12

План

1. Виконання грошових зобов'язань

2. Забезпечення зобов'язань

3. Про предмет грошового зобов'язання

Висновок

1. Виконання грошових зобов'язань

Відповідно до ст. 198 ГКУ платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються в безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені й підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть виражатись в іноземній валюті лише тоді, коли суб'єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Змістом грошового зобов'язання є обов'язок боржника перенести на кредитора право власності на грошові знаки у визначеній сумі, якщо розмір зобов'язання точно зафіксований у момент його виникнення (наприклад, 100 дол.), чи у визначеній сумі, якщо в момент виникнення зобов'язання його розмір ще арифметично точно не визначено, але зазначений спосіб його обчислення (наприклад, за ринковими цінами на день постачання).

Законодавством і судовою практикою це питання вирішено однозначно. Зміни цінності грошів ігноруються правом, і до спірних правовідносин застосовується принцип номіналізму. Вперше він був встановлений у праві Англії в 1604 р. у справі Gilbert v Brett. Відповідно до цього принципу боржник, незважаючи на зміну золотого змісту грошової одиниці, зобов'язаний заплатити, а кредитор зобов'язаний прийняти у платіж грошові знаки, що є законним платіжним засобом до моменту платежу в кількості, що становить номінальну суму боргу. У зазначеній справі суд визнав, що з позицій права фунт завжди є фунтом, якою б не була його цінність.

У США принцип номіналізму також був встановлений судовою практикою у справах, пов'язаних з інфляцією епохи громадянської війни 1861--1865 pp. Пізніше, у 1933 р. принцип номіналізму був сформульований у федеральному законі (спільної резолюції обох палат конгресу), в одній зі статей якого зазначалось, що будь-яке грошове зобов'язання повинно погашатися доларом за долар незалежно від його знецінення. Актом від 28 жовтня 1977 р. спільна резолюція була анульована, однак це не означає, що США відмовилися від номіналістичної концепції грошових зобов'язань, оскільки продовжують діяти правила, встановлені в раніше винесених судових рішеннях.

У Франції принцип номіналізму спочатку був встановлений у ст. 1895 ФГК стосовно договору грошової позики, однак судова практика поширила це правило і на інші угоди, додавши зазначеній нормі універсального характеру.

У Німеччині та Швейцарії ГГУ і ШОЗ не містять вказівок щодо принципу номіналізму грошових зобов'язань, виражених у національних валютах цих країн, що й стало підставою для відмовлення в його застосуванні німецькими судами в 20-ті роки XX ст.

Якщо розмір грошового зобов'язання обчислений в іноземній валюті, то боржник має право сплатити у валюті країни, де здійснюється платіж (§ 244 ГГУ; ст. 84 ШОЗ; судова практика Англії і США), обчисливши розмір зобов'язання за курсом на день платежу (§ 244 ГГУ; ст. 84 ШОЗ; ст. 41 Вексельного закону; ст. 36 Однакового чекового закону; ст. 72 закону Англії про векселі 1882 p.; ст. 3-107 ЕТК), якщо законодавчо не встановлено інше.

Свого часу великого поширення дістало так зване золоте застереження, стабілізуюча дія якого полягає в тому, що розмір грошового зобов'язання визначався або в золотих монетах визначеної ваги і проби, або в паперових грошах, але в сумах, за цінністю еквівалентних вартості, обумовленій кількості золота.

Поряд із золотими застереженнями в цивільному і торговельному обороті було вироблено такий вид застережень, як валютні. Валютне застереження -- це умова договору, що вказує на те, яка валюта є валютою боргу, у якій валюті повинен бути зроблений платіж і яким повинно бути курсове співвідношення між зазначеними валютами на момент платежу. Періодично в умовах валютно-фінансових криз, коли жодна з валют не може бути гарантом стабільності ціннісного змісту грошових зобов'язань, застосування тільки валютних застережень не дає бажаного результату.

