Недiйснiсть шлюбу

19

ЗМІСТ

Вступ

1. Шлюб: поняття, умови, шлюбний вік, перешкоди укладення

2. Підстави визнання шлюбу недійсним

3. Порядок визнання шлюбу недійсним

4. Юридичні наслідки визнання шлюбу недійсним

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Шлюб є початком і ядром сім'ї, він пов'язаний переважно з народженням дітей та їх вихованням, а тому держава не може залишити його поза правовою регламентацією в противагу дружбі, яка такій регламентації не підлягає.

Філологічні корені терміну «шлюб» ідуть в глибину віків. На давньоросійській мові слово «брачити» означало відбирати хороше і відкидати погане. Тому надалі і виникла деяка двозначність слова «брак»: і в сімейному праві, і в простій мові -- «забракований товар». Більш влучним є позначення шлюбного союзу в українській мові терміном «шлюб», який походить з давньослов'янського слова «сьлюбь» значення якого цілком зрозуміле.

Говорячи про правовий смисл поняття «шлюб», потрібно підкреслити ряд конкретних ознак.

Перше: шлюб -- це союз жінки і чоловіка, який знаходиться під захистом держави. Це не договір, не угода, а союз.

Друге: шлюб -- вільний моногамний союз. Вступ до шлюбу є добровільним і вільним, крім того, це одношлюбний союз, на відміну від юридичне оформлених полігамних шлюбів в країнах, де панує мусульманська релігія і допускається багатоженство.

Третє: шлюб -- рівноправний союз жінки і чоловіка. Вступаючі до шлюбу користуються між собою рівними як в особистих, так і в майнових відносинах, правами.

Четверте: шлюб -- це союз, що укладається у встановленій державою формі, тобто державні органи, які реєструють шлюбний союз, пред'являють до нього ряд вимог, про які буде сказано нижче.

П'яте: шлюб -- в принципі, довічний союз, спрямований на утворення сім'ї, народження та виховання дітей, члени якого пов'язані взаємною моральною і матеріальною підтримкою.

Таким чином з вищеперерахованих ознак можливо дати таке визначення шлюбу.

Шлюб -- це вільний, рівноправний і, в принципі, довічний союз жінки і чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку, має метою створення сім'ї.

Характерними особливостями шлюбу є взаємна любов, моральна і матеріальна підтримка, спільне виховання дітей. Наше суспільство вимагає від своїх членів дотримуватися правил моралі в питаннях шлюбу та сім'ї.

Важливо, щоб кожен громадянин країни з усією серйозністю ставився шлюбу, дотримувався всіх вимог укладення шлюбу, що потім цей шлюб не виявився недійсним та намагався зберегти шлюб від розірвання.

Адже сім'я - це маленька країна, з сімей будується суспільство і держава. Отже яка буде сім'я (шлюб) така буде і наша країна.

В своїй курсовій роботі я хочу розглянути тему „Недійсність шлюбу та її правові наслідки”, але щоб знати що таке недійсність шлюбу потрібно перш за все розглянути що таке шлюб, та умови його укладення ....

1. Шлюб: поняття, умови, шлюбний вік, перешкоди укладення

Для багатьох джерел національних правових систем характерним є уникнення законодавчого визначення шлюбу. Відповідно до загальної правової концепції шлюб може вважатися цивільно-правовою угодою (договором), різновидом партнерства або ж добровільним союзом чоловіка й жінки, внаслідок чого між особами, які одружуються, встановлюється особливе шлюбне правовідношення.

Договірна концепція шлюбу є найбільш поширеною. Вона ґрунтується на вимогах, що ставляться законом до порядку укладення будь-яких договорів (Англія, США, Японія, Франція). Шлюб-партнерство -- концепція, характерна для держав "сім'ї континентального" і частково "загального права". Змістом її є чіткий розподіл функцій між подружжям. Розуміння шлюбу як союзу двох незалежних і рівноправних партнерів (Східна Європа, в т. ч. й Україна) припускає закріплення в законодавстві відносної свободи кожного з них у вирішенні питань про продовження чи припинення спільного життя. Дещо іншим є розуміння шлюбу як союзу чоловіка й жінки в мусульманських державах. У них союз трактується нормами шаріату як освячений Богом. Підставою його реєстрації є попередня домовленість (договір) між родичами майбутніх наречених. А.И. Косаров, М.В. Малинкович, С.Д. Покревская и др., Под ред. проф. Н.А. Тепловой, Право:Учебник для вузов/ проф. М.В. Малинкович.-2-е изд., перераб. и доп.-М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998.

