Права кооперативної власності

2

Права кооперативної власності

Вступ

Фундаментом усієї системи економічних відносин є відноcини власності. Розрізняють економічну та юридичну трактовки власності.

З економічної точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, та з іншого -- спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва.

В економічному житті існують різні форми відносин, тому наявність різних форм власності - закономірне явище.

Кожна з форм власності має свої особливості, свої плюси та мінуси. Власність в економічному сенсі являє собою складну систему господарських відносин, які існують у виробництві.

Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише тоді, коли визначені її економічні межі.

Історії відомі два основних типи власності - приватна і суспільна. Приватна характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним особам. Вони можуть привласнювати продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють приватну власність трудову і нетрудову, що має вирішальне значення для характеристики різних форм приватної власності: дрібнотоварної, рабовласницької, феодальної, приватнокапіталістичної.

1. Поняття власності підприємств кооперативного типу

Кооператив виступає власником матеріально-фінансових ресурсів (засобів виробництва, обміну, предметів споживання). Вони становлять економічну основу його діяльності.

Майно, що придбане за рахунок внесків громадян, тобто за рахунок їхньої приватної власності, належить на праві власності кооперативу як юридичній особі. Тому власність кооперативу (об'єднання) як юридичної особи слід розглядати як приватну власність. Отже, суб'єктом права власності в цьому разі виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна якого сформована власність кооперативу, а кооператив в цілому, який у товарно-грошових, майнових відносинах виступає від свого імені як юридична особа.

Виступаючи єдиним власником належного кооперативу майна, він самостійно відповідає за зобов'язаннями всім належним йому майном. Але він не несе відповідальності за зобов'язання своїх членів, а члени кооперативу не Несуть відповідальності за його борги, якщо інше не передбачено законодавством або статутом кооперативу. Отже, суб'єктами права власності в системі сільськогосподарської кооперації є сільськогосподарські кооперативи (виробничі, обслуговуючі) та кооперативні об'єднання. Це випливає із положень статей 20, 26 Закону України від 17 липня "/ року «Про сільськогосподарську кооперацію».

Члени кооперативу, передаючи в його власність частку майна у вигляді паю, стають суб'єктами майнових прав. Майнові відносини на засадах членства в кооперативі здійснюються за правилами зобов'язального права, з якого випливає, що член кооперативу має право вимагати частку (пай) у майні кооперативу в разі виходу з нього, а кооператив зобов'язаний компенсувати йому цю частку грішми або ж надати на розмір паю частину майна в натурі. Після того як частку конкретного майна буде передано членові кооперативу, він стає її власником або власником конкретної суми грошей.

Об'єктами права власності кооперативу, відповідно до ст. 24 Закону України «Про власність» і ст. 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», є будівлі, споруди, грошові та майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації й іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Об'єднання (спілки) сільськогосподарських кооперативів (ст. 26 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію») є власниками майна, добровільно переданого їм членами об'єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. До складу об'єктів права власності об'єднання не може належати майно членів об'єднання. Власністю об'єднання є майно створених ним підприємств, які не мають права вийти зі складу об'єднання без його згоди. Джерелами утворення власності кооперативу є доходи від виробничо-господарської діяльності. Закон встановив для кооперативів (об'єднань) сприятливі умови для такої діяльності -- вони самостійно визначають напрямки господарської діяльності.

Майно кооперативу, до якого у вартісному виразі входять основні і обігові фонди, в період його створення становить статутний фонд кооперативу. Статутний фонд кооперативу в процесі його діяльності може збільшуватися або зменшуватися залежно від розширення або скорочення напрямків діяльності.

Особливістю правового режиму майна кооперативів (об'єднань) є те, що в ньому визначається пайовий фонд, який формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу. Пайові внески - це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, що їх вносять громадяни та юридичні особи для створення, діяльності кооперативів (об'єднань). Розміри паю встановлюють загальні збори членів -- засновників кооперативу. Характерною рисою правового режиму пайового фонду є те, що на обов'язкові та додаткові пайові внески нараховуються відсотки з доходів у розмірах, які визначаються загальними зборами в порядку, який закріплений статутом кооперативу.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» майно кооперативу поділяється на пайовий і неподільний фонди. До неподільного фонду зараховується у вартісному виразі частина майна, що не розподіляється між членами кооперативу і використовується на загальнокооперативні цілі. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу. Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються.

