Громадянське суспільство

Курсова робота

на тему:

Громадянське суспільство

Виконала

студентка

План

Вступ

1. Історичні уявлення про громадянське суспільство

2. Характеристика громадянського суспільства

2.1 Поняття та ознаки громадянського суспільства

2.2 Поняття та ознаки правової держави

2.3 Співвідношення громадянського суспільства і правової держави

3. Основні напрямки формування громадянського суспільства і правової держави в Україні

Висновки

Вступ

Аналіз проблематики громадянського суспільства, співвідношення з державою як органом управління суспільством дає можливість визначити і дослідити джерела демократичного процесу формування державної влади. Громадянське суспільство і держава в її інституціональному розумінні являють собою дві невідємні складові частини одного явища - сучасного суспільства, які не можуть реально існувати одна без одної і про які окремо може йтися тільки в науці. Держава з часу своєї появи на історичній арені за будь-яких умов і в різноманітних формах здійснбвала вплив на суспільство, і в цьому розумінні його існування поза межами державної форми організації неможливе. У сучасному суспільстві інституції громадянського суспільства і державно-владні інститути розглядаються як такі, що спрямовані на забезпечення прав і свобод людини, одні з яких можуть реалізовуватися у формі громадянського спілкування, а здійснення інших вимагає додаткових зусиль з боку державної влади 14 С. 52.

Для розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні важливим є формування нового, вищого рівня правосвідомості та правової культури населення. Великого значення набувають правове виховання і правова освіта. Без глибоких знань рпав. Свобод. Чинного законодавства еволюційний розвиток нашого суспільства не відбувається.

Підвищення рівня правових знань у населення України, його правосвідомості та правової культури можливе лише за повсякденного, професійно організованого правового виховання, здійснюваного з використанням усіх його форм, у тому числі й за допомогою найновішої науково обгрунтованої юридичної літератури.

Україна, ставши на шлях розвитку та становлення дійсно суверенної та незалежної держави, неухильно орієнтуючись на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом та спрямованістю міжнародні стандарти, приступила до формування державних унституцій, місцевого самоврядування, системи національного права.

Тема громадянського суспільства розкривалася різними філософами, мислителями, юристами починаючи з Стародавнього Світу і закінчуючи сьогоденням. З цього приводу існувало багато думок.

Наприклад, на думку академіка Академії Правничих Наук України, доктора юридичних наук, професора В. В. Копєйчикова громадянське суспільство - це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини та громадянина 5; С. 132.

Метою моєї курсової роботи є висвітлення теми громадянського суспільства в юридичній літературі, ознайомлення з таким поняттям як “громадянське суспільство”, становлення громадянського суспільства в Україні.

Завданням курсової роботи є визначення основних вимог до громадянського суспільства та вироблення основних напрямків формування громадянського суспільства в Україні.

Я пропоную розглянути тему громадянського суспільства за наступним планом:

Історичні уявлення про громадянське суспільство.

Характеристика громадянського суспільства

Основні напрямки формування громадянського суспільства і правовоїдержави в Україні.

1. Історичні уявлення про громадянське суспільство

Поняття “громадянське суспільство ” сягає своїм корінням античних часів. Але мислителі тих часів під громадянським суспільством, по-суті, розуміли політичну державу яка поєднувала в собі такі найважливіші сфери суспільства, як сімя, релігія, освіта, культура та інше.

Такий підхід залишався незмінним аж до XVIII ст. Навіть мислителі Нового часу користувалися словами “громадянське суспільство ” і “держава ” як синонімами. Але перехід від Середньовіччя до Нового часу ознаменувався відокремленням громадянського суспільства від держави. Епоха Відродження сформувала переконання у тому, що надмірно розширена сфера впливу держави стримує творчий, вільний розвиток особи і заважає її вільному волевиявленню. Ідею протистояння держави і громадянського суспільства розвивали у своїх працях Т. Спенс, Х. Ходжскін, Т. Пейн.

