Правове регулювання природоохоронної діяльності та природокористування

Кафедра менеджменту

реферат

з дисципліни “Екологічне право”

На тему:

Правове регулювання природоохоронної діяльності та природокористування

Роль права у регулюванні взаємодії природи і суспільства полягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки людини щодо природи. Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов'язковими нормами права для виконання та дотримання, що забезпечується державним примусом у разі їх невиконання.

Беручи до уваги синтетичний характер проблем екології, їхній органічний зв'язок з усіма політичними, соціальними та економічними факторами, стратегія природокористування в Україні має бути однією з фундаментальних складових стратегії розбудови правової, соціальної держави з ринковою економікою. Одним з таких незаперечних прав є право громадян на екологічну безпеку. Воно забезпечується комплексом юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних чинників.

Уже з перших законотворчих кроків після проголошення незалежності в Україні визначено загальні основи природоохоронної діяльності в державі, забезпечено комплексне регулювання відносин щодо природного середовища як єдиного організму. Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26 червня 1991 року -- це стержневий, центральний закон у цій сфері, що не тільки проголошує, але й запроваджує систему управління в галузі природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Це право реалізовується шляхом участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень в галузі охорони навколишнього середовища; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об'єднання в громадські природоохоронні організації; отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища.

Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом на підприємства, установи і організації щодо відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище. Він зобов'язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції щодо цього.

Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише права, але й обов'язки щодо збереження природи, раціонального використання її багатств, дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Механізм господарювання у сфері природокористування та охорони навколишнього середовища являє собою систему заходів з управління, екологічного законодавства та економічного стимулювання, спрямовану на раціональне природокористування (див. рис. 1).

Рис. 1. Основні важелі управління процесом раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища.

Всі важелі народногосподарської природозахисної системи становлять єдине ціле і доповнюють один одного. Водночас кожен із них має самостійні функції, розв'язує певне коло завдань і, залежно від рівня сформованості, стимулює або гальмує роботу системи в цілому.

Державне управління в царині охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища та використання природних ресурсів.

Спеціально уповноваженими державними органами управління в царині охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів в Україні є Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки (скорочено Мінприроди).

Нині Мінприроди здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні, готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів, розробляє пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти; готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля, затверджує ТЕРКСОПи, здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об'єктів.

Мінприроди має право заборонити будівництво, реконструкцію або розширення об'єктів промислового чи іншого призначення, проведення робіт з експлуатації природних ресурсів, якщо вони порушують природоохоронне законодавство, а також притягти до відповідальності як організації, так і окремих громадян у разі порушення природоохоронного законодавства.

Мінприроди України працює в тісному зв'язку з Міністерством охорони здоров'я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, Міністерством сільського господарства, Державним комітетом з гідрометеорології, Державним комітетом водного господарства, Державним комітетом з питань геології, Державним комітетом земельного господарства, Національним комітетом авіації України.

Рішення Мінприроди, винесені в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, об'єднаннями, підприємствами та організаціями.

При цьому Міністерстві було створено Державну екологічну інспекцію, до складу якої входять Головна екологічна інспекція, інспекції охорони Чорного та Азовського морів, екологічні інспекції Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Основним завданням Державної екологічної інспекції є здійснення державного контролю в царині охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. Ця структура має право: обстежувати підприємства, їхні об'єднання, військові та оборонні об'єкти з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки, виконання заходів з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; обмежувати й зупиняти будівництво, реконструкцію, розширення об'єктів промисловості, транспорту, зв'язку, оборони тощо, якщо їхня діяльність здійснюється з порушенням природоохоронного законодавства; подавати позови про відшкодування збитків і втрати, заподіяні внаслідок порушення законодавства, і т. ін.

Правове регулювання природокористування є одним із основних важелів господарського механізму управління цим процесом.

