ).

Відомо, що організації і окремі громадяни можуть пред'являти позови в інтересах інших осіб лише у випадках прямо вказаних у законі (ст. 121 ЦПК). Цивільне процесуальне законодавство ці питання не регулює. Відповідь на них ми знаходимо у нормах матеріального права. Так, наприклад, державні і громадські організації можуть в інтересах дітей порушувати справу про позбавлення батьківських прав (ст. 71 Кодекс про шлюб і сім'ю), окремі громадяни можуть бути ініціаторами справ про визнання усиновлення недійсними (ст. 121 Кодекс про шлюб і сім'ю) державні, громадські організації, окремі громадяни можуть порушувати справи про скасування усиновлення (ст. 125 Кодекс про шлюб і сім'ю ).

Таким чином, процесуальні заперечення відповідача зводяться до чого, щоб в одному випадку зіслатися на відсутність повноважень судового представника (або їхнє неналежне оформлення), а в другому випадку -- вказати на відсутність правової норми, яка припускає пред'явлення позову особою в чужих інтересах.

Природно, що в питаннях судового представництва ми маємо на увазі лише добровільне (статутне) представництво. Ці питання не виникають при законному представництві, бо для законного представництва ніяких повноважень не потрібно Л А н и с и м о в а. “Залишення позовів без розгляду”. “Радянська юстиція ” , 1960 р , №6, стор 53..

5. Процесуальні заперечення відповідача з окремих питань

Процесуальні заперечення відповідача визначаються тими широкими гарантіями, якими закон забезпечує його для захисту проти пред'явленого до нього позову.

Не заперечуючи вже проти виниклого процесу (як це було раніше) відповідач може користуватись окремими процесуальними правами, забезпечувати собі реальну можливість захисту проти позову. Встановлені законом процесуальні права захисту проти позову, їх реалізація повинні поєднуватися з активністю суду, який має вживати всіх заходів до того, щоб у відповідності з принципом рівності відповідач не був поставлений у гірше становище, ніж позивач.

Цивільне процесуальне законодавство (ст. 143 ЦПК) покладає на суддю обов'язок викликати відповідача на бесіду лише в необхідних випадках Таким чином, суддя сам повинен визначити так необхідність, виходячи з актуальності і складності справи.

Під час бесіди з відповідачем суддя повинен роз'яснити його процесуальні права, допомогти йому виробити заперечення проти пред'явленого позову. Суддя зобов'язаний також проявити активність у захисту прав та інтересів відповідача, сприяти правильному поєднанню тих прав з інтересами суспільства в цілому В Ф. Ковін. Підготовка цивільних справ до судового розгляду. Автореферат кандидатської дисертації, Свердловськ, 1971 р.. У судовій практиці провадиться чіткий напрямок в тому, що виклик відповідача слід визнати необхідним у тих випадках, коли із змісту позовної заяви вже видно можливі заперечення відповідача з істотних питань позову. Виклик відповідача на бесіду може за певних умов привести до ліквідації між сторонами цивільно-правового спору шляхом укладання мирової угоди. У процесуальній літературі висловлювалися практично важливі рекомендації з приводу викликуа відповідача у найбільш складних цивільних справах. Вказувалося, що, наприклад, у справах про встановлення батьківства виклик відповідача на бесіду є обов'язковим. Оскільки відповідач не подав добровільної заяви у РАГС про те, що він є батьком дитини, то, мабуть, він заперечує проти позову, і з'ясування його заперечень дасть можливість суду правильно побудувати і забезпечити доказову діяльність у справі Л. В о лохова. Докази у спорах про встановлення батьківства “Радянська юстиція”, 1969 р., № 18, стор. 12..

Отже, правильно організована і проведена бесіда з відповідачем створить останньому реальну можливість захисту проти пред'явленого позову.

Важливе значення для процесуальних заперечень відповідача проти позову має питання про процесуальну співучасть на відповідній стороні. Іноді для відповідача не байдуже залучення на його бік співвідповідачів, про що він має право заявити клопотання перед судом. У необхідних випадках суд зобов'язаний ці клопотання задовольнити.

Леушкін А. Д. пред'явив позов до свого сина і невістки про стягнення 2760 крб., мотивуючи тим, що він виконував для відповідачів роботу по спорудженню будинку. У судовому засіданні позивач підтримував позовну вимогу лише до сина. Леушкін В. А. (син) позов визнав повністю.

Наглядова інстанція, скасовуючи судову постанову, вказала, що суд зобов'язаний був з'ясувати причину відмови позивача від залучення як відповідачки Леушкіної і перевірити, чи не порушує ця відмова позивача її права і інтересу, який охороняється законом. Як згодом з'ясувалося, згода Леушкіна А. Д. із своїм сином була фіктивною, а позов був пред'явлений з метою зменшення частки відповідачки у спільному майні3.

На цьому прикладі видно, що незалучення до справи особи як співвідповідача, може істотно порушити його інтереси. На захист свого права відповідач і заявляє заперечення. Заперечення відповідача за позовом можуть полягати також у тому, що він наполягає на залученні на його боці співвідповідачів, заінтересованих в результаті справи.