Особливістю неподільного фонду кооперативу є те, що в разі ліквідації кооперативу майно цього фонду за рішенням загальних зборів членів кооперативу розподіляється між членами кооперативу. Порядок формування та розміри неподільного фонду встановлюються статутом.

Резервні фонди створюються для забезпечення відновлення фізично зношених основних фондів, для поповнення обігових фондів, забезпечення коштів на розвиток виробництва.

Змістом права кооперативної власності є правомочність кооперативу по володінню, користуванню і розпорядженню майном у межах, встановлених законом.

Право володіння - це фактичне утримання майна у сфері господарювання кооперативу. Право користування - можливість отримувати від майна його корисні споживчі якості. Право розпорядження - можливість визначати юридичну та фактичну долю майна (продати, передати в тимчасове користування та ін.).

2. Поняття власності аграрних підприємств корпоративного типу

Приватні аграрні підприємства зі статусом юридичної особи корпоративного типу -- це засновані на підставі установчого договору і на недержавній формі власності, особистій майновій участі (обов'язковому об'єднанні майна) селян, інших фізичних та юридичних (недержавних) осіб у статутному фонді акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю для ведення статутної діяльності з виробництва, переробки, реалізації аграрної продукції і сировини з метою отримання прибутку. Товариства створюються і функціонують на основі Закону України «Про господарські товариства».

Згідно зі ст. 1 цього закону всі вони є юридичними особами одноосібними власниками майна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших, передбачених законом підставах.

Тому суб'єктом права власності підприємств корпоративного типу виступають господарські товариства як юридичні особи (а не їх засновники чи учасники). Учасники набувають лише зобов'язального права вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частину майна, що залишилась після ліквідації товариства.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 26 Закону України «Про власність» об'єктом права власності підприємства корпоративного типу є: грошові та майнові внески його членів, що передані йому у власність; виготовлена продукція; доходи, одержані від господарської діяльності; майно, що набуте на законних підставах. Вкладами учасників та засновників цього підприємства можуть бути будинки, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності (цінні папери, гроші, тощо). Вказані вище закони надають право учасникам цих товариств вносити як вклад майнові права (право користування землею, спорудами та ін.). У цьому разі право власності на майно товариству не передається, а виникає лише право користування чужою річчю. Вкладом також можуть бути об'єкти інтелектуальної власності. Розмір вкладу учасника оцінюється виходячи із загальноприйнятої плати за користування таким майном.

Законодавець, враховуючи певні особливості акціонерного товариства, окремо врегулював питання щодо об'єктів його права власності. Згідно зі ст. 25 Закону України «Про власність» об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також майно, набуте згідно із законодавством. Акціонерним товариством відповідно до ст. 24 Закону України «Про господарські товариства» є товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акції, що їх випускає відкрите акціонерне товариство, розповсюджуються шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах, акції ж закритого акціонерного товариства розподіляються тільки між засновниками.

Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи, працівники даного товариства, якщо інше не передбачено законодавством України або статутом товариства. Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні організації можуть бути засновниками і учасниками акціонерного товариства нарівні з юридичними особами і громадянами України, якщо це не буде суперечити законодавству України.

Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники та учасники згідно з установчим договором передають йому при заснуванні. Таке майно називається вкладами засновників і учасників. Вклади -- це фіксовані частки майнової участі цих осіб у статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому вираженні визначається вартістю акцій, на які поділений статутний фонд. Види вкладів, порядок їх оцінки визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством.

Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна (сільськогосподарської продукції, доходів від продажу облігацій, інших цінних паперів, пожертвувань та ін.).

Правовими підставами виникнення права власності господарських товариств є установчі договори. Відповідно до них утворюється статутний фонд товариства. В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором, інші акціонери -- на умовах договору купівлі-продажу акцій.

Майно товариства виникає не тільки внаслідок об'єднання майна засновників і учасників, а й у результаті господарської та іншої діяльності, яка не заборонена чинним законодавством.

Однією із підстав виникнення права власності, згідно зі ст. 25 Закону України «Про власність», є перетворення державних сільськогосподарських підприємств на акціонерні товариства за спільним рішенням трудового колективу та уповноваженого на те державного органу шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Особливості перетворення державних сільськогосподарських підприємств на акціонерні товариства в процесі приватизації визначені Законом України від 10 липня 1996 року «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та від 19 лютого 1997 року «Про приватизацію державного майна».

