Міністерство освіти і науки України

Новоград-Волинський економіко-гуманітарний коледж

Відділення "Правознавство"

РЕФЕРАТ

на тему:

"Досудове слідство"

Виконав: студент

421 групи

Стахович А.М.

Перевірив: викладач

Парійчук Ю.В.

м. Новоград-Волинський

2006 р.

Зміст

1. Поняття, значення та завдання досудового слідства

2. Форми досудового слідства

3. Поняття і характеристика основних положень досудового слідства

Список використаної літератури

1. Поняття, значення і завдання досудового слідства

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124 Конституції України). Проте всебічність, повнота й об'єктивність розгляду кримінальної справи в суді та її вирішення потребують великої і кваліфікованої підготовчої роботи. Тому за законом (ст. 111 КПК) переважна більшість кримінальних справ повинна проходити стадію досудового слідства, винятком можуть бути лише справи приватного обвинувачення та справи з протокольною формою досудової підготовки матеріалів (ч. 1 ст. 27, ст. 421 КПК), в яких досудове слідство провадиться тільки у разі, якщо злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також якщо це визнає за необхідне прокурор чи суд.

Змістом цієї стадії є регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність органів дізнання й досудового слідства зі встановлення обставин вчинення злочину (суспільно небезпечного діяння), осіб, причетних до його вчинення, з припинення і запобігання вчинення злочинів.

Цей зміст зумовлений конкретними завданнями досудового слідства. Наприклад, закон (ст. 2 КПК), визначаючи завдання кримінального судочинства, не виокремлює якісь із них як другорядні для органів досудового слідства, тобто в кінцевому підсумку відповідальність за правильне вирішення кримінальної справи в суді несуть і орган дізнання, слідчий, прокурор.

У літературі виділяють характерні риси досудового слідства, що допомагає з'ясувати сутність цієї стадії процесу:

діяльність слідчого спрямована на розкриття злочину, викриття особи, яка його вчинила, відшукування і перевірку доказів, що підтверджують рішення, які приймаються по справі;

діяльність слідчого не повинна бути однобічною, мати обвинувальний характер. Слідчий зобов'язаний досліджувати й ті фактичні дані, що виправдовують обвинуваченого, свідчать про його невинуватість;

досудове слідство -- діяльність процесуальна, основою якої є норми кримінально-процесуального закону і яка регулюється ними, здійснюється в певній процесуальній формі, поза якою будь-які дії слідчого не породжують правових наслідків;

підкреслюється також демократизм досудового слідства, його пізнавальна, дослідницька спрямованість;

засвідчувальний характер дій слідчого, який не тільки збирає й перевіряє фактичні дані, що мають відношення до справи, а й фіксує отримані відомості, надаючи їм правового значення.

Досудове слідство є самостійною частиною кримінального процесу, його процесуальною стадією. Досудове слідство як самостійна стадія являє собою відповідно врегульовану законом, у формі правових відносин діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й інших учасників досудового слідства, що здійснюється у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку, з метою виявлення злочинів, повного всебічного й об'єктивного розслідування кримінальних справ і спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства.

Досудове слідство -- це певна стійка, струнка система діяльності. Вона може бути представлена як єдине ціле, що складається з взаємопов'язаних самостійних частин. Найбільш повно стадія досудового слідства може бути представлена при завершенні розслідування у справі з направленням її в суд для застосування щодо осіб, які здійснили суспільно небезпечні діяння, заходів примусового характеру.

Аналізуючи слідчу і судову практику, думки вчених-процесуалістів, можна визначити такі завдання досудового слідства:

охорона прав та законних інтересів громадян, суспільства;

швидке і повне розкриття злочинів;

встановлення об'єктивної істини по кримінальній справі;

4) викриття винних;

притягнення винних у здійсненні злочинів до кримінальної відповідальності як обвинувачених;

недопущення притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб;

реабілітація осіб, необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності і забезпечення відшкодування заподіяного їм збитку;

визначення необхідності кримінально-правового впливу або можливості обмежитися застосуванням заходів суспільного впливу;

забезпечення відшкодування матеріального збитку, заподіяного злочином;

виявлення й усунення причин злочинів і умов, що сприяли їх здійсненню;

створення необхідних передумов для правильного вирішення кримінальних справ судом;

забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист;

виховання громадян в дусі неухильного додержання конституції і законів України.

