Звільнення від кримінальної відповідальності

Як бачимо, для позитивного вирішення питання про звільнення особи від покарання суду достатньо констатації відсутності в поведінці засудженого цих порушень.

Таким чином, відсутність юридично зафіксованих правопорушень в сукупності з виконанням покладених судом обов'язків і утворюють підстави для звільнення засудженого від призначеного покарання.

Висновок суду про те, що особа стала на шлях виправлення і заслуговує звільнення від реального відбування покарання може основуватися на дотриманні покладених на нього обов'язків, невчинення нового злочину, недопущенні правопорушень або принаймні, невчиненні на протязі всього строку відстрочки двох і більше таких порушень громадського порядку або трудової дисципліни за які він піддавався б заходам адміністративного стягнення, дисциплінарного чи громадського впливу.

Другим позитивним наслідком відстрочки виконання покарання є дострокове погашення судимості. Не притягуючись до реального виконання призначеного покарання, засуджений на протязі всього строку відстрочки визнається засудженим до позбавлення волі. Однак при дотриманні умов випробування передбачено пільгове погашення судимості. Воно похідна від попереднього наслідку - звільнення від відбування призначеного покарання і наступає одночасно з ним - з моменту винесення ухвали суду про звільнення від відбування покарання.

Крім звільнення від відбування покарання і пільгового погашення судимості можливі і негативні наслідки відстрочки.

Один із таких наслідків - відміна відстрочки і направлення засудженого для відбування призначеного вироком позбавлення волі. Такий наслідок настає при певній негативній поведінці засудженого - невиконанні покладених на нього обов'язків або порушення інших, пред'явлених до його поведінки, вимог.

Відміна відстрочки і направлення засудженого для відбування призначеного строку позбавлення волі можливі у випадку невиконання покладених на нього судом одного або кількох обов'язків. Суд в кожному випадку повинен, окрім констатації факту невиконання покладених обов'язків, детально вияснити, які і скільки обов'язків покладались на засудженого, чи всі вони не були виконані чи один із них, в чому конкретно це проявилося, які причини (поважні чи неповажні) не виконані, чи була реальна можливість їх виконання Див.: Коржанський М. Й. Кримінальне право України (загальна частина). - К., 1996. - с. 308..

Недопустима відміна відстрочки і у випадках, коли засуджений навіть без поважної причини виконав до встановленого строку покладений обов'язок лиш частково, наприклад, усунув частину спричиненої шкоди, не відмовляючись від повного його усунення. Аналогічне рішення повинно бути і у випадку, коли засуджений один-два рази не з'явився у встановлений строк для реєстрації. Тут контролюючі органи повинні обмежуватися заходами попередження, а не направляти подання про відміну відстрочки в суд.

Більш поширеною підставою відміни відстрочки і направлення засудженого для відбування позбавлення волі є порушення ним громадського порядку або трудової дисципліни.

Таке порушення надає суду право на дострокову відміну відстрочки виконання вироку.

Коло правопорушень, що обумовлюють відміну відстрочки виконання вироку, обмежене самим законом. До них можуть відноситись тільки порушення громадського порядку і трудової дисципліни. Причому в любому випадку вирішальне значення мають лише істотні порушення громадського порядку або трудової дисципліни, формальний підтвердженням чого є застосування заходів адміністративного стягнення, дисциплінарного або громадського впливу.

Порушення громадського порядку передбачає таку поведінку особи, яка б свідчила про явну неповагу до важливіших відносин, які виникають в сфері соціального спілкування людей Див.: Ломако В. А. Отстрочка исполнения наказания. - К. - 1992. - с. 16..

Порушенням трудової дисципліни, відповідно до п. 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, визначається винне невиконання, або неналежне виконання працівником покладених на нього трудовий обов'язків.

Обов'язковою умовою відміни відстрочки є застосування за вчинені порушення громадського порядку або трудової дисципліни заходів адміністративного стягнення, дисциплінарного або громадського впливу. Значення такої умови - не тільки в констатації самого порушення і його істотності, якісного рівня, але й свідчення того, що засуджений ігнорує ці заходи впливу, тим самим не бажає ставати на шлях виправлення.

Самим негативним наслідком відстрочки виступає вчинення засудженим на протязі строку відстрочки нового злочину.

Отже, ще одним особливим видом звільнення від відбування покарання є відстрочка виконання вироку.

Вона являє собою форму реалізації кримінальної відповідальності. Винесенням обвинувачувального висновку, винний від імені держави засуджується за вчинений злочин, йому призначається покарання, яке буде реалізоване у випадку невиконання вимог, дотримання яких залежить від нього.

Підставою для застосування відстрочки виконання вироку є недоцільність реального виконання призначеного покарання. До такого висновку суд приходить, виходячи із характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного та ін. обставин справи.

Згідно із законом відстрочка виконання вироку пов'язана із сукупністю обмежень для засудженого, які встановлює суд при винесені вироку.

Контроль за поведінкою засуджених, щодо яких виконання вироку до позбавлення волі відстрочено, здійснюють органи внутрішніх справ, а щодо неповнолітніх - комісії у справах неповнолітніх.

Звільнити особу від покарання по закінченні строку відстрочки може тільки суд за поданням органу, який здійснює контроль за засудженим.

При визначених в законі обставинах відстрочка виконання вироку скасовується і вирок щодо засудженого приводиться у виконання.

Висновки

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності і відбування покарань органічно притаманний сучасному кримінальному праву, йому багато приділялось уваги в минулому. Але тільки на сучасному етапі розвитку суспільства цей інститут набуває властивих йому специфічних рис і може виконувати важливу соціальну функцію боротьби зі злочинністю в широких масштабах, ефективних формах і гуманними методами.

Поняття "звільнення від кримінальної відповідальності" і "звільнення від покарання" юридично нерівнозначні. Це різні по змісту, хоч і взаємопов'язані правові інститути.

Проведення чіткого розмежування між звільненням від кримінальної відповідальності і звільненням від покарання є не тільки правовою але і етичною проблемою, оскільки мова йде про визнання чи невизнання особи винною у вчиненні злочинного діяння.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це, здійснювана у відповідності з кримінальним і кримінально-процесуальним законом, відмова держави в особі компетентних органів від застосування заходів кримінально-правового характеру щодо осіб, які вчинили злочин.

Соціально-політична основа різних видів звільнення від кримінальної відповідальності полягає в прагненні держави ефективно і раціонально вести боротьбу зі злочинністю кримінально-правовими засобами в інституті звільнення від кримінальної відповідальності одночасно реалізуються принципи економії кримінальної репресії, гуманізму та індивідуалізації покарання.

За діючим законодавством звільнення від покарання - це звільнення від норм, від певних позбавлень і обмежень прав, що являються змістом покарання і реально випробуваних засудженим в процесі відбування призначеного покарання, а також звільнення від судимості - правового наслідку призначеного для покарання, засудження.

Звільнення від кримінальної відповідальності відрізняється від звільнення від відбування покарання тим, що при звільненні від кримінальної відповідальності особа, що вчинила діяння, не засуджується судом, їй не виноситься вирок і звільнення здійснюється на любій стадії кримінального судочинства до винесення вироку. А звільнення від відбування покарання можливе лише після засудження, призначення покарання, тобто, винесення вироку.

Відтоді законодавець постійно удосконалює цей інститут. Останні змінні спрямовані на підвищення його ефективності, здійснено 20 листопада 1996р., коли в ст. 45 було введено обов'язкове призначення додаткового покарання у вигляді диференційованого штрафу.

Численні зміни, яких не знав жоден з інститутів загальної частини кримінального законодавства, свідчать про пошук найоптимальнішої детермінації майбутньої поведінки умовно засудженого.

Умовне засудження - це особлива форма звільнення від відбування покарання, умовне незастосування покарання. Умовного засудження - це сукупність факторів, що стосуються обставин справи та особи винного, які свідчать про можливість досягнення мети виправлення та перевиховання засудженої особи без відбування основного покарання шляхом реального застосування лише додаткового покарання та обов'язкового випробування засудженого зі здійсненням за його поведінкою державного контролю і можливого застосування заходів громадського нагляду та впливу.

Недотримання хоча однієї з умов умовного засудження тягне скасування умовного засудження і направлення винного для відбування основного покарання.

Із моменту вдалого закінчення іспитового строку особа автоматично звільняється від основного покарання. Вона вже вважається несудимою, якщо судимість від додаткових покарань або термін їх виконання не перевищує розмірів визначеного судом іспитового строку.

На основі вивчення застосування умовного засудження в судовій практиці автор прийшов до висновку про необхідність внесення деяких змін і доповнень, які здатні зробити цей інститут ще більш дієвим.

Незначна суспільна небезпека осіб умовно засуджених дозволяє внести пропозицію про те, щоб заборонити застосування до умовно засуджених всіх додаткових покарань, включаючи штраф.

В зв'язку з тим, що в багатьох випадках виявляється, що умовно засуджений довів своє виправлення до збігу іспитового строку, необхідно передбачити в законі можливість скорочення іспитового строку після збігу не менше його половини.

Законодавство України не містить вказівок на обов'язок судів вести облік і загальний контроль за поведінкою умовно засуджених. Не підміняючи громадськості, суд буде керувати її роботою по перевихованню умовно засуджених.

Відстрочка виконання вироку за своєю природою є умовним звільненням засудженого від реального відбування покарання у вигляді позбавлення волі з метою виправлення і перевиховання його без ізоляції від суспільства, але в умовах постійного контролю за його поведінкою з наступним можливим звільненням від покарання в разі сплати штрафу і виправлення або направленням для відбування призначеного вироком покарання коли штраф не був сплачений, або ця мета не була досягнута.

Відстрочка виконання вироку може надаватися лише особі, яка вперше засуджується до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років. Термін відстрочки виконання вироку становить від одного до двох років.

Контроль за особою, виконання вироку якій відстрочено, здійснюється органами внутрішніх справ, а по відношенню до неповнолітніх - комісіями у справах неповнолітніх. Нагляд і виховну роботу з засудженим за рішенням суду можуть проводити трудові колективи, або окремі особи, які дали на це згоду.

Список використаної літератури:

Конституція України. Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. К., 1997. - с. 78.

Кримінально-процесуальний кодекс України. Офіційний текст зі змінами та доповненнями станом на 1 січня 1999 року. К.: Парламентське видавництво., 1998. - с. 167.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993р. №3 "Про виконання судами України законодавства з питань призначення покарання" // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. - №3. - 1995. - с. 472.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990р. №11 із змінами внесеними постановою Пленуму від 4 червня 1993р. №3 "Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків" // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. - №1. - 1995. - с. 472.

Коржанський М. Й. Кримінальне право України (загальна частина). - К.: Наукова думка. - 1996. - с. 334.

Лейленд П. Кримінальне право: злочин, покарання, судочинство. - К.: Основи. - 1996. - с. 208.

Чернишова Н. В. Кримінальне право України. - К., 1995. - с. 455.

Ломако В. А. Отстрочка исполнения наказания. - К. - 1992.

Михлин А. Система уголовных наказаний: реформа или иллюзия?. // Законность. - 1993. - №6. - с. 64.

Ткаченко В. М. Равенство уголовной ответсвенности. // Советское государство и право. - 1991. - №12. - с. 181.

Шмаров Н. Практика судів України в кримінальних справах. Призначення покарання та звільнення від нього. // Юридичний вісник України., 1997. - 20-26 лютого. - с. 24.