Главная
Коллекция "Otherreferats"
Государство и право
Конституційно-правовий статус державних органів виконавчої влади України
Конституційно-правовий статус державних органів виконавчої влади України
Місце Кабінету Міністрів України в системі органів державної влади, організація його роботи та акти. Види центральних органів виконавчої влади. Класифікація міністерств за характером компетенції, їх структура. Правова основа діяльності міністерств.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.09.2009 |
| Размер файла | 34,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
30
Міністерство транспорту та зв`язку України
Державний Економіко-Технологічний Університет Транспорту
Кафедра" екології і безпеки життєдіяльності"
Науковий реферат з дисципліни “правознавство”
ТЕМА:
"Конституційно-правовий статус державних
органів виконавчої влади України"
Київ 2008
Зміст
- Вступ
- I. Кабінет Міністрів України
- 1. Місце та роль Кабінету Міністрів України в системі органів державної влади
- 2. Організація роботи Кабінету Міністрів України
- 3. Акти Кабінету Міністрів України
- II. Центральні органи виконавчої влади
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Конституційне право - це особлива галузь права, яка закріплює основні принципи організації публічної влади та її взаємовідносин з людиною, інститутами громадянського суспільства. Це обумовлює її „політизований” характер, який пов'язаний з політичною боротьбою довкола інститутів влади, що, в свою чергу, породжує певну заідеологізованість при тлумаченні конституційно-правових понять та термінів. Тому в силу цього інколи досить важко розібратися в їх змісті. Відновлення та розбудова на демократичних засадах української державності об'єктивно призвели до пошуку такого конституційно-правового статусу державних органів влади, яка б, з одного боку, відповідала національним традиціям, а з іншого - сучасним світовим стандартам, була б спрямована на забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України та її реґіонів, ефективного державного управління, місцевого самоврядування, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного громадянина незалежно від місця його проживання. Такі відносини, на мою думку, мають будуватись не на принципах субординації та властивого радянській моделі організації влади так званого демократичного централізму, а на принципах субсидіарності, децентралізму, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування.
Доведено, що сутність конституційно-правового статусу державних органів влади оптимально розкривається виключно в механізмі врегульованих нормами права суспільних відносин цих органів влади з людиною, міжнародним співтовариством, в результаті яких виникають різноманітні спільні права та обов'язки, які відповідають їх функціональному призначенню в конкретно-історичний період розвитку та відображають їх соціально-політичну та економічну роль у вирішенні питань, що мають державно-владне значення.
Мета індивідуально-дослідного завдання: дослідження основ конституційно-правового статусу державних органів виконавчої влади України.
Завдання індивідуально-дослідного завдання. Визначена мета індивідуально-дослідного завдання зумовила постановку таких завдань:
Визначити класифікацію державних органів виконавчої влади;
Сформулювати поняття „конституційно-правовий статус державних органів виконавчої влади України”;
Розглянути конституційно-правовий статус державних органів виконавчої влади відповідно до їх класифікації.
На сучасному етапі українського державотворення питання конституційно-правового статусу державних органів виконавчої влади висвітлено у працях різних науковців-правників, де зазначається, що конституційно-правовий статус державних органів виконавчої влади регулює базові суспільні відносини, які виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства, закріплюючи при цьому належність публічної влади, засади її організації та форми здійснення, а також невід'ємні права та свободи людини і громадянина, права інститутів громадянського суспільства та їх гарантії.
I. Кабінет Міністрів України
1. Місце та роль Кабінету Міністрів України в системі органів державної влади
Конституція України визначає статус Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади (ч.1 ст.113). Аналіз конституційних засад організації та діяльності Кабінету Міністрів дозволяє характеризувати Його як уряд України,
У науці конституційного права під урядом розуміють колегіальний орган загальної компетенції, який здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою діяльністю в державі. (Тодыка Ю. Н, Супрунюк Е.В. Конституционное право Украины: отрасль права и наука. Учебное пособие. - Симферополь: "Таврида", 1997. - С.7).
Характеризуючи місце Кабінету Міністрів України в конституційній системі органів державної влади, необхідно виділити найбільш суттєві риси та особливості, які, по-перше, притаманні системі органів виконавчої влади в цілому, котру очолює Кабінет Міністрів України, по-друге, відрізняють уряд від інших органів виконавчої влади, по-третє, визначають його взаємовідносини з Верховною Радою України та Президентом України.
