Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду заподіяну каліцтвом та іншим ушкодженням здоров’я

2

Міністерство освіти та науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра соціології , політології та права

РЕФЕРАТ

на тему:

Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду заподіяну каліцтвом та іншим ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків

Виконав:

Студент 2-го курсу МЕФ

Групи ПТМ-21

Ільїн О.І.

Перевірила:

Жмура І.М.

Рівне - 2008

ПЛАН

1. Причини настання відповідальності

2. Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу за незабезпечення здорових і безпечних умов праці

3. Відшкодування моральної шкоди.

4. Законодавство про страхування від нещасного випадку і профзахворювання

5. Умови настання деліктної відповідальності

6. Визначення розміру відшкодування шкоди

7. Порядок відшкодування шкоди

8. Процесуальні аспекти розгляду і вирішення даної категорії справ

Висновок

Список використаної літератури:

1. ПРИЧИНИ НАСТАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Власник зобов'язаний відшкодувати майнову шкоду, заподіяну працівникові при виконанні ним трудових обов'язків. Така відповідальність наступає:

-- при порушенні права працівника на працю (у випадках порушення правил прийому на роботу, законодавства про переведення на іншу роботу, незаконного відсторонення від роботи, при порушенні законодавства про підстави і порядок звільнення працівника);

-- за незабезпечення власником здорових і безпечних умов праці (у випадку ушкодження здоров'я працівника при виконанні трудових обов'язків, каліцтва, у разі смерті працівника);

-- при порушенні обов'язків власника або уповноваженого ним органу щодо видачі документів про його працю і заробітну плату (у разі неправильного заповнення, оформлення і затримки видачі трудової книжки, документів про працю і заробітну плату);

-- при незабезпеченні збереження особистих речей працівника під час роботи (у випадках їх зіпсуття, знищення, крадіжки).

Трудове законодавство закріплює ряд юридичних гарантій, які забезпечують здійснення громадянами свого права на працю. Серед них -- передбачений ст. 5-1 КЗпП правовий захист від необгрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи. У літературі було висловлену думку, що в законодавстві повинна бути передбачена матеріальна відповідальність власника в зв'язку з незаконною відмовою в прийомі на роботу в тих випадках, коли прийом на роботу є обов'язковим для підприємства внаслідок вказівки закону, відповідного акта або угоди сторін (наприклад, при прийомі на роботу вагітної жінки, жінки, що має дитину у віці до 3 років, при прибутті молодого фахівця за направленням, при переведенні тощо). У цих випадках відмова в прийомі на роботу є порушенням суб'єктивного права громадянина, яке він може оскаржити до суду. Ненадання у таких випадках роботи породжує вимушений прогул і втрату заробітку. Ця обставина створює в свою чергу підставу при незаконності дій власника або уповноваженого ним органу для стягнення на користь працівника заробітку за час вимушеного прогулу, тобто для залучення підприємства до матеріальної відповідальності. Враховуючи ту обставину, що визначити середній заробіток працівника на даному підприємстві за час вимушеного прогулу неможливо, на користь працівника, на думку П.Р. Стависького, доцільно стягнути тарифну ставку або оклад за тією роботою (посадою), на яку він направлений або повинен був бути прийнятий (див. Стависский П.Р. Материальная ответственность предприятия в трудовых отношениях. -- Киев-Одесса: Вища школа, 1987. -- С. 26).

Слід враховувати, що в сучасних умовах підходи, висловлені професором П.Р. Ставиським, можуть бути суттєво розширені. Створено цілу низку правових гарантій щодо забезпечення права людини на працю в Україні, зокрема, ст. 43 Конституції України встановлено, що держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також можливість звернутися до суду за захистом прав і свобод громадян, ст. 22 КЗпП передбачено заборону необгрунтованої відмови в прийнятті на роботу, а ст. 5-1 КЗпП правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Таким чином, необгрунтована відмова роботодавця у прийнятті на роботу не тільки осіб, зазначених у ст. 232 КЗпП, а будь-якої особи, яка має трудову праводієздатність, і якщо така відмова спричинила майнову шкоду особі, є підстави порушувати питання про притягнення винного в цьому роботодавця до матеріальної відповідальності перед такою особою. Щоправда, залишається дискусійним питання, про який саме вид майнової відповідальності у такому випадку може йти мова: про матеріальну за трудовим правом чи майнову за цивільним правом, адже трудові відносини ще не виникли? В усякому випадку це питання заслуговує на прискіпливе наукове обговорення.

2. МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВЛАСНИКА АБО УПОВНОВАЖЕНОГО НИМ ОРГАНУ ЗА НЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДОРОВИХ І БЕЗПЕЧНИХ УМОВ ПРАЦІ

Значна кількість трудових спорів виникає з приводу відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва на підприємстві. Матеріальна відповідальність власника у цьому випадку регулюється Законом України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р., ст. 173 КЗпП, а також Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 p. №472 (із змін. і доп.).

Власник зобов'язаний відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, а також моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного або психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його провини, а умови праці не були причиною матеріальної шкоди.

Доказом вини власника можуть бути: акт про нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання; висновок посадової особи (органу), яка здійснює контроль і нагляд за охороною праці, відносно причин пошкодження здоров'я; медичний висновок про професійне захворювання; вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів попереднього слідства; рішення про залучення винних до адміністративної або дисциплінарної відповідальності, рішення органів соціального захисту про відшкодування власником витрат на допомогу працівнику в разі тимчасової непрацездатності в зв'язку з ушкодженням здоров'я; свідчення свідків та інші докази.

Відшкодування шкоди потерпілому складається з виплати втраченого заробітку (або його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується також і моральна шкода.

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соці-альною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК встановлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, причину, час настання та групу інвалідності в зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди (отримання частини втраченого заробітку) мають особи, які знаходилися на утриманні потерпілого або мали до дня його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до чинного законодавства утриманцями є: діти, котрі не досягли 18 років, і діти-вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти -- до закінчення навчання, але не більш ніж до досягнення ними 23 років; дружина -- старша за 55 років, чоловік -- старший за 60 років; члени сім'ї -- інваліди на час інвалідності; один з батьків або дружина (чоловік) померлого або інший член сім'ї, якщо він не працює і доглядає за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого, які не досягли віку 18 років.

Розмір відшкодування втраченого заробітку встановлюється у відповідності до ступеня втрати професійної працездатності й середньомісячного заробітку, який працівник мав до ушкодження здоров'я. Розмір середнього заробітку визначається за 12 місяців, що передували ушкодженню здоров'я. До заробітку для обчислення розміру відшкодування включаються всі види заробітної плати, на яку нараховуються внески на соціальне страхування.

Утрачений заробіток (або відповідна його частина) відшкодовується працівникові власником у повному розмірі незалежно від одержуваної потерпілим пенсії та інших доходів, якщо відшкодування провадиться за період після введення в дію Закону України "Про охорону праці" (з 24 листопада 1992 p.), а за попередній період -- відповідно до чинного на той час законодавства -- з урахуванням розміру пенсії та інших доходів (її. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами від 8 липня 1994 p. №7; від ЗО вересня 1994 p. №11; від 25 травня 1998 p. №15 (Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати; нормативні акти, роз'яснення, коментарі. -- К.: Юрінком Інтер, 1998. -- С. 317-- 334; Вісник Верховного Суду України. -- 1998. -- №3). Обчислений розмір .втраченого заробітку або відповідна його частина залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності корегуванню в бік зменшення не підлягає.

Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). При стійкій втраті працездатності, яка визначається МСЕК, розмір допомоги повинен бути не меншим суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим 5-річного заробітку і, крім того, не меншим 1-річного заробітку на кожного утриманця, померлого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.

Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлений факт невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшений у порядку, який визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на 50%. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією з розслідування.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону праці" відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інші негативні наслідки морального характеру.

3. ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ

Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності.

Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого або висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на основі домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого); рішення комісії з трудових спорів або рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат (п.11 Правил в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1100 від 3 жовтня 1997 p.).

Власник відшкодовує потерпілому витрати на медичну і соціальну допомогу (додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний і звичайний догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо). При визначенні розміру витрат на медичну і соціальну допомогу ступінь вини потерпілого не враховується. Потреба в таких виплатах визначається висновками МСЕК.

Розмір витрат на догляд за потерпілим визначається МСЕК і не може бути меншим ніж 1,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян -- на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо); 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян -- на звичайний догляд; 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян -- на побутовий догляд (прибирання кімнати, прання білизни тощо).

У разі смерті потерпілого від нещасного випадку витрати на його похорони несе власник.

Виплата суми відшкодування шкоди проводиться власником, з вини якого настало ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку, професійного захворювання.

