Главная Коллекция "Otherreferats" Государство и право Масштаби діяльності Міністерства праці та соціальної політики

Масштаби діяльності Міністерства праці та соціальної політики

Соціальна робота як основний механізм соціальної політики. Повноваження та завдання Мінпраці України та його органів у сфері соціального забезпечення. Реформування систем оплати працi та пенсiйного забезпечення, реалiзацiя Державної програми зайнятостi.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 19.08.2009
Размер файла 210,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Масштаби діяльності Міністерства праці та соціальної політики

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Соціальна політика та соціальна робота
  • 1.1 Сутність соціальної політики
  • 1.2 Соціальна робота як основний механізм соціальної політики
  • Розділ 2. Міністерство праці та соціальної політики: структура, завдання, повноваження
  • 2.1 Повноваження та завдання Міністерства праці і соціальної політики України та його органів у сфері соціального забезпечення
  • 2.2 Органи та установи в складі Мінпраці та сфери його управління
  • Розділ 3. Діяльність Міністерства праці та соціальної політики
  • 3.1 Рівень життя населення
  • 3.2 Діяльність державної служби зайнятості
  • 3.3 Діяльність Мінпраці та соціальної політики в 2009 році
  • Висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Соціальна політика -- це складова загальної політики, втілена в соціальні програми та різноманітні заходи, спрямовані на задоволення потреб та інтересів людей і суспільства. Зрозуміло, що соціальна політика має бути адекватною стану економіки, але ігнорування соціальними проблемами може призвести до значних економічних втрат. Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільної, без заворушень і потрясінь, життєдіяльності суспільства, досягнення соціальної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня добробуту людей.

Відповідно до Конституції України Указом Президента України з метою посилення соціальної спрямованості реформ і проведення активної соціальної політики, координації й комплексного здійснення соціальних перетворень у сфері трудових відносин, зайнятості, соціального захисту й пенсійного забезпечення населення створене Міністерство праці й соціальної політики України (далі -- Мінпраці України). Згідно з Положенням про нього, затвердженому Указом Президента України від 1 грудня 1997 р., Мінпраці України в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодієте центральними, місцевими органами виконавчої влади, органами АРК, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав. Рішення Мінпраці України з питань праці, зайнятості й соціального захисту населення, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності, фізичними особами -- підприємцями й громадянами.

Мінпраці України реалізує єдину державну політику по соціальнім забезпеченню населення й соціальному захисту інвалідів і громадян похилого віку; відповідає за розвиток цієї справи; займається організацією роботи із призначення й виплаті пенсій згідно з діючим законодавством і ін.

Метою даної роботи є дослідження масштабів діяльності міністерства праці та соціальної політики.

Реалізація поставленої мети зумовила вирішення таких завдань:

- дослідження соціальної політики та соціальної роботи;

- дослідження сутності Міністерства праці та соціальної політики: структури, завдань і повноважень;

- дослідження діяльності міністерства праці та соціальної політики.

Розділ 1. Соціальна політика та соціальна робота

1.1 Сутність соціальної політики

Соціальний розвиток у XXI ст. супроводжується в більшості країн світу нагромадженням гострих проблем життєдіяльності людей і пошуками шляхів і можливостей їх розв'язання. Спроби реформувати українське суспільство, що в цей історичний період здійснюються непослідовно, волюнтаристськими методами, спричинюють невиправдано різкий злам соціальних відносин. Це призводить до ускладнення умов людського буття в усіх сферах суспільства, загострення проблем існування та гідного самоутвердження особистості. За таких умов потрібно як теоретично, концептуально осмислити нові суспільні реалії, так й ініціювати технологічні, методичні розробки для адекватно!' соціальної політики [8, 58.].

Сутність найзагальнішого поняття -- "соціальне" -- висвітлено в літературі. Воно закоренилось у повсякденному вжитку. Проте часто це поняття надто широко і суперечливо тлумачиться, особливо порівняно з поняттям "суспільне". Так, в одному з підручників стверджується: "соціальне ширше від суспільного", воно тут протиставляється природному, а також біологічному. Ми схильні вважати "соціальне" складовою, якісною характеристикою "суспільного". Більшість авторів вживає цей термін для позначення сукупності тих чи тих властивостей і особливостей безпосередніх відносин суспільства, інтегрованих у їхній спільній взаємодії в конкретному просторово-часовому середовищі. Ця сукупність проявляється у взаємовідносинах людей (соціальних груп), у ставленні до свого місця, статусу в суспільстві й до багатогранних явищ та процесів його життя і виникає тоді, коли поведінка навіть одного індивіда опиняється під впливом іншого (групи) незалежно від присутності інших.

3 базовим терміном "соціальне" органічно пов'язані похідні від нього: сфера, простір, структури, держава, політика, процеси, проблеми, зв'язки, дії, інститути, організації та ін., зміст яких розкриває соціологія. Вдалу, на наш погляд, спробу обґрунтувати основні з них зробив київський соціолог В. Жмир. Так, соціальною вважається держава, що "послідовно проводить політику, спрямовану на захист прав людини". У такому розумінні з 50-х років термін "соціальна держава" увійшов у політичний обіг на Заході, такий самий його зміст і у ст. 1 Конституції України.