Умови реєстрації шлюбу поділяються на матеріальні та формальні. Матеріальними вважаються позитивні чи негативні вимоги, з наявністю чи відсутністю яких пов'язується питання про дійсність шлюбу (наприклад, досягнення шлюбного віку; наявність дієздатності; відсутність між особами, які беруть шлюб, певного ступеня родинності). Формальні умови шлюбу -- це вимоги до процедури його оформлення (наприклад, попередня публікація про шлюб; церемонія шлюбу, яка відбувається в цивільній чи релігійній формі).

Матеріальні умови взяття шлюбу можуть бути такими:

1. Досягнення шлюбного віку особами, які бажають побратися, передбачене правовими джерелами всіх держав. У більшості з них вік шлюбного повноліття нижчий від віку загального повноліття; шлюбний вік для жінок здебільшого нижчий, ніж для чоловіків. У різних державах цей вік неоднаковий. Приміром, у Франції шлюбний вік для чоловіків становить 18 років, а для жінок -- 15 років. В Україні -- відповідно 18 та 17 років. В Англії для обох із подружжя -- 16 років. В Австралії -- 18 років для чоловіків та 16 для жінок. У різних провінціях Канади шлюбний вік коливається від 16 до 19 років. Відповідно до індуського Закону про шлюб 1955 p. шлюбний вік для чоловіків становить 21 рік і 18 -- для жінок. Найнижчим шлюбний вік є в державах Латинської Америки. Наприклад, у Перу для чоловіків і жінок він становить відповідно 16 та 14 років, у Колумбії та Еквадорі -- 14 і 12 років.

У більшості держав установлений законодавством шлюбний вік за певних причин може бути знижений за рішенням компетентного органу (суду, прокуратури, міністра юстиції, уряду кантону, місцевими органами влади тощо). Так, згідно зі ст. 145 Цивільного кодексу Франції (в редакції від 23 грудня 1970 p.) прокуророві республіки за місцем реєстрації шлюбу надано право за наявності вагомих підстав знижувати шлюбний вік. Можливість зниження шлюбного віку передбачена ст. 23 Сімейного Кодексу України (далі -- СК України). Сімейний кодекс України. - К.: Атіка, 2003. - 416 с.

2. Згода законних представників неповнолітніх осіб, які бажають побратися, необхідна тільки в окремих правових системах, наприклад, у Франції, ФРН. Проте в Німеччині недотримання цієї умови за взяття шлюбу не тягне його автоматичної недійсності. Законодавством цієї держави передбачено й можливість оскарження неповнолітніми до суду відмови батьків дати свою згоду на шлюб.

3. Умову неперебування в іншому шлюбі передбачають ті правові системи сучасності, шлюбно-сімейні відносини та право яких базується на принципі моногамії. Так, ст. 147 Цивільного кодексу Франції закріплює правило про неможливість узяття іншого шлюбу без розірвання попереднього. Але в державах, де офіційно визнаються полігамні шлюби, перебування в одному шлюбі не є перепоною для взяття нового. Насамперед мова йде про держави, в яких шлюбно-сімейні відносини регулюються нормами шаріату. Так, Сімейний кодекс Алжиру 1984 p. дозволяє чоловікові мати одночасно чотирьох дружин.

4. Відсутність відносин родинності та свояцтва між особами, які одружуються, є важливою умовою взяття шлюбу в багатьох державах. У більшості з них забороняються шлюби між родичами по прямій лінії, повнорідними та неповнорідними братами й сестрами, усиновителями та усиновленими. Зазначене закріплено й у ст. 26 СК України. Проте й щодо цієї умови в законодавстві держав є певні особливості. Скажімо, у Франції допускаються шлюби між дядьками та племінницями, тітками та племінниками. В Англії ж такі шлюби заборонені.

Дещо своєрідно вказане питання регулюється законодавством Швеції. Водночас із забороною шлюбів між певними родичами по прямій лінії, а також між повнорідними братами й сестрами у цій державі в останньому випадку допускається реєстрація шлюбу за наявності вагомих причин і за умови, що особи, які одружуються, виховувались у різних сім'ях.