У Франції, Німеччині та Швейцарії норми, що встановлюють принцип номіналізму, застосовуються судовою практикою як диспозитивні. В Англії і США судовою практикою визнається, що принцип номіналізму, який передбачається умовою договору в разі відсутності захисних застережень в умовах відносної стабільності валют, завжди застосовується до спірних правовідносин.

Стаття 198. Виконання грошових зобов'язань

1. Платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

2. Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

3. Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

2. Забезпечення зобов'язань

Питання забезпечення зобов'язань завжди в центрі уваги всіх учасників господарських процесів при укладенні та виконанні господарських договорів. Як прописані в договорі умови забезпечення виконання зобов'язань, так вони й будуть виконуватися надалі. Отже, коли до рук керівника господарюючого суб'єкта потрапляє будь-який господарський договір, то він уважно вивчає, які види забезпечення виконання зобов'язань можуть бути до нього застосовані, а також які видатки при невиконанні або неналежному виконанні, він понесе надалі. Чинне законодавство передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України (надалі - ГК), Цивільним кодексом України (надалі - ЦК), іншими законами і самим договором. До способів забезпечення виконання зобов'язань законодавець відносить неустойку, поручительство, гарантію, заставу, завдаток та інші, передбачені договором або законом, види. В нашому випадку ми розглянемо питання застосування неустойки у вигляді штрафу або пені в господарсько-договірних відносинах.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов'язання. Переваги неустойки перед іншими видами забезпечення, що зумовлює її широке застосування в договірних відносинах, полягає в тому, що за своєю суттю вона є спрощеною формою відшкодування втрат однієї зі сторін договору по виконанню господарських зобов'язань. Застосовуючи дану норму в практичній діяльності, господарюючим суб'єктам на законодавчому рівні надана можливість на свій розсуд формулювати положення договору, в тому числі щодо розміру неустойки і порядку її нарахування. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не виконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Господарський кодекс України визначає штраф і пеню як різновид штрафних санкцій. Відповідно до частини 1 статті 230 ГК штрафними санкціями в розумінні цього кодексу є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня чи штраф), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у випадку порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тут є явні суперечності між нормами чинних ЦК і ГК. Цивільний кодекс України, як вже вказувалося вище, розглядає штраф і пеню як різновид неустойки, тоді як господарське законодавство відносить штраф, пеню і неустойку до штрафних санкцій. Проблема полягає в самих визначеннях, тому що раніше, в радянському законодавстві, неустойка відносилася до штрафних санкцій, і таке поняття «перебралося» до чинного Господарського кодексу, але по суті воно носить декларативний характер, тому що ГК не розкриває самого поняття неустойки.

Чинним законодавством про окремі види зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за згодою сторін не допускається. Стосовно відповідальності за порушення виконання грошових зобов'язань частина 6 статті 231 ГК передбачає, що штрафні санкції за порушення зазначених зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором. Спеціальним законом, що регулює питання встановлення відповідальності за порушення грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР, з наступними змінами і доповненнями (надалі - Закон). Відповідно до преамбули даного Закону він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Стаття 3 розглянутого Закону передбачає, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу й не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діє в період, за який нараховується пеня. Звідси й друга, явна невідповідність чинних норм, що регулюють господарсько-договірні відносини. Стаття 551 ЦК України прямо вказує, що розмір неустойки, установлений законом, може бути збільшений у договорі, а також сторони договору мають право зменшити розмір неустойки, установлений актом цивільного законодавства. Господарський кодекс по-своєму тлумачить дані різночитання. Так, наприклад, відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначений, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Але в раніше розглянутій частині першої цієї ж статті зазначено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути встановлений розмір штрафних санкцій, зміна якого за згодою сторін не допускається. У практичній діяльності досить часто трапляються випадки, коли передбачена як «договірна», так і «законна» неустойка. Коли сторони договору на власний розсуд визначають розмір неустойки, умови її застосування тощо, має місце «договірна» неустойка. Застосування в господарсько-договірній діяльності «законної» неустойки, обмежується дією правової норми, що її закріплює. Наприклад, у випадку, коли боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляція за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. У цьому випадку відсотки є платою за користування чужими коштами, і за своєю природою не є мірою відповідальності.

