12

12

Предмет, метод, система, джерела фінансового права

1. Предмет і метод фінансового права

Фінансове право - це сукупність юридичних норм, регулюючих суспільні відносини в області планомірної освіти, розподілу і використовування грошових фундацій державою, суб'єктами Федерації, місцевим самоврядуванням і юридичними особами в цілях здійснення їх функцій.

Фінансове право -- це самостійна галузь російського права. Такий підхід до фінансового права обумовлений наявністю специфічного предмету і методу правового регулювання, джерел права.

Предметом фінансового права є фінансові відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави (утворення, розподіли і використовування фундацій грошових коштів).

До предмету фінансового права зокрема відносяться закріплення структури фінансової системи, розподіл компетенції в даній області між Федерацією і її суб'єктами, місцевим самоврядуванням в особі відповідних органів, регулювання на основі цих початкових норм відносин, що виникають в процесі фінансової діяльності.

Таким чином, за допомогою фінансового права держава регулює суспільні відносини, що складаються в області фінансової діяльності, які прийнято називати - фінансові правовідносини.

Фінансові правовідносини - це суспільні відносини, які виникають в процесі створення, розподіли, використовування фундацій грошових коштів і регулюються нормами фінансового права; їх учасники зв'язані взаємними юридичними правами і обов'язками.

Фінансові правовідносини, що входять в предмет фінансового права, відрізняються за своїм змістом великою різноманітністю, що обумовлено многозвенністю фінансової системи, її зв'язком зі всіма структурами суспільного виробництва і розподілу.

Стосовно інститутів фінансового права можна виділити: бюджетні правовідносини; податкові і неподаткові правовідносини; фінансові правовідносини в областях державного кредиту, страхування, банківської діяльності; правовідносини, що виникають при здійсненні державних витрат; фінансові правовідносини в області грошового обігу і розрахунків; валютні правовідносини.

Відмінність фінансових правовідносин від інших видів правовідносин полягає в наступному:

· виникають в процесі фінансової діяльності держави;

· одним з суб'єктів цих правовідносин винен бути відповідний орган державної влади;

· виникають з приводу грошей -- платежу в дохід держави, державної витрати і т. д.

Ці відмінні риси, що розглядаються в їх єдності, додають фінансовим правовідносинам характер державно-владних майнових (грошових) правовідносин, виділяють фінансові правовідносини з інших видів правовідносин. Наприклад, адміністративні штрафи хоча і є грошовими, але вони не пов'язані з фінансовою діяльністю держави. Тому подібні відносини регулюються нормами адміністративного права.

Метод фінансового права -- це сукупність юридичних прийомів і засобів, за допомогою яких проводиться правове регулювання суспільних відносин. За своєю суттю -- це метод владних розпоряджень, що припускає нерівність суб'єктів правовідносин. Такі розпорядження виходять в основному від фінансових, податкових і кредитних органів, що входять в систему державних органів і наділюючих відповідними повноваженнями.

Метод фінансового права характеризується наступними особливостями:

- одній із сторін фінансових відносин завжди виступає орган державної влади;

- будь-яка юридична і фізична особа зобов'язана виконати розпорядження, дане органом державної влади, оскільки воно є односторонньо владним;

- владні розпорядження не грунтуються на відносинах підкорення “по вертикалі”.

Основний метод фінансово-правового регулювання -- державно-владні розпорядження одним учасникам фінансових відносин з боку інших, виступаючих від імені держави і наділюючих у зв'язку з цим відповідними повноваженнями. Такий метод притаманен і іншим галузям права, наприклад, адміністративному. Але у фінансовому праві він має специфіку в своєму конкретному змісті, а також в крузі органів, уповноважених державою на владні дії. За своїм змістом ці розпорядження торкаються порядку і розмірів платежів в державну бюджетну систему або позабюджетні фундації, цілей використовування державних грошових фундацій і т.п.

При використовуванні державою для формування своїх ресурсів платежів добровільного характеру (державні позики, казначейські зобов'язання, лотереї і т.п.) в певній частині також діє метод владних розпоряджень. Таким чином, держава ставить умови проведення державних внутрішніх позик, випуску державних казначейських зобов'язань, що не може бути змінене за угодою сторін, і є обов'язковим для дотримання особами, що вступили у дані відносини.