Розвиток виробництва і зростання масштабів господарської діяльності, в ході яких людина використовує дедалі більшу кількість природних ресурсів, зумовлюють посилення антропогенного тиску на довкілля. Ці проблеми вимагають від держави ефективно діючого механізму у сфері природокористування й охорони довкілля. Основним завданням, що стоїть перед Україною, є розробка і подальше ефективне виконання екологічної політики, яка є системою принципів, підходів та заходів і визначає ставлення держави, а також суспільства до навколишнього природного середовища. Правильно розроблена і впроваджена екологічна політика призводить до істотного поліпшення ситуації і дає можливість зменшити негативний вплив на стан навколишнього природного середовища. Для розв'язання питань екологічного характеру найчастіше використовуються традиційні нормативно-правові механізми.

Екологічна політика держави має такі базові складові: інституційні, правові та економічні. Протягом останніх років були сформовані основи природоохоронного законодавства України та проведені відповідні інституційні перетворення. Законодавче закріплення основних принципів, механізмів, гарантій, критеріїв охорони навколишнього природного середовища, закладених у Конституції, а також оцінки якості навколишнього середовища є найважливішим інструментом збереження довкілля. На жаль, цьому періоду притаманні також суттєві недоліки в реалізації природоохоронного законодавства, здебільшого пов'язані із складністю відносин між центральними і місцевими органами виконавчої влади та існуючим відомчим підходом: на сьогодні до сфери охорони довкілля та природокористування мають пряме чи опосередковане відношення близько п'ятнадцяти спеціально уповноважених органів виконавчої влади.

У правовому відношенні базовим документом екологічної політики в країні є "Основні напрями політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (затверджено Постановою ВРУ від 5 березня 1998 р.)". Цим документом на державному рівні визначено довгострокову державну стратегію розв'язання екологічних проблем. Основні засади екологічної політики базуються на поєднанні розв'язання економічних та екологічних проблем в процесі реформ в країні.

Важливою складовою екологічної політики України є регіональна політика у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів, основними пріоритетами якої є:

- інтеграція екологічної складової в регіональні та місцеві плани соціально-економічного розвитку;

- формування механізму фінансової підтримки природоохоронної діяльності на регіональному рівні.

Політика у галузі охорони довкілля та раціонального і ощадливого природокористування невід'ємна від головних механізмів її реалізації - екологічних програм. В Україні розробляються регіональні плани та програми дій, затверджених обласними, Київською та Севастопольською міськими радами у сфері охорони довкілля. Метою цих програм (у тому числі м. Києва) передбачається розробка і реалізація заходів, насамперед першочергових, із забезпечення екологічної безпеки, стабілізації і поступового поліпшення стану довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, координація дій органів влади і господарських суб'єктів. Природоохоронні програми спрямовані на поліпшення якості повітря, води, на розвиток заповідної справи, на створення єдиної екологічної мережі, запровадження і додержання принципів екологічно збалансованого розвитку. Одним із головних напрямів екологічної політики держави є впровадження інвестиційних проектів екологічного спрямування та збільшення площ територій природно-заповідного фонду.

Екологічне законодавство України формується за необхідності забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни, що має супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля для життєдіяльності суспільства і кожної людини. Базуючись на гуманістичних і демократичних ідеалах та принципах міжнародного права, екологічне законодавство України виходить з того, що сучасний стан розвитку держави характеризується різким погіршенням екологічної ситуації на всіх рівнях. Тому більшість норм екологічного законодавства спрямована на попередження проявів екологічного ризику і небезпеки від стихійних явищ та негативного техногенного впливу.

Система екологічного законодавства України включає такі основні блоки законодавчого регулювання.

1. Конституційне регулювання екологічних правовідносин.

Конституція України закріплює екологічні права і свободи людини як найвищу соціальну цінність, закріплює найбільш важливі принципи та форми використання природних ресурсів на різних юридичних титулах, вимоги щодо охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки у процесі реалізації функцій різних державно-правових структур державної влади.

Конституція України від 28.06.1986р. із посл. змінами проголошує право власності на природні ресурси українського народу, який має право володіння, користування і розпорядження природними багатствами країни (ст. 13).