Роль пені, на відміну від штрафу, полягає в тому, що її застосування можливо тільки при простроченні виконання зобов'язання; її завдання - дисциплінувати одну із сторін договору для своєчасного виконання обов'язків. Пеня носить триваючий за часом характер і є «тривалою неустойкою», що стягується за кожний наступний період прострочення невиконаного в строк зобов'язання.

Як уже вказувалося, чинному законодавству України відомі (й досить часто застосовуються) заходи, що обмежують сторони при встановленні «договірної» неустойки. Також і судова практика свідчить про застосування в договірних відносинах обмежувальних норм (відповідно до вищенаведеної статті 3 Закону №543/96-ВР). Вищий господарський суд України розмір неустойки за порушення грошових зобов'язань, визначає відповідно до вищенаведеної норми незалежно від її виду - штраф або пеня. Судовій практиці відомі випадки, коли розмір неустойки перевищує подвійну ставку НБУ від суми боргу - господарські договори в цій частині визнаються недійсними. Отже, при визначенні розміру відповідальності за невиконання грошових зобов'язань пріоритетне положення мають норми Закону, а не положення договору.

Укладаючи господарські договори, сторони повинні дотримуватись встановлених законодавством строків позовної давності. Стаття 258 ЦК визнає, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. По іншому розглядає строки позовної давності ГК України. Частина шоста ст. 232 передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Тому, укладаючи господарські договори, варто брати до уваги й це протиріччя між ГК і ЦК. Щоб уникнути різночитань, слід домовитися з контрагентом про річний строк. І це, на мій погляд буде правильним, тому що дана норма носить диспозитивний характер і не зобов'язує сторони приймати дане положення за догму. Штраф нараховується від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Із усього викладеного можна зробити висновок про те, що штраф і пеня є різновидами неустойки, кожен з яких має свої особливості за підставою виникнення і методом обчислення залежно від характеру порушень зобов'язання. Особливості застосування штрафу полягають у тому, що штраф обчислюється тільки у відсотках і тільки від суми порушеного зобов'язання; він являє собою грошову суму, яка одноразово виплачується порушником зобов'язання. Основною умовою застосування штрафу є те, що штраф може встановлюватися за будь-яке порушення зобов'язання. Пеня ж, у свою чергу, є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Як і штраф, пеня обчислюється тільки у відсотках і є триваючою неустойкою, тобто грошовою сумою, яка нараховується за кожний день прострочення. Відмінність пені від штрафу полягає в тому, що пеня може встановлюватися за несвоєчасне виконання тільки грошового зобов'язання.

Наостанку слід зазначити, що суперечні норми ЦК і ГК України не є перешкодою до укладення та виконання господарських договорів. Адже крім встановлених, існує ще й право договору, отже там, де цивільне й господарське законодавство зайшли в тупик, варто широко користуватися можливостями договірних відносин.

3. Про предмет грошового зобов'язання

Незначний за обсягом безпосередній обмін товарами завжди матиме місце у торговельних відносинах, особливо у періоди економічних негараздів, проте в умовах стабільності економіки бартер витісняється опосередкованим товарообміном, що грунтується на використанні грошей. Певна грошова маса як еквівалент товару є найбільш дієвим інструментом у порівнянні з бартером, при використанні якого виникають проблеми неподільності, ризику короткострокового використання, не еквівалентності якості, невідповідності інтересів учасників обміну тощо.

Перевага грошей у порівнянні з іншими платіжними засобами є очевидною і впродовж уже багатьох століть не потребує доказування. У тій чи іншій мірі грошове зобов'язання досліджували класики цивілістики П. Цитович, О. Літовченко, Г. Шершеневич, Д. Мейєр, Л. Ельяссон, М. Агарков, Л. Лунц, О. Іоффе. Свою увагу на проблематику грошових зобов'язань звертають сучасні цивілісти О. Белов, Л. Ефімова, Н. Кузнецова, Д. Лавров, В. Луць, Л. Новоселова.

