Відповідальність за шкоду заподіяну недієздатними громадянами

Міністерство освіти та науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра соціології , політології та права

Реферат

На тему: «Відповідальність за шкоду заподіяну недієздатними громадянами»

Виконав:

Студент 2-го курсу МЕФ

Групи ПТМ-23

Дудніков О.С.

Перевірила:

Жмура І.М.

Рівне - 2008

Зміст

Вступ

1.Поняття та елементи зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

2.Відповідальність за шкоду, заподіяну недієздатними і громадянами, нездатними розуміти значення своїх дій.

Висновки

Список використаних першоджерел

Вступ

Метою даної курсової роботи є висвітлення особливостей позадоговірної відповідальності, в даному випадку відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми, недієздатними і громадянами не здатних зрозуміти значення своїх дій.

Відсутність між потерпілим і заподіювачем зобов'язальних відносин до заподіяння шкоди не означає, що між ними не існувало ніяких цивільно-правових відносин. Вони перебували в абсолютних цивільних правовідносинах, змістом яких є абсолютне суб'єктивне цивільне право та абсолютний суб'єктивний цивільний обов'язок.

Позадоговірна відповідальність наступає за порушення юридичного обов'язку, що має абсолютний характер, входить в абсолютне правовідношення, змістом якого є необхідність утримуватися від порушення суб'єктивного права чи особистого блага. Його порушення щодо конкретного носія права породжує новий обов'язок замість невиконаного -- відшкодувати завдану шкоду. Внаслідок цього позадоговірна відповідальність -- це завжди новий юридичний обов'язок, який покладається на правопорушника замість невиконаного.

Особливу увагу цивільне законодавство приділяє відповідальності за шкоду заподіяну неповнолітніми, недієздатними і громадянами не здатних зрозуміти значення своїх дій. Законодавець не покладає на них відповідальності, оскільки свідомо вони не здатні зрозуміти протиправності своїх дій.

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 15 років, вони нахядяться під опікою батьків, вчителів або інших законних опікунів. Недієздатним громадянин може бути визнаний судом в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, і над ним також встановлюється опіка. Враховуючи можливість таких життєвих ситуацій, ЦК України передбачає, що дієздатний громадянин, який заподіяв шкоду в стані раптової втрати свідомості чи в стані афекту, не відповідає за заподіяну ним шкоду, оскільки він невинний.

1. Поняття та елементи зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди

Однією з підстав виникнення зобов'язань, згідно з ст 440 ЦК України, є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від інших зобов'язань, які виникають з правомірних актів (наприклад, договору, односторонньої угоди, адміністративного акта), цей вид зобов'язань виникає з неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди делікто-здатною особою. Зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди називають деліктними (від лат. delictum -- правопорушення). Заподіяння шкоди іншій особі не завжди породжує деліктне зобов'язання. Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних відносин.

Абсолютність суб'єктивного цивільного права полягає в тому, що воно охороняється від усіх і кожного, хто підпорядкований даному правовому режиму. До абсолютних прав належать: право власності, право на недоторканість життя і здоров'я, честі та гідності, особистої свободи, право на охорону здоров'я тощо. Якщо абсолютне суб'єктивне право охороняється від усіх і кожного, то кореспондуючий юридичний обов'язок також покладається на всіх і кожного. Абсолютний юридичний обов'язок характеризується пасивністю, його змістом є необхідність утримуватись від порушення чужого абсолютно суб'єктивного права. Невиконання такого обов'язку завжди призводить до порушення чужого суб'єктивного права і при наявності передбачених законом інших підстав породжує деліктне зобов'язання.

Деліктне зобов'язання -- це зобов'язання, в якому особа, що протиправне і виновно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну чи майну організації, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - С. 304.. Деліктне зобов'язання -- це різновид цивільно-правових зобов'язань і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов'язання. Такими структурними елементами є суб'єкт, об'єкт, зміст.

Суб'єктами деліктних зобов'язань можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин. Як і в інших цивільно-правових зобов'язаннях, їх називають кредитором і боржником.