Соціальна політика, як зазначено в солідному виданні, -- це один із головних напрямів внутрішньої політики держави, що має забезпечити відтворення тих соціальних ресурсів, із яких вона дістає собі підтримку, створює передумови для розширеного відтворення своєї діяльності та стабільності соціальної системи. Таке тлумачення цієї категорії не є вичерпним. I ось чому. Окрім держави, соціальну політику в громадянському суспільстві здійснюють й інші його інституції (церква, партії, асоціації, благодійні фонди тощо); вона реалізується як у масштабах країни загалом, так і на регіональному рівні місцевими органами самоврядування. Тож коло її суб'єктів досить широке, а зміст, спрямованість складніші. На наше переконання, соціальна політика не повинна бути засобом збереження і функціонування держави, навпаки, держава покликана служити якомога повнішому задоволенню потреб членів суспільства.

Отже, соціальна політика - це заходи держави, спрямовані на пом'якшення нерівності в розподілі доходів, що є неминучою характерною рисою ринкової економіки. Вона спрямована на послаблення диференціації доходів і майна, пом'якшення суперечностей між учасниками ринкової економіки і запобіганню соціальних конфліктів на економічному ґрунті.

Тому важливим завданням соціальної політики є адресна (тобто призначена для конкретних груп населення) соціальна підтримка зі сторони держави, в першу чергу найменш захищених верств. Для того, щоб допомогти цим людям, гарантувати їм необхідні засоби, існує соціальна галузь економіки, яка називається соціальним забезпеченням. На організації соціального забезпечення держава покладає турботу про ті категорії населення, які в законодавчому порядку мають право на довготривалу або постійну допомогу у зв'язку з віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел існування.

Найбільш поширений вид соціального забезпечення - пенсійне забезпечення. Пенсіонерам за віком виплачується пенсія, яка залежить від стажу роботи і рівня заробітної плати, яку отримувала людина до виходу на пенсію. Окрім трудових пенсій за віком, за вислугу років, виплачуються пенсії по інвалідності. Пенсії по інвалідності не залежать від віку і обумовлені тільки станом здоров'я, неможливістю або обмеженою можливістю людини здійснювати трудову діяльність. Пенсії виплачуються з пенсійного фонду, створеного за рахунок страхових внесків підприємств та громадян.

Соціальна допомога надається також за рахунок асигнувань з державного та місцевих бюджетів. Нині діють такі форми соціальної допомоги :

- надання грошової допомоги і пільг сім'ям, що виховують дітей;

- надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (забезпечення безплатними обідами, одягом і паливом, пільгами щодо оплати транспорту, житла тощо);

- обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, відділеннями соціальної допомоги вдома.

Поширеним видом грошової допомоги студентській молоді є виплата стипендій.

Особливий вид соціальної допомоги - медична допомога. В період переходу України до економіки ринкового типу неминуче часткове використання грошових засобів населення і підприємств на потреби охорони здоров'я в формі платної і страхової медицини. Фонд медичного страхування утворюється за рахунок страхових внесків підприємств та громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків, інших кредиторів та інших джерел, формування яких не заборонено законодавством України. Медичне страхування забезпечує право працюючих громадян та членів їх сімей на кваліфіковане медичне обслуговування, матеріальне забезпечення у разі захворювання [2, 214].

Держава надає також значну допомогу безробітним. Перш за все вона проявляється у вигляді виплати офіційно зареєстрованим безробітним державної допомоги по безробіттю. Кошти фонду спрямовуються на фінансування професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, що сприяє їх працевлаштуванню та організації додаткових робочих місць.

В умовах переходу до ринкової економіки відбувається різке збільшення диференціації доходів населення і гостро проявляється проблема соціального захисту населення від зростання цін. Для того, щоб ріст цін на товари і послуги не призводив до катастрофічного зниження споживання і життєвого рівня, частково здійснюється індексація доходів. Це означає, що заробітна плата, пенсії, стипендії, інші види доходів збільшуються в міру зростання роздрібних цін.

Індексація доходів населення застосовується в різних країнах, хоч, наприклад, у Франції і Німеччині відмовились від індексації доходів населення, вважаючи, що її негативні наслідки для економіки переважають позитивні. Проте в умовах значного зростання роздрібних цін протягом останніх років індексація доходів населення неминуча і виправдана. Але певна нерівність все ж повинна зберігатися, зрівняльний розподіл суперечить ринковим принципам.

1.2 Соціальна робота як основний механізм соціальної політики

Ефективним механізмом реалізації соціальної політики зарекомендувала себе соціальна робота. Цей принятий в усьому світі вислів виражає гуманне ставлення однієї людини до іншої. Наприкінці XIX ст. так почали називати професію, що своїм головним змістом має полегшення невдалого пристосування індивіда (соціальної групи) до суспільства, інтенсивна індустріалізація якого супроводжувалася зростанням міст, посиленням соціальної диференціації і пауперизації населення, поширенням безробіття, злочинності тощо. Загострення соціальних проблем як потенційна загроза стабільності та порядку буржуазного ладу стимулювали емпіричне вивчення соціальних аутсайдерів, проведення реформ, пошук ефективних методів соціальної роботи, її методологічного обґрунтування і кадрового забезпечення. Нині соціальна робота стала професійно зрілою, могутньою науковою і практичною індустрією, якою займаються мільйони людей в усьому світі. На Заході існують різні визначення поняття соціальної роботи. У США, наприклад, переважає розуміння її як системи програм і послуг, що виконуються за допомогою трудових колективів, спеціальних служб і працівників на базі сучасних знань та надають законно!' форми потребам соціального захисту індивідів, груп людей і товариств. А як наукова дисципліна соціальна робота дедалі більшою мірою використовує комплексний (по суті, соціологічний) підхід [8, 63].