Спробуємо окреслити межі грошового зобов'язання у системі суспільно-економічних відносин, зокрема зобов'язальних відносин, що регулюються цивільним правом, та визначимо предмет грошового зобов'язання. Загальне поняття зобов'язання наводиться у ст. 509 нового Цивільного кодексу України (далі -- ЦК України). Зобов'язанням є право-відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку! 1].

Характеризуючи поняття зобов'язання, професор Н. Кузнецова зазначає, що зобов'язання - - це цивільні правовідносини. Вирішальне значення для юридичного змісту зобов'язань набуває надана правомочному суб'єктові можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи. Саме тому в зобов'язальних правовідносинах суб'єктивне право дістало назву права вимоги, а обов'язок - боргу[2].

Предметом зобов'язання визнаються певні дії боржника. При цьому залежно від виду зобов'язання та обсягу прав і обов'язків, якими наділяються суб'єкти, можна говорити про одну дію або певне число різного роду дій та особливості їх розподілу між особами. Так, наприклад, договір позики належить до групи реальних договорів і відповідно вважається укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, що визначені родовими ознаками. Будь-яка обіцянка надати у майбутньому позику, момент підписання договору або вказівка у договорі на строк, протягом якого відбудеться передача позики, не мають юридичного значення. Договір позики є одностороннім договором. Позикодавець (кредитор) за договором набуває лише права вимога, а позичальник (боржник) зобов'язується вчинити певну дію -- повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того ж роду та такої ж якості. Значний обсяг різного роду дій, які повинні виконати суб'єкти зобов'язання, ми можемо спостерігати у договорі банківського рахунку. За таким договором банк вчиняє дії, спрямовані на прийняття і зараховування на рахунок, відкритий клієнтові, грошових коштів, що йому надходять; виконує розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проводить інших операцій за рахунком. За користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Банк також вчиняє дії, спрямовані на гарантування банківської таємниці. Дії клієнта банку спрямовані на виконання зобов'язання по оплаті послуг банку за здійснені ним операції за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором. Коли умовами договору банківського рахунку передбачено кредитування рахунку, то дії суб'єктів цього договірного зобов'язання додатково коригуються тими положеннями чинного законодавства, які регулюють відносини позики та кредиту.

Таким чином, зрозуміло, що незважаючи на певні особливості того чи іншого матеріального об'єкта (наприклад, товару, грошей) правовідносин, предметом зобов'язання завжди є певна поведінка (правова дія) зобов'язаної особи.

Професор Д. Мейєр зазначав, що між різними предметами зобов'язань особливо звертають на себе увагу гроші. Вони часто бувають предметом зобов'язань, і це природно, оскільки зобов'язання торкаються сфери майнових прав, а будь-яке майно оцінюється на гроші. Якщо навіть інше зобов'язання і не суто грошове, тобто предмет його не становить здійснення грошового платежу, то все ж таки й інші предмети оцінюються грошима, так що кожне зобов'язання можна звести до зобов'язання грошового[3, 129--130].

Грошові зобов'язання у всіх правових системах виділяються у законодавстві, судовій практиці та доктрині в самостійну правову категорію[4].

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» грошове зобов'язання визначається як зобов'язання боржника заплатити кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі до господарського суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом. До грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф), визначена на день подання заяви до суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, зобов'язання по виплаті авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникають з такої участі[5].

Як зазначає Є. Ращевський, особливий режим грошових зобов'язань боржника в період зовнішнього управління дозволяє забезпечити в економічному розумінні надання боржникові цільового кредиту у сумі відстрочених до виконання грошових зобов'язань перед кредиторами для проведення заходів по фінансовому оздоровленню господарської діяльності у період зовнішнього управління [6].

Концепція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» спрямована на відновлення платоспроможності боржника, а відтак зазначеною вище нормою законодавець намагався мінімізувати обсяг його грошових зобов'язань. Наведене визначення не може застосовуватися у широкому розумінні цього поняття, оскільки досить значна кількість різного роду грошових вимог залишається за межами цієї норми Закону. Тим більше, якщо мати на увазі позицію Д. Мейєра стосовно того, що кожне зобов'язання можна звести до зобов'язання грошового[3, 466].

На жаль, у чинному цивільному законодавстві України ми не знаходимо визначення поняття грошового зобов'язання. Норми законів, що містять термін «грошове зобов'язання», як правило, передбачають лише правові наслідки щодо знецінення грошей або невиконання такого зобов'язання. Зрозуміло, що предмет грошового зобов'язання пов'язаний з найвідомішим винаходом людства, досить важливою економічною і правовою категорією якої є гроші. Юридична природа грошей, їх властивості та функції у різні часи досліджувалися рядом вчених[7]. Особливість грошей як об'єкта цивільних прав розглядалось автором окремо[8].

Проте слід відмітити, що гроші у цивільному обороті виступають як досить складний багатофункціональний інструментарій, який забезпечує товарообіг. Гроші є одиницею рахунку або мірою вартості, утворюють скарби, виступають засобом платежу, за їх допомогою реалізуються взаємовідносини між країнами, тобто розглядаються як так звані світові гроші. Зазначені функції грошей характеризують їх економічну сутність. Саме ці властивості грошей безпосередньо впливають на формування такої правової категорії, якою є грошове зобов'язання.

При продажу товару гроші, виконуючи свою функцію міри вартості, що призводить до встановлення ціни та відповідного обсягу зобов'язань покупця, виступають одним з основних елементів грошового зобов'язання. При виконанні грошового зобов'язання реалізується функція платежу. Кредитор набуває права вимоги щодо здійснення боржником платежу. У законодавстві та спеціальній юридичній літературі не вдається віднайти визначення поняття платежу. Можна зупинитися на наступному визначені цього поняття. Платіж -- це дія боржника, спрямована на виконання або часткове виконання грошового зобов'язання шляхом сплати безпосередньо кредиторові певної грошової суми готівкою або зарахування її у безготівковій формі на визначений кредитором рахунок.

Сукупність грошових платежів у процесі купівлі-продажу товарів, виконання робіт та надання послуг, задоволення різного роду зобов'язань у грошовій формі, а також при розподілі та перерозподілі грошових коштів формують грошовий обіг. При цьому рух коштів може здійснюватися у готівковій та безготівковій формах. Сутність грошового обігу становлять певні економічні відносини учасників, що охоплені такою досить складною, але надзвичайно важливою правовою категорією, як грошове зобов'язання. Поняття грошового обігу можна визначити як рух коштів у готівковій або безготівковій формі, зміст якого становлять дії його учасників, спрямовані на виконання грошового зобов'язання.

У 20-і роки минулого століття при розгляді питання про зміст грошового зобов'язання професор Лунц наголошував, що предметом такого зобов'язання є не певна кількість певних грошових знаків, а грошові знаки в певній сумі грошових одиниць[9]. Ця думка відомого науковця відображає таку властивість грошей, як засіб міри вартості. Півстоліття потому О.Іоффе стверджував, що грошове зобов'язання слід формулювати як зобов'язання, що спрямовано на передачу грошей. При цьому гроші ототожнювалися з майном, передача якого погашає грошове зобов'язання виконанням [10]. З огляду на відповідну позицію автора можна зробити висновок про застосування функції платежу, якою наділені гроші при здійсненні грошового зобов'язання. Л. Ельяссон розглядав грошове зобов'язання як платіж визначеної грошової суми[11].

Поняття грошового зобов'язання за радянських часів визначали як цивільні правовідносини, в силу яких одна особа (боржник) зобов'язана передати на користь іншої особи (кредитора) певну грошову суму, а кредитор має право вимагати від боржника виконання зобов'язання[12].Наведені визначення дають можливість зробити висновок, що у грошовому зобов'язанні гроші одночасно виконують дві функції -- міри вартості та засобу платежу.