Особливості основного методу фінансового права помітно виявляються в крузі державних органів, уповноважених давати владні розпорядження учасникам фінансових відносин. Владні розпорядження виходять в більшості випадків від фінансових, податкових і кредитних органів, з якими інші учасники фінансових відносин не знаходяться в адміністративній залежності. Владні розпорядження, що стосуються фінансової діяльності підприємств, організацій і установ, прямують і з боку їх вищестоящих органів.

Фінансово-правовому регулюванню властиві і інші методи: рекомендації, узгодження і т.п. В даний час такі методи одержують все більш широке вживання. Це обумовлено підвищенням рівня самостійності, суб'єктів Федерації, місцевого самоврядування, підприємств, організацій і установ.

Таким чином, предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення державою і органами місцевого самоврядування фінансової діяльності, тобто діяльності за освітою, розподілу і використовуванню фундацій грошових коштів. А метод фінансового права -- це сукупність юридичних прийомів і засобів, за допомогою яких проводиться правове регулювання цих суспільних відносин.

2. Система фінансового права

Фінансове право складається з безлічі окремих фінансово-правових норм. Фінансово-правові норми є початковими первинними елементами, з яких складається фінансове право як галузь права Додонов В.Н. та ін. Фінансове і банківське право: Слов.-справ.-М., 1997. С. 128.. Їм властиві всі загальні риси правовой норми, але властиві і особливості, характерні саме для даної галузі права. Як і будь-яка інша норма права, фінансово-правова норма є встановленим і охоронялося державою правилом поведінки учасників суспільних відносин, вираженим в їх юридичних правах і обов'язках.

Особливості фінансово-правових норм обумовлені тим, що вони, на відміну від норм інших галузей права, регулюють відносини, що виникають в процесі планової освіти, розподіли і використовування державою і органами местного самоуправления финансових ресурсов, необхідних їм для здійснення своїх задач.

Це виражається в особливостях:

а) зміст фінансово-правових норм;

б) характеру встановлених в них розпоряджень;

в) заходів відповідальності за порушення передбачених правил;

г) способів захисту прав учасників фінансових відносин.

Фінансово-правові норми містять правила стягування податків і інших обов'язкових платежів з громадян і підприємств, формування і витрачання бюджетних засобів, створення і розподілу кредитних ресурсів і страхових фондів і т.д. Зміст фінансово-правових норм зумовив їх в основному імперативний (наказовий) характер. Як правило, вони містять вимоги, виражені в категоричній формі і не допускаючі їх довільної зміни, точно визначають об'єми прав і обов'язків учасників фінансових відносин.

Сукупність фінансово-правових норм виражається в складній цілісній системі. Усередині цієї єдиної системи фінансово-правові норми групуються в різні інститути і більш крупні підрозділи (підгалузі, розділи), що розташовуються в певній послідовності і взаємному зв'язку. Угрупування фінансово-правових норм залежить від особливостей і взаємозв'язку регульованих ними фінансових відносин, тобто має об'єктивну основу.

Отже, система фінансового права - об'єктивно обумовлене системою суспільних фінансових відносин внутрішня його будова, об'єднання і розташовує фінансово-правових норм в певній послідовності.

Найкрупніші підрозділи фінансового права - частини. Воно складається з дух частин - Загальної і Особливої.

До Загальної частини відносяться норми фінансового права, які закріплюють основні загальні принципи, правові норми і методи фінансової діяльності держави, систему державних органів і органів місцевого самоврядування, що здійснюють фінансову діяльність, і розмежування їх повноважень в даній області, основні риси фінансово-правового положення інших суб'єктів, з якими вони вступають у взаємостосунки, форми і методи фінансового контролю і інші подібні їм фінансово правові норми. Вони діють в масштабі всієї фінансової діяльності держави і мають для неї загальне значення.

Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в його Особливо частини.

Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в його Особливій частині. Особлива частина складається з декількох розділів, підгалузей, що включають відповідні фінансово-правові інститути. Кожний з цих підрозділів є сукупністю фінансово-правових норм, регулюючих групу однорідних фінансових відносин. фінансово-правовий інститут об'єднує правові норми, регулюючі більш вузьку і близьку за змістом групу фінансових відносин, ніж роздягнув або підгалузь. Основними інститутами фінансового права є наступні: бюджетне право, податкове право, право позабюджетних фундацій і ін.

В Особливу частину фінансового права входять розділи, в яких згруповані норми, регулюючі відносини в області:

а) бюджетної системи;

б) позабюджетних державних і муніципальних грошових фундацій;

в) фінансів державних і муніципальних підприємств;

г) державних і муніципальних доходів;

д) державного і муніципального кредиту;

е) організації майнового і особистого страхування;

ж) державних і муніципальних витрат;

з) банківського кредитування;

и) грошового обігу і розрахунків;

к) валютного регулювання.