У вітчизняному суспільствознавстві прийнято умовно вирізняти в соціальній роботі теоретичний і практичний рівні (аспекти, розділи), проте переважає соціально-педагогічний. Одним із перших в Україні на початку 90-х років спробував методологічно обґрунтувати соціальну роботу донецький дослідник В. Сидоров. Він визначив соціальну роботу як "професійну роботу з надання допомоги особі, сім'ї, різним віковим і соціальним трупам (клієнтам) у розв'язанні їхніх психолого-педагогічних, медичних, правових, економічних та інших проблем"; вона реалізується у взаємодії клієнта та спеціалістів "з метою поліпшення чи відновлення здатності перших до життєдіяльності" [11, 4].

У цьому визначенні чітко відбито сутність і специфіку соціальної роботи як галузі суспільної практики. Для її теоретичного обґрунтування в умовах суспільства перехідного типу багато зробили барнаульські та московські вчені. Наприклад, очолюваний I. Зайнишевим колектив запропонував розглядати теорію соціальної роботи в широкому значенні як "систему поглядів і уявлень щодо використання чи пояснення явищ і процесів, соціальних відносин, що виникають під впливом діяльності соціальних служб і органів соціального захисту та допомоги населенню". У вузькому ж, спеціальному значенні соціальна робота, на думку вчених, є вищою формою організації наукового знання про найсуттєвіші зв'язки і відносини, що виникають у процесі цієї діяльності [12, 20].

Група московських учених, очолювана професором П. Павленком, розвиває цільовий підхід до теоретичних засад соціальної роботи на основі американського досвіду, пропонує інтегроване тлумачення цієї категорії. Вона вважає соціальну роботу різновидом людської діяльності, що має на меті "оптимізувати здійснення суб'єктивної ролі людей в усіх сферах життя суспільства в процесі життєзабезпечення й діяльного існування особи, сім'ї, соціальних та інших груп і верств у суспільстві" [10, 72].

Дослідник А. Кравченко під соціальною роботою розуміє спеціальну професійну галузь, що є сферою практичного застосування соціологічних і психологічних принципів до розв'язання проблем, які визначають суспільне чи індивідуальне неблагополуччя [7, 429].

Аналогічного погляду дотримується дослідник В. Жмир. Він визначає соціальну роботу як теорію і практику соціальної політики правової, соціальної, демократично!' держави та громадянського суспільства, що спрямована "на окремі соціально неповновартісні групи та на окремих індивідів із метою соціальної адаптації їх до існування в пересічних (середньостатистичних) умовах конкретного суспільства" [4, 77].

Перелік подібних прикладів можна продовжити. Багатство моделей теоретичного обґрунтування соціальної роботи, як слушно зазначає професор С. Григор'єв, відбивають не лише результати наукових пошуків дослідників різних напрямів, а й суспільну еволюцію, зміни в змісті й формах цієї роботи . Осмислення цих моделей переконує нас у доцільності такого визначення. Теорія соціальної роботи -- це наука про закономірності й принципи функціонування та розвитку конкретних соціальних процесів, явищ, відносин, їх динаміки під цілеспрямованим впливом організаційних, психолого-педагогічних і управлінських факторів при захисті громадянських прав і свобод особи в суспільстві.

Різноманітність підходів до теорії та практики соціальної роботи зумовлюється умовами і можливостями її здійснення. У більшості визначень їхньої суті вихідні положення збігаються. А це свідчить про те, що відмінності швидше семантичні, ніж смислові. Тому подальші пошуки в цьому напрямі заслуговують на підтримку і поглиблення. Грунтовну класифікацію теорій соціальної роботи здійснив один із перших її дослідників на пострадянському просторі С. Григор'єв. Він на основі аналізу загального і специфічного парадигм і статусу вирізняє три групи концепцій соціальної роботи. Першу становлять психолого-орієнтовані теорії (екзистенціальна, гуманістична, психоаналітична, біхевіористська). Вони переважно мають на меті оптимізацію психосоціальної роботи, надання допомоги на індивідуальному рівні, де домінують психічні проблеми. У другу групу об'єднані соціолого-орієнтовані теорії соціальної роботи: системна, соціально-екологічна, радикальна, марксистська (соціалістична), які насамперед присвячені структурній проблематиці. До третьої групи належать комплексно-орієнтовані теорії: соціально-психологічна, когнітивна, соціально-педагогічна, віталістська.

Процес становлення в Україні соціальної роботи як науки, без сумніву, поглиблюватиметься під впливом суспільних запитів і власного розвитку. Вже нині її розуміють не тільки як традиційну благодійність чи діяльність державної системи закладів соціального забезпечення, a i як різноманітну суспільну практику, перспективну навчальну і наукову дисципліну. Про це свідчить, зокрема, той факт, що ця спеціальність запроваджується більш як у 30 вищих закладах освіти країни. 3 розширенням і ускладненням завдань практики соціального захисту населення дедалі актуальнішим стає її осмислення, наукове і методичне обґрунтування, достатнє і якісне кадрове забезпечення.

Уже сьогодні в соціальній роботі розрізняють три рівні:

теоретико-методологічні проблеми та концептуальні засади;

спеціальні теорії, що становлять наукові основи для надання соціальної допомоги, сприяння різним категоріям населення (галузеві, або теорії соціальної роботи середнього рівня);

техніко-технологічні, емпіричні знання (висвітлюють проблеми соціального проектування оптимальних форм організації соціальної роботи, технології здійснення різних її видів).

Дедалі більше фахівців усвідомлюють необхідність спеціального вивчення факторів і умов виникнення та розвитку соціальної роботи як суспільного явища, потенційного соціального інституту.

