Охорона прав інтелектуальної власності

На даний час законодавство України містить норми, що відповідають вимогам Угоди TRIPS, зокрема захист прав на об'єкти інтелектуальної власності забезпечується в адміністративному і судовому порядку, процедура розгляду позовів та скарг у судах є рівною для всіх, її вартість не є високою і не супроводжується значними матеріальними витратами.

Що стосується рішень по суті справи, то вони виносяться обґрунтованими і оформляються у письмовому вигляді (ст.41 TRIPS).

Аналізуючи загальне законодавство України доцільно звернути увагу на невідповідність вимогам Угоди TRIPS.

Угодою (ст.47 TRIPS) встановлено, що органи судової влади повинні мати право вимагати від порушника прав інтелектуальної власності відомості про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні товарів та послуг, що порушують його права, а також про їхні канали розповсюдження. Чинне законодавство України не надає таких повноважень судовим органам. Такі вимоги можуть бути заявлені слідчими органами в разі, якщо буде порушено кримінальну справу щодо порушника.

Угода (ст.44 TRIPS) встановлює, що органи судової влади повинні мати право вимагати від сторони припинити порушення прав інтелектуальної власності та запобігти введенню до комерційних каналів під їх юрисдикцією імпортованих товарів, що ввозяться з порушенням прав інтелектуальної власності, відразу після проходження такими товарами митного кордону. Але чинне законодавство України не надає таких повноважень судовим органам. Такі заходи можуть прийматись судовими органами після прийняття справи до розгляду (ст.148 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК)).

Цивільно-правові процедури захисту

В Україні за захистом прав інтелектуальної власності можливо звернутись до суду, арбітражного або третейського судів. З відповідною заявою про захист порушених прав інтелектуальної власності може звернутись не тільки власник такого права, а й інші особи, права яких були порушені.

У той же час, відповідно до умов Угоди TRIPS судові органи не можуть вимагати від порушників надання інформації стосовно третіх осіб, що займалися виробництвом або розповсюдженням товарів або послуг і порушували права інтелектуальної власності.

Адміністративна відповідальність

Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст.164-3) встановлено відповідальність за неправомірне використання фірмового найменування, знаку для товарів і послуг або будь-якого маркірування товару, неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітацію, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені.

У разі вчинення такого правопорушення, на винну особу може накладено штраф (у розмірі від 30 до 44 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає - у розрахунку 17 гривень - від 510 до 748 гривень, що складає від 93 до 136 доларів США) з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва та сировини, або без такої.

6.7 Захист прав на топографії інтегральних мікросхем

Визначення порушення прав на топографії інтегральних мікросхем(ІМС).

Як і стосовно більшості об'єктів інтелектуальної власності, будь-яке порушення прав власника або особи, що придбала ліцензію прав власника ІМС, тягне за собою дії спрямовані на припинення порушення і відшкодування заподіяних збитків (ст.21 Закону України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”, (далі по розділу - Закон)).

Захист прав на топографії інтегральних мікросхем

Власник прав на зареєстровану топографію ІМС має право вимагати припинення порушення, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику прав заподіяні збитки (ст.21 Закону “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”). Спори між власником прав на топографію ІМС і порушником цих прав щодо розміру компенсації та порядку її виплати розв'язуються у судовому порядку.

Звертатись з вимогою про поновлення порушених прав власника зареєстрованої топографії ІМС може також особа, що придбала ліцензію.

Права, які має власник свідоцтва.

В той же час, особи, які мають право на зареєстровану топографію ІМС, можуть вимагати:

відшкодування збитків, заподіяних їм внаслідок такого порушення, включаючи втрачену вигоду та моральну шкоду;

вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті такого порушення, замість відшкодування збитків;

виплати компенсації, яка визначається судом, замість відшкодування збитків чи стягнення прибутків;

знищення або відчуження всіх ІМС, виготовлених з порушенням прав на зареєстровану топографію ІМС, а також фотошаблонів шарів топографії, технічної документації, іншої інформації на матеріальному носії щодо цієї топографії та засобів, необхідних для виготовлення саме цієї ІМС (ч.4 ст.21 Закону).

Слід зазначити, що в цьому Законі не визначена конкретна максимальна або мінімальна величина компенсації, яка може бути стягнута з порушника.

Штрафні санкції, що застосовуються судом

За порушення прав власника свідоцтва або особи, що має ліцензію, крім стягнення збитків і прибутків, суд накладає штраф у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача, який зараховується до бюджету (ч.5 ст.21 Закону).

Компетенція суду щодо спорів.

Суд приймає позови і розглядає спори, зокрема про:

авторство на топографію ІМС;

встановлення власника прав на зареєстровану топографію ІМС;

порушення майнових прав власника свідоцтва на зареєстровану топографію ІМС;

укладання та виконання ліцензійних договорів;

винагороду автору;

компенсації (ч.2 ст.22 Закону).

Також, суд може винести рішення про знищення або відчуження всіх ІМС, щодо яких встановлено, що вони виготовлені з порушенням прав на зареєстровану топографію ІМС. Це стосується також і фотошаблонів шарів топографії, технічної документації, іншої інформації на матеріальному носії та засобів, необхідних для виготовлення саме цієї ІМС (ч.3 ст.21 Закону).

6.8 Вимоги щодо нерозголошуваної інформації, в тому числі

комерційної таємниці та результатів випробувань

Захист комерційної таємниці

Конфіденційність інформації, яка дозволяє її володарю при існуючих або можливих обставинах збільшити доходи, уникнути невиправданих витрат, зберегти позицію на ринку товарів, робіт, послуг або одержати іншу комерційну вигоду, називається комерційною таємницею. Таке загальноприйняте тлумачення цього поняття.

Одне з прийняте в нас визначень комерційної таємниці наводиться в статті 30 Закону України «Про підприємства в Україні»: «Під комерційною таємницею підприємства маються на увазі відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошування (передача, витік) яких може заподіяти шкоду його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначається керівником підприємства».

У статті 505 Цивільного кодексу України визнається, що комерційною таємницею є «інформація, що є секретною в тому розумінні, що вона в цілому або в певній формі і сукупності її складових є невідомою і не є легкодоступною для осіб, що зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність і була предметом адекватних існуючим обставинам заходів по збереженню її секретності, застосованих особою, яка законно контролює цю інформацію». В той же час Цивільний кодекс відносить комерційну таємницю до прав інтелектуальної власності. І це не все.

Йдемо далі. Стаття 155 Господарського кодексу України визначає одним з прав інтелектуальної власності у сфері господарювання і комерційну таємницю. При цьому частина 1 статті 162 ГК України встановлює правочинності суб'єктів господарювання по відношенню до комерційної таємниці. Так, власник технічної, організаційної або іншої комерційної інформації має право на захист від незаконного використовування такої інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації застосовує заходи по охороні її конфіденційності.

Законом України «Про інформацію» встановлюється, що інформація, що входить в комерційну таємницю, відноситься до конфіденційної і у зв'язку з цим може бути поширена лише за бажанням її власників, користувачів або розпорядників. Цим же законом встановлюється перелік видів інформації, яка ні за яких умов не може бути визнана конфіденційною, а, отже, і комерційною таємницею. Ці обмеження спрямовані, перш за все, на захист прав людини: знати про стан навколишнього середовища, якості харчових продуктів, стан здоров'я населення, його життєвий рівень, про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовців тощо.

Досвід цивілізованих країн

У США, Німеччині, КНР та інших країнах захист комерційної таємниці забезпечується системою промислової секретності, яка базується на відповідній правовій базі. При цьому основну роль в забезпеченні її збереження виконують самі фірми, а не державні органи. В Сполучених Штатах Закон про комерційну таємницю або, за прийнятою там термінологією, секретах виробництва, було прийнято тільки в 1979 році і не всіма штатами. Суть поняття комерційної таємниці в цьому законі сформульовано так: комерційною таємницею є інформація (включаючи склад, формулу, комбінацію, програму, пристосування, метод, техніку або процес), що має економічну вартість, оскільки вона не є загальновідомою або доступною особам, які можуть використовувати її в комерційних цілях, і що є об'єктом розумних зусиль по захисту.

У законодавстві Німеччини під поняття «комерційна таємниця» підпадає будь-яка інформація, пов'язана з діяльністю фірми, яка, на думку її власника, повинна зберігатися у таємниці. В німецькому законі про несумлінну конкуренцію виділяються два види таємниць - виробнича і комерційна. До виробничої таємниці відносяться відомості організаційного і технічного характеру, які торкаються способу виробництва, технології, організації праці, а також технічного відкриття, винаходу або відомості про характер і цілі дослідницьких робіт і т.ін. Комерційною таємницею, на відміну від виробничої, є відомості, які торкаються торгових відносин фірм: організація і розмір обігу, стан ринків збуту, відомості щодо постачальників і споживачів, відомості щодо банківських операцій.

Не можна обмежуватися лише правовими методами захисту. Якщо на підприємстві не забезпечена охорона інформації організаційними і технічними заходами, вважати таку інформацію комерційною таємницею немає підстав. Наприклад, якщо база даних, що входить в перелік конфіденційної інформації, знаходиться у відкритому доступі на веб-сторінці або у локальній мережі підприємства, притягати до відповідальності за її використання або розголошення не можна. До комерційної таємниці може мати доступ обмежене коло осіб, крім того, вона повинна бути захищена технічними засобами від копіювання, несанкціонованої модифікації або знищення.

Ефективний захист комерційної таємниці може забезпечити лише комплексне використання організаційних, технічних і правових заходів.