Чи впливає на формування грошового зобов'язання така функція грошей, як засіб утворення скарбів? Гроші, маючи абсолютну цінність, можуть виступати як засіб накопичення та утворення скарбів. У цій якості гроші самі виступають як предмет правочину. З приводу цього професор Л.Лунц зазначав, що у тих випадках, коли грошові знаки визначаються у договорі індивідуальними ознаками або мають значення «товару», нема грошового зобов'язання -- тому нема і тих юридичних наслідків, які пов'язані з цими зобов'язаннями. Так, неможливість виконання в цих випадках звільняє боржника; прострочення останнього є підставою не для нарахування відсотків, а лише для відшкодування збитків на загальних підставах; місце виконання не може бути визначено на підставах, встановлених для грошового зобов'язання, тощо[9, 105].

Здійснення функції грошей, що спрямована на утворення скарбів, тим самим характеризує індивідуальні ознаки грошей як об'єкта цивільних правовідносин, а відтак ототожнює їх з іншими речами, з приводу яких, наприклад, може бути укладений договір купівлі-продажу (міни або дарування) старовинної монети.

Слід констатувати, що формування грошового зобов'язання здійснюється за допомогою взаємодії двох функцій грошей -- міри вартості (одиниці рахунку) та засобу платежу. Грошове зобов'язання, що обумовлене боргом, визначається в певній грошовій одиниці і є можливим до виконання через систему платежів. При цьому роль грошових знаків, що є в обігу певної платіжної системи тієї чи іншої країни, зводиться лише до можливості їх диференціації за кількісними характеристиками і реалізації таких властивостей грошей, якими є замінність, еквівалентність, подільність.

Однією з визначальних ознак грошового зобов'язання є обов'язок сплатити гроші; гроші використовуються у зобов'язанні як засіб погашення грошового боргу, відновлення еквіваленту обміну, компенсації продавцеві вартості переданого ним товару (у широкому економічному розумінні цього поняття) або компенсації зазнаних ним майнових втрат. Виходячи з цього, у судовій практиці як на один з основних критеріїв, що дозволяє виділити категорію грошового зобов'язання, вказують на наявність у такому зобов'язанні мети погашення грошового боргу[13].

Важливою рисою грошового зобов'язання є його відплатний характер. У той же час не можна погодитися з тим, що будь-яке зобов'язання можна звести до грошового. Більше того, не всяке відплатне зобов'язання є грошовим. Так, наприклад, договір міни класифікується як відплатне зобов'язання, але при цьому мірою вартості товару виступає інший товар, роботи або послуги. Моментом виконання такого зобов'язання є не платіж, а дії сторін, спрямовані на передачу товару, виконання робіт або надання послуг. Отже, будучи відплатним зобов'язанням, договір міни, як правило, не є грошовим. Проте умовами договору міни може бути передбачено встановлення доплати за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, і тим самим виникнення грошового зобов'язання, спрямованого на здійснення платежу на користь сторони, яка передає товар більшої вартості.

Враховуючи дві основні функції грошей, Л. Новоселова зазначає, що в силу грошового зобов'язання «боржник зобов'язаний передати у власність кредиторові грошові знаки в певній або визначеній сумі грошових одиниць з метою здійснення платежу»! 14, 13]. При цьому Л. Новоселова наголошує, що безготівкова форма розрахунків -- це лише спосіб виконання грошового зобов'язання, тобто це лише замінник платежу у готівковій формі. Автор впевнена у тому, що коли безготівкові кошти і приймаються замість готівкових грошей, заміщуючи їх під час платежу, то це ще не означає, що грошове зобов'язання початкове спрямовано на одержання «безготівкових» грошей[14, 20]. Найімовірніше, така позиція грунтується на думці Л. Лунца, який стверджував, що безготівкові гроші не є грошима, тому будь-які зобов'язання про здійснення безготівкових розрахунків не можна вважати грошовими. Тим самим, предметом грошового зобов'язання можуть бути лише готівкові гроші[9, 157].

З визначенням Л. Новоселової не погоджується Д.Лавров. Він запитує: «Якщо безготівкове перерахування коштів прямо передбачене угодою між кредитором і боржником, то чому ж грошове зобов'язання, що виникає у цьому випадку, первісно спрямоване на платіж готівковими грошима?» І далі він стверджує: «Таке передбачення було б фікцією та перебувало б у протиріччі з волею сторін»[15]. Д.Лавров пропонує вважати грошовим зобов'язанням таке зобов'язання, в якому боржник зобов'язується сплатити на користь кредитора певну суму грошей як міру вартості майнового блага кредитора! 15].

Під час розрахунку між відповідними особами за допомогою безготівкових грошей, суми яких обліковуються на рахунку у банку, реалізується функція платежу, яка притаманна і готівковим грошам. При цьому юридичну природу «готівкових грошей» слід розглядати з точки зору грошей як різновиду речей, а «безготівкові гроші» -- як об'єкт зобов'язальних прав вимоги.

Платіж у безготівковій формі, так само як і готівкою, призводить до погашення повністю або частково грошового зобов'язання. Проте слід наголосити, що платіж не завжди погашає зобов'язання в цілому. Платіж, здійснений у межах зобов'язання, до складу якого може бути включено декілька взаємних прав та обов'язків сторін, погашає лише певну складову частину зобов'язання. Наприклад, виплата відсотків у грошовій сумі за договором банківського вкладу не призводить до погашення в цілому відповідного договірного зобов'язання.

Таким чином, пропонуємо наступне визначення грошового зобов'язання: «Грошове зобов'язання -- це правовідносини, в яких боржник зобов'язується сплатити на користь кредитора певну грошову суму шляхом розрахунку у формі, що передбачена законом або правочи-ном, а кредитор має право вимагати від боржника здійснення відповідного платежу».

Висновок

В результаті проведення дослідження мною було встановлено, що дії, які мають бути вчинені одним учасником зобов'язання на користь іншого, називаються предметом виконання. Якщо ці дії пов'язані з передачею певного майна, поняттям предмета виконання охоплюється і це конкретне майно. Особливості предмета виконання повністю залежать від особливостей конкретного зобов'язання, а відтак вони визначаються підставами виникнення зобов'язання (правочином, договором, адміністративним актом, на яких засновані зобов'язання) і тими нормами, що регламентують зобов'язання певного виду. Деякі загальні правила щодо предмета виконання у чинному ЦК України закріплені лише стосовно грошових зобов'язань (статті 167--170). Зобов'язання виникають між їх учасниками з метою задоволення певних потреб. Саме тому особливе значення мають загальні засади виконання цивільних зобов'язань, які набувають форми їхніх принципів. Для учасників зобов'язальних правовідносин завжди важливим є те, що реалізовано основну мету зобов'язання. Але саме досягнення цієї мети пов'язується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим "якісним" показникам, які загалом можна об'єднати поняттям належного виконання. Таким чином, принципи реального і належного виконання традиційно розглядалися як основні цивільно-правові засади виконання зобов'язання. Однак єдиної думки щодо співвідношення цих принципів у літературі не склалося. Так, одні автори вважали, що реальне виконання -- складова належного виконання. Належне виконання є поняттям більш загальним, а реальне виконання -- одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання. Іншу позицію з цього питання займав А.В. Венедиктов, який навпаки вважав, що належне виконання -- це складова реального виконання. На його думку, реальне виконання договірних зобов'язань охоплює належне виконання всіх якісних та кількісних показників: не тільки своєчасну передачу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й передачу. Ті в обумовленому асортименті відповідно до затверджених стандартів та технічних умов, у комплексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, негайне виправлення допущених недоліків або заміну недоброякісної продукції. О.С. Йоффе взагалі надавав принципу реального виконання значення загального. Зверталася особлива увага на те, що на етапі нормального розвитку зобов'язання реальне виконання передбачає і належне виконання, а після порушення боржником зобов'язання -- виконання у натурі. Але я вважаю, що найбільш прийнятна цьому питанні та такою, що співпадає з моєю власною є позиція М.І. Брагінського, який зауважив, що реальне та належне виконання -- це різноплощинні явища. У першому виявляється сутність виконання як вчинення певної дії, у другому -- якісна характеристика дії (або утримання від дії). Перевіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, вирішуються два самостійні за значенням питання: чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідних правовідносин (тобто чи дотримана вимога реального виконання), а також яким чином ця дія вчинена (чи дотримана вимога належного виконання). З розвитком ринкових засад в економіці принцип реального виконання зобов'язання, який набував особливого значення для господарських договорів, певною мірою втратив своє первісне значення. Це пов'язано з тим, що сплата кредиторові збитків, які виникли через невиконання зобов'язання в натурі боржником, в умовах ринкової економіки може задовольнити інтерес у певному обсязі. За таких обставин проект ЦК України виходить з того, що в умовах ринкової економіки його роль поступово зменшуватиметься.