Глибоке наукове вивчення результатів соціальної роботи дозволяє говорити про позитивні чи негативні тенденції соціальної політики, її "больові точки" і розробляються оптимальні шляхи їх усунення. При цьому однією із умов успішної реалізації соціальної політики є функціонування її структурно-функціональної моделі, яка включає кілька важливих компонентів:

об'єкт соціальної політики і соціального управління
(соціальна сфера і соціальні процеси);

функції управління;

методи управління;

ресурси на соціальні потреби;

суб'єкти управління;

*системи інформаційно-аналітичного забезпечення.

Безумовно, для грамотного вирішення завдань соціального характеру на різних рівнях необхідне чітке визначення об'єктів і суб'єктів соціальної політики, а інтегрована якість соціальної сфери полягає у забезпеченні сприятливих умов для розвитку особистості, її соціального самопочуття в різних організаціях, достатньо повної реалізації творчих можливостей і здібностей, які в конечному результаті справляють позитивний вплив на ефективність інших видів діяльності особистості [ 6, 10].

Розділ 2. Міністерство праці та соціальної політики: структура, завдання, повноваження

2.1. Повноваження та завдання Міністерства праці і соціальної політики України та його органів у сфері соціального забезпечення

У системі державних органів, що здійснюють функції з соціального забезпечення першорядне місце посідають органи законодавчої і виконавчої влади. Вони відіграють провідну роль у керівництві всією системою соціального захисту населення України.

Вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада України, яка є органом загальної компетенції. Вона приймає закони про форми і види соціального забезпечення, затверджує основні джерела його фінансування та витрати з Державного бюджету на ці цілі, визначає розмір обов'язкових страхових внесків тощо.

Систему органів державної виконавчої влади складають центральні органи, виконавчі комітети місцевих рад та місцеві державні адміністрації. Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До його компетенції віднесені питання, пов'язані з реалізацією та виконанням законодавства з соціального забезпечення. Кабінет Міністрів видає підзаконні нормативні акти з питань здійснення соціального забезпечення, щороку подає на затвердження Верховної Ради Державний бюджет, складовою якого є витрати на соціальне забезпечення, вживає заходів до виконання Державного бюджету тощо [1, 101].

Одним із центральних органів державної виконавчої влади, що здійснює функції управління соціальним забезпеченням у країні, є підвідомче Кабінету Міністрів України Міністерство праці і соціальної політики України, яке було утворене відповідно до Указу Президента України від 25 липня 1997 року на базі Міністерства соціального захисту населення України та Міністерства праці України. Завдання і функції Міністерства визначені Положенням про це Міністерство. Положення про Міністерство праці і соціальної політики України в новій редакції затверджене Указом Президента України від 30 серпня 2000 року № 1035 (із змінами і доповненнями).

Міністерство праці і соціальної політики (Мінпраці) України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції. У межах своїх повноважень Мінпраці України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, Узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. Через систему підпорядкованих йому органів Міністерство забезпечує: реалізацію права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати працездатності, досягнення пенсійного віку тощо; здійснення державного нагляду за діяльністю фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та контролю за додержанням вимог законодавства під час призначення та виплати пенсій.

Завданнями в дiяльностi Мiнiстерства визначає вирiшення таких гострих соцiальних проблем як реформування систем оплати працi та пенсiйного забезпечення, реалiзацiя Державної програми зайнятостi, Програми подолання бiдностi, Концепцiї подальшого реформування оплати працi, нацiональних програм медико-соцiально-трудової реабiлiтацiї iнвалiдiв, охорони працi та безпечної життєдiяльностi, державних програм адресної пiдтримки малозабезпечених верств населення, запровадження принципово нового рiвня соцiального захисту населення України в ринкових умовах - системи соцiального страхування [16].

На Мінпраці України в сфері соціального забезпечення покладені також такі функції як:

організація роботи органів соціального захисту населення;

перевірка правильності призначення та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України;

взаємодія з центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями з питань застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пільгове пенсійне забезпечення;

організація та координація в межах своєї компетенції роботи з підготовки нормативно-правової бази з питань пенсійної реформи;

сприяння впровадженню та розвитку багаторівневої пенсійної системи;

участь разом з Пенсійним фондом України в організації роботи, пов'язаної з пенсійним забезпеченням громадян України, які проживають за її межами, в порядку, передбаченому законодавством України або міждержавними договорами (угодами);

сприяння забезпеченню належного рівня матеріально-побутового, культурного та медичного обслуговування громадян, які перебувають у будинках-інтернатах (пансіонатах) для громадян похилого віку та інвалідів, розроблення за участю місцевих державних адміністрацій комплексу заходів, спрямованих на розширення мережі таких закладів, зміцнення їх матеріально-технічної бази та розвиток підсобних сільських господарств і лікувально-виробничих (трудових) майстерень (цехів, дільниць) у будинках-інтернатах (пансіонатах) та розширення їх кооперації з виробничими підприємствами;

сприяння розвитку системи професійної та соціальної реабілітації інвалідів, їх працевлаштуванню, створенню і розвитку спеціалізованих підприємств з використанням праці інвалідів, надомних видів праці та інших форм зайнятості; організовує роботу, пов'язану з професійним навчанням і перекваліфікацією інвалідів;

координація роботи центральних органів виконавчої влади, спрямованої на забезпечення доступності об'єктів соціальної інфраструктури для інвалідів та осіб похилого віку, створення промислової бази для виробництва спеціальних видів виробничого і побутового обладнання та пристосування, що полегшує побут.