У системі поділу влад уряд здійснює державну владу поряд з іншими органами державної влади; главою держави, законодавчими та судовими органами. Проте предмет та сфера діяльності уряду мають свої особливості порівняно з іншими органами. Так, на відміну від органів законодавчої влади, уряд не приймає закони, а організує їх виконання, забезпечує управління державним апаратом. Система органів виконавчої влади, яку очолює уряд, характеризується підпорядкованістю "по вертикалі" (нижчі органи і посадові особи підпорядковані вищим), що дозволяє забезпечити реалізацію управлінських функцій та виконання не лише рішень парламенту і глави держави, а й рішення вищих органів та посадових осіб виконавчої влади (акти нижчих органів можуть бути скасовані вищими).
У системі органів виконавчої влади положення Кабінету Міністрів України характеризується:
згідно з Конституцією України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. З цього конституційного положення випливає, що уряд здійснює керівництво органами виконавчої влади, забезпечуючи при цьому об'єднання, координацію та погодженість їх діяльності;
Кабінет Міністрів України є загальнодержавним органом виконавчої влади загальної компетенції, його діяльність поширюється на всю територію України, а компетенція охоплює практично всі найважливіші питання, віднесені, згідно з принципом поділу влад, до сфери виконавчої влади. За характером компетенції в системі органів виконавчої влади більше немає органів, подібних до уряду;
Кабінет Міністрів України - це колегіальний орган виконавчої влади, тобто він працює в системі колегіального прийняття рішень.
До складу Кабінету Міністрів України згідно з ч.1 ст.114 Конституції України входять:
Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. В Конституції України здійснено спробу визначити самостійний статус Прем'єр-міністра України шляхом надання йому самостійних владних повноважень. Так, до його повноважень Конституція України відносить: формування пропозицій щодо персонального складу Кабінету Міністрів України; керівництво роботою Кабінету Міністрів України, спрямування її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України; формування пропозицій щодо утворення, реорганізації та ліквідації міністерств, Інших центральних органів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів. (Абетка українського політика: Довідник. - К., 1997)
Взаємовідносини Кабінету Міністрів України з іншими вищими органами державної влади будуються на засадах принципу поділу влад і характеризуються:
формуванням уряду непарламентським шляхом. Участь Верховної Ради України у формуванні Кабінету Міністрів по суті обмежується наданням згоди Президенту України на призначення Прем'єр-міністра України, що, в свою чергу, забезпечує автономність уряду від парламенту та самостійне здійснення органами виконавчої влади відповідної гілки влади. Водночас, взаємовідносини уряду з парламентом не обмежуються лише номінальною участю останнього у формуванні Кабінету Міністрів України. Вони будуються за трьома основними напрямками і реалізуються, по-перше, через прийняті Верховною Радою України закони, які уряд повинен виконувати та втілювати вжиття; по-друге, в рамках бюджетного процесу; по-третє, в процесі законопроектної діяльності (Кабінет Міністрів України як суб'єкт законодавчої ініціативи забезпечує підготовку значної кількості законопроектів, вносить їх до Верховної Ради України, призначає своїх офіційних представників при їх обговоренні тощо);
відповідальністю Кабінету Міністрів України перед Президентом України. По суті Конституція України встановлює подвійну відповідальність Кабінету Міністрів України: його може відправити у відставку Президент України як за власним бажанням, так і у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри уряду, але в кінцевому випадку рішення щодо відставки Кабінету Міністрів України може прийняти лише Президент України;
підконтрольністю і підзвітністю Кабінету Міністрів України Верховній Раді України.
Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України обумовлює дві його основні функції:
Керівництво та спрямовування виконавчо-розпорядчої діяльності в різних сферах державного життя.
Спрямовування і координація діяльності органів виконавчої влади.
Порядок формування Кабінету Міністрів України визначається Конституцією України.
Вихідна формула міститься в ст.114 Конституції України:
Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України.
Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.
Строк повноважень Кабінету Міністрів України Конституцією України не визначається, Ч.1 ст.115 Конституції України лише передбачає, що Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України. Іншими підставами для припинення повноважень уряду є:
відставка Прем'єр-міністра України (добровільна або за рішенням Президента України), що має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України;
прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України,, що має наслідком відставку уряду.
З метою забезпечення безперервного керівництва виконавчо-розпорядчою діяльністю в державі Конституція України (ч.5 ст.115) передбачає, що Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів.
Основні повноваження Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, ст.116 якої передбачає, що уряд:
забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої І зовнішньої політики держави, виконання Конституції І законів України, актів Президента України;
вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики в сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.
Цей перелік повноважень не є вичерпним. Кабінет Міністрів України виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.
2. Організація роботи Кабінету Міністрів України
Згідно з Тимчасовим регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. № 915, питання, що належать до повноважень Кабінету Міністрів України, розглядаються на його засіданнях, а також Прем'єр-міністром, Першим віце-прем'єр-міністром, віце-прем'єр-міністрами, урядовими комітетами та іншими утворюваними Кабінетом Міністрів України органами.
Роботою Кабінету Міністрів України керує Прем'єр-міністр України, який спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, та інших завдань, покладених на Кабінет Міністрів України. Прем'єр-міністр України спрямовує та координує діяльність Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів, керівників інших центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Основною організаційною формою роботи Кабінету Міністрів України є його засідання, Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України визначається Тимчасовим регламентом Кабінету Міністрів України.
Так, засідання Кабінету Міністрів України проводяться щосереди і починаються о 10 годині.
Порядок денний засідання Кабінету Міністрів України формується Державним Секретарем Кабінету Міністрів України на основі перспективних та поточних програм і планів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, а також доручень Прем'єр-міністра України. Він складається з трьох розділів:
концептуальні засади реалізації урядової політики (проекти концепцій нормативно-правових актів);
проекти нормативно-правових актів (законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів);
інформація, звіти.
Засідання Кабінету Міністрів України проводяться під головуванням Прем'єр-міністра України.
Засідання Кабінету Міністрів України вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин його членів. При цьому, члени Кабінету Міністрів України повинні брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України особисто, а якщо міністр не може бути присутнім на засіданні з поважних причин, то за погодженням з Прем'єр-міністром України замість нього у засіданні може брати участь з правом дорадчого голосу його заступник.
Рішення Кабінету Міністрів України приймаються більшістю голосів членів Кабінету Міністрів України, присутніх на засіданні. За умови рівного розподілу голосів вирішальним є голос Прем'єр-міністра України.
Кабінет Міністрів України для забезпечення ефективної реалізації своїх повноважень, координації дій центральних та місцевих органів виконавчої влади під час виконання відповідних завдань, розроблення проектів актів законодавства, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, а також для вирішення оперативних питань може утворювати постійні і тимчасові робочі органи (комітети, комісії, робочі групи тощо). До складу постійних і тимчасових робочих органів залежно від покладених на них завдань включаються представники центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також народні депутати України, представники інших органів, не підвідомчих Кабінетові Міністрів України, суб'єктів підприємницької діяльності, громадських організацій, науковці та інші фахівці за їх згодою.
Постійно діючим робочим органом Кабінету Міністрів України є Урядовий комітет, який формується із числа членів Кабінету Міністрів України, а головою комітету за посадою е Перший віце-прем'єр-міністр або Віце-прем'єр-міністр.
До основних завдань Урядового комітету віднесене формування та проведення державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України.
Урядовий комітет розглядає та схвалює концепції проектів нормативно-правових актів та інших документів, що підлягають розробленню; розглядає, врегульовує розбіжності щодо проектів нормативно-правових: актів, схвалює ці проекти та інші документи, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України; розглядає інші питання, пов'язані з формуванням та реалізацією державної політики у відповідній сфері.
3. Акти Кабінету Міністрів України
Згідно зі ст.117 Конституції України Кабінет Міністрів України у межах своєї компетенції видає акти в формі постанов і розпоряджень, які є обов'язковими до виконання.
Акти Кабінету Міністрів України, що мають нормативний характер, видаються у формі постанов. Акти Кабінету Міністрів України з оперативних, організаційно-розпорядчих та інших питань, які не мають нормативного характеру, видаються у формі розпоряджень.
Проекти постанов Кабінету Міністрів України подають:
члени Кабінету Міністрів України;
центральні органи виконавчої влади;
Рада міністрів Автономної Республіки Крим;
обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації;
робочі групи, утворені Кабінетом Міністрів України;
Урядовий Секретар.
Проекти постанов Кабінету Міністрів України готуються на підставі: законів України; актів або доручень Президента України; актів Кабінету, Міністрів України, рішень урядових комітетів, доручень Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів. Підготовка проекту постанови може бути ініційована членами Кабінету Міністрів України, керівниками центральних органів виконавчої влади, Урядовим Секретарем, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями. (Авер'янов В. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України 2003 рік, №9 с-25).
Тимчасовий регламент Кабінету Міністрів України передбачає ряд вимог щодо проектів постанов Кабінету Міністрів:
по-перше, вони підлягають обов'язковій експертизі Міністерством юстиції України та узгодженню із заінтересованими органами, а у разі потреби - з іншими органами, установами, організаціями;
по-друге, проекти постанов з питань оподаткування, витрачання фінансових і матеріальних ресурсів підлягають узгодженню, відповідно, з Міністерством фінансів України та Міністерством економіки України;
по-третє, проекти постанов, предметом яких є урегулювання підприємницької діяльності (регуляторні акти), підлягають узгодженню з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва;
по-четверте, проекти постанов, предметом яких є урегулювання питань оплати праці, грошового утримання, пенсійного забезпечення, соціальних та трудових відносин, підлягають узгодженню з Міністерством праці України;
по-п'яте, проекти постанов, що мають загальнодержавне значення І стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, після узгодження із заінтересованими органами надсилаються головним розробником на розгляд усім міністерствам, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям, які зобов'язані протягом 15 днів з дня отримання повідомити головного розробника про свої висновки;
по-шосте, проекти постанов Кабінету Міністрів України відповідно до Указу Президента України від 9 лютого 1999р. № 145 "Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади" підлягають опрацюванню з урахуванням основних положень законодавства ЄС. Зокрема, опрацюванню з дотриманням цієї вимоги підлягають проекти постанов з питань митного регулювання, боротьби з відмиванням грошей, міграційної політики, регулювання підприємницької діяльності, захисту конкуренції, державних закупівель, надання фінансових послуг, банківської справи, бухгалтерського обліку, податкової політики, захисту прав інтелектуальної власності, захисту прав споживачів, захисту персональних даних, зайнятості та охорони праці, охорони довкілля, стандартизації та сертифікації, регулювання енергетики, включаючи ядерну, транспорту, зв'язку та інформатизації, а також з питань, включених до планів роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС, які відповідно до зазначеного Указу Президента України щороку розробляються Міністерством юстиції України;
по-сьоме, проект постанови Кабінету Міністрів України має бути попередньо схвалений Урядовим комітетом.
Постанови Кабінету Міністрів України надсилаються Міністерству юстиції України для внесення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів у порядку, визначеному Тимчасовим положенням про порядок ведення Єдиного державного реєстру нормативних актів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 р. № 1504, та публікуються в газеті "Урядовий кур'єр" і Офіційному віснику України.
Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо не встановлено пізніший термін набрання ними чинності. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.
Акти Кабінету Міністрів України можуть бути скасовані Президентом України. Вони у повному обсязі або їх окремі положення, визнані Конституційним Судом України неконституційними, втрачають чинність з дня прийняття Конституційним Судом України рішень про їх неконституційність.
II. Центральні органи виконавчої влади
Центральним органом виконавчої влади називають орган, який забезпечує проведення в життя державної політики у відповідній галузі чи сфері на всій території України, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку і безпосередньо підвідомчий Кабінету Міністрів України або, за рішенням Президента, іншому центральному органу виконавчої влади. (Конституція України-Основний Закон суспільства, держави, людини. Науково-методичні рекомендації К.: УАДУ, 1998. - С.158).
Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999р. № 1572/99 "Про систему центральних органів виконавчої влади" в Україні існують такі види (організаційно-правові форми) центральних органів виконавчої влади:
міністерства;
державні комітети;
центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Міністерство (від лат. ministro - служу, управляю) - це родова назва найбільш важливих центральних органів виконавчої влади. Вперше міністерства були утворені країнах Західної Європи в ХVІ-ХVП ст., в Російській імперії вони були засновані 1802 р., а в Україні під назвою "народні секретаріати" міністерства виникли влітку 1917 р.
Міністерство України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності.
За характером компетенції міністерства поділяють на:
галузеві - такі, що здійснюють керівництво дорученими ним галузями (наприклад, освіти, юстиції, охорони здоров'я),
міжгалузеві - здійснюють керівництво в кількох суміжних галузях (наприклад, зв'язку, енергетики і електрифікації),
функціональні - керують певними сферами управління (наприклад, економіки, фінансів).
Міністерство узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України, У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Правову основу діяльності міністерств, як й інших центральних органів виконавчої влади, становлять Конституція та закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, акти Кабінету Міністрів України.
Основні завдання міністерства визначені в Загальному положенні про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України, затвердженому Указом Президента України від 12 березня 1996 року № 179/96.
Згідно з Загальним положенням, міністерство:
бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;
прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;
бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;
готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалізації політики в сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб;
розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;
реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);
вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;
готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;
бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;
розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджує галузеві стандарти;
вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;
видає в передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;
виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру;
бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;
здійснює в межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;
складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;
розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;
бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому., так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);
забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави в межах, визначених законодавством повноважень;
забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;
здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.
Ці завдання конкретизовані в положеннях про окремі міністерства, які затверджуються указами Президента України.
Міністерство має право:
залучати спеціалістів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;
представляти Уряд за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;
одержувати в установленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представницьких органів інформацію, документи і матеріали, а від Міністерства статистики України - статистичні дані, - для виконання покладених на нього завдань (безплатно);
скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;
притягати до дисциплінарної відповідальності керівників територіальних органів міністерства, підприємств, установ І організацій, що належать до сфери його управління;
самостійно або за участю роботодавців підприємств недержавної форми власності проводити переговори і укладати галузеві угоди з представниками найманих працівників.
Міністерства є самостійними і відповідальними за свою діяльність органами виконавчої влади, вони підпорядковуються виключно Кабінету Міністрів України.
Міністерство очолює міністр, якого за поданням Прем'єр-міністра призначає Президент України.
Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням державного секретаря міністерства. Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.
Міністр має заступників, які призначаються відповідно до законодавства. Розподіл обов'язків між заступниками проводить міністр.
Міністр здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності і несе відповідальність перед Президентом та Урядом за стан справ у цих сферах, визначає ступінь відповідальності заступників міністра, керівників підрозділів міністерства.
Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції міністерства, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі в міністерстві утворюється колегія в складі міністра, заступників міністра за посадою, а також інших керівних працівників міністерства.
До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства.
Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України.
Посадовою особою, на яку покладається забезпечення діяльності міністра та організації роботи з виконання завдань міністерства, е державний секретар міністерства, який підзвітний і підконтрольний міністрові.
Основними завданнями державного секретаря міністерства є: організація забезпечення виконання завдань, що належать до сфери діяльності міністерства; забезпечення діяльності міністра як керівника міністерства та члена Кабінету Міністрів України; здійснення поточної роботи, пов'язаної з виконанням покладених на міністерство завдань; забезпечення стабільності і наступності у роботі міністерства.
Державний секретар міністерства має право: брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу при розгляді питань, що належать до сфери діяльності міністерства; залучати в установленому порядку працівників органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, утворювати робочі групи, скликати наради для розгляду питань, що належать до компетенції міністерства; одержувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи, необхідні для виконання покладених на нього завдань.
Державні секретарі, їх перші заступники та заступники є державними службовцями, їх посади в установленому порядку належать до відповідних категорій посад державних службовців.
Державних секретарів міністерств призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посади Президент України.
Міністерство в межах своїх повноважень на основі актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
У випадках, передбачених законодавством, рішення міністерства є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності та громадянами.
Нормативно-правові акти міністерства підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством.
Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова, якого призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України.
Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова, якого призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України.
Для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління ними у складі окремих центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у межах коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені відповідні департаменти (служби). Утворення департаменту (служби), призначення на посаду І звільнення з посади його керівника та затвердження положення про департамент (службу) здійснює Президент України.
Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції), ЦІ органи утворюються і діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади. Урядові органи державного управління здійснюють: управління окремими підгалузями або сферами діяльності; контрольно-наглядові функції; регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб. Керівники урядових органів державного управління призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.
III. Місцеві органи виконавчої влади.
Місцевими органами виконавчої влади є:
місцеві державні адміністрації;
місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції;
територіальні органи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - місцеві органи виконавчої влади спеціальної компетенції.
Місцеві державні адміністрації входять до єдиної системи органів виконавчої влади. За станом на 10 липня 2002 р., в Україні діяли 24 обласних, 488 районних, 2 міських (в містах Києві та Севастополі) та 14 районних у місті державних адміністрацій.
Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України (статтями 118-119), Законом України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. та іншими законами України.
Керівництво місцевою державною адміністрацією здійснює її голова. Він також формує й її склад.
Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. (Конституція України. Розділ VI (ст. 113-120) -К.: вид-во Право., 1996. -С.63).
Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України у разі:
порушення ними Конституції У країни і законів України;
втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства;
визнання судом недієздатним;
виїзду на проживання в іншу країну;
набрання законної сили обвинувальним вироком суду;
порушення вимог несумісності;
за власною ініціативою Президента України з підстав, передбачених цим Законом та законодавством про державну службу;
висловлення недовіри більшістю (дві третини) голосів від складу відповідної ради;
подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
прийняття відставки голови відповідної обласної державної адміністрації;
подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу;
висловлення недовіри простою більшістю голосів від складу відповідної ради.
У разі обрання нового Президента України голови місцевих державних адміністрацій продовжують здійснювати свої повноваження до призначення в установленому порядку нових голів місцевих державних адміністрацій.
При здійсненні своїх повноважень голови місцевих державних адміністрацій відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Відповідні ради можуть впливати на вирішення питання щодо голови місцевої державної адміністрації.
Голови місцевих державних адміністрацій видають акти в формі рішень.
Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.
Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Конституція України передбачає особливі механізми взаємовідносин місцевих державних адміністрацій "по вертикалі" (з вищестоящими органами виконавчої влади) та "по горизонталі" (з відповідними органами місцевого самоврядування), що пов'язано з особливостями територіальної організації влади в Україні на регіональному (область) та субрегіональному (район) рівнях. Так, місцеві державні адміністрації відповідно до загальних засад побудови та функціонування системи органів виконавчої влади підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Водночас місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
Згідно зі ст.119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:
виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;
законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;
підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;
звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
взаємодію з органами місцевого самоврядування;
реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством, а їх керівників призначає на посади та звільняє з посад у встановленому порядку міністр, керівник іншого центрального органу виконавчої влади.
Висновки
Досліджуючи конституційно-правовий статус державних органів виконавчої влади України, спочатку треба визначити, що таке конституційне право. Конституційне право-це провідна галузь національного права України, оскільки його норми регламентують найбільш важливі суспільні відносини, такі як:
Основи конституційного ладу;
Правовий статус людини і громадянина;
Державний устрій;
Порядок організації і функціонування органів державної влади.
Поява цієї галузі права пов'язана із зародженням в країнах Західної Європи буржуазних відносин, наслідком чого стали процеси демократизації публічної влади - нагального вирішення потребували питання запровадження нових принципів організації та функціонування державної влади (поділ влад, народовладдя тощо), визнання місцевого самоврядування, гарантування прав та свобод громадянина.
Серед державних органів виконавчої влади України розрізняють такі:
1) Кабінет Міністрів України.
2) Центральні органи виконавчої влади:
а) Міністерства;
b) Державні комітети;
c) Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
3) Місцеві органи виконавчої влади.
Важливо зазначити, що вищим органом у системі органів виконавчої влади постає Кабінет Міністрів України (Уряд), який є відповідальним перед Президентом України та підконтрольним та підзвітним Верховній Раді України.
Уряд є колегіальним органом, до складу якого входять:
Прем'єр-міністр України;
Перший віце-прем'єр-міністр;
Віце-прем'єр-міністри (3);
Міністри.
Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Владою України.
До центральних органів виконавчої влади в Україні належать міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство чи інший центральний орган державної виконавчої влади очолює міністр або керівник, якого призначає за поданням Прем'єр-міністра України Президент України. Спрямує і координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади Прем'єр-міністр України.
Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади є міністерство, що забезпечує розробку впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління.
Місцевими органами виконавчої влади є:
місцеві державні адміністрації;
місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції;
територіальні органи міністерств, інших центральних органів.