Щодо свояцтва як перешкоди для взяття шлюбу законодавство різних держав має також особливості. Так, згідно із статтями 161--164 Цивільного кодексу Франції не дозволяються шлюби між свояками по прямій лінії. За нормами цього кодексу батько розлученого сина не може взяти шлюб із колишньою дружиною свого сина, поки син живий. За цими ж нормами забороняються шлюби між усиновителями та усиновленими. У випадку, коли допускається шлюб між усиновителем та удочереною, як це є у ФРН, відносини з удочеріння припиняються.

5. Взаємна згода (воля) осіб, які беруть шлюб, є умовою, що притаманна тим правовим системам, де шлюб уважається добровільним союзом чоловіка та жінки (законодавство держав "сім'ї континентального права", в т. ч. ст. 24 СК України;

законодавство США). Але в мусульманських державах згоду на шлюб дочки може давати батько проти її волі (Пакистан, Іран, Лівія та ін.).

6. У правових джерелах окремих держав спеціально передбачено норму про допустимість шлюбу між особами протилежної статі. Так, англійське право передбачає застереження, відповідно до якого шлюб реєструється тільки між особами протилежної статі. У деяких штатах США низкою прецедентів встановлюється недопустимість шлюбів між особами однієї статі. Проблем шлюбу між особами різної чи однієї статі торкнулися останнім часом і держави "сім'ї континентального права", зокрема практика Франції, Італії. У праві цих держав визначається, що в разі, коли особа бажає взяти шлюб, але страждає на певну фізичну аномалію, можливість реєстрації такого шлюбу вирішується компетентними органами, наприклад, прокуратури в Італії.

7. Задовільний стан здоров'я осіб, які прагнуть узяти шлюб, -- це умова, що в різних формулюваннях може міститись у праві більшості держав. Так, ст. 24 СК України передбачає, що не допускається реєстрація шлюбу між особами, коли хоча б одна з них визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства. Особи мають бути взаємно обізнані про стан здоров'я (ст. 30 СК України). Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. - Львів: Світ, 1995. В багатьох державах не дозволяється реєстрація шлюбів у разі захворювання венеричними та деякими іншими хворобами. Іноді вимагається подання особами, які бажають укласти шлюб, медичного свідоцтва про стан їхнього здоров'я (ст. 163 Цивільного кодексу Франції).

8. Заборона взяття нового шлюбу протягом певного строку є не дуже поширеною умовою чинності шлюбу, закріпленою в законодавстві чи інших джерелах права, її зміст полягає в тому, що жінці забороняється брати новий шлюб після розлучення, визнання шлюбу недійсним чи після смерті чоловіка протягом установленого законом терміну, наприклад, 300 днів (ст. 296 Цивільного кодексу Франції, ст. 103 Цивільного кодексу Швейцарії), 10 місяців (ст. 1313 Цивільного зводу Німеччини). Метою такої заборони є, зокрема, прагнення уникнути можливих спорів щодо встановлення батьківства.

9. Заборона брати шлюб певним особам інколи передбачається національними джерелами права. Це обмеження може стосуватися служителів культу, зокрема священиків. Так, відповідно до норм іспанського права для реєстрації шлюбу, однією із сторін якого є служитель культу, необхідно отримати спеціальний дозвіл церковної влади. У деяких державах Латинської Америки характерною є заборона взяття шлюбу особою, засудженою за замах на вбивство чи вбивство, з особою, яка була в шлюбі з потерпілим від цього злочину (п. 8 ст. 138 Цивільного кодексу Бразилії; п. 6 ст. 9 Цивільного кодексу Аргентини).

Стосовно формальних умов реєстрації шлюбу всі правові системи можна поділити на три групи. До першої належать держави, шлюби в яких реєструють тільки в цивільній формі (Франція, Бельгія, Швейцарія, ФРН, Україна, Японія, більшість штатів США). До другої -- в привільній чи релігійній формі за вибором подружжя (Іспанія, Італія, Англія, Канада, ін.). До третьої -- тільки в релігійній формі (Ізраїль, Кіпр, Ліхтенштейн, деякі штати США, окремі провінції Канади, мусульманські держави -- Іран, Ірак та ін., Греція до 1982 p.).

Для укладення шлюбу законодавством встановлені певні умови. До таких умов відносяться взаємна згода осіб, які укладають шлюб, і досягнення ними шлюбного віку.

Взаємна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки і чоловіка на реєстрацію шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства фізичного або психологічного, погрози з боку батьків, родичів та інших осіб. Гражданский процес.- М., 1993.