визначення порядку забезпечення населення, зокрема, інвалідів і людей похилого віку, протезно-ортопедичними виробами, сприяння розвитку вітчизняного виробництва цих виробів; вивчення стану матеріально-побутового забезпечення та потреби пенсіонерів, інших соціально незахищених громадян, вжиття заходів щодо створення спеціалізованих служб для надання зазначеним громадянам соціальних та інших послуг, у тому числі натуральної та грошової допомоги;

здійснення в межах своїх повноважень контролю за додержанням законодавства щодо надання пільг інвалідам, ветеранам війни і праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, сім'ям з дітьми, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим громадянам;

організація і координація роботи з надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних та інших послуг;

здійснення міжнародного співробітництва, участь у підготовці міжнародних договорів України, підготовка пропозицій щодо укладення, денонсації таких договорів, укладення у межах своєї компетенції міжнародних договорів України, забезпечення виконання зобов'язань України за міжнародними договорами у сфері соціального захисту населення, соціального страхування, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення; здійснення в межах своїх повноважень заходів щодо співробітництва України з Європейським Союзом, адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу; здійснення в установленому порядку замовлення на науково-дослідні роботи у сфері соціального захисту населення, соціального страхування, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення;

здійснення методичного забезпечення діяльності Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, управлінь соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій, надання практичної і методичної допомоги підприємствам, установам, організаціям, проведення інформаційно-роз'яснювальної, консультаційної роботи з питань, що входять до його компетенції;

формування в установленому порядку кадрової політики в системі підпорядкованих йому органів;

здійснення відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

виконання інших функцій, що випливають з покладених на нього завдань;

організація та координація роботи з питань соціального захисту бездомних громадян та осіб, звільнених із місць позбавлення волі;

сприяння розвитку системи соціальної адаптації бездомних громадян та осіб, звільнених із місць позбавлення волі, їх працевлаштуванню, створенню і розвитку спеціалізованих установ; забезпеченню належного рівня комунально-побутового, медичного, культурного обслуговування цієї категорії громадян у нічліжних будинках, притулках, центрах соціальної адаптації тощо. Коло повноважень Міністерства досить широке, але більшість із них Міністерство виконує через систему обласних, міських, районних, районних в містах управлінь праці та соціального захисту населення, що входять до складу відповідних місцевих державних адміністрацій за принципом подвійного підпорядкування.

У системі державних органів, які здійснюють соціальне забезпечення, важлива роль належить головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних державних адміністрацій. їхні основні функції у сфері соціального забезпечення визначені Типовим положенням про головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498 ( із змінами).

2.2 Органи та установи в складі Мінпраці та сфери його управління

У складі Мінпраці України Кабінетом Міністрів України може бути утворено урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів

Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів, створений у 2001 році, - державна соціальна установа Міністерства праці та соціальної політики України, на яку покладено функції з професійного навчання інвалідів для подальшої їх зайнятості, підвищення кваліфікації фахівців з питань професійної реабілітації інвалідів, розроблення та впровадження передових методик та технологій професійної реабілітації інвалідів, координації роботи регіональних та місцевих центрів професійної та соціальної реабілітації тощо.

Свою діяльність Центр здійснює згідно чинних нормативно-правових актів України, за стандартами та рекомендаціями Міжнародної організації праці. Центр оснащений за принципами безбар'єрності, має сучасну навчально-методичну та матеріально-технічну бази і забезпечує одночасне проходження професійної реабілітації 136 інвалідами І-ІІІ груп різних нозологій.

Фонд соціального захисту інвалідів

Фонд соціального захисту інвалідів створено для фінансування державних соціальних програм підтримки і захисту людей з особливими потребами Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.1991 №92.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 №954 Фонд соціального захисту інвалідів реорганізовано в урядовий орган державного управління у складі Міністерства праці та соціальної політики України.

Очолює Фонд директор - Скібінський Ернест Володимирович, призначений на посаду Постановою Кабінету Міністрів України від 11.2006 № 1613. За посадою є членом колегії Міністерства праці та соціальної політики України та головою колегії Фонду соціального захисту інвалідів.

Структура Фонду складається з центрального апарату та 27 територіальних відділень - в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Фонд у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням про Фонд та наказами Мінпраці.

Фонд бере участь у реалізації державної політики у сфері соціального захисту осіб з особливими потребами, фінансує заходи щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів та здійснює контроль за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Функції Фонду досить широкі. Відповідно до покладених завдань він насамперед:

- використовує в установленому порядку кошти, що надійшли до державного бюджету від сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, аналізує їх використання, розробляє та подає Мінпраці пропозиції щодо визначення потреби в коштах та забезпечення їх ефективного використання;

- забезпечує реєстрацію у територіальних відділеннях Фонду підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання, на яких працює 8 і більше чоловік, та одержує від них звітність про зайнятість і працевлаштування інвалідів;

- здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені;

- контролює цільове використання підприємствами наданих Фондом коштів;

- сприяє створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, професійному навчання непрацюючих інвалідів, а також їх професійній підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації;

- співпрацює із секретаріатом Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, а також громадськими організаціями інвалідів і заснованими ними підприємствами тощо.

Фонд виконує інші функції відповідно до покладених на нього завдань.

Структурний Підрозділ з питань дитячої праці

Структурний Підрозділ з питань дитячої праці було засновано у 2005 році при Держнаглядпраці України та за підтримки Програми МОП-ІПЕК для сприяння координації структур, які залучені у боротьбу з найгіршими формами дитячої праці.