Використана література

1. Ст. 509 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року, № 435-IV // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11 (28.03.2003). - Ст. 461.

2. Кузнецова Н.С. Поняття та склад зобов'язання / У книзі 1 «Цивільне право України: Підручник»: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.ВДзери, Н.С.Кузнецової. -- К.: Юринком Інтер, 2002. -- С. 609--610.

3. Мейер Д.И. Русское гражданское право(в 2-х ч. Часть 2) По неправленому и дополне-ному 8-му изд., 1902. -- М.: «Статут» (в серии «Классика российской цивилистики»), 1997.

4. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Изд. 2-е / Под ред. Е.А.Васильева. -- М.: Международные отношения, 1992. -- С. 293.

5. Ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року, № 2343-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 31 (04.08.92). -- Ст. 440; Відомості Верховної Ради України. - 1999. -- № 42--43. -- Ст. 378.

6. Ращевский Є.С. Правовой режим денежных обязательств в процедуре внешнего управления / В кн. «Актуальные проблеми гражданского права: Сборник статей». Вып. 6 / Под ред. О.Ю.Шилохвостова. -- М.: Изд-во НОРМА, 2003. -- С. 69.

7. ЦитовичП. Деньги в области гражданского права. -- Киев, 1873; ЛитовченкоО. Деньги в гражданском праве.-- 1887; М ей е р Д.И. Деньги как предмет обязательства /Русское гражданское право (в 2-х ч. Часть 2) По исправленному и дополненому 8-му изд., 1902.-- С. 129--133; Агарков М.М. Основы банкового права. Курс лекций. Издание 2-е. Учение о ценных бумагах. Научное исследование. Издание 2-е. -- М.: БЕК, 1994; Лунц Л.А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. -- М.: «Статут», 1999; Усоскин В.М. Теории денег. -- М., 1976; Ельяссон Л.С. Деньги, банки и банковые операции. -- М., 1926; Новоселова Л.А. Деньги как объект гражданского права / Проценты по денежным обязательствам. -- М.: «Статут», 2000. -- С. 4--22; Лавров Д.Г. Денежные обязательства в российском гражданеком праве. -- СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001.

8. Безклубий І.А. Гроші як об'єкт цивільних правовідносин / У книзі 1 «Цивільне право України: Підручник»: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. -- К.: Юринком Інтер, 2002. -- С. 153--160.

9. Лунц Л.А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. -- М.: «Статут», 1999. - С. 29.

10. Иоффе О.С. Обязательственное право. -- М.: «Юридическая литература», 1975. -- С. 90.

11. Н.Ельяссон Л.С. Деньги, банки и банковые операции. -- М., 1926. -- С. 27.

12. Советское гражданское право. Т. 2 / Под ред. О.А.Красавчикова. -- М.: Высшая школа, 1969. - С. 243.

13. Новоселова Л.А. Проценты по денежным обязательствам. -- М.: «Статут», 2000. -- С. 25.

14. Новоселова Л.А. Проблемы гражданско-правового регулирования расчетных отношений. Автореф. дис. докт. юрид. наук. -- М., 1997. -- С. 13.

15. Лавров Д.Г. Денежные обязательства в российском гражданском праве. -- СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. -- С. 30.

16. Стаття 192 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 p., № 435-IV// Офіційний вісник України. -- 2003. -- № 11.