Державна служба і органи місцевого самоврядування

ЗМІСТ

Вступ

1. Державна служба та її визначення

2. Основні засади фінансування діяльності органів державної

влади та міжнародної діяльності

3. Поняття місцевого самоврядування

4. Сутність місцевих фінансів, їх структура та функції

5. Утримання органів управління місцевого самоврядування

6. Оплата праці державних службовців

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Перші економічні відносини виникли близько 10 тис. років тому одночасно із зародженням перших цивілізацій. У ті часи почала розвиватись і економічна думка, еволюцію якої можна простежити за тими нечисленними історичними знахідками, які збереглися до наших днів.

Власне суто економічних трактатів стародавніх часів віднайти практично неможливо, бо владні прошарки суспільства, що були носіями писемної культури, лише незначною мірою втручались у ведення натурального господарства. їхні життєві інтереси обмежувалися отриманням додаткового продукту. Крім того, складність дослідження економічної думки давніх часів полягає і в тому, що вона ще не була відокремлена від політико-правової та релігійної.

Епоха рабовласництва бере свій відлік з IV тис. до н. є., коли в Месопотамії (між річками Тигр та Євфрат) і Єгипті почався процес становлення класового суспільства. Матеріальною базою цього процесу була технічна революція, пов'язана з початком використання металевих виробів та переходом до зрошувального сільського господарства. Це дало можливість отримувати додатковий продукт і стимулювало розподіл праці.

В окремих регіонах стародавнього світу стали зароджуватись і розвиватись товарно-грошові відносини, пов'язані з обслуговуванням торгівлі (Фінікія, Вавилон, Греція). На цій основі почала виникати приватна власність, що базувалась здебільшого на праці рабів.

Формування ознак державності в класовому суспільстві вимага-ло теоретичного обґрунтування функціонування органів управління, організації господарства як на державному рівні, так і на рівні господарських одиниць.

Умовно можна виділити такі напрями економічної думки, які тією чи іншою мірою стосуються питань виникнення та розвитку бюджетних відносин:

1) діяльність державного апарату управління;

2) пошук джерел надходжень до державної казни;

3) організація державного господарства;

4) організація приватного господарства;

5) юридичні норми взаємин.

Незважаючи на певну незавершеність висновків, нечіткість положень, що притаманно будь-якому процесу на стадії зародження, економічна думка тих часів заклала підвалини сучасних теорій, а окремі твердження не втратили актуальності й у наш час.

Як бачимо ще в стародавній час з'явилися органи державного управління, які требу було підтримувати як матеріально, так і морально.

Мета творчої роботи - ознайомитися з основними засадами фінансування діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.



1. Державна служба та її визначення

Для попереднього визначення державної служби скористаємось нормою статті 1 Закону України "Про державну службу"[8], за якою державна служба - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, практично виконують завдання і функції держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні повноваження.

Це визначення включає до себе п'ять ознак державної служби та державного службовця. Ось вони:

професійна діяльність певних осіб;

ця діяльність спрямована на виконання державних завдань і функцій;

ці особи займають посади в державних органах, установах, їх апараті;

наявність у цих осіб відповідних повноважень;

їх заробітна платня надається за рахунок державних коштів.

В інших країнах (Великій Британії, Іспанії, Німеччині, Росії, Франції тощо) існують власні визначення, які мають певні відмінності між собою, але всі ці визначення, як вітчизняні так і зарубіжні, об'єднує наявність двох спільних ознак державної служби і державного службовця:

* зв'язок між інститутом влади та державним службовцем є публічно-правовим і базується на односторонньому призначенні, а не на двосторонній угоді з взаємними зобов'язаннями;

* державний службовець - це посадова особа, яка призначається на постійній основі(як правило), отримує певні повноваження, певні державні гарантії (правові, економічні, соціальні) і бере на себе зобов'язання дотримуватись певних обмежень.

До вищевикладеного можемо додати, що державна служба має певну структуру, організацію та правове регулювання. Підсумовуючи скажемо:

Державна служба - це державний організаційно-правовий інститут, призначений для реалізації державних завдань та функцій шляхом професійного виконання державними службовцями своїх посадових обов'язків і повноважень в інтересах суспільства та більшості його членів.

Тобто державну службу ми будемо розглядати:

як сукупність службовців - осіб спеціально відібраних, підготованих і професійно працюючих в органах державної влади та їх апараті;

як систему, що складається з інституційних (правових та організаційних) і процедурних структур [16, с.21].

2. Основні засади фінансування діяльності органів державної влади та міжнародної діяльності

Відповідно до Конституції України наша держава має чітко структуровані три гілки влади -- законодавчу, виконавчу та судову.

Витрати на законодавчу гілку влади передбачають фінансування діяльності Верховної Ради та її структурних підрозділів.

Витрати на виконавчу гілку влади включають фінансування Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів, міністерств, відомств, їхніх структурних підрозділів.

Витрати на судову гілку влади -- це фінансування Конституційного Суду, Верховного Суду та їхніх структурних підрозділів.

Витрати на міжнародну діяльність охоплюють фінансування посольств, консульств, представництв за кордоном, виконання повноважень державними органами, які представляють нашу державу за кордоном, участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, переговорах, зустрічах посадових осіб, участь України в міжнародних програмах тощо.

Одним із актуальних питань, що стосуються витрат на управління, є їх скорочення, але без зменшення ефективності функціонування державних установ. Протягом 1999--2000 рр. у результаті проведення кадрової реформи чисельність державних службовців була зменшена в середньому на 20 % з відповідним підвищенням рівня заробітної плати. Оскільки це питання є досить актуальним у державі, вишукуються можливості подальшого регулювання управлінських витрат. Так, Кабінет Міністрів постановою від 4 квітня 2001 р. "Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп'ютерів уста-новами та організаціями, які утримуються за рахунок державного та місцевих бюджетів" урегулював ці відносини.

У червні 2001 р. закінчилась дія перехідних положень Конституції щодо судової системи, були ухвалені ряд законів, які започаткували реформу судоустрою. Суди отримали значно ширші повноваження. За попередніми розрахунками, сьогодні потрібно додатково близько 200 суддів з відповідним фінансовим забезпеченням. Додаткових витрат будуть вимагати й інші напрями реформи судової системи. У даному разі ці витрати соціально обґрунтовані, оскільки спрямовані на захист прав людини, організацій, установ.

Витрати на міжнародну діяльність є необхідними, адже геополітично Україна розташована в центрі Європи і має вигідно використовувати це положення, розвиваючи зв'язки зі своїми партнерами. Але має бути економічна доцільність, і тому ст. 24 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 р." передбачено мораторій на вступ до міжнародних організацій і приєднання до міжнародних угод, умови членства в яких передбачають сплату внесків або здійснення будь-яких інших виплат за рахунок Державного бюджету понад спеціально визначені обсяги.

3. Поняття місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування -- визначена й гарантована Конституцією України самостійна (під власну відповідальність) діяльність територіальної громади (населення) з вирішення безпосередньо або через органи місцевого самоврядування в межах діючого законодавства питань місцевого значення, виходячи з інтересів місцевого населення. Основна функція -- вирішення соціальних проблем населення, в тому числі обов'язкова освіта, охорона здоров'я, подолання бідності.

У відповідності з частиною 1 ст. З Європейської Хартії про місцеве самоврядування, воно означає право і спроможність місцевих влад у межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою частиною громадських справ, беручи на себе відповідальність і діючи в інтересах місцевого населення.

Місцеве самоврядування слід розглядати в різних аспектах:

* політичному;

* господарському;

* організаційному;

* правовому.

Політичний аспект передбачає відносини між державою і суспільством, тобто місцеве самоврядування як реалізацію демократичної ідеї.

Господарський аспект враховуй форми власності, на підставі яких діють органи місцевого самоврядування, та їх компетенцію у господарських справах.

Організаційний аспект -- це здійснення функцій (органи місцевого самоврядування нікому не підпорядковані, а лише підзвітні територіальній громаді).

Організаційною основою місцевого самоврядування є відповідна територіальна громада, яка може діяти яке безпосередньо, так і через створені нею відповідні органи - ради громади.

Правовий аспект -- це правові гарантії місцевого самоврядування, забезпечення його органів необхідними повноваженнями, а також правовий захист їх діяльності. У кожній державі (залежно від особливостей її устрою, історичних, національних, географічних та інших особливостей) місцеве самоврядування має специфічну правову форму.

Місцеве самоврядування на практиці є місцевою владою, що формується мешканцями певної території (декількох населених пунктів) або окремого населеного пункту шляхом демократичних виборів і яка має достатньо повноважень і фінансових ресурсів, щоб вирішувати основну частину місцевих справ і надавати необхідні для мешканців послуги. Ця влада незалежна від влади державної в межах, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», і може здійснюватися мешканцями окремих населених пунктів безпосередньо шляхом загальних зборів усіх мешканців цього населеного пункту або через місцеві референдуми, а також місцевими радами, що складаються з депутатів, які обираються виборцями і діють в інтересах усього населення.

Витоки основ організації самоврядування лежать у процесах, пов'язаних із становленням громадянського суспільства, захистом прав і свобод громадянина.

Головна мета місцевого самоврядування -- залучення населення до самостійного вирішення власних проблем, створення сучасних н демократичних інституцій. При цьому територіальні громади мають дотримуватися принципів єдиної державної соціально-економічної політики.

Нині місцеве самоврядування -- це найбільш надійна опора державності, хоча цей інститут народовладдя є недержавною формою управління.

У Європі процес становлення місцевого самоврядування безперервно тривав протягом багатьох століть. В Україні він розгортається протягом останніх 10-15 років.

4.Сутність місцевих фінансів, їх структура та функції

З кінця XIX ст. теоретичне тлумачення сутності місцевих фінансів неодноразово змінювалося. Наприкінці XIX - на початку XX ст. набуло поширення визначення місцевих фінансів як місцевого фінансового господарства адміністративних одиниць або як сукупності матеріальних засобів, які є в розпорядженні цих одиниць для досягнення їх мети. Термін "місцеве фінансове господарство" почав вживатися поряд з терміном "державне фінансове господарство", яким позначались державні фінанси.

У Положенні про місцеві фінанси СРСР від 26.04.1926 р. зазначалося, що місцеві фінанси є складовою частиною єдиної фінансової системи СРСР і перебувають у безпосередньому віданні місцевих рад та їх виконавчих комітетів.

Наприкінці 30-х років визначення місцевих фінансів ототожнювалося з визначенням місцевих бюджетів.

У 50-70-х роках було зроблено чергову спробу теоретично обґрунтувати наявність місцевих фінансів в СРСР. У Великій Радянській Енциклопедії (БСЗ) зазначалося, що місцеві фінанси в СРСР - це фінанси місцевого господарства і місцевих органів влади. До них належать фінанси соціалістичних підприємств усіх галузей місцевого господарства та місцеві бюджети. Місцеві фінанси відіграють значну роль у плановому розподілі й перерозподілі частини національного доходу відповідно до вимог економічних законів соціалізму для створення фондів грошових засобів, що використовуються місцевими Радами з метою задоволення постійно зростаючих матеріальних і культурних потреб народу.

У 90-х роках в літературі країн СНД говориться про наявність місцевих фінансів у фінансових системах нових незалежних держав. Поряд із терміном місцеві фінанси вживаються такі поняття, як регіональні фінанси, територіальні фінанси, місцеві (регіональні) фінанси. Вчені того часу стверджують, що фінанси місцевих органів влади є не що інше, як система, за допомогою якої адміністративні одиниці всередині урядової структури отримують ресурси, необхідні для виконання їх функцій.

Стислий огляд розвитку місцевих фінансів у колишньому СРСР і поглядів на їхню суть дає можливість дати сучасне визначення цього фінансового явища, яке з початку 90-х років розвивається і в Україні.

Поняття "місцеві фінанси" є синонімом поняття "фінанси місцевих органів влади". Синонімами останнього поняття можуть бути такі визначення, як муніципальні (комунальні) фінанси, фінанси міста, області, району, селища, села тощо. Ці визначення свідчать, що місцеві фінанси функціонують у різних формах залежно від територіального й адміністративного устрою країни.

В Україні формами місцевих фінансів є комунальні фінанси, фінанси Автономної Республіки Крим, фінанси міст Києва і Севастополя, фінанси області, фінанси району, фінанси міста, фінанси району в місті, фінанси селища та фінанси села.

Яка ж сутність поняття місцеві фінанси? Такі визначення, як місцеве фінансове господарство, сукупність ресурсів для виконання функцій чи система економічних відносин, про які вже йшлося, не можуть повною мірою відобразити зміст цього складного фінансового явища.

У сучасних правових державах місцеві органи влади входять до загальної системи організації державної влади, а їхня компетенція визначається центральною владою. Однак залишається перелік таких справ, які держава вважає за доцільне передати для розв'язання місцевим органам влади. Для цього потрібні відповідні ресурси. Це і є об'єктивною причиною для функціонування місцевих фінансів. їх необхідно розглядали лише в контексті ролі та функцій, що покладаються на місцеві органи влади. Якщо в державі роль та функції місцевих органів влади не визначено, а управління в центрі та на місцях здійснює центральна влада, то в такій державі місцевих фінансів немає. Залежно від того, який обсяг функцій і завдань покладається на місцеві органи влади, відповідно такими ж будуть роль і значення місцевих фінансів у фінансовій системі держави. Отже, ключовими питаннями, які необхідно вирішити, перш ніж будувати місцеві фінанси, - це визначити межі між завданнями, які має розв'язати центральна влада, і тими, що покладаються на місцеві органи влади.

В Україні триває пошук межі між завданнями центральної й місцевої влади. Фінанси місцевих органів влади України перебувають нині в процесі формування.

Процес формування місцевих фінансів України супроводиться значними труднощами, пов'язаними з численними факторами. Один з них - необхідність ліквідації деформацій у фінансовій системі, що сформувалися в попередній період. Інший фактор, який стримує формування місцевих фінансів, - відсутність сучасного управлінського досвіду організації фінансової системи, сформованого правового поля, політичної культури і традицій, без яких не можуть існувати фінанси місцевих органів влади. Склад місцевих фінансів показано на рис. 1.

Рис.1. Склад місцевих фінансів

Аналіз проблем, пов'язаних з поняттям "місцеві фінанси", дає змогу сформулювати його визначення. Місцеві фінанси -це система формування, розподілу й використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них завдань і функцій.

Фінанси місцевих органів влади як система охоплюють кілька основних взаємопов'язаних структурних елементів. Це - видатки, доходи, способи їх формування, місцеві фінансові інститути, суб'єкти й об'єкти системи та відносини між суб'єктами системи, системою й іншими ланками фінансової системи держави.

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Саме вони є точним відображенням функцій та завдань, що покладаються на місцеву владу.

Видатки місцевих органів влади, залежно від їх завдань, поділяють на декілька видів. Насамперед виділяють обов'язкові видатки, тобто видатки, спрямовані на виконання обов'язкових завдань, покладених на органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах країни. До обов'язкових видатків належать також видатки місцевих органів влади, пов'язані з їх борговими зобов'язаннями за кредитами.

Крім цього, виділяють поточні, або адміністративні, видатки, які фінансуються з поточного бюджету, і капітальні, або інвестиційні, які фінансуються з бюджету розвитку. Склад видатків місцевих бюджетів і джерела їх фінансування показано на рис. 2. В Україні такий поділ вперше запроваджено Законом „Про бюджетну систему" в редакції 1995 р. У структурі видатків місцевих органів влади виділяють також видатки для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також видатки для реалізації завдань, доручених центральною владою.

Наявність видатків місцевих органів влади є причиною утворення доходів цих органів влади. їх можна класифікувати за джерелами й економічною природою.

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяють на податкові, неподаткові (платежі, доходи від оренди майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної форми власності), доходи за рахунок кредитів і позик, трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяють на власні й передані. До власних доходів відносяться доходи, мобілізовані місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. Це - місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, доходи за рахунок комунальних кредитів і позик.

До переданих доходів відносять доходи, які передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого територіального рівня.

Рис. 2. Доходи та видатки поточного бюджету та бюджету розвитку

В Україні за економічною природою доходи місцевих органів влади, згідно із законодавством, поділяються на власні, закріплені й регульовані. Природа закріплених доходів місцевих органів влади відрізняється від природи власних доходів. Закріплені доходи - це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі. Перелік закріплених доходів визначено законодавством про місцеве самоврядування та про бюджетну систему.

Регульовані доходи - це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня. Порядок передачі та розміри регульованих доходів в Україні щороку встановлюються в Законі „Про Державний бюджет".

Чинне законодавство України визначає, що власні та закріплені доходи є основою самостійності місцевих бюджетів. Однак частка цих доходів ще досить низька. З метою зміцнення доходної бази місцевих органів влади слід значно збільшити частку власних доходів.

Стан і рівень доходів місцевих органів влади визначаються способами їх формування. Способи формування доходів, у свою чергу, залежать від характеру й особливостей економічної системи країни. Закономірним явищем є те, що в більшості розвинутих країн основним способом формування доходів місцевих органів влади є місцеві податки та збори. Велику роль відіграють комунальні платежі, доходи від комунального майна та землі, залучення кредитних ресурсів і комунальних позик, дотації та інші трансферти.

В Україні основним способом формування доходів місцевих органів влади нині є відрахування від регульованих доходів. Місцеві податки та збори, кредити й інші джерела формування доходів місцевих органів влади в Україні відіграють незначну роль.

З видатками, доходами та способами їх формування тісно пов'язане функціонування певних фінансових інститутів.

Під інститутами в системі місцевих фінансів слід розуміти, з одного боку, сукупність норм права, звичаїв, традицій. З іншого - це сукупність організаційних структур, які забезпечують функціонування місцевих фінансових систем. В Україні з 90-х років розпочався процес правового та організаційного закріплення фінансів місцевих органів влади, формування відповідних традицій, звичаїв і норм політичної та загальної культури. У системі місцевих фінансів з'явились і розвиваються такі інститути, як самостійний місцевий бюджет, позабюджетні, валютні й цільові фонди, комунальна власність, місцеві податки та збори, комунальний кредит, комунальні позики, комунальні платежі, поточні видатки і видатки розвитку, поточний бюджет і бюджет розвитку тощо.

Становлення фінансів місцевих органів влади в Україні є процесом становлення особливої системи фінансових відносин. Утвердження згаданих відносин безпосередньо пов'язане з діяльністю суб'єктів цих відносин. Головним суб'єктом таких відноси в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування, правовий статус яких закріплено Конституцією України. Це територіальна громада села, селища або міста; сільська, селищна, міська ради та їхні виконавчі органи; сільський, селищний або міський голова; обласна та районна ради. Ще один суб'єкт таких відносин - держава в особі її органів: обласної, районної, міської (міст Києва та Севастополя), місцевої державної адміністрації та центральних органів державної влади (Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України).

Об'єктами такої системи відносин є фінансові ресурси, які мобілізуються, розподіляються й використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій. Фінансові ресурси місцевих органів влади створюються як у фондовій, так і в нефондовій формах. Основними фінансовими фондами місцевих органів влади є місцеві бюджети, резервні, позабюджетні валютні та цільові фонди. Ресурси, що залучаються місцевими органами влади у вигляді банківських кредитів, перебувають у нефондовій формі.

Місцеві бюджети як економічна категорія відображають грошові відносини, що виникають між місцевими органами влади та суб'єктами розподілу частини вартості валового внутрішнього продукту з приводу формування фондів грошових ресурсів для забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів та поліпшення добробуту їх населення. Вони мають трирівневу структуру, яка складається відповідно до Бюджетного кодексу України.

Відновлення в Україні інституту місцевого самоврядування об'єктивно пов'язане із зростанням ролі місцевих органів влади. З 1991 р. в Україні встановилася тенденція розширення функцій, які покладаються на місцеві органи влади.

Розглянемо вплив фінансів місцевих органів влади на економіку та соціальну сферу держави.

По-перше, до фінансових систем місцевих органів влади мобілізується значна частина валового внутрішнього продукту. Через них здійснюється розподіл і перерозподіл цієї частини валового внутрішнього продукту. Отже, місцеві фінанси є інструментом регулювання економічного й соціального розвитку держави.

По-друге, місцеві фінанси виконують фіскальну функцію. Це дозволяє забезпечувати фінансовими ресурсами розв'язання завдань, покладених на місцеві органи влади.

Місцеві органи влади мають право в межах чинного законодавства встановлювати місцеві податки та збори, надавати пільги із сплати податків, що надходять до місцевих бюджетів.

Створюючи пільговий режим оподаткування, місцева влада залучає додаткові кошти, сприяє новому будівництву, створенню спеціальних економічних зон. Досвід інших країн показує, що чим менше розвинута та чи інша територія, тим більші податкові пільги надають її органи влади з метою подолання відставання.

По-третє, місцеві фінанси є інструментом забезпечення економічного зростання країни. Вплив фінансів місцевих органів влади на економічне зростання здійснюється через капітальні витрати, діяльність на ринках позичкового капіталу, нерухомості, землі.

Органи місцевого самоврядування в багатьох країнах є досить потужними інвесторами. Так, у Чехії, Португалії, Швейцарії понад третину мобілізованих фінансових ресурсів витрачають на інвестиції. В Україні частка інвестиційних витрат у видатках місцевих бюджетів є дуже низькою (близько 3-4%). Тому інвестиційна діяльність місцевих органів влади України поки що не стала впливовим фактором економічного зростання.

Важливим чинником економічного зростання є діяльність місцевих органів влади на ринку позичкового капіталу. Позики, що розміщуються місцевими органами влади, а також банківські кредити, отримані ними, використовуються лише на інвестиційні програми та придбання обладнання.

На економічну ситуацію значно впливає діяльність місцевих органів влади на ринку землі й нерухомості. Здійснюючи різні операції із землею та нерухомістю (здаючи в оренду, відчужуючи та резервуючи) місцеві органи влади впливають на рівень ділової активності підприємницьких структур, які використовують землю й нерухомість.

Надзвичайно важлива роль фінансів місцевих органів влади у сфері надання громадських послуг. В Україні місцеві органи влади фінансують основну частину державних соціальних видатків. Державні видатки на житлово-комунальне господарство майже повністю фінансуються з місцевих бюджетів.

Ще одна соціальна сфера, де значний вплив мають фінанси місцевих органів влади, - це зайнятість населення. Місцеві органи влади - один з найбільших роботодавців на ринку праці. У 2004 р. на підприємствах комунальної власності працювало близько 17% усіх зайнятих у народному господарстві України. Таким чином, фінанси місцевих органів влади в економічній системі держави є важливим інструментом регулювання економічного зростання, забезпечення громадських послуг і виконання фіскальних функцій.

5.Утримання органів управління місцевого самоврядування

Показники обсягу видатків обласного бюджету, бюджету міст Києва і Севастополя на утримання органів управління (У_уі, У_{у кущмі}) визначаються, виходячи з чисельності працівників цих органів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2000 р. № 890, залежно від чисельності наявного населення області (міста) та співвідношення показників обсягів видатків відповідних рівнів бюджетів на цю мету, що склалося за даними зведення місцевих бюджетів, за такими формулами:

У_уі = Н_уІ * А, ,

V_{y kyiv(bev)}= Н_уІ A _kyiv(bev) V_yu K _{y kyiv(bev)}+V_{adm kyiv}

Н_уІ = V_yu K _yob /A_u

де

Н_уІ -- фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на утримання органів управління з обласного бюджету та бюджету міст Києва і Севастополя;

У_уи -- розрахунковий обсяг видатків місцевого бюджету в цілому по Україні на утримання органів управління у плановому бюджетному періоді;

V_{adm kyiv} -- розрахунковий показник обсягу видатків бюджету м. Києва на утримання апарату міської та районних у місті державних адміністрацій, у тому числі фінансових органів, обчислений за окремим розрахунком в обсязі, затвердженому в Державному бюджеті України на 2001 р.;

К_уоЬ -- частка видатків обласного бюджету на утримання органів місцевого самоврядування у загальному обсязі видатків на цю мету за даними зведення місцевих бюджетів, затверджених місцевими радами. На 2003 р.

К_уоЬ дорівнює 0,039;

K _{y kyiv(bev)}-- частка видатків бюджету міст Києва і Севастополя на утримання районних у містах, селищних та сільських рад у загальному обсязі видатків на цю мету за даними зведення місцевих бюджетів, затверджених місцевими радами. На 2003 р. К_{у куіі}, дорівнює 0,00276, K _{y kyiv(bev)}-- 0,0018;

А_и -- загальна чисельність працівників апарату обласної, Київської і Севастопольської міських рад;

А, -- чисельність працівників апарату обласної, Київської і Севастопольської міських рад, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2000 р. № 890;

A _kyiv(bev) -- чисельність працівників апарату міської ради міст Києва і Севастополя.

Показник обсягу видатків бюджету Автономної Республіки Крим на утримання органів управління визначається за такою формулою:

Уц _АМК ⁼ V_уі ' К_уАнк + У/_іпАЯК і

Де

У/іпанк -- розрахунковий показник обсягу видатків бюджету Автономної Республіки Крим на утримання Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, обчислений за окремим розрахунком, виходячи з обсягу, затвердженого у Державному бюджеті України на 2001 р.;

К. акк -- частка обсягу видатків бюджету Автономної Республіки Крим на утримання органів управління у загальному обсязі видатків на цю мету за даними зведення місцевих бюджетів, затверджених місцевими радами. На 2003 р. К_уАпк дорівнює 0,038.

Уци -- розрахунковий обсяг видатків місцевого бюджету в цілому по Україні на утримання органів управління у плановому бюджетному періоді.

Розрахунковий показник обсягу видатків бюджету міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення на утримання органів управління (V_уті) визначається за такою формулою:

V_уті = H_уті N _уї K _у+V ,

Н_уті = (У _уи K_ут +V _(тут)/ N_ит ,

де

Н_уті -- фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на утримання органів управління з місцевих бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення;

V_у -- розрахунковий показник обсягу видатків усіх місцевих бюджетів на утримання органів управління на плановий бюджетний період;

У _(тут -- розрахунковий показник обсягу видатків на утримання міських фінансових управлінь (відділів) міськвиконкомів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, виходячи з відповідного показника, затвердженого у Державному бюджеті України на 2001 р.;

У_утц -- додатковий обсяг видатків бюджету міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення згідно з вимогами Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", визначений за окремим розрахунком;

K_yt -- частка видатків бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення на утримання органів управління у загальному обсязі видатків на цю мету за даними зведення місцевих бюджетів, затверджених місцевими радами. На 2003 р. Ку_т дорівнює 0,450;

К_у1 - коригувальний коефіцієнт для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, що має 16 значень залежно від чисельності населення міста (табл. 1);

N_ит -- чисельність наявного населення усіх міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення за попередніми даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. станом на 5 грудня 2001 р.;

N_ті - чисельність наявного населення міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення за попередніми даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. станом на 5 грудня 2001 р.

Таблиця 1.

Розмір коригувального коефіцієнта для міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення на 2003 р.

Чисельність наявного населення міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення за попередніми даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. станом на 5 грудня 2001 р., тис. осіб	Коригувальний коефіцієнт (Куі)
Понад 1500	0,64
1101--1500	0,68
1001 -- 1100	0,73
701--1000	0,77
501--700	0,82
401--500	0,87
351--400	0,91
301--350	0,96
251--300	1
201--250	1,05
151--200	1,09
101 -- 150	1,14
81 -- 100	1,19
31--80	1,23
15--30	1,27
До 15	1,5

6.Оплата праці державних службовців

Оплата праці державних службовців регулюється Законом України "Про державну службу"[8, ст.ЗЗ] та рядом Постанов Кабінету Міністрів України [2; З; 6; 7; 16].

Заробітна платня державних службовців складається з таких складових:

* Посадовий оклад.

* Доплата за ранг.

* Надбавка за вислугу років на державній службі.

* Персональна надбавка.

* Премія.

* Розміри окладів у гривнях в залежності від займаної посади визначені тією ж Постановою від 13.12.1999 року [7]. Приклади конкретних розмірів окладів у 2000-2003рр. за деякими посадами наведено нижче:

400 грн. - голова Рахункової палати;

380 грн. - керівник Секретаріату Верховної Ради України;

370 грн. - держсекретар міністерства(перший заступник міністра);

340 грн. - директор департаменту Кабміну; начальник управління Секретаріату Верховної Ради України; заступник держсекретаря міністерства(заступник міністра);

290-310 грн. - заввідділом в департаменті Кабміну, заввідділом в управлінні Секретаріату Верховної Ради України;

260-270 грн. - начальник відділу ДПА;

195-220 грн. - начальник відділу ДПА, який не має спеціального звання;

170-190 грн. -державний податковий інспектор;

320-390 грн. - Голова ОДА; 160-230 грн. - начальник відділу ОДА;

140-160 грн. - заввідділом РДА;

105-110 грн. - спеціаліст 1 категорії РДА;

90-100 грн. - спеціаліст РДА.

Розміри окладів державних службовців підвищено на 32 відсотки починаючи з 01.09.2003 року [16].

Оклад встановлюється одночасно з призначенням держслужбовця на посаду і виплачується щомісячно за весь час перебування на посаді.

* Розміри доплат за ранги визначені урядовою Постановою "Про впорядкування оплати праці працівників апарату виконавчої влади, місцевого самоврядування, органів прокуратури, судів" [6]. Доплата встановлюється одночасно з присвоєнням відповідного рангу і виплачується щомісячно. Розмір доплати залеи, від рангу і лежить у межах:

від 160 грн. для держслужбовця першого рангу;

до 45 грн. для держслужбовця п'ятнадцятого рангу.

* Розмір надбавки за вислугу років регулюється Постановами Кабміну України «Про надбавки за вислугу років для працівників органів виконавчої влади" [2] та «Про порядок обчислення стажу державної служби"[3] і встановлений у відсотках до посадового окладу та надбавки за ранг в залежності від стажу роботи на державній службі у таких розмірах:

10 відсотків при стажі понад 3 роки;

15 відсотків при стажі понад 5 років;

20 відсотків при стажі понад 10 років;

25 відсотків при стажі понад 15 років;

30 відсотків при стажі понад 20 років;

40 відсотків при стажі понад 25 років.

Виплачується надбавка щомісячно.

* Персональні надбавки можуть встановлюватись за виконання особливо складних завдань у розмірі до 50 відсотків посадового окладу.

* Премія виплачується за умови повного та сумлінного виконання обов'язків державним службовцем у розмірі до 3-х посадових окладів за рік, тобто не більше 25 відсотків щомісяця.

Єдиним джерелом для фінансування оплати праці держслужбовців є державний бюджет.



Висновки

Ми вже неодноразово підкреслювали, що в Україні треба проводити ряд реформ, одна з цих реформ повинна бути спрямована на фінансування органів державної влади та органів самоврядування.

Для цього потрібні поетапне реформування державного управління і державної служби, підкріплене оптимізацією відповідного національного законодавства (чинних Конституції, Законів України "Про державну службу", "Про місцеві державні адміністрації"", "Про місцеве самоврядування в Україні"; ухвалення нових законів "Про Кабінет Міністрів", "Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади" чи "Про міністерства та центральні органи виконавчої влади", "Про управлінські послуги громадянам", "Про основні засади державної служби і служби в органах місцевого самоврядування", Адміністративного кодексу і т.і.), створення системи адміністративних судів, залучення і добір висококваліфікованих кадрів, удосконалення системи підготовки та перепідготовки державних службовців, покращення матеріально-побутового забезпечення широкого загалу державних службовців, а не окремих з них. Це має супроводжуватися громадським контролем за діяльністю державного управління і державної служби.

Основним ресурсом для реалізації цього є люди з необхідними моральними та фаховими якостями, які мають оволодіти досягненнями державної служби як науки, навчальної дисципліни та галузі практичної людської діяльності.



Список використаних джерел

1. Конституція України, затверджена Верховною Радою України 28.06.1996р.

2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. 11.07.2002р.

3. Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990р.

4. Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р.

5. Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992р.

6. Закон України "Про статус народних депутатів України" від 17.11.1992р.

7. Закон України "Про статус суддів" від 15.12.1992р.

8. Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993р. ЗУ9.

9. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р.

10. Закон України "Про місцеві державні адміністрації"" від 09.04.1999р.

11. Закон України "Про Національний банк України" від 20.05.1999р.

12. Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від

07.06.2001р

13. Указ Президента України "Про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи" від 07.07.1997р. за № 620/1997

14. Указ Президента України "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні" від 22.07.1998р. за №810/1998.

15.Указ Президента України "Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи" від 20.11.1998р. за №1284/1998.

16. Указ Президента України "Про затвердження Положення про Головне управління державної служби" від 02.10.1999р. за №1272/1999.

17.Указ Президента України "Про систему центральних органів виконавчої влади" від 15.12.1999р. за№1572/1999.

18. Указ Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади України" від 15.12.1999р. за №1573/1999.

19. Указ Президента України "Стратегія реформування державної служби" від 14.04.2000р. за №599/2000.

20. Указ Президента України "Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні" від 29.05.2001р. за №345/2001.

21. Указ Президента України "Про деякі заходи оптимізації керівництва в системі центральних органів виконавчої влади" від 26.05.2003р. за №434/2003.

22. Рішення Конституційного суду України №2-рп/2003 "У справі про повноваження Президента України реорганізовувати центральні органи виконавчої влади за №1-1/2003" від 28.01.2003р. // Урядовий кур'єр. - 2003. -№27.-С. 12-13.

23. Рішення Конституційного суду України №15-рп/2003 "У справі щодо конституційності Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців" за №1-25/2003" від 08.07.2003р. // Урядовий кур'єр. - 2003. - №144. - С. 14-16.

24. Постанова Кабінету Міністрів України "Про надбавки за вислугу років для працівників органів виконавчої влади" від 20.12.1993р. за№1049. 25. Постанова Кабінету Міністрів України "Про управління державною

службою" від 02.04.1994р. за №209.

26. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення стажу державної служби" від 03.05.1994р. за №283.

27. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення

про порядок стажування в державних органах" від 01.12.1994р. за №804.

28.Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Переліку вищих навчальних закладів з підготовки та перепідготовки фахівців органів державної влади та ринкової економіки" від 28.07.1995р. за №560. 29.Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців" від 04.10.1 995р. за №782.

30. Постанова Кабінету Міністрів України "Про впорядкування оплати праці працівників апарату виконавчої влади, місцевого самоврядування, органів прокуратури, судів" від 13.12.1999р. за № 2288.

31. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців" від 28.12.2000р. за №1922.

32.Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового порядку формування кадрового резерву в органах місцевого самоврядування" від 24.10.2001р. за №1386.

33. Постанова Кабінету Міністрів України "Про розширення переліку вищих навчальних закладів з підготовки та перепідготовки фахівців органів державної влади та ринкової економіки" від 17.07.2003р. за №1113.

34. Іванова Т.В. Організація місцевого самоврядування в Україні: Навч. посіб.- К., Професіонал, 2005 -112с.

35. Черноног Є.С. Державна служба в Україні : Навч. посіб. - Сєвєродонецьк, СФ МАУП, 2003 - 114с.

36. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. - К., Знання-Прес, 2003- 523с.

37. Лазор О.Д., Лазор О.Я. Місцеве самоврядування. Вітчизняний та зарубіжний досвід. - К., Дакор, 2005 - 560 с.

38. Леоненко П.М. , Юхименко П.І. та ін.. Теорія фінансів: навч. посіб. / За аг. Ред.. О.Д. Василика - К., ЦНЛ, 2005 - 480с.

39. Бечко П.К. РОлінський О.В. Місцеві фінанси : Навч. посіб. - К, ЦНЛ, 2007 - 192с.

40. Європейська хартія місцевого самоврядування - Страсбург, 15 жовтня 1985 р.

41. Лазор О.Д., Лазор О.Я. Державна служба в Україні: Навч. посіб. - К., Дакор,КНТ, 2005 -472с.

42.Бюлетень законодавства і юридичної практики в Україні - 2002, №1 (Державна служба в Україні) - 352 с.

43. Рева Т.М. , Ковальчук К.Ф. та ін.. Місцеві фінанси - К, ЦУЛ, 2007 -208с.

44. Малиновський В.Я. Державна служба: терія і практика. Навчальний посібник- К., АТІКА,2003 - 160с.

45. Дубенко С. Курс державної служби як складова підготовки державних службовців // Вісник УАДУ , 1996 -№1 с.119