Головним принципом роботи структурного підрозділу з питань праці дітей є розширення й інтенсифікація нагляду за випадками застосування дитячої праці з боку соціальних партнерів: представників урядових установ, місцевої влади, роботодавців, профспілок та неурядових організацій.

До обов'язків Структурного Підрозділу з питань дитячої праці належать такі:

- Сприяти виконанню заходів, закріплених в Плані дій щодо попередження та запобігання найгірших форм праці дітей, а також в інших національних програмах та документах.

- Сприяти формуванню національної політики з проблем дитячої праці, розвитку стратегій та методів для забезпечення її ефективної реалізації на практиці.

- Перевіряти та оцінювати впровадження Програми Дій на основі звітів, визначати труднощі та пропонувати шляхи їх вирішення.

- Виконувати функції секретаріату Всеукраїнської спостережної ради у підготовці зустрічей та засідань.

- Співпрацювати з експертами з дитячої праці у процесі розробки пропозицій, збирати та аналізувати інформацію про працю дітей в країні.

- Встановлювати та підтримувати тісні зв'язки з важливими партнерами: урядовими організаціями, організаціями працівників та роботодавців, неурядовими організаціями, агенціями ООН та донорами проектів з питань ліквідації дитячої праці.

Державний комплекс ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів

Державний комплекс підпорядкований Міністерству праці та соціальної політики України.

Державний комплекс головними завданнями своєї діяльності має:

- забезпечення соціальної адаптації та реабілітації дітей-інвалідів формування соціальне, адаптованої особистості;

- надання кваліфікованої, дієвої і якісної ортопедичної допомоги дітям-інвалідам;

- підвищення кваліфікації та курсову перепідготовку кадрів з питань соціальної реабілітації;

- методичне забезпечення впровадження соціальної реабілітації дітей-інвалідів в Україні.

Виконання передбачених завдань обумовило необхідність формування Комплексу за наступною структурою:

- Центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів „Надія”, який, діє одинадцятий рік;

- Центр дитячої ортопедії та реабілітації, введення в експлуатацію якого здійснено першому кварталі цього року;

- Навчально-методичний центр, діяльність якого планується розпочати в 2005 році.

Державна Служба зайнятості

Державна Служба зайнятості заснована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про створення державної служби зайнятості в Українській РСР" від 21 грудня 1990 року № 381. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року № 47 затверджено Положення про державну службу зайнятості, згідно з яким на неї покладене комплексне вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

У ст. 18 Закону України "Про зайнятість населення" (далі -- Закон про зайнятість) зазначається:

"Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування" .

Розділ 3. Діяльність Міністерства праці та соціальної політики

3.1 Рівень життя населення

Найважливішим пріоритетом соціальної політики є підвищення рівня життя всіх верств населення. З цією метою держава робить послідовні кроки стосовно забезпечення зростання доходів громадян.

Оцінка показників рівня життя та бідності дають підстави стверджувати, що на кожному напрямку вдалося забезпечити позитивну динаміку.

Стабільно зростають номінальні та реальні доходи населення. За 2007 рік номінальні доходи населення збільшилися на 30,3 відс. порівняно з відповідним періодом 2006 року. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 27,0 відс., а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору, - на 12,6 відсотка.

За даними 2007 року питома вага заробітної плати в структурі доходів населення у 2007 році становила 44,0 відсотка. Доходи у виді прибутку та змішаного доходу складали 15,3 відс., доходи від власності, одержані - 3,3 відс., а соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти - 37,4 відсотка.

Наявний доход у розрахунку на одну особу за 2007 р. становив 827,5 грн., що по відношенню до законодавчо встановленого розміру прожиткового мінімуму в розрахунку на одну особу на 2007 рік (532 грн.) становить 155,5 відсотка (за 2006 рік - 137,2 відс.) [17].

Основним джерелом грошових доходів працюючих громадян є оплата праці. За 2007 рік середньомісячна заробітна плата штатних працівників зросла на 29,7 відсотки порівняно з 2006 роком і становила 1351 гривню. Реальна заробітна плата при цьому зросла на 12,5 відсотка.

 

Майже вдвічі за останні два роки зменшилась кількість працівників, які отримували заробітну плату на рівні або нижче прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За даними грудня 2007 року цей показник становив 15,5 відс. проти 26,5 відс. у грудні 2005 року.

Частка працівників, заробітна плата яких на рівні або нижче мінімальної заробітної плати, знизалась з 10,7 % у грудні 2005 р. до 5,5 % у грудні 2007 року.

Зростання доходів населення відбулося також за рахунок підвищення основних державних соціальних гарантій - мінімальної заробітної плати, мінімального розміру пенсії, різних видів соціальної допомоги (по безробіттю, інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, малозабезпеченим сім'ям та іншим категоріям осіб), зокрема:

- розмір мінімальної заробітної плати протягом 2007 року збільшився на 15 відсотків (з 400 грн. у 2006 році до 460 грн. у 2007 році);

- мінімальний розмір пенсії на кінець 2007 року перевищував встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 1 відсоток і становив 415,11 грн.;

- суттєво збільшено розмір допомоги при народженні дитини (8500 грн.);

- збільшено розмір мінімальної виплати у разі настання безробіття (на 21,2 відс.);

- підвищено розміри державної допомоги малозабезпеченим сім'ям та сім'ям з дітьми, інвалідам з дитинства та дітям інвалідам.

Динаміка зростання державних соціальних стандартів і гарантій показана в таблицях.

Таблиця 1 - Державні соціальні стандарти та гарантії(станом на кінець року). Прожитковий мінімум

Соціальні і демографічні групи населення

2005 р.