Другою умовою вступу до шлюбу є досягнення певного шлюбного віку. У статті 22 СК України шлюбний вік встановлено: 18 років для чоловіків і 17 років для жінок.

В окремих випадках (коли фактично вже склалися шлюбні відносини, настала вагітність, народилася дитина) державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських і районних у містах Рад народних депутатів можуть у виняткових випадках знижувати шлюбний вік на прохання самих неповнолітніх чи одного з них.

Оскільки наше законодавство не встановлює мінімальний шлюбний вік, звідси випливає, що шлюб можна укласти і в 13, 14, 15, 16 років, якщо є певні причини (вагітність, наявність дітей). Чим же пояснити, що законодавець встановлює вік 17--18 років вступаючих до шлюбу? Шлюбні відносини осіб молодших 18 років у деяких випадках призводять до погіршення здоров'я подружжя та їх дітей, заважають жінці-матері одержати професію, закінчити навчання.

Крім того, законодавець вважає, що особи, які вступають до шлюбу, повинні набути інтелектуальної зрілості, Реєстрація шлюбу осіб, яким знижено шлюбний вік, проходить на загальних підставах, але при подачі заяви про укладення шлюбу необхідно пред'явити рішення державної адміністрації чи виконкому про зниження шлюбного віку.

На практиці може виникнути питання: до якого ж часу повинен бути досягнутий шлюбний вік -- до часу подачі заяви про реєстрацію шлюбу чи на момент реєстрації шлюбу? Відповімо на питання конкретним прикладом. Так, при подачі заяви про реєстрацію шлюбу А. і М. останній до досягнення 17-річчя не вистачало чотирьох тижнів. Працівник органів запису актів громадянського стану, (далі РАГС), відмовив в прийнятті заяви з посиланням на те, що М. не досягла шлюбного віку. В юридичній консультації, куди звернулася М., їй пояснили, що працівник органів РАГСу вчинив неправильно. Заяву потрібно прийняти, так як питання про досягнення собою шлюбного віку вирішується на момент реєстрації шлюбу, а на той час М. вже було 617 років.

Наше законодавство не встановлює максимального віку для вступу до шлюбу. Не має значення і велика різниця в віці осіб, що вступають до шлюбу.

Згідно статті 22 СК України "Шлюбний вік встановлюється в 18 років для чоловіків і в 17 років для жінок....", але він може бути змінений державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських і районних у містах Рад у виняткових випадках знижувати шлюбний вік.

Установлення шлюбного віку обумовлене тим, що для вступу в шлюб необхідний визначений ступінь фізичної і психічної зрілості. Разом з тим, законодавство про шлюб і родину не встановлює граничного максимального віку для вступу в шлюб. Не має юридичного значення і різниця у віці осіб, що вступають у шлюб. Копєйчиков В.В. Правознавство: Навчальний посібник / В.І.Бобир.

Закон не вказує термін, на який можна знижувати шлюбний вік, надаючи рішення цього питання на розсуд зазначених органів. У законі не зазначені конкретні випадки, при наявності яких можна знижувати шлюбний вік. Найчастіше підставами для зниження шлюбного віку є фактичне створення родини, вагітність, народження дитини. Відмовлення в зниженні шлюбного віку згідно (ст ст. 55 і 124) Конституції, може бути оскаржений у суд. Коли законом допускається вступ у шлюб до досягнення 18 років, неповнолітній, що вступив у шлюб, здобуває дієздатність у повному обсязі з моменту вступу в шлюб. Наступне розірвання шлюбу не впливає на обсяг його дієздатності.

Варто розрізняти умови вступу до шлюбу і перешкоди для вступу до шлюбу. Перешкоди для вступу до шлюбу -- це обставини, при наявності яких вступ до шлюбу є неправомірним.

Згідно ст. 26 Не допускається реєстрація шлюбу:

1) між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі;

Мається на увазі зареєстрований в актах цивільного стану шлюб і прирівняні до нього релігійні шлюби У даному випадку законодавство закріплює принцип моногамії (одношлюбності), відповідно до якого чоловік і жінка можуть одночасно складатися тільки в одному шлюбі. Тому при реєстрації шлюбу між особами, з яких хоча б одна раніше була одружена, необхідне пред'явлення документів; підтверджуючих припинення колишнього шлюбу;

2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії, між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також між усиновителями й усиновленими;

Родичами по прямої лінії вважаються особи, які походять один від іншого (батьки і діти, онуки, дід, бабуся). Пряма висхідна лінія -- це лінія, котра зв'язує нащадків і предків (від дітей до батьків, від онуків до діда і бабусі); пряма низхідна -- це лінія від предків до нащадків (від діда, бабусі до онуків, від батьків до дітей). повнорідними братами і сестрами вважаються особи, що мають спільних батька і матір. Неповнорідними -- брати і сестри, що мають тільки загального батька (єдинокровні) чи загальну матір (єдиноутробні).

Заборона шлюбів між близькими родичами обумовлено як моральними розуміннями, так і біологічними. Шлюби між близькими родичами істотно підвищують можливість передачі в спадщину багатьох спадкоємних захворювань.

Заборона шлюбу між усиновителями й усиновленими обумовлений тим, що усиновлені і їхнє потомство стосовно усиновителів і їхніх родичів і усиновителі і їхні родичі стосовно усиновленого до їхнього потомства прирівнюються до родичів по походженню (ст. 117 СК України і коментар до неї), а також моральними розуміннями;

3) між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною унаслідок щиросердечної чи хвороби слабоумства. Сімейний кодекс України. - К.: Атіка, 2003. - 416 с.

Заборона шлюбу з недієздатним обумовлено тим, що недієздатна особа не може розуміти значення своїх чи дій керувати ними (ст. 24 СК України). Тому вона не може дати усвідомленої згоди на вступ у шлюб. Якщо на момент реєстрації шлюбу особу не було визнано недієздатною, але знаходилося в такому стані, коли не могло розуміти значення своїх дій, шлюб повинний бути визнаний недійсним, тому що відсутня одна з необхідних умов для вступу в шлюб -- вільне, усвідомлене волевиявлення, спрямоване на вступ у шлюб.

Заборона шлюбу з недієздатним також порозумівається турботою про здоров'я потомства. Багато сердечних хвороб можуть передаватися в спадщину.

2. Підстави визнання шлюбу недійсним

Недійсність шлюбу -- це особливий вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у випадках порушення передбачених законом умов укладення шлюбу і означає анулювання тих юридичних наслідків, які законом пов'язуються з дійсним шлюбом.

Шлюб визнається недійсним лише за рішенням суду, і на вимоги про визнання шлюбу недійсним позовна давність не поширюється.

У відповідності із ст. 38 СК України шлюб може бути визнано судом недійсним при порушенні встановлених законом умов його укладення, зокрема при відсутності взаємної згоди осіб, які вступили до шлюбу; наявності іншого, не розірваного шлюбу; вступу до шлюбу з особою, визнаною недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства; з особою, яка не досягла шлюбного віку, якщо він не знижений у встановленому законом порядку. Штефман М.Й. Цивільний процес. К.: Ін Юре, 1997. Шлюб також може бути визнаний недійсним, якщо буде встановлено, що на момент його реєстрації особа не розуміла значення своїх дій і не могла ними керувати, тому не висловила своєї незгоди при вступі до шлюбу, хоча і не була визнана недієздатною.

Шлюб також визнається недійсним, якщо він укладений між родичами по прямій висхідній та низхідній лініях родства, між повнорідними та неповнорідними братами та сестрами, усиновителями та усиновленими.

Недійсним може бути визнаний шлюб, якщо він реєструється без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб). Вступ до фіктивного шлюбу переслідує мету набуття права на пенсію, житлову площу тощо.

Якщо намір створити сім'ю відсутній тільки у однієї із осіб, що реєструють шлюб, то він не може бути визнаний фіктивним. В цьому випадку можливо визнати шлюб недійсним за ознакою відсутності згоди на вступ до шлюбу.

Шлюб не може бути визнаний фіктивним, якщо особи, які вступили до нього, фактично створили сім'ю до розгляду справи судом.

В силу ст.40 СК України шлюб не визнається недійсним, якщо до моменту розгляду судом справи відпали ті обставини, які в силу закону перешкоджали його укладенню (неповнолітній чоловік (дружина) досяг повноліття, помер чоловік (дружина) за попереднім шлюбом або шлюб з ним розірвано, особи, які вступили в фіктивний шлюб, фактично утворили сім'ю).

Шлюб вважається дійсним з моменту, коли відпали ці обставини.

