Проблеми міграції в сучасній Україні (юридичний аспект)

5

5

Міністерство освіти і науки України

Кафедра соціології та правознавства

Реферат на тему:

Проблеми міграції в сучасній Україні

Зміст

Вступ

Загальне поняття робочої міграції

3. Сучасна міграція в Україні, її етапи

4. Робоча еміграція громадян України

5. Висновок. Особистий погляд на вирішення проблеми

6. Список використаної літератури

1.Вступ

Починаючи викладення такої глобальної проблеми як міграція робочої сили, хотів би зазначити, що міграційні рухи є так званим індикатором реакції населення на зміни в економічному, політичному, соціальному житті будь-якого суспільства, а зміни в нашій державі відбуваються чуть не кожен день. І саме розмір, напрямки та масштаби таких процесів певною мірою свідчать про стабільність, або навпаки, нестабільність суспільного розвитку в країні.

Процес міграції безпосередньо пов'язаний з економічними перебудовами в будь-якій країні. Саме структурна перебудова економіки, конверсія оборонного комплексу, банкрутство та ліквідація ряду підприємств промисловості, зупинка виробництва та інші проблеми, нашої ще молодої держави, призвели до істотного скорочення та вивільнення в істотно-галузевому та якісно-професійному розрізі робочої сили. Водночас дефіцит державного та регіональних бюджетів, та незначна частка іноземних інвестицій не дає змоги за короткий проміжок часу перепідготувати та перерозподілити великі обсяги вітчизняної робочої сили. Все це стало передумовою появи значної кількості вільної робочої маси, а держава не в змозі забезпечити її необхідними робочими місцями. Ось ми і є свідками того, що одні, будучи науковцями працюють сторожами, а інші, ті що не мають освіти стоять у "керма", але основна ж маса працівників тремтить в пошуках гарного робочого місця і вдосконалившись тим що не може знайти роботи в нашій державі, шукає різні вакансії праці за межами держави, формуючи тим самим групу мігруючої робочої сили. Радикальні економічні й політичні реформи, що відбуваються нині в нашій країні, не могли не вплинути на розвиток міграції робітників, яка є найчутливішою сферою функціонування господарського комплексу. З набуттям Україною незалежності, демократизацією суспільного життя були усунені характерні для тоталітарного суспільства обмеження щодо реалізації права людини на вільне пересування і вибір місця проживання.

Говорячи про міграцію, хотілося б зупинитися на двох основополагаючих актах, прийнятих Україною,- Акт проголошення незалежності України від 24.10.1991р., та Конституції України, яка була прийнята 28.06.1996 - як маючих безпосередкове відношення до питань, які пов'язані з міграційними проблемами.

Проголошення незалежності потягнуло прийняття закону, який встановив би правовий зв'язок держави та його громадян. Таким став Закон України "Про громадянство" від 08.10.1991р. Прийнявши цей закон Україна стала перед проблемою перебування на її території іноземців, осіб без громадянства, а також з іншими проблемами пов'язаними з міграцією населення. Це підштовхнуло до прийняття нових законів "Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994р. та "Про біженців" від 24.12.1993р.

З прийняттям Конституції правові акти, регламентуючі питання громадянства та міграції були впорядковані та приведені у відповідності до конституційних норм. Однак вищевказані законодавчі акти не в змозі регулювати питання міграції населення, а "відсутність закону "Про міграцію" лише погіршує стан в державі".

Отже всі ці проблеми впливають на регулювання процесів міграції в Україні. Метою моєї роботи є дослідити саме те яким чином регулюються проблеми міграції в Україні, яким чином повинні працевлаштовуватись іноземці та особи без громадянства, як регулює держава захист прав ті інтересів українців, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування, як захищаються їх права та інтереси в разі порушення.

2.Загальне поняття робочої міграції

Теорія міграції є необхідним елементом пізнання самої проблеми міграції, тому що вивчення її є необхідним підгрунтям для вирішення проблеми на практиці. Тому вважаю за необхідне висвітлення загального поняття робочої міграції.

Найбільш поширеними термінами, що висвітлюють поняття міграції є міграція, еміграція і імміграція. Ці визначення є економічними, але вони необхідні для висвітлення данного питання. Міграція - це поняття, яке поєднує в собі і іміграцію і еміграцію, міграція - це переміщення громадян із однієї держави в другу, а тому як моя праця пов'язана з міграцією робочої сили, то я буду розглядати це питання в данному ракурсі.

Еміграція робочої сили - це переміщення громадян із однієї держави в іншу з метою працевлаштування; іміграція робочої сили - в'їзд в державу громадян інших країн з метою працевлаштування згідно діючим міжнародним угодам.

Також, щоб більш суттєво уявити процес міграції я звернувся до відповідної літератури і коротко спробую висвітлити хід міжнародної міграції робочої сили, а також виділити найважливіші причини та її напрямки.

Массова міграція населення стала одним з характерних явищ життя світового суспільства в другій половині двадцятого сторічча. Міграція населення це пересування людей через кордони визначених територій зі зміною постійного місця проживання чи повернення до нього.

Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудова, сімейна, рекреаційна, туристична. Є.Ф. Авдокушин, "Міжнародні економічні відносини", стор-102. Згідно теми моєї курсової роботи нижче мною буде викладено саме проблему трудової міграції. Міжнародний ринок робочої сили охоплює потоки трудових ресурсів, які в пошуках нової роботи перетинають міжнародні кордони. Міжнародний ринок праці об'днує національні та регіональні ринки робочої сили. Міжнародний ринок праці існує в формі трудової міграції. Він існує поряд з іншими світовими ринками, такими як товарів та послуг, капітала. Робоча сила, пресуваючись з одної країни до іншої, пропонує себе в якості товара, здійснюючи міжнародну трудову міграцію.

Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і не економічного характера. До причин не економічного характера я вважаю слід віднести такі як: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні. Щодо причин економічного характеру то вони закладені в економічному рівні розвитку різних держав. Робоча сила переміщується із держав з низьким рівнем життя в держави з більш високим рівнем. І це є закономірністю, наприклад якщо порівняти середньомісячний заробіток в нашій державі (він складає приблизно 40-60 ам. долларів на місяць),та заробіток в такий розвиненій європейській державі, як Німеччина (де середньомісячний заробіток приблизно 1500 ам. долларів) ми бачимо, що він перевищує середньомісячний заробіток в Україні приблизно в 25 разів, а характер виконуваної роботи - однаковий. Це і є однією з важливих причин сучасної міграції не тільки в нашій державі, але і в світі.

Другою важливою ознакою, яка обумовлює економічний фактор є наявність органічного безробіттяя в деяких державах, перш за все слабо розвинених. Це спонукає громадян таких держав до пошуку будь-якого заробітку для забезпечення своїх потреб. І ця проблема є більш глибокою тому, що є різниця: заробляти хочаб щось чи не заробляти взагалі, а забезпечувати свої потреби хоче кожна особа.

Що ж до самих міграційних течій, то необхідно сказати що їх основу складають робітники і не значну частину - службовці.

Якщо звернутися до самого процесу міграції, необхідно відмітити, що в середині дев'ятнадцятого сторічча було відмічено значне явище в історії сучасної міграції. В 40-ві роки цього сторічча відбувся всплеск еміграції з Ірландії до США, внаслідок, так званого, "картопляного голодомору." Широкомаштабна міграція на початку 80-х років цьго ж сторічча, з Італії та стран Східної Європи до США, була пов'язана з падінням цін на пшеницю. Причинами такої міграції робочої сили було аграрне перенаселення в деяких європейських країнах, безробіття, більш сприятливі умови праці в США, а також сприятливі умови для поширеного розвитку своєї справи, підвищення життєвого рівня. Нова волна міграції з Європи до США мала місце в 20-ті роки нашого сторічча. До вже перелічених умов слід добавити труднощі післявоєнного періода життя у Європі.

Після 2-ої світової війни було відмічено три нових потока міграції робочої сили до США. По-перше, це "віддток мозку", виїзд висококваліфікованих спеціалістів та членів їх сімей до Північної Америки. По-друге, потоки біженців з Угорщини після придушення антикомуністичного руху та із В'єтнаму після перемоги комуністів над ліберелами, а також із Куби. По-третє, самим массовим потоком цього піріоду є переміщення робочої сили із Мексики та країн Карибського басейну. Говорячи глобально про вищевказані проблеми можно відмітити що в перших двох випадках причини міграції були суто політичні, то в останньому - економічні.

Проаналізувавши вищевикладене можна зробити висновок про те, що робоча міграція - це тривалий процес, корні якого беруть свій початок з моменту зародження робочого класу. Для того щоб більш ясніше зрозуміти процес міграції необхідно визначити основні напрямки робочої міграції. Проглянувши декілька видів класифікацій напрямків міграції, я дійшов висновку що найбільш повно та вдало вона викладена у Є.Ф. Авдокушина:

1)міграція з країн, що розвиваються до розвинених - вона викликана потребою розвинених країн в забезпеченні необхідними робітниками деяких галузей. Наприклад, у Франції мігранти складають 25% робітників, працюючих на будівництві.

2)внутрішня міграція в розвинених країнах - більш пов'язана з не економічними факторами. Яскравим прикладом цього є міграція робочої сили в країнах ЄС. Основним документом, який регулює цей процес є "Хартія основних соціальних прав робітників ЕЄС"(підписана 9.12.1989р.). В якій зафіксован принцип свободи праці - право свободного переміщення по території Співдружності. Це дає право робітникам вільно обирати професію в ЕЄС, грунтуючись на засадах рівності, стосовно працевлаштування та умов праці. Але існують деякі негативні наслідки: висококваліфіковані кадри концентрують в найбільш розвинених регіонах.

3)міграція робочої сили між країнами, що розвиваються - її причинами є суто економічні фактори: більш високий рівень заробітньої платні в країнах - імпортерах робочої сили. Прикладом цього є міграція робітників східних регіонів України до Москви(заробітна платня робітника на місяць в середньому складає 300 ам. доларів. Українські робітники складають 32% від загальної кількості працюючих іноземців.), а робітники західних регіонів - до Польші, Чехії та Словакії. Одною з головних причин використання робочої сили з країн близького зарубіжжя є невеликі транспортні витрати.

4)міграція робочої сили з постсоціалістичних країн до розвинених. На мою дуку, цей напрямок міжнародної міграції схожий з першим, тому що постсоціалістичні країни знаходяться на розвиваючомуся етапі, тому мені здається що ці пункти можна об'єднати в один.

5)міграція кваліфікованих спеціалістів розвинених країн в ті, що розвиваються - компанії розвинених країн інвестують гроші в країни, що розвиваються і для забезпечення функціонування їхніх підприємств з високими технологіями вони направляють своїх висококваліфікованих робітників. Наприклад, сумський трубний завод був збудований італійцями, котрі проводили налагоджувальні роботи їхнього устаткування.

Всі ці фактори впливають на розвиток світової міграції робочої сили та, як наслідок, на міграційні процеси майже кожної держави, адже дослідження впливу зовнішньої трудової міграції, показало, що вона відіграє не останню роль і для України. Міжнародна трудова міграція, як я вже зазначав, складне явище і для його оцінки потрібен комплексний підхід. Таким чином я хочу зазначити, що серед позитивних результатів впливу трудової міграції на розвиток нашої країни є сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою; послаблення тиску безробіття в державі; надходження в Україну додаткової іноземної валюти, шляхом грошових переказів трудових мігрантів; та підвищення світового рейтингу України, як демократичної, вільної та відкритої держави. В той же час вплив міграційних потоків на розвиток трудового потенціалу та економіки України не можна вважати однозначно позитивним. Серед негативних наслідків трудової міграції для України можна виділити наступні: втрата країною найконкурентноздатнішої частини власних трудових ресурсів; виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни, в зв'язку з збільшенням нелегальної трудової еміграції українців та ін.

Саме перераховані негативні причини на мій погляд полягають в тому, що Україною досі не ратифіковані Конвенції Міжнародної організації праці, присвячені проблемам регулювання трудових відносин в галузі міграції, що уповільнює створення національної законодавчої бази, яка б відповідала вимогам міжнародних правових норм, а "існуючих законодавчих актів явно не достатньо для регулювання міграційних проблем, та відсутність закона "Про Міграцію", лише погіршує ситуацію в державі " А.Клюєв. "Проблеми міграції", БізнесІнформ № 1-2 '99, стор. 19. Також не розроблений механізм взаємодії відповідних державних органів, які регулюють в'їзд, виїзд, перебування та працевлаштування як власних працівників за кордоном, так і іноземців на території України. Також мені здається за необхідне створити єдину організаційну структуру, яка б відповідала за працевлаштування та соціальний захист українських працівників за кордоном. Адже ці питання вже в деякій мірі стосуються іншого пункту плану моєї роботи, а щодо самих міграційних процесів в нашій державі, то на мій погляд вони з кожним днем все більше і більше набирають обертів, тому як згідно вище викладеного українська економіка знаходиться на дуже низькому рівні, а це в свою чергу сприяє збільшенню міграції робітників в пошуках заробітку.

3.Сучасна міграція в Україні, її етапи

Перш ніж переходити до процесів сучасної міграції в Україні, я хочу зазирнути в історію. Зважаючи на своє геополітичне становище територія України з давніх часів перебувала під впливом значних міграційних потоків. Знаходячись в складі Російської Імперії, до початку двадцятого століття міграційні потоки обмежувались кордонами держави, в цей час масові потоки українців поступово переміщувались на Схід Імперії. Це було обумовлено заселенням нових земель. Саме наприкінці дев'ятнадцятого століття переселенці з України становили 36% всіх внутрішніх мігрантів, а вже на передодні Першої Світової Війни ця цифра складала приблизно 60%. За період з 1896 до 1914 років з дев'яти українських губерній переселилися за Урал 1,6 мільйона осіб. В ті часи законодавство не дозволяло вільного переходу своїх підданих у підданство інших держав, але з настанням нового століття поступово, шляхом тлумачення застарілого законодавства була дозволена діяльність еміграційних агенств.¹¹ О.І. Піскун, "Основи міграційного права", стор-223 Саме у цей період почалася активна еміграція населення із західноукраїнських земель за океан. Це були перші мігранти з України.

За часів Радянського Союзу міграційні потоки в державі були майже припинені. Наша країна була законсервована і це не давало змоги громадянином вільно мігрувати, тобто вони не мали офіційної можливості. Ось тому люди і використовували нелегальні шляхи виїзду, тому що міграція відбувалась в суворо централізованому порядку через міністерства та відомства і виключала будь-яку можливість індивідуального вибору місця роботи й країни проживання. І, як слід, значних розмірів у радянський період отримала внутрішня міграція українців. Це були преш за все евакуйовані до східних регіонів за часи війни, а у повоєнний період великого розміру отримало переселення з України до середньої Азії та Сибіру, також до цієї категорії треба включити осіб, які були політичними злочинцями, яких ссилали на далекий північ. Адже ми бачимо, що всі зазначені території належать до нинішньої Росії і можна зробити висновок, що чисельність українців в Росії значно зросла. Це був своєобразний прийом влади, маю на увазі змішання різних національностей, що сприяло появі нової - радянського народу.

На початку 80-х років, міграційні процеси стали розвиватися набагато швидше. Але вони загалом були внутрішніми, тому як кандидати для поїздки за кордон ретельно обиралися і необхідним документом для дозволу на виїзд була позитивна характеристика партійної організації, яку могли отримати одиниці. Мені здається саме в той період наші громадяни почали розуміти, що таке дефіцит і в якій країні вони живуть. Тоді і почалися поїздки за кордон з метою заробітку шляхом роздрібної торгівлі та тимчасового працевлаштування. Тільки через деякий час після початку таких поїздок питання міграції почалось вивчатися та аналізуватися, адже за відсутності практики, державні ограни зіштовхнулися з рядом проблем: як регулювати міграційні процеси? І саме в цей час Україна набула незалежності, стала самостійною державою. Саме тоді був "кинутий виклик" регулюванню міграційних процесів, в зв'язку з формуванням нових ринкових відносин і демократизації суспільного життя, що дали поштовх розвитку трудової міграції.¹¹ О.Леонтенко, "Проблеми становлення й розвитку трудової еміграції з України", //Україна: аспекти праці.Науково-економічний та суспільно-політичний жирнал, К.1999р. №5 стор-28 Автор О. Леонтенко виділяє декілька етапів трудової еміграції з України:

1) Перший етап, який завершився до 1990 року. Його можна охарактеризувати, як період відтоку в основному представників інтелектуальної та культурної еліти - вчені, музиканти,художники та ін. Варто зазначити, що ця категорія мігрантів була незначною і її зникнення з українського ринку праці не мало великих наслідків, хоча якщо не зважати на те, що всі зазначені категорії мали вплив на розвиток науки та культури, на який в ті часи ніхто великої уваги не привертав. Я маю на увазі те, що в розвинених країнах існують міри заохочування таких категорій населення, нажаль, що в нашій країні таких заходів немає.

2) Другий етап можно відокремити проміжком часу, який почався в 1990 і закінчився в 1993 році. Цей етап характеризується відтоком професіоналів, який був дуже чисельним, як вважає О.Лоентенко. В ті часи за кордоном побували досвідчені і кваліфіковані працівники з високим рівнем освіти, які бачуть, що іноземні працівники з таким же рівнем освіти отримували набагато більшу зарплатню, просто не хотіли повертатися, заключаючи контракти на працю. Паралельно з цим розширювались напрямки виїзду.

3) Третій етап розпочався після 1994 року. У цей період еміграційна хвиля охопила також менш кваліфікованих робітників, це були будівельники, водії, слюсарі, повари та різноробочі, які виконували різну роботу ,тобто робили те, що скажуть. Необхідно підкреслити, що ця категорія мігрантів була і є найбільш численною, тому, що її складали і складають широкі маси населення нашої країни. Також на мій погляд до цієї категорії треба включити молодь країни, яка не бачить перспектив її розвитку і виїжджає за кордон з метою щоб залишитися там.

Мною були розглянуті категорії населення, які виїжджали за межі нашої держави, але паралельно з цим існує інша - імміграція громадян в Україну. О.І.Піскун виділяє декілька течій, пов'язаних з імміграцією в Україну:

1) Першу течію складають громадяни, які з різних причин були депортовані з України, а на даний момент хочуть повернутися і набути громадянства. Це перш за все представники української діаспори в Російській Федерації та в інших державах колишнього СРСР. Також значну групу серед репатріантів складають кримські татари, які були виселені зі своїх історичних земель і варто зазначити, що представники депортованих народів - це єдина категорія репатріантів, яким українська держава надає посильну матеріальну допомогу в інтеграції. Але в умовах складної ситуації в державі, Україна не в змозі досить гарно забезпечити програму репатріації.

2) До другої категорії належать вимушені переселенці з тих країн, на території котрих проходять воєнні дії та трапляються катастрофи (землетруси, повені). Першими, хто належить до цієї групи іммігрантів, належало населення Азербайджану, після трагічного землетрусу в Спітаку. На початку 1992 року Україна прийняла з районів бойових дій у Молдові близько 60 тис. осіб. Також багато іммігрантів приїхало до нашої країни з Грузії, Вірменії, Таджикістану в яких також відбувалися військові перевороти. Всі ці процеси стали наслідком прийняття закону "Про біженців", який набув чинності в 1993 році, а надання статусу біженця почалося набагато пізніше, приблизно з 1996 року, можна зробити висновок - скількі ж на справді людей приїхало до нашої країни? Якщо звернутися до статистики, то вона свідчить, що статус біженця на жовтень 1998р. було надано, приблизно, трьом тисячам осіб! Дійсно ця цифра дуже вражає. Цей фактор говорить про те, що в Україну під біженцями в'їхало дуже багато осіб, котрі таким чином набули статусу нелегальних мігрантів, про це детальніше в наступних питаннях.

3) До третьої течії належить саме нелегальна міграція на Захід, зважаючи на своє географічне положення, Україна стає так званою транзитною країною. Її використовують для нелегального транзиту мігрантів, наркотиків, зброї, людей і саме наростання нелегальної міграції загрожує не лише напруженню криміногенної і санітарно-епідеміологічної ситуації, але й безпеці держави у більш широкому розумінні.

4) Четверта міграційна течія менш чисельна ніж попередні. Її складають бізнесмени, торговці з різних країн, а також особи, що в'їжджають до України з метою працевлаштування

Всі ці перераховані фактори свідчать про те, що міграційні процеси суттєво впливають на різні аспекти суспільного життя України і вимагають таким чином адекватних дій з боку держави. Я маю на увазі, що цим питанням треба приділяти значну увагу, тому що процеси міграції мають, як я вже зазначав позитивний та негативний вплив на розвиток будь-якої держави, а вони в нашій країні врегульовані надто слабо. Мені здається тому, що Україна не має досвіду у вирішенні цих питань. Отже саме про те, яким чином регулюються міграційні проблеми в Україні, буде викладено мною в наступному питанні.

4. Робоча еміграція громадян України

Дослідження стану трудової еміграції з України та трудової імміграції в Україну іноземців, визначення шляхів вдосконалення державної міграційної політики ставить перед економічною та правовою наукою низку складних проблем, які потребують вирішення цієї проблеми на практиці і вдосконалення відповідної правової системи.

Якщо зазирнути в історію то ще в 60-70 роки трудова міграція розглядалась, як процес пересування населення між селом та містом, між малими містами та великими, між різними регіонами Радянського Союзу, а про виїзд радянських громадян за кордон ніхто і не мріяв тому, що це було дуже складно і я про це вже говорив а виїзди на роботу за кордон дозволялись тільки в межах країн соціалістичного табору¹¹ О.леонтенко "Проблеми становлення і розвитку трудової еміграції з України", Україна:аспекти праці.Науково-політичний та соціально-економічний журнал К 1999р., №5 стор 28.

Ситуація суттєво помінялась наприкінці 80-х на початку 90-х років, коли в наслідок політичної та економічної трансформації суспільства трудова міграція українських громадян за кордон стала набувати значних масштабів. Наукові дослідження та публікації в пресі були зорієнтовані переважно на виявлення загальних тенденцій розвитку трудової міграції в Україні. Значно менше уваги приділялось теоретично-методологічному аналізу проблем виникнення та розвитку зовнішньої трудової міграції, аналізу процесу адаптації та механізму соціального захисту українських громадян за кордоном, створенню адекватної нормативно-правової бази регулювання процесів міждержавного обміну трудовими ресурсами.

Недостатній рівень дослідження розвитку зовнішньої трудової міграції в Україні, відсутність чіткого та ефективного механізму управління, міграційними процесами, необхідність вдосконалення державної політики в сфері міждержавного обміну трудовими ресурсами - це на мій погляд та низка питань, яка повинна бути врегульована в найкоротші строки.

Переходячи саме до проблеми трудової еміграції громадян України за кордон по - перше треба з'ясувати - які ж саме наслідки має ця проблема для України?

Дослідження впливу зовнішньої трудової міграції, показало, що вона поєднує у собі і закономірні і вимушені наслідки для України. Міжнародна трудова міграція - складне явище, яке потребує комплексного підходу до оцінки впливу названих процесів на розвиток суспільства. Серед позитивних результатів трудової міграції для України можна назвати:

сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою;

послаблення тиску безробіття на національному ринку праці, зниження соціальної напруги у суспільстві;

надання можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, познайомитись з світовим досвідом, покращити матеріальне становища, як самих емігрантів так і членів їх родин;

надходження в Україну додаткової іноземної валюти, шляхом грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками;

стимулювання до більш продуктивної діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями;

підвищення світового рейтингу України, як демократичної, вільної та відкритої держави.

В той же час вплив міграційних поїздок на розвиток трудового потенціалу та економіки України не можна вважати однозначно позитивним. Серед негативних наслідків трудової еміграції для України назвемо наступні:

втрата країною найконкурентоздатнішої частини власних трудових ресурсів;

підвищення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочий силі;

уповільнення темпів розвитку науково-технічного прогресу, в зв'язку з чисельною інтелектуальною еміграцією українських вчених за кордон;

втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться емігрантами в якості власних заощаджень;

поширення випадків зловживань та ошукувань громадян приватними агентствами з працевлаштування;

виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни, в зв'язку з збільшенням нелегальної трудової еміграції українців;

використання наших громадян за кордоном на низькокваліфікованих, важких роботах з шкідливими умовами праці, наявність випадків їх дискримінації та експлуатації з боку місцевих роботодавців;

тривала відірваність трудових емігрантів від родини, існування можливостей потрапити у воєнні конфлікти і навіть загинути;

підвищення злочинності та соціальної напруги у суспільстві через міжнаціональні конфлікти, чисельні порушення правил оформлення документів на перебування та проживання іноземцями, використання України, в якості транзитної територій, для подальшої еміграції у розвинуті західні країни.