При виїзді потерпілого або осіб, що мають право на відшкодування шкоди, на постійне місце проживання за межі України, встановлені суми переказуються власником за їхньою адресою в порядку, передбаченому міжнародними угодами.

Власник зобов'язаний розглянути заяву про відшкодування шкоди й ухвалити відповідне рішення протягом 10 днів. Рішення оформляється наказом (розпорядженням) власника, копія якого вручається протягом 10 днів зацікавленим особам.

Спори між потерпілим або іншими зацікавленими особами і власником про право на відшкодування шкоди розглядаються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів (КТС, суд).

Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу при порушенні обов'язків щодо видачі працівникові документів про його працю і заробітну плату

Власник (уповноважений ним орган) зобов'язаний не тільки відповідним чином оформляти трудові відносини, його обов'язком є видача документів, які мають значення для працівників (трудова книжка, довідка про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації, довідка про наявність стажу, про заробітну плату тощо) (статті 47, 49 КЗпП).

Матеріальна шкода, заподіяна працівникові при порушенні власником цього обов'язку, виражається в неможливості працевлаштування через відсутність трудової книжки, в несвоєчасному призначенні пенсії, допомоги, інших виплат. Чинне трудове законодавство не містить норм, що передбачають пряму матеріальну відповідальність власника в таких ситуаціях. На практиці використовується в субсидіарному порядку ст. 441 ЦК України, що передбачає відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників.

Матеріальна відповідальність підприємства за незабезпечення збереження особистих речей працівника під час роботи

Згідно зі ст. 153 КЗпП, правилами внутрішнього трудового розпорядку на підприємствах повинні створюватися здорові, безпечні умови праці, відповідні умови для нормальної роботи. До таких умов відноситься створення на підприємствах, в установах, організаціях спеціальних місць, де працівники під час роботи можуть залишити свої особисті речі. Незалежно від того, як організовано зберігання особистих речей працівників (обладнані спеціальні гардероби, кімнати зберігання речей тощо), власник зобов'язаний забезпечити збереження цього майна. Невиконання зазначеного обов'язку, що призвело до псування, знищення або розкрадання особистих речей працівника під час роботи, тягне за собою обов'язок відшкодування заподіяної шкоди.

Потрібно відмітити, що питання матеріальної відповідальності за ушкодження здоров'я працівника врегульовано чинним трудовим законодавством, у той час як інші випадки матеріальної відповідальності власника або уповноваженого ним органу значною мірою потребують регламентації нормами трудового законодавства.

4. ЗАКОНОДАВСТВО ПРО СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ І ПРОФЗАХВОРЮВАННЯ

На відміну від загальних підстав відшкодування шкоди у розділі 82 ЦК України, підстави деліктної відповідальності за цією категорією справ мають кілька специфічних ознак і тому є більш спеціальними, аніж підстави, передбачені ст.ст. 1166, 1195 ЦК. Так, п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” (із змінами, внесеними постановами від 8 липня 1994 р. №7, від 30 вересня 1994 р. №11, від 25 травня 1998 р. №15, від 24 жовтня 2003 р. №9), який узагальнює судову практику з даної категорії справ, підтверджує, що відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю працівника від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, здійснюється згідно з законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р. №1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV), Закону “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII (у редакції Закону від 21 листопада 2002 р. №229-IV), Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), а також законодавчих і інших нормативно-правових актів у тій їх частині, що не суперечить Закону №1105-XIV.

Особливе місце посідає рішення КСУ від 27 січня 2004 р. у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 34 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (справа №1-9/2004 про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування). Дане рішення КСУ є офіційним тлумаченням ч. 3 ст. 34 Закону № 1105-XIV.

5. УМОВИ НАСТАННЯ ДЕЛІКТНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Головною особливістю даного делікту є перехід з 1 квітня 2001 р. цивільної відповідальності щодо відшкодування шкоди працівнику від особи, яка завдала шкоду (роботодавеця) до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України.

Умови настання деліктної відповідальності Фонду у справах про відшкодування шкоди від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання такі:

· шкода (майнова та/або моральна), заподіяна застрахованому працівнику;

· причинно-наслідковий зв'язок між шкодою застрахованого працівника і нещасним випадком на виробництві страхувальника або професійною діяльністю застрахованого, яка спричинила професійне захворювання.