Шлюб, укладений до досягнення хоча б одним з подружжя шлюбного віку, також не визнається недійсним за цією підставою у випадку вагітності дружини або народження дитини.

Слід підкреслити, що кровне родство завжди є неусуненою перешкодою існування шлюбу. В цьому випадку безумовна недійсність шлюбу повинна бути визнана рішенням суду.

3. Порядок визнання шлюбу недійсним

Визнання шлюбу дійсним проводиться тільки в судовому порядку

Закон визначає коло осіб, які можуть звернутися в суд з позовом про визнання шлюбу недійсним. Це особи, які мають особистий чи громадський інтерес: подружжя та особи, права яких порушені укладенням цього шлюбу, а також органи опіки та піклування чи прокурор.

Порушення умови добровільності вступу до шлюбу зачіпає особистий інтерес другого з подружжя, і тому саме він може вимагати визнання шлюбу недійсним.

Визнання шлюбу недійсним, як укладеного з порушенням принципу одношлюбності, може вимагати не тільки інший з подружжя, але і прокурор, оскільки в даному випадку порушений не тільки особистий, але і громадський інтерес. Прокурор має право порушувати будь-яку справу про визнання шлюбу недійсним, незалежно від підстав, якщо він вважає, що цього потребує охорона державних або громадських інтересів чи прав і охоронюваних законом інтересів громадян. Конституція України. - К.: Українська Правнича Фундація, 1998.

Сімейний кодекс України. - К.: Атіка, 2003. - 416 с.

Після смерті чоловіка (дружини), який перебував у недійсному шлюбі, з позовом до суду може звертатися особа, яка є спадкоємцем померлого (діти від першого шлюбу померлого, брати, сестри). Чоловік (дружина) вад першого нерозірваного шлюбу може вимагати визнання шлюбу недійсним як при житті дружини (чоловіка), так і після її смерті, оскільки це пов'язано з правом спадкування пережилого чоловіка (дружини).

Позов про недійсність шлюбу, укладений з недієздатною особою внаслідок душевної хвороби чи недоумства, можуть подати батьки, органи опіки та піклування чи прокурор, оскільки на них лежить обов'язок охорони інтересів недієздатних, а також осіб, інтереси яких порушені укладенням такого шлюбу.

В законі визначено коло осіб, які мають право вимагати визнання шлюбу недійсним, внаслідок недосягнення подружжям шлюбного віку. Це неповнолітній чоловік (дружина), їх батьки, органи опіки і піклування чи прокурор.

Розгляд цієї категорії справ повинен провадитись з обов'язковою участю органу опіки і піклування.

Якщо судом винесено рішення про розірвання шлюбу, позов про визнання цього шлюбу недійсним підлягає розгляду лише при скасуванні вказаного рішення, оскільки, приймаючи його, суд виходив з факту дійсності шлюбу. ^;

В тих випадках, коли шлюб розірваний органами РАГСу, а пізніше пред'явлена вимога про анулювання запису про розірвання шлюбу, про визнання його недійсним, суд вирішує обидві вказані вимоги одночасно.

4. Юридичні наслідки визнання шлюбу недійсним

Шлюб, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його укладення. Цим самим анулюються всі права і обов'язки, які виникли з моменту реєстрації цього шлюбу.

Наслідки недійсності торкаються як особистих немайнових, так і майнових прав. При визнанні шлюбу недійсним, чоловік (дружина) позбавляється прав носити прізвище другого з подружжя, обране ним при реєстрації шлюбу, що відображається в рішенні суду.

Всі питання майнового характеру, які можуть виникнути між особами, що перебувають в шлюбі, визнаному недійсним, вирішуються на підставі норм не шлюбно-сімейного, а цивільного законодавства.

Так, майно, набуте сторонами під час такого шлюбу, підлягає поділу на підставі ст.ст.112--119 ЦК України. В цьому випадку долі майна, які будуть належати кожній особі, визначаються не за принципами рівності, як це передбачено в СК України, а з врахуванням участі кожної особи в набутті майна. Ведення домашнього господарства, нагляд за дітьми і т.п. не дають права особі, яка знаходиться у недійсному шлюбі, вимагати визнання за нею рівного права) на майно. Внесок в ощадний банк, внесений на ім'я одного з подружжя, розділу не підлягає. Незалежно від часу і причин непрацездатності однієї з осіб, шлюб яких визнаний недійсним, вони не мають права звертатись один до одного з вимогами про стягнення аліментів. Основи конституційного права України: підручник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

Такі загальні юридичні наслідки визнання шлюбу недійсним.