Майно, що перебуває у власності акціонерного товариства, поділяється на фонди: статутний, резервний (страховий), сплати дивідендів. Можуть бути інші фонди, якщо це передбачено установчими документами товариства або законодавством.

Так, відповідно до статей 24,52 Закону України «Про господарські товариства» для акціонерних товариств та для товариств з обмеженою відповідальністю мінімальний розмір статутного фонду становить фіксовану суму. Розмір резервного фонду встановлюється установчими документами, але згідно зі ст. 14 Закону України «Про господарські товариства» він не може бути меншим 25 відсотків статутного фонду. Формується резервний фонд за рахунок щорічних відрахувань, але не менше 5 відсотків суми чистого прибутку і використовується тільки для покриття непередбачених витрат і збитків.

Статутний фонд формується при створенні товариства. Його учасники зобов'язані вносити вклади в порядку і розмірах, способами і в терміни, які передбачені установчими документами. Статутний капітал акціонерного товариства на етапі передоплати має бути оплачений на певну суму, що визначається загальними зборами. Статутний фонд складається з часток учасників товариства, і відповідно до того, який відсоток цього фонду вони становлять, розподіляються прибутки і збитки між ними.

Право на отримання частки прибутку (дивідендів), що пропорційна частці кожного із учасників, мають особи, які є учасниками товариства на початок терміну виплати дивідендів (ст. 10 Закону України «Про господарські товариства»). Такі частки можуть у встановленому законом і установчими документами порядку передаватися іншим учасникам товариства, третім особам, самому товариству.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (або її частину) одному, кільком учасникам товариства або третім особам, якщо інше не передбачено установчими документами. Учасники товариства мають переважне право придбання частки учасника, який її відступив, що пропорційна їхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. Передача частки (або її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відступає.

Частку учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може придбати саме товариство, яке протягом одного року зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам.

При виході з товариства учаснику виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна йому частка прибутку, одержаного товариством У поточному році до моменту виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі. Майно, передане учасником товариству тільки користування, повертається в натуральній формі без винагороди. у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю права та обов'язки щодо цієї частки учасників переходять до спадкоємців у зв'язку зі смертю, а також до правонаступників юридичних осіб у разі реорганізації. При відмові спадкоємця або правонаступника вступити до товариства або відмови товариства прийняти до нього спадкоємця або правонаступника йому видається у грошовій або натуральній формі частка в майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника, відповідно до ст. 55 Закону України «Про господарські товариства». В цьому разі розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

На період функціонування товариства залежно від результатів його діяльності може бути збільшений або зменшений його статутний фонд. Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів. Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчою за мінімальну. Збільшення статутного фонду здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. У випадках прийняття рішення акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше як через 6 місяців після Доведення до відома про це всіх акціонерів. Рішення товариства про зміну розміру статутного фонду набуває чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Як суб'єкт права власності сільськогосподарські підприємства корпоративного типу здійснюють свої правомочності по володіння, користуванню, розпорядженню належним їм майном, виходячи з рішення органів управління в порядку, передбаченому законом і установчими документами.

3. Власність кооперативів

Кооперативом визнається основана на членстві громадян організація для спільного ведення господарської та іншої діяльності шляхом особистої трудової участі та об'єднання майна його членів. Слід зазначити, що п. 1 ст. 12 Закону "Про кооперацію в СРСР"' поряд з членством громадян допускає можливість членства в кооперативах і юридичних осіб, якщо це прямо передбачено законом або статутом кооперативу.

Кооператив як первинне об'єднання громадян виступає суб'єктом виробничих відносин, які складаються між конкретним кооперативом і державними організаціями, а також між кооперативом і його членами з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання відповідних матеріальних благ і послуг.

Урегульовані нормами права ці відносини набувають форми правових. Кооператив виступає власником певних матеріально-фінансових ресурсів (засобів виробництва, обміну або предметів споживання), які становлять економічну основу його діяльності.

Майно, що оформлене, придбане за рахунок внесків громадян, тобто за рахунок приватної власності, належить на праві власності кооперативу як юридичній особі. Отже, власність кооперативу як юридичної особи -- це власність приватна.

Суб'єктом права власності в цьому разі виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна яких оформлена власність кооперативу, а кооператив, товариство в цілому, які в товарно-грошових відносинах чи інших цивільно-правових, майнових відносинах виступають від свого імені як юридичні особи.

Як єдиний власник належного йому майна, кооператив самостійно відповідає за зобов'язаннями всім належним йому майном. Він не несе відповідальності за зобов'язаннями своїх членів, а члени кооперативу не несуть відповідальності за його боргами, якщо інше не передбачено законодавством або статутом кооперативу. Так, відповідно до ст. 43 Закону "Про кооперацію в СРСР" додаткову (субсидіарну) відповідальність за боргами кооперативу встановлено для членів кооперативів у сферах виробництва та послуг як додаткову гарантію їх надійної діяльності.

З усього наведеного можна зробити висновок, що право власності кооперативів є одним із видів права приватної власності і розглядається як право юридичних осіб (кооперативу, товариства та їх об'єднань, спілок та створених ними підприємств, організацій) володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном. Суб'єктами права власності в системі кооперації можуть бути кооперативи, об'єднання кооперативів (спілки), а також створені ними підприємства, організації, що є юридичними особами.

Згідно із Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1977 p.' суб'єктами права власності в сільськогосподарській кооперації є сільськогосподарські кооперативи (виробничі та обслуговуючі) (ст. 20) і кооперативні об'єднання (ст. 26). Об'єднання створюється за рішенням установчих зборів уповноважених представників кооперативів за галузевою або територіальною ознакою і має статус юридичної особи. Об'єднання засновується на засадах членства і добровільності для спільного здійснення будь-якої не забороненої законодавством діяльності, пов'язаної із сільськогосподарським виробництвом та захистом економічних інтересів кооперативів, поданням їм інформаційної, консультативно-методичної та іншої допомоги. Функції та компетенція об'єднань будь-якого рівня встановлюються в межах повноважень, делегованих кооперативами на установчих конференціях, з'їздах, і містяться в їх статутах. Кооперативи, які увійшли до об'єднання, зберігають статус юридичної особи та повну господарську самостійність і можуть добровільно вийти з об'єднання за рішенням загальних зборів чи членів кооперативу.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" від 10 квітня 1992 p.1 власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками базуються на засадах членства і договорів.

Члени кооперативу, передаючи у його власність частку майна у вигляді паю, стають суб'єктами майнових прав, зокрема суб'єктами права на майновий пай. Майнові відносини на засадах членства в кооперативі здійснюються за правилами зобов'язального права, яке означає, що член кооперативу має право вимагати частку (пай) у майні кооперативу в разі виходу з нього, а кооператив зобов'язаний компенсувати йому цю частку грішми або ж видати на розмір паю частину майна в натурі. Після того, як частку конкретного майна буде передано членові кооперативу, він стає її власником або власником конкретної суми грошей2. Об'єктами права власності кооперативу відповідно до ст. 24 Закону України "Про власність"3 є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Закон "Про кооперацію в СРСР" (ст. 7) передбачав, що кооперативу можуть належати будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, продуктивна і робоча худоба, вироблена продукція, товари, грошові кошти та інше майно відповідно до мети діяльності. Закони України "Про сільськогосподарську кооперацію" і "Про споживчу кооперацію" також дають перелік об'єктів, що можуть бути у власності кооперативів, споживчих товариств їх об'єднань та спілок.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. У Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 20) перелічені ті самі об'єкти права власності кооперативу, що і в Законі України "Про власність".

Об'єднання сільськогосподарських кооперативів (п. 6 ст. 26 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію") є власником майна, добровільно переданого йому членами об'єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. До складу об'єктів права власності об'єднання не належить майно членів об'єднання. Власністю об'єднання є також майно створених ним підприємств, які не мають права вийти зі складу об'єднання без його згоди.

Об'єкти права власності споживчої кооперації відповідно до п. 5 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами.

Основними джерелами утворення кооперативної власності є доходи від виробничої діяльності. Кооператив -- самоокупне підприємство. Він не може існувати, якщо його робота буде збитковою або нерентабельною. Закон встановив для кооперативів досить сприятливі господарські умови: відсутність жорсткого планування, застосування, як правило, договірних цін, відсутність обмежень з оплати праці, право виходу на зовнішні економічні зв'язки та ін. Це дає можливість успішно реалізовувати завдання, поставлені перед кооперацією у цілому.