2006 р.

2007 р.

Прожитковий мінімум в розрахунку на місяць:

на одну особу, грн.

423

472

532

для дітей віком до 6 років, грн.

376

418

470

для дітей віком від 6 до 18 років, грн.

468

536

604

для працездатних осіб, грн.

453

505

568

для осіб, які втратили працездатність, грн.

332

366

411

Таблиця 2 - Державні соціальні гарантії у співвідношенні з прожитковим мінімумом

2005 р.

2006 р.

2007 р.

Мінімальна заробітна плата, грн.

( у % до ПМ для працездатних осіб)

332

73,3

400

79,2

460

81

Мінімальний розмір пенсій, грн.

( у % до ПМ для осіб, які втратили

працездатність)

332

100

366

100

415,11

101

3.2 Діяльність державної служби зайнятості

Протягом 2007 року відбулось зростання обсягів і рівня зайнятості та зменшення обсягів і рівня безробіття відбулося в усіх регіонах України.

За даними Держкомстату України, чисельність зайнятого населення у 2007 році, порівняно з 2006 роком, збільшилась на 174,3 тис. осіб та становила 20,9 млн. осіб.

Рівень зайнятості населення зріс в середньому по Україні з 57,9 відс. у 2006 році до 58,7 відс. у 2007 році. Збільшення рівня зайнятості відбулося, як серед мешканців міст так і сільської місцевості. Чисельність безробітних у 2007 році, порівняно з 2006 роком, скоротилася на 97,4 тис. осіб та становила 1,4 млн. осіб.

Рівень безробіття населення віком 15-70 років (за методологією МОП), у середньому по Україні становив 6,4 відс. економічно активного населення (проти 6,8 відс. у 2006 р.). Слід зазначити, що рівень безробіття в Україні є нижчим за відповідний показник в країнах Євросоюзу (7,1 відс.), таких як Іспанія (8,3 відс.), Франція (8,3 відс.), Німеччина (8,4 відс.), Польща (9,6 відс.), Словаччина (11,3 відс.).

Посилення державного впливу на процеси, які відбуваються на ринку праці, значною мірою відбулося завдяки реалізації заходів активної політики, що здійснюється державною службою зайнятості.

Протягом 2007 року комплекс різноманітних послуг та матеріального забезпечення отримали 2419,7 тис. громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, серед них 54,0 відс. - жінки, 45,6 відс. - молодь віком до 35 років. Статус безробітного мали 1728,5 тис. осіб, в т.ч. 1443,9 тис. отримували допомогу по безробіттю. Майже половина осіб, що мали статус безробітного, проживала у сільській місцевості.

Чисельність осіб, які отримали роботу за направленням центрів зайнятості, порівняно з минулим роком, збільшилась на 2,6 відс. та становила 1098,6 тис. осіб. Зокрема, шляхом надання дотацій роботодавцям із коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття було працевлаштовано 36,8 тис. безробітних; 25,5 тис. безробітних організували власну справу за рахунок отримання виплати допомоги по безробіттю одноразово.

Рівень працевлаштування незайнятих громадян становив 45,4 відс. (проти 39,7 відс. за 2006 р.) і у порівнянні з 2000 роком збільшився вдвічі.

Розвиток економіки супроводжується стрімким підвищенням попиту на робочу силу. Протягом 2007 року понад 254 тис. роботодавців надали державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць. Загальна кількість зареєстрованих у службі зайнятості вакансій становила 2207,6 тисяч.

Кількість актуальних вакансій станом на 1 січня 2008 року становила 169,7 тис., у тому числі 96,9 тис. - для робітників; 49,6 тис. - для службовців; 23,2 тис. - для осіб, які не мають професії або займали місця, що не потребують спеціальної підготовки. Таким чином, на одне вільне робоче місце для робітників претендувало 3 особи, службовців - 4 особи, а для тих, що не мали спеціальної професійної підготовки - 7 осіб.

Одним з пріоритетів діяльності державної служби зайнятості визначено розвиток гнучкої і орієнтованої на працевлаштування системи профорієнтації та професійного навчання безробітних.

Для забезпечення відповідності професійно-кваліфікаційного рівня громадян, що шукають роботу, потребам ринку праці та конкретним вимогам роботодавців, у 2007 році 229,4 тис. безробітних за направленням державної служби зайнятості проходили професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації, що на 26,0 тис. осіб більше, ніж у попередньому році. При цьому, рівень охоплення безробітних громадян професійним навчанням зріс з 10,2 відс. до 13,3 відсотка.

Чисельність громадян, які брали участь в оплачуваних громадських роботах протягом 2007 року становила 422,1 тис. громадян. Рівень залучення незайнятих громадян до участі в оплачуваних громадських роботах зріс з 16,2 відс. до 17,4 відсотків.

Пріоритетним напрямком роботи державної служби зайнятості є проведення всеохоплюючої, послідовної інформаційно-роз'яснювальної роботи з питань зайнятості, активної мотивації населення до праці в Україні, створення гідних умов праці з гідною заробітною працею. З метою запобігання безробіттю, скорочення терміну пошуку роботи, задоволення потреб роботодавців щодо своєчасного укомплектування вакантних місць, служба зайнятості постійно запроваджує інноваційні методи інформування.

Реалізована та постійно модернізується система автоматичного дозвону безробітним, яка через стаціонарні телефони повідомляє населення про наявність вакансій за результатами автоматизованого підбору роботи.