У ст. 16 Конституція України визначає обов'язком держави збереження генофонду Українського народу, забезпечення екологічної безпеки для людини і всього тваринного світу, подолання особливо тяжких для України наслідків Чорнобильської катастрофи.

Ст. 50 Конституції України гарантує кожному громадянину право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, а також кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Ст. 66 Конституції України закріплює обов'язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

2. Еколого-правове регулювання екологічних правовідносин.

З нашої точки зору цей блок законодавчого регулювання може бути представлений у вигляді:

- природоресурсового (по використанню природних ресурсів);

- природоохоронного (по охороні навколишнього середовища).

Основу екологічного законодавства України складає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", прийнятий 25 червня 1991р. із послідуючими змінами. Цей закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Законом закріплюється право власності на природні ресурси, об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища, екологічні права і обов'язки громадян України, повноваження рад та органів управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, ведення спостереження, прогнозування, обліку та інформування в галузі навколишнього природного середовища, проведення екологічної експертизи, проведення стандартизації і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища, здійснення контролю і нагляду в галузі охорони навколишнього природного середовища, порядок використання природних ресурсів, економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, зазначаються природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, зони надзвичайних екологічних ситуацій, вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища, відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Виконання положень Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" враховано при прийняті актів природоресурсового законодавства, такі як Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001р. із відповідними змінами, Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995р. із відповідними змінами, Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994р. із відповідними змінами, Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994р. із відповідними змінами, Закон України "Про тваринний світ", прийнятий 13 грудня 2001р., Закон України "Про рослинний світ", прийнятий 9 квітня 1999р., Закон України "Про охорону атмосферного повітря", прийнятий 16 жовтня 1992р. із відповідними змінами тощо.

Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001р. із відповідними змінами своїм завданням має регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю. Земельний кодекс передбачає контроль за використанням і охороною земель та їх моніторинг, призначення державного земельного кадастру та землеустрою, порядок вирішення земельних спорів, відповідальність за порушення земельного законодавства.

Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995р. із відповідними змінами сприяє формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання. Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування. Водний кодекс передбачає державне управління і контроль у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, водокористування, права і обов'язки водокористувачів, охорону вод, а також порядок вирішення спорів з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Завданням Лісового кодексу України, прийнятого 21 січня 1994р. із відповідними змінами є регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання. Лісовий кодекс визначає функції і значення лісів України, право власності, користування земельними ділянками лісового фонду, права та обов'язки лісокористувачів, захист прав лісокористувачів. Лісовий кодекс передбачає державне управління і контроль у галузі використання і охорони лісів та відтворення лісових ресурсів, закріплює завдання організації лісового господарства, порядок використання лісових ресурсів, надання права користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях і об'єктах, відтворення лісів і підвищення їх продуктивності, охорону та захист лісів, порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру, порядок вирішення спорів, відповідальність за порушення лісового законодавства.

Завданням Кодексу України про надра, прийнятого 27 липня 1994р. із відповідними змінами є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Кодекс про надра визначає право власності на надра, види корисних копалин, порядок надання надр у користування, права та обов'язки користувачів надр, проведення робіт по геологічному вивченню надр, що здійснюється з метою одержання даних про геологічну будову надр, процеси, які відбуваються в них, виявлення і оцінки корисних копалин, вивчення закономірностей їх формування і розміщення, з'ясування гірничотехнічних та інших умов розробки родовищ корисних копалин і використання надр для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.

Закон України "Про рослинний світ", прийнятий 9 квітня 1999р. регулює відносини у сфері охорони, використання та відтворення рослин і багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення.

Завданням законодавства України про рослинний світ є регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення дикорослих та інших рослин несільськогосподарського призначення, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їх угруповання і місцезростання.

Закон визначає основні вимоги до охорони, використання та відтворення рослинного світу, форми використання природних рослинних ресурсів, відтворення природних рослинних ресурсів, способи відтворення, охорона рослинного світу, порядок проведення інтродукції та акліматизації рослин, контроль у галузі охорони, використання та відтворення рослинного світу, порядок ведення державного обліку і кадастру рослинного світу, відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ.

Законом України "Про тваринний світ", прийнятий 13 грудня 2001р. регулюються відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, які перебувають у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Завданням законодавства України про охорону, використання і відтворення тваринного світу є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу, збереження та поліпшення середовища перебування диких тварин, забезпечення умов постійного існування всього видового і популяційного різноманіття тварин у стані природної волі, неволі чи напіввільних умовах.

Закон визначає об'єкти тваринного світу, право власності на об'єкти тваринного світу, права та обов'язки громадян у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, форми використання об'єктів тваринного світу, охорону тваринного світу, ведення моніторингу тваринного світу, державного обліку та державного кадастру, здійснення контролю у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, відповідальність за порушення законодавства України в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Закон України "Про охорону атмосферного повітря", прийнятий 16 жовтня 1992р. із відповідними змінами спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Він визначає правові й організаційні основи та екологічні вимоги у галузі охорони та використання атмосферного повітря.

Завданням законодавства про охорону атмосферного повітря є регулювання відносин у цій галузі з метою збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливу на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій сфері.

Законом закріплюється управління у галузі охорони атмосферного повітря, стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря, заходи щодо охорони атмосферного повітря, додержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об'єктів, регулювання відносин у галузі використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення, організаційно-економічні заходи щодо забезпечення охорони та використання атмосферного повітря, контроль у галузі охорони атмосферного повітря, державний облік та моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря, правопорушення у галузі охорони атмосферного повітря та відповідальність за них, міжнародне співробітництво в галузі охорони атмосферного повітря.

Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки", прийнятий 21 вересня 2000р. затверджує Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки, яка розроблена в контексті вимог щодо подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Закон визначає сучасний стан територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, мету і завдання Програми, концептуальні положення формування національної екологічної мережі, формування національної екологічної мережі, механізм забезпечення реалізації Програми, етапи реалізації Програми, соціальні, економічні та екологічні результати реалізації Програми.

До природоохоронного законодавства належать також такі закони, як: закони України "Про екологічну експертизу", прийнятий 9 лютого 1995р. із відповідними змінами, "Про відходи", прийнятий 5 березня 1998р. із відповідними змінами, "Про поводження з радіоактивними відходами", прийнятий 30 червня 1995р. із відповідними змінами, "Про об'єкти підвищеної небезпеки", прийнятий 18 січня 2001р. із відповідними змінами, "Про природно-заповідний фонд України", прийнятий 16 червня 1992р. із відповідними змінами, "Про курорти", прийнятий 5 жовтня 2000р. із відповідними змінами тощо.

Відносини в галузі екологічної експертизи регулюються Законом України "Про екологічну експертизу", прийнятого 9 лютого 1995р. із відповідними змінами, завданням якого є регулювання суспільних відносин у галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави.

Закон визначає об'єкти екологічної експертизи, суб'єкти екологічної експертизи, форми здійснення екологічної експертизи, державне регулювання та управління в галузі екологічної експертизи, статус експерта екологічної експертизи (права і обов'язки), права та обов'язки замовників екологічної експертизи, порядок проведення екологічної експертизи, фінансування екологічної експертизи, відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу, міжнародне співробітництво в галузі екологічної експертизи.

Законом України "Про відходи", прийнятий 5 березня 1998 р. із відповідними змінами регулюються відносини, пов'язані з утворенням, збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією, видаленням, знешкодженням та захороненням відходів, що утворюються в Україні, перевозяться через її територію, ввозяться на територію України чи вивозяться з неї.

Закон визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України.

Законом закріплюються порядок проведення стандартизації та нормування у сфері поводження з відходами, відносини права власності на відходи, суб'єкти права власності на відходи, суб'єкти у сфері поводження з відходами, їх права і обов'язки, компетенція органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами, державний облік і паспортизація відходів, моніторинг та інформування у сфері поводження з відходами, заходи та вимоги щодо запобігання або зменшення обсягів утворення відходів, організаційно-економічні заходи щодо забезпечення утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення, правопорушення у сфері поводження з відходами та відповідальність за них, а також міжнародне співробітництво у сфері поводження з відходами.

Закон України "Про природно-заповідний фонд України", прийнятий 16 червня 1992 р. із відповідними змінами визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів.

Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

Цим законом закріплюється класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, форми власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду, правові засади функціонування територій та об'єктів природно-заповідного фонду, види використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, права громадян з питань охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду, охоронні зони територій та об'єктів природно-заповідного фонду, науково-дослідні роботи на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, економічні засоби забезпечення організації і функціонування природно-заповідного фонду, порядок створення і оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду, контроль за дотриманням їх режиму, відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд, міжнародне співробітництво в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Висновки.

Підсумовуючи слід визнати, що екологічне законодавство України за роки становлення України стало досить грунтовним і продовжує розвиватися в напрямі вдосконалення та відповідності міжнародним нормам правових держав світу.

З метою інтеграції України до Європейського Союзу розробляється і впроваджується деталізована програма наближення природоохоронного законодавства до законодавства ЄС. Інтеграція України до Європейського Союзу має здійснюватися шляхом створення правової, нормативно-методичної та організаційної бази, гармонізованої з європейською, яка має відповідати вимогам національної та загальноєвропейської екологічної безпеки. Так зараз в Україні урядом здійснюються конкретні заходи щодо гармонізації природоохоронного законодавства, а саме:

- розроблено проекти нових законодавчих актів: Закон України "Про екологічне страхування", Закон України "Про екологічну (природно-техногенну) безпеку" тощо. Прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв'язку з ратифікацією Україною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля". Розроблено низку законодавчих і нормативних актів, необхідних для реалізації в Україні вимог Монреальського протоколу щодо речовин, які руйнують озоновий шар.

- запроваджено ліцензування експорту й імпорту озоноруйнуючих речовин. Відпрацьовуються механізми законодавчо-нормативного регулювання взаємодії природоохоронних органів з іншими уповноваженими у цій галузі органами виконавчої влади, включаючи правоохоронні органи. Екологічна інтеграція України до Європейського Союзу здійснюється шляхом системного вдосконалення і приведення у відповідність з європейською правовою, нормативно-методичною та інституціональною базою екологічного управління й екологічної безпеки, взаємодії з громадськими об'єднаннями. Для цього проводиться ідентифікування національної екологічної політики і приведення її у відповідність із загальноєвропейською екологічною політикою.

З вищенаведеного випливає, що в Україні визначена державна політика у сфері екології і створене відповідне екологічне законодавства. Але водночас екологічна ситуація в Україні залишається вкрай напруженою. Ключовим моментом в удосконаленні екологічної політики є встановлення пріоритету плану природоохоронних дій від їх важливості та необхідності термінового впровадження. Ці плани можуть бути як в масштабах країни, так і на рівні регіонів. Екологічні плани дій повинні обов'язково передбачати систему стимулів як економічних - шляхом надання відповідних пільг, так і інструменти регулювання - тобто екологічні вимоги і стандарти, за порушенням яких наступають відповідні санкції. Актуальним зараз є визначення економічного механізму охорони навколишнього природного середовища. Тобто забезпечення механізму, який реалізує принцип "забруднювач" платить, водночас дати можливість забезпечити можливість "забруднювачу" залучати необхідні кошти на будівництво очисних споруд, впровадження безвідходних технологій та забезпечення інших заходів, необхідних для охорони навколишнього природного середовища. Завданням екологічної політики на найближчий час має бути спрямованість перебороти негативні тенденції розвитку виробничого комплексу в бік зменшення ресурсо- та енерговитрат. Крім цього, необхідно також проводити інформаційно-просвітницьку роботу як серед населення, так і управлінців підприємств, оскільки формування відповідної свідомості в збереженні довкілля є найпершим поштовхом у вирішенні екологічних проблем. Підсумовуючи, слід зазначити, що насамперед потребує вдосконалення і визначення розмежувань повноважень між спеціально уповноваженими органами у сфері охорони довкілля і органами місцевої влади на місцях, тобто окреслення не тільки прав, але й можливостей їх здійснення тому, що проблема право-застосування та праводотримання, незважаючи на достатньо розвинену законодавчу базу, суттєвої ефективності від дії законів природоохоронного характеру не відчуває.

Список літератури

1. Білявський, Г.О. Основи екології: теорія та практикум [Текст] : навчальний посібник / Г. О. Білявський, Л. І. Бутченко. - 2-е вид., перероб. та доп. - К. : Лібра, 2004. - 368 с.

2. Жигирей, В.С. Основи екології та охорони навколишнього природного середовища. Екологія та охорона природи [Текст] : навчальний посібник / В. С. Джигирей, В. М. Сторожук, Р. А. Яцюк ; Мін-во освіти і науки України. - 2-е вид., доп. - Львiв : Афiша, 2004. - 272 с.

3. Царенко, О.М. Основи екології та економіка природокористування [Текст] : навчальний посібник / О. М. Царенко, О. О. Нєсвєтов, М. О. Кадацький. - 2-е вид., стереот. - Суми : Університетська книга, 2004. - 400 с.

4. Екологія [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. - К. : КНЕУ, 2005. - 371 с.

5. Колотило, Д.М. Екологія і економіка [Текст] : навчальний посібник / Д. М. Колотило ; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. - 2-е вид. доп. і перероб. - К. : КНЕУ, 2005. - 576 с.

6. Українська екологічна енциклопедія [Текст] / Міжнародна економічна фундація, Ін-т українознавства мін-ва освіти і науки України ; ред. Р. С. Дяків. - Вид. 2-ге. - К. : МЕФ, 2006. - 808 с.

7. Основи екології [Текст] : навчально-методичний посібник / ; сост.: Б. О. Дадашев, В. П. Гордієнко ; УАБС НБУ. - Суми : УАБС НБУ, 2006. - 122 с.

8. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористування [Текст] : підручник / Л. Г. Мельник. - Суми : Університетська книга, 2006. - 759 с.

9. Екологічні основи природокористування [Текст] : навчальний посібник / Т. А. Сафранов. - 3-е вид., стереот. - Львів : Новий Світ-2000, 2006. - 248 с.

10. Запольський, А.К. Основи екології [Текст] : підручник / А. К. Запольський, А. І. Салюк ; ред. К. М. Ситник. - 3-е вид., стереот. - К. : Вища школа, 2005. - 382 с.

11. Глушкова, В.Г. Экономика природопользования [Текст] : учебное пособие / В. Г. Глушкова, С. В. Макар. - М. : Гардарика, 2007. - 448 с.

12. Синяєва, Л. В. Екологічні проблеми України та шляхи їх вирішення [Текст] / Л. В. Синяєва, Р. І. Олексенко, І. М. Плаксіна // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2007. - N 4. - C.12-15

13. Правдюк, Н.Л. Екологічний аудит як інструмент управління природокористуванням [Текст] / Н. Л. Правдюк // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2007. - N 4. - C.299-304

14. Богачов, В. Необхідність підвищення екологічної безпеки в Україні [Текст] / В. Богачов // Економіст. - 2008. - N 9. - С. 12-14

15. Гурська, Г. А. Поняття екологічного аудиту та його співвідношення із суміжними поняттями [Текст] / Г. А. Гурська // Держава і право. - 2008. - N 3. - С. 469-473

16. Регіональна економіка [Text] : курс лекцій. Модуль 2. Екологія / ДВНЗ "УАБС НБУ" ; уклад.: Б. А. Дадашев, В. В. Обливанцов, В. П. Гордієнко. - Суми : ДВНЗ "УАБС НБУ", 2008. - 123 с.