Так, велике значення для відповідача має це правило за позовами про виселення в порядку ст. 62 ЦК України. Якщо відповідач підлягає виселенню з наданням іншого жилого приміщення, право на нову житлову площу мають всі члени його сім'ї . Тому вони повинні бути для захисту своїх справ залучені у справі як співвідповідачі.

Процесуальні заперечення відповідача можуть проявлятися у вимогах про залучення на його стороні третьої особи, що не заявляє самостійної вимоги. Так, згідно з ст. 238 ЦК при пред'явленні до покупця позову про відібрання купленої ним речі, покупець (відповідач у справі) для захисту в майбутньому від позову в порядку зворотньої вимоги може просити суд про залучення на його боці продавця як третьої особи, що не заявляє самостійних позовних вимог (ст. 108 ЦПК). Незалучення продавця третьою особою у справі може мати невигідні наслідки для покупця (відповідача). Істотніми слід визнати заперечення відповідача за позовом при судових дорученнях по збиранню доказів (ст. 33 ЦПК). Порушення прав відповідача зводяться тут до того, що при порушенні правил територіальної підсудності позивачем, суди замість виправлення цієї помилки опитують відповідача шляхом судових доручень, істотно зачіпаючи при цьому його права.

На ці помилки судів неодноразово зверталася увага при узагальненні судової практики. Так, в Постанові Пленуму Верховного Суду від 28 лютого 1968 р. вказувалося, що у справах, прийнятих до судочинства за місцем проживання позивача з порушенням правил про підсудність, судам даються доручення заслухати пояснення відповідача, який проживає в іншому населеному пункті, замість того, щоб розглянути справу за місцем проживання, тобто відповідно до закону, надавши таким чином відповідачу реальну можливість захисту своїх інтересів.

Іноді при судових дорученнях інтереси відповідача зачіпаються ще й тим, що суди розглядають справи, не повідомляючи про це відповідача. Кадирова С.С. звернулася до суду з позовом до Гініатуліна про встановлення батьківства і стягнення аліментів на сина. Позов був задоволений.


Подобные документы

  • Ознаки процесуального становища відповідача в цивільному судочинстві. Для забезпечення виконання процесуальних функцій відповідач наділяється чисельними цивільно-процесуальними правами. Заміна неналежного відповідача. Захист його прав та інтересів.

    курсовая работа [33,9 K], добавлен 21.02.2009

  • Поняття, ознаки та види позову; критерії його визнання та забезпечення. Визначення можливостей об'єднання та підстав роз'єднання кількох матеріально-правових вимог захисту цивільних прав фізичних та юридичних осіб. Розгляд умов мирової угоди сторін.

    курсовая работа [42,2 K], добавлен 05.05.2011

  • Процесуальні засоби, що забезпечують відповідачу захист своїх інтересів проти позову. Зміна позову у цивільному процесі, в позовному спорі. Форми відмови другої сторони. Суть провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин.

    реферат [38,3 K], добавлен 25.03.2009

  • Поняття зустрічного позову у юридичній літературі. Основні ознаки зустрічного позову. Умови прийняття судом зустрічного позову. Обмеження у часі на звернення із зустрічним позовом. Основні відмінності зустрічного позову від заперечень проти позову.

    реферат [25,9 K], добавлен 22.04.2012

  • Підготовка матеріалів до розгляду в суді першої інстанції. Порядок розгляду справи у засіданні господарського суду, прийняття законного і обґрунтованого рішення. Відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі та залишення позову без розгляду.

    курсовая работа [36,9 K], добавлен 09.02.2012

  • Розгляд сутності позову про визнання права власності та врегульованості такого способу захисту в цивільному законодавстві. Питання захисту права власності на житло шляхом його визнання судом, які мають місце у сучасній правозастосовчій діяльності.

    статья [43,7 K], добавлен 11.09.2017

  • Особливості процесуального порядку перегляду цивільної справи у судах вищої інстанції; повноваження апеляційних і касаційних судів, їх співвідношення. Незаконність або необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції як підстава його скасування.

    курсовая работа [39,3 K], добавлен 25.05.2012

  • Захист публічних прав, свобод та інтересів фізичних осіб як найважливіша функція адміністративного судочинства. Основні ознаки публічно-правових відносин. Значення категорій "фізична особа", "права людини" і "свобода", їх сутність та співвідношення.

    реферат [26,9 K], добавлен 22.04.2011

  • Фізичні та юридичні особи, що можуть виступати цивільними позивачами по кримінальній справі. Особи, що можуть бути залучені в якості цивільного відповідача. Представники цивільного позивача та цивільного відповідача в кримінальному процесі.

    курсовая работа [33,8 K], добавлен 24.11.2007

  • Дослідження принципів та форм захисту цивільних прав за римським правом. Аналіз співвідношення способів захисту цивільних прав та інтересів. Особливості юрисдикційного захисту прав. Інститут самозахисту, як неюрисдикційна форма захисту цивільних прав.

    курсовая работа [57,3 K], добавлен 18.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.