Держава і право Англії нового часу

17

РЕФЕРАТ

«ДЕРЖАВА І ПРАВО АНГЛІЇ НОВОГО ЧАСУ»

ЗМІСТ

ВСТУП

Революція XVII ст. і зміни суспільного та державного устрою Великобританії у новий час

Конституційна монархія в Англії та її еволюція в ХVІІ-ХVІІІ ст

Право і судочинство Англії у новий час

Список використаної літератури

ВСТУП

На відміну від континентальної Європи, в Англії немає єдиного Кримінального кодексу, в якому були б об'єднані кримінальні закони. У цій країні історично склалося право судових прецедентів, або загальне право, що діє поряд з парламентськими статутами (законами) - статутним правом. Загальне право ґрунтується на обов'язковості раніше прийнятого судом вищої інстанції рішення для наступного розгляду аналогічних судових справ. Так, питання неосудності вирішуються на підставі прецеденту 1843 р., коли Палата Лордів сформулювала положення про неосудність у справі Мак-Нагтона. Крім судових прецедентів, які в більшому ступені визначають положення Загальної частини, парламентські акти регулюють головним чином відповідальність за окремі злочини - вбивство, крадіжки. В останні десятиріччя видаються статути і з питань Загальної частини, наприклад. Закон 1977 р., що регулює відповідальність за змову, Закон 1981 р. про кримінальне караний замах.

Загального поняття злочину законодавство Англії не знає, воно дається в доктрині. Наприклад, Блекстон у коментарях 1765 р., що і сьогодні не втратили свого значення, визначав злочин як зло, що заподіює шкоду суспільству. Загальне право вимагає для кримінальної відповідальності не тільки фізичної дії (бездіяльності), а й суб'єктивного ставлення до неї - винності.

Своєрідною є і класифікація злочинів в англійському праві. Так, за процесуальною ознакою всі злочини поділяються на злочини, що переслідуються за обвинувальним актом і розглядаються в суді присяжних, та злочини, що розглядаються шляхом сумарної юрисдикції, тобто одноособове діючим магістратом (суддею). Є і діяння "змішаної юрисдикції", що можуть розглядатися в будь-якому із зазначених порядків.

Крім того, встановлена класифікація злочинів на "арештні" і "неарештні". Перші - це ті, що тягнуть за собою покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років. Відносно цих злочинів встановлені особливі правила арешту (наприклад, обмеження на звільнення

Революція XVII ст. і зміни суспільного та державного устрою Великобританії у новий час

Розглядаючи передумови буржуазної революції в Англії, поряд із загальними рисами можна окреслити і певну її своєрідність. Капіталістичні виробничі відносини виникли тут раніше. З XVI століття вони проникають у сільське господарство. Успішно розвивалися промисловість і торгівля, безперервно зростало виробництво вовни. Товарно-грошові відносини руйнували феодальні підвалини. Все це зумовило певні особливості соціально-економічного розвитку країни, серед яких можна назвати такі обставини:

1. В Англії в класичній формі проходив процес первісного нагромадження капіталу. Причому буржуазний розвиток тут не обмежувався промисловістю і торгівлею. Сільське господарство в XVI-XVII століттях не тільки не відставало від промисловості, а навпаки, багато в чому навіть випереджало її.

2. Англійське дворянство розкололося на дві по суті різні соціальні групи: старе дворянство, що зберігало колишню феодальну основу, і нове дворянство (джентрі), що займалося торгівлею і промисловістю. Нове дворянство, що стало на шлях буржуазної перебудови свого господарства, намагалося використати капіталістичні форми експлуатації, його інтереси збігалися з інтересами буржуазії.

3. Англійське селянство напередодні революції не було монолітним. Тут можна було знайти селян-власників, спадкових орендарів, наймитів, поденників та ін.

Свавілля під час збирання податків, часта зміна суддів, утворення надзвичайних судових органів, таких, наприклад, як Зоряна палата і Висока комісія, королівські монополії, які обмежували свободу торгівлі, урядова регламентація промисловості, релігійна політика абсолютизму, що викликала загальне обурення, -- все це стримувало розвиток капіталізму. Відчуваючи свою силу, буржуазія припинила співробітництво з королівською владою і стала до неї в опозицію. Найяскравішим проявом революційної кризи, що назрівала н країні, був народний рух. Через усю Англію прокотилася хвиля селянських повстань, масових виступів і заворушень у містах. Населення майже повністю припинило сплату податків. У середині XVII століття в Англії склалася революційна ситуація.

Таким чином, в Англії перед революцією стояло єдине завдання -- ліквідувати феодальний лад і встановити буржуазне панування, забезпечити перехід від однієї суспільно-економім-ної формації до іншої.

В Англії буржуазія в союзі з новим дворянством боролася проти монархії, проти феодального дворянства і проти панівної церкви. Буржуазія знайшла тут собі союзника в особі джентрі. В цьому компромісі, таким чином, і була суть усіх особливостей революції. Консервативний характер англійської революції пояснюєтьсясоюзом між буржуазією і більшою частиною великих землевласників.

Селянство і міська біднота Англії також брали активну участь у революції.

В англійській буржуазній революції можна виявити три основних етапи розвитку.

Противники короля -- пуритани з початком революції розділилися на три самостійні політичні течії: пресвітеріан, індепендентів і левелерів.

Пресвітеріанство - встановлення конституційної монархії, обмеження сваволі короля і підкорення королівської влади парламенту.

Індепендентивимагали обмеження корони на користь парламенту.

Левелери -- домагалися проголошення республіки і справжньої рівноправності громадян.

У боротьбі цих політичних угруповань і позначилися основні етапи англійської буржуазної революції.

Першим з них став етап встановлення конституційної монархії (1640-1649 рр.). В Англії центром боротьби, керівником широкого антифеодального руху, що переріс у революцію, був скликаний у листопаді 1640 року королем Карлом І парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого. Цей парламент висунув ряд вимог: регулярне скликання сесій, ліквідація надзвичайних судових органів, контроль за урядом та ін. Король змушений був погодитися. П'ятнадцятого лютого 1641 року Карл І підписує Трирічний акт, за яким перерви між сесіями парламенту не повинні були перевищувати трьох років. На випадок, коли це правило ігнорувалося королем, вводився досить складний порядок скликання парламенту всупереч волі монарха.

Король та його Таємна рада втрачали свою колишню юрисдикцію. Слідом за цим було узаконено, що ніякий податок не можна стягувати без згоди парламенту, встановили незалежність суддів від корони та їх незмінність.

Було досягнуте обмеження королівської влади. Англія перетворилася на конституційну монархію. На цьому пресвітеріани вважали революцію закінченою і докладали всіх зусиль, щоб не допустити ЇЇ дальшого розгортання. На цей час розгорнулася гостра боротьба між основними політичними партіями революції -- пресвітеріанами та індепендентами. Опора на армію, тимчасовий союз з левелерами дозволили індепендентам здобути перемогу і розвивати революцію далі.

1645 року на пропозицію Кромвеля було здійснено реорганізацію парламентської армії, завдяки чому виникла так звана Нова модель. Нова армія набиралася з вільних селян і ремісників, заміщення офіцерських посад стало доступним кожній здібній людині. Так закінчився перший етап англійської буржуазної революції-- період, коли політичне керівництво належало партії пресвітеріан.

Другим етапом буржуазної революції в Англії було проголошення республіки (1649-1653 рр.). Індепенденти вигнали з парламенту пресвітеріан і стали провідною політичною силою. У січні 1649 року палата громад оголосила себе верховною владою англійської держави. Після страти короля Англія у травні 1649 року стає Республікою. Було скасоване королівське звання як небезпечне «для свободи, громадської безпеки і публічного інтересу народу», ліквідована була і палата лордів.

Верховна влада належала тепер палаті громад. Органом виконавчої влади стала Державна рада, яка відповідала за свою діяльність перед палатою общин.

На цьому етапі індепендентська верхівка -- буржуазія і джентрі -- бажають завершення революції. Але народні маси ще практично нічого істотного не здобули. Незадоволені наслідками революції, вони ладні були продовжити боротьбу за поглиблення революційних перетворень. Однак і левелери, і дигери, які були готові повести незаможне селянство і міські низи на боротьбу проти буржуазії і нового дворянства, були розгромлені і придушені. Ці революційні угруповання не змогли здобути перемоги. Страх перед народним рухом підштовхнув буржуазно-дворянський блок, який був при владі і став уже контрреволюційною силою, до встановлення режиму військової диктатури.

Революція вступила в третій етап свого розвитку -- період протекторату Кромвеля (1653-1658 рр.). З квітня 1653 року влада в країні фактично перебувала в руках генерала Кромвеля. Спочатку він намагався знайти підтримку своїм планам у парламенті, використати цей орган у своїх інтересах. Коли ж сподівання не здійснилися, Кромвель розігнав парламент.

Шістнадцятого грудня 1653 року група офіцерів під керівництвом генерала Ламберта подала своєрідну конституцію -- «Знаряддя управління», яка й оформила режим протекторату.

Парламент був однопалатний і збирався за указом лорда-протектора. Виборчі права надавалися особам, які мали на праві власності чи володіння. Виконавчу владу лорд-протектор повинен був здійснювати разом з державною радою.

Кромвель змушений був зберігати армію в розмірах воєнного часу, адже вона була йому основною опорою. У зв'язку з цим збирались у повному обсязі і податки воєнного часу, хоча війна вже закінчилася. Все це викликало загальне незадоволення політикою протекторату, яке безперервно зростало. У 1655 році в ряді міст Англії спалахнули заколоти роялістів. Активізувались і демократичні елементи -- левелери, квакери. Кромвелю вдалося впоратися з цими виступами. З метою зміцнення своєї влади він установлює неприховану військову диктатуру.

У 1655 році було запроваджено особливу систему місцевого управління. Було створено одинадцять військово-адміністративних округів на чолі з генерал-майорами. Кожен з них був по суті протектором у мініатюрі.

1657 року парламент звернувся до Кромвеля з проханням прийняти титул короля.

Хоча Кромвель і не дав згоди на цю пропозицію, титул протектора було оголошено спадковим у його родині. Було поновлено верхню палату англійського парламенту.

Конституційна монархія в Англії та її еволюція в ХVІІ-ХVІІІ ст

Реставрація Стюартів не забезпечила тривалого компромісу між буржуазією і джентрі, з одного боку, і феодальним дворянством, з другого. Порушення Бредської декларації Карлом II, а потім і Яковом II, намагання цих монархів повернути дореволюційні порядки викликали незадоволення правлячої верхівки. А видана 1688 року на користь католиків Декларація про «віротерпимість» об'єднала і торі і вігів у боротьбі проти Стюартів. Вони звернулися до штатгальтера Голландії Вільгельма III з пропозицією зайняти «вакантний» королівський престол. Вільгельм III вступив без бою в Лондон і був проголошений регентом.

В Англії ці події дістали назву «славної революції», хоча насправді це був двірцевий переворот, у якому народні маси ніякої участі не брали. У 1689 році парламент обрав Вільгельма III Оранського і Марію на англійський королівський престол.

«Славна революція» по суті завершила оформлення компромісу між фактично панівною буржуазією і офіційно правлячою земельною аристократією. Політична влада опинилася в руках дворян-землевласників, які повинні були підтримувати інтереси фінансової верхівки буржуазії.

Найважливішим результатом перевороту 1689 року стало утвердження в Англії буржуазної конституційної монархії. Причому слід мати на увазі, що своєрідною рисою Англії є відсутність конституції як єдиного документа. Англійська конституція -- це сукупність конституційних актів і угод (прецеден-тів), у яких отримали закріплення основні конституційні принципи і положення, структура державного механізму тощо. У цьому відношенні виняткового значення набирають два конституційні акти англійського парламенту: Білль про права 1689 року і Акт про престолонаступництво 1701 року.

Білль про права визначив провідну роль парламенту в системі державних органів. Згідно з Актом про престолонаступництво престол перейде, якщо нічого не зміниться, до німецьких князів Ганноверської династії. Таким чином, ці конституційні акти визначили правовий статус парламенту і короля, а також сформулювали основні принципи буржуазної конституційної монархії в Англії:

1) парламентаризм -- «парламент вище корони»,

2) парламент -- єдиний законодавчий орган,

3) розділення влади,

4) незмінність суддів,

5) гарантії основних свобод у парламенті (свободи слова, дебатів, виборів тощо).

Все це свідчить про те, що на зламі ХVІІ-ХVШ століть у Англії виникла буржуазна конституційна монархія з розділенням влади і зверхністю парламенту.

Подальша еволюція конституційної монархії пов'язана з глибокими соціально-економічними змінами. Англійське селянство, яке так і не отримало землю у власність, розшарувалося на заможних орендарів і безземельних пролетарів -- наймитів. У містах внаслідок промислового перевороту остаточно оформилися буржуазія і пролетаріат.

Англійська буржуазія, зібравшись з силами, намагається встановити своє політичне панування шляхом нових компромісів з лендлордами. Цей процес супроводжувався еволюцією британської конституційної монархії, основними напрямками якої були подальше обмеження королівської влади, утвердження нових принципів взаємовідносин виконавчої і законодавчої влади у вигляді «відповідального уряду».

Ці зміни не були оформлені новими конституційними актами, а складалися в ході політичної практики у формі прецедентів.

Парламент був єдиним законодавчим органом. Його прерогативами стали розгляд бюджету, встановлення військового контингенту і т.д. Складався парламент з двох палат. Верхня -- палата лордів мала чисто аристократичний характер, бо діяло тут спадкове перство. Засідали тут герцоги, барони та інші аристократи, призначені монархом. У нижній палаті, яка обиралась, -- палаті общин, більшість належала джентрі, бо виборцями в графствах були фрігольдери, які отримували сорок шилінгів прибутку на рік. Король продовжував залишатися главою держави і був у пошані. Формально він мав досить великі права: призначав лордів і міністрів, очолював збройні сили, визначав дипломатичну діяльність і т.д. Але його влада поступово обмежувалась і він фактично перетворювався на номінального главу виконавчої влади. Відповідно до англійської конституційної доктрини король повинен діяти за порадою своїх міністрів. Рішення, які приймав кабінет, не мали в цей час ніякої юридичної сили. Вони отримували своє правове оформлення і втілювалися в життя міністрами корони після їх затвердження Таємною радою або шляхом видання парламентського акта. Всі члени кабінету за посадою входили до складу Таємної ради.

Колишні радники короля перетворювалися на справжніх міністрів. Але зберігалися колишні найменування, титули (статс-секретар, охоронець малої печатки, обер-камергер і т.д.).

Найважливішою фігурою в кабінеті був прем'єр-міністр, і саме він персоніфікував урядову політику. Прем'єр-міністр передусім був одноосібним керівником своєї партії.

Право і судочинство Англії у новий час

Головною особливістю англійського буржуазного права було те, що компроміс між великими землевласниками і капіталістами дістав свій прояв у наступності судових прецедентів, у збереженні феодальних правових форм. А це привело до того, що тут старе феодальне право не було одразу знищене. Розвиток відбувався інакше -- у напрямі пристосування старого феодального права до нових буржуазних умов.

Тому в Англії стало можливим залишити значну частину форм старого феодального права, вкладаючи в них буржуазний зміст, і навіть прямо вводити буржуазне значення під феодальне найменування.

Звідси архаїчність ряду інститутів англійського буржуазного права, своєрідна термінологія, наявність таких інститутів, яких немає в правових системах інших держав.

Своєрідність англійського буржуазного права полягає і в тому, що значна частина його інститутів сформульована не законами, а судовими рішеннями -- прецедентами. Консервативний характер англійського права.

Англійське право - некодифіковане, існує зводу діючих норм. Немає розподілу на публічне право і приватне. Його джерела дуже складні (загальне право, право справедливості і статутне право), що створює серйозні труднощі в їх застосуванні.

В основі загального права, як і у феодальний період, лежав судовий прецедент. До того ж звернення до прецеденту не залежало від часу його виникнення. Звідси значний формалізм загального права і особлива роль судді з широкими повноваженнями судового тлумачення та застосування правових норм. Система «судів справедливості», які створили ті інститути права, що найдужче сприяли розвиткові буржуазних відносин.

Важливу роль у формуванні правової системи на буржуазній основі відіграла судова реформа 1873-1875 років, яка привела до об'єднання загальної системи королівських судів з судом лорда-канцлера -- судом справедливості в єдиний Високий суд, який міг рівною мірою застосовувати норми як загального права, так і права справедливості. Тепер суддя дістав можливість користуватися будь-якими прецедентами. У разі розбіжності перевага віддавалася нормам права справедливості.

Для застосування прецедентів були встановлені спеціальні правила:

1) рішення вищих судів Англії (палати лордів, Високого суду, апеляційного) обов'язкові як для нижчих судів, так і для них самих;

2) вищі суди не зв'язані рішеннями нижчих судів;

3) суддям однієї інстанції рекомендується не приймати істотно розбіжних рішень;

4) обов'язкова лише та частина судового рішення, яка містить його обгрунтування.

Цивільне право. Незважаючи на таку своєрідність, англійське право втілює в собі загальні принципи, властиві всім буржуазним правовим системам. Так, з початку свого існування воно також було покликане встановити принцип необмеженої приватної власності.

Щодо рухомого майна капіталістична приватна власність з широкою свободою розпорядження закріплюється досить рано. Що до земельної власності, то установлення буржуазних основ проходило значно повільніше.

Ордонанс від 24 лютого 1646 року передбачав скасування всієї системи феодальної опіки в землеволодінні, скасував усі зобов'язання, що обмежували лицарські володіння, оголошував їх вільною приватною власністю. Крім того, Довгий парламент прийняв акти про секуляризацію і продаж церковного нерухомого майна (1646 р.), конфіскацію і продаж маєтків прихильників короля (1642 р.), продаж нерухомого майна, що належало короні (1649 р.). Умови продажу були такими, що ці землі дісталися буржуазії і новому дворянству.

Таким чином, земельні перетворення англійської революції були здійснені виключно в інтересах буржуазії і джентрі, вони сприяли зосередженню землі в руках представників цих класів. А земельне володіння переважної більшості англійського селянства -- копігольд, що грунтувалося на феодальному праві, втратило будь-яку юридичну основу і захист.

У цивільному праві Англії, як і раніше, визнавалися такі форми обмеженої земельної власності, як фрігольд -- вільне володіння, копігольд -- володіння з тривалим збереженям деяких повинностей.

Існувала так звана урізана власність, за якою землю можна було передати в спадок, але не можна було продати. Було і довічне користування, коли після смерті володаря нерухоме майно поверталося первісному власнику. Більшість великих маєтків належала їх власникам на праві майорату.

Навіть у XIX столітті, коли цивільне право Англії в цілому мало вже цілком буржуазний характер, зберігався середньовічний поділ власності на «реальну» і «особисту», що було обумовлено різними формами позовів з метою їх захисту. Так, реальними позовами захищалася земля, родова нерухомість і титули. Розпорядження реальною власністю було обмежене певними формальностями. Особистою власністю можна було розпоряджатися вільно.

У ХУШ-ХІХ століттях великого поширення в Англії набула довірча власність (траст).

Розвиваються нові види договірних зв'язків: договір публічного перевезення вантажу і пасажирів, договір страхування та інші.

Своєрідність англійського права власності на землю обумовила поширення земельної оренди: довгострокової і короткострокової. Перший вид оренди практикувався при здачі землі під будівлі. Термін такого роду оренди не перевищував дев'яноста дев'яти років. Після цього будинки та споруди, збудовані на орендованій землі, ставали власністю її господаря. При короткостроковій оренді землю звичайно здавали фермерам строком на один рік. «Рівність сторін» тут була чисто формальною. Лендлорд по закінченню строку мав можливість укласти договір знов або розірвати його. А це значило, що умови договору оренди землі диктував землевласник.

Парламентський акт 1862 року об'єднав усе законодавство про акціонерні компанії.