Особливістю цього делікту є та обставина, що шкода заподіюється при виконанні трудових обов'язків, тобто на території підприємства, зовні території, але при виконанні трудових обов'язків, під час проїзду на роботу і з роботи на транспорті підприємства. Причому в даному спорі відсутня необхідність доведення умови вини роботодавеця і протиправності поведінки роботодавця. Вина роботодавця виражається в неналежному забезпеченні умов праці.

Підставою деліктної відповідальності за згаданою категорією справ є настання страхового випадку. Відповідно до ст. 13 Закону № 1105-XIV страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно обумовлену фізичну або психічну травму за обставин, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення або виявлення у період, коли потерпілий не знаходився в трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів. Нещасний випадок або професійне захворювання, яке відбулося в результаті порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком.

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора або середовища, що сталися в процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабміном України.

Професійне захворювання - захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою. Перелік професійних захворювань також затверджує Кабмін.

Таким чином, шкода за цією категорією справ виражається професійно обумовленою фізичною або психічною травмою. Фізична травма (каліцтво) охоплює поняття травми внаслідок нещасного випадку на виробництві і професійної шкоди здоров'ю, які спричинили тимчасову або стійку втрату працездатності. Психічна травма виражається в моральній шкоді внаслідок умов виробництва, незалежно від втрати працездатності. У цьому делікті присутній особливий суб'єктивний склад: страховик (фонд), страхувальник (роботодавець), застрахована особа (працівник). На підставі Закону №1105-XIV у вигляді страхових виплат відшкодовується шкода особам, які застраховані від нещасного випадку відповідно до Закону, і особам, право яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм у результаті травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаного з виконанням ними трудових обов'язків, було встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР, УРСР або України. У випадку смерті потерпілого, право на страхові виплати належить членам їх сімей та утриманцям. Особам, які постраждали на виробництві до 1 квітня 2001 р., Фонд виплачує страхові виплати і надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі виплати і послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Заборгованість до 1 квітня 2001 р. із відшкодування матеріальної і моральної шкоди виплачується потерпілим на виробництві і членам їх сімей (утриманцям) роботодавцями, а у разі їх ліквідації без створення правонаступника - Фондом.

У спорах про відшкодування шкоди внаслідок втрати працездатності у зв'язку з професійним захворюванням слід мати на увазі, що перелік таких захворювань затверджений постановою Кабміну від 8 листопада 2000 р. №1662. Як виняток страховим випадком може бути визнано захворювання, не внесене до переліку, якщо на момент прийняття рішення медицина має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним.

Слід наголосити, що згідно з рішенням КСУ у справі №1-9/2004 про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування при настанні нещасного випадку навіть за відсутності втрати постійної або тимчасової працездатності працівником, Фонд зобов'язаний компенсувати завдану моральну шкоду, заподіяну шкідливими умовами праці на виробництві. Таким чином, працівнику, якому внаслідок нещасного випадку не спричинена шкода здоров'ю (майнова шкода), фонд має відшкодувати моральні (немайнові) втрати.

Спори, які виникають з приводу заборгованості, вирішуються на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди, тобто на підставі раніше чинного ЦК УРСР і “Порядку відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику пошкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472.

Важливо зазначити, що чинність Закону №1105-XIV не поширюється на працівників, які виконували роботу не за трудовим договором, а на інших юридичних підставах і не є суб'єктами страхування від нещасного випадку, а також на осіб, зазначених у ст. 11 цього Закону, котрі не платили страхові внески з добровільного страхування від нещасного випадку. Питання відповідальності за шкоду, заподіяну їх здоров'ю, має розв'язуватися на підставі загальних норм ЦК. Так шкода, що спричинила втрату життя або здоров'я громадянина під час виконання ним договірних зобов'язань, відшкодовується за правилами ст. 1196 ЦК (договір перевезення, підряду тощо). Чинність Закону №1105-XIV не поширюється на військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб, порядок і умови страхування яких встановлені спеціальним законодавством.

Право на отримання потерпілим одноразової допомоги і щомісячної страхової виплати настає з дня визначення стійкої втрати професійної працездатності медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК).

Стаття 37 Закону №1105-XIV містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких фонд може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг. Встановлення вини потерпілого або відсутність вини роботодавця не може бути підставою для відмови потерпілому або членам його сім'ї в таких виплатах або зменшенні їх розміру, а також у наданні послуг, окрім випадку, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 34 цього Закону. Якщо у випадках, передбачених ст. 1193 ЦК, груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, сума втраченого заробітку зменшується відповідно до ступеня вини, а вже після чого визначається розмір відшкодування.

6. ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРУ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

У разі настання страхового випадку фонд має сплачувати застрахованій особі або особам, які мають на це право, страхові виплати, передбачені ст. 28 Закону №1105-XIV. Розмір відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою потерпілим заробітку (його частини) у зв'язку з пошкодженням здоров'я, встановлюється з огляду на ступінь втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який потерпілий мав до пошкодження здоров'я. У випадку втрати заробітку внаслідок пошкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, його відшкодування має здійснювати Фонд у вигляді щомісячних страхових виплат, сума яких при одночасному призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з одним і тим само страховим випадком не повинна перевищувати середньомісячний заробіток до пошкодження здоров'я (при цьому раніше визначені розміри щомісячної страхової виплати і пенсії по інвалідності зменшенню не підлягають).

У випадках, коли у зв'язку з пошкодженням здоров'я потерпілому призначена пенсія або збільшена та, яку він одержував раніше, розмір відшкодування визначається відрахуванням із втраченого заробітку відповідно до суми призначеної пенсії або суми, на яку вона збільшена. Пенсія з інших підстав, призначена потерпілому після пошкодження здоров'я, підлягає заліку в частині, яка могла бути призначена йому у зв'язку з цим пошкодженням здоров'я. Отже, сума відшкодування виплачуються незалежно від одержання потерпілим пенсії, заробітку, доходів, стипендії. Зміна розміру відшкодування на вимогу потерпілого здійснюється у випадках і в порядку, передбаченому ст. 1208 ЦК. При зміні у період виплати відшкодування шкоди ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, складу сім'ї померлого, підвищенні розміру мінімальної заробітної платні у передбаченому законодавством порядку розмір щомісячних страхових виплат і витрат на медичну і соціальну допомогу підлягає відповідному перерахуванню. Перерахування суми втраченого заробітку здійснюється також у разі зростання у попередньому календарному році (за статистичними даними) середньої заробітної плати у галузях національної економіки. Таке перерахування здійснюється з 1 березня наступного року, при цьому чинна раніше сума щомісячної виплати зменшенню не підлягає (ст. 29 Закону №1105-XIV). Індексація суми страхової виплати здійснюється відповідно до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” (у редакції від 6 лютого 2003 р.).

Необхідно враховувати, що згідно із ч. 10 ст. 34 Закону №1105-XIV втрачений заробіток (відповідна його частина) у зв'язку з пошкодженням здоров'я визначається з середньомісячного заробітку, обчислюваного відповідно до затвердженої Кабміном постанови “Про порядок обчислення середньої заробітної платні (доходу) для розрахунку виплат по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню” від 26 вересня 2001 р. №1266. У разі пошкодження здоров'я в період виробничого навчання (практики) сума страхової виплати визначається за чинній на підприємстві ставці (окладу) тієї професії (спеціальності), якій вчився потерпілий, але не нижче від найменшого розряду тарифної ставки відповідної професії. У такому ж порядку на підставі ч. 15 ст. 34 Закону №1105-XIV має визначатися розмір відшкодування (сума страхової виплати) у разі спричинення шкоди здоров'ю учнів і студентів навчальних закладів, клінічних ординаторів, докторантів, залученим до будь-яких робіт під час, перед або після занять для придбання професійних навичок. Якщо в період навчання (практики) потерпілий одержував заробіток, за його згодою сума страхової виплати визначається з середньомісячного заробітку за цей період. За бажанням потерпілого ця сума може бути визначена з середньомісячного заробітку до початку виробничого навчання (практики). У такому ж порядку визначається розмір відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю студента або учня при виконанні робіт під час виробничої практики не за трудовим договором, у період канікул або у вільний від навчання час.

За потерпілим, якого відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) або МСЕК тимчасово переведено за його згодою на більш легку і нижче оплачувану роботу, зберігається його середньомісячний заробіток на термін, визначений цими комісіями, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК термін роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, зокрема через відсутність відповідних вакансій, Фонд зобов'язаний платити потерпілому страхову виплату у розмірі його середньомісячного заробітку. У наведених випадках середньомісячний заробіток визначається в порядку, передбаченому ст. 34 Закону № 1105-XIV.