Проте існувала група дослідників І. Бентам, Л. фон Штейн, Г. Гегель та інші, які обґрунтовували необхідність більш жорсткого державного регулювання та контролю, звертаючи увагу на надмірну свободу громадянського суспільства, що є джерелом конфліктів.

Головна заслуга у розробці концепції громадянського суспільства належить Г. Гегелю, який розглядав цей феномен як особливу стадію в діалектичному русі від сімї до держави в складному історичної трансформації від Середньовіччя до Нового часу. На думку Гегеля, громадянське суспільство - це комплекс приватних осіб, класів, груп, інститутів, взаємодія яких регулюється цивільним правом, і які прямо не залежать від політичної держави. Громадянське суспільство характеризується системою потреб, правосуддям, поліцією і корпораціями. Воно спирається на приватну власність, загальну рівність людей і виникає одночасно з буржуазним ладом. У трактуванні Гегеля, громадянське суспільство постає як опосередкована працею система потреб, яка ґрунтується на системі приватної власності і всезагальній рівності 4; С.114.

Марксисти вважали, що політична держава віддзеркалює політичний інтерес, а громадянське суспільство - приватний інтерес. Вони зводили структуру громадянського суспільства до сфери праці, виробництва та обміну. К. Маркс наголошував, що громадянське суспільство - не одноманітне утворення, а багаторівнева система, яка має свої сфери і частини з певною підпорядкованістю одних іншим. Марксисти розглядали взаємини між державою і громадянським суспільством як відносини між публічною владою та індивідуальною свободою.

В українській політичній думці початку ХХ ст. значну увагу проблемам громадянського суспільства приділив В. Липинський. Він розглядав його як людей певної території, які не живуть за рахунок виконання державних функцій, не в змозі безпосередньо здійснити свої “хотіння ”, застосовувати силу фізичного примусу. Громадянське суспільство неоднорідне. В основі вертикального поділу є праця і спосіб виробництва продукції клас промисловий (власники, фабриканти, інженери, робітники), клас хліборобський (поміщики, селяни, сільські робітники), клас фінансовий і купецький, клас інтелігенції. Крім вертикального поділу, на думку

В. Липинського, є поділ горизонтальний. У кожному класі є організатори й організовані, котрі утворюють стани. Таке, поділене на класи і стани, громадянське суспільство перебуває у перманентній внутрішній боротьбі, є неврівноважене. В. Липинський переконаний, що відносини між громадянським суспільством і державою визначає закон, який обмежує права сильніших правом слабших і навпаки. Коли держава поневолює громадянське суспільство, тоді “нищиться ” закон, бо право сильніших не обмежене правом слабших. Що ж до закону, то він існує лише при гармонійному співвідношенні громадянського суспільства і держави.

2. Характеристика громадянського суспільства

2.1 Поняття та ознаки громадянського суспільства

Громадянське суспільство - це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов'язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею.

Громадянське суспільство у політології, як правило, розглядають як соціальне утворення, що протистоїть державі. Його можна розуміти як плюралізм і організацію інтересів незалежно від держави.

Громадянське суспільство відрізняється від суспільства загалом тим, що залучає громадян до колективних дій в суспільній сфері для вираження своїх інтересів, ідей, обміну інформацією, досягнення спільної мети, висування вимог до держави і закликів до відповідальності офіційних осіб. Воно виступає посередником між приватною сферою життя людей та державою і об'єднує величезне розмаїття формальних і неформальних організацій.

Є.Бистрицький вважає, що громадянське суспільство - “це сукупність окремих, незалежних особистостей (кожна з яких має свої власні потреби, приватні інтереси), у якій виокремлюються групи громадян на різноманітних засадах єднання, створюючи відповідні самоврядні угрупування ”. Осередки громадянського суспільства створюються для захисту приватних інтересів громадян, які пов'язані виключно необхідністю дотримання моральних та правових норм, правовими та культурними обмеженнями.

Ознаками громадянського суспільства є:

1) приватна власність, вільна праця, підприємництво;

існування вільних політичних партій, громадських організацій, трудових колективів та інших об'єднань громадян на добровільній основі;

багатоманітність виховання, освіти, науки, культури;

наявність незалежної системи засобів масової інформації;

вільний розвиток сім'ї як первинної основи співжиття людей;

переважне регулювання поведінки людини за допомогою етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів у решті сфер приватного і суспільного життя на засадах свободи, незалежності та недоторканості.

Професор В.П. Пастухов притримується власної точки зору і вважає, що ознаками громадянського суспільства є:

Висока загальна і правова культура громадян, їх загальна повага до закону, усвідомлення необхідності співвідношення особистих інтересів з інтересами суспільства і держави.

Реалізація громадянами своїх інтересів і потреб шляхами створення різноманітних і незалежних об'єднань (громадянських і релігійних організацій, політичних партій, професійних спілок, кооперативів, органів самоорганізації населення тощо); відсутність міжнаціональної ворожнечі та міжетнічних конфліктів.

Громадяни та держава виступають як вільні та рівноправні партнери, їх взаємовідносини здійснюються на основі права і розумних меж свободи.

Громадяни у формах, передбачених Конституцією України, активно впливають на формування права, здійснюють контроль за діяльністю державних органів і посадових осіб; через демократичні інститути і механізми впливають на формування та здійснення державної політики.

Усі форми власності є рівноправними, громадяни мають повну економічну незалежність; праця (індивідуальна і колективна) є вільною і заохочується як державою, так і суспільством17; С.76.

Теорія громадянського суспільства ґрунтується на ідеї автономності та індивідуальної свободи громадян, невтручання держави в життя громадянського суспільства. Однак, саме держава має виступати гарантом прав людини, створювати умови, які сприятимуть реалізації прав громадян, всебічному вияву їх ініціативи, здібностей. Державні органи реагують на запити і потреби соціальних груп, приймають нормативно-правові акти, слідкують за їх виконанням, запобігають появі та розвитку політичних конфліктів.

Зміст поняття “громадське суспільство ” включає сукупність неполітичних відносин у суспільстві, тобто економічні, духовно-моральні, релігійні, національні та інші. Громадське суспільство виступає як сфера реалізації економічних, соціальних, етно-національних, культурних та інших громадських інтересів, які перебувають поза безпосередньою діяльністю держави, що опосередковує їх відносини з індивідами.

Демократичність політичного режиму визначається не в останню чергу тим, наскільки держава визнає автономне буття спільнот, тим, наскільки громадянське суспільство може вплинути на дії держави. Ідея громадянського суспільства дозволяє провести межу між політичним, офіційним та приватним життям громадян.

Суттєвою ознакою громадянського суспільства є плюралізм, різноманіття інтересів і пріоритетів, які виражають інтереси найрізноманітніших верств населення. Інститутами громадянського суспільства Громадянське суспільство - це є церква, сім'я, різні заклади освіти, приватна власність, засоби масової інформації, виробничі спілки, добровільні громадські організації та об'єднання, у тому числі й політичні партії, які:

є засобом самовираження індивідів, їх самоорганізації і самостійної реалізації ними своїх власних інтересів;

захищають інтереси певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів;

зменшують деструктивну силу протистояння інтересів, впорядковують енергію людей, вводячи в організоване русло протести, вимоги, акції непокори;

оберігають суспільну систему від хаосу і створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади;

виступають гарантом непорушності особистих прав громадян, дають їм впевненість у своїх силах, є опорою у їх можливому протистоянні х державою 3; С. 67.

Підґрунтям і ознаками громадянського суспільства, на думку Р.Павленка та С.Рябова, є ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю форм власності, відкритою комунікацією, структурованістю суспільства, багатопартійність, недирективовано сформована громадська думка і, найголовніше, вільна особистість з розвинутим почуттям громадянської і власної гідності.

Політична сутність концепції громадянського суспільства полягає у визнанні того що якісна структуризація суспільства (розрізнення верств за суттєвими ознаками їхнього буття) є засадою суспільно-політичної стабільності.

2.2 Поняття та ознаки правової держави

Розкриваючи питання “ громадянське суспільство ” необхідно звернути увагу і на таке поняття як “правова держава ”.

У громадянському суспільстві повинна усувати правова держава, тобто така, в якій лише юридичними засобами забезпечується зверність права, реальне здійснення, гарантування, охорона, захист і поновлення порушених прав і свобод людини і громадянина, взаємна відповідальність держави і особи, контроль і нагляд за створенням і застосуванням юридичних законів.

До основних ознак правової держави слід віднести такі:

Вона сприймається як об'єднаність, солідарність і порелятивність всіх людей;

У ній панує право як загальна міра свободи, рівності і справедливості в суспільстві, що й визначає зміст чинних законів, інших нормативних та індивідуальних правових актів;

Вичерпне врегулювання правового статусу людини і громадянина та забезпечення його ефективної реалізації;

Розвинута система чинного законодавства;

Взаємна відповідальність особи й державам, її органів і посадових осіб;

Провідна роль суду в розв'язанні спірних питань і конфліктних ситуацій;

Ефективна діяльність інших правоохоронних органів у забезпеченні законності і правопорядку;

Високий рівень правосвідомості та правової культури громадян, професіоналізму працівників правоохоронних органів і т. ін.

Концепція правової держави має довгу і повчальну історію. Ще в давні часи почався пошук справедливості, принципів, форм і конструкцій взаємозв'язку, взаємодії та взаємодоповнення влади і права. Погляди на державу і право, на його місце і роль у суспільстві поступово привели до ідеї розумності і справедливості такої форми політичної влади, за якої життя людей регулюється правом, яке за підтримки державної влади стає самостійною владною силою. Держава, її державні структури та посадові особи з допомогою права упорядковуються процедурно. Діяльність державного апарату чітко регламентується правом; навіть структури, від яких залежить прийняття тих чи інших законів, не мають права самочинно без певних процедур змінювати закони.

Таке розуміння держави, як організації на основі права публічної влади, і є основною ідеєю правової держави. Такі ідеї вже в античний період розвитку державності висловлювалися філософами та юристами. Теоретично в концепцію правової держави ці ідеї було оформлено значно пізніше - під час боротьби проти феодального свавілля, а також на початку і розвитку буржуазних революцій та утвердження нового ладу.

Отже, ідеї панування права в суспільстві, пов'язаності держави, її органів та посадових осіб з правом, виникли за античних часів, розвивались та доповнювались вченнями про демократію, республіканську форму правління, конституціоналізм, права і свободи людини, народний суверенітет, панування права і закону та рівноправність усіх них, поділ влади і незалежність суду.

Як результат об'єднання цих ідей у певну конструкцію було сформульовано теорію правової держави.

Виходячи з цього можна сказати, що громадянин в правовій державі захищений законом.

Що стосується поняття “громадянин ”, то громадянин - це індивід, який перебуває у постійному юридичному зв'язку із конкретною державою, що знаходить своє вираження у відповідному громадянстві. Громадянин має правоздатність, наділений правами, свободами, на нього покладаються певні обов'язки. За своїм правовим становищем громадянин конкретної держави відрізняється від інших громадян та осіб без громадянства, які перебувають на території цієї держави. Зокрема, лише громадянам держави належать політичні права та свободи цієї держави.

“Громадянами України є:

усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991р.) постійно проживали на території України;

особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, мовних та інших ознак, які на час набрання чинності Законом України “Про громадянство України (13 листопада 1991р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

особи, які прибули в Україну на постійне місце проживання після 13 листопада 1991 року, і яким у паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис “ громадянин України”, а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України” 2; ст. 3

Тільки в громадянському суспільстві і тільки громадяни тієї державам, громадянами якої вони є, мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському і місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Громадяни мають рівні конституційні права та обов'язки і є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Дійсно, в громадянському суспільстві права жінки та чоловіка рівні, вони забезпечуються наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності; у здобутті освіти і професійній підготовці,у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров'я жінок; встановлення пенсійних пільг; створення умов, які дають можливість жінкам поєднувати працю з материнством; правовим захистом і матеріальною та моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям.

Як говорить Конституція України - Основний Закон держави - щодо громадянства, так як ми живемо в умовах становлення громадянського суспільства в нашій державі, що: “Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами ” 1; ст. 25.

Якщо суспільство є громадянським, демократичним, у ньому панує право, то тільки громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Отже, із вище сказаного можна визначити громадянське суспільство як спільність вільних, рівноправних і високоморальних людей, які беруть активну участь у політичному житті й формуванні державної політики, вільні у виборі світогляду та політичних переконань.

2.3 Співвідношення громадянського суспільства і правової держави

У різних країнах основи правової державності складалися по різному, але загальним у цих процесах було одне - рух до свободи, свідоме прагнення уникнути тоталітарного режиму, зобов'язати державу поважати права громадян. Юридично це означає визнання свободи людини і суспільства від необмеженого втручання держави в їх справи, зобов'язання держави в усій своїй діяльності дотримуватися закону, демократичність функціонування державних органів, визнання і забезпечення незалежності суду. По суті це підсумок світового досвіду розвитку цивілізації, на який слід зважати і використовувати його в процесі формування правової державності в Україні.

Правова держава - це новий етап розвитку державності. Її неможна проголосити - вона повинна скластися як результат реформи економічних, політичних, державних і правових інститутів, реальної зміни характеру взаємовідносин між суспільством, державою і особистістю. Взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства на сучасному етапі характеризуються тим, що:

у громадянському суспільстві саме суспільство виступає як основа і зміст держави; остання є формою його організації;

громадянське суспільство виникає на тому ступені розвитку, коли його громадяни і держава виступають як вільні та рівноправні партнери;

право формується громадянським суспільством, а правова держава лише закріплює його законами, гарантує і захищає від порушень з боку будь-яких суб'єктів;

взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства здійснюються на основі права, що є рівним і справедливим масштабом свободи, а не засобом нав'язування державної волі;

суспільство - це найбільш загальне поняття, а правова держава і громадянське суспільство - це форми його існування і розвитку. При цьому кожний з них виступає як відносне явище.

Держава, здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві: підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству; забезпечує рівні можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості, гуманізму і милосердя; не втручається в особисте життя людини і громадянина; регулює соціальні відносини в межах чинної конституції, законів та інших нормативно-правових актів.

Між державою та суспільством повинна бути певна дистанція - такий собі кордон демократії, перетинання якого веде до одержавлення суспільства. Що з позиції демократії та гуманізму неприпустимо. У межах такого кордону держава є суттєво необхідною громадянському суспільству, яке без неї не зможе не тільки розвиватись, а й існувати.

Загальновідомий німецький філософ, видатний політик Г.Гегель вважав державу чимось зовнішнім стосовно громадянського суспільства і пояснював їхній органічний взаємозв'язок надзвичайно просто. Громадянське суспільство, підкреслював він, являє собою поєднання відмінних одна від одної осіб, які його утворюють. Але за внутрішньою природою дії внутрішніх, характерних для нього сил, громадянське суспільство характеризується домінуванням роз'єднання, а тому, щоб зв'язати, перебороти це роз'єднання, і необхідна держава як загальний зв'язок.

Вразливість позиції Гегеля полягає не в тому, що він у такий спосіб підкреслював об'єктивну необхідність держави для громадянського суспільства, а в тому, що держава з одного з важливих засобів його формування і розвитку в уяві філософа перетворилась на абсолютну мету, на одну з незаперечних основ світового порядку.

Громадянське суспільство, на думку Гегеля, характеризується трьома основними моментами:

системою потреб;

відправленням правосуддя;

діяльністю поліції та корпорації 4; С.247.

У такій конструкції відчувається змішування функцій громадянського суспільства і держави, що привело Гегеля до їх ототожнення.

Отже, Гегель у питаннях свободи й недоторканості особи стояв на позиціях формальної рівності всіх суб'єктів громадянського суспільства. Держава і право є засобом визначення і забезпечення формальної рівності людини і громадянина. Увесь новітній час, починаючи від Реформації, Гегель присвятив німецькій нації, вважаючи, що США і Росія ще не проявили себе у всесвітній історії.

Що ж до нинішньої України, то формування в ній громадянського суспільства є завданням вельми тяжким і довготривалим. Протягом значного часу Україна перебуває у глибокому кризовому стані. Початкова орієнтація на політику “шокової терапії ”, лібералізації цін, форсування ринкових відносин, заміна рубля купоном, пропаганда і фактичне здійснення ідеї невтручання держави у господарську діяльність призвели до обвального падіння товарного виробництва і розкрадання державних ресурсів, вибухового зростання цін та емісії, розвалу грошово-кредитної системи, формування мафіозно-спекулятивної структури з бурхливими темпами особистого збагачення.

Сучасне розуміння співвідношення правової держави та громадянського суспільства пов'язане з усвідомленням аксіології їхнього взаємозв'язку.

Відповідно, громадянське суспільство і правова держава можуть співвідноситись як необхідні одна одній та взаємодоповнювальні системи. Правова держава підпорядковує свою діяльність громадянському суспільстві і конкретній людині, відповідає перед ними за свою діяльність.

Формування в Україні громадянського суспільства і правової держави є нагальною потребою.

3. Основні напрямки формування громадянського суспільства і правової держави в Україні

Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Правова держава нині розглядається як держава, в якій виключно юридичними засобами забезпечується зверхність права, реальне здійснення, охорона, захист і поновлення юридичних прав громадян, взаємна відповідальність держави та особи, контроль і нагляд за створенням і застосуванням юридичних законів [8; С.178].

До основних напрямків формування правової держави в Україні слід віднести:

необхідність зв'язати правом діяльність держави та її органів;

формування правового механізму, з допомогою якого можна було б подолати відчуження людини і громадянина від засобів виробництва, власності, від безпосередньої та представницької форм демократії;

чітку роботу законодавчої влади на основі Конституції України та конституційних законів;

створення системи незалежних загальних і господарських судів та інших ланок судової системи України;

формування у людей (народу України) нового правового мислення, високого рівня правової культури, знань про життєво необхідні закони та вміння використовувати ці закони у повсякденному житті.

Дуже важливо визначити принципові заходи формування громадянського суспільства в Україні. Теоретичною базою з'ясування цього питання є положення Основного Закону України, не дивлячись на відсутність в його тексті самого терміну «громадянське суспільство». В Україні сьогодні відбувається поступовий процес становлення громадянського суспільства, який ще дуже далекий від завершення. Необхідно зазначити, що в деякій мірі громадянське суспільство існувало у нашій державі і за радянських часів, але у тоталітарному суспільстві сфера приватного життя людей підпорядковувалась державі, скорочувалась до масштабів «кухонного» вільнодумства.

В Україні сформовані органи влади різного рівня, але громадянське суспільство характеризує не лише наявність «владної піраміди», але й ефективність їх функціонування, чого на практиці у нашій державі не спостерігається. Чисельні міністерства, відомства, комітети, підкомітети, комісії і т. д. поки що демонструють неспроможність вивести країну із системної кризи, а тому зрозумілим є динамічний процес відчуження громадян від держави, влади і політики. За висновками вітчизняних політологів та соціологів, Україна є лідером серед постсоціалістичних європейських держав за рівнем недовіри населення владним структурам.

Для громадянського суспільства характерна система представництва інтересів різних груп населення у вигляді об'єднань громадян. В умовах громадянського суспільства партії виражають інтереси та формулюють політичні пріоритети певних соціальних груп. На сьогодні політичні партії не достатньо сприяють належному встановленню каналів зв'язку між державою і громадянами. Чимало партій - особливо під час виборчих кампаній - намагаються показати себе представниками інтересів не певних соціальних груп, а усього народу, що є популістичним недалекоглядним кроком.

Нерозвиненість громадянського суспільства в Україні простежується у загрозливо низькому рівні залученості громадян до організованої громадсько-політичної діяльності і дуже низькому рівні політичної ефективності (оцінка суб'єктом своєї змоги впливати на політичні події та рішення), що пов'язано із слабким розвитком правової системи у державі і правової свідомості у людей.

Основою кожного громадянського суспільства є, поза сумнівом, приватна власність, яка може існувати і розвиватись в різних формах. Упродовж століть видатні філософи та громадські діячі відзначали велику користь власності як фундаменту, основи суспільства. Ще в середині XIX ст. М. І .Костомаров писав у своїй праці «Дві руські народності», що в Україні кожен хлібороб є самостійним власником свого добра, яке дає йому необхідні переваги в суспільному житті. Російський просвітитель І. П. Пнін на початку того ж століття зазначав, що тільки власність громадянина є душею громадянського співжиття та безпеки особистості. Що ж до знаного російського філософа В.С.Соловйова, то він узагалі підкреслював, що згідно з загальноприйнятим філософським визначенням, власність - це не що інше, як ідеальне продовження особистості в речах чи її перенесення на речі.

Наявна теоретична спадщина та деякі наукові розробки дозволяють сформулювати основні риси формування громадянського суспільства:

забезпечення свободи та ініціативності людини, що спрямовані на задоволення її розумних потреб і не шкодять загальним інтересам;

такий розвиток суспільних відносин, за якого Людина розглядається як мета, а не засіб;

ліквідація відчуженості людини від соціально-економічних структур і політичних інститутів та реальне забезпечення здійснення принципу рівності для всіх можливостей;

забезпечення прав та свобод людини і громадянина державою, її органами та соціальними структурами громадянського суспільства;

багатоманітність різних форм власності, серед яких приватна власність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької діяльності;

здійснення справедливого твердження, що лише у власності особа виступає як розум і тільки володіючи власністю людина може бути справді вільною та ініціативною в усіх її починаннях;

реалізація багатоманітності духовного життя суспільства, в основі якого - визнання гуманістичних і демократичних за своєю сутністю загальнолюдських цінностей;

наявність «середнього классу» як соціальної бази громадянського суспільства;

відсутність жорстокої регламентації з боку держави приватного життя членів суспільства;

існування розвиненої соціальної структури, яка гарантує задоволення інтересів різних груп і верств населення;

активна участь у суспільному житті недержавних самоврядних спільностей людей (сімей, корпорацій, громадських організацій, трудових колективів, етнічних, конфесійних та інших об'єднань громадян);

визнання і матеріалізація ідей зверхності права, особливістю якого має бути поділ права на публічне і приватне, основними ознаками останнього є орієнтація на людину-власника;

рівний правовий статус у цивільних відносних, поєднання інтересів державних, громадських структур і громадянина;

детальне регулювання різноманітних видів відносин у сфері підприємництва, ринкового господарювання;

розвиток орієнтованих на регулювання підприємницької діяльності нових галузей права (комерційного, вексельного, банківського) тощо.

Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідною є реструктуризація українського суспільства. До тенденцій трансформації соціальної структури нашої держави можна віднести фактичну відсутність середнього класу й значного поступу в його формуванні, люмпенізацію численних верств населення, появу нових власників, поляризацію багатства і бідності, збереження старою номенклатурою своїх позицій. Понад 85 відсотків населення України займають положення нижче середнього класу й існує в умовах крайньої невизначеності та невпевненості. Через несформованість середнього класу, розшарування суспільства на багатих і бідних переважає принцип сили, а не принцип права, хоча повсюдно декларується намір побудови правової держави.

Чинниками формування в Україні громадянського суспільства є вільні та альтернативні політичні вибори, референдуми, незалежні (насамперед, від органів влади) засоби масової інформації, розвиток місцевого самоврядування, політичні партії, здатні репрезентувати групові інтереси, наявність ринкових відносин і економічного плюралізму.

Отже, підсумовуючи, можна констатувати, що ті елементи громадянського суспільства, які існують на Заході, можуть проявитися в Україні при кардинальному зрушенні в економіці, політичній структуризації українського суспільства, незаангажованості українських мас-медіа. Формування громадянського суспільства є необхідною умовою переходу до ринку і правової державності.

Висновки

Отже, розкриваючи тему громадянського суспільства можна зробити висновки, що в громадянському суспільстві люди повинні бути рівноправні, вільні, незалежні. Держава кожному громадянинові повинна надавати можливості бути власником, користуватись свободою у виборі заняття трудовою діяльністю (в межах, дозволених законом), а також надійним соціальним захистом, брати активну участь у політичному житті, а також в інших сферах життєдіяльності людини.

Розвиток громадянського суспільства як сфери деетатизованого приватного і диференційованого життя людей є важливим напрямком демократичної модернізації суспільства, умовою соціальної стабільності та національної безпеки. Суттєвими ознаками такого розвитку є встановлення відкритого суспільства, роздержавлення приватного життя громадян, відокремлення його від казарменого офіціозу державної бюрократії, цінування багатоманітності форм його вияву.

Наріжним каменем ліберальної ідеології громадянського суспільства є визнання того, що держава існує перш за все для того, щоб захищати особисту свободу і власність, здобуту власною ж працею людей; вона повинна діяти тільки у чітко окреслених межах, вихід за які може призвести до громадянської непокори. Характер взаємодії держави і громадянського суспільства значною мірою визначає стан суспільної стабільності і безпеки. Громадянське суспільство потребує існування правової держави як своєї передумови. Разом з тим, тільки розвинуте, стабільне громадянське суспільство уможливлює утворення правової держави, є основою стабільного демократичного політичного режиму й авторитетної влади.

Громадянське суспільство і правова держава - це два різні поняття, які, однак нерозривно зв'язані між собою, адже громадянське суспільство може існувати тільки в правовій державі, а правова держава не може бути і розвиватися без громадянського суспільства.

Спираючись на норми, закріплені в Конституції України, можна підкреслити, що Україна є правовою державою. Але чи можна говорити про те, що в країні існує правова держава, якщо не забезпечено гарантій реалізації прав і свобод людини та громадянина, не реалізуються принципи взаємної відповідальності держави та особи, можливості особи робити все, що прямо не заборонено законом, а державних та самоврядних органів та посадових осіб - тільки те, що передбачається їхньою компетенцією? Слід також констатувати, що в Україні не в повному обсязі вирішено питання боротьби з правопорушеннями, зміцнення законності, правопорядку і дисципліни.

Ці та деякі інші проблеми дають нам право говорити про необхідність формування правової держави та громадянського суспільства в нашій державі.

Список використаної літератури

1. Конституція України; Київ, 1997р.

2. Закон України „Про громадянство України”; Київ, 18 січня 2001р. № 2235-ІІІ.

3. Вибори-98: партії і електорат у передвиборчий період; Львів, 1998р.

4. Гегель Г.В. „Философия права”; М: Мысль, 1999р.

5. Колодій А. Вибори-98 і становлення громадянського суспільства в Україні; Українські варіанти, 1998р., № 2.

6. Копейчиков В.Ф. „Загальна теорія держави і права”.

7. Копейчиков В.Ф. „Основи конституфійного права України”; Київ Юрінком Інтер, 2001р.

8. Копейчиков В.Ф. „Правознавство”.

9. Молдаван В.В., Мелащенко В.Ф. „Конституційне право.Опорні конспекти. Словник-довідник”; Київ „Юмана”, 1996р.

10. Павленко Р., Рябов С. „Динаміка громадянського суспільства в Україні”; Нова політика, 1996р., № 5.

11. Пастухов „Основи правознавства”.

12. Піча В.М., Хома Н.М. „Політологія”; Київ „Каравела”, 2001р.

13. Усенко І.Б. „Правознавство”; Київ „Ірпінь”, 1997р.

14. Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Петришина О.В. „Загальна теорія держави і права”; Харків „Право”, 2002р.

15. Шинкарук В.І. „Громадянське суспільство, демократія, ідеологія”; Розбудова держави, 1993р., № 5.