Особиста безпека людини і національна безпека держави

Національні інтереси визначають участь країни у подіях світового рівня, тільки через призму яких можуть і повинні визначатися національні цілі, формуватися державна політика, створюватися система забезпечення національної безпеки.

Стратегія національної безпеки має враховувати три найважливіші складові національних інтересів [21]: інтереси особистості, інтереси суспільства та держави. Наведемо їх.

Інтереси особистості: гарантування конституційних прав і свобод; забезпечення особистої безпеки; підвищення якості та рівня життя, фізичного, духовного та інтелектуального розвитку людини і громадянина.

Інтереси суспільства: зміцнення демократії, створення правової, соціальної держави, досягнення і підтримка суспільної злагоди, духовне оновлення України.

Інтереси держави: непорушність конституційного ладу, суверенітет та територіальна цілісність України, політична, економічна і соціальна стабільність, безумовне забезпечення законності та підтримання правопорядку, розвиток рівноправного і взаємовигідного міжнародного співробітництва.

Стратегія національної безпеки потребує визначення ієрархії пріоритетів національних інтересів держави. Без їх чіткого визначення може виникнути невідповідність між задекларованими цілями та засобами їх реалізації [10;14].

На основі комбінації двох підходів, розроблених Нюхтерляйном і Блеквілом, пріоритети національних інтересів держави можна класифікувати за чотирма категоріями та трьома рівнями важливості [23].

1. Захист Батьківщин.

2. Економічне процвітання.

3. Гармонічний розвиток суспільства.

4. Створення сприятливих умов для ефективної участі країни у світовому розподілі праці.

Категорії використовуються для забезпечення систематизації інтересів. Важливість інтересів -- це засіб визначення пріоритетності інтересів.

· Життєво важливі -- у разі їх недотримання негайно постане загроза найважливішим національним інтересам.

· Важливі -- у разі їх недотримання буде завдано такого збитку, який істотно зачіпатиме найважливіші національні інтереси.

· Периферійні -- у разі їх недотримання будуть значні матеріальні та інші втрати, але вони не торкатимуться найважливіших національних інтересів.

Зазначимо, що такий поділ національних інтересів має умовний характер, оскільки той чи інший інтерес водночас може належати до кількох категорій, а зарахування інтересу до «периферійного» ще не означає, що практично це завжди так.

Стратегічні інтереси визначаються згідно з обраним курсом життя та розвитку нації на довготривалий період, однак вони можуть змінюватись у контексті нових історичних умов. У сучасному світі захист національних інтересів уже не може спиратися лише на стратегію силового протистояння. Ефективнішою стає реалізація власних національних інтересів за допомогою економічної, духовно-інтелектуальної експансії. Ситуація в XXI ст. змінюється досить радикально: економічний та технологічний прогрес дедалі більше визначатиметься духовно-інтелектуальним розвитком. Цей досить вагомий чинник може радикально вплинути на геополітичну ситуацію. І в майбутньому важелі головних економічних, політичних, технологічних інтересів перебуватимуть не у володарів фінансової потуги та природних ресурсів, а насамперед у носіїв найрозвинутіших форм духу та інтелекту [16].

Очевидно, що Стратегія національної безпеки має супроводжуватися системою реальних прагматичних цілей, які слугують досягненню загальної мети -- захисту національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи й суспільства від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, безпечного та сталого розвитку держави.

При цьому необхідно визначити ієрархію стратегічних цілей та оцінити можливості їх досягнення. Визначення ієрархії цілей водночас є завданням вибору прийнятних для кожного окремого випадку засобів їх досягнення, тобто проблема формування ієрархії цілей визначається як проблема вироблення тактичних завдань, спрямованих на досягнення стратегічної мети. Враховуючи ціннісні орієнтації об'єктів і суб'єктів національної безпеки України в її різних сферах і оцінюючи їх крізь призму національних інтересів, можна сформулювати такі основні цілі стратегії:

· забезпечення суверенітету держави та її територіальної цілісності;

· побудова громадянського суспільства, правової демократичної держави і соціально орієнтованої економіки;

· збереження та раціональне використання природних ресурсів країни. Ефективна участь у світовому економічному порядку.