Кредитор -- це особа, якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути будь-який громадянин (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, який не досяг 15 років) України, іноземець та особа без громадянства. Ним може бути також і організація, незалежно від того, чи користується вона правами юридичної особи чи ні.

Боржник -- це особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Як правило, нею є заподіювач шкоди. В деяких випадках, передбачених законодавством, боржником виступає не заподіювач шкоди, а особа, винна за поведінку заподіювача. Так за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцяти років, відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. Якщо неповнолітній, який не досяг п'ятнадцяти років, заподіє шкоду в той час, коли він перебував під наглядом учбового, виховального або лікувального закладу, вони несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їх вини Цивільний Кодекс України. Стаття 446.. За шкоду, заподіяну громадянином, визнаним недієздатним відповідає його опікун або організація, які зобов'язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їх вини (стаття 448 ЦК України).

Громадянин виступає в особі боржника за умови, що він є деліктоздатним, тобто здатним відповідати за свої дії. Делікто-здатність громадян за чинним цивільним законодавством України наступає з 15 років (ст.13, 447 ЦК України). Наведене правило поширюється не лише на громадян України, а й на іноземців (тих, що не користуються екстериторіальністю) та осіб без громадянства.

Організація вважається деліктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи. На відміну від кредитора (потерпілого), яким може бути будь-яка організація, незалежно від наявності в неї прав юридичної особи, боржником у деліктних зобов'язаннях може бути лише організація, що є юридичною особою: підприємства, громадські об'єднання, спільні підприємства, релігійні організації тощо, які згідно з частиною першою і другою статті 2 ЦК України можуть бути учасниками цивільних правовідносин. Боржником може бути також Українська держава.

Об'єктом деліктних зобов'язань є відшкодування, яке боржник зобов'язаний надати потерпілому. Воно полягає в поновленні майнової сфери потерпілого в натурі (надати річ того ж самого роду і якості, виправити пошкоджену річ і таке інше) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні здоров'я та заподіянні смерті відшкодування здійснюється у формі грошової компенсації втраченого заробітку, а також інших витрат Цивільний Кодекс України. Стаття 453..

Зміст деліктного зобов'язання складають право кредитора та обов'язок боржника. Згідно з статтею 440 ЦК України обов'язком боржника є вчинення дій, за допомогою яких була б поновлена майнова сфера до такого рівня, в якому вона знаходилась до її порушення, а право кредитора -- одержати таке відшкодування.

2.Відповідальність за шкоду, заподіяну недієздатними і громадянами, нездатними розуміти значення своїх дій

Недієздатною є фізична особа, яка визнана такою судом, оскільки не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу (ст.39 ЦК України). Оскільки ця фізична особа є недієздатною, то вона також і є неделіктоздатною, тобто такою, що не здатна нести відповідальність за завдану нею шкоду.

Згідно з ч.1 ст.1184 ЦК України шкода, заподіяна недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею (психіатричні лікарні, диспансери, клініки, інтернати тощо). Питання про можливість притягнення до відповідальності за шкоду батьків (усиновлювачів) недієздатної особи має вирішуватися позитивно лише у разі, коли вони названі опікунами.

Оскільки на дієздатну особу неможливо здійснювати виховний вплив, бо вона не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, то основним протиправним діянням, за яке наступає відповідальність зобов'язаних суб'єктів, є невиконання покладеного на них обов'язку здійснювати нагляд за недієздатною особою.

Вина опікунів або закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатною особою, презюмується, тобто вони відповідають за завдану нею шкоду, якщо не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини.

При цьому обов'язок відшкодувати шкоду опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатними, не припиняється у разі поновлення в цивільній дієздатності особи, яка була визнана недієздатною у порядку ст. 42 ЦК України.

Відшкодувавши шкоду, завдану недієздатною особою, опікун та заклад, що зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатною особою, позбавляються зворотного права вимоги (регресу) до недієздатної особи (ч.4 ст.1191 ЦК України).

Однак незважаючи на загальне правило, що за шкоду, завдану недієздатною особою, відповідальність несе своїм майном опікун, законодавець вводить певні умови (ч.2 ст.1184 ЦК України), за повної сукупності яких шкода може бути відшкодована з майна самої недієздатної особи. До таких умов належать:

1.смерть опікуна або відсутність у нього майна, достатнього для відшкодування шкоди;

2.наявність достатнього для відшкодування шкоди майна у недієздатної особи;

3.шкода, що має бути відшкодована, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого.

Відшкодування такої шкоди за рахунок майна недієздатної особи може проводитися частково або у повному обсязі лише за рішенням суду.

Іншим видом специфічних суб'єктів є особи, обмежені у дієздатності на підставах і в порядку, передбачених ст.36 ЦК України.

Попереднє цивільне законодавство абсолютно замовчувало питання про відшкодування шкоди, завданої особами, обмеженими у дієздатності. Натомість у ст.1185 ЦК України вводиться норма, згідно з якою шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах.

Це означає, що хоча дієздатність цієї особи обмежена, однак вона наділена повним обсягом деліктоздатності, що унеможливлює притягнення до відповідальності за шкоду, завдану такими особами, інших осіб, наприклад піклувальників.

Інколи фізичні особи, які є повністю деліктоздатними, або повністю, неповністю та обмежено дієздатні особи можуть завдати шкоди в стані, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та не могли керувати ними (адієздатна особа). Цей стан може бути наслідком тимчасової втрати свідомості, афекту, психічної та іншої хвороби, сп'яніння. У зв'язку з тим, що у зазначених діях особи, як правило, немає вини, то за загальним правилом шкода, завдана фізичною особою, яка у момент її заподіяння не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, не відшкодовується. Однак за певних обставин ця шкода все ж таки може підлягати відшкодуванню.

По-перше, суд може, враховуючи матеріальне становище потерпілого та особи, яка завдала шкоди, постановити рішення про відшкодування фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, завданої шкоди частково або у повному обсязі.

Такий “жест справедливості” з боку законодавця, на мою думку, не лише глибоко суперечить принципові рівності перед законом, але може обернутися певним зловживанням з боку заінтересованих осіб, оскільки чітко не визначає, як має враховуватися та яким є матеріальний стан зазначених осіб, а також чи на всі види заподіяння шкоди поширюється це правило. Для прикладу, в ЦК Російської Федерації діє подібна норма, однак вона поширюється лише на випадки, коли шкода заподіяна життю та здоров'ю.

По-друге, варто взяти до уваги те, яким чином особа опинилася у такому стані. Якщо такий стан не залежав від її волі, то відповідальність до даної особи не застосовується, але коли фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними внаслідок вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах27.

По-третє, важливе значення має те, що стало підставою стану, в якому фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Якщо такий стан наступив внаслідок психічного розладу або недоумства особи, то відповідальність за завдану в такому стані шкоду може покладатися на чоловіка (дружину), батьків, повнолітніх дітей, але лише за таких умов:

Д вони знали про психічний розлад або недоумство особи;

Д вони проживали разом з особою;

Д вони не вжили заходів щодо запобігання шкоди.

Рішення про відшкодування цієї шкоди чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми постановляється судом.

Громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, і над ним встановлюється опіка. Від імені душевнохворого або недоумкуватого, визнаного недієздатним, угоди укладає його опікун. В разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його в дієздатності Цивільний Кодекс України. Стаття 16.. Суб'єктами відповідальності є опікуни або юридичні особи, які зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатними особами (ст.448 ЦК України). Відповідальність зазначених фізичних і юридичних осіб настає при наявності загальних підстав відповідальності (ст.440 ЦК України). Відповідальність зазначених фізичних і юридичних осіб настає при наявності загальних підстав відповідальності (ст.440 ЦК України). Під виною опікуна або юридичної особи слід розуміти нездійснення нагляду за недієздатним на момент заподіяння ним шкоди.