Причини негативної ситуації з регулюванням трудової міграції в Україні, на наш погляд, полягають в наступному: Україною досі не ратифіковані Конвенцій Міжнародної організації праці присвячені проблемам регулювання трудових відносин в галузі міграції, що уповільнює створення національної законодавчої бази, яка б відповідала вимогам міжнародних правових норм; не розроблений механізм взаємодії відповідних державних органів влади, які регулюють в'їзд, виїзд, перебування та працевлаштування власних працівників за кордоном; не створена єдина організаційна структура, яка б відповідала за працевлаштування та соціальний захист українських працівників за кордоном; не існує чітко визначеної процедури притягнення до відповідальності приватних агентств (фірм), що займаються працевлаштуванням за кордоном, за зловживання та ошукування громадян, що на мій погляд є дуже великим мінусом в розвитку проблем трудової міграції. А саме сьогодні багато наших співвітчизників стають жертвами обіцянок таких фірм про стовідсоткове легальне працевлаштування, а правова безграмотність громадян не перешкоджає цьому.

В які ж саме держави мігрують громадяни України? Перш за все це страни, з якими Україна має спільні кордони, це Росія, Німеччина, Чехія, Словакія, Угорщина, також до цього переліку можна додати і такі, як Англія, Данія, Франція та інші. Саме для поліпшення свого матеріального добробуту, громадяни виїжджають до цих та інших країн. Опиняючись за кордоном деякі з них прагнуть знати, законодавством якої держави регулюватиметься їх трудо-правовий статус та соціальний захист. Однозначно це не вирішується через ряд причин, тому що по різному регулюється питання праці та соціального захисту в залежності від того постійно чи тимчасово особа проживає за кордоном¹¹ Г. Фединяк "Регулювання працевлаштування та соціального захисту громадян України за кордоном", Право України №2, 1998 рік.. Якщо громадянин України постійно проживає на території іноземної держави, то він звичайно користується законодавством останньої.

А якщо громадянин тимчасово перебуває за кордоном? В таких випадках проблема працевлаштування може мати місце, якщо це не суперечить законодавству України та країни перебування. Українці можуть працювати за кордоном внаслідок направлення в іншу державу з метою виконання певної роботи, або укладення трудового контракту з конкретним працедавцем на виконання конкретної роботи на визначений термін та за обумовлену платню.

Слід відмітити, що при працевлаштуванні громадяни України за кордоном повинні керуватися нормами міжнародно-правових договорів, зокрема: Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р ; угодою між урядом України та Росії про трудову діяльність та соціальний захист громадян, працюючих за межами своїх держав від 14.01.1993р ; угодою про порядок переказу та виплати пенсій від 30.07.1996 між урядами України і Росії; угодою про переказ грошових коштів, укладеною між державами - членами СНД від 9.09.1996 р. та іншими угодами. Взагалі я дещо казав про конвенції міжнародної організації праці (МОП), то в Україні вони не ратифіковані, а майже в усіх європейських країнах вони застосовуються і на мій погляд є основною правовою базою для трудящих - мігрантів. Тобто українці, які працюють за кордоном також користуються даними конвенціями і повинні знати їх зміст (це стосується тільки тих робітників, які працюють легально).

На мій погляд важливо ознайомитися з Конвенцією про трудящих - мігрантів, яка була прийнята в 1949 році. В преамбулі цієї конвенції ідеться про те, що кожен член Організації Праці повинен ратифікувати її і привести у відповідність до цієї конвенції свої норми права. Дана конвенція встановила порядок працевлаштування громадян за кордоном своєї країни, також питання які стосуються надання житла, медичного забезпечення трудящому-мігранту. Також в статті 6 говориться "Каждый член Организации, для которого настоящая конвенция находится в силе, обязуется предоставлять, без дискриминации по признаку национальности, расы, религии или пола, имигрантам, законно пребывающим на их територии, условия не менее благоприятные, чем те, которыми пользуются его собственные граждане", ця стаття таким чином встановила рівнсть трудових мігрантів з громадянами країн, в яких вони працюють. Також цією Конвенцією було встановлено ряд інших питань, які стосуються прав трудящих-мігрантів. І на мій погляд громадяни, які виїжджають працювати за кордон на законних підставах, повинні знайомитися зі змістом цієї Конвенції.

Сьогодні українці, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування не звертають увагу на міжнародні правові норми тому, що майже 85% працюючих за кордоном працюють незаконно, тобто нелегально. Це можна пояснити тим, що багато країн Європи встановлює квоти на іноземну робочу силу і приймає до себе тільки працівників розвинених країн, як слід працівникам України практично неможливо получити легальне робоче місце за кордоном в розвиненій країні. Тому українці намагаються попасти до таких країн будь-якими шляхами, в складі вболівальників на змаганнях, які проходять за кордоном; їдуть ніби то на навчання, а самі рискають у пошуках роботи. Як слід не маючи дозволу на працевлаштування наші співвітчизники виконують ту роботу, яку іноземці за відповідну платню, яку одержують наші, ні за що би не робили. Звідси і випливають проблеми, маю на увазі те, що з ними обходяться, не як з людьми, не платять гроші не надають житла, а нічого не поробиш тому, що вони нелегали. Тому такого роду працівники ідуть на все, щоб виїхати за кордон і термін їх перебування як слід великий. Це можна пояснити тим, що не можливо пролити їм візу і вони залишаються перебувати за кордоном як нелегали, що таким чином впливає на міжнародні відносини України з іншими державами, подриваючі авторітет України на світовому рівні, а точніше опускаючи його все нижче¹¹ О.Саенко "Украинцы за грницей", Зеркало недели, №36, сентябрь 1999г. .

Наприкінці розгляду питання, я хочу все ж таки встановити таку проблему - до якої країни найбільша маса українців виїздить для працевлаштування? На мій погляд - це Росія. Для декого це може показатися странним, але я спробую відстояти таку точку зору. По-перше між Україною і Росією немає язикового бар'єру, а основна маса трудіщих-мігрантів не володіє іноземними мовами і це є фактом. По-друге немає проблеми пересування в рамках СНД.

По-третє у багатьох наших співвітчизників в Росії є родичі, знайомі та інші зв'язки. І ці причини є на мій погляд передумовами мігрування працівників до Росії. Також однією з важливих причин є той факт, що заробітня платня набагато вище в деяких регіонах. Основні напрямки куди виїжджають українці - це Москва, Пітер, Західна Сибір та Дальній Схід²² В.Холмовой "В Москву!?", Данкор-Сумское обозрение, №6, 10.02.2000р..

Головною привілегію емігрування до Росії є те, що між нашими державами укладено ряд договорів, про які я вже розповідав.

Для отримання роботи в Росії громадянин України може звернутися до дипломатичного представництва чи консульської установи цієї держави, куди Федеральна міграційна служба Росії надсилає інформацію про видані російським працедавцям дозволи на залучення іноземної робочої сили. Ці дозволи є підставою отримання дозволу на працевлаштування. При прийнятті на роботу головне є наявність контракту (угода про трудову діяльність), це дає право на оформлення запису в трудовій книжці(згідно угоди між Україною і Росією про яку я вже розповідав, яка дозволяє робити відповідні записи). Також при такій формі працевлаштування трудовий стаж не розривається (ст.6 угоди між Україною і Росією про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії ,які працюють за межами своїх країн від 14.02.1993р.). Також в цій угоді йде мова про соціальний захист працівників, працюючих за межами своєї країни, також відмічено, що Сторонами угоди визнаються дипломи, свідоцтва та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані компетентними органами Сторін.

На мій погляд відносини між нашою країною та Росією біль менш впорядковані і це дає змогу в дев'яти випадках із десяти працювати громадянам України на території Росії легально. Це є дуже великим кроком в розвитку міграційних процесів наших держав, що дає змогу нашим громадянам звертатися до відповідних органів при порушенні прав.

Виходячи з вищевикладеного хочу сказати, що еміграція громадян за кордон все ж таки позитивно впливає на розвиток України, тому що працівники-мігранти їдуть за кордон з метою заробити гроші і повернутися назад, що позитивно впливає на розвиток економіки завдяки ввозимій валюті. Але, якщо глобально подивитися на цю проблему необхідно відмітити, що ці процеси де що нові для України, тому їхнє регулювання не вдосконалене, та не вистачає нормативної бази, існуючої в державі для її регулювання.

5. Висновок

Результати моєї роботи надали змогу сформулювати теоретичні положення та історію розвитку міграційних процесів у світі і на Україні, а також сучасне регулювання механізму управління процесами трудової міграції в Україні.

Поширення еміграційних та імміграційних процесів переконує, що Україна вибрала і впевнено йде шляхом інтеграції у світовий економічний простір, де обмін робочою силою повинен стати одним із напрямів міждержавного співробітництва. Інтеграція України у міжнародний ринок праці - це не далека перспектива, це актуальна реальність сьогодення, що відіграє надто важливу роль для держави, але дуже мало уваги приділяється цим проблемам сьогодні.

Сучасний стан економіки України значною мірою обумовлений змінами, що відбулися в політичному та економічному житті країни в кінці 80-х на початку 90-х років. За соціалістичного ладу Україна повністю була інтегрована в радянську економіку на залежній основі. Після здобуття незалежності деформована внаслідок нераціонально організованої спеціалізації виробництва структура економіки стала серйозною перешкодою на шляху економічних перетворень, а розрив господарських зв'язків сприяв значному спаду обсягів виробництва. Дослідження сучасного стану трудової міграції демонструє наявність серйозних проблем функціонування міграційної політики в державі. Враховуючи кризову ситуацію в економіці України , неможливість повної та ефективної зайнятості населення, наявність високого рівня безробіття слід чекати, що еміграційні настрої у суспільстві будуть поширюватись і надалі.

Виїзди українців за кордон швидко стали звичним і розповсюдженим явищем. Наші співвітчизники працюють у Сполучених Штатах, Великобританії, Німеччині, Франції, Ізраїлі, Туреччині, Греції, на Кіпрі та у багатьох інших країнах. Паралельно з еміграційними набувають силу імміграційні процеси - понад шести тисяч іноземних громадян офіційно працевлаштувались в Україні упродовж трьох останніх років. Динамізм та масштабність розвитку зовнішньої зайнятості, існуючи недоліки діючої системи управління трудовою міграцією обумовили необхідність розробки шляхів вдосконалення державної міграційної політики в Україні.

Інтеграція України у світову економічну систему передбачає розробку продуманої і збалансованої державної політики у сфері міграції. Від рівня регулювання процесів трудової міграції залежить налагодження стосунків між Україною та іншими державами світу, визнання та престиж нашої країни на міжнародному ринку праці. Для подальшого вдосконалення та підвищення ефективності механізму міждержавного обміну робочою силою на мій погляд необхідно:

Ратифікувати Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 97 “Про трудящих-мігрантів” (1949р.) та Конвенцію №143 “Про зловживання у сфері міграції та забезпечення трудящім-мігрантам рівних можливостей ” (1975р.), де передбачені основні норми умов праці, побутового та житлового забезпечення, транспортування та соціального страхування працівників. Без підписання названих законодавчих актів Україна не може розглядатись як рівноправний член європейського суспільства.

Створити ефективну національну законодавчо-нормативну базу та відповідну організаційно-інституціональну структуру органів управління трудовою міграцією, для чого необхідно:

прийняти проект Закону України “Про трудящих-мігрантів”;

створити Службу зовнішньої зайнятості, на яку були б покладені обов'язки організації працевлаштування та соціального захисту українських громадян за кордоном, здійснення контролю за приватними організаціями з працевлаштування, проведення експертних оцінок наслідків трудової еміграції та імміграції для України;

розробити відповідні поправки до кримінального кодексу України з метою підвищення відповідальності за стихійну (нелегальну) міграцію, приховане вербування та контрабанду робочої сили;

організувати діяльність аташе з працевлаштування при українських дипломатичних місіях за кордоном для підвищення соціальної захищеності наших працівників-мігрантів;

створити через телебачення, радіо, центри зайнятості всіх рівнів діючу інформаційну мережу для ознайомлення громадян України з можливостями працевлаштування за кордоном.

Для подальшого вдосконалення державної міграційної політики повинні створюватись умови для ефективної координації зусиль всіх зацікавлених сторін в галузі трудової міграції, проводитись робота по визначенню стратегічних цілей та перспективних напрямів взаємодії України з міжнародними організаціями праці.

Щоб стати дійсно ефективним інструментом регулювання міждержавного обміну робочою силою, міграційна політика України у сфері регулювання міграційних процесів повинна бути продуманою і збалансованою, спиратись на досвід традиційних країн експортерів та імпортерів робочої сили.

6.Список використаної літератури

Конституція України від 28.06.1996 року.

Кодекс законів про працю України станом на 1.02.2000 року // Харків, "Одиссей" 2000 рік.

Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 року.

Закон України "Про біженців" від 24.12.1993 року.

Закон України "Про громадянство" від08.10.1991 року і його нова редакція від16.041997 року.

Угода між Урядом України і Укрядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх жержав" від 14.01.1993 року.

Конвенція МОП №97 "Про трудящіх мігрантів" від 01.07.1949 року.

Піскун О.І. "Основи міграційного права". Порівняльний аналіз: Навчальний посібник - К.:"МП Леся", 1998 - 360с.

А.Клюєв "Проблеми міграції", Бізнес-Інформ №1-2'99, стор 19.

Г.П.Середа "Міжнаціональні відносини", Урядовийкур'єр №177, 28.09.2000 рік.

В.Новик "Іміграція:пошуки шляхів вирішення проблеми", Право України №6, 1999 рік.

М.Колісник "Біженці та мігранти", Правда України, №61, 2 липня 1999 рік.

В.Новик "Іміграція: пошуки шляхів вирішення проблеми", Право України №6, 1999 рік, стор.61-63.

Васильченко В.,Петрова Т. Потрібна самостійна міграційна політика /Віче,1997,7/.

Євтух В. Спроби державного регулювання. /Віче,1997,7/.

Ковалишин І. Законодавство України про біженців : питання розвитку та вдосконалення /Нова політика,1999,6/.

Пирожков С.,Ручка А. Біженці в Україні: соціологічний портрет /Соціологія: теорія, методи, маркетинг,1998,1-2.

Піскун О. Проблеми становлення міграційної правової політики України /Розбудова держави,1997,10.

Позняк О. Трудові міграції в Україні: сучасний стан, проблеми, перспективи /Україна : аспекти праці,2001,8