Таким чином, в системі фінансового права знаходить віддзеркалення фінансова система РФ як об'єктивно існуюча економічна категорія. Єдність фінансів одержала правовий вираз в Загальній частині. Побудова Особливої частини відображає склад фінансової системи, виділення в ній декількох ланок.

Наукова обгрунтованість системи права побудовою на основі об'єктивно існуючих відносин дає можливість найправильнішого вживання фінансово-правових норм і, отже, сприяє зміцненню законності і виконанню фінансовим правом своєї активної ролі.

3. Джерела фінансового права

Норми фінансового права Російської Федерації містяться у великому числі різноманітних правових нормативних актів, або джерелах. До них відносяться акти представницьких і старанних органів державної влади різних масштабів і рівнів і органів місцевого самоврядування (загальні і галузеві, федеральні, суб'єктів Федерації, місцеві і ін.).

В даний час розширяється сфера регулювання фінансових відносин законодавчими актами, що важливе для підвищення авторитетності фінансово-правових норм. З'явилося велике число законів Російської Федерації, що відносяться до різних сфер фінансової діяльності: про податки різних видів, про державний внутрішній борг і т.д. Раніше ці сфери переважно регулювалися підзаконними актами, актами органів державного управління

Отже, джерела фінансового права Російської Федерації - це правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади і місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права. Під джерелами фінансового права прийнято розуміти спосіб зовнішнього виразу правових норм.

1. Основним джерелом фінансового права в Російській Федерації є нормативний правовий акт. Він є результатом правотворчості органів державної влади і місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права.

До нормативно-правових актів як джерелам фінансового права відносяться:

а) Конституція Російської Федерації. Багато її норм мають пряму фінансово-правову спрямованість. Це норма ст. 57, встановлюючий обов'язок кожного платити законно встановлені податки і збори; норма ч. 3 ст. 75, що визначає, що система податків, стягуваних до федерального бюджету, і загальні принципи оподаткування і зборів в Російській Федерації встановлюються федеральним законом; норма п. «з» ст. 71, що закріплює у віданні Російської Федерації федеральний бюджет, федеральні податки і збори, федеральні фундації регіонального розвитку; норма ч. 4 ст. 75, що встановлює, що державні позики випускаються в порядку, визначуваному федеральним законом, і розміщуються на добровільній основі; ч. 5 ст. 101, що фундирувала Рахункову палату для контролю за виконанням федерального бюджету; ч. 3 ст. 104, що встановлює, що законопроекти про введення або відміну податків, звільненні від їх сплати, про випуск державних позик, про зміну фінансових зобов'язань держави, інші законопроекти, що передбачають витрати, що покриваються за рахунок федерального бюджету, можуть бути внесені тільки за наявності висновку Уряду РФ; ст. 106, що закріплює, що обов'язковому розгляду в Раді Федерації підлягають прийняті Державною Думою федеральні закони з питань: а) федерального бюджету, б) федеральних податків і зборів; ч. 1 ст. 114, що встановлює, що Уряд РФ розробляє і представляє Державній Думі федеральний бюджет і забезпечує його виконання; уявляє Державній Думі звіт про виконання федерального бюджету.

в) фінансово-правові норми містяться також в законодавчих актах Російської Федерації і суб'єктів РФ, перш за все в деяких федеральних конституційних законах (тобто тих, які прийняті з питань, передбачених Конституцією РФ). В їх числі - ФЗ «Про Рахункову палату Російської Федерації» від 18 листопаду 1994 р., прийнятий відповідно до ст. 101 Конституції РФ і визначаючий компетенцію і порядок діяльності органу державного фінансового контролю.

Найважливіше місце в системі джерел фінансового права займають кодекси, тобто закони, що включають систему норм, якнайповніші регулюючі певний круг суспільних відносин. В 1998 р. прийнятий Податковий кодекс РФ (частина перша), регулюючий відносини по встановленню, стягуванню податків і зборів в Російській Федерації, а також відносини з приводу податкового контролю і відповідальності за здійснення податкового правопорушення. Крім того, кодифікуючим джерелом фінансового права є Бюджетний кодекс РФ, прийнятий 17 липня 1998 р. і регулюючий відносини, що виникають в процесі формування доходів і здійснення витрат бюджетів всіх рівнів бюджетної системи РФ і бюджетів державних позабюджетних фундацій, здійснення державних і муніципальних запозичень, регулювання державного і муніципального боргу, а також відносини, що виникають в ході бюджетного процесу.

До законодавчих актів Російської Федерації відносяться і федеральні закони, що містять фінансово-правові норми і є тому джерелами фінансового права. Особливе місце серед них займають закони, що встановлюють ті або інші податки і порядок їх стягування. Наприклад, Закон РФ «Про податок на додану вартість», Закон РФ «Про податок на прибуток підприємств і організацій» і ін. Всі норми, що становлять такого роду закони є фінансово-правовими. Разом з тим є федеральні закони, які є джерелом фінансового права не повністю, а лише в певній частині. Прикладом може служити ФЗ «Про фінансові основи місцевого самоврядування в Російській Федерації», що містить фінансово-правові норми, регулюючі основи побудови муніципального бюджету, організацію муніципальних позик і ін.

Джерелом фінансового права є і закони суб'єктів Російської Федерації, що містять фінансово-правові норми, які приймаються в межах компетенції цього суб'єкта в області фінансів. Серед них - закон, що щорічно приймається, про бюджет суб'єкта РФ на майбутній фінансовий рік. Крім того, майже всі суб'єкти РФ мають закони про бюджетний процес в тому або іншому суб'єкті РФ, багато хто - закони про порядок надання податкових пільг в тому або іншому суб'єкті РФ і т.д.

в) Серед нормативно-правових актів як джерел фінансового права виділяються укази Президента РФ (ст. 90 Конституції РФ). Укази Президента РФ у сфері фінансово-правового регулювання різноманітні. В основному, укази Президента РФ у сфері фінансів носять організаційний характер, тобто містять доручення органам державної влади по розробці тих або інших нормативних актів, визначають порядок їх розробки або основні напрями діяльності цих органів у сфері фінансів. Такі, зокрема, укази «Про заходи по забезпеченню державного фінансового контролю» від 25 липня 1996 р., «Про невідкладні заходи по забезпеченню фінансової стабілізації в країні» від 16 липня 1998 г, «Про заходи по зміцненню фінансової дисципліни і виконанню бюджетного законодавства Російської Федерації» від 14 травня 1998 р.

г) Ухвали Уряду РФ також є джерелами фінансового права у випадках, коли містять фінансово-правові норми. Число ухвал Уряду РФ з питань державних фінансів дуже велике. Зокрема, це ухвали, регулюючі основні умови випуску і обігу державних цінних паперів, що встановлюють ставки митних зборів і т.п. Аналогічно федеральному рівню джерелами фінансового права є акти органів виконавської влади суб'єктів РФ і органів місцевого самоврядування.

д) Часто джерелом фінансового права є відомчі нормативно-правові акти. Основне місце серед них займають інструкції і листи Міністерства по податках і зборах РФ, Міністерства фінансів РФ, а також Державного митного комітету РФ.

Всі відомчі фінансово-правові акти повинні прийматися на основі і у виконання законів, відповідно до актів Президента РФ і Уряду РФ. Відомчі нормативно-правові акти як джерела фінансового права набувають юридичну силу після їх державної реєстрації в Міністерстві фінансів РФ, здійсненої відповідно до ухвали Уряду РФ від 13 серпня 1997 р., яким затверджені Правила підготовки нормативних правових актів федеральних органів виконавської влади і їх державної реєстрації.

е) Джерелом фінансового права є і локальні нормативно-правові акти, що містять фінансово-правові норми. Зокрема, такими є статути і рішення вчених рад державних вищих учбових закладів, що піднімають питання їх фінансової діяльності і що містять, відповідно, фінансово-правові норми.

2. Крім нормативно-правового акту як джерело фінансового права останніми роками став виступати нормативний договір. В даному випадку як джерело фінансового права виступають міжнародні договори Російській Федерації з іншими країнами у сфері оподаткування. Наприклад, Угода між Урядом РФ і Урядом Республіки узбекистан від 2 березня 1994 р. «Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна» Угода між Урядом РФ і Урядом Республіки Болгарія від 8 червня 1983 р. «Про уникнення подвійного оподаткування відносно податків на доходи і майно».

Визнання міжнародно-правового договору як джерело російського права засновано на ч, 4 ст. 15 Конституції РФ, яка встановлює, що «загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори Російській Федерації є складовою частиною її правової системи.

Якщо міжнародним договором Російської Федерації встановлені інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору». У зв'язку з цим, в науці міжнародні договори Російській Федерації розглядаються як частина її національної правