Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем ст.191 КК України

12

Міністерство внутрішніх справ України

Національний університет внутрішніх справ

Кафедра кримінального права та процесу

КУРСОВА РОБОТА

з кримінального права:

«Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем ст.191 КК України»

План:

1. Об'єкт злочину

2. Об'єктивна сторона злочину

3. Суб'єкт злочину

4. Суб'єктивна сторона злочину

5. Особливості кваліфікації злочину та кваліфікуючі ознаки

Література

1. О6'єкт злочину

Посягаючи злочин, передбачений ст.191 КК України, винний не тільки зазіхає на чуже майно, але і порушує покладені на нього повноваження за розпорядженням, управлінню або збереженню такого майна. Саме тому за здійснення такого злочину встановлений додатковий захід покарання у виді позбавлення права займати визначені посади або займатися визначеною діяльністю.

Об'єктом злочину є економічні відносини власності по володінню, користуванню і розпорядженню майном.

Предмет є обов'язковою ознакою всіх злочинів проти власності. Відносини власності мають місце лише з приводу майна, яке виступає предметом розглядуваних злочинів, є матеріальним субстратом цих суспільних відносин.

Предметом злочинів проти власності є лише майно, наділене специфічними ознаками, а саме:

Фізична

Економічна

Юридична.

За своїми фізичними властивостями майно як предмет злочинів проти власності є річчю, предметом матеріального світу, а у випадках, прямо передбачених в диспозиціях статей КК, може виступати як право на майно чи як дії майнового характеру.

Річ - це такий предмет, який можна вилучити з володіння законного власника і перемістити у сферу володіння іншої особи (викрадача) або який можна знищити, пошкодити. Гроші, цінні папери також виступають як речі й можуть бути предметом злочинів проти власності.

Право на майно - це можливість отримати матеріальні цінності, включаючи й речі в майбутньому. Злочинне набуття права на майно, як правило, пов'язане з отриманням всіляких документів.

Дії майнового характеру - це різноманітні послуги, внаслідок отримання яких інша особа збагачується, набуває нове майно чи поліпшує його якість (ремонт житла) або ж позбавляється необхідності здійснювати матеріальні витрати (проїзд без оплати).

Слід звернути увагу: цінності духовного характеру та блага, які не мають речового, матеріального втілення (вигоди на дії немайнового характеру, авторські, винахідницькі права) не може бути визнано майном - предметом злочинів проти власності.

Майном як предметом злочинів проти власності може бути визнано лише цінності матеріального характеру, те, що наділене міновою та споживчою вартістю, здатне задовольняти матеріальні й пов'язані з ними потреби людини. Майно, яке має мізерну цінність не може визнаватися предметом аналізованих посягань.

Цінність майна в ряді випадків впливає на кваліфікацію скоєного.

Економічної цінності майно набуває у зв'язку з тим, що в ньому уречевлена праця людини, що в результаті людської праці певний предмет створено заново чи відокремлено (вилучено) від природного середовища.

Предметом злочинів проти власності може бути лише майно, яке характеризується певним правовим режимом, що включає ряд позитивних (наявних) та негативних (таких, яких немає) ознак.

По-перше, майно, яке виступає предметом злочинів проти власності, має бути чужим для винного, таким, на яке він не виступає власником.

По-друге, таке майно не може виступати предметом інших злочинів - не охоронятися спеціальними кримінально-правовими нормами.

Предметом злочину, передбаченого ст.191 КК України може бути майно, у відношенні якого особа в силу своїх посадових обов'язків, договірних відносин або спеціального доручення здійснювало правомочності за розпорядженням, управлінню, доставці або збереженню (експедитор, комірник і ін.).

2. Об'єктивна сторона злочину

Розтрата - це форма викрадення, що характеризується незаконним звертанням чужого майна у своїх корисливих інтересах або по корисливих мотивах в інтересах іншої особи. Під звертанням майна варто розуміти: дарування, продаж, міну й ін. розтрата має місце лише тоді, коли вона зроблена лише тими особами, яким чуже майно було довірено, передано під звіт, для перевезення, збереження і т.п. даний злочин не може бути зроблено тими особами, яким майно не було передано під звіт, але які мали доступ до майна по роботі.

Присвоєння як форма здійснення викрадення виражається в навмисному протиправному утриманні довіреного майна і звертанні його у свою користь. При здійсненні цього злочину майно, що викрадається, знаходиться в правомірному володінні особи, що получили його для визначеного призначення.

Така форма викрадення, як викрадення шляхом зловживання службовим становищем, являє собою корисливе протиправне безоплатне звертання посадовою особою чужого майна у свою користь даний злочин характеризується тим, що чуже майно не знаходиться в безпосереднім у веденні посадової особи, не довірене і не передане йому під звіт. Викрадення шляхом зловживання посадовим положенням відбувається особою, що не є матеріально-відповідальним, тому що матеріальна відповідальність лежить на інших особах. У відношенні викраденого майна посадова особа наділена правом оперативно-господарського управління їм, визначає мети призначення і використання такого майна, передачі майна іншим підприємствам або організаціям (продаж, міна і т.п.).

Судова практика виділяє наступні види такого викрадення:

звертання у свою власність спеціально створених надлишків продукції, майна, сировини і т.п.;

звертання у свою власність державних або колективних кошт по підроблених документах;

звертання у свою власність кошт, що надходять у державні або суспільні фонди;

незаконне одержання або виплата пенсій, премій, доплат до заробітної плати й ін.

До вилучення майна із чужого володіння прирівнюється, так зване, викрадення викраденого, тобто заволодіння державним або колективним майном, яке викрадене іншими особами. Тут має місце юридична фікція, коли майно, що вже фактично вибуло з володіння, прирівнюється до такого, на яке право власності поширюється в повному обсязі. Ця фікція грунтується на таких положеннях:

у результаті викрадення майна власник не втрачає права власності на нього, може в будь-який час витребувати з чужого незаконного володіння (здійснити віндикацію);

особа, яка вчинила викрадення, не набуває права власності на викрадене майно й форма власності не змінюється (з державної чи колективної на приватну);

викрадене майно залишається на балансі власника, воно не вважається таким, що втрачено, а випадково вибуло з володіння.

Подальше заволодіння уже раз викраденим майном іншою особою утруднює виявлення майна й повернення його законному власникові.

Виходячи з викладеного, викрадення викраденого оцінюється як розкрадання державного або колективного майна, а не як викрадення особистого майна громадян чи привласнення знахідки.

Разом з тим, вилучення майна з володіння державного або колективного підприємства, установи, організації на підставі правового акту, судового рішення, договору, розпорядження уповноваженої на те особи усуває протиправність дій. Скоєне за таких умов не може бути оцінено як розкрадання, а у разі порушення порядку та умов вилучення майна може бути кваліфіковано як самоуправство.

Для розкрадання характерним є те, шо, вилучаючи державне або колективне майно, особа звертає його на користь інших суб'єктів назавжди, без мети повернення цього майна й без відшкодування вартості вилученого еквівалентом у вигляді грошей, іншого майна чи вкладеної праці.

Наслідком безоплатного вилучення майна є заподіяння матеріальної шкоди, яка полягає в нестачі, зменшенні наявного державного або колективного майна. Власник майна позбувається належних йому цінностей й не може ними користуватися, розпоряджатися, володіти. Розмір заподіяної шкоди визначається вартістю викраденого майна.

Для розкрадання характерним є не лиш вилучення майна з володіння державних або колективних підприємств, установ, організацій, а й звернення його на користь інших суб'єктів. У літературі й на практиці склалася позиція, відповідно до якої розкрадання має місце тоді, коли розкрадач звертає викрадене на свою користь або на користь інших осіб.

На користь пропонованого рішення може бути наведене такі докази:

виділення в Конституції України, Законі України «Про власність» окремих форм власності не означає, що має місце єдність майна суб'єктів права однойменних форм власності.

власність підприємств, установ, організацій відокремлена, вона закріплена за юридичними особами на умовах повного господарського відання чи оперативного управління, враховується на окремих балансах;

чинне цивільне законодавство не передбачає безоплатної передачі майна однієї юридичної особи іншій (за рядом винятків, в основному, пов'язаних з доброчинністю). Тим більше має визнаватися злочином протиправний перерозподіл майна;

характер шкоди, заподіяної внаслідок протиправного безоплатного вилучення майна не змінюється залежно від того, вчинено це діяння для звернення цінностей на користь фізичних осіб чи інших підприємств, установ, організацій;

у результаті звернення майна на користь іншої юридичної особи відбувається не лише збільшення її майна, а й протиправне збагачення окремих осіб -- працівників чи учасників такої організації.

Водночас немає підстав вважати розкраданням переміщення майна в межах однієї й тієї самої юридичної особи (між підрозділами, філіями та ін.), хоча б це здійснюваюся і без належного дозволу. В такому разі шкоди власнику, характерної для розкрадання, не заподіюється.

Громадянин, або юридична особа, на користь котрої звернено викрадене майно, не набувають на нього права власності. Вони виступають у ролі незаконних володільців.

3. Суб'єкт злочину

Субъектом даного злочину може бути фізична, дієздатна особа, що на момент вчинення злочину досягла віку настання кримінальної відповідальності. Суб'єктами злочині можуть бути матеріально-відповідальні особи, а також посадова особа.

Субъект присвоения и растраты -- специальный. То есть, в данном случае это говорит о том, что субъектом может быть не любое лицо, а лишь материально ответственное лицо, которое действует от имени собственника или иного владельца либо представляет его интересы на основании отдельного документа с зафиксированными в нём полномочиями.

Субъектом могут быть не только должностные, но и недолжностные лица, не только штатные, но и нештатные работники различных организаций, вменяемые физические лица.

Викрадення шляхом зловживання посадовим положенням відбувається особою, що не є матеріально-відповідальним, тому що матеріальна відповідальність лежить на інших особах. У відношенні викраденого майна посадова особа наділена правом оперативно-господарського управління їм, визначає мети призначення і використання такого майна, передачі майна іншим підприємствам або організаціям (продаж, міна і т.п.). даний злочин характеризується тим, що чуже майно не знаходиться в безпосереднім уведенні посадової особи, не довірене і не передане йому під звіт.

4. Суб'єктивна сторона злочину

Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених ст. 191 КК, виражається у формі прямого наміру і корисливою метою - незаконного звертання державного або колективного майна у свою користь або використання такого майна за своїм розсудом.

Загальновизнано: розкрадання вчиняється з прямим умислом, шо зумовлено характером об'єктивної сторони посягання.

Інтелектуальна ознака умислу при розкраданні полягає в усвідомленні особою як фактичних, так і соціальних ознак свого діяння та його наслідків. Особа усвідомлює ознаки предмета розкрадання, зокрема факт належності майна державному або громадському підприємству, установі, організації або те, що названі заклади несуть матеріальну відповідальність за майно громадян, яке було передано їм на відповідальне зберігання. Одночасно особа розуміє й те, шо майно є чужим для нього, що стосовно такого майна вона не має ні дійсного, ні гаданого права власності. Інтелектуальна ознака умислу охоплює й усвідомлення всіх названих та розглянутих раніше ознак розкрадання, зокрема протиправність поведінки, і те, що майно вилучається безоплатно й звертається на користь інших суб'єктів; особа також розуміє, що спосіб, обраний нею, є одним із способів розкрадання.

Усвідомлюючи вказані ознаки, особа також передбачає наслідки вчинюваного діяння -- заподіяння матеріальної шкоди власнику та протиправне збагачення самого себе чи тих суб'єктів, яким передано викрадене майно. Розуміючи такі ознаки, винний тим самим усвідомлює суспільне небезпечний характер вчинюваних дій, спрямованість їх проти державної або колективної власності, кримінальну караність вчиненого.

5. Особливості кваліфікації злочину та кваліфікуючі ознаки

Присвоєння як форма здійснення викрадення виражається в навмисному протиправному утриманні довіреного майна і звертанні його у свою користь. При здійсненні цього злочину майно, що викрадається, знаходиться в правомірному володінні особи, що получили його для визначеного призначення. Тому викрадення чужого майна, вчинене особою, що не було наділено визначеними повноваженнями у відношенні викраденого майна, але за родом своєї діяльності мало лише доступ до цього майна (вантажник, сторож і ін.), кваліфікується як крадіжка по ст.185 КК.

Викрадення шляхом зловживання службовим становищем варто відрізняти від такого посадового злочину, як зловживання владою або службовим становищем (ст.364 КК). Хоча злочин, передбачений статтею 364 КК, і відбувається з корисливих спонукань, воно не зв'язано безпосередньо з безоплатним звертанням посадовою особою у свою власність державного або колективного майна. Для одержання незаконного прибутку посадова особа, зловживаючи службовим становищем, якийсь час використовує державні або колективні засоби виробництва, праця підзвітних співробітників, механізми і т.п. заподіяний при цьому збиток являє собою не прямі майнові збитки, а недоотриманий прибуток.

Вилучаючи майно з чужого володіння,розкрадач діє протиправно, ін не має на це майно ні дійсного, ні гаданого права. Вилучення майна з «дозволу» особи чи органу, який не має права давати такий дозвіл розпоряджатися майном, не усуває протиправності вчинених дій, скоєне при наявності інших необхідних ознак має кваліфікуватися як розкрадання. Особа, яка дала такий «дозвіл» чи в інший спосіб схилила до вчинення розкрадання, повинна нести відповідальність як підмовник до злочину.

Кваліфікуючі ознаки:

Повторність. В статтях 185, 186, 189-191 КК Украни повторним вважається злочин, який скоєно особою, що раніше вчинила будь-яке зі злочинів, передбачених цими статтями, або ст. 187, 262 КК.

За попередньою змовою групою осіб. Розкрадання, що вчиненено за попередньою згодою групою осіб - це розкрадання, в якому брало участь дві та більше осіб, які передчасно домовилися про сумісне вчинення даного злочину. Для правильності кваліфікації злочину необхідно встановити, що змова відбулася до початку розкрадання, на стадії приготування або безпосередньо перед замахом на вчинення злочину, але ні в якому разі не на стадії замаху або в момент скоєння злочину.

Великий розмір. В статтях 185-191 КК вчиненим в великому розмірі вважається злочин, що скоєний на суму, яка в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний податком мінімум доходів громадян (НПМДГ) на момент скоєння злочину.

Особо великий розмір. В статтях 185-187 і 198-191 КК України, вчиненим в особо великому розмірі вважається злочин, що скоєний на суму, яка в 600 і більше разів (НПМДГ) на момент скоєння злочину.

Організована группа. Організованою групою є стійке об'єднання двух чи більше осіб, що спеціально організувалися для сумісної злочинної діяльності. Така група характеризується: розподілом ролей, наявністю організатора, розробкой плана злочинних дій, вербуванням нових членів групи і т.ін.

Література

Конституція України

Кримінальний кодекс України

ППВСУ від 25 грудня 1992 року N 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності»

Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів юрид. спец. Вищих закладів освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.Я. Тація, В.В. Сташиса. -Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002. - 496 с.

Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: курс лекцій. К.: т-во „Знання”, ООО, 2000. - 656 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року /За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. - К.:Каннон, А.С.К., 2002. - 1104 с.