Національні цінності, інтереси і цілі -- тріада першоджерел, основних рушійних сил системи національної безпеки, що визначають її зміст та характер, конфігурацію, спрямованість. Складові цієї тріади за їх безумовного взаємозв'язку не рівнозначні. В їх ієрархії найвагомішими є національні цінності (найменш рухомий і найстабільніший елемент системи). Вони формуються у ході історичного процесу, розвитку матеріальної та духовної культури суспільства відповідно до геополітичного спрямування країни. Національні інтереси -- елемент порівняно динамічний, що формується на базі національних цінностей під впливом довгострокових тенденцій суспільного розвитку. Національні цілі -- найрухоміший елемент. Вони визначаються національними інтересами з урахуванням внутрішньої та міжнародної обстановки [14].

Стратегічна оцінка

Стратегічна оцінка формується слідом за класифікацією інтересів по категоріях та рівнем їх вагомості згідно з відповідними критеріями. Вона передбачає глибокий аналіз внутрішніх і зовнішніх умов для вивчення тенденцій і визначення сил, що впливають на національні інтереси, а також загроз і засобів, які безпосередньо торкаються питань національної безпеки.

Класифікація загроз національним інтересам і безпеці має не тільки важливе методологічне значення, але й практично необхідна для розробки політики та Стратегії національної безпеки, визначення національних цілей і вибору адекватних засобів для їх досягнення. Основу даної класифікації має становити відношення до національних інтересів як множини політичних економічних, соціальних та інших потреб людини, суспільства та держави, реалізація і захист яких гарантує їх сталий, прогресивний розвиток [12].

Для оцінки взаємозв'язку зовнішніх загроз і національних інтересів пропонується використовувати критерії Блеквіла, які включають:

· близькість у розумінні часу;

· географічну близькість;

· масштаб;

· здатність щодо поширення;

· причинно-наслідкові зв'язки.

Оцінку внутрішніх загроз можна здійснити за допомогою багатовимірного статистичного аналізу факторів національної безпеки, що включають показники навколишнього середовища, природно-кліматичних умов, національних ресурсів, демографії, міграції, політики, економіки, соціальної сфери, культури, освіти, науки тощо. Найбільш повний перелік таких факторів розглянуто А. Возженніковим [7].

Процес розробки та оцінки Стратегії національної безпеки передбачає розгляд сукупного ефекту п'яти змінних, а саме: ресурси; втрати (збитки), зумовлені вибором тієї чи іншої стратегії; побічний ефект реалізації стратегії; можливості підвищення ефективності стратегії; обмеження можливостей реалізації стратегії [17].

Стратегія національної безпеки є похідною національних інтересів і державної політики. На основі цього принципу ухвалюються рішення про те, які завдання має розв'язувати держава і які національні цілі при цьому можна досягти. Після цього розглядається питання про те, чи має ця держава сьогодні необхідні ресурси або чи зможе вона їх відшукати у майбутньому для досягнення визначених цілей. Якщо цілі не сприяють захисту національних інтересів і стратегічні концепції не дозволяють досягти їх, чи коли для реалізації стратегічних концепцій не досить ресурсів, то дану модель Стратегії національної безпеки не збалансовано з точки зору врахування ризиків. Незбалансована модель Стратегії НБ ставить перед її розробниками проблему вибору: або переглянути її в цілому, або піти на ризик.

Процес стратегічної оцінки дає змогу проаналізувати державну політику в сфері національної безпеки й розробити відповідні заходи щодо її поліпшення.

Державна політика

Вона покликана своєчасно виявити назрілі проблеми розвитку суспільства, установити причини їх виникнення, складнощі, суперечливість та знайти шляхи розв'язання цих проблем [5].

У сфері національної безпеки державна політика спрямована на прийняття відповідних державно-політичних рішень, розробку відповідного інструментарію, створення механізмів їх реалізації для захисту національних інтересів.

Тому політичне керівництво країни формулює принципи національної політики, що визначають процес створення Стратегії національної безпеки. Зокрема, своє відображення ця політика знаходить у промовах, виступах, політичних заявах Президента України та його щорічних посланнях до Верховної Ради України. Завжди є цілі та способи їх досягнення, під час визначення яких прем'єр-міністр України, голова Верховної Ради України, міністр закордонних справ і міністр оборони є ключовими постатями. Стратегія НБ має формуватися в руслі цієї політики, оскільки вона є практичним інструментом її досягнення [17;23].

Національна стратегія

Визнано, що Стратегія національної безпеки -- це мистецтво і наука використання всіх елементів державної влади в мирний і воєнний час для забезпечення національних інтересів. Її формування передбачає процес стратегічного мислення, основу якого становлять цілі, способи та засоби [23].

Формулювання Стратегії національної безпеки з використанням процесу стратегічного мислення

1. Національні завдання -- цілі.

2. Національні стратегічні концепції -- способи.

3. Національні ресурси -- засоби.

Захист національних інтересів забезпечується за рахунок використання елементів влади держави. Ці елементи складаються з природної та соціальної детермінант. До природних детермінант належить: географічне положення, територія, населення і природні ресурси. Соціальні детермінанти включають політичні, економічні, військові та інформаційні елементи, при яких вони легко адаптуються до цілей, визначених Стратегією національної безпеки.

Елементи влади -- це основні засоби, що доступні на державному рівні. Ресурси, які необхідні для реалізації стратегії, є похідними від елементів влади.

Похідними компонентами елементів влади є інструменти влади -- сукупність варіантів політики, які саме і забезпечують ті чи інші можливі способи використання засобів (ресурсів). Наприклад, демонстрація сили, загроза її застосування, блокада, комплексні навчання є військовими елементами влади. Для досягнення визначених цілей Стратегія НБ може передбачати використання всіх елементів влади в комбінації з іншими засобами.

Очевидно, що вибір стратегічного курсу на забезпечення національної безпеки матиме вирішальний вплив на подальшу долю України як незалежної суверенної держави. Залежно від співвідношення владних повноважень можливі два основних підходи до розробки Стратегії національної безпеки та прийняття рішень: активний і представницький [18].

У першому випадку законодавчими інститутами формулюються базові принципи, концептуальні засади і конституційні норми, виробляється стратегія державної політики у сфері національної безпеки. За виконавчими органами закріплюється практична реалізація стратегічних рішень і технологія оперативного управління.

У другому випадку за представницької моделі законодавчі, парламентські органи обмежуються формулюванням більш загальних орієнтирів і правил гри, а прийняття багатьох важливих оперативно-стратегічних рішень у сфері національної безпеки покладається на структури виконавчої влади.

На цьому етапі розробники Стратегії національної безпеки мають розв'язати два основних завдання: розробити оптимальний план застосування різних елементів влади за рахунок вибору таких інструментів влади або засобів, які можна було б використати і які реально сприяли б досягненню визначених цілей; забезпечити максимально можливий ступінь узгодженості та взаємодії всіх елементів влади або, як мінімум, не допустити суперечності між ними.

Очевидно, що тут стратегічне планування має стати базовою складовою процесу стратегічного управління національною безпекою держави. Воно покликане визначити загальні стратегічні цілі та напрями стратегії національної безпеки, необхідні ресурси й етапи визначених завдань. На його основі розробляються плани, зорієнтовані на досягнення цих цілей, що враховують реальну ситуацію на кожному з етапів даної стратегії [19]. Вони доповнюють, розвивають і корегують стратегічні програми національної безпеки, які враховують конкретні ситуації, що склалися в країні.

Стратегічне планування є важливою і необхідною складовою стратегічного управління.

Воєнна доктрина

Воєнна доктрина України -- це сукупність керівних принципів, воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і військово-технічних поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави. Вона забезпечує підтримку політики держави, спрямованої на захист її національних інтересів, передбачає процес стратегічного мислення, яке базується на використанні принципу визначення цілей, способів і ресурсів.

Саме цей документ визначає характер воєнно-політичної обстановки навколо України, реальні та потенційні загрози національній безпеці у воєнній сфері, принципи, умови та складові забезпечення воєнної безпеки.

Воєнна доктрина визначає пріоритети забезпечення воєнної безпеки за різними варіантами обстановки, основні цілі, завдання, засоби, ресурси та способи їх реалізації. Як документ чітко визначеного воєнно-політичного характеру, Доктрина визначає засади застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, напрями їх реформування для забезпечення необхідного рівня спроможності виконувати визначені завдання.

Діяльність військових структур держави, правоохоронних органів потребує необхідних матеріальних, фінансових, кадрових, інформаційних ресурсів. Тому в Доктрині визначаються принципи, напрями економічного забезпечення діяльності Воєнної організації держави.

Принциповим є визначення різниці між «воєнною доктриною» і «воєнною стратегією». Перша стосується сфери воєнної безпеки і тому є складовою національної безпеки. Друга є військовим мистецтвом і стосується застосування Збройних Сил.

Оцінка ризиків

Ще Клаузевіц наголошував, що природа невизначеності істотно впливає на природу стратегії, і уявлення про стратегію без невизначеності не мають змісту [13].

Виникнення невизначеності загалом пов'язано з:

· недетермінованістю процесів, які відбуваються в суспільстві загалом і в політико-економічній сфері зокрема;

· відсутністю інформації під час планування (прогнозування) розвитку суспільства або неякісним аналізом інформації;

· впливом суб'єктивних чинників на результати аналізу [18].

Саме тому в останні роки вчені, політики та фахівці у сфері національної безпеки різних країн приділяють значну увагу розробці такої концептуальної основи державної політики, яка забезпечувала б сталий розвиток та національну безпеку. Основою цієї концепції є теорія керування ризиком, яка щодо Стратегії національної безпеки трансформується відповідно в теорію та систему керування стратегічними ризиками [1;14;20].

Ризик розглядається як кількісна міра безпеки, прогнозована векторна величина збитку, що може виникнути внаслідок ухвалення рішень в умовах невизначеності та реалізації загрози. Він зумовлений уразливістю населення, військових і господарських об'єктів, навколишнього середовища до руйнівного впливу різних джерел і чинників загроз. У сфері національної безпеки об'єктом державного управління є стратегічні ризики, що становлять загрозу людині, суспільству та державі.

Принциповими особливостями стратегічного ризику як категорії, які відрізняють її від традиційних понять, є:

· наголошення на стохастичному характері загроз, комбінація яких є випадковою величиною. Самі загрози зумовлені не тільки існуючими та потенційними джерелами загроз, а й не досить ефективним захистом суспільства й навколишнього середовища та їх взаємодією;

· кількісною інтерпретацією загроз, які оцінюються та порівнюються між собою на основі використання кваліметричних і експертно-аналітичних методів;

· виокремлення зі всього різноманіття ризиків тих, які становлять загрозу національній безпеці та сталому розвиткові на середньо- та довготривалу перспективу.

Цілком зрозуміло, що метою управління стратегічними ризиками має бути: забезпечення сталого розвитку (при цьому передбачається, що кризи, надзвичайні ситуації та їх подолання це об'єктивна й органічно властива компонента процесу розвитку, який разом з негативними сторонами приховує в собі нові можливості для людини, суспільства та держави); забезпечення безпеки на рівні величини прийнятного ризику, адже загрози реально існують завжди, де є людина, а ресурси для її життєзабезпечення завжди обмежені.

Прийнятний рівень безпеки -- захист від тих загроз, дестабілізуючий або руйнівний ефект яких найбільше небезпечний для стійкості системоутворюючих елементів і зв'язків суспільства у цілому на середньо- і довготривалу перспективу.

Отже, метою управління стратегічними ризиками у сфері національної безпеки є відвертання або зниження до прийнятної величини стратегічних ризиків, спрямоване на забезпечення сталого розвитку й безпеки людини, суспільства та держави.

Для того щоб концепція стратегічних ризиків і управління ними стала методологічною основою Стратегії національної безпеки, їй необхідно набути офіційного визнання на вищому державному рівні (на рівні РНБО на чолі з Президентом Ураїни). Адже на політичному рівні потрібна відповідна підтримка системи державних програм і заходів, спрямованих на зменшення стратегічних ризиків, включаючи розв'язання проблем науково-методичного характеру, доповнення чинного законодавства нормативними документами, які охоплювали б найбільш важливі та значимі, з точки зору безпечного та сталого розвитку України, загрози та зумовлені ними ризики.

Рада національної безпеки і оборони має набути нової функції, стати своєрідним „ризик-менеджером», який розробляє і реалізує стратегію зменшення ризиків як одне із завдань політики національної безпеки.

Економічний механізм зниження стратегічних ризиків включає:

· пряме економічне регулювання (на основі цільових витрат державного бюджету на реалізацію заходів щодо забезпечення прийнятного рівня стратегічних ризиків);

· побічне економічне регулювання (на основі вдосконалення податкового й кредитного механізмів, особливо системи пільгових тарифів і ставок; розвитку системи страхування, що забезпечує обов'язкове державне страхування відповідальності господарських об'єктів -- джерел стратегічних загроз, а також населення територій, що найуразливіші до впливу небезпечних природних і природно-техногенних явищ і процесів).