Іноді особи цілком дієздатні не можуть розуміти значення своїх дій або керувати ними внаслідок. наприклад, раптової втрати свідомості чи в стані афекту. Враховуючи можливість таких життєвих ситуацій, ЦК України передбачає, що дієздатний громадянин, який заподіяв шкоду в такому стані, не відповідає за заподіяну ним шкоду, оскільки він невинний Цивільний Кодекс України. Стаття 449.. Для звільнення від відповідальності заподіювач шкоди повинен довести, що він у момент заподіяння ним шкоди не розумів значення своїх дій або не керував ними. Одним із доказів хворобливого стану заподіювача і, отже, відсутності його вини є висновок судово-психіатричної експертизи. В ухвалі про призначення експертизи перед експертами ставиться запитання: чи міг дієздатний заподіювач шкоди розуміти значення своїх дій або керувати ними на момент заподіяння шкоди? Стаття 449 ЦК України не поширюється на випадки заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Оскільки володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає незалежно від вини, він не може бути звільнений від відповідальності на підставі того, що, наприклад, шофер, який є володільцем джерела підвищеної небезпеки, втратив свідомість і як невинний не міг запобігти наїзду на громадянина.

Громадянин, який внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, може бути обмежений судом у дієздатності в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, і над ним встановлюється піклування. Він може укладати угоди по розпорядженню майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатись ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. При припиненні громадянином зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами суд скасовує обмеження його дієздатності (ст.15 ЦК України).

Дуже часто у багатьох людей виникає питання. Хто відповідає за шкоду, заподіяну малолітньою та неповнолітньою особою?

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 14 років, відповідають його батьки (усиновлювачі) або опікуни або інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання неповнолітнього,- якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України винною поведінка батьків, опікунів визначається тоді, коли шкода, завдана неповнолітнім, стала наслідком несумлінного здійснення або нездійснення нагляду за ним (відсутність необхідної уваги, потурання заохочення пустощів, хуліганських дій тощо), результатом чого стала негативна поведінка дітей, яка і спричинила шкоду.

Батьки і опікуни не можуть посилатись на відсутність вини і в тих випадках, коли в момент завдання шкоди дитина перебувала на вулиці, у знайомих з друзями. Оскільки батько і мати дитини мають рівні права і обов'язки, то, відповідно, до відповідальності вони повинні притягуватись незалежно від того, проживають вони разом з дитиною чи роздільно. На батьків, позбавлених батьківських прав, суд може покласти відповідальність за шкоду, завдану їхніми неповнолітніми дітьми, протягом трьох років після позбавлення батьків батьківських прав, якщо поведінка неповнолітнього стала наслідком неналежного здійснення ними обов'язку виховання неповнолітнього.

Якщо неповнолітній завдав шкоду тоді, коли перебував під наглядом навчального, виховного, лікувального чи іншого закладу (школи, інтернату, табору, санаторію, лікарні та ін.), а також під наглядом особи, яка здійснювала нагляд на підставі договору, ці заклади та особи відповідають за шкоду, якщо не доведуть, що шкода при здійсненні нагляду виникла не з їхньої вини. Коли малолітній завдав шкоду як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини дитячого закладу, згадані особи зобов'язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду. Обов'язок батьків, опікунів, навчальних, виховних, лікувальних та інших закладів відшкодування шкоди не припиняється після досягнення неповнолітніми повноліття або одержання ними майна, достатнього для відшкодування шкоди. Якщо батьки, опікуни померли або вони не мають достатніх коштів для відшкодування шкоди , завданої життю і здоров'ю потерпілих, а сам заподіювач, який став повністю дієздатним, має такі кошти, суд, з урахуванням майнового становища заподіювача, а також інших обставин, має право ухвалити рішення про відшкодування шкоди повністю або частково за рахунок майна самого заподіювача.

Неповнолітні віком до 14 до 18 років за наявності їх вини відповідають за завдану шкоду своїм майном і заробітком. У випадках, коли такий неповнолітній не має майна чи заробітку (доходу), достатнього для відшкодування шкоди, шкода має бути відшкодована повністю або в частині, якої не вистачає, його батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо ті не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Обов'язок батьків, піклувальників і дитячого закладу відшкодувати шкоду припиняється після досягнення заподіювачем шкоди повноліття або коли у нього до досягнення повноліття з'являються майно чи інші джерела доходу, достатні для відшкодування шкоди, або коли він до досягнення повноліття став дієздатним.

За шкоду, завдану спільними діями кількох неповнолітніх, які походять від різних батьків (усиновлювачів), батьки (усиновлювачі), а також опікун або піклувальник несуть часткову відповідальність перед потерпілим солідарно. Якщо у спільному завданні шкоди брали участь неповнолітні віком від 14 до 18 років, які перебували на лікуванні в дитячих закладах, ці заклади разом із батьками чи опікуном або піклувальником інших неповнолітніх, що спільно заподіяли шкоду, несуть часткову відповідальність перед потерпілими.

За загальним правилом деліктна відповідальність покладається на осіб, які є повністю дієздатними (здатними своїми діями набувати та реалізовувати свої права та створювати для себе і виконувати цивільні обов'язки), а основне - деліктоздатними (здатними відповідати за свої дії).

Критерієм цієї диференціації є наявність у особи достатнього рівня психічного розвитку та життєвого досвіду для того, щоб адекватно оцінювати значення своїх дій та керувати ними. Однак доволі часто виникають ситуації, коли шкода завдається особами, які залежно від різних обставин не можуть в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. І тому в цьому разі варто звернутися до деліктних зобов'язань із так званим дефектним суб'єктивним складом.

До цих видів деліктів належать:

1)відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою;

2)відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою;

3)відшкодування шкоди, завданої недієздатною особою;

4)відшкодування шкоди, завданої обмежено дієздатною особою;

5)відшкодування шкоди, завданої особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (адієздатною особою).

Висновки

Ми дали загальну характеристику поняттю та елементам зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди. Більш детально в даній роботі висвітлено питання відповідальності за шкоду, заподіяну недієздатними і громадянами, нездатними розуміти значення своїх дій.

Правовою основою курсової роботи є: Конституція України як Основний Закон; Цивільний кодекс України; Цивільний процесуальний кодекс України; Кодекс про шлюб та сім'ю України; Кримінальний Кодекс України; Постанови Пленуму Верховного Суду України.

Для об'єктивного призначення міри відповідальності не другорядне значення має вік особи, її фізичний та душевний стан. Враховуючи вищеперераховані особливості чинне цивільне законодавство передбачає індивідуальний підхід до розгляду кожної справи.

З викладеного в даній курсовій роботі теоретичного матеріалу можна зробити слідуючі висновки:

-заподіяння шкоди іншій особі - одна з підстав виникнення зобов'язань;

-неповнолітні, які не досягли 15 років не відповідають за шкоду, заподіяну ними іншим особам, в тому числі за заподіяння шкоди з використанням джерела підвищеної небезпеки;

-до відповідальності притягуються обидва батьки підлітка, оскільки батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов'язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано;

-суд може зменшити розмір відшкодування шкоди батьками (усиновителями) чи опікунами залежно від їх майнового стану;

-якщо неповнолітній, який не досяг 15 років, заподіє шкоду тоді, коли він перебував під наглядом навчального, виховного або лікувального закладу, вони несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їх вини;

-батьки (усиновителі) чи піклувальники несуть відповідальність за власну неправомірну винну поведінку, вони після відшкодування шкоди не можуть вимагати від своїх дітей сплачених ними коштів, навіть коли їх діти на цей час досягли 18 років;

-суб'єктами відповідальності за шкоду заподіяну недієздатною особою є опікуни або юридичні особи, які зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатними особами;

-під виною опікуна або юридичної особи слід розуміти нездійснення нагляду за недієздатним на момент заподіяння ним шкоди;

-дієздатний громадянин, який заподіяв шкоду стані раптової втрати свідомості чи в стані афекту, не відповідає за заподіяну ним шкоду, оскільки він невинний.

Список використаних першоджерел

1. Конституція України.

2. Цивільний кодекс Української РСР

3. Цивільний процесуальний кодекс України

4. Кодекс про шлюб та сім'ю України.

5. Кримінальний Кодекс України.

6. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - 544 с.