Поняття та характеристика суб’єктів господарського права

Поняття та характеристика суб'єктів господарського права

1. Характеристика норм господарського права

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі -- формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права.

Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко. Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмета не визначені через відсутність у даному законодавстві кодифікованого нормативного акта -- Господарського кодексу. Тому теоретично обґрунтовуються два визначення меж предмета господарського законодавства. Згідно з першим визначенням предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій всіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини. Це точка зору представників теорії господарського права. Згідно з нею господарське законодавство являє собою самостійну галузь -- систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації та здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва та обігу.

Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів (фінансового, адміністративного, трудового права тощо), які також регулюють народне господарство. У такому спеціальному значенні господарське законодавство кодифіковане лише частково, стосовно окремих видів господарських відносин: транспортних, господарсько-процесуальних.

Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не за предметом регулювання («господарські правовідносини»), а за «критерієм адресата» - за відношенням нормативних актів до народного господарства, адресуванням їх цьому об'єктові (а не господарюючим суб'єктам майнових відносин).

Згідно з цим визначенням господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські, правовідносини у народному господарстві. Таке визначення терміну «господарське законодавство» узагальнює адресоване економіці цивільне (насправді господарське), трудове, фінансове, земельне, екологічне та інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка «суперсистема» законодавства («безмежний нормативний масив»). Прихильники цієї теорії називають господарське законодавство не галуззю, а «нормативним масивом» -- терміном, змістовно-понятійні межі якого з'ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти, які так чи інакше стосуються народного господарства. З урахуванням того, що і суто господарсько-правових актів у нас дуже багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна.

Ознаки та особливості господарського законодавства, однією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права.

Як приклад можна навести Закон України «Про підприємства в Україні». Це акт господарського законодавства, який містить норми господарського або цивільного, адміністративного, фінансового, трудового та інших галузей права.

Комплексними є й інші (кодифіковані) акти господарського законодавства, наприклад, транспортні статути та кодекси.