Законодавство 1844-1867 років про акціонерні компанії сприяло концентрації і централізації капіталу в Англії, дозволило організаторам компаній грати на підвищенні та пониженні курсу акцій, привласнювати собі кошти держателів цінних паперів, що розорялися.

Дуже сильною була стара феодальна форма в сімейному і спадковому праві буржуазної Англії. Громадянський шлюб, наприклад, було введено тільки у 1836 році. Але і після того дозволявся церковний шлюб. В обох випадках чоловік мав верховенство в сім'ї, управляв і розпоряджався сімейним майном (заміжня жінка дістала право розпорядження своїм майном лише в 1882 р.). У 1857 році в Англії нарешті було узаконено розірвання шлюбу шляхом розлучення.

У спадковому праві з часів революції установився на відміну від Франції принцип абсолютної свободи заповіту. Це правило поширювалося на всі види спадкового майна. При спадкоємстві за законом земельна власність переходила за принципом майорату до найближчого родича (звичайно старшого сина). Все інше майно пере-ходило в спадок так само, як і за континентальним правом.

В основі кримінального права буржуазної Англії лежало загальне право і статутне. Спроби кодифікації виявилися безрезультатними. В період революції змінювався лише зміст окремих видів злочинів.

Так, у 1648 році державною зрадою став визнаватися будь-який замах на «форму правління у вигляді республіки» або на палату общин як на верховну владу народу, за часів протекторату Кромвеля -- діяння, спрямоване проти особи і прав лорда-протектора.

Зберігалася тричленна структура кваліфікації злочинів, що склалася ще в епоху середньовіччя: тризн (зрада), фелонія (тяжкий кримінальний злочин), місдімінор (інші, головним чином, дрібні злочини). Ця традиційна схема лише поповнилася в XVIII столітті новими видами злочинів. Англійське кримінальне право було найсуворішим в Європі. В XVIII столітті смертна кара установлюється за навмисне поранення худоби, за порубку садових дерев, за підпал посівів. До смертної кари присуджувалися за посилання листа з фіктивним підписом з метою вимагання грошей, за дрібну крадіжку грошей (більше одного шилінга) тощо. В цей час в Англії не тільки зберігалися жорстокі, чисто середньовічні міри покарання, але вводилися нові засоби залякування. Широко застосовувалися і такі покарання, як виставляння біля ганебного стовпа, шмагання батогом, конфіскація майна, штрафи і т.д.

Тільки з 1816 року починається скасування варварських видів покарання. У 1823-1827 роках уряд провів серію актів, які скорочували застосування смертної кари. За актом 1848 року призначалася не кара на смерть, а довічне ув'язнення.

Таким був розвиток буржуазного права в Англії, де тривалий процес пристосування судових прецедентів, наповнення буржуазним змістом феодальної правової форми стали основним напрямом утворення буржуазної правової системи.

Список використаної літератури

1. Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. У 2 т. Т. 2: Навчальний посібник. Навчальне видання.- К.: Ін Юре, 2004.- 608 с.

2. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран (Новое и Новейшее время): Навчальне видання.- М.: Зерцало, 2005.- 592 с.

3. История государства и права зарубежных стран: В 2-х ч. Ч. 1: Учебник для вузов: Навчальне видання. - 2-е изд.- М: НОРМА-Инфра-М, 2007.- 480 с.

4. Макарчук В.С. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник: Навчальне видання- К.Атіка, 2000.- 416 с.

5. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник- К.: Вища школа, 2003.- 464 с.

6. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Навчальне видання. - 3-є вид., доп..- К.: Атіка, 2001.- 624 с.

7. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран: В 2 ч. Ч. 1: Учебное пособие: Навчальне видання- 2-е изд.- X.: Одиссей, 2001.- 832 с.

8. Омельченко І.К., Сорокін О.В., Череватий В.В. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник: Навчальне видання.- К.: , 2000.- 136 с.

9. Іванов В.М. Історія держави і права України. В 2 ч. Ч. 1: Навчальний посібник.- К.: МАУП, 2002.- 264с.

10. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія: Навчальне видання.- К.: Ін Юре, 2002.- 716 с.

11. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник: .- К.: Вентурі, 2007.- 304 с.