Організовано безкоштовний для населення телефонний сервіс - розсилку СМС-повідомлень з вакансіями на мобільні телефони шукачів роботи, що підібрані в автоматизованому режимі засобами Електронного центру зайнятості.

Запроваджено операторський телефонний центр, до якого можуть звертатись роботодавці, а також громадяни, незалежно від стану зайнятості [17].

За допомогою електронного обміну даними між центрами зайнятості всіх рівнів актуалізується загальнодержавна оперативна база даних, яка складає щодня близько 200 тисяч вакантних місць і 800 тисяч резюме шукачів роботи, забезпечується вільний безбар'єрний доступ до інформації населення та роботодавців, в тому числі засобами Інтернет-ресурсів.

Разом із традиційними заходами, інформацію про вакансії розміщено в публічних місцях і на транспорті у вигляді електронної текстової інформації.

В центрах зайнятості реалізовано нову технологію надання послуг роботодавцям. Створюються спеціальні інформаційні сектори, де зосереджено інформацію щодо можливих кандидатів за відповідною професією, розміщено нормативну базу, що регулює сферу трудових відносин, інформацію стосовно професій і вимоги до працівників, та інше. Організуються сектори самостійного підбору персоналу, оснащені комп'ютерами з вільним доступом до банку даних шукачів роботи. Загалом, для кожного роботодавця пропонується більше 20 послуг.

Забезпечується постійне збільшення мінімальних соціальних виплат безробітним. Мінімальний розмір допомоги по безробіттю у 2007 році зріс з 132 гривень на початок року до 160 гривень на кінець року. З 1 січня 2008 року мінімальний розмір допомоги по безробіттю становить 210 гривень.

Для окремих категорій застрахованих осіб з числа безробітних громадян розмір допомоги по безробіттю підвищено з 190 гривень на початок 2007 року до 235 гривень на кінець 2007 року, а з 1 січня 2008 до 290 гривен

ь.

Упродовж 2007 року створено 1104,5 тис. робочих місць. Рівень виконання річного завдання Уряду з розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць виконано на 111,7 відсотка. В регіональному розрізі найбільший показник в м. Києві (138,3 відс.), Вінницькій (134,4 відс.), Дніпропетровській (134,3 відс.) областях та АР Крим (129,1 відс); найменший - в Одеській та Житомирській областях (відповідно 75,0 відс. та 100,7 відсотка).

3.3 Діяльність Мінпраці та соціальної політики в 2009 році

Оскільки у 2009 році вирішення соціальних питань ускладнюється наслідками світової фінансово-економічної кризи, Мінпраці першочерговими напрямами своєї діяльності визначив такі: забезпечення зайнятості населення, допомога сім'ям з дітьми, удосконалення державних соціальних стандартів і гарантій, підвищення розміру мінімальної заробітної плати до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, погашення заборгованості із заробітної плати, пенсійне забезпечення, розв'язання проблем осіб з особливими потребами (див. таблиця 3).

Таблиця 3 - План роботи Міністерства праці та соціальної політики України на 2009 рік

№ п/п

Зміст заходів

Термін виконання

Виконавці

1

2

3

4

І. Пріоритетні завдання Міністерства

1.1

Забезпечити організацію та координацію роботи в рамках проекту Світового банку „Третя позика на політику розвитку” (ППР-3)

постійно

Розенко П.В.

заступники Міністра

Латік В.В.

директори департаментів

начальники управлінь та самостійних відділів

1.2

Підготувати соціальний звіт за 2008 рік

ІІІ квартал

1.3

Організувати та контролювати підготовку матеріалів для оновлення галузевих розділів постійно діючої експозиції „Барвиста Україна”

Здійснювати моніторинг

1.4

- пріоритетних завдань Мінпраці на 2009 рік

щоквартально

Розенко П.В.

заступники Міністра

Латік В.В.

директори департаментів

начальники управлінь та самостійних відділів

1.5

- показників сфери соціального розвитк

щомісячно

1.6

- показників рівня життя населення

1.7

- показників бідності

щоквартально

1.8

- стану розробки та запровадження державних соціальних стандартів та нормативів у всіх сферах їх застосування та готувати інформацію Кабінету Міністрів України із зазначеного питання

лютий

серпень

Розенко П.В.

Латік В.В.

1.9

З метою спостереження за динамікою рівня життя в Україні на основі статистичних даних про рівень споживчих цін щомісяця розраховувати фактичний розмір прожиткового мінімуму

щомісячно

1.10

Провести переговори між Сторонами власників і профспілок щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати

І - ІІ квартал

Онищук В.М.

Товстенко О.П.

1.11

Провести засідання Комісії з питань погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат

щоквартально

1.12

Здійснити моніторинг забезпечення державного розміру мінімальної заробітної плати в галузях економіки

систематично

1.13

Здійснити моніторинг стану погашення заборгованості із виплати заробітної плати

постійно

1.14

Виконати заходи щодо упорядкування умов оплати праці:

- працівників бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки;

- працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів

протягом року (за окремим планом заходів)

1.15

Виконати заходи, передбачені актами Кабінету Міністрів України та Президента України, щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу шляхом вдосконалення системи їх грошового забезпечення

протягом року (за окремим планом заходів)

1.16

Забезпечити постійний державний контроль за додержанням законодавства про працю, зокрема з оплати праці на підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності

постійно

Онищук В.М.

Сумовський В.В.

1.17

Забезпечити проведення територіальними органами Держнаглядпраці тематичних перевірок за додержанням законодавства про працю (за окремим планом проведення тематичних перевірок)

1.18

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены