Поняття та види юридичних осіб

Поняття та види юридичних осіб

План

Вступ

1. Ознаки юридичної особи

2. Сутність юридичної особи

3. Порядок утворення юридичної особи

4. Цивільна правосуб'єктність юридичних осіб

5. Класифікація юридичних осіб

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Виникнення інституту юридичної особи обумовлюється тими ж причинами, що і виникнення та еволюція права: ускладненням соціальної організації суспільства, розвитком економічних відносин і, як наслідок, суспільної свідомості. Іншими словами, на певному етапі розвитку суспільства правове регулювання відносин тільки лише між фізичними особами як суб'єктами приватного права, виявилося недостатнім для обігу, що розвивався в економіці, і виникла необхідність в існуванні різноманітних організацій.

Конструкція юридичної особи формувалася протягом тривалого часу під впливом різних історичних умов. Її сутність намагалися пояснити різні теорії. Підходи іноземних науковців, розроблені переважно в ХІХ та на початку ХХ століття, були відображенням економічних відносин у відповідних країнах того часу. Вітчизняні концепції щодо сутності юридичних осіб формувалися в умовах командно-адміністративної економіки і стосувалися юридичних осіб державної форми власності.

У зв'язку із зміною економічної формації постає необхідність звернутися до переосмислення теоретичних положень щодо сутності юридичних осіб із метою найбільш ефективного застосування даного правового інституту у нових умовах.

Дана робота є спробою охарактеризувати сутність юридичної особи як суб'єкта цивільних правовідносин у сучасних умовах на ґрунті положень чинного законодавства.

Основу статті склали норми чинного законодавства, зокрема, положення Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року. Але при розгляді наукової проблеми юридичної особи, постає питання про носіїв властивостей юридичної особи, і вже виникає необхідність звернутись до теоретичних знань про юридичну особу.

Теорії юридичної особи можна поділити на дві великі групи:

1. Концепції, що заперечують існування деякого реального суб'єкта із властивостями юридичної особи;

2. Концепції, що визнають існування носія таких властивостей.

До першої групи теорій можна віднести концепцію Ф.Савіньї, яка стала однією з перших фундаментальних теорій юридичної особи - “теорії фікції “, відповідно до якої властивостями суб'єкта права (свідомістю, волею) у дійсності володіє тільки людина. Однак, законодавець у практичних цілях визнає за юридичними особами властивості людської особистості, уособлює їх. Таким чином, законодавець, застосовуючи юридичну фікцію, створює вигаданий суб'єкт права, що існує лише як абстрактне поняття[1]

До даної групи належить також теорія „персоніфікованої мети”, запропонована А. Бринцем. Вона є схожою із „теорією фікції” у тому, що заперечує існування реального суб'єкта, який має властивості юридичної особи і виконує функцію управління майном. У такому випадку -- юридична особа не є нічим іншим, ніж сама цією персоніфікованою метою[2].

Р. Ієрінг також вважав, що юридичної особи, як такої, у дійсності не існує. Вона є не більш, ніж юридичним курйозом. Оскільки право є системою захищених законом інтересів, то законодавець дає правовий захист окремим групам людей, дозволяючи їм виступати зовні як єдине ціле, що, однак, не означає створення нового суб'єкта права. У такий спосіб поєднувалася теза про фіктивність самої юридичної особи із визнанням реальності груп людей, що стоять за нею[3].

Друга група теорій юридичної особи виходить із тези про реальність існування юридичних осіб як дійсних, а не вигаданих утворень. При цьому основоположник „органічної теорії” О. Гірке уподібнював юридичну особу людській особистості, розуміючи її як деяку союзну особистість, соціальний організм, відмінний від суми людей, що беруть участь у союзі. Р. Салейль, що розробив „реалістичну теорію” юридичної особи[4], також заявляв про реальність існування юридичних осіб як особливих суб'єктів права, незвідних до суми індивідів, зумівши уникнути при цьому певної біологізації юридичних осіб, властивої поглядам О. Гірке.

А. Вейль, проводячи огляд теорій юридичної особи (звичайно іменованого у французькій літературі «моральною особою»), поділяє їх на три групи: теорії фікції, теорії реальності і теорії, що заперечують корисність і необхідність поняття моральної особи. А. Вейль відзначає, що у даний час можна говорити про занепад теорії фікції. До реалістичних теорій він ставиться більш прихильно, оскільки із цих теорій випливає, що автономні колективні утворення повинні визнаватися суб'єктами права і мати широку правоздатність. До третьої групи А. Вейль відносить теорію колективної власності, теорію цільового майна[5].

Ж. Карбоньє погоджується із реальністю юридичної особи, визнає реальність колективних інтересів, які можна здійснити і захистити тільки через визнання різних союзів людей, об'єднаних цими інтересами, суб'єктами права. „У силу інстинктивного антропоморфізму” зазначені колективні утворення уподібнюються індивідам, стають моральними особами. „У даний час, - пише Карбоньє, - існує право моральних осіб, яке перевищує по широті і багатству право осіб фізичних”[6].

Що ж таке юридична особа в сучасному вітчизняному законодавстві? Для відповіді треба звернутись до нормативних актів нашої держави.

1. Ознаки юридичної особи

Цивільний Кодекс не дає визначення поняття "юридична особа". Натомість, ст.80 ЦК, яка має назву "Поняття юридичної особи", містить вказівку на деякі характерні ознаки цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Таким чином, тут маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:

1) це організація, тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення;

2) вона повинна бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;

3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність), тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права та обов'язки від свого імені;

4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді.

Серед цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак юридичної особи -- таких як: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями.

Для аналізу поняття "юридична особа" повинні бути враховані також зазначені властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичну особу від інших соціальних утворень, зокрема різноманітних об'єднань, філій і представництв, які не є суб'єктами цивільного права.

Зупинімося на наведених ознаках детальніше.

1) Наявність певним чином організаційно і структурно оформленого соціального утворення -- організації.

Традиційно у цивілістичній літературі ця ознака юридичної особи іменувалася як вимога організаційної єдності1.

Організаційна єдність полягає у визначенні цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої структури, компетенції органів, порядку їх функціонування тощо.

Організаційна єдність закріпляється у статуті юридичної особи, її установчих документах або в акті органу влади про створення юридичної особи публічного права. Наприклад, наявність статуту є обов'язковою вимогою для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю (ст.ст.143, 151, 154 ЦК).

Крім того, стосовно окремих видів юридичних осіб закон передбачає обов'язкові правила щодо організації їх внутрішньої структури та порядку функціонування їх органів управління.

Наприклад, ст.97 ЦК встановлює, що управління товариством здійснюють органи останнього, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, зазначена норма містить загальні норми, які визначають обов'язковість організаційної єдності цього виду юридичних осіб, встановлюючи для них два рівні органів управління товариством. Перший -- це вищий орган управління і другий -- виконавчий.

Загальні збори учасників товариства є вищим органом управління ним незалежно від виду цього товариства.

Стаття 98 ЦК визначає компетенцію загальних зборів учасників товариства, вказуючи, що вони мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі й із тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу, а також визначає засади голосування в них учасників товариства.

Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду. Закон не містить винятків із цього правила. Це означає, що учасник товариства має право оскаржити будь-яке рішення, навіть те, яке не стосується безпосередньо його, але може порушувати майнові і немайнові права останнього як учасника товариства.

2) Майнова самостійність юридичної особи припускає наявність у юридичної особи майна, що виділене і враховується окремо від майна засновників цієї юридичної особи та від майна інших власників.

Для різних видів юридичних осіб їх майнова відокремленість має різні прояви. Так, майнова відокремленість державних підприємств проявляється через інститут права повного господарського відання. Згідно із Законом "Про власність" це право містить можливість володіння, користування і розпорядження державним майном на свій розсуд, дозволяє підприємству вчинення щодо закріпленого за ним майна будь-яких дій, які не суперечать закону і цілям діяльності підприємства.

Для державних установ як некомерційних організацій, що фінансуються з державного бюджету, правовий режим закріпленого за ними майна визначається вужчим правом оперативного управління.

Що стосується інших видів юридичних осіб (приватні підприємства, колективні підприємства, кооперативи, господарські товариства, господарські об'єднання тощо), то їх майнова відокремленість виражається у праві власності.

Водночас майно юридичної особи може не обмежуватись тільки майновими об'єктами, а полягати ще й у наявності зобов'язальних майнових прав. Крім цього, деякі юридичні особи не мають майна на праві власності, господарського відання або оперативного управління. Все їх майно може складатися з грошових внесків на банківських рахунках, а займані ними приміщення -- знаходитись у володінні на умовах договору оренди.

3) Важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї цивільної правоздатності і дієздатності (правосуб'єктності) або здатності брати участь у цивільному обігу від свого імені.

Юридична особа від власного імені самостійно розпоряджається своїм майном, набуває цивільних прав та обов'язків (зокрема укладає договори, вступає у зобов'язання) і здійснює їх. Така діяльність від власного імені у цивільному обігу слугує зовнішнім вираженням самостійності правосуб'єктності юридичної особи.

Забезпеченню індивідуалізації юридичної особи, можливості її участі у цивільному обігу слугує найменування юридичної особи, яке дозволяє відразу визначити основні ознаки організації -- є вона підприємницькою, комерційною або непідприємницькою, на яких засадах грунтується її відповідальність перед контрагентами за договорами тощо.

Відповідно до правил, встановлених у ст.90 ЦК, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму.

Крім того, найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності, а юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування, яке може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом. Фірмове найменування як засіб індивідуалізації його власника є об'єктом виключного права і може бути використане лише за згодою його носія.

Юридична особа може мати, крім повного, скорочене найменування.

Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

4) Результатом майнової відокремленості юридичної особи та її участі від свого Імені у цивільному обігу є визнання за нею здатності відповідати за взятими на себе зобов'язаннями.

Зокрема ст.96 ЦК закріплює загальний принцип, відповідно до якого юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Зазначена відповідальність застосовується незалежно від того, до яких видів і фондів належить це майно: є воно основними чи оборотними фондами. Не залежить це і від того, рухоме воно чи нерухоме, виражене у цінних паперах чи у грошових коштах тощо.

Положення щодо самостійної відповідальності юридичної особи, а також окремі її обмеження містяться й у гл.8 ЦК, присвяченій визначенню правового становища окремих видів підприємницьких товариств.

Слід зазначити, що застосування принципу самостійної (відокремленої) майнової відповідальності юридичної особи має у деяких випадках особливості.

Зокрема, він не поширюється на правовідносини, які виникли між засновниками та іншими особами до державної реєстрації товариства.

Відповідно до ст.96 ЦК відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації, але у процесі створення товариства, несуть його засновники.

Якщо після державної реєстрації юридичної особи дії засновників, які мали місце до реєстрації, схвалені у відповідному порядку юридичною особою, то вона буде нести самостійну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли з цих дій. Схвалення має бути оформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який має такі повноваження. Якщо рішення про схвалення дій засновників прийняте або затверджене органом, який не має відповідних повноважень, його не можна вважати таким, що має правову силу.

Відповідальність юридичної особи публічного права (наприклад, установи), що фінансується державою, обмежується коштами, які знаходяться у її оперативному управлінні. За умови нестачі останніх до субсидіарної відповідальності притягується власник установи (п.3 ст.39 Закону "Про власність").

5) Завершує характеристику юридичної особи така ознака, як здатність її бути позивачем або відповідачем у суді.

Цю ознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядаючи її як більш загальну властивість -- можливість бути самостійним учасником цивільного обігу'.

Однак слушним видається трактувати її як самостійну ознаку, окремий прояв правосуб'єктності юридичної особи, оскільки у цьому разі йдеться не тільки про реалізацію, а й про порядок захисту цивільних прав останньої. Власне, така позиція відображена і У ст.80 ЦК.

Розглянуті ознаки тісно пов'язані між собою. Наявність відокремленого майна -- матеріальна основа господарської самостійності і самостійної відповідальності юридичної особи; остання без матеріальної бази неможлива. У той же час самостійна відповідальність -- необхідна передумова реалізації юридичною особою наданої їй можливості від свого імені набувати майнових прав і обов'язків. Адже без такої відповідальності ці права і обов'язки не мали б практичного значення: саме у самостійній відповідальності полягає практичне значення взяття І виконання обов'язків від свого імені. Без самостійної майнової відповідальності майнова відокремленість мала б однобічний характер і не була б достатньо повною. Так само організаційна єдність не може розглядатися поза контекстом змісту установчих документів та їх значення для реєстрації, а відтак -- конституювання юридичної особи.

У цивілістичній літературі час від часу постає питання щодо того, яка з цих ознак є головною у правовій характеристиці юридичної особи. Деякі науковці такою ознакою називають можливість участі юридичної особи у цивільних правовідносинах від свого імені1, Інші -- вважають, що нею є наявність відокремленого майна2, треті -- вказують як на визначальну ознаку на самостійну майнову відповідальність юридичної особи'.

Однак слід визнати, що ці суперечки мають головним чином теоретичну спрямованість, оскільки з погляду практичного усі ознаки юридичної особи є однаково важливими. Цю точку зору поділяє й сучасна українська цивілістика.

Інша справа, що при законодавчому визначенні юридичної особи головне значення надавалося організаційній єдності соціального утворення. Зокрема, як юридична особа розглядалася саме організація як така (або відповідний трудовий колектив), безвідносно навіть до її майнової відокремленості. Тобто, законодавець вольовим шляхом визнає юридичною особою те соціальне утворення, щодо якого вважає це за необхідне.

Слід зазначити, що такий підхід (вольове визначення того, що є юридичною особою) має місце і нині, хоча й полягає у дещо інших проявах. Наприклад, у такого виду юридичних осіб, як товариства з повною відповідальністю, з усіх ознак юридичної особи яскраво виражені лише дві: участь у цивільному обігу від свого імені і участь у розгляді судових спорів як позивач і відповідач. Фактично законодавець, виходячи з міркувань доцільності, вольовим шляхом поширив на договірне об'єднання фізичних осіб положення про осіб юридичних.

Такий підхід свідчить, що наявність або відсутність сукупності ознак юридичної особи не завжди є вирішальним чинником при визначенні можливості кваліфікації соціального утворення як юридичної особи.

Тому для того, щоб встановити причини і наслідки порушення загальних вимог до соціального утворення, яке може вважатися юридичною особою, необхідно встановити сутність правової природи цієї категорії.

2. Сутність юридичної особи

Тривалий час сутність юридичної особи у радянській цивілістиці з'ясовувалася лише стосовно державних юридичних осіб, насамперед підприємств.

Основу цього становили потреби повністю одержавленої, планово-централізованої економіки, у якій панував єдиний власник -- держава, що на свій розсуд створювала і припиняла діяльність переважної більшості підприємств.

В умовах ринку реально діють різноманітні І рівноправні власники. А тому виникає необхідність зміни підходів до трактування сутності юридичної особи.

Почати розгляд цього питання доцільно зі згадування про погляди на сутність юридичної особи у радянському цивільному праві, оскільки чинні акти цивільного законодавства і навіть новий ЦК саме їм завдячують низкою своїх положень.

Отже, у радянській цивілістиці щодо сутності юридичної особи найбільш популярними були такі теорії.

1) Теорія держави (теорія власника), автором якої був С.І. Аскназій. Згідно з нею державна юридична особа -- це сама держава, взята, однак, не в єдності усіх її функцій, а у діяльності лише на певній ділянці єдиної господарської системи, де вона використовує певне майно за допомогою певного колективу працівників.

2) Згідно з теорією колективу, яку запропонував А.В. Венедиктов, у економічних відносинах виступають радянська держава в цілому як власник всенародного надбання і організований державою колектив робітників і службовців на чолі з його відповідальним керівником, на який держава поклала виконання певних завдань і якому для їх виконання надала відповідну частину єдиного фонду державної власності. Цей колектив і визнається безпосереднім учасником цивільного обігу, юридичною особою.

3) Теорія директора, запропонована Ю.К. Толстим, пояснювала сутність державної юридичної особи тим, що остання персоніфікується у його керівникові (директорові), оскільки він здійснює від імені юридичної особи усі юридичне значимі дії і уповноважений державою на управління майном підприємства. Відповідальний керівник виступає як субстрат юридичної особи, він невіддільний від останньої.

4) Теорія соціальної реальності сформульована в загальних рисах Д.М. Генкіним. На його думку, необхідність існування державних юридичних осіб зумовлена економічним ладом соціалізму, де майнові відносини мають товарно-грошову форму, а тому потребують, щоб державні організації діяли як самостійні, відокремлені У майновому сенсі, утворення -- суб'єкти цивільно-правових зв'язків. Отже, державні юридичні особи є соціальною реальністю, існування якої зумовлене соціально-економічним ладом радянської держави.

У цих та інших теоріях державної юридичної особи, запропонованих у радянському цивільному праві, можна вказати на сильні та слабкі сторони'. Водночас майже всі вони так чи інакше вплинули на зміст норм цивільного законодавства, більшість з яких донині є чинними в Україні. Наприклад, "теорія держави" значною мірою була і є базисом господарського права, підґрунтям тези про необхідність господарювання на основі чіткого планування. "Теорія директора" вплинула на визначення статусу органів юридичної особи та їх значення для здійснення правосуб'єктності останньої. "Теорія колективу" помітна у нормах про відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників.

Однак спільним (і головним) недоліком наведених теорій було те, що вони розроблялися в умовах одержавлення економіки, коли домінуюча роль у цивільних відносинах належала державним організаціям. Тож не дивно, що у своїй більшості ці теорії присвячені визначенню сутності лише державної юридичної особи та прояву в останньої цивільної правосуб'єктності держави.

Щоправда, на загальному тлі виділялася позиція О.А. Красавчикова, який використав більш універсальний підхід, що дозволяло вести мову не тільки про державні, а й про інші види юридичних осіб. На його думку, юридична особа є правовою формою вираження певних суспільних відносин людей, об'єднаних єдиною метою. Звідси випливав висновок, що юридичною особою є організація, причому така, яка виступає не як сума індивідів, що її складають, а як певне соціальне утворення -- система істотних соціальних взаємозв'язків, об'єднаних для досягнення поставлених цілей у єдине структурно і функціонально диференційоване соціальне ціле, яке має ознаки юридичної особи2.

Втім наведена позиція не отримала широкої підтримки у радянській науці цивільного права.

У сучасних умовах зводити проблему з'ясування сутності юридичної особи лише до встановлення юридичної природи державних юридичних осіб було б помилкою, оскільки останні становлять лише незначну частину загальної сукупності соціальних утворень, що визнаються законом юридичними особами.

У зв'язку з цим логічно звернутися до тлумачення сутності юридичної особи в інших правових системах.

Сучасне поняття юридичної особи у цивільному і торговому праві розвинених країн характеризується як одне з найменш розроблених. Цивільні кодекси або взагалі не дають визначення юридичної особи, або обмежуються найзагальнішими і дуже короткими формулюваннями. Тому у характеристиці поняття "юридична особа" важливе значення має саме з'ясування сутності останньої.

При обгрунтуванні правосуб'єктності соціальних утворень усі теорії виходять з того, що юридична особа -- це відокремлене у організаційному і майновому сенсі утворення, що бере участь у цивільному обігу як самостійний носій прав і обов'язків. Проте методи обгрунтування наявності такої правосуб'єктності соціальних утворень у представників різних напрямів юридичної думки неоднакові.

Найчіткіше визначилися два концептуальних підходи: теорія фікції та теорія соціальної реальності.

Теорія фікції зародилася ще у добу середньовіччя. За вченням її прихильників, корпорація як така не має власної волі. Тому спочатку вважалося, що вона не здатна вчиняти злочини і завдавати шкоди. Корпорація лише виражає волю держави, втілену в законі й акті про її створення. Теорія фікції фактично обґрунтовувала дозвільний порядок утворення юридичних осіб.

У подальшому зазначена теорія була деталізована. Виникли різні її модифікації. Наприклад, з'явилися теорії цільового майна, інтересу, посадового і товариського майна, колективної власності, позитивістські і нормативістські теорії юридичної особи. Вони, власне, є варіантами теорії фікції

Згідно з теорією цільового майна права юридичної особи не належать нікому. Вони передбачені лише для досягнення мети, що визначається призначенням майна.

Теорія інтересу, навпаки, виходить із того, що майно юридичної особи насправді належить тим індивідам, які ним користуються Майно юридичних осіб служить Інтересам певних осіб. Правосуб'єктність юридичної особи при цьому є не більш ніж юридико-технічною вимогою.

Теорія посадового й товариського майна розглядала майно установи як посадове, таке, що належить правлінню, а не його користувачам. Майно спілок, на думку прихильників цієї теорії, вважалося спільним товариським майном його членів, а не індивідуальним майном кожного з них. У результаті ця теорія трактувала юридичну особу як персоніфіковане правове відношення.

Згідно з теорією колективної власності юридична особа є не більш ніж засобом, призначеним для управління колективною власністю, саме поняття "юридична особа" ототожнюється з колективним майном, яким володіють численні об'єднання.

У XX ст. набули поширення позитивістські та нормативістські теорії юридичної особи. За вченням прихильників позитивістської теорії, юридична особа характеризувалася як створений об'єктивним правом центр застосування певного комплексу прав і обов'язків, а нормативістська теорія вважала юридичну особу лише персоніфікацією правових норм, предметом правосвідомості.

На відміну від теорії фікції та її модерних варіантів, реалістичні теорії визнають юридичних осіб соціальною реальністю їх прихильники виходять з факту реального існування групових інтересів окремих індивідуумів, які в сукупності становлять основу для створення різного роду юридичних осіб. Колективні інтереси мають первинний характер. Право ж виконує похідні функції, що зводяться лише до оформлення цих інтересів. Наслідком реалістичних теорій, зокрема, стало положення про виникнення юридичних осіб у нормативно-явочному порядку.

Реалістичні теорії виникли на базі органічної теорії, яка зображала юридичну особу як особливий визнаний правопорядком тілесно-духовний організм, що має власну душу, волю і діє за допомогою своїх органів. Реалістичні теорії, відкинувши біологічні крайнощі органічної теорії, розглядають юридичну особу як колективне утворення, що має волю і діє з метою забезпечення спільних інтересів своїх членів.

Певний інтерес становить також теорія відокремлення власності від управління, хоча вона і мала обмежену мету -- з'ясування сутності лише акціонерного товариства. Ця теорія набула поширення практично в усіх розвинених країнах.

На думку її авторів, сучасні великі корпорації перетворилися в установи, які виконують подвійні функції. Вони управляють власністю і одночасно є організаторами економічного життя країни. Завдяки наявності великої кількості розкиданих по всій країні держателів акцій, що втратили фактичний контроль над своїми капіталами, у рамках корпорацій сталося відокремлення власності від управління нею. Управління власністю зосередилося в руках керуючих корпораціями, які завдяки цьому набули самостійної економічної влади над власністю. Власність на засоби виробництва у її речовому вираженні, що використовується корпораціями, більше не знаходиться у приватній власності окремих осіб. Акціонери є лише власниками паперів -- акцій. Корпорації стали квазіпублічними організаціями, що здійснюють народний розподіл виробленого ними продукту на підставі затраченої праці при збереженні інституту приватної власності

Як висновок, можна зазначити, що найбільш придатною для пояснення сутності юридичної особи видається теорія соціальної реальності (якщо розглядати соціальну реальність як феномен, що виникає на підґрунті і для реалізації норм природного права). Такий підхід адекватно відображає сучасне розуміння природного права фізичних осіб об'єднуватися в організації і таким чином захищати та реалізовувати свої права у різних сферах діяльності, насамперед у цивільних відносинах. Держава може впливати на створення та діяльність таких об'єднань лише з урахуванням цих обставин і не може забороняти створення організацій, які не посягають на громадські інтереси, що трактуються як спільні інтереси індивідів.

3. Порядок утворення юридичної особи

Стаття 2 закону „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, регулює законодавство у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, регулюються Конституцією України (254к/96-ВР), Цивільним кодексом України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Стаття 4. розкриває поняття державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців:

П.1. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

П.2. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема:

перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

П.3. Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові (далі - імені) або місця проживання фізичної особи - підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.

П.4. Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації.

П.5. Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають акредитації на території України в порядку, встановленому законом.

Місцем проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців згідно з п.1.ст.. 5 є виключно у виконавчий комітет міської ради міста обласного значення або районний, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Реєстраці здійснюється спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації яким є орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва (ст..7 закону „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осі підприємців”).

За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у розмірі:

десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за проведення державної реєстрації юридичної особи;

два неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця (ст. 10 закону „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”).

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

два примірники установчих документів;

документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

-У разі, якщо проводилося резервування найменування юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.

-У випадках, що передбачені законом, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається (надсилається) копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання.

-У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу), крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

-У разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

-У разі державної реєстрації фермерського господарства крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально посвідчена копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди. (Частина шоста статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2454-IV (2454-15) від 03.03.2005)

-У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстру, який відповідає вимогам частини шостої статті 8 закону „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осі підприємців”

-Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо вони не передбачені частинами першою - сьомою цієї статті.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються засновником або уповноваженою ним особою особисто, державному реєстратору додатково пред'являються паспорт та документ, що засвідчує його (її) повноваження.

-Документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

-Дата надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

-Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;

документи не відповідають вимогам, які встановлені частинами першою, другою, четвертою - сьомою статті 8 та частиною п'ятою статті 10 цього Закону;

документи подані не в повному обсязі.

-Про залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду засновнику або уповноваженій ним особі не пізніше наступного робочого дня з дати їх надходження державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису.

Залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду не перешкоджає засновнику або уповноваженій ним особі повторному зверненню до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.(ст..24 закону „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осі підприємців”)

Відповідно до статті 25 тогож закону, втановлено такий порядок проведення державної реєстрації юридичної осби:

1. Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, які передбачені частиною першою статті 27 цього Закону.

3. За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.

4. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.

Підстави для відмови у державній реєстрації.

1. Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є:

невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи;

невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону;

порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема:

наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи;

невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;

наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій, які встановлені абзацом четвертим частини другої статті 35 цього Закону;

наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися;

використання у найменуванні юридичної особи повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.

2. За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор зобов'язаний не пізніше трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі повідомлення про відмову в проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису.

У разі відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи реєстраційний збір не повертається.

3. Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, засновники (учасники) або уповноважена ними особа можуть повторно подати документи на проведення державної реєстрації юридичної особи, які розглядаються у порядку, передбаченому цим Законом для проведення державної реєстрації юридичної особи.

4. Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді.

5. Порушення строків видачі (направлення рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації або повідомлення про залишення документів без розгляду вважається відмовою у проведенні державної реєстрації юридичної особи і може бути оскаржено в суді.

Особливості проведення державної реєстрації юридичної особи, що створюється шляхом виділу

Для проведення державної реєстрації юридичної особи, що створюється шляхом виділу, засновники (учасники) або уповноважені ними орган чи особа крім документів, які передбачені частинами першою - сьомою статті 24 цього Закону, повинні додатково подати нотаріально посвідчену копію розподільчого балансу.

Прийом документів державним реєстратором для проведення державної реєстрації юридичної особи, що створюється шляхом виділу, проводиться в порядку, встановленому частинами восьмою - дванадцятою статті 24 цього Закону.

Державна реєстрація юридичної особи, що створюється шляхом виділу, проводиться в порядку, встановленому статтями 25-27 цього Закону, не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення про виділ у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом щодо виділу здійснюється за процедурами, передбаченими статтею 34 цього Закону для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом щодо припинення юридичної особи.

Якщо виділ здійснюється на підставі судового рішення, внесення до Єдиного державного реєстру запису про це здійснюється за процедурами, передбаченими статтею 38 цього Закону для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення юридичної особи.

Виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації юридичних осіб, утворених в результаті виділу.(ст 32. закону „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”)

Припинення юридичної особи

- Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

- Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

4. Цивільна правосуб'єктність юридичних осіб

Цивільна правосуб'єктність юридичної особи, тобто її здатність бути суб'єктом цивільних відносин, складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності цієї особи.

Цивільна правоздатність юридичної особи -- це її здатність мати цивільні права і обов'язки, яка виникає з моменту створення юридичної особи і припиняється з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про припинення її діяльності.

Згідно зі ст.91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, що за своєю природою можуть належати лише людині.

Таким чином, на зміну спеціальній правоздатності юридичної особи, яка передбачалася радянським цивільним законодавством, з'явився принцип універсальної правоздатності, що є відображенням сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного.

Слід зазначити, що правоздатність юридичної особи розширилася не тільки за рахунок надання їй ознак універсальності, а й завдяки зміні підходу до вирішення питання стосовно того, які права може мати така особа. Якщо раніше традиційно наголошувалося на майнових правах юридичної особи, то тепер нарівні з ними у ЦК закріплені також її особисті немайнові права. Зокрема ст.94 ЦК встановлює, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на Інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

При цьому особисті немайнові права юридичної особи захищаються на загальних засадах відповідно до гл.3 ЦК.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у постанові "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" у випадках поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остання, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогами про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості (п.5).

Водночас обсяг цивільної правоздатності юридичної особи не є безмежним, оскільки визначається її установчими документами. Це означає, що комерційні організації, якщо у їх установчих документах не міститься вичерпний перелік видів діяльності, яку вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Проте якщо, наприклад, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів її діяльності -- вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої не має права. Укладені такою юридичною особою за межами її правоздатності правочини є недійсними.

Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом.