Разом з тим, ст.45 СК України передбачає спеціальні юридичні наслідки, які застосовуються до особи, яка не знала не повинна була знати про перешкоди до укладення шлюбу (добросовісна особа).

За такою особою суд може визнати право на майно, нажите під час недійсного шлюбу, у відповідності з правилами шлюбно-сімейного законодавства.

В законі спеціально встановлено правило (ст.47 СК України) про те, що визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, які народилися в такому шлюбі. Діти, зачаті чи народжені у шлюбі, визнаному недійсним, мають такі ж права і обов'язки, що і діти, народжені в дійсному шлюбі.

Це правило обумовлене тим, що походження дитини, хоча і народженої в недійсному, але зареєстрованому шлюбі, не викликає сумніву і не потребує будь-якого доказу.

Слід відрізняти визнання шлюбу недійсним від розірвання шлюбу. Розірвати можна лише дійсний шлюб, укладення якого не супроводжувалось порушенням закону. Недійсним визнається шлюб, укладення якого було пов'язане з порушенням вимог закону.

Заява про розірвання шлюбу може виходити тільки від подружжя, тоді як позов про визнання шлюбу недійсним може пред'явити досить широке коло осіб.

Для розірвання шлюбу в суді необхідно, щоб сім'я розпалась, а для визнання шлюбу недійсним така обставина юридичного значення не має.

Висновок

Аналізуючи законодавство що недійсності шлюбу, я зробив наступні висновки:

По-перше, в ст. 38 СК України зазначено, що недійсним вважається шлюб який був укладений в протиріччі з ст..22-24 СК України:

- недосягнення хоч однією особою шлюбного віку ст..22 СК України;

- не був добровільним однією з сторін ст.24 СК України;

- одна з осіб була недієздатною, або з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними ст. 24 СК України.

А також вважається недійсним шлюб:

- зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

- зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою

По-друге, ст.40 та ст. 41 СК України визначають що шлюб може бути визнаним недійсним в судовому порядку:

- якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка;

- шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності.

- між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частиною четвертою статті 26 Сімейного Кодексу України;

- між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею;

- з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;

- з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

Отже, таке поняття як недійсний шлюб має повне право на існування. Статті які визначають та обумовлюють недійсність шлюбу є конче необхідними під час переходу суспільства до ринкових відносин.

Але було б набагато краще коли таких шлюбів - недійсних не утворювалося взагалі. Адже шлюб - не іграшка, не тимчасовий стан, він повинен стати основою вільного вибору подружжям принципів врегулювання певних відносин сімейного життя.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - К.: Українська Правнича Фундація, 1998.

2. Сімейний кодекс України. - К.: Атіка, 2003. - 416 с.

3. А.И. Косаров, М.В. Малинкович, С.Д. Покревская и др., Под ред. проф. Н.А. Тепловой, Право:Учебник для вузов/ проф. М.В.Малинкович.-2-е изд., перераб. и доп.-М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998.

4. Гражданский процес.- М., 1993.

5. Гражданское право. Ч. 1. - М.: Тейс, 1996р.

6. Гусарев С.Д., Калюжний С.А. та ін.; За ред. Колодія А.М. і Олійник А.Ю. Основи держави і права: Навч. посібник / - К.: Либідь, 1997.

7. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцією В.В. Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

8. Калмиков Ю.Х. Вопросы применения гражданско-правовых норм. - Саратов., 1976.

9. Копєйчиков В.В. Правознавство: Навчальний посібник / В.І. Бобир.

10. Основи конституційного права України: підручник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

11. Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. - Львів: Світ, 1995.

12. С.П. Індиченко, В.С. Гопанчук та ін. “Сімейне право України”, Київ, 1997

13. Цивільне право. Загальна частина: Навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів / За ред. Професорів О.А. Підопригори і Д.В. Бобрової. - К.: Вен турі, 1995. - 416 с.

14. Цивільне право. Частина перша. К.: Вентурі, 1997р.

15. Цивільне право: навч. посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. А.О. Підопригора, Д.В. Боборова та ін. - К.: Вентурі., 1997р. - 544с.

16. Штефман М.Й. Цивільний процес. К.: Ін Юре, 1997.