Основи авторського права

21. Порядок видачі охоронного документа на об'єкт інтелектуальної власності

Як уже підкреслювалося, не всі об'єкти інтелектуальної власності охороняються охоронними документами. На об'єкти авторського права і об'єкти суміжних прав спеціальні охоронні документи не видаються. Правова охорона зазначених об'єктів виникає з моменту надання твору чи об'єкту суміжних прав об'єктивної форми.

Правова охорона інших результатів інтелектуальної діяльності здійснюється у формі патента або свідоцтва. Патентами охороняються винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення. Свідоцтва видаються на компонування інтегральних мікросхем, торговельних марок, на географічне зазначення походження товарів і послуг.Результати інтелектуальної діяльності, які для визнання їх об'єктами права інтелектуальної власності потребують перевірки заявлених пропозицій на патентоздатність, охороняються патентами.

Отже, крім об'єктів авторського права і суміжних прав, на всі інші результати інтелектуальної діяльності видаються охоронні документи -- патенти або свідоцтва. Завершальним етапом розгляду заявки в Установі є прийняття рішення щодо розглянутої заявки про видачу охоронного документа. На підставі прийнятого рішення Установа публікує у своєму офіційному бюлетені відомості про видачу патенту чи свідоцтва.Відомості про видачу охоронного документа, що підлягають публікації, визначаються Установою.

Видача патентів на об'єкти інтелектуальної власностіЗа чинним законодавством України про інтелектуальну власність патент можна визначити як охоронний документ, що засвідчує особисті немайнові і майнові права патентовласника на об'єкт інтелектуальної власності. Патент -- це техніко-юридичний документ, що засвідчує визнання заявленої пропозиції об'єктом інтелектуальної власності, авторство на цей об'єкт, пріоритет і право власності на зазначений об'єкт.

Міжнародно-правова практика знає багато різновидів патентів на об'єкти промислової власності. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність також передбачає кілька різновидів патентів. Зокрема, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» розрізняє такі види патентів:

-- патент на винахід -- різновид патенту, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід (патент видається строком на 20 років). Відповідно до ст. 465 цього Закону строк чинності патента на винахід може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу. Порядок продовження зазначеного строку здійснюється відповідно до Інструкції про порядок продовження строку дії патенту на винахід, об'єктом якого є засіб, використання якого потребує дозволу компетентного органу;

-- деклараційний патент на винахід -- різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи налокальну новизну (видається строком на 6 років)2;

-- деклараційний патент на корисну модель -- різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель (видається строком на 10 років);

-- патент (деклараційний патент) на секретний винахід -- різновид патенту, що видається на винахід, віднесений в установленому порядку до державної таємниці;

-- деклараційний патент на секретну корисну модель -- різновид патенту, що видається на корисну модель, віднесену до державної таємниці.

Іншими патентними законами встановлюється:

-- патент на промисловий зразок -- різновид патенту на об'єкт промислової власності, що видається за результатами формальної експертизи заявки на промисловий зразок строком на 15 років;

Оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власності-- патент на сорт -- різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи і кваліфікаційної експертизи заявки на сорт.Усі патенти, що видаються Установою на об'єкти промислової власності, мають чинність лише у межах України і протягом строку, визначеного законодавством.

Свідоцтва на об'єкти інтелектуальної власностіСвідоцтво видається Установою на компонування інтегральних мікросхем, торговельні марки, географічне зазначення походження товарів. Воно засвідчує факт державної реєстрації засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, а також право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми і торговельних марок.

Свідоцтво на торговельну марку видається будь-якій особі, яка має право на її одержання, строком на 10 років. Проте Закон надає право власнику свідоцтва на торговельну марку продовжити чинність свідоцтва на кожні наступні 10 років після закінчення попередніх 10 років. Продовження чинності свідоцтва здійснюється Установою за клопотанням власника свідоцтва, що подається протягом останнього року його чинності. Порядок та умови продовження чинності свідоцтва на торговельну марку визначаються Установою.

Свідоцтво на компонування інтегральної мікросхеми -- документ, що засвідчує факт реєстрації Установою зазначеного компонування і право інтелектуальної власності на неї. Строк чинності свідоцтва 10 років обчислюється від дати подання заявки до Установи або від дати першого використання компонування інтегральної мікросхеми, за умови, що від дати першого використання і дати подання заявки пройшло не більше двох років.Свідоцтво на географічне зазначення походження товару -- це документ, що посвідчує право на кваліфіковане зазначення походження товару та (або) право особи на використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару чи зареєстрованого географічного зазначення походження товару.

Строк чинності свідоцтва на географічне зазначення походження товару обчислюється від дати подання заявки до Установи і діє без обмеження строку.

10. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної власності.

Стаття 423 ЦК України наводить перелік особистих немайнових прав інтелектуальної власності:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. Проте у випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам, наприклад, спадкоємцям, творчим спілкам.Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.Автору твору науки, літератури і мистецтва належать особисті немайнові права, наведені вище, а також право:

1) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використаннямтвору, якщо це можливо;

2) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використаннямтвору;

3) обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

4) на недоторканність твору.

За своїм змістом особисті немайнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав та суб'єктів промислової власності в певній мірі не збігаються, тому їх варто розглянути окремо.

Особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва визначені ст. 438 ЦК України.

Право авторства полягає в тому, що лише дійсний творець того чи іншого твору науки, літератури і мистецтва має право називати себе автором створеного ним твору. Це право абсолютне, оскільки йому кореспондують обов'язки всіх і кожного утримуватися від порушення даної правомочності автора. Право авторства засвідчує факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

У теорії цивільного права право авторства прийнято визначати як юридично забезпечену можливість даної конкретної особи вважати себе автором твору і вимагати визнання цього юридичного факту від інших осіб. Визнання права авторства за тією чи іншою особою є своєрідним засобом індивідуалізації творчої праці, а також формою суспільного визнання твору результатом інтелектуальної діяльності за конкретною особою, що має важливе значення для самого автора.

Право авторства не потребує для його визнання будь-якої формалізації. Воно породжується самим фактом створення твору. Авторство не відчужуване, його не можна передати іншим особам, але від нього не можна й відмовитися.

Слід відрізняти право авторства від просто авторства. Право авторства належить, як уже зазначалось, певній особі, яка створила твір. Зміст твору певною мірою характеризує самого автора, його особистість. Право авторства належить автору протягом його життя і після смерті. Авторство не припиняється ніколи. Воно продовжує жити і без автора. Авторство Т. Г. Шевченка, як і багатьох інших видатних авторів, буде існувати вічно, як, наприклад, твори стародавніх римських юристів. Як об'єктивно існує старогрецька «Іліада», так само об'єктивно існує авторство Гомера.

Авторство визнається й охороняється і після смерті автора.Право авторства зумовлює всі інші авторські права.

Право на авторське ім'я. Право на авторське ім'я включає у це поняття кілька правомочностей автора. Воно надає автору право обнародувати свій твір під власним іменем; видати твір під вигаданим іменем (псевдонімом) або взагалі без згадування свого імені (анонімно). Отже, автор має право забороняти згадувати своє ім'я під час використання його твору, якщо він з тих чи інших причин цього не бажає.

Автор має право вимагати називати його ім'я і авторство при будь-якому використанні його твору. Ім'я автора не згадується при використанні його твору лише у тих випадках, коли це неможливо з технічних причин.Право на вибір способу зазначення імені автора, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, кому відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Автор має право вимагати від користувачів, щоб його ім'я згадувалося чи позначалося при кожному використанні твору, наприклад, при виданні книги ім'я автора має бути зазначене на кожному примірнику, воно має згадуватися при кожному публічному виконанні, при цитуванні, передачі по радіо чи телебаченню. При цьому автор може просити при зазначенні його імені вказувати також його титули, звання тощо. При виданні, наприклад, наукової роботи може зазначатися науковий ступінь і вчене звання автора, при виданні військових мемуарів -- військове звання автора та інші почесні звання, наприклад, генерал Лелюшенко, Герой Радянського Союзу. Але такі додатки до імені автора можуть здійснюватися лише з дозволу самого автора.Ім'я автора може зазначатися прізвищем та його ініціалами або зазначенням імені і прізвища. Наприклад, Максим Рильський.

Автор має право вимагати, щоб при використанні твору не перекручувалося його ім'я.

При використанні твору, створеного кількома авторами, їх імена зазначаються у такій послідовності, яку вони визначають за своєю згодою.Авторство твору може позначатися спеціально вигаданим ім'ям -- псевдонімом, наприклад, Остап Вишня, Іван Ле та ін. Псевдонімом можуть користуватися також автори спільної праці. Вносити будь-які зміни у позначення імені автора без його згоди не допускається.Проте право на позначення свого імені псевдонімом в окремих випадках може бути обмежено. Такі обмеження можуть мати місце у разі порушення норм моралі, образливого характеру твору. Не прийнято використовувати псевдонім, який може ввести в оману споживача, наприклад, використовувати як псевдонім ім'я відомого автора.

Нарешті, автор має право взагалі не зазначати своє ім'я, тобто обнародувати твір без зазначення свого імені або зазначити його лише ініціалами. В окремих випадках видавець має право не зазначати ім'я автора, але лише з його згоди. Справжнє ім'я аноніма може бути розкрито лише з дозволу суду.

Нерідко автори бажають свій твір присвятити певним особам (батькам, певній організації тощо) або певним подіям чи датам. Це питання чинним законодавством України не врегульовано, проте і не забороняється, хоча видавці йдуть на це без задоволення. Присвята автора має бути узгоджена в авторському договорі. Нарівні із зазначенням імені автора твору, який був створений за завданням роботодавця (службовий твір), зазначається ім'я (найменування) роботодавця.

Одним із досить важливих особистих немайнових прав автора є його право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Раніше це право називалося право на недоторканність.

Автор не тільки має право на свій твір, він також несе відповідальність, принаймні моральну перед суспільством, за зміст твору, його художній рівень тощо. У будь-якому творі в тій чи іншій мірі відображається індивідуальність автора, його світосприйняття, бачення реальності тощо. Тому він не може допускати, щоб цей прояв його індивідуальності був би ким-небудь переіначений. Тому Закон встановив право автора на недоторканність його творіння.

Наведена норма Закону передбачає протиправність таких дій, що можуть розцінюватися як порушення особистих немайнових прав автора:

ерекручення твору;

спотворення твору;

інша будь-яка зміна твору;

будь-яке інше посягання на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Зазначені дії можуть стосуватися не лише змісту твору, а також його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами, коментарями і будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати. За типовими видавничими договорами раніше не дозволялося без згоди автора визначати малюнок і навіть колір обкладинки.Проте особи, на яких законом покладається обов'язок захищати твір від таких неправомірних дій, можуть видавати дозвіл на внесення до твору змін і доповнень, що не можуть докорінно змінювати творчий задум творця. На наш погляд, така практика не суперечить чинному законодавству.

У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваженого недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами, серед яких можуть бути творчі спілки, творчі фонди тощо.

Разом з тим слід зазначити, що право автора чи його спадкоємців на недоторканність твору має свої межі. Інколи чинний Закон про авторське право допускає можливість використовувати лише окремі частини твору, наприклад, цитування, використання окремих частин з навчальною метою тощо. Можна з інформаційною метою відтворювати окремі частини твору. Усі такі випадки використання твору передбачені Законом. Не вважається порушенням цього права і творча інтерпретація твору виконавцем або режисером-постановником, якщо при цьому не вносяться зміни у форму і зміст твору. Пародії і стилізації також не визнаються порушенням цілісності твору. Особисті немайнові права суб'єктів промислової власності. Патентні закони України не виділяють особисті немайнові права власників патентів і свідоцтв в окрему групу. Але це не означає, що власники патентів таких прав не мають. За своїм змістом і характером вони відрізняються від особистих немайнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав.

До особистих немайнових прав суб'єктів промислової власності можна віднести: право першого заявника; право винахідника на те, щоб його не згадували як винахідника даного винаходу; право на подовження пропущених строків; право на внесення до заявки доповнень, змін і уточнень; право на участь у розгляді заявки; право на пріоритет; право на оскарження будь-яких рішень у заявці тощо. Цей перелік варто доповнити правом авторства і правом на назву об'єкта промислової власності, які, на наш погляд, є найбільш важливими.

Право авторства на будь-який об'єкт промислової власності (за винятком засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, торговельної марки) є таким самим як і суб'єктів авторського права і суміжних прав. Воно полягає в тому, що автор рішення у сфері промислової власності має право вимагати від усіх, хто користується цим об'єктом, щоб його визнавали автором цього рішення. Ім'я автора об'єкта промислової власності має називатися також і при будь-якому іншому використанні цього об'єкта.

Автор технічного рішення має право вимагати, щоб його не згадували як автора цього рішення при будь-якій публікації.

Право авторства має абсолютний і виключний характер, є невідчужуваним як і будь-яке інше особисте немайнове право. Абсолютний характер авторства технічного рішення проявляється у тому, що автор має право вимагати від усіх визнання його розробником даного рішення. Виключність цього права полягає у тому, що лише автор даного технічного рішення має право власності (чи інше виключне право) на цей об'єкт.З правом авторства тісно пов'язане право на авторське ім'я, яким слід визнавати забезпечену законом можливість творця технічного рішення вимагати, щоб його ім'я як розробника даної пропозиції згадувалося у будь-яких публікаціях, що стосуються даної розробки.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у п. 5 ст. 8 зазначає, що винахіднику належить право авторства, яке є невід'ємним особистим правом і охороняється безстроково. Винахідник має право також на присвоєння свого імені створеному ним винаходу чи корисній моделі. Наведена норма говорить лише про можливість присвоєння винаходові чи корисній моделі власного імені винахідника. На наш погляд, немає правових перешкод, якщо винахідник чи інший розробник технічного рішення попросить про присвоєння технічному рішенню спеціальної назви, наприклад, АН-24, АН-70 тощо.

Норма про присвоєння імені чи спеціальної назви міститься також у Законі України «Про охорону прав на сорти рослин». Стаття 13 цього Закону встановлює чіткі і досить суворі вимоги до назви сорту.

Отже, автор об'єкта промислової власності має особисте немайнове право на присвоєння свого імені або спеціальної назви розробленому ним об'єкту.

Право першого заявника. Інколи трапляються випадки, коли один і той самий об'єкт промислової власності одночасно розроблено двома або кількома особами незалежно один від одного. У такому разі постає питання: кого слід визнати першим, кому належатиме свій внутрішній пріоритет. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у ст. 11 проголошує, що якщо винахід чи корисну модель створено двома чи більше винахідниками незалежно один від одного, то право на одержання патенту (деклараційного патенту) на цей винахід чи деклараційного патенту на корисну модель належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату її подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.

Такі самі норми містяться і в інших патентних законах України/Право на подання заявки на будь-який об'єкт промислової власності не може розглядатися як особисте немайнове право, оскільки це право автор технічного рішення може передати будь-якій третій особі. Воно може перейти за правом спадкування до спадкоємців, а також може належати роботодавцеві.

Проте заявникові належить право брати участь особисто чи через представника у розгляді поданої ним заявки. Стаття 16 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у п. 2 надає право з власної ініціативи особисто або через свого представника брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи. Це право також є особистим і невідчужуваним не-майновим. Воно належить лише заявникові, який не може його передати будь-якій іншій особі. Доручення представникові заявника взяти участь у розгляді заявки не є відчуженням цього права. З правом заявника на участь у розгляді його заявки тісно пов'язане ще одне особисте немайнове право того самого заявника -- право на внесення до заявки виправлення та уточнення. Це право закріплено у тій самій ст. 16 Закону про винаходи. Подібні норми містяться також і в інших патентних законах.

Право на пріоритет. Право на пріоритет є також особистим не-майновим правом заявника, яке має лише він і яке не може бути передано іншим особам окремо від заявки. Нагадаємо, що йдеться про конвенційний пріоритет, який встановлено Паризькою конвенцією з охорони промислової власності. Він полягає в тому, що заявник -- громадянин однієї держави-учасниці Паризької конвенції, який подав уперше заявку на об'єкт промислової власності у своїй країні чи іншій країні-учасниці Паризької конвенції, зберігає за собою право подати заявку на цей самий об'єкт промислової власності в іншій країні-учасниці Паризької конвенції з пріоритетом за вперше поданою заявкою. Таке право належить усім заявникам на об'єкти промислової власності, але строки збереження пріоритету різні, про що уже йшлося.

Як і всі особисті немайнові права це право є також виключним, абсолютним і невідчужуваним.

Право заявника на продовження пропущених строків, що стосуються розгляду заявки. Усі патентні закони України містять норми, що надають заявникові право просити Установу продовжити будь-які строки розгляду заявки, якщо вони були пропущені з тих чи інших причин заявником. Зазначені строки можуть стосуватися різних етапів розгляду заявки. Чинне законодавство України про промислову власність надає право заявникові на продовження цих строків. Порядок їх продовження встановлюється законодавством.

Право на оскарження рішення щодо заявки. Чинне законодавство України про промислову власність надає право заявникові оскаржити будь-яке рішення, прийняте Установою щодо заявки, у тому числі і до суду.При Державному департаменті інтелектуальної власності є спеціально створена Апеляційна палата, яка має своїм основним завданням розгляд спорів, що виникають у процесі розгляду заявки. Будь-який заявник може звернутися до цієї Палати зі скаргою на будь-яке рішення Установи з приводу його заявки. Скаржник може це зробити не пізніше шести місяців від дати одержання ним рішення Установи чи копій патентних матеріалів, надісланих йому на його вимогу.

Порядок розгляду заперечень чи скарг Апеляційною палатою встановлений Положенням про Апеляційну раду від 28 лютого 1996 р.Патентні закони України містять й інші норми про особисті немайнові права творців науково-технічних досягнень.

Своєрідність особистих і не майнових прав суб'єктів промислової власності полягає в тому, що зазначені права можуть належати не тільки творцю цього об'єкта промислової власності, а й іншим особам, передусім заявникам, спадкоємцям, роботодавцям. Проте зазначені особи, які можуть бути суб'єктами особистих немайнових прав, не є правонаступниками автора. Вони чинним законодавством наділені цими особистими немайновими правами і, отже, є суб'єктами цих прав згідно із законом.

Особисті немайнові права усіх авторів мають моральний характер, вони є основою для суспільної оцінки того чи іншого автора та оцінки його вкладу в розвиток науки, культури, мистецтва та в прискорення науково-технічного прогресу.

Особливість особистих немайнових прав на об'єкти промислової власності полягає в тому, що більшість із них виникають ще до видачі охоронного документа.

21. Структура та особливості Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»

Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини, що спрямована на досягнення декоративності зовнішнього вигляду виробу. Промисловий зразок повинен задовольняти як естетичні так і ергономічні потреби споживачів, тобто бути виріб має бути зовнішньо привабливим і у той же час бути здатним виконати призначену йому функцію.

Зорова привабливість є одним з тих факторів, що впливають на рішення споживачів віддати перевагу якомусь одному продукту перед іншими. Це особливо важливо в тих випадках, коли в наявності на ринку мається широкий асортимент виробів, що виконують однакову функцію. У випадках, коли технічні характеристики різних виробів, що пропонуються різними виробниками, є порівняно однаковими, саме естетична привабливість буде визначати вибір споживача.

Історично поява правової охорони промислових зразків тісно пов'язана з розвитком індустріалізації і технології масового виробництва. У Великій Британії першим законом, за яким промисловим зразкам надавалась правова охорона, був Закон 1787 року про нанесення малюнка і набиванню лляних, бавовняних, міткалевих і муслінових тканин. Зазначений закон надавав правову охорону на період двох місяців “будь-якій особі, що винайде, нанесе малюнок і наб'є тканину або буде заставлена винайти, нанести малюнок і набити тканину, і стане власником будь-якого нового й оригінального зразка (чи зразків) для набивних лляних, бавовняних, міткалевих і муслінових тканин”. Тим самим були визнані внесок і значення промислового зразка для текстильної промисловості, що розвивалася [1 основи Інтел].

Дію першого закону незабаром було поширено Законом 1798 року про авторське право на добутки скульптури. За другим законом надано правову охорону новим моделям, чи копіям виливків “людських чи тваринних фігур”. За законом 1840 року надано правову охорону новим моделям, чи копіям виливків “будь-якого об'єкта, що є предметом винаходу в скульптурі”.

Наступний закон 1842 року поширив дію охорони на “усякий новий і оригінальний зразок, будь такий зразок застосовний для орнаментації будь-якого промислового виробу з будь-якого матеріалу...”.

Аналогічним шляхом розвивалася охорона промислових зразків і у Франції. Зокрема, розвиток текстильної промисловості призвів до прийняття в 1806 році спеціального закону щодо промислових зразків. Була створена система депонування на всі площинні й об'ємні промислові зразки у всіх сферах промислової діяльності [1].

На сьогодні у всіх державах-учасницях Паризького союзу промисловим зразкам надається правова охорона.

Об'єктом охорони є не сам виріб, а зображення, що використовується чи втілюється в таких виробах або продуктах (тобто концепція чи ідея), іншими словами втілення результата інтелектуальної діяльності людини саме у зовнішній вигляд виробу. Відмітною ознакою законодавства в сфері охорони промислових зразків довгий час було те, що зразку надавалась охорона тільки в тому випадку, якщо зразок можна було використовуватися в промисловості або по відношенню до виробів, виготовлених у великій кількості. Тобто, промисловий зразок міг охоронятись тільки у випадку, якщо він промислово придатний [1].

На цей час ситуація дещо змінилась. Статтею 25 Угоди ТРІПС було визначено, що : “Члени повинні забезпечувати охорону розроблених промислових зразків, які є новими або оригінальними. Члени можуть передбачити, що зразки не є новими або оригінальними, якщо вони не дуже відрізняються від відомих зразків. Члени можуть передбачити, що такий захист не поширюється на зразки головним чином через технічні або функціональні міркування.” [ ]. Це означає, умовою придатності промислового зразка для набуття права на нього є його новизна (або оригінальність) і неможливість промислового використання не буде впливати на його правову охорону. До того ж з правової охорони виключаються ті промислові зразки, зовнішній вигляд яких визначається винятково тією функцією, яку повинен виконувати виріб.

Відповідно до частини другої статті 461 ЦК України об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.

З 1 липня 1994 року в Україні діє Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" (далі - Закон), прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 р. № 3770-ХП (із змінами, внесеними згідно із Законами №2188 від 21.12.2000, №8 ст.37№2921-Ш від 10.01.2002, №16 ст.114 №34-1У від 04.07.2002, №35, ст..256 №762-ІУ від 15.05.2003). Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки. Закон застосовується до правовідносин, що виникли після введення його в дію і діє у частині, що не суперечить ЦК України.

Відповідно до Закону об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Законом встановлені об'єкти, які не можуть бути промисловим зразком, а саме:

об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди;

друкована продукція як така;

об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин тощо.

Промислові зразки можуть бути об'ємними (моделі), площинними (малюнок) чи комбінованими.

Об'ємні промислові зразки являють собою композицію, в основі якої лежить об'ємно-просторова структура. Наприклад, зовнішній вигляд меблів, машин, приладів і ін.

Площинні промислові зразки являють собою композицію, в основу якої лежить лінійно-графічне співвідношення елементів, що не може сприймаються візуально як об'ємне, наприклад, зовнішній вигляд килима, хустки, тканини й ін.

Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, властивим об'ємним і площин- ним зразкам. Наприклад, зовнішній вигляд інформаційної, виставочної конструкції, будівельної лицюваль- ної плитки й ін.

Естетичні і ергономічні особливості можуть виражатися, наприклад, у тому, що:

* забезпечено співпідпорядкованість частин, завдяки об'єднанню всіх ознак навколо головного, сприятливої послідовності сприйняття елементів композиції (для об'єкта, що має велику довжину,); * забезпечено повну досяжність зони регулювання механізмів (для встановленого на автомобілі енергоагрегату); * створено образ, що виражає силу і міць машини (для ескаватора); * зоровий образ відбиває невиробничий, побутовий , спортивний характер машини (для садово-городнього міні-трактора, пасажирського автомобіля) і т.п.

Для характеристики художньо-конструкторських рішень виробів, що мають складну композицію, в основі якої лежить розвинена об'ємно-просторова структура (наприклад, верстат, мотоцикл, сільсько- господарська машина і т.п.), використовуються, зокрема наступні ознаки:

наявність композиційних елементів;

взаємне розташування елементів;

форма композиційних елементів.

Для характеристики художньо-конструкторських рішень виробів з моно блочною композицією (наприклад, телевізор, радіоприймач, щитовий прилад, скринька і т.п.), а також рішень, побудованих на співвідношеннях елементарних геометричних об'ємів (наприклад, меблевих секційних блоків), використо- вуються, зокрема, ознаки:

склад і розподіл композиційних елементів;

пластичне, графічне, кольорове і фактурне рішення цих елементів, що знаходяться, як правило, на фронтальній поверхні виробу.

Для характеристики художньо-конструкторських рішень, що мають площинну композицію (наприклад, тканини, килими, хустки і т.п.), використовуються зокрема, ознаки:

лінійно-графічне співвідношення елементів орнаменту;

колористичне рішення;

характер фактури (переплетення ниток тканини).

Для характеристики художньо-конструкторських рішень предметів одягу використовуються, зокрема, ознаки:

форма, що є об'ємною характеристикою моделі;

пропорції, що визначають співвідношення частин між собою;

силует, що є площинною характеристикою моделі;

ритм, що визначає розмірне чергування яких-небудь елементів;

деталі, тобто елементи, що накладаються на поверхню одягу на будь-якій її ділянці, їхня форма;

обробка, тобто елемент, що не має функціонального значення з погляду утилітарне застосування виробу, що грає декоративну роль у рішенні моделі, використання якого може бути одночасно технологічним прийомом (наприклад, обробка краю одягу, зміцнення з'єднуючого деталі шва і т.п.);

фурнітура (ґудзика, гачки і т.п.);

матеріал.

Для характеристики художньо-конструкторських рішень комплектів (наборів) виробів крім ознак, використовуваних для характеристики художньо-конструкторських рішень відповідних виробів, використовуються ознаки, що втілюють:

характер взаємодії частин;

співпідпорядкованість елементів;

пропорційний лад як самих вихідних елементів, так і всього комплекту (набору) у цілому.

Обсяг наданої правової охорони визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (його макета, малюнка), і які визначають зовнішній вигляд виробу з його естетичними та ергономічними особливостями, зазначеними заявником. Тлумачення ознак промислового зразка повинне здійснюватись в межах опису промислового зразка. Тому дуже важливо для заявника правильно скласти опис до промислового зразка і визначити істотні ознаки. Перелік суттєвих ознак промислового зразка призначений для адекватного тлумачення, відображеної на фотографіях сукупності істотних ознак, що визначають обсяг правової охорони, що проситься, наданим патентом на промисловий зразок.

Ознаки відносяться до істотних, якщо вони впливають на формування зовнішнього вигляду виробу, що має естетичні та ергономічні особливості.

Література:

1. Гальперин Л.Б., Михайлова Л.А. Интеллектуальная собственность: сущность и правовая природа // Советское государство и право. -- 1991. -- №12. -- С. 10--13.

2. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. -- К.: Юрінком Інтер, 1998. -- 336 с.

3. Жуков В. Ринок інтелектуальної власності і новий цивільний кодекс України // Інтелектуальна власність. -- 2000. -- №3. -- С. 43--45.

4. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. -- 2000. -- №3. -- С. 3--14.

5. Долга В.О. Інтелектуальна власність: економічний захист та форми реалізації: Автореф. дис. к. е. наук: 08.01.01. / Хар. держ. у-т. Харків, 1996. -- 18 с.

6. Белов В.В., Виталиев Г.В., Денисов Г.М. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика применения. -- М., 1977. -- С. 11.

7. Фейгельсон В.М. Интеллектуальная собственность, недобросовестная конкуренция и ноу-хау. -- Изд. 2-е доп. -- М.: ИНИЦ Роспатента, 1999. -- 113 с.