У сукупності всі ці елементи складають загальне завдання досудового слідства.

2. Форми досудового слідства

Досудове слідство як процесуальна діяльність має дві форми -- власне досудове слідство та дізнання.

Власне досудове слідство -- це діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, здійсненні правозастосовчих дій з метою забезпечення правильного застосування закону, захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, створення умов для здійснення правосуддя.

Досудове слідство покликане вирішити або створити умови для подальшого вирішення судом усіх завдань кримінального процесу.

Згідно зі ст. 111 КПК досудове слідство є обов'язковим в усіх справах, за винятком справ про злочини, перелічені в ст. 425 КПК (для них існує протокольна форма досудової підготовки матеріалів), а також справ приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК), у яких досудове слідство проводиться тільки у разі, якщо це визнають за необхідне прокурор або суд. Проте і в цих справах провадження слідства є обов'язковим, якщо злочин вчинено неповнолітнім або особою, яка внаслідок своїх фізичних або психічних вад не може самостійно здійснювати своє право на захист.

Дізнання -- це основана на законі розшукова, доказувальна та правозастосовча діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

Процесуальний закон наділив органи оперативно-розшукової юрисдикції правом здійснення слідчих дій з метою ефективного використання оперативно-розшукової діяльності в розкритті злочинів. Задум законодавства полягає в тому, щоб на першому етапі розслідування велася активна, наступальна робота з розкриття злочину з використанням усього арсеналу заходів і засобів правоохоронних органів.

Як уже зазначалося, в системі МВС, згідно з наказом Міністра внутрішніх справ України "Про невідкладні заходи щодо вдосконалення структури і організації діяльності штатних підрозділів органів внутрішніх справ України" від 29 грудня 1995 р. № 880 створено штатні підрозділи дізнання, основними завданнями і метою яких є взаємодія з працівниками інших служб оперативного реагування на заяви та повідомлення щодо вчинених злочинів; вживання ефективних заходів до встановлення осіб, які вчинили злочини; збирання і закріплення доказів; розкриття та розслідування злочинів.

Якщо при провадженні дізнання буде виявлено підстави для закриття кримінальної справи, орган дізнання має право за наявності обставин, що передбачені ст. 6 КПК, винести мотивовану постанову про закриття кримінальної справи, копію якої протягом доби надсилає прокурору.

Відповідно до ст. 104 КПК за наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину і протягом 10 днів (ст. 108 КПК) проводить усі можливі слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила, після чого складає постанову про передачу справи слідчому, яка подається прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах десятиденного строку.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії та повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

Законодавець надає перевагу в розслідуванні органам досудового слідства, для яких розслідування -- основна форма діяльності. Для органів дізнання -- це лише одна, причому не основна функція (виняток становлять міліція, податкова міліція, а також органи безпеки, для яких згідно зі статтями 2 і 10 Закону України "Про міліцію", статтями 19, 21 і 22 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та статтями 2 і 24 Закону України "Про Службу безпеки України" виявлення і розкриття злочинів є одним із основних їхніх завдань та обов'язків і ведуть вони дізнання про злочини, які вчиняються у сфері їхньої основної діяльності).

3. Поняття і характеристика основних положень досудового слідства

Основні положення досудового слідства -- це визначені законом на основі принципів кримінального процесу положення, правила, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній справ і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

До таких положень належать норми КПК, які регулюють: підслідність; провадження досудового слідства; забезпечення прав учасникам досудового слідства; недопущення розголошення даних досудового слідства; складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства; розслідування злочинів групою слідчих; використання науково-технічних засобів при розкритті й розслідуванні злочинів, тощо.

Розглянемо деякі з них.

Підслідність. Кожен орган слідства повинен знати, які саме справи він має право розслідувати, щоб не вийти за межі своєї компетенції. Для цього й існують правила про підслідність кримінальних справ, що визначені відповідною частиною глави XI кримінально-процесуального закону, нормами якої регулюються відносини, що виникають між відповідними органами держави і посадовими особами у зв'язку з досудовим слідством кримінальної справи. Отже, підслідність обумовлює правильний розподіл кримінальних справ між різними органами досудового слідства.

Підслідність слід відрізняти від підсудності. За своєю юридичною природою ці поняття однорідні, але не тотожні. Перше визначає повноваження органів слідства і дізнання з розслідування злочинів шляхом ведення кримінальних справ, друге -- повноваження судів з їх розгляду; ці два інститути мають важливе значення для організації успішної боротьби зі злочинністю.

Розрізняють п'ять видів підслідності кримінальних справ: предметну (родову), персональну, альтернативну, за зв'язком справ і територіальну (або місцеву).

Провадження досудового слідства. Відповідно до ст. 113 КПК розслідування починається після порушення кримінальної справи. Як виняток, у невідкладних випадках дозволяється до прийняття рішення про порушення кримінальної справи провести огляд місця події, щоб з'ясувати наявність підстави для такого рішення, і, за наявності для того підстав, кримінальну справу в таких випадках має бути порушено негайно (ч. 2 ст. 190 КПК), і застосувати накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку. Однак існують випадки, коли органи досудового слідства, порушуючи вимоги ч. 1 ст. 113 КПК, провадили слідство без порушення кримінальної справи, а суди, всупереч роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, даним у п. 13 постанови "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування" від 25 березня 1988 р. № 3, не повертали такі справи для проведення додаткового розслідування, а постановляли обвинувальні вироки, обмежуючись лише реагуванням на зазначені факти винесенням окремих ухвал, хоч ці порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними, що тягнуть за собою скасування вироку.

Забезпечення прав учасників досудового слідства.

Згідно зі ст. 53 КПК особа, що проводить дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. Це означає, що особа, яка провадить розслідування, зобов'язана роз'яснити процесуальні права при розслідуванні справи особам, які за її рішенням (постановами) визнані потерпілими, цивільними позивачами, цивільними відповідачами, їх представниками, обвинуваченими (підозрюваними) як одразу після ознайомлення з таким рішенням, так і при провадженні конкретних слідчих дій. Особа, що провадить дізнання, та слідчий зобов'язані задовольнити кожне клопотання учасника процесу, якщо обставини, про встановлення яких вони просять, мають значення для справи і якщо необґрунтовано обмежуються права учасника процесу. Строк розгляду клопотання -- не більше 3 днів. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка його заявила. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова (ст. 129 КПК).

Недопущення розголошення даних досудового слідства. Важливість збереження слідчої таємниці пов'язана з тим, що в практиці органів внутрішніх справ мають місце випадки, коли в результаті невжиття заходів щодо забезпечення її збереження можуть бути розголошені дані досудового слідства, що, в свою чергу, може завдати істотну шкоду особам, які сприяли розкриттю злочинів, призвести до значних збитків та компрометації людей, заподіяти їм моральну шкоду. Особам, які вчинили злочини, часто вдається знищити сліди злочину, сховати майно, на яке міг бути накладений арешт, приховатися від слідства, підготувати докази своєї "невинуватості" тощо. Кримінальні справи ще на стадії досудового слідства, не доходячи до суду, закриваються.

Недодержання слідчої таємниці, втрата доказової інформації може істотно ускладнити роботу слідчого з розслідування злочинів, а також збільшити можливість ефективної протидії слідству.

На необхідність вжиття заходів щодо збереження зазначеної таємниці звернув увагу І. Є. Биховський. Він зазначав, що до загальних тактичних положень, які мають значення для всіх слідчих дій, також належить врахування протидії встановленню істини з боку зацікавлених осіб, що обумовлює, зокрема, вжиття заходів щодо збереження слідчої таємниці.

Таємниця слідства, як обґрунтовано зазначає О.М.Ларін, -- "важлива умова віднайдення доказів у тому вигляді, у якому вони є, без змін. Злочинці та пов'язані з ними особи не повинні знати про плани, джерела та межі поінформованості слідчого".

Збереження слідчої таємниці по кримінальній справі має велике значення для повного й об'єктивного дослідження обставин справи.

Складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства. Кожна слідча чи інша процесуальна дія слідчого або особи, що провадить дізнання, повинна фіксуватися в одному або кількох процесуальних документах, форму яких визначено законом. Ці документи повинні зафіксувати підстави, місце, час і порядок проведення слідчої чи процесуальної дії, її результати, засвідчити всебічність, повноту та об'єктивність дослідження обставин справи, законність і обґрунтованість прийняття органом розслідування процесуальних рішень, забезпечення прав учасників процесуальної дії.

Основними процесуальними документами, які складають під час провадження розслідування, є: постанови, протоколи, обвинувальний висновок. Серед інших слід виділити подання слідчого, окреме доручення, доручення органу дізнання, заперечення проти вказівок прокурора (статті 23¹, 114 і 118 КПК).

Розслідування злочинів групою слідчих. Для розкриття і розслідування розкрадань у великих та особливо великих розмірах, а також інших тяжких злочинів, якщо це пов'язано з виконанням значного обсягу слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спільним рішенням керівників органу дізнання, слідчого підрозділу можуть створюватися спеціальні слідчо-оперативні групи, у складі яких, як правило, буває кілька слідчих і оперативних працівників; про створення слідчо-оперативної групи виноситься постанова.

Створення і діяльність слідчо-оперативної групи не регламентовані чинним кримінально-процесуальним законодавством (ст. 119 КПК передбачає можливість створення лише слідчої групи).

Суперечності між керівником групи та її учасниками вирішуються прокурором або начальником відповідного органу внутрішніх справ.

Відомо, що потреба в проведенні оперативно-розшукової роботи, як правило, виникає при вчиненні таємних замаскованих злочинів, а велика кількість співучасників, значна кількість злочинних епізодів, розгалуженість злочинної діяльності обумовлює тривалість та інтенсивність оперативно-розшукової роботи, роблять необхідним залучення слідчим працівників органів дізнання або постійного сприяння при провадженні слідчих і розшукових дій.

Слідчо-оперативна група створюється при черговій частині органу внутрішніх справ для забезпечення невідкладного реагування на повідомлення про злочини на кожну добу в складі слідчого, оперативних уповноважених, експерта-криміналіста, кінолога (п. 49 Інструкції про взаємодію).

На практиці чисельність слідчо-оперативної груп буває різною. При цьому групи, які створюються для роботи по злочинах у сфері економіки, як правило, чисельніші, ніж у справах про злочини по лінії карного розшуку.

Використання науково-технічних засобів при розкритті й розслідуванні злочинів. Науково-технічні засоби досить широко застосовуються в сфері кримінального процесу, зокрема при розкритті й розслідуванні злочинів. Використовують їх і злочинці, які мають на озброєнні не тільки сучасні транспортні засоби і зброю, а й прилади нічного бачення, пристрої для прослуховування телефонних розмов, найновішу радіо-, теле- і відеоапаратуру. Тому без відповідного технічного оснащення органів розслідування ускладнюється розкриття й розслідування злочину, боротьба зі злочинністю в цілому.

До науково-технічних засобів, які використовуються при провадженні розслідування, криміналісти відносять систему загальнотехнічних, пристосованих і спеціально розроблених приладів, апаратів, устаткування, інструментів, пристосувань, матеріалів, а також методів їх застосування з метою виявлення, фіксування, вилучення, дослідження доказів для більш ефективного проведення розслідування й попередження злочинів.

Науково-технічні засоби за їх цільовим призначенням можна поділити на такі групи:

1) засоби освітлення. Під час провадження слідчих дій використовуються різноманітні джерела освітлення: побутові освітлювачі (рухомі та стаціонарні), промислові освітлювальні засоби;

оптичні прилади. Застосовуються для виявлення макро- і мікроогляду речових доказів, інших предметів і документів: збільшувальні лупи звичайні, бінокулярні лупи (забезпечують стереоскопічність зорового сприйняття), різноманітні види мікроскопів тощо;

пошукові засоби. Це найбільш складні науково-технічні засоби, що використовуються при розслідуванні злочинів. До них належать: металошукачі, магнітні шукачі-підйомники, прилади для пошуку трупів, переносні рентгенівські установки, щупи різноманітних конструкцій, ручний бур тощо.

прилади для дослідження в невидимих променях спектра (ультрафіолетові освітлювачі, електронно-оптичні і "перетворювачі" тощо). їх використовують при проведенні оглядів і обшуків та інших слідчих дій, вони дають можливість виявити сліди крові, сперми, слини та інших речовин біологічного характеру, сліди масел, жирів, кислот і отрут, прочитати записи, що виконані спеціальними чорнилами;

засоби вимірювання: рулетка, транспортер, секундомір, мікрометр, міліметрова лінійка, вимірювачі температури, сили струму тощо;

засоби вилучення й упаковки. Більшість з них міститься в комплектах науково-технічних засобів для слідчого, експерта-криміналіста та оперативного працівника;

апаратура для фіксування здійснення слідчих дій і їх результатів, а також засоби оргтехніки слідчого (фотоапаратура, магнітофони, диктофон тощо);

засоби зв'язку (телефонний і телеграфний зв'язок, радіозв'язок і телебачення, електроакустичні й рупорні мегафони, сигналізації).

Крім зазначених науково-технічних засобів є їх комплекти. Це слідчі портфелі, спеціальні набори, комплекти науково-технічних засобів для прокурора-криміналіста, оперативний і експертний "чемодан" (сумка), службовий "чемодан" автоінспектора, пересувна криміналістична лабораторія.

Порядок застосування при провадженні слідчих дій найважливіших науково-технічних засобів -- звукозапису, кінозйомки і відеозапису -- детально врегульований в законі (статті 85^і і 85² КПК). Про їх застосування повідомляються учасники слідчої дії. Звукозапис і відеозапис відтворюються після закінчення слідчої дії, кіноплівка також демонструється всім учасникам. Виготовлені під час провадження слідчої дії фотознімки, матеріали звуко- і відеозапису, кінозйомок, плани, схеми та інші матеріали додаються до протоколу цієї дії як такі, що пояснюють його зміст (ч. 4 ст. 85 КПК). Але в дійсності ці матеріали мають більш широке і самостійне доказове значення, тому доцільно було б визначити їх самостійним джерелом доказів, а зліпки й відбитки -- похідними речовими доказами.

Загальні вимоги, що визначають умови допустимості застосування в кримінальному процесі науково-технічних засобів і методів розслідування, такі:

дії з їх застосування правомірні, якщо вони передбачені законом, не суперечать йому;

застосувати їх можуть особи, спеціально на це уповноважені;

можливість їх застосування безпосередньо визначається їх науковою обґрунтованістю, об'єктивністю й достовірністю результатів, що одержуються;

вони не повинні суперечити етичним нормам, принижувати гідність осіб, щодо яких застосовуються;

їх застосування має відповідати вимогам безпеки.

Для ефективного застосування науково-технічних засобів працівники органів слідства повинні самі набувати навичок їх використання, а за необхідності запрошувати спеціаліста для участі у проведенні слідчої дії, мати вичерпну інформацію про можливості існуючих експертних установ. Нехтування цим призводить на практиці до того, що слідчий не вміє відшукати матеріальні сліди злочину, правильно їх вилучити й оформити, внаслідок чого назавжди втрачаються докази. Разом з тим слід зазначити, що відображувані в протоколах оглядів, обшуків, впізнань та багатьох інших дій фактичні дані засвідчуються підписами понятих.

Всі дії, які сприймаються, усвідомлюються при провадженні слідчої дії, повинні контролюватися та перевірятися понятими, що відображається в протоколі та засвідчується їх підписами.

Список використаної літератури

1. Цивільний процесуальний кодекс України (прийнятий 18.03.2004 р.)

2. Гончаренко В. И. Научно-технические средства в следственной практике. -- К., 1984.

3. Зииатуллин З.З., Салахов М.С, Чулюкии Л.Д. Подследственность уголовных дел. -- Казань, 1986.

4. Коментар судової практики з кримінальних справ. -- К., 1997.

5. Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю. М. Грошівого та В. М. Хотенця. -- Харків, 2000.

6. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами // За ред. В. П. Шибіко. -- К., 2000.

7. Лисиченко В. К., Циркаль В. В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике. -- К., 1987.

8. Лісогор В. Щодо необхідності збереження слідчої таємниці // Право України. -- 2000. -- № 3.

9. Михайленко О. Р. Складання процесуальних актів у кримінальні справах. -- К., 2000.

10. Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. -- К., 1999.

11. Наказ МВС України "Про невідкладні заходи щодо вдосконалення структури і організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України" від 25 листопада 1992 р. № 745.

12. Практика судів України в кримінальних справах. - К- 1993. - № 4.

13. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України. - К.,1999.