Правове становище господарських об’єднань

обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ, що регулює відносини між ними (всередині ПФГ);

відсутність спеціально створених органів управління, функції яких, у тому числі і здійснення представництва ПФГ у відносинах з третіми особами, покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплата податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств в сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ;

особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;

вихід головного підприємства або іншого учасника ПФГ, що здійснюється прийняттям постанови Кабінету Міністрів і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;

діють на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення відповідної ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ.

Порівняльна характеристика правового становища господарського об'єднання відповідно до ст. 3 Закону України “Про підприємства в Україні” і промислово-фінансової групи згідно із Законом України “Про промислово-фінансові групи в Україні”

Спільні риси:

господарські організації корпоративного типу;

добровільність створення;

вимоги до учасників -- наявність статусу юридичної особи;

належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю (координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;

відсутність мети отримання прибутку;

мета створення -- координація діяльності учасників і об'єднання їх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів);

різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації певної або різних галузей народного господарства);

тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення господарського об'єднання і ПФГ та здійснення цим органом контролю за їх діяльністю.

Відмінні риси:

наявність у господарського об'єднання статусу юридичної особи і відсутність такого статусу у ПФГ;

наявність у ПФГ мети реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництва кінцевої продукції, що необов'язково для добровільних господарських об'єднань;

заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг (щодо господарського об'єднання закон таких обмежень не встановлює);

обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ (щодо господарського об'єднання таких обмежень і вимог не встановлюється);

наявність певних (непритаманних господарському об'єднанню) умов створення ПФГ:

а) мети реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництва кінцевої продукції;

б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну діяльність;

в) подання уповноваженою особою ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо);

г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн. дол. США, починаючи з другого року після створення ПФГ;

тимчасовість діяльності ПФГ, в той час як господарські об'єднання можуть створюватися як на певний строк, так і без визначення терміну діяльності;

обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ;

що регулює відносини між ними; в частині господарського об'єднання (концерні, консорціумі) таку функцію (нарівні з іншими) виконує статут, а в інших (асоціації, корпорації) -- договір;

створення господарського об'єднання на добровільних засадах за рішенням самих учасників, а ПФГ -- за рішенням Уряду України;

ґрунтовне регулювання на законодавчому рівні порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації ПФГ на відміну від господарського об'єднання, внутрішня організація яких, порядок управління, представництва тощо визначаються самими учасниками в установчих документах;

здійснення представництва ПФГ його головним підприємством, а об'єднанням чи його головним підприємством, чи створеним учасниками виконавчим органом господарського об'єднання (ці питання регулюються установчими документами господарського об'єднання);

встановлення законом до головного підприємства ПФГ певних вимог: виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплати податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ, у той час як питання представництва господарського об'єднання вирішуються на локальному рівні (тобто самими учасниками господарського об'єднання);

особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки; господарське об'єднання реєструються в загальному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядку;

здійснення виходу головного підприємства або іншого учасника ПФГ прийняттям постанови Кабінету Міністрів України, а вихід учасника з господарського об'єднання -- внесенням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації;

вихід або виключення з ПФГ головного підприємства обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Міністерстві економіки; у разі виходу або виключення одного з учасників (у тому числі і головного підприємства) з господарського об'єднання необхідно внести відповідні зміни до установчих документів і до відомостей державної реєстрації господарського об'єднання;

Господарські об'єднання можуть створюватися за галузевою, територіальною ознаками, або залежно від ступеня централізації функцій управління діяльністю їх учасників (асоціації, корпорації, концерни) та за іншими ознаками; для ПФГ такого розмаїття форм і видів закон не передбачає;

Господарські об'єднання діють на підставі договору та/або статуту і відповідно до положень ст.3 Закону України “Про підприємства в Україні”, а ПФГ -- на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ.

Франчайзинг. На сучасному етапі розвитку України франчайзинг є тією формою організації бізнесу, виробленою світовою практикою, яка в комплексі з іншими ринковими структурами могла б стимулювати антикризові процеси та сприяти відродженню вітчизняної економіки.

Слово франчаизинг походить від французького franchir, яке означає “звільняти”; у англійському варіанті franchising -- це право, привілегія.

Зміст франчайзингу зводиться до наступного:

головна компанія (франчайзер) надає індивідуальному підприємцю (франчайзі) або групі підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво продукції, торгівлю товарами або надання послуг під торговельною маркою даної компанії на обмеженій території, на термін і умовах, які визначені договором. Таким чином франчайзі отримує готове підприємство. І саме в цьому головна привабливість франчайзингу. Франчайзі не потрібно створювати підприємство крок за кроком, як повинен це робити підприємець, який починає все з нуля. Навпаки, підприємство франчайзі виникає за ніч. І, ймовірно, воно буде копією усіх підприємств у франшизній системі. За фіксовану плату франчайзі отримує кваліфіковану допомогу, яка б у противному випадку була б значно дорожчою для його окремого підприємства. У сутності, франчайзинг процвітає тому, що поєднує стимул до власності малим підприємством з управлінською майстерністю великого бізнесу.

Структуру франчайзингової системи можна розглянути та проаналізувати за допомогою мал. 1.

Перевагою для починаючого підприємця є те, що приналежність до єдиної франчайзингової системи і використання торговельної марки значно знижує ризики.

Постійна підтримка і контроль з боку франчайзера дає можливість власникам франшиз навчитися ефективним методам управління бізнесом, підвищити свій професіоналізм і компетентність. Проте, їх підприємницька ініціатива обмежена: крім того, що франчайзер втручається у всі сфери діяльності підприємства, він може приймати важливі рішення, не враховуючи думки окремих франчайзі. Та все ж франчайзі має справу з перевіреним бізнесом; послуги франчайзера конкурентоспроможні, а товари надійні. І ті, і інші стандартизовані, і турбота про подальше удосконалення якості повністю лежить на франчайзері. Відповідно, ініціатива власника франшизи по оновленню і розширенню асортименту і специфікацій обмежена цими стандартами. Безперебійне постачання продукції, сировини і матеріалів, які повністю забезпечують потреби підприємства, безперечно, позитивний фактор. Але у деяких випадках асортимент чітко регламентований умовами договору, і франчайзі не має права його порушувати, продаючи інші товари або послуги,оскільки може скласти конкуренцію товарам франчайзера. До того ж обсяги продажу, можна вважати, нав'язуються власнику франшизи у відповідності з політикою маркетингу компанії-франчайзера і дуже часто не відповідають планам і можливостям франчайзі.

Франчайзі контролює визначений район; він має гарантію від вторгнення франшиз-конкурентів і, так би мовити, стає монополістом. Проте, і ріст його бізнесу обмежений територією, яка закріплена за ним згідно договору. Франчайзер повністю відповідає за маркетинг продукції та послуг, включаючи організацію рекламний компаній; витрати франчайзі на рекламні заходи в основному полягають у незначних відрахуваннях в централізований рекламний фонд франчайзингової системи. Проте, напрямок і цілі реклами визначає також франчайзер, а кошти на неї франчайзі відраховує незалежно від фактичної віддачі, яку отримує власник фраишизи від рекламної кампанії. В цілому, франчайзі може розраховувати на різноманітні фінансові пільги, як при купівлі самої франшизи, так і під час розрахунків за постачання, але постійні відрахування франчайзеру згідно договору франчайзинга можуть значно знижувати загальний дохід власника франшизи.

Практика франчайзингу в зарубіжних країнах продемонструвала, що франчайзі, знаходячись безпосередньо біля споживача, більш чутливо вловлюють його настрої, коливання попиту і умови конкуренції. Для франчайзера вони можуть стати продуктивним джерелом новаторських ідей та вдалим випробувальним стартом для апробацій нових товарів та послуг. Як власник підприємства франчайзі ефективніше і надійніше найманого керівника або службовця. З іншого боку, як самостійний підприємець, він гостріше усвідомлює свою залежність від франчайзера і прагне її позбавитись. Для власника франчайзингової системи -- це потенційна загроза. Вихід окремого франчайзі з франчайзингової мережі відразу ж складає конкуренцію на визначеному сегменті ринку,а його банкрутство підриває репутацію франчайзера, навіть якщо його безпосередньої вини у провалі: немає.

Отже, франчайзинг -- явище специфічне. Особливість цієї форми підприємництва у тому, що підприємства, які працюють у системі франчайзингу, не дивлячись на юридичну самостійність, є по суті своїй частиною єдиної системи. Таким чином, франчайзинг, з одного боку, допомагає уникнути цілий ряд перешкод, пов'язаних з функціонуванням незалежного малого бізнесу, а з іншого боку, породжує проблеми, які притаманні будь-якій корпоративній структурі.

Розвиток франчайзингу в Україні буде сприяти рішенню багатьох проблем формування малого підприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до бізнесу великого кола осіб, які не можуть прийняти рішення займатися бізнесом без підтримки та навчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових технологій, розширення сфер діяльності малих підприємств. По-третє, підвищення якісного рівня підготовки кадрів для вітчизняного малого підприємництва.

На вітчизняному ринку перспективним є розвиток та створення франчайзингових систем у таких сферах діяльності, як: підприємства споживання, будівництво, послуги по працевлаштуванню, побутове обслуговування населення, обслуговування автотранспорту, готельне господарство тощо.

3. Правові аспекти створення, функціонування і ліквідації господарських об'єднань

Спостерігаючи за темпами розвитку підприємницької діяльності в Україні можна зробити висновок, що розвиток законодавства значно відстає від вимог сучасного економічного життя країни. Саме тому при державній реєстрації господарських об'єднань дуже часто виникають спірні питання між підприємцями і чиновниками. Також чимало непорозумінь виникає вже після державної реєстрації об'єднань підприємств між самими їх членами.

Така ситуація перш за все викликана тим, що закон недостатньо регламентує порядок створення і функціонування господарських об'єднань, а тривале панування у нашій країні адміністративно-командної системи регулювання економічних відносин призвело до відсутності практичного досвіду в створенні і діяльності недержавних суб'єктів підприємницької діяльності.

Щодо створення і функціонування господарських товариств, то, на відміну від господарських об'єднань, тут ситуація значно краща. Ми маємо, Закон “Про господарські товариства”, який детально регламентує порядок створення і діяльності цих товариств. Що стосується господарських об'єднань, то законодавець лише в загальних рисах в ст. 3 Закону “Про підприємства в Україні” визначає поняття господарського об'єднання та його основні ознаки.

В Україні функціонує багато господарських об'єднань. Крім того, почався процес створення холдингових компаній та промислово-фінансових груп. Збільшення кількості господарських об'єднань в різних галузях економіки обумовлено законодавчим закріпленням права на їх створення. Так, Законом України “Про підприємства в Україні” обумовлена можливість об'єднання підприємств в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інщі об'єднання, Закон України “Про власність” визначає правовий режим майна, переданого учасниками об'єднанню, а самі господарські об'єднання віднесені до числа суб'єктів колективної власності.

Однак аналіз нормативно-правової бази України показує, що створене на протязі останніх років законодавство, яке регламентує підприємницьку діяльність, направлено на врегулювання питань функціонування окремого підприємства як основної ланки економіки. Разом з тим, недостатньо уваги приділяється регламентації діяльності об'єднань підприємств. Так, ст.3 Закону України “Про підприємства в Україні” закріплює тільки право підприємств об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, а механізм регулювання їх функціонування відсутній. В зв'язку з цим доцільно в законодавчому порядку визначити норми, які регулюють такі питання:

1. Умови створення об'єднань підприємств.

2. Правовий статус і порядок створення окремих підрозділів.

3. Порядок формування і використання майна, його правовий режим.

4. Загальні принципи управління об'єднанням.

5. Принципи розподілення фінансових результатів діяльності.

6. Правові і економічні аспекти здійснення господарської діяльності.

7. Права і обов'язки учасників об'єднання.

8. Порядок обліку і надання звітності групи підприємств, які входять до складу об'єднання та інше.

Відповідно, створення відокремлених підрозділів на практиці веде до виникнення проблем із-за відсутності їх чіткої регламентації в законодавчих актах України. Так, в нині діючому Цивільному кодексі України, а також в Законах України “Про господарські товариства” (ст.9), “Про підприємства в Україні” (ст.7) міститься лише положення про право підприємства створювати дочірні підприємства, а також філіали, представництва при відсутності визначення цих господарських суб'єктів, їх правового статусу, порядку створення і функціонування. Досвід інших країн показує, що подібні питання закріплені в спеціальних законодавчих актах, в Німеччині - в Акціонерному законі, у Франції - в Законі про торгові товариства, в Великобританії - в Законі про компанії, в Росії - в Цивільному кодексі і Законі “Про акціонерні товариства”. В Україні ці положення доцільно закріпити в спеціальному законодавчому акті, який буде регулювати діяльність об'єднань.

Процеси акціонування державних підприємств і розвиток фондового ринку сформували економічну базу для створення в нашій країні холдингових компаній. Основною метою їх створення в Україні є прагнення зберегти великі підприємства в умовах економічної кризи. Вони сприяють зміцненню коопераційних зв'язків, залученню нових інвестицій, збільшенню конкурентоспроможності багатьох видів вітчизняної продукції.

Сутність холдингу і його цілі створення пов'язані з формуванням відносин майнової підлеглості між самостійними економічними одиницями способом дроблення їх власності. Це дозволяє холдинговій компанії здійснювати контроль за ефективністю функціонування акціонерного капіталу дочірнього підприємства.

Розвиток такої форми об'єднання в Україні стримується недосконалістю нормативно-правової бази, кризовими явищами в економіці, недостатністю досвіду холдингових компаній в процесі приватизації, тим що не розроблені принципи функціонування господарських суб'єктів, які входять до складу об'єднання.

На сьогоднішній день єдиним документом, безпосередньо регулюючим холдингові відношення, є Положення про холдингові компанії, які створюються в процесі корпоратизації і приватизації. Ним визначено, що холдингова компанія - це господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших (одного чи більше) господарюючих суб'єктів. Суб'єкт, контрольним пакетом якого володіє холдингова компанія, є дочірнім підприємством. Засновниками холдингової компанії можуть виступати підприємство чи орган, якому доручено здійснювати управління державним майном.

Холдингові компанії створюються шляхом поглинання одного господарюючого суб'єкта іншим в процесі приватизації. З метою запобігання монополізму Антимонопольним комітетом України був прийнятий ряд нормативних актів, які зазначають основні вимоги до створення холдингових компаній і об'єднань взагалі.

Чинне законодавство України, зокрема частина 2 ст. 8 Закону України “Про підприємництво” , пункт 1. ст.3. і пункт 1 ст.5 Закону України “ Про підприємства в Україні” та частина 2 ст. 4 Закону України “Про господарські товариства” передбачають необхідність погодження у ряді випадків рішення про створення, реорганізацію суб'єктів підприємницької діяльності з Антимонопольним комітетом України. Такі випадки передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.94 р. За № 765 “Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків”, а щодо господарських товариств - Положенням про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженим Указом Президента України від 11.05.94 р. За № 224.

Рішення про створення об'єднання потребує згоди Антимонопольного комітету України в усіх випадках.

Порядок розгляду заяв на одержання згоди визначається нормативними актами Антимонопольного комітету України.

У разі відмови Антимонопольного комітету України у наданні згоди на створення, реорганізацію суб'єкта підприємницької діяльності засновники останнього, які є юридичною особою, вправі звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України.

В Положенні про холдингові компанії, які створюються в процесі приватизації і корпоратизації, розглядаються питання, які пов'язані з обмеженнями на створення і діяльність холдингової компанії. Створення холдингової компанії не допускається, якщо це призводить до монополізації тих чи інших видів продукції (робіт, послуг) чи її частина на відповідному загальнодержавному чи регіональному ринку перевищує 35 %.

Так, в п. 19 Положення вказується, що створення холдингової компанії в процесі приватизації і корпоратизації не допускається в таких галузях:

торгівля товарами широкого вжитку і продукцією виробничо-технічного призначення;

виробництві і переробці сільськогосподарської продукції;

громадському харчуванні і побутовому обслуговуванні населення;

автомобільному транспорті (крім товариств, які виконують переважно міжнародні перевезення).

Ці обмеження повинні бути переглянуті. Відомо, що холдингові компанії є стійкими ринковими утвореннями і володіють більшою інвестиційною можливістю. В зв'язку з цим доцільно створювати такі компанії в сфері переробки сільськогосподарської продукції, тому що підприємства цієї галузі потребують значних інвестицій.

Крім того, в законодавстві про холдингові компанії потрібно деталізувати права і обов'язки власників і органів управління, зокрема необхідно виділити такі аспекти:

як підпорядковується власнику директор підприємства, а також ступінь відповідальності за невиконання накладених на нього обов'язків;

в яких випадках настає право контролю над дочірніми підприємствами і чим воно обумовлено;

необхідність і правомірність вчинення головним підприємством внутрішнього аудиту в дочірніх підприємствах та інші питання.

Порядок ліквідації об'єднання заснований на загальних вимогах цивільного законодавства відповідно до ліквідації юридичних осіб - підприємств. Правовий режим майна об'єднання, що ліквідується, визначається статутом об'єднання. Якщо в установчих документах це питання не врегульоване, то діє загальний порядок задоволення майнових прав та інтересів суб'єктів загальної долевої (спільної) власності.

Ліквідація об'єднання здійснюється:

по спільному рішенню засновників при втраті його учасниками зацікавленості в продовженні спільної діяльності та іншим підставам, які передбачені в установчих документах;

при зменшенні кількості учасників до одного;

по рішенню суду, який визнав недійсність установчих актів про створення об'єднання.

при банкрутстві об'єднання;

по іншим підставам, які обумовленні в чинному законодавстві України.

Ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України у випадках:

у зв'язку з закінченням затвердженого терміну її діяльності;

у зв'язку з неможливістю реорганізації ПФГ;

за ініціативою учасників ПФГ.

В таблиці 1 зведені нормативно-правові акти регулювання діяльності об'єднань підприємств в Україні.

Таким чином, в Україні існує система багато суб'єктних об'єднань. Сьогодні ці структури взагалі вирішують проблеми, які виникають в наслідок недосконалого законодавства. В перспективі при формуванні досконалого і стабільного законодавства створення об'єднань повинно забезпечити рішення проблеми інтеграції не тільки управління, але і капіталу, що внутрішнє притаманне таким структурам і є головною складовою їх ефективної і стабільної діяльності на ринку.

Таблиця 1. Законодавче регулювання діяльності об'єднань підприємств в Україні

4.Органи управління об'єднання

Пошук ефективних форм організації управління об'єднанням підприємств націлений на створення цілісної, ефективної і гнучкої системи управління, що дозволяє найповніше реалізувати переваги об'єднання. Важливим моментом при цьому є виявлення кола питань, які повинні вирішуватися на рівні об'єднання. Залежно від організаційно-технічних і виробничо-господарських факторів можливі різні варіанти структур управління з рівнем ступенем централізації і виконання управлінських функцій (або відсутністю централізації управління діяльністю учасників об'єднання), різним числом ступенів та ланцюгів управління. Визначну роль в їх виборі грають цілі і стратегія об'єднання. В результаті створюється організаційна структура об'єднання, яка може бути представлена у вигляді ієрархічної піраміди управління, основу якої складають органи управління об'єднання. Забезпечення ефективності управлінського процесу в значній мірі визначається раціональністю їх структури і компетенції.

Створюючи об'єднання, підприємства самостійно визначають структуру його управління і згодом реалізують свої права по управлінню об'єднанням через уповноважені ними органи. Органи управління здійснюють свою діяльність на основі і у відповідності з установчими документами об'єднання.

Стаття 3 Закону України “Про підприємства в Україні” визначає правовий статус об'єднання підприємств. Питання структури і компетенції органів управління об'єднання в цій статті не зазначені. Не обмежена законодавчою регламентацією свобода діяльності підприємств, що об'єднуються, по організації і здійсненню управління об'єднанням обумовлює різний підхід до визначення структури, органів і їх компетенції.

Так, органами управління об'єднань можуть бути загальні збори членів, рада, дирекція, конференція, правління, виконавча або генеральна дирекція. Прийом в об'єднання нових членів і вирішення питань про зупинення членства, затвердження кошторису об'єднання, створення філіалів, представництв і фірм, наприклад в асоціації, можна віднести до компетенції дирекції, а в багатогалузевій регіональній господарчій корпорації -- до компетенції правління.

При існуючому на практиці різноманітті найменувань органів об'єднання і їх компетенції легко виявити загальні для всіх видів доровільних об'єднань підприємств принципи:

колегіальність управління в об'єднанні;

створення представницьких органів і незалежних контрольних органів;

розподілення нормотворчої, виконавчої і контрольної компетенції між різними органами об'єднання.

Таким чином, в зв'язку з необхідністю узгодження інтересів учасників об'єднання структура органів об'єднання виявляється в значній мірі запозиченою із практики організації органів суб'єктів колективного підприємництва, а в об'єднаннях, організованих у формі господарських товариств, органи управління формуються з урахуванням вимог Закону України “Про господарські товариства”,

До таких органів можна віднести:

вищий (представницький) орган - загальні збори, конференція, збори представників, рада членів і т.і. (в подальшому - загальні збори);

спеціальний виборний орган, діючий в проміжках між загальними зборами - правління, рада, рада директорів (в подальшому правління);

виконавчий орган - дирекція, виконавча дирекція, генеральна дирекція, правління (в подальшому дирекція);

контрольний орган - ревізійна комісія.

В результаті такого ділення структура управління об'єднання стає багатоступінчастою, загальна політика визначається на вищому рівні (загальними зборами, правлінням), виконавчі функції здійснює дирекція через відділи і служби цільового призначення, структура яких переорієнтовано в залежності від поточного моменту. Координація діяльності може реалізовуватись через президентів і віце-президентів.