Науково-методологічне забезпечення управління стратегічними ризиками набуває нового актуального завдання -- репрезентувати майбутнє, яке не можна інтерпретувати як звичайне продовження минулого, оскільки це майбутнє набуватиме принципово інших форм і структур. Адже виклики та загрози, які виникають у сучасному суспільстві, зумовлюють необхідність передбачення на об'єктивних засадах хоча б приблизних сценаріїв того, що відбудеться. Для розробки документів стратегічної ваги ця проблема набула надзвичайно важливого значення і дістала назву передбачення (Foresight) [11].

Ще в 1970-х роках кілька організацій на чолі з Shell розробили теоретичні засади сценарного підходу щодо стратегічного мислення, розглядаючи його як один із можливих способів передбачення майбутнього. Очевидно, що для непередбачуваних ситуацій різного походження, які можуть бути враховані на етапі розробки стратегії, сценарний аналіз їх розвитку є одним із методів надання інформації про реальну обстановку й опрацювання відповідних заходів, що можуть бути використані для ефективного прийняття управлінських рішень щодо зменшення ризику.

Таким чином, стратегічні ризики можна розглядати як наукову основу розробки критеріальної бази, побудови моделей і систем забезпечення національної безпеки. Вони можуть стати найважливішими показниками аналізу результатів реалізації стратегії. Якщо виявляється, що ризик неприйнятний, стратегія має бути переглянута в бік скорочення завдань, зміни концепції, збільшення ресурсів.

Впровадження стратегії національної безпеки

Проблема впровадження Стратегії національної безпеки актуальна для всіх спільнот. Адже вибір альтернативних стратегій -- це вибір курсу держави, за який відповідають її посадові особи, вибір політики держави. Йому властива безкомпромісна боротьба різних груп інтересів і тиску, політичних партій і об'єднань.

Вирішальними у разі вибору і впровадження оптимальної стратегії є два аспекти [4]: якість і ставлення до неї. Вони дають змогу звузити діапазон оптимальних стратегій, призвести до вибору і реалізації одного з чотирьох можливих типів стратегії національної безпеки (див. рис. 3)

Нині найвагомішими негативними чинниками, що можуть суттєво вплинути на процес впровадження Стратегії національної безпеки України, є:

· відсутність державної стратегії розвитку країни та суспільства на середньо- та довготривалу перспективу;

· значна недосконалість та суперечливість чинного законодавства в сфері національної безпеки;

· часта трансформація урядових коаліцій, що призводить до періодичних загострень внутрішньополітичної ситуації в країні;

· заполітизованість зацікавлених суспільних груп;

· територіально-демографічна ситуація в Україні, а саме -- відмінності в поглядах на напрям державної політики на сході й заході та територіальна специфіка Криму;

· незадовільний стан Збройних Сил України та інших складових Воєнної організації держави.

Тому для українського суспільства державна стратегія загалом і Стратегія національної безпеки зокрема є важливою з огляду на [18]:

· розуміння динаміки й спрямованості подій. До визначення стратегії наявна ситуація найчастіше трактується як хаос, криза або катастрофа, і лише стратегія вперше оцінює реальні перспективи ситуації та наявні в ній ресурси, які дають змогу досягти поставлених цілей;

· спадкоємність. Прем'єр-міністр та урядовці -- особи не постійні, але якщо є державна стратегія, то є й гарантія, що глава уряду не здійснюватиме чергові нові менш вагомі проекти;

· утвердження суспільної довіри до влади завдяки дотриманню державною політикою заявленої стратегії;

· забезпечення консолідації політичних сил навколо державної стратегії;

· розстановка орієнтирів і пріоритетів для поточної діяльності, для середньо- та короткотермінових проектів, які не повинні суперечити генеральній стратегії;

· визначення етапів просування до мети;

· підстави для аналізу і критики. Для суспільства принципово важливим є те, щоб критичний аналіз не зводився тільки до звинувачування влади в дрібних гріхах, а був виваженою професійною, діловою розмовою.

З огляду на вищезазначене, можна застосувати чотири основні види політики впровадження Стратегії національної безпеки [18]: кооптації, компромісу, герестетики й риторики.

Кооптація як спосіб впровадження Стратегії національної безпеки можлива лише за умови, коли представники основних кіл політичної еліти зміни в політиці поєднують зі своїми фундаментальними цінностями.