Крім того, обмеженням правоздатності юридичної особи можна вважати правило ч.3 ст.91 ЦК, відповідно до якого здійснення нею окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом, можливе лише після одержання спеціального дозволу (ліцензії). Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як спеціальною, так і універсальною правоздатністю. Вказана вимога поширюється як на підприємницькі, так і непідприємницькі організації. Наприклад, таке ліцензування передбачено Законом України від 22 квітня 1993 р. "Про аудиторську діяльність", Законом України від 16 вересня 1997 р. "Про благодійництво та благодійні організації".

Органи, які здійснюють ліцензування, і порядок здійснення ліцензування передбачені законом. Відмова у наданні ліцензії може бути оскаржена до суду.

Цивільна дієздатність юридичної особи -- це її здатність набувати власними діями цивільні права і брати на себе цивільні обов'язки.

Цивільну дієздатність юридична особа реалізує через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів.

Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з них, порядок їх утворення визначаються для різних видів юридичних осіб, регулюються ЦК та відповідним цивільним законодавством.

Органи юридичної особи формують і виражають її волю Тому саме через останні, за їх допомогою, їх діями юридична особа набуває цивільних прав і бере цивільні обов'язки. Водночас як особи, які реалізують дієздатність юридичної особи, можуть бути відповідно до ч.2 ст.92 ЦК інші суб'єкти, які є її учасниками. Юридична особа бере участь у цивільному обігу через своїх працівників, завдяки діям яких вона не тільки здійснює свої права і виконує обов'язки, а й набуває і припиняє їх. Дії цих працівників вважаються згідно із законом діями самої юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК той, хто веде справи юридичної особи і виступає від її імені на підставі закону або установчих документів, повинен діяти добросовісно і розумно, забезпечувати усіма можливими законними засобами охорону інтересів юридичної особи, яку він представляє. При цьому орган юридичної особи або Інший суб'єкт, який діє від її імені, не можуть виходити за межі наданих ним повноважень.

Для реалізації правосуб'єктності юридичної особи важливе значення має її місцезнаходження (зокрема при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням зобов'язань, у яких вона бере участь, визначенням підсудності спорів тощо).

У ЦК 1963 р. місцем знаходження юридичної особи визнавалось місцезнаходження її постійно діючого органу. А місцезнаходженням останнього визнавалось те місце, де розташоване приміщення, в якому працює її виконавчий орган, -- дирекція, правління на чолі з директором, начальником, головою тощо.

У ЦК 2003 р. зазначається, що місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлене законом. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах (ст.93 ЦК).

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на день державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди чи іншим відповідним договором.

У випадку зміни місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний у семиденний термін з моменту настання таких змін сповістити про це органи державної реєстрації, подавши необхідні документи. Невиконання зазначеної вимоги у встановлений термін є підставою для звернення органу державної реєстрації до суду (господарського суду) із заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Для реалізації правосуб'єктності юридичної особи нею можуть створюватися філії та представництва (ст.95 ЦК).

Філією є такий відокремлений підрозділ, який виконує всі або частину функцій юридичної особи від її імені. Філії створюються для здійснення діяльності юридичної особи поза Ті місцезнаходженням. Найчастіше вони створюються навчальними і науковими закладами, проте можуть створюватися і підприємствами з виробництва товарів, надання послуг, здійснення іншої підприємницької діяльності.

Представництва створюються для представництва і захисту інтересів юридичної особи поза місцем її знаходження. Найчастіше представництва створюються великими підприємствами у місцях знаходження постачальників, покупців, споживачів.

Філії і представництва не визнаються суб'єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи, частиною якої є філія або представництво. Посадовим особам на їх ім'я (а не на Ім'я філії або представництва) видається довіреність, якою визначається коло повноважень. Відповідальність за дії філій, представництв та їх посадових осіб несе юридична особа, яка утворила ці філії і представництва

Таким чином, філії і представництва, хоча і є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися її складовими. Власною юридичною правосуб'єктністю І правоздатністю вони не наділені.

Відомості про відкриття філій і представництв заносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Обов'язкова реєстрація встановлена для представників іноземних суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України (ст.5 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність").

5. Класифікація юридичних осіб

Класифікація юридичних осіб може проводитися за різними підставами.

Зокрема, юридичні особи поділяються:

1) Залежно від виду права власності на:

а) державні і комунальні юридичні особи -- ті, що ґрунтуються на державній або комунальній формі власності.

До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава Україна (ст.ст.324, 326 ЦК).