Місцеві державні адміністрації входять до єдиної системи органів виконавчої влади. За станом на 10 липня 2002 р., в Україні діяли 24 обласних, 488 районних, 2 міських (в містах Києві та Севастополі) та 14 районних у місті державних адміністрацій.
Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України (статтями 118-119), Законом України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. та іншими законами України.
Керівництво місцевою державною адміністрацією здійснює її голова. Він також формує й її склад.
Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Конституція України передбачає особливі механізми взаємовідносин місцевих державних адміністрацій "по вертикалі" (з вищестоящими органами виконавчої влади) та "по горизонталі" (з відповідними органами місцевого самоврядування), що пов'язано з особливостями територіальної організації влади в Україні на регіональному (область) та субрегіональному (район) рівнях.
Список використаної літератури
1. Конституція України. Розділ VI (ст. 113-120) - К.: вид-во Право., 1996. - С.63.
2. Коментар до Конституції України. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. - С.9.
3. Концепція адміністративної реформи в Україні. Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи. - К., 1998.
4. Абетка українського політика: Довідник. - К., 1997.
5. Авер'янов В. Адміністративна реформа і правова наука // Право України. - 2002. - № 3. - С.21.
6. Авер'янов В. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України 2003 рік, №9 с-25 7. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. - К., 1993.
8. Зайцев В. Конфлікти між гілками влади в процесі їх становлення (1991-1996) // Становлення владних структур в Україні (1991 - 1996). - К., 1997. - С.6.
9. Дванадцятий уряд УКРАЇНИ: призначення і повноваження // Політичний календар 2003 № 1.
Подобные документы
Характерні ознаки державних органів, їх класифікація та сфери діяльності. Місце органів виконавчої влади в системі державних органів України. Правовий статус, компетенція та основні функції органів виконавчої влади, її структура та ієрархічні рівні.
реферат [25,7 K], добавлен 10.08.2009Поняття та види центральних органів виконавчої влади. Міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України. Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері Державного Управління. Адміністративно-правовий статус МВС України.
контрольная работа [59,2 K], добавлен 06.06.2009Поняття виконавчої влади. Проблеми органів виконавчої влади. Система органів виконавчої влади. Склад та порядок формування Кабінету Міністрів України. Правовий статус центральних та місцевих органів виконавчої влади. Статус і повноваження міністерства.
курсовая работа [54,4 K], добавлен 13.12.2012Місце Кабінету Міністрів України в системі органів виконавчої влади. Внутрішня структура та організація роботи Кабінету Міністрів, його компетенція та повноваження. Склад та порядок формування уряду. Акти Кабінету Міністрів та організація їх виконання.
курсовая работа [73,9 K], добавлен 23.02.2011Кабінет Міністрів як вищий орган у системі органів виконавчої влади, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства. Регламент Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій.
контрольная работа [45,7 K], добавлен 02.04.2011Україна як правова демократична держава. Місце Кабінету Міністрів України в системі органів державної виконавчої влади. Аналіз організаційно-правових аспектів діяльності Президента України. Характеристика державної виконавчої влади, основні задачі.
контрольная работа [46,8 K], добавлен 22.09.2012Аналіз історії становлення та розвитку поняття виконавчої влади, класифікація основних її конституційних моделей. Дослідження системи органів виконавчої влади України, характер їх конституційно-правового регулювання та конституційні принципи організації.
автореферат [33,6 K], добавлен 11.04.2009Поняття і правове положення органів виконавчої влади, їх класифікація та типи, права та обов’язки, місце та види міністерств в загальній структурі. Повноваження міністерств, особливості статусу їх керівників. Головні територіальні органи міністерств.
курсовая работа [40,1 K], добавлен 25.10.2014Місце та роль Кабінету Міністрів України в системі органів державної влади, конституційні засади його формування. Порядок призначення на посаду Прем’єр-міністра України. Повноваження і акти Кабінету Міністрів України, питання про його відповідальність.
курсовая работа [41,8 K], добавлен 06.03.2010Кабінет Міністрів України — вищий орган в системі органів виконавчої влади України. Місце Кабміну у системі виконавчої влади, порядок його формування та склад. Зміна балансу гілок влади в Україні після прийняття Закону "Про Кабінет Міністрів України".
реферат [26,3 K], добавлен 09.02.2009