Щодо компромісу, то тут важлива модифікація політичних пропозицій, які роблять їх політично прийнятнішими. Можлива зміна стратегічного курсу державної політики національної безпеки з метою досягнення компромісу для ухвалення відповідної політики, тобто можливе уповільнення темпів впровадження цієї політики для реальної здійсненності.

Герестетика -- такий спосіб впровадження Стратегії національної безпеки, що має за мету отримання переваг через маніпуляцію обставинами, за якими її вибирають.

Риторика -- найпоширеніший вид політики, в основу якої покладено застосування переконливого мовлення. З одного боку, риторика дає правильну й своєчасну інформацію, що пояснює ймовірні наслідки запропонованої Статегії національної безпеки. З другого -- подає хибну та недостовірну інформацію, що приховує вірогідні наслідки запропонованої стратегії.

Правильний вибір політики впровадження Стратегії національної безпеки дає змогу зосередити зусилля й ресурси на реалізації потенціалу економічного розвитку і тим самим забезпечити ефективний і безпечний розвиток усіх сфер життєдіяльності людини, суспільства і держави.

Література

1. В. П. Горбулін, А. Б. Качинський Методологічні засади розробки стратегії національної безпеки україни

2. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. -- М.: Прогресс -- Традиция, 2000. -- 384 с.

3. Богданович В.Ю. Воєнна безпека України: методолгія дослідження та шляхи забезпечення. -- К.: Дельта, 2002. -- 322 с.

4. Бодрук О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти. -- К.: НІПМБ, 2001. -- 300 с.

5. Боумэн К. Стратегия на практике. -- СПб.: Питер, 2003. -- 250 с.

6. Ведунг Е. Оцінювання державної політики і програм. -- К.: ВСЕУВИТО.

7. Воєнна безпека України на межі тисячоліть. -- К.: Стилос, 2002. -- 394 с.

8. Возженников А.В. Национальная безопасность: теория, практика, стратегия. -- М.: НПО «МОДУЛЬ», 2000. -- 240 с.

9. Гикзи Т., Отингер Б., Басворд К. Стратегия управления по Клаузевицу. -- М.: Альпина Паблишер, 2002. -- 218 с.

10. Горбулін В. На захист національних інтересів // Політика і час. -- 1995. -- № 2. -- С. 3-8.

11. Гудби Дж., Бувальда П., Тренин Д. Стратегия стабильного мира. Навстречу Евроатлантическому сообществу безопасности. -- М.: Международные отношения, 2003. -- 208 с.

12. Згуровський М. Системна методологія передбачення. -- К.: Політехніка, 2001. -- 45 с.

13. Кокошин А.А. Стратегическое управление: теория, исторический опыт, сравнительный анализ, задачи для России. -- М.: МГИМО, 2003. -- 528 с.

14. Клаузевиц К. О войне. -- М.: Эксмо; - СПб.: Terra Fantastica, 2003. -- 864 с.

15. Манилов В.Л. Исследование проблем национальной безопасность: вопросы методологии // Военная мысль. -- 1995. -- № 5. -- С. 9-19.

16. Манилов В.Л. Национальная безопасность: ценности, интересы и цели // Военная мысль. -- 1995. -- № 6. -- С. 28-40.

17. Парахонський Б.О. Національні інтереси України (духовно-інтелектуальний аспект). -- К.: НІСД, 1993. -- 43 с.

18. Ситник Г. Державне управління національною безпекою України: Моногр. -- К.: НАДУ, 2004. -- 408 с.

19. Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. -- К.: Основи, 2002. -- 750 с.

20. Хасси Д. Стратегия и планирование. -- СПб.: Питер, 2001. -- 384 с.

21. Черкасов В. В. Проблемы риска в управленческой деятельности. -- М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2002. -- 320 с.

22. Экономическая и национальная безопасность. -- М.: Экзамен, 2004. -- 768 с.

23. Schmitt M Identifying National Objectives and Developing Strategy: A Process Oriented Approach // Strategic Review. -- Winter 1997. -- Vol. XXV, №1 -- P. 24-34.

24. Yarger Richard H, George Barber The U.S. Army War College Mehtodology for Determining Interests and Levels of Intensity. -- Carlisle Barracs, U.S. Army War College, 1997. -- P. 1-12.