Поняття "сім’я" та "шлюб" за сімейним законодавством

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ НТУУ «КПІ»

КАФЕДРА № 3

(військово-гуманітарних дисциплін)

РЕФЕРАТ

З дисципліни «Правознавство (в тому числі основи військового законодавства та міжнародного гуманітарного права)»

Тема: «Поняття сім'я та шлюб за сімейним законодавством»

Виконав: Курсант 282 навч. гр.

В. С. ПОМАЗАН

(підпис)

Перевірив: Працівник кафедри № 3

пр. ЗСУ Н. М. ВОЛОШИНА

(підпис)

КИЇВ - 2009

Зміст

Вступ

1. Поняття та ознаки шлюбу

1.1 Укладання шлюбу

1.2 Розірвання та припинення шлюбу

1.2.1 Шлюб який є недійсним

1.2.2 Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду

1.2.3 Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду

2. Cім'я

2.1 Основні функції сім'ї

2.2 Проблеми планування сім'ї

3. Шлюбний договір (контракт)

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Мабуть коли по життю ми зустрічаємося з поняттям „шлюб” то на думку спадає лише біле весільне плаття, рицар-чоловік у смокінгу, клятви в вічному коханні біля олтаря та лімузин напрокат. Та якщо ознайомитись детальніше із одним з підпунктів „книги життя” ми відкриваємо для себе багато нового і цікавого, того, що раніше було не відомо і ховалося під не яскравими обгортками цікавих книг. З часом усе змінюється. Змінюються умови людського існування. Змінюємося ми та змінюються відношення людей один до одного. Виникає держава і право. Примітивний рівень існування зазнав прогресу. Люди зрозуміли, що бути самому дуже складно в сурові часи. Шлюб поступово вливається в суспільне життя, як одна з умов існування людини і держави в цілому. Та чим більше розглядати шлюбні відносини та загалом сімейне право тим більше незнайомих фактів можна дізнатися.

Мета. Регулювання сімейних відносин здійснюється з метою:

v зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

v утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї;

v побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

v забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.

Завдання: побудувати сімейні відносини між партнерами, закріпити та зберегти шлюб.

Об'єктом вивчення є сім'я, взаємини між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми. Також об'єктами сімейних правовідносин є:

v майнові блага (речі);

v особисті немайнові блага;

v дії, в тому числі послуги.

Та насправді цікаві факти, закони та звичаї, що стосуються подружнього життя, приховані в історії. Прикладом може послужити те, що у часи племінного устрою шлюби укладалися лише на користь плем'я. Допускалися також шлюби між кровними родичами, тобто братами і сестрами, батьками і дітьми.

Предмет: сукупність відносин, що регулюється, та охороняється нормами та принципами сімейного права з приводу особистих немайнових прав та обов'язків, що виникають на ґрунті шлюбу і сім'ї.

1. Поняття та ознаки шлюбу

Для періоду, коли людина тільки почала відокремлюватися від природи і ще нічого не виробляла, а лише брала собі готові продукти матеріального світу, характерними були невпорядковані статеві зносини, тобто кожна жінка належала кожному чоловікові, як і кожний чоловік - кожній жінці. Це племінний період. Шлюбні стосунки будуються без розбору рідні, без врахування ступеня спорідненості. Допускалися шлюби між батьками і дітьми, між братами і сестрами. Тобто не існувало такого поняття як шлюб чи сім'я, а було лише плем'я, як неділима ячейка.

В юридичній літературі у визначеннях під сім'єю розуміють:

ь союз осіб, пов'язаних шлюбом чи родинністю;

ь союз осіб, заснований на вільному і рівноправному шлюбові, близькій родинності, усиновленні чи іншій формі виховання дитини і який характеризується спільністю життя та інтересів цих осіб, наділених відповідними правами і обов'язками;

ь об'єднання осіб, що природно формується в реальному житті, ґрунтується на шлюбі, родстві, усиновленні чи інших формах відносин між цими особами і характеризується спільністю духовного, матеріального життя та інтересів, що забезпечують продовження роду і виховання дітей;

ь цілісне соціальне утворення, що характеризується внутрішньою єдністю і сцепленням частин в єдине ціле;

ь первинний і багатогранний осередок нашого суспільства;

ь активна соціальна група, побудована на шлюбі чи на родинних відносинах.

Отже, в більшості випадків сім'я розглядається як певний союз (утворення) осіб, що пов'язані відносинами шлюбу, родства чи усиновлення.

Шлюбно-сімейне законодавство передбачає умови й порядок одруження. Шлюб реєструється в державних органах запису актів громадянського стану в урочистій обстановці, за згоди осіб, що одружуються.

Шлюбно-сімейне право -- сукупність правових норм, які регулюють особисті й пов'язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Тобто, це право регулює відносини між подружжям щодо порядку та умов узяття шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу; відносини між батьками й дітьми, іншими родичами тощо. Крім того, шлюбно-сімейне право України регулює відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування і т. д.

Основними джерелами шлюбно-сімейного права є Конституція України та Кодекс про шлюб і сім'ю. Так, Конституція України проголошує: "Шлюб у нашому суспільстві ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (ст. 51). Загалом сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняють ся державою.

З цього первісного стану виникли дві форми групового шлюбу:

1. Кровноспоріднена сім'я.

2. Сім'я пуналуа - екзогамна.

Кровноспоріднена сім'я - перший ступінь розвитку сім'ї. В цій формі групового шлюбу споріднена група (орда, селище) поділялася на різні шари поколінь. Шлюбні зв'язки будуються лише в межах одного покоління, а між членами різних поколінь шлюбні стосунки були заборонені.

Коли було заборонено шлюбні зв'язки між членами одного родового шару, виникла родина пуналуа.

Пуналуа - це вже другий ступінь розвитку сім'ї, коли не можуть бути в подружньому зв'язку не тільки батьки та діти, але й брати і сестри.

Декрет Раднаркому України «Про громадянський шлюб і про ведення книг запису актів громадянського стану» від 20 лютого 1919 року скасував церковний шлюб, який до революції був головною формою шлюбу, і проголосив, що в УРСР визнаватимуться в майбутньому обов'язковими шлюби, що зареєстровані в органах РАЦСу, що до речі залишилося і до наших часів, адже Новий Сімейний Кодекс України, як і Кодекс про Шлюб та Сім'ю України, не визнає шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, а також церковний шлюб.

Стосовно шлюбу, не зареєстрованого в органах РАЦСу, то новий Сімейний Кодекс України визнає, що майно, набуте особами, що не перебували у зареєстрованому шлюбі, але спільно проживали громадським шлюбом більше п'яти років вважається сумісним, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 Сімейного Кодексу України).

Церковні ж шлюби були проголошені декретом «особистою справою тих, хто вступає в шлюб» і могли укладатися лише після державної реєстрації шлюбу в органах РАЦСу.

Декретом від 20 лютого 1919 р. були встановлені основні умови вступу в шлюб. Перш за все, це принцип свободи і добровільності шлюбу, перелік підстав до вступу в шлюб, зняття релігійних обмежень до вступу в шлюб (зокрема по дореволюційному законодавству особам православного віросповідання заборонялося вступати в шлюб з нехристиянами), рівність подружжя при виборі прізвища, а також процедура державної реєстрації шлюбу в органах РАЦСу.

Надавши вирішальне значення обов'язковій державній реєстрації шлюбу, декрет від 20 лютого 1919 р. нічого не говорив про фактичний шлюб. Разом з тим декрет прирівнював церковні шлюби, укладені до видання цього декрету, до зареєстрованих громадянських шлюбів.

Сучасні поняття та ознаки шлюбу в Україні не мають істотних змін в порівнянні з першими декретами про шлюб та сім'ю.

Шлюб є початком і ядром сім'ї, він пов'язаний переважно з народженням дітей та їх вихованням. Корені терміну «шлюб» ідуть в глибину віків. На давньоросійській мові слово «брачити» означало відбирати хороше і відкидати погане. Тому надалі і виникла деяка двозначність слова «брак»: і в сімейному праві, і в простій мові - «забракований товар». Більш влучним є позначення шлюбного союзу в українській мові терміном «шлюб», який походить з давньослов'янського слова «сьлюбь», значення якого цілком зрозуміле.

Характерними особливостями шлюбу є взаємна любов, моральна і матеріальна підтримка, спільне виховання дітей. Наше суспільство вимагає від своїх членів дотримуватися правил моралі в питаннях шлюбу та сім'ї.

Відповідно до ст. 21 Сімейного Кодексу України, шлюб - вільний, рівноправний, сімейний союз жінки та чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку і зареєстрований у державному органі реєстрації актів сімейного стану, внаслідок чого у них виникають взаємні права та обов'язки.

Ознаки шлюбу:

1. Добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (ст. 24 Сімейного Кодексу України та ст. 51 (II розділ) Конституції України);

2. Рівноправність між жінкою і чоловіком. Вступаючи до шлюбу обидві сторони користуються між собою рівними, як в особистих, так і в майнових відносинах, правами;

3. Спрямованість на утворення особистого сімейного союзу чоловіка і жінки;

4. Реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним Кодексом.

1.1 Укладання шлюбу

Для укладення шлюбу законодавством України встановлені певні умови.

До таких умов відносяться:

1. Взаємна згода осіб, які укладають шлюб.

Взаємна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки і чоловіка на реєстрацію шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства фізичного або психологічного, погрози з боку батьків, родичів та інших осіб. Але на відміну від України, в мусульманських державах згоду на шлюб дочки може давати батько проти її волі (Пакистан, Іран, Лівія та ін.).

2. Досягнення певного шлюбного віку.

Згідно ст. 22 Сімейного Кодексу України від 10.01.2002 року, шлюбний вік для чоловіків становить 17 років і 18 років для жінок. У різних державах цей вік неоднаковий. Приміром, у Франції шлюбний вік для чоловіків становить 18 років, а для жінок - 15 років. В Англії для обох із подружжя - 16 років. В Австралії - 18 років для чоловіків та 16 для жінок. У різних провінціях Канади шлюбний вік коливається від 16 до 19 років. Відповідно до індуського Закону про шлюб, шлюбний вік для чоловіків становить 21 рік і 18 - для жінок. Найнижчим шлюбний вік є в державах Латинської Америки. Наприклад, у Перу для чоловіків і жінок він становить 16 та 14 років, у Колумбії та Еквадорі - 14 і 12 років.

Існують перешкоди для вступу в шлюб, тобто обставини, при наявності яких вступ до шлюбу є неправомірним. Згідно ст. 17 Кодексу про Шлюб та Сім'ю існують перешкоди до укладання шлюбу:

1) між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі;

Мається на увазі зареєстрований в РАЦСі шлюб. У даному випадку законодавство закріплює принцип моногамії (одношлюбності), відповідно до якого чоловік і жінка можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі.

2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії, між повно рідними і неповно рідними братами і сестрами, а також між усиновителями й усиновленими (якщо попередньо не було скасовано усиновлення).

Родичами по прямої лінії вважаються особи, які походять один від іншого (батьки і діти, онуки, дід, бабуся). Пряма висхідна лінія - це лінія, котра зв'язує нащадків і предків (від дітей до батьків, від онуків до діда і бабусі); пряма низхідна - це лінія від предків до нащадків (від діда, бабусі до онуків, від батьків до дітей). Повно рідними братами і сестрами є особи, що мають загальних батьків (батька і матір). Неповно рідними - брати і сестри, що мають тільки спільного батька (єдинокровні) чи спільну матір (єдиноутробні).

Заборона шлюбів між близькими родичами обумовлено як моральними розуміннями, так і біологічними. Шлюби між близькими родичами істотно підвищують можливість передачі в спадщину багатьох спадкоємних захворювань.

Заборона шлюбу між усиновителями й усиновленими обумовлений тим, що прирівнюються до родичів по походженню, а також моральними розуміннями.

3) між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною унаслідок сердечної хвороби чи хвороби слабоумства.

Це обумовлюється тим, що така особа не може розуміти значення своїх чи дій керувати ними, тому вона не може дати усвідомленої згоди на вступ у шлюб. Якщо на момент реєстрації шлюбу особу не було визнано недієздатною, але вона знаходилося в такому стані, коли не могло розуміти значення своїх дій, шлюб повинний бути визнаний недійсним, тому що відсутня одна з необхідних умов для вступу в шлюб - вільне, усвідомлене волевиявлення, спрямоване на вступ у шлюб.

Звичайно існують і підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат, ними є:

v протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого). Тобто, якщо одна з заручених сторін відмовилася від укладання шлюбу саме через цю причину, вона має повне на те право не відшкодовувати нареченому (нареченій) усі матеріальні затрати на приготування до весілля;

v приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилася від шлюбу, істотне значення.

Відповідно до п. 4 ст. 31 Сімейного Кодексу України, у Разі відмови особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, від шлюбу розірвання договору дарування здійснюється у судовому порядку. У випадку задоволення судом вимог щодо розірвання договору дарування суд застосовує односторонню реституцію, тобто повернення обдарованою особою дарувальнику речі в натурі, а якщо річ не збереглася в натурі - відшкодування її вартості. Це означає що, якщо заручини розірвались наречена (наречений) має повернути усі цінні (майнові) подарунки, які вони одержали у зв'язку із укладанням шлюбу.

Отже, якщо подружжя не відмовляється від реєстрації свого шлюбу, і відповідно до ст. 32 Сімейного Кодексу України, від 10.01.2002 року, після спливу одного місяця від дня подання заяви, молодята все ж таки бажають створити сім'ю, вони зобов'язані з'явитись на реєстрацію свого шлюбу до органів РАЦСу. Існують і такі випадки, коли подружжю необхідно зареєструвати свій шлюб раніше того строку, який надає їм держава. І тоді, за наявності поважних причин, та з дозволу керівника державного органу РАЦСу реєстрація шлюбу, може бути здійснена до спливу цього терміну. Так як перелік даних причин, через які шлюб можна зареєструвати раніше відсутній в ст. 32 Сімейного Кодексу України, можна припустити, що такими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо.

Згідно до п. 2 ст.32 Сімейного Кодексу України, за наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви:

v вагітність нареченої;

v народження нею дитини;

v безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої.

Відкладення реєстрації шлюбу можливе як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. При цьому у разі відкладення реєстрації шлюбу за заявою заручених осіб термін відкладення обмежується тримісячним строком від дня подання такої заяви (ст. 28 СК). Відкладення реєстрації шлюбу у другому випадку здійснюється у разі наявності відомостей про перешкоди до реєстрації шлюбу, причому строк відкладення не може перевищувати 3 місяці. Порядок відкладення реєстрації шлюбу за рішенням керівника органу РАЦСу регламентується п. 4.8 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні. Відповідно до цих Правил реєстрація шлюбу відкладається у разі одержання органом РАЦСу письмової інформації про наявність передбачених законом перешкод до укладення шлюбу. Про відкладення реєстрації шлюбу орган РАЦСу зобов'язаний повідомити заручених осіб. У разі підтвердження наявності перешкод до укладення шлюбу орган РАЦСу відмовляє в реєстрації шлюбу і видає письмове роз'яснення зарученим. Якщо обставини не підтвердяться, реєстрація шлюбу здійснюється на загальних підставах.

Місцем реєстрації шлюбу є державний орган РАЦСу, який здійснює реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий Сімейний Кодекс України, встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених.

Так, відповідно до п. 2 ст. 33 Сімейного Кодексу України реєстрація шлюбу може відбутися:

v за місцем їхнього проживання;

v за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;

v в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин.

Ст. 34 Сімейного Кодексу України встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише у разі персональної присутності наречених.

За ст..3 Сімейного Кодексу України при здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища:

v обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища;

v приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ не допускається за винятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений);

v змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є у нареченого (нареченої), на прізвище другого з них.

З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов'язує момент виникнення прав та обов'язків подружжя. При цьому Сімейний Кодекс України встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України, внаслідок реєстрації шлюбу.

Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою. Реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, провадиться відділом реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням таких установ на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України, з дозволу відповідного управління юстиції.

Подання заяви про реєстрацію шлюбу у такому разі здійснюється:

ь особою, яка бажає зареєструвати шлюб із засудженим. Вона зобов'язана заповнити ту частину заяви, яка стосується її, і подати заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем свого постійного проживання або за місцезнаходженням виправно-трудової установи. Адміністрація виправно-трудової установи при надходженні заяви про одруження із засудженим передає її засудженому для заповнення тієї частини, яка стосується його. Правильність зазначених у заяві відомостей та підпис засудженого перевіряються та засвідчуються підписом начальника і гербовою печаткою виправно-трудової установи, в якій він відбуває покарання, після чого заява надсилається до органу РАЦСу, який проводитиме реєстрацію шлюбу;

ь засудженим, якому бланк заяви про реєстрацію шлюбу надається адміністрацією виправно-трудової установи. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, адміністрація виправно-трудової установи звіряє в казані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує його підпис і правильність указаних у заяві відомостей та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає одружитись.

При згоді на шлюб із засудженим особа, яка отримала таку заяву, заповнює її в тій частині, що стосується її, та передає до РАЦСу за місцем свого проживання для засвідчення підпису та відомостей, указаних у заяві, після чого направляє заяву до відділу РАЦСу, про який їй повідомлено виправно-трудовою установою.

Відділ РАЦСу за місцезнаходженням виправно-трудової установи, який отримав спільну заяву про одруження, призначає дату та час реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє осіб, які бажають одружитися, а також адміністрацію виправно-трудової установи, в якій утримується засуджена особа.

Реєстрація шлюбу із засудженим провадиться у присутності осіб, які одружуються, у приміщенні, визначеному адміністрацією виправно-трудової установи.

Реєстрація шлюбу з особами, щодо яких до суду як запобіжний захід обрано тримання під вартою, здійснюється відділом РАЦСу в слідчих ізоляторах (тюрмах) тільки з письмового дозволу органу, у провадженні якого перебуває справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для виправно-трудових установ.

1.2 Розірвання та припинення шлюбу

Життєві ситуації, як відомо, не передбачувані. Доля кожної людини унікальна, кожен життєвий шлях неповторний. На жаль, поряд з радісними подіями на ньому зустрічаються і сумні. Не завжди подружжя витримує випробування часом своїх почуттів і бажає розірвати шлюб.

20 лютого 1919 року був прийнятий 1 Декрет УРСР «Про розлучення», який проголосив свободу розлучення і анулював церковну процедуру розлучення. Згідно цього декрету, шлюб розривався на прохання одного або обох з подружжя.

Заяви про шлюб повинні були подавати в місцеві органи РАЦСу, але оскільки останні були організовані не всюди, то ці заяви могли подаватися в народні суди.

Даний Декрет містив також норми, які регламентували такі правові наслідки розлучення:

v при розірванні шлюбу за взаємною згодою, подружжя зобов'язані були вказати в поданій заяві, які прізвища будуть носити розведені подружжя і їх діти, а при односторонній заяві розведені подружжя поверталися до своїх дошлюбних прізвищ; прізвище дитині визначав суд, куди подружжя могли звертатися з цього приводу;

v всі інші питання, які пов'язані з розірванням шлюбу, вирішувались угодою між подружжям у формі договору нотаріального або домашнього, а у випадку спору між ними - народним судом.

У наші дні багато шлюбів розпадаються мабуть через те, що згодом подружжя ставиться до шлюбу, як до заключення в клітці на двох. За оцінкою спеціалістів зараз розпадається кожний другий шлюб. Також, що шлюби, які було укладено до 30 років найбільш довготривалі ніж ті, які було укладено після 30 років. Пояснюється це тим, що після 30 подружжю набагато складніше перестроюватись на користь сім'ї, а молодому подружжю набагато легше розтатись із своїми звичками.

Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутись за їхньою спільною заявою або за заявою одного з них. Сімейний кодекс України містить перелік підстав для розірвання шлюбу. Однією з таких підстав є заява одного з подружжя.

При цьому суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей.

За заявою одного з подружжя в органах РАЦСу шлюб розривається у випадках, якщо другий з подружжя:

а) визнаний судом безвісно відсутнім;

Згідно зі ст.18 Цивільного Кодексу України, якщо протягом одного року за місцем постійного проживання громадянина немає відомостей про нього, він може бути в судовому порядку визнаний безвісно відсутнім. Згідно з ст.44 Кодексу про Шлюб та Сім'ю України, якщо особа, визнана безвісно відсутньою, з'явиться і суд скасує рішення про визнання її безвісно відсутньою, шлюб може бути поновлено органом РАЦСу за спільною заявою подружжя. Але існує виключення, а саме шлюб не може бути відновлено, якщо чоловік (дружина) особи, визнаної безвісно відсутньою, вступив в новий шлюб.

б) визнаний судом недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства;

В цих випадках шлюб розривається в загальному порядку. Тобто, якщо людина визнана недієздатною чи душевно хворою через зловживання алкоголем, або наркотиками, суд не визнає її знову дієздатною, а отже шлюб не може бути поновленим.

в) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3 років. В цьому випадку органи РАЦСу розривають шлюб, якщо засуджений відбуває своє покарання в місцях позбавлення волі.

В зазначених вище випадках шлюб розривається незалежно від наявності у подружжя майнових спорів чи неповнолітніх дітей..

Але позов не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли наприклад (випадок: чоловік б'є свою дружину, а разом з тим завдає шкоди дитині, яку носить під серцем жінка. На мою думку, такий шлюб обов'язково має бути розірваний. Також чоловік (дружина) мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу і протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою).

Іншою підставою для розірвання шлюбу є заява обох з подружжя (спільна заява).

Згідно ст.41 "при взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, що не мають неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу виробляється в органах реєстрації актів цивільного стану..." Тобто, якщо подружжя за взаємною згодою подає заяву до органів РАЦСу в якій зазначено про відсутність неповнолітніх дітей, через місяць їхній шлюб можна вважати розірваним і вже колишнє подружжя отримує документи про розірвання їхнього шлюбу. А от термін розміром з місяць установлений для того, щоб запобігти розірвання шлюбу під впливом звичайної сварки.

Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя передбачає особисту присутність кожного з них, навіть якщо один з подружжя не з'явився на реєстрацію розірвання шлюбу через поважну причину, таку як хвороба, служба в армії, дострокове відрядження та ін. потрібне письмове підтвердження на згоду того з подружжя, який відсутній.. У випадку, коли подружжя з поважної причини не можуть з'явитися в орган РАЦСу для реєстрації розлучення у встановлений день, то реєстрація на їхнє прохання переноситься на інший день. Але термін переносу реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подачі заяви.

Подружжя, яке має дітей або якісь майнові спори (наприклад, кому дістанеться машина, а кому квартира (звичайно, якщо це не було зазначено в шлюбному контракті або, якщо подружжя просто не уклало шлюбний контракт до реєстрації шлюбу)), має право подати заяву про розірвання шлюбу до суду. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу на відміну від норм Кодексу про Шлюб та Сім'ю України, яким цей момент визначався з дня реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану. Набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу є самодостатньою підставою для припинення шлюбу.

Разом із заявою, яку подружжя подає до суду потрібно подати письмовий договір в якому йтиметься, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Таким чином, рішення суду про розірвання шлюбу - це акт, який припиняє шлюбне право відношення, а свідоцтво про розірвання шлюбу - це документ єдиної форми, який засвідчує припинення шлюбу.

Сімейним Кодексом України передбачено, що розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в РАЦСі, за заявою колишньої дружити або чоловіка.

Отже недійсність шлюбу - це особливий вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у випадках порушення передбачених законом умов укладення шлюбу і означає анулювання тих юридичних наслідків, які законом пов'язуються з дійсним шлюбом.

1.2.1 Шлюб, який є недійсним

Тобто при укладанні шлюбу сторони допустили такі порушення умов його укладання, що він вважається недійсним уже в силу самих цих порушень і без рішення суду.

1.Зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. Порушення принципу одношлюбності - одне з найбільш поширених у судовій практиці підстав визнання шлюбу недійсним.

В цьому випадку шлюб є недійсним коли:

v з'ясовується, що на момент укладання шлюбу один із подружжя вже перебував в іншому шлюбі (бігамія - одночасне перебування в двох шлюбах). На момент укладання другого шлюбу перший не був розірваний, тому, звичайно, недійсним визнається другий шлюб як укладений з явним порушенням встановленого порядку. Навіть, якщо подружжя довгий час не підтримувало стосунків, потрібно розірвати такий шлюб до того, як укласти новий.

v після укладання шлюбу з'являється той із подружжя, хто раніше у встановленому порядку був оголошений померлим. Якщо смерть такої особи була зареєстрована РАЦСом на підставі судового рішення про оголошення її померлою, шлюб був припинений, а перешкод для укладання другого шлюбу не було. Тому другий шлюб від самого початку був правомірним.

2. Зареєстрований між особами, які є родичами по прямій лінії спорідненості, а також між рідними братом і сестрою.

3. Зареєстрований з особою, яка є недієздатною. Це пояснюється тим, що особа, яку визнано судом недієздатною, не має можливості свідомо висловити свою волю на укладання шлюбу і тверезо оцінювати свої дії. Тому шлюб, укладений із такою особою, вважається укладеним без її згоди і не може вважатися дійсним.

1.2.2 Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду

Для визнання такого шлюбу недійсним має бути рішення суду, яке ґрунтується на доведених в судовому засіданні обставинах, що свідчать про порушення умов укладання шлюбу.

1. Зареєстрований без вільної згоди чоловіка та жінки. Такий шлюб може бути зареєстрований без згоди одного з подружжя через, можливо, насильство, погрози або тимчасового розладу здоров'я чи стан алкогольного, наркотичного сп'яніння, через що особа не розуміла значення своїх дій.

2. У разі його фіктивності. Тобто укладання шлюбу без наміру подружжя (чи одним з подружжя) дійсно створити сім'ю, а лише з метою отримати якісь пільги чи привілеї, наприклад право на житло, на майно другого з подружжя у випадку його смерті. Зовнішня згода таких осіб на укладання шлюбу не відповідає їх внутрішній волі.

Справи щодо визнання шлюбу недійсним через його фіктивність хоча й досить часто зустрічаються в судовій практиці, але спричинюють значні труднощі, особливо в тому разі, коли один з подружжя дійсно бажав створити сім'ю, а інший лише отримати наприклад бажану прописку. У такому разі суд має уважно вивчити і врахувати всі обставини справи: стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, наявність чи відсутність дітей, спільне проживання і ведення господарства подружжям у шлюбі та інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність. Але проживання подружжя разом є не обов'язковим, тому що роздільність проживання може обумовлюватись службою в армії, навчання в іншому місті або ж відрядження по роботі.

У теорії сімейного права відрізняють поняття фіктивного шлюбу від шлюбу, "який не існує" або шлюбу, "який не укладено".

Неіснуючий шлюб - це шлюб, якого юридичне немає і який не потребує визнання його недійсним в судовому порядку.

Неукладені шлюби - це шлюби, зареєстровані за відсутності нареченої або нареченого (ст. 48 Сімейного Кодексу України). До неукладених шлюбів необхідно віднести і шлюби, які реєструвалися за підробленим паспортом, за довіреністю.

Від фіктивних шлюбів треба відрізняти і так звані "шлюби з розрахунку".

Шлюб з розрахунку - це шлюб, який особа (чи особи) укладають хоча і з певних корисливих мотивів, але, безперечно, з метою створення сім'ї.

1.2.3 Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду

Правові наслідки, які можуть настати в зв'язку з порушенням умов укладання шлюбу, цілком залежать від суддівського бачення: суд може або визнати шлюб дійсним, незважаючи на порушення, або, зважаючи на них, визнати шлюб недійсним.

1. Між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною без отримання у встановленому порядку дозволу суду на такий шлюб.

За загальним правилом шлюби між усиновлювачем та усиновленою дитиною заборонені з моральних міркувань оскільки відносини між ними прирівнюються до відносин батьків і дітей. Ця заборона традиційно набула характеру етичної норми.

2. Між двоюрідним братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею.

3. 3 особою, яка приховала свою тяжку хворобу, а також хвороби, небезпечної для іншого з подружжя чи їхніх нащадків.

Але в цьому випадку суд може визнати „ тяжкою хворобою ” і ту яка „тяжка” лише на перший погляд. І це на мою думку є не вірним адже що для 50-ти річного чоловіка/жінки є тяжким для 20-ти річного хлопця/дівчини легка хвороба. Отже, я вважаю, що, поняття "тяжка хвороба" має поширюватися на осіб-інвалідів, а також осіб, хвороби яких значаться в переліку хронічних захворювань. Таких як хронічний бронхіт, емфізема легень, ускладнена гіпертонічна хвороба, тяжкі форми неврозів та ін. Тобто хвороби при яких особі заборонена знаходитись поряд з іншими.

4. 3 особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

Ця обставина може бути підставою для визнання шлюбу недійсним, якщо особа, що не досягла шлюбного віку одружилася без дозволу суду на шлюб. Це порушення може бути допущено як працівниками РАЦСу, так і зумовлюватися поданням неправдивих документів особами, які укладають шлюб.

Коло осіб, які можуть звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, визначене в ст. 42 Сімейного Кодексу України і залежить у кожному конкретному випадку від підстав визнання шлюбу недійсним.

Так, відповідно до ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист таких, що охороняються законом, прав та інтересів громадян, в тому числі подружжя, якщо права порушені укладанням шлюбу.

Розглядаючи справу про визнання шлюбу недійсним, суд має своєчасно повідомити позивача і відповідача про час та місце судового розгляду. Суд також має вжити всіх необхідних заходів для встановлення місцезнаходження відповідача. З метою захисту прав неповнолітніх, недієздатних при розгляді справи про визнання шлюбу недійсним з такою категорію осіб до справи має залучатися представник органів опіки та піклування. А от коли розглядаються справи про шлюб між усиновителем і усиновленою не має значення хто звернувся з позовом до суду, беруть до уваги чи відповідатиме це інтересам неповнолітньої, недієздатної особи.

Після визнання шлюбу недійсним анулюються запис що до укладання шлюбу і відповідний документ Також РАЦСу має зробити відповідний запис в актовій книзі.

Та мабуть основною проблемою залишається та, чому люди, які кохаючи один одного до нестями укладають шлюб, а потім...розлучаються.

Найчастіше ініціатором розлучень виступають жінки, а саме в 58% випадків. Загалом це жінки, яким менше за 45 років, а вже після 45 частіше на розлучення подають чоловіки. Це пояснюється великою упевненість чоловіка. Діти вже виросли отже аліменти платити не прийдеться, а розмін квартири навряд чи представить великої проблеми. Та плюсом до всього є також те, що чоловік в свої 50-60 роки почувається „міцним горішком” і може запросто створити нову сім'ю.

Висновок. Отже розірвання шлюбу не легкий процес. З одного боку здається що весільна сукня, смокінг та список гостів на весілля це єдині проблеми які випливають з заручин, а от з іншого боку, навіть щоб укласти шлюб потрібно дотримуватись певних умов. А що казати про розірвання шлюбу особливо коли при цьому є майнові спори та неповнолітні, недієздатні діти.

2. Сім'я

2.1 Основні функції сім'ї

Сім'я як соціальний інститут виконує певні соціальні функції. Соціологія вбачає функції сім'ї у виявленні активності, життєдіяльності сім'ї та її членів. На сучасному етапі виділяють такі основні функції сім'ї:

ь репродуктивну;

ь виховну;

ь економічну і побутову;

ь первинного соціального контролю;

ь духовно-емоційну;

ь сексуальну.

Репродуктивна функція сім'ї полягає у забезпеченні біологічного відтворення суспільства і задоволенні потреби людини в дітях.

Виховна - в соціалізації молодого покоління, підтриманні безперервності суспільства, задоволенні потреб у батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях.

Економічна і побутова дають змогу підтримувати фізичне здоров'я членів суспільства, економічно утримувати неповнолітніх і непрацездатних, доглядати дітей, надавати і отримувати господарчо-побутові послуги.

Первинний соціальний контроль є важливою функцією, адже сім'я здійснює первинну моральну регламентацію поведінки людини в різних сферах життєдіяльності, а також відповідальності і забов”язань у стосунках між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, формує і підтримує моральні і правові санкції за неналежну поведінку і порушення моральних взаємин між членами сім'ї.

Духовно-емоційна - забезпечує розвиток особистісних якостей членів сім'ї, сприяє їх духовному взаємозбагаченню, здійснює емоційну стабілізацію індивідів і їх психологічну терапію, психологічний захист, надає емоційну підтримку.

Сексуальна функція - суспільна роль полягає у реалізації сексуального контролю щодо особи, індивідуальна - у задоволенні сексуальних потреб людини.

Розглянуті функції сучасної сім'ї є узагальненими і не вичерпують переліку функцій сім'ї. Існування їх зовсім не означає виконання кожною конкретною сім'єю кожної функції. До того ж інститут сім'ї постійно змінюється, що зумовлено розвитком суспільства, і , отже зміною суспільних потреб. На систему конкретних цінностей, норм та їх взаємозв'язок із сімейною поведінкою на різних стадіях розвитку сім'ї істотно впливають соціально-економічні, історичні чинники.

Сукупність норм та санкцій інституту шлюбу регулює стосунки між чоловіком та дружиною. Одні норми (обов'язкові права) мають юридичний характер і регламентуються законодавством. У кожній країні така регламентація здійснюється на основі кодексу про шлюб та сім'ю”. Інші норми регулюються мораллю, звичками, традиціями. До них належать норми залицяння, шлюбного вибору, дошлюбної поведінки, виховання дітей, сімейний відпочинок, тощо.

Як малу соціальну групу сім'ю розглядають тоді, коли дослідженню піддаються стосунки між індивідами, які становлять сім'ю. Такий підхід дає змогу встановити мотиви і причини розлучень, динаміку подружніх стосунків, характер взаємин між батьками та дітьми. Але, акцентуючи увагу на проблемах міжособистісної взаємодії, не можна абстрагуватись від того, що вони тісно пов'язані з існуючими в суспільстві нормами, цінностями, зразками поведінки. Групова поведінка залежить від економічних, соціокультурних умов життєдіяльності групи.

2.2 Проблеми планування сім'ї

Особливості сучасної демографічної ситуації в українському суспільстві (низький рівень народжуваності) вимагають аналізу концептуальних засад щодо планування сім'ї як соціального явища і створення науково обґрунтованої концепції, яка б могла стати теоретичною базою для вироблення і реалізації суспільних заходів у забезпеченні права особи, сім'ї на вільний і відповідальний вибір кількості дітей і часу їх народження.

Наприкінці ХІХ ст. у Європі був поширений мальтузіанський підхід до проблеми регулювання народжуваності. Теорія Томаса Мальтуса(1766-1834) ґрунтувалася на припущенні, що населення має внутрішню тенденцію до необмеженого розмноження і що саме зростання населення породжує голод, безробіття, соціальну нерівність, тощо. Уповільнення темпів зростання і зменшення чисельності населення Мальтус Розглядав як найважливіший засіб встановлення загального благоденства. Він вважав, що існує два види перешкод зростанню населення:

v руйнівний( голод, війни, епідемії);

v запобіжний( утримання від народження дітей)

Сам автор цієї концепції, хоча й був через неї відлучений від церкви, надзвичайно негативно ставився до абортів і контрацепції, вважаючи, що шлях до зниження народжуваності - у пізнішому вступі в шлюб і сексуальному утриманні у шлюбі.

На початку ХХст. виникли суспільні течії, засновані на мальтузіанській теорії, означені поняттям “неомальтузіанство”. Вони брали до уваги негативне ставлення церкви до штучних абортів, але замість утримування в сексуальних стосунках, запропонували широку рекламу і поширення знань про контрацептивні методи.

Теоретичну позицію неомальтузіанства охоче сприймали найрізноманітніші соціальні групи. Суть її полягала у припущенні, що кожна людина і кожна сім'я намагаються поліпшити свій достаток шляхом обмеження кількості дітей, і якщо доступ до засобів регулювання народжуваності буде забезпечений, вона знижуватиметься. Така точка зору визначала демографічну політику в країнах Західної Європи аж до 1960-70рр. Де-які фахівці визнають, що в основі заборони абортів у СРСР у 1936р. була саме неомальтузіанська теза про зростання народжуваності у разі обмеження запобіжних заходів. Необмежене використання протизаплідних засобів і абортів не сприяють зниженню народжуваності, адже вони не впливають на індивідуальну потребу в дітях, яка, як правило, залишається стабільною протягом життя одного покоління.

Висновок. Таким чином, регулювання доступності засобів запобігання вагітності і дітонародженню позначається більше не на народжуваності, а на здоров'ї населення. Соціологічні дослідження свідчать, що поліпшення умов життя - особлива цінність. А поліпшення матеріальних умов життя підвищує можливості для реалізації потреби в дітях. До того ж підвищення рівня добробуту сім'ї істотно змінює її стиль життя і створює нові можливості для розвитку поза сімейних орієнтацій. Поліпшення умов життя відкриває перед сім'єю нові перспективи і стимулює активність, спрямовану на реалізацію потреб даної сім'ї. Якщо серед них є потреба в дітях, то вона реалізується. За відсутності такої потреби, поліпшення матеріальних умов буде використано для задоволення інших потреб.

3. Шлюбний договір (контракт)

Розставити всі крапки над «і» шлюбним контрактом - цілком нормальне явище на Заході, якому завжди був властивий здоровий меркантилізм. Та у деяких країнах, наприклад Афіни шлюбний договір можуть укладати лише батьки, а зокрема тато нареченої, а за відсутності батька - старший брат. Так як афінська жінка позбавлена будь-яких прав, вважається, що весь її уділ це домашнє господарство.

У нашій країні словосполучення «шлюбний контракт» вимовляється вже без іноземного акценту. Хоча й не можна сказати, що укладання шлюбного контракту стало звичною справою у сучасній практиці. Та на сьогоднішній день при реєстрації шлюбу все частіше спостерігається паралельне укладання шлюбного договору. Романтика вічного кохання «ми завжди будемо разом» ніяк не в'яжеться із меркантильними розрахунками і підрахунками. Можна сказати, що при розлученні найскладнішим є поділ майна. Скільки, чого й кого (маються на увазі діти) саме кому дістанеться при розставанні. Але так чи інакше, шлюбний контракт міцно ввійшов у наше життя.

А от про сімейний договір чули далеко не всі. Йдеться про домовленість (найчастіше усну) між майбутнім подружжям про те, як вони житимуть разом. Сімейний договір може стосуватися лише основних моментів майбутнього спільного життя, а може обумовлювати безліч дрібниць.

Та що ж таке шлюбний договір і навіщо він потрібен? Перші шлюбні договори з'явилися у XVII столітті в Англії. Вони призначалися для захисту прав заміжньої жінки та її кревних родичів на фамільне майно. У законодавство України це поняття увійшло 1992 року, коли Кодекс законів про шлюб і сім'ю доповнили статтею

Шлюбний контракт - це не що інше, як угода (договір) осіб (подружжя) про вирішення спірних, як правило, майнових питань життя сім'ї. Він охоплює низку окремих пунктів (угод), що стосуються різноманітних сторін життя сім'ї, тому дії там можуть передбачатися найрізноманітніші: передати майно у власність, надати кошти на утримання одного з батьків, створити умови для належного виховання дітей, покарати за подружню невірність (компенсація моральної шкоди) тощо.

Перш за все пригадаймо про те, що шлюб укладають між собою люди, котрі прийшли з різних родин. За умовчанням кожен має у голові свою модель сімейного життя, свої стереотипи поведінки. Коли чоловік прийшов із родини, де брудні шкарпетки кидалися під стілець, а потім з'являлися у шафі в чистому вигляді на певній полиці, а в родині дружини всі чоловіки самі прали їх щовечора перед сном, конфлікт неминучий. І чоловік, і дружина обурюються: вони переконані - їхній партнер «грає не за правилами». Обидва забувають, що правила не було встановлено, вони не домовлялися, як це буде саме в їхній родині. Ми взяли найпростіший приклад. Але розбіжності між членами подружжя можуть виникнути й у сфері моралі, етики, виховання дітей, ставлення до спільного бюджету, елементарної побутової порядності. Адже буває: у сім'ї батьків чоловіка прийнято на сімейних святах давати спиртне мало не з шести-семи років «для веселого настрою». А в родині дружини всі дотримуються тверезого способу життя. І в цьому разі домогтися компромісу буде дуже складно. Адже коли йдеться про здоров'я дітей, ми буваємо абсолютно непримиренні. Ще один приклад того що шлюбний договір має бути обов'язковим при реєстрації шлюбу: Уявіть ситуацію: одружується молода пара. У нього - автомобіль і бабусина квартира, у неї - меблі й відеотехніка. Шлюбний контракт складається так, щоб потім вона не претендувала на машину та квартиру, а він - на меблі й відеотехніку. Кожен залишається при своєму. Саме так зробив і завбачливий Лучано Паваротті. За 36 років шлюбу тенор нажив величезні статки, але при розлученні позови про їх розподіл співака не торкнулися. Свого часу він вніс у шлюбний контракт пункт про окреме володіння майном.

Шлюбний документ - це серйозна гарантія від сімейних сварок, чвар і багатомісячних судових процесів. Він може регулювати безліч питань, основним із яких буде майновий розподіл. Не завжди при розлученні, навіть відповідно до закону, можна поділити все порівну. Згідно п.2 Порядку укладення шлюбного контракту, у шлюбному контракті передбачаються майнові права та обов'язки подружжя, зокрема питання, пов'язані з правом власності на рухоме або нерухоме майно, як придбане до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, одержане в дар чи успадковане одним з подружжя, а також питання, що пов'язані з утриманням подружжя та інші. Як, наприклад, поділити гараж або комп'ютер? У контракті можна обумовити, що кому дістанеться. Наприклад, чоловіку - мотоцикл, а дружині - пральна машина. З допомогою договору подружжя може ухвалити, що майно, нажите під час шлюбу, ділиться навпіл або залишається власністю одного з них. Речі, пов'язані з фаховою діяльністю подружжя (наприклад, стоматологічне крісло чоловіка-стоматолога), молоді можуть обумовити як роздільне майно. Можна також змінити положення закону, якщо майно, що належало комусь із подружжя до шлюбу, істотно подорожчало після вкладень коштів другої половини чи їх обох: воно може вважатися їхньою спільною власністю. Тим же Андре Агассі і Штеффі Граф є що перестраховувати. Штеффі, окрім нерухомості в Німеччині та США, володіє маркетинговою фірмою, а нерухомість і мережа ресторанів All Stars Cafe Агассі оцінюється у $200 млн. Зрозуміло, що нікому не хочеться на випадок чого втрачати такі доходи.

Принцип складання західних контрактів і наших приблизно однаковий: чесний поділ власності. Можна визначити, що з придбаного в шлюбі буде спільним, а що приватним, поділити конкретні речі, подаровані на весілля, установити часткове володіння майном. Загалом, у цій сфері обумовити можна все - наскільки вистачить фантазії. Ось лише основні приклади того, що можна ввести до шлюбного контракту:

v пункт про те, що майно, яке належить кожному із членів подружжя на правах приватної власності, належатиме йому в майбутньому, незалежно від тривалості спільного користування і спільних вкладень у період шлюбу;

v умови утримання та ремонту спільного і роздільного майна;

v умови, які не пов'язують права на отримання аліментів зі злиднями чи непрацездатністю стягувача аліментів. Можна обумовити форму аліментів: грошова, натуральна тощо. Умови про те, що за борги будь-якої зі сторін, що виникли до чи під час шлюбу, подружжя відповідатиме разом або окремо (ці умови не повинні суперечити законодавству);