Закон "Про кооперацію в СРСР" (ст. 7) та Закон України "Про власність" (ст. 25) поряд з доходами від реалізації продукції та іншої діяльності розглядають як джерело формування власності кооперативів грошові і матеріальні внески його членів, кредити банку, а також надходження від продажу акцій та інших цінних паперів.

Цінний папір (у тому числі й акція) -- це документ встановленої форми, без пред'явлення якого неможливо здійснити закладене у ньому майнове право. Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Чинне законодавство передбачає спеціальний порядок випуску акцій. Право випускати акції надано і кооперативам. Загальна вартість акцій, як правило, має не перевищувати розміру валового доходу за рік і забезпечується всім майном кооперативу. Вони випускаються для продажу членам кооперативу, особам, які працюють у ньому за трудовим договором, і підприємствам (організаціям). Члени кооперативу користуються пільговим правом придбання акцій (ст. 22 Закону "Про кооперацію в СРСР").

Самостійним джерелом утворення власності кооперативу є грошові та інші майнові внески кооперативних і державних підприємств та організацій, а також громадян, які не є членами кооперативу, але працюють у ньому за трудовим договором.

Майно кооперативу, до якого у вартісному вираженні входять основні і оборотні фонди в період його створення, становить статутний фонд кооперативу. У процесі кооперативної діяльності статутний фонд може збільшуватися або зменшуватися залежно від збільшення чи зменшення обсягів діяльності.

Особливістю правового режиму майна кооперативів та їх об'єднань є те, що в ньому визначається пайовий фонд, який формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу. Пайові внески -- це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, що їх вносять громадяни та юридичні особи для створення і діяльності кооперативів та їх об'єднань, які створюються на засадах членства.

Обов'язкові розміри паю встановлюють загальні збори членів-засновників кооперативу. Розмір паю для вступників у кооператив у процесі його функціонування визначається статутом кооперативу. Так, у ст. 7 Закону України "Про споживчу кооперацію" передбачено, що загальні збори як вищий орган управління споживчого товариства приймають статут і визначають розміри вступного та обов'язкового пайового внеску.

Характерною рисою правового режиму пайового фонду є те, що на обов'язкові та додаткові пайові внески нараховуються відсотки з доходів у розмірах, які визначаються зборами пайовиків у порядку, встановленому статутом кооперативу.

Член кооперативу має право на пай, тобто на частку в майні кооперативу у вартісному вираженні. Член кооперативу не є суб'єктом права власності на конкретне майно кооперативу чи на його частку, оскільки власником виступає кооператив як юридична особа.

Між кооперативом і пайовиком існують засновані на членстві зобов'язальні майнові відносини. В разі виходу з кооперативу пайовик має право вимагати повернення йому пайового внеску і сплати всіх кооперативних виплат, нарахованих на розмір паю. У деяких випадках пай може повертатися не тільки грішми, цінними паперами, а й натурою, майном на розмір паю. Термін та інші умови отримання паю встановлює статут кооперативу. Право власності членів кооперативу -- фізичних осіб на пай є спадковим (ст. 25 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

У порядку та на умовах, передбачених статутом, у кооперативі створюється неподільний фонд, до якого зараховується у вартісному вираженні частина майна, що не розподіляється між членами кооперативу, а використовується на загально-кооперативні цілі.

Відповідно до пунктів 2 і 3 ст. 21 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" майно кооперативу поділяється на пайовий і неподільний фонди.

Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу. Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються.

Порядок формування та розміри неподільного фонду встановлюються статутом. Особливістю неподільного фонду кооперативу є те, що в разі ліквідації кооперативу майно цього фонду за рішенням загальних зборів членів кооперативу направляється на здійснення основних цілей кооперативної системи.

Резервні фонди створюються для забезпечення відновлення зношених основних фондів або для поповнення оборотних фондів і забезпечення коштів на розвиток виробництва.

В кооперативах за рішенням уповноважених органів утворюються страхові та інші фонди. На рівні об'єднань кооперативів за рішенням повноважних органів управління (конференцій, з'їздів, рад) відповідно до їх статутів утворюються централізовані фонди. У спілках споживчих товариств централізовані фонди формуються за рахунок певних внесків споживчих товариств або ж з фондів спілок нижчого до фондів вищого рівня.