Якщо в потерпілого у зв'язку з пошкодженням здоров'я є потреба в додаткових витратах на медичну і соціальну допомогу, що підтверджується із вказівкою їх тривалості висновком МСЕК, вони компенсуються фондом відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону №1105-XIV. Додаткові витрати потерпілих, на яких дія цього Закону не поширюється (потреба у них і їх тривалість повинні підтверджуватися висновком судово-медичної експертизи), згідно із ст. 455 ЦК підлягають стягненню з особи, відповідальної за шкоду. На підставі ст.ст. 1, 5 і ч. 3 ст. 28 Закону №1105-XIV страхова виплата за моральну шкоду здійснюється потерпілому незалежно від втрати ним професійної працездатності.

Потерпілий має право на одноразову допомогу при стійкій втраті працездатності незалежно від встановлення йому певної групи інвалідності. Ця допомога визначається із середньомісячного заробітку потерпілого, обчисленого за тими ж правилами, що і при визначенні втраченого заробітку. Якщо з вини Фонду одноразова допомога потерпілому або особам, які мають право на її отримання, не була своєчасно визначена або виплачена, її розмір підлягає корекції у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари і послуги у встановленому законодавством порядку.

У тих випадках, коли комісія з розслідування нещасного випадку встановила, що пошкодження здоров'я мало місце не тільки з вини роботодавця, але і внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги як страхової виплати за рішенням цієї комісії зменшується, але не більше ніж на 50%. В інших випадках одноразова допомога може бути зменшена в цих само межах у порядку, визначеному трудовим колективом. У разі виникнення спорів, суд вирішує це питання із урахуванням встановлених обставин, але при зменшенні з цих підстав розміру одноразової допомоги не може вийти за межі 50% страхової виплати.

7. ПОРЯДОК ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

У випадку, якщо на виробництві стався нещасний випадок, працедавець зобов'язаний провести спеціальне розслідування із складанням спеціального акта про нещасний випадок. Порядок такого розслідування затверджений постановою Кабміну. Відшкодування шкоди у зв'язку з пошкодженням здоров'я складається з щомісячних платежів (страхових виплат), які виплачуються впродовж терміну, на який встановлена втрата працездатності, і додаткових витрат, що виплачуються протягом терміну, на який визначена потреба в них. Суми на відшкодування шкоди (страхові виплати) повинні бути присуджені потерпілому з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня встановлення професійного захворювання, а особам, які мають право на виплати у зв'язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати. У разі вирішення спорів за позовами про стягнення одноразової допомоги у зв'язку з пошкодженням здоров'я слід мати на увазі, що умови і порядок її виплати регулюються Законом №1105-XIV.

При поданні заяви про відшкодування шкоди по закінченні трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, присудження виплат може здійснюється тільки з дня фактичного надходження позовних вимог до суду. По вимогам про продовження платежів, виплати здійснюються за весь попередній час, упродовж якого належало відшкодовувати шкоду, без обмеження будь-яким строком (з дня закінчення попередніх виплат). Вимоги про їх продовження задовольняються за умови, що МСЕК, а у відповідних випадках - судово-медична експертиза підтвердила втрату працездатності та її відсоток за цей період. В інших випадках виплати, що призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх отримання, а також вимоги про перерахунок (наприклад, за відсотком втрати працездатності) сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років.

Під час вирішення спорів щодо перерахунку розміру страхових виплат слід мати на увазі, що він здійснюється лише із підстав і в порядку, передбачених ст. 29 Закону №1105-XIV. Суди не можуть здійснювати або зобов'язати здійснювати перерахунок сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну і соціальну допомогу із інших підстав, визначених позивачем. Якщо потерпілому або особам, які мають право на отримання страхових виплат, з вини Фонду своєчасно не визначили або не виплатили суму страхової виплати, вона виплачується без обмеження будь-яким строком і підлягає корекції у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари і послуги в порядку, встановленому ст. 34 Закону “Про оплату праці” від 24 березня 1995 р. №108/95-ВР.

У разі смерті потерпілого, який був застрахований згідно із Законом №1105-XIV від нещасного випадку або професійного захворювання, витрати на його поховання несе Фонд у порядку, визначеному постановою Кабміну від 11 липня 2001 р. №826. Також у разі смерті особи, постраждалої від каліцтва на виробництві або професійного захворювання, право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які знаходилися на утриманні померлого, незалежно від родинних зв'язків, або мали на день його смерті право на отримання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася у період не більше ніж 10 місяців після смерті потерпілого. Зокрема, у разі смерті потерпілого, який був застрахований, право на отримання страхових виплат на підставі Закону №1105-XIV мають: діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші, які через недоліки фізичного або розумового розвитку самі не здатні заробляти на життя; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ними 23 років; жінки, які досягли 55 років, і чоловіки - 60 років, якщо вони не працюють; інваліди-члени сім'ї померлого - на час інвалідності; дружина (чоловік) або один з батьків померлого або інший член сім'ї, якщо він не працює і наглядає дітей, братів, сестер, онуків померлого, які не досягли восьмирічного віку.

8. ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ РОЗГЛЯДУ І ВИРІШЕННЯ ДАНОЇ КАТЕГОРІЇ СПРАВ

Стаття 15 ЦК визначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Право на захист здійснюється особою на свій розсуд (ст. 20 ЦК). Способи захисту цивільних прав і інтересів перераховані у главі 3 ЦК. Як свідчить практика, найефективнішим захистом прав і інтересів особи є суд. Так, відповідно до ст. 16 ЦК і ст. 4 ГПК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Стаття 24 ГПК визначає, що спори, що виникають із цивільних, трудових та інших правовідносин, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин, підвідомчі загальним судам загальної юрисдикції. Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, можуть пред'являтися позивачем за місцем його проживання або за місцем спричинення шкоди. Таким чином, за даною категорією справ встановлюється альтернативна підсудність.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим пошкодженням здоров'я або смертю позовна давність не поширюється. Позивачами у цій категорії справ можуть бути як безпосередньо особи, потерпілі від каліцтва, а в разі смерті члени сім'ї або утриманці. На боці позивача можуть виступати також прокурор, профспілка або інша організація, покликана захищати інтереси позивача.

Однією з особливостей даних справ є варіювання залучення на боці відповідача роботодавця або Фонду (страховика).

Так, відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму ВСУ “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”, вирішуючи питання про прийняття до розгляду позовних заяв про відшкодування шкоди, заподіяної працівнику пошкодженням його здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, суди повинні враховувати, що спори між потерпілим працівником і роботодавцем (незалежно від форм власності і виду діяльності) щодо права на відшкодування шкоди підлягають судовому розгляду в порядку, встановленому для вирішення трудових спорів (гл. XV КЗпП).

Важливо зазначити, що суд має обговорити також питання про залучення до участі у справі відповідного органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України як третьої особи на боці відповідача, що не заявляє самостійних вимог. Із заявою про розгляд такого спору потерпілий або інша зацікавлена особа можуть звернутися на свій розсуд до суду як безпосередньо, так і після попереднього розгляду спору комісією з трудових спорів (КТС). При цьому слід ураховувати роз'яснення Пленуму ВСУ від 1 листопада 1996 р. про те, що суд не має права відмовити особі в прийнятті позовної заяви або скарги лише із тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Спори щодо розміру шкоди і права на її відшкодування у вигляді страхових виплат на підставі Закону №1105-XIV між особами, які підлягають страхуванню від нещасного випадку, членами сім'ї або утриманцями таких осіб, особами, які добровільно застрахувалися від даних страхових випадків і страховиком (Фондом) розглядаються судами в позовному провадженні за загальними правилами, тобто у таких спорах відповідачем виступатиме Фонд, а не роботодавець.

Зміни в регулюванні порядку відшкодування шкоди, заподіяної працівнику пошкодженням його здоров'я під час виконання трудових обов'язків, не можуть бути підставою для відмови в прийнятті заяви або закриття провадження у справі, тому що згідно із Законом №1105-XIV відшкодування шкоди з 1 квітня 2001 р. має здійснюватися не роботодавцем, а Фондом. У спорах про виплату заборгованості або перерахунок призначених виплат з відшкодування шкоди, що були призначені до 1 квітня 2001 р., відповідачем виступає роботодавець. У тому випадку, коли позов пред'явлений до неналежного відповідача, питання про його заміну розв'язується відповідно до ст. 105 ГПК.

З огляду на ст. 143 ГПК суддя після прийняття позовної заяви зобов'язаний провести всі необхідні дії для забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, зокрема, роз'яснити сторонам необхідність подати (сприяти в цьому) акти або інші докази, які підтверджують спричинення майнової шкоди, її реальний розмір і не одержаних у зв'язку з її спричиненням доходів. Предметом доказування можуть бути наступні обставини: факт спричинення шкоди при виконанні трудових обов'язків; ступінь і тривалість втрати працездатності, зв'язок із каліцтвом; розмір понесених витрат або обґрунтовування необхідності медичної та соціальної допомоги, зокрема на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний огляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо; розмір упущеної вигоди (середньомісячної заробітної платні тощо); наявність моральної шкоди позивача (його душевні або фізичні страждання); обґрунтовування розміру компенсації моральної шкоди; ступінь вини особи, що спричинила шкоду та потерпілого.