2. Правила біржової торгівлі

Біржова торгівля є сьогодні однією з головних форм оптової торгівлі, про що свідчать обсяги біржових доручень і номенклатура реалізованих біржових цінностей. Сьогодні близько ЗО % усього світового товарообігу припадає на біржові операції, що у вартісному вираженні становить близько 3,5 -- 4 трлн. доларів США. Тільки на Лондонській біржі металів щорічно укладається приблизно 14 млн. контрактів. В 1990 році загальний обсяг угод на цій біржі склав 600 млрд. доларів США [1, с. 33]. Ще на початку XX століття О. Штиллих писав, що ніякий ринок не може зрівнятися з біржею за своїми оборотами. Попит та пропозиція цілої країни зібрані тут на просторі декількох квадратних метрів. Тисячі укладених угод ліквідуються тут у плині однієї -- двох годин. У хвилини приймаються рішення щодо мільйонів [2, с 25].На жаль, в Україні біржова торгівля дотепер не одержала достатнього поширення. Так, наприклад, за даними Донецького обласного управління статистики частка біржової торгівлі в загальному обороті оптових підприємств Донецької області залишається невисокою. Обсяг продажу товарів і послуг через біржі Донецької області в 2004 році склав усього 0,6% від загального обороту оптових підприємств області [3]. Такий стан пояснюється тим, що біржовий ринок України перебуває в стадії становлення й вимагає впровадження в практику біржової торгівлі сучасних форм організації процесу торгівлі, розвитку ф'ючерсної біржової торгівлі й ін. При цьому важливе значення має правова основа біржової торгівлі, від стану якої багато в чому залежить розвиток цієї форми оптової торгівлі. У науковій літературі й законодавстві мають місце різні підходи щодо визначення поняття «біржова торгівля». Так, згідно Положення про реєстрації фондових бірж і торгівельних інформаційних систем і регулювання їхньої діяльності (затв. рішенням ДКЦПФР від 11 листопада 1997 р. № 46) біржова торгівля -- це організоване укладання цивільно-правових угод, які ведуть до зміни права власності на цінні папери з обов'язковою наявністю в організатора торгівлі єдиного торгівельного залу й правил торгівлі для осіб, які мають виключне право на укладання цих угод за свій рахунок для іншої особи. Енциклопедичний довідник «Фінансові послуги в Україні» містить наступне поняття: «біржова торгівля -- укладання цивільно-правових угод, що регламентується правилами й положеннями біржі» [1, с 46]. Пропонується також розглядати біржову торгівлю як «публічну систему здійснення, реєстрації й оформлення угод» [4, с 42]. Звертає на себе увагу та обставина, що в різних нормативно-правових актах національного законодавства використовується термін «біржова торгівля». У той же час Закон як спеціальний нормативно-правовий акт не містить визначення біржової торгівлі, використовуючи при цьому в ряді статей термін «біржова торгівля» (ст. ст. З, 4, 13, 17). Аналогічний підхід використаний й у ГК України (ст. ст. 280, 281). У той же час параграф 4 розділ ЗО ГК України має назву «біржова торгівля». Це вказує на необхідність конкретизації цього поняття, для чого може бути корисний досвід інших країн. Як показує порівняльний аналіз, в одних випадках назва спеціального нормативно-правового акту містить вказівку тільки на товарні біржі (Молдова, Азербайджан, Казахстан й ін.), а в інших випадках -- назва містить пряму вказівку, як на біржу, так і на біржову торгівлю (США, Росія й ін.). Це означає, що в законодавстві інших країн поняття «товарна біржа» й «біржова торгівля» розглядаються як спільно, так і окремо. Так, наприклад, ст. 1 Закону Російської Федерації «Про товарні біржі й біржову торгівлю» передбачає, що на сьогоднішній день законом регулюються відносини, пов'язані з діяльністю товарних бірж (їхніх філій й інших відособлених підрозділів) і біржовою торгівлею. Таким чином, з урахуванням положень національного законодавства й досвіду інших країн, можна зробити висновок, що при визначенні біржової торгівлі як предмета правового регулювання доцільно враховувати як взаємозв'язок, так і розбіжності між поняттями «товарна біржа», «діяльність товарної біржі» й «біржова торгівля». При цьому біржова торгівля, становлячи основу діяльності товарної біржі, носить публічний характер й як предмет правового регулювання являє собою відносини, що виникають між товарною біржею як організатором торгівлі й учасниками торгівлі, а також безпосередньо між учасниками торгівлі із приводу укладання біржових угод, що ведуть до зміни права власності на біржові товари. Характер цих відносин вимагає уточнення деяких особливостей біржової торгівлі як форми оптової торгівлі. Біржова торгівля виникла внаслідок удосконалення взаємин виробництва й торгівлі й бере свій початок від назви організації, що здійснює цю торгівлю -- біржі. Виникла біржова торгівля зі звичайного локального (місцевого) ринку й ярмарку, у результаті чого увібрала в себе риси як ринкової, так й базарної торгівлі. Тому для характеристики біржової торгівлі важливо розуміти існуючі відмінності в організації торгівлі на біржі, ринку і базарі. Порівнюючи зазначені фори торгівлі, І.В. Рожкова дає наступну характеристику: На ринку торгівля проводиться регулярно (кожного дня); її основою є публічне проведення торгів й відсутність обмежень для товарів, які є об'єктом купівлі-продажу; товар обов'язково присутній при проведенні торгів; зазвичай торгівля ведеться невеликими партіями й, після операцій купівлі-продажу товар відразу ж передається з рук в руки, що виключає необхідність оформлення спеціальних документів, які підтверджують зміну власника; ціна на товар встановлюється на основі попиту й пропозиції; покупець товару, як правило, є його споживачем; локальні ринки обслуговують в основному невеликі території. Основними рисами ярмарку є: його епізодичний характер (ярмарок зазвичай проводяться один раз на рік); ведення торгівлі у формі публічного торгу; торгівля специфічними товарами за зразками, описом, каталогами (причому товар, як правило, відсутній). В зв'язку з продажем товару великими партіями з відстрочкою передачі його покупцю необхідна спеціальна документація, яка засвідчує передачу права власності на товар (договори, контракти), особливі норми й правила проведення торгів й органи, які регулюють й вирішують суперечки. В цьому випадку ціна на товар встановлюється в результаті попиту й пропозиції, покупцем на ярмарку замість кінцевого споживача виступає перекупщик (посередник). Ярмарки обслуговують великі території й є стимулом розвитку міжнародного торгового обороту [5, с 7]. Біржова торгівля організується торгівцями для полегшення самого процесу торгівлі, для вироблення її більш ефективного механізму, а надалі для захисту (хеджування) інтересів як продавців, так і покупців від неблагосприятливих коливань цін. Саме тому О. Штиллих указує на велике значення біржі раніше всього в тому, що вона надзвичайно полегшує торгівлю. Мінімум витрат досягається максимум ефекту. Тут попит та пропозиція великих областей прагнуть зрівноважити один одного з найменшою витратою праці й витрат [2, с 15]. Як наслідок, біржова торгівля на відміну від будь-яких інших форм торгівлі здобуває певні відмінні риси, що відображають її специфіку. Узагальнюючи різні точки зору, висловлені в науковій літературі, до таких рис біржової торгівлі можна віднести:

-- концентрація в місцях економічної активності, у потужних виробничих й фінансових світових центрах, столицях, портах і т.п.;-- проводиться великими партіями товарів або значними за обсягами фінансовими інструментами;-- реалізуються реальні активи з негайною поставкою або поставкою в майбутньому;-- проводиться регулярно, концентруючи попит та пропозицію в часі й просторі;-- характеризується гласністю, прозорістю діяльності, доступністю інформації для широкого кола учасників ринків;

-- має організаційну, економічну й правову основу;-- застосовуються стандарти по кількісних й якісних параметрах біржових товарів;-- ведеться біржовими посередниками, брокерами й дилерами, сама біржа угод не укладає;

-- організатором торгівлі є біржа, що приймає власні правила біржової торгівлі й стежить за їхнім дотриманням;

-- активно використовує методи електронного трейдинга;-- характеризується вільним ціноутворенням, тобто ціни формуються у відповідності до попиту й пропозиції, в умовах конкуренції й змінюються з обліком кон'юнктури ринку;

-- припускає відсутність прямого державного впливу на процес біржових торгів;-- здійснюється при наявності відповідних вимог до умов поставки проданих товарів. З урахуванням вищевикладеного слід уточнити кілька важливих моментів. Біржова торгівля - це завжди тільки купівля-продаж відповідних біржових цінностей, які належать або до групи капіталів, або до групи товарів. О. Штиллих звертав увагу на те. що різниця між біржею й ринком полягає, перш за все в тому, що на останньому, незалежно від відмінності в людях, торгують індивідуально певними цінностями, на біржі навпаки --родовими, з яких одна по рівнозначності може замінити іншу. Звідси треба зробити висновок, що всі товари на біржі - можуть бути замінні. Замінність товарів, що обертаються на біржі, приводить до надзвичайно важливого наслідку -- товари що обертаються, тобто продані або куповані на біржі, тут відсутні. Ця важлива обставина створює величезну перевагу для біржової торгівлі [2, с 23]. Біржова торгівля має певний ступінь деперсоніфікації. Розглядаючи цю особливість, Н. Шеленкова вказує на два моменти. По-перше, укладання біржових угод здійснюється через біржових посередників. При цьому сторони по біржовій угоді в більшості випадків виступають не від свого імені й за свій рахунок, а на основі відповідного договору біржового посередництва. По-друге, у випадку створення на біржі клірингової системи як контрагент про біржову угоду для кожного покупця й продавця виступає клірингова палата (кліринговий банк) [4, с 42]. Біржова торгівля із самого свого зародження - це організована торгівля, що проводиться через організаційно оформлений регулярний ринок, на якому здійснюється оптова торгівля товарами за стандартами і зразками. Це пояснюється наявністю трьох її характеристик:

-- наявність затверджених правил торгівлі, розрахунків і поставки активів;-- існування товарної біржі як організації, що організовує й регулює укладання біржових угод;

-- регулювання біржової торгівлі, як з боку держави, так і саморегулювання з боку біржі з одночасним залученням елементів регулювання й планування оптової торгівлі. На підставі вищевикладеного можна зробити наступний висновок: біржова торгівля -- організоване біржею укладання біржових угод у певний час і у певному місці, які ведуть до зміни права власності на біржові цінності, з обов'язковою наявністю в організатора торгівлі (біржі) торгівельного залу й правил торгівлі для осіб, які мають виключне право на укладання цих угод. До основних ознак біржової торгівлі необхідно віднести наступне: по-перше, предметна концентрація біржової торгівлі, яка припускає укладання біржових угод тільки з певними об'єктами (біржовий товар). Іншими словами, існують вимоги до кваліфікації товарів як біржові цінності, а також до допуску окремих біржових цінностей до біржової торгівлі на конкретній біржі. По-друге, територіальна концентрація біржової торгівлі, що фактично означає «здійснення операцій тільки в торгівельному залі біржі». По-третє, «професійна» концентрація біржового попиту та пропозиції як ознаки біржової торгівлі полягає в наявності законодавчих обмежень щодо можливості тих або інших осіб виступати учасниками біржової торгівлі, які мають право на укладання біржових угод. По-четверте, періодичність проведення біржових торгів. Мова йде про те, що біржові угоди можуть укладатися тільки під час проведення біржових торгів. Час проведення біржової сесії визначається Правилами біржової торгівлі. Біржова торгівля має дві основні форми -- ф'ючерсна біржова торгівля й біржова торгівля реальним товаром. Основним критерієм розподілу є характер угод, що укладаються у процесі біржової торгівлі. Якщо в першому випадку -- це термінові угоди (ф'ючерсні й опціонні), то в другому -- це угоди з реальним товаром. Основна мета ф'ючерсної торгівлі полягає в тому, щоб обійти курсовий ризик, у той час як для біржової торгівлі з реальним товаром такою метою є купівля-продаж відповідного товару. В Україні в цей час біржова торгівля реальним товаром носить домінуючий характер, що є характерним для країн, що розвиваються, у тому числі й країн СНД. Для економічно розвинених країн основною формою біржової торгівлі є ф'ючерсна торгівля. З огляду на світові тенденції, сьогодні приймається ряд заходів економічного й правового характеру для розвитку ф'ючерсної біржової торгівлі. Зокрема, створена Українська ф'ючерсна біржа, підготовлена Концепція розвитку ф'ючерсної торгівлі в Україні й т.д. Правова регламентація біржової торгівлі здійснюється спеціальними нормативно-правовими актами, які регулюють не окремі господарські зобов'язання учасників торгів, що виникають у ході укладання біржових угод, а організацію й проведення біржової торгівлі як єдиного процесу. Таким нормативно-правовим актом є Правила біржової торгівлі, затверджувані біржею. ГК України визначає Правила біржової торгівлі як основний документ, що регламентує здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі й вирішення пов'язаних із цим суперечок (ст. 281). Аналогічні положення знайшли свій відбиток й у нормах Закону. Відповідно до ГК України й Закону в Правилах біржової торгівлі повинні бути закріплені такі положення як:

-- час і місце проведення торгів;

-- склад учасників біржової торгівлі й сукупність вимог, які висуваються до них;-- порядок здійснення й реєстрації біржових контрактів;-- порядок визначення й розмір плати за користування послугами біржі;-- відповідальність учасників торгів і працівників біржі за невиконання правил біржової торгівлі;

-- інші положення, установлені органами управління. Правила біржової торгівлі є локальним нормативно-правовим актом і затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або органом ним уповноваженим. При розробці й затвердженні Правил біржової торгівлі на конкретній товарній біржі варто взяти до уваги Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією, які носять обов'язковий характер для такого виду торгівлі. Законодавчо біржам не заборонено затверджувати Правила біржової торгівлі й з окремих видів операцій (наприклад, Правила біржової форвардної торгівлі, Правила біржової ф'ючерсної торгівлі й ін.). Такий підхід деякою мірою дозволяє враховувати особливості, властивим різним видам біржових операцій. при правовому регулюванні біржової торгівлі на конкретних товарних біржах.

3. Суб'єкти зовнішньо-економічної діяльності

Відповідно до чинного законодавства України суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в нашій країні є:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають цивільну правоздатність і дієздатність відповідно до законів України і постійно мешкають на її території;- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і постійне місцезнаходження яких - на її території;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами відповідно до законів України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, іноземних суб'єктів господарської діяльності, що не є юридичними особами відповідно до законодавства України (філії, відділення і т. ін.), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України, в тому числі держава в особі її органів, органів місцевого самоврядування в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у господарській діяльності на території України. Чинне законодавство не дає вичерпного переліку можливих (дозволених) видів зовнішньоекономічної діяльності, здійснюваних її суб'єктами. З урахуванням основної вимоги - відсутність прямої або непрямої заборони на той чи інший вид діяльності - сьогодні більш-менш ефективно в Україні здійснюються:- експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;- навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі;- міжнародні фінансові операції та операції т цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської діяльності;- створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних і страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених її законом;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку суб'єктів господарської діяльності;

- аналогічна діяльність за межами України;

- організація і здійснення діяльності в сфері проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, здійснюваних на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- організація і здійснення оптової, консигнаційної і роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у випадках, передбачених законодавством України;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;- операції із придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;- роботи на контрактній основі фізичних осіб з України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;- робота іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі із суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами та інші не заборонені законодавством України види зовнішньоекономічної діяльності. Якщо ж іноземець прибув в Україну на певний строк для працевлаштування, то варто керуватися "Тимчасовим положенням про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні", затвердженим наказом міністра праці України № 27 від 5 травня 1993 р. Відповідно до цього положення праця іноземців може бути використана тільки при наявності дозволів на працевлаштування, якщо інше не встановлюють закони України або міжнародні договори. Такий дозвіл не потрібен для керівників спільних підприємств та іноземних суб'єктів господарської діяльності, що діють на території України, а також представникам іноземного морського (річкового) флоту та закордонних авіакомпаній, що обслуговують їх на території України.

Для співробітників представництв іноземних суб'єктів господарювання, офіційно зареєстрованих в Україні, Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції видається дозвіл на підставі оформлених належним чином службових карток співробітників представництв та посвідчення про реєстрацію представництва.

Крім заборони на втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів, у випадках, не передбачених чинним законодавством, аналізованих як обмеження права на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, встановлений цілий ряд інших гарантій останньої. Зокрема, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, що одержав від цієї діяльності у власність засоби, майно, майнові й немайнові права та інші результати, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними за власним бажанням. Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника в будь-якій платній і безплатній формі без його згоди забороняється, крім випадків, передбачених законодавством України.

Право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності виникає у фізичної особи з моменту придбання нею громадянської дієздатності, порядок, терміни та інші умови виникнення якої регулюються законодавством України, в першу чергу Цивільним кодексом. Фізичні особи, що мають постійне місце проживання на території України, мають відповідне право, якщо вони зареєстровані як підприємці відповідно до Закону України "Про підприємництво". Фізичні особи, що не мають такого права, набувають його, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законами держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх установчих документів із моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Список використаної літератури

1. http://readbookz.com/book/169/5233.html

2. http://www.vuzlib.net/gz_sh/19-4.htm

3. http://refsmarket.com.ua/viewfree.php?diplomID=8665

4. http://www.vuzlib.net/birz_d/7-7.htm

5. http://birzha.sumy.ua/content/view/113/45/