Джерелом формування централізованих фондів є також доходи від власної діяльності та від діяльності створених спілками підприємств.

Зміст права кооперативної власності, як і будь-якого іншого права власності, становить передусім тріада правомочностей: володіння, користування і розпорядження майном у межах, встановлених законом (ст. 86 ЦК України). Право володіння передбачає закріплену в законі можливість фактичного утримання майна у сфері господарювання кооперативу. Право користування означає закріплену у законі можливість добувати від майна його корисні споживчі якості. Право розпорядження -- це основана на законі можливість визначати фактичну та юридичну долю майна -- продати, передати у тимчасове користування іншим особам, переробити або просто знищити його. Розпорядження, як правило, здійснюється власником шляхом укладення угод: цивільно-правових договорів купівлі-продажу, підряду, поставки, майнового найму (оренди) тощо.

Оскільки суб'єктами права власності в кооперації є кооператив (товариство) чи об'єднання кооперативів (їх спілки), то кожний з цих суб'єктів як юридична особа має право вчиняти щодо майна, яке йому належить на праві власності, будь-які дії, що не суперечать закону.

Згідно із Законом України "Про споживчу кооперацію" споживче товариство, спілки використовують належне їм майно на цілі, передбачені у ст. 1, тобто для ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Разом з тим забороняється відволікати майно споживчих товариств на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю. В цьому виявляється спеціальний (або статутний) характер правосуб'єктності кооперативу як юридичної особи.

Відповідно до ст. 10 цього закону майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безоплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Правомочності власника щодо майна, належного споживчим товариствам (спілкам), сільськогосподарським кооперативам (об'єднанням), здійснюють органи управління цих юридичних осіб відповідно до компетенції, визначеної певними статутами.

Обсяг господарської діяльності, наявність матеріально-фінансових ресурсів, інші об'єктивні і суб'єктивні фактори дають можливість кооперативу та його об'єднанню створити власні підприємства, організації, установи з правами юридичної особи. Згідно з п. З ст. 5 Закону України "Про власність" власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою.

Таке право споживчих товариств та їх спілок передбачено Законом України "Про споживчу кооперацію" (п. 2 ст. 11), а сільськогосподарських кооперативів та їх об'єднань -- Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію (п. 9 ст. 2). Майно створеним підприємствам, установам, організаціям передається кооперативами (об'єднаннями) на праві повного господарського відання або оперативного управління.

У разі ліквідації споживчого товариства його майно, що залишилося після сплати членам товариства пайових та інших внесків-і дивідендів на них, розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розрахунків зі спілкою, розподіляється між членами, що входили до складу споживчого товариства (п. 1 с г. 18 Закону України "Про споживчу кооперацію"). Майно сільськогосподарського кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю (п. 4 ст. 37 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). У разі ліквідації об'єднання (спілки) майно, що залишилося після розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами об'єднання (спілки) (п. 2 ст. 18 Закону України "Про споживчу кооперацію".

Висновок

З вищесказаного видно, що головними формами власності виступають:

- приватна;

- колективна,

- державна.

Кожна з цих форм власності має свою історію виникнення і особливу природу економічного життя. В свою чергу форми власності формують відносини власності. Відносини власності виконують системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають:

* спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;

* соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;

* характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту;

* специфіку обміну та розподілу створю

Використана література

1. А.И.Косаров, М.В.Малинкович, С.Д.Покревская и др., Под ред. проф. Н.А.Тепловой, Право:Учебник для вузов/ проф. М.В.Малинкович.-2-е изд., перераб. и доп.-М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998.

2. Гражданское право. Ч. 1. - М.: Тейс, 1996р.

3. Гусарев С.Д., Калюжний С.А. та ін.; За ред. Колодія А.М. і Олійник А.Ю. Основи держави і права: Навч. посібник / - К.: Либідь, 1997.

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

5. Копєйчиков В.В. Правознавство: Навчальний посібник / В.І.Бобир.

6. Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. - Львів: Світ, 1995.

7. Цивільне право. Загальна частина: Навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів / За ред. Професорів О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. - К.: Вен турі, 1995. - 416 с.

8. Цивільне право: навч. посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. А.О. Підопригора, Д.В. Боборова та ін. - К.: Вентурі., 1997р. - 544с.

9. Цивільне право. Частина перша. К.: Вентурі, 1997р.