У ході судового розгляду сторони користуються загальноприйнятими способами доказування, наприклад, поясненнями сторін, показаннями свідків. Проте згідно зі ст. 29 ЦПК, обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування. Зокрема, до таких доказів слід віднести:

· докази, які підтверджують факт нещасного випадку на виробництві: акти про нещасний випадок на підприємстві, в установі, організації, спеціального розслідування нещасного випадку, розслідування професійного захворювання (отруєння) або нещасних випадків невиробничого характеру;

· докази, які підтверджують вину потерпілої особи або тієї, яка спричинила шкоду: копія протоколу і постанови про адміністративне правопорушення або вирок суду щодо нещасного випадку;

· докази, котрі підтверджують ступінь втрати працездатності і причинно-наслідковий зв'язок її втрати із страховим випадком: висновок МСЕК (у відповідних випадках - судово-медичної експертизи) про ступінь втрати професійної працездатності, про причинний зв'язок каліцтва або смерті потерпілого від каліцтва, за яке здійснювалося відшкодування;

· докази, які підтверджують необхідність додаткових витрат: висновок МСЕК (у відповідних випадках - судово-медичної експертизи) про потребу в сторонньому огляді, інших видах допомоги, які вимагають додаткових витрат;

· докази, що підтверджують наявність професійного захворювання: висновок відповідного науково-дослідного інституту або установи охорони здоров'я, що поставила діагноз професійного захворювання, зв'язку захворювання із умовами праці;

· докази, необхідні для визначення втраченого заробітку: довідка про розмір заробітку (доходів) потерпілого до пошкодження здоров'я (до втрати працездатності), про призначену і фактично одержувану пенсію або про розмір пенсії, що могла бути призначена по інвалідності у зв'язку з даним нещасним випадком (невиробничого характеру);

· докази, необхідні для перерахунку страхових виплат: довідка про підвищення розміру тарифної ставки чи посадового окладу працівника відповідного виробничого підрозділу (ділянки, цеху) підприємства (установи, організації), де працював потерпілий на час встановлення стійкої втрати професійної працездатності, або про індексацію доходів населення порівняно із періодом, за який обчислювався середній заробіток (про середній заробіток такого працівника після підвищення тарифних ставок, коли здійснюється перерахунок розміру відшкодування), про рівень зростання цін на споживчі товари і послуги за час затримки виплати відшкодування;

· докази, необхідні для відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого: свідоцтво про смерть, довідка про утриманців померлого, документи, які підтверджують споріднені відносини;

· інші необхідні докази.

Крім того, факт і обґрунтовування розміру моральної шкоди може доводитися поясненням позивача, показаннями свідків, поясненням фахівця у галузі психології, судово-психологічною експертизою, проведеною відповідно до Закону України “Про судові експертизи”.

Рішення суду має, насамперед, відповідати вимогам законності і обґрунтованості. Крім того, відповідно до п. 22 постанови Пленуму ВСУ “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” у своєму рішенні суд має привести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування шкоди, з наведенням термінів їх виплати.

ВИСНОВОК

Спори про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю працівника, - достатньо поширені. Проте вони мають дещо специфічні норми в порівнянні з іншими деліктними спорами. Тому для ефективного захисту права працівника на здоров'я і повноцінне відшкодування завданої майнової і моральної шкоди, необхідно грамотно враховувати особливі матеріальні і процесуальні аспекти зазначених справ. І тоді, як свідчить практика, перемога буде на боці працівника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року

2. Цивільний Кодекс України, затверджений Законом від 16.01.2003 року

3. О. Наровлянський / Основи правознавства: підруч. Для 9 кл. - 3-є вид., перероб. І доп. - К.:Парламентське вид-во, 2003. - 400с.

4. Котюк І.І. / Основи правознавства: Підручник для 9-го класу.-Київ: Генеза, 2002 - 320 с.

5. Алина Павловна, ст. „Міцність шлюбних відносин” // „Ліза” , 07.10.1999, стр.43

6. Юлія Товстогуб ст. „Рекордні антиподи” // „Ліза” 7.11.2004, стр.3