Основи авторського права

22. Об'єкти захисту від недобросовісної конкуренції

Зазначені об'єкти захисту від недобросовісної конкуренції у точному значенні цього слова не є об'єктами промислової власності, але вони прирівняні до них, оскільки мають своєю метою захист від недобросовісної конкуренції.

Відомо, що конкуренти у боротьбі за ринок часто вдаються до використання неправомірних засобів у цій боротьбі. Ця неправомірна діяльність набуває досить загрозливих масштабів, що наносять велику шкоду економіці будь-якої держави. Тому вже в Конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. недобросовісна конкуренція була проголошена як протиправна дія, спрямована на порушення прав на об'єкти промислової власності. Конвенція поклала на своїх членів обов'язок забезпечити громадянам країн, що стали членами Паризького союзу, ефективний захист проти недобросовісної конкуренції. Актом недобросовісної конкуренції Конвенція вважає будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах. Зокрема, забороні підлягають:

1) усі дії, здатні будь-яким способом викликати змішування щодо підприємства, продуктів або промислової чи торговельної діяльності конкурента;

2) неправдиві твердження при здійсненні комерційної діяльності, здатні дискредитувати підприємство, продукти або промислову чи торговельну діяльність конкурента;

3) вказівки або твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або кількості товарів.

Захист від недобросовісної конкуренції в Україні здійснюється Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. Закон визначає дії, що визнаються недобросовісною конкуренцією. Ними визнаються будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Відносини, що складаються у зв'язку із захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються зазначеним Законом, а також законами України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про Антимонопольний комітет України», «Про зовнішньоекономічну діяльність», іншими актами законодавства, виданими на підставі законів і постанов Верховної Ради України.

Об'єктами захисту від недобросовісної конкуренції є своєрідні дії. Якщо об'єктами правової охорони результатів інтелектуальної діяльності є її результати, то об'єктами захисту від недобросовісної конкуренції є також результати інтелектуальної діяльності від неправомірних посягань. Але в першому випадку передбачається охорона прав у широкому значенні цього слова, а в другому -- лише захист проти неправомірних дій третіх осіб.

Об'єктами захисту від недобросовісної конкуренції можуть бути неправомірні дії, що в Законі згруповані у три групи:

1) неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта (підприємця);

2) створення перепон (перешкод) господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі конкуренції і досягнення неправомірних переваг в конкуренції;

3) неправомірний збір, розголошення і використання комерційної таємниці.

Кожна з цих груп складається з окремих видів неправомірних дій.

До першої групи належать:

1. Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки. Неправомірним визнається використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, комерційного найменування, торговельних марок, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів,періодичних видань, географічних зазначень місць походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання.

Використання у комерційному найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені подається який-небудь відрізняльний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

2. Неправомірне використання товару іншого виробника. Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення в господарський оборот під своїм позначенням товару іншого виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

3. Копіювання зовнішнього вигляду виробу. Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) в господарському обігу без однозначної вказівки виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

4. Порівняльна реклама. Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). Проте не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

До другої групи неправомірних дій, що визнаються недобросовісною конкуренцією, належать такі їх види:

1. Дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця). Дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), що завдали або могли завдати шкоди діловій репутаціїгосподарюючого суб'єкта (підприємця).

2. Купівля-продаж товарів, виконаних робіт, надання послуг із примусовим асортиментом. Такими визнаються дії щодо купівлі-продажу одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, непотрібних споживачеві або контрагенту.

3. Схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця). Схиленням до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом (підприємцем).

4. Схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника). Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем(замовником) без достатніх на те підстав.

5. Схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом. Схиленням господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта (підприємця) -- учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту (підприємцю) -- учаснику договору, безпосередньо або через посередника, компенсації або інших переваг.

6. Підкуп працівника постачальника. Це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника) безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівникомслужбових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).

7. Підкуп працівника покупця. Ті ж самі дії, що і працівника постачальника.

8. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції. Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких щодо іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) шляхом порушення чинного законодавства, що підтверджене рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

Третю групу неправомірних дій, спрямованих на порушення добросовісної конкуренції, складають:

1. Неправомірне збирання комерційної таємниці. Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

2. Розголошення комерційної таємниці. Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені в установленому порядку або стали відомими у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

3. Схилення до розголошення комерційної таємниці. Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені в установленому порядку або стали відомими у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до чинного законодавства становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

4. Неправомірне використання комерційної таємниці. Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особинеправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

9. Правова охорона секретів виробництва (ноу-хау та шоу-хау).

Правова охорона секретів виробництва та ноу-хау в Україні регулюється в першу чергу Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15 грудня 1993 р. № 3687-ХII в редакції Закону № 1771-Ш від 01.06.2000 із змінами, внесеними згідно з Законом № 2188-14 від 21.12.2000.Відповідно до даного Закону винахід - технологічне (технічне) вирішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промислової придатності).

Секретний винахід це винахід, що містить інформацію, віднесену згідно із Законом України "Про державну таємницю" до державної таємниці. Службовий винахід - винахід, створений працівником: у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця - особи, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом), - за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше; з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.

До службових обов'язків відносяться обов'язки, що зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов'язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі).

Дорученням роботодавця є видане працівникові у письмовій формі завдання, яке має безпосереднє відношення до специфіки діяльності підприємства або діяльності роботодавця і може привести до створення винаходу (корисної моделі);

Право на винахід охороняється державою і засвідчується патентом. Патент (патент на винахід, деклараційний патент на винахід, патент на секретний винахід, деклараційний патент на секретний винахід) - охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство та право власності на винахід.

Строк дії патенту України на винахід становить 20 років від дати подання заявки.

Строк дії деклараційного патенту на винахід становить 6 років від дати подання заявки.

Строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років.

Строк дії патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід дорівнює строку засекречування винаходу, але не може бути довшим від визначеного за Законом строку дії охорони винаходу. Правова охорона надається винаходу, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності, тобто якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.

Об'єктом винаходу може бути:

продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин);

спосіб;

застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Право на одержання патенту має:

винахідник;

роботодавець (якщо винахід є службовим);

правонаступник винахідника або роботодавця.

Які права має власник патенту на винахідПатент на винахід надає його власникові виключне право використовувати винахід за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів, та забороняти його використання всім іншим особам без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається відповідно до Закону порушенням прав, що надаються патентом. Виключні права власника патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід обмежуються Законом України "Про державну таємницю" і відповідними рішеннями Державного експерта з питань таємниць.

Права, що випливають з патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід, діють від дати внесення інформації про нього до Державного реєстру патентів і деклараційних патентів України на секретні винаходи. Ноу-хау або інакше -- секрети виробництва (відповідно до діючого Цивільного кодексу України -- комерційна таємниця) визначають як інформацію, що виходить за рамки загальних, відкритих відомостей про об'єкт. При цьому найчастіше саме ноу-хау визначає найбільш ефективний спосіб функціонування об'єкта техніки. Розповсюдженим прийомом пропозиції ноу-хау на ринок є пропозиція до продажу об'єкта техніки без ноу-хау, але за зниженою ціною. Якщо об'єкт техніки продається разом з ноу-хау, то сума платежів зростає. Для покупця буває важливо купити нову технологію з можливістю її максимально ефективного функціонування, тобто разом із супутнім ноу-хау.

Окремим видом ноу-хау є управлінські ноу-хау, що складаються в охоронюваній комерційній інформації. Управлінські ноу-хау можуть передаватися в рамках договору франчайзінгу як ефективні прийоми завоювання ринку. Охоронювана комерційна інформація являє собою сукупність маркетингових підходів до просування товарів або послуг на ринок. Управлінські ноу-хау тісно зв'язані з поняттям «гудвіл», що означає «добре ім'я фірми» і являє собою сукупність напрацьованих у результаті тривалого використання маркетингових прийомів. Знання і навички співробітників, списки клієнтів, послідовність дій на кожнім робочому місці, оптимальне розташування робочих місць у приміщеннях -- усе це складає управлінське ноу-хау.

Ноу-хау не можна зареєструвати так само як винахід, корисну модель, торговельну марку або інші подібні об'єкти інтелектуальної власності. Тому що такого роду реєстрація в будь-якому патентному відомстві припускає розголошення суті подаваного на реєстрацію технічного рішення як об'єкта інтелектуальної власності, що відразу виводить його за рамки поняття «секрет виробництва», тобто «ноу-хау».

Однак існує ряд способів, що дозволяють досить надійно забезпечити юридичний захист таких об'єктів. Про особливості забезпечення юридичного захисту таких об'єктів як ноу-хау і піде мова нижче.

Як правило, необхідність захисту ноу-хау виникає при комплексній передачі технології по договорах -- продажеві ліцензій на винахід або корисну модель, при ліцензуванні інжинірингових послуг, при передачі науково-технічної документації, при заключенні договорів комерційної концесії. Складовою частиною такого договору може бути розділ про передачу ноу-хау і зобов'язаннях ліцензіата (сторони, що купує технологію) не розголошувати, передані йому в комплекті з правами на винаходи, секрети виробництва -- «ноу-хау».

Труднощі юридичного захисту ноу-хау полягає в тому, що це специфічний об'єкт, як правило, технічно дуже складний, до якого незастосовні типові договори і стандартні прийоми правової охорони.

Повноцінний захист ноу-хау можливий лише з залученням юриста, що володіє досить високою технічною підготовкою і при цьому добре розбирається в питаннях патентного права.

Організаційні заходи щодо захисту ноу-хау зводяться до наступних дій, що повинний виконувати власник секретів виробництва:

1) Насамперед, повинний здійснюватися строгий контроль за доступом співробітників підприємства до секретів виробництва. Відомості про них повідомляються обмеженому числу осіб під розпис із зобов'язанням про нерозголошення зазначеної інформації. Як правило, у цьому документі вказуються паспортні дані обізнаної особи або може укладатися окремий додатковий договір про режим таємності об'єкта техніки.

2) При прийомі на роботу бажано в трудовій угоді, що укладається, зафіксувати режим доступу і володіння секретами виробництва, а також зобов'язати працівника підписати зобов'язання про нерозголошення. Інакше, після звільнення з роботи і при переході на іншу роботу, працівник може «віднести» із собою секрети виробництва.

3) Один зі способів фіксування ноу-хау -- відмітка на кожнім листі технічної документації, призначеної для внутрішнього користування, штампа з фразою «Об'єкт інтелектуальної власності».

4) У деяких випадках документи, що описують технічний секрет, укладають у пакет, роблять наклейку на конверт: «Розкрити тільки за рішенням суду», що одночасно з підписанням зобов'язання про нерозголошення цього секрету дозволяє створити ефективний організаційно-юридичний механізм охорони секретів виробництва. Ведеться облік осіб і їхніх паспортних даних, що мають доступ до охоронюваної інформації.

5) Розповсюдженим прийомом передпродажної тактики є висновок опціонних угод, тобто попередніх згод, що надають час для ухвалення рішення про покупку технології. У рамках опціону можуть частково передаватися відомості про об'єкт техніки для його експериментальної оцінки на підприємстві ліцензіата. У випадку опціону слід строго дотримуватися режиму таємності у відношенні переданих ноу-хау, тому що по опціоні потенційний покупець може усвідомити для себе сутність нової технології і далі відмовитися від її покупки. Тому звичайно опціонні угоди бувають оплатними й укладаються з додатком списку присвячених осіб, що включає не тільки фахівців підприємства-ліцензіата, але і технічний персонал, тобто абсолютно всіх людей, що мають доступ до ноу-хау. Таким чином, можна констатувати, що при правильно обраній технічній політиці підприємства існують досить ефективні способи правової охорони ноу-хау.

22. Структура та особливості закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»

Глава 40 Цивільного кодексу України висвітлює право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми. Слід зазначити, що законодавець використовує термін «компонування інтегральної мікросхеми» замість терміна «топографія інтегральної мікросхеми», що вживався в національному законодавстві до прийняття Цивільного кодексу України. Зауважимо, що в деяких країнах використовується термін «топологія інтегральної мікросхеми», наприклад, в Росії, Білорусі. В англомовному тексті Угоди ТРІПС Розділ 6 Частини ІІ має назву «Layout-Designs (Topographies) of Integrated Circuits», що в офіційному перекладі українською мовою визначено як «компонування (топографії) інтегральних мікросхем». Усі ці терміни -- «компонування», «топографія», «топологія» не мають жодних відмінностей по суті їх визначення. Але прагнення до єдності термінології потребує внесення термінологічних змін у чинні нормативно-правові акти, що регулюють правовідносини стосовно зазначеного об'єкта права інтелектуальної власності. Згідно із ст. 1 чинного Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» топографія інтегральної мікросхеми (ІМС) -- це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів ІМС та з'єднань між ними. Матеріальним носієм топографії є кристал ІМС -- мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення. Тобто ІМС представляє собою частину напівпровідникової пластини, в обсязі і на поверхні якої сформовані елементи напівпровідникової мікросхеми, міжелементні з'єднання і контактні площадки. Аналогічні по суті визначення містять нормативно-правові акти США, Японії, країн -- членів ЄС, Росії та інших країн колишнього СРСР. За характером матеріального втілення та особливостями творчої діяльності їх розробників компонування ІМС наближаються до технічних рішень, що охороняються нормами права на результати науково-технічної творчості. В той же час специфіка ознак, що характеризують такі рішення (як в якісному, так і, особливо, в кількісному відношенні, зважаючи на надто велику кількість елементів у сучасних ІМС), виявила, що вони неприйнятні до правової охорони у традиційній формі. Оскільки розробка компонування ІМС потребує значних інтелектуальних зусиль, витрат часу і застосування дорогого обладнання, права на результати науково-технічної творчості розробників компонування ІМС в багатьох країнах захищаються спеціальним законодавством. Це тим більш важливо, що практично будь-яке компонування ІМС може бути швидко і досить дешево скопійоване зацікавленими особами. Як показав досвід розвинутих країн, запровадження спеціального закону щодо правової охорони компонування ІМС є найбільш дієвою перешкодою для його неправомірного копіювання. Першими розробку відповідних законодавчих актів розпочали США та Японія наприкінці 70-х років минулого століття. Саме США стали першою країною, яка прийняла у 1984 р. Закон про правову охорону напівпровідникових інтегральних мікросхем, що передбачав надання спеціальної правової охорони даному об'єкту права інтелектуальної власності. У 1985 р. аналогічний закон прийняла Японія. На початку 90-х років спеціальні закони щодо правової охорони компонування ІМС прийняли практично всі країни-учасниці ЄС, деякі інші країни Західної Європи, за винятком Сполученого Королівства та Швеції. Росія прийняла такий закон у 1992 р. З урахуванням важливості забезпечення міжнародної правової охорони компонування ІМС 26.05.89 р. під егідою ВОІВ у Вашингтоні був прийнятий Договір про право інтелектуальної власності на інтегральні мікросхеми, який, проте, так і не набув чинності (далі -- Вашингтонський договір). Вашингтонській договір передбачав, що країни -- учасниці цього договору утворять Спеціальний союз, адміністративні функції якого здійснюватиме ВОІВ. Як й інші договори ВОІВ, Вашингтонський договір мав на меті прийняття міжнародних норм та стандартів, спрямованих на забезпечення правової охорони компонування ІМС в країнах -- учасницях цього договору. Але умови щодо набуття чинності Вашингтонським договором, а саме передання на збереження Генеральному директору ВОІВ ратифікаційних грамот або відповідних документів про приєднання до зазначеного договору від перших п'яти країн, так і не були виконані.

Згідно із ст. 5 Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», прийнятого 05.11.97 р. Верховною Радою України, компонування ІМС є придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є оригінальним. Ця норма діє і в інших країнах, що прийняли аналогічні закони, вона міститься у ст. 3 Вашингтонського договору, а також у ст. 35 Угоди ТРІПС через посилання на Вашингтонський договір. Оригінальною згідно із ст. 5 Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» є будь-яке компонування ІМС, створене в результаті інтелектуальної, творчої діяльності автора, і якщо воно не отримано шляхом прямого відтворення (копіювання) іншого компонування ІМС, має відмінності, що надають йому нових властивостей, та не було відомим у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки на компонування ІМС до Держдепартаменту або до дати її першого використання. При цьому компонування ІМС визнається оригінальним доти, доки не доведено протилежне. Одним із доказів відсутності оригінальності може бути, зокрема, загальновідомість компонування ІМС розробникам і виробникам ІМС на дату його створення. У разі спору це питання вирішується Апеляційною палатою Держдепартаменту або у судовому порядку. При цьому необхідно орієнтуватися на знання середнього фахівця і ступінь доступності матеріалів, які містять інформацію щодо компонування ІМС, відносно якого виник спір. Компонування ІМС, що містить елементи, відомі в галузі мікроелектроніки на дату подання заявки або на дату першого її використання, може бути визнаним оригінальним і отримати правову охорону тоді, коли сукупність (комбінація) елементів компонування є оригінальним, тобто є результатом інтелектуальних зусиль її творця. Не може бути визнане оригінальним те компонування ІМС, заявка на яке подана до Держдепартаменту пізніше, ніж через два роки від дати його першого використання. Оригінальність -- головний і єдиний юридично значущий критерій, необхідний для набуття права інтелектуальної власності на компонування ІМС. Згідно із ст. 4 Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» охорона прав не поширюється на ідеї, способи, системи, технологію або закодовану інформацію, що можуть бути втілені в компонування ІМС.

Література:

1. Гальперин Л.Б., Михайлова Л.А. Интеллектуальная собственность: сущность и правовая природа // Советское государство и право. -- 1991. -- №12. -- С. 10--13.

2. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. -- К.: Юрінком Інтер, 1998. -- 336 с.

3. Жуков В. Ринок інтелектуальної власності і новий цивільний кодекс України // Інтелектуальна власність. -- 2000. -- №3. -- С. 43--45.

4. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. -- 2000. -- №3. -- С. 3--14.

5. Долга В.О. Інтелектуальна власність: економічний захист та форми реалізації: Автореф. дис. к. е. наук: 08.01.01. / Хар. держ. у-т. Харків, 1996. -- 18 с.

6. Белов В.В., Виталиев Г.В., Денисов Г.М. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика применения. -- М., 1977. -- С. 11.

7. Фейгельсон В.М. Интеллектуальная собственность, недобросовестная конкуренция и ноу-хау. -- Изд. 2-е доп. -- М.: ИНИЦ Роспатента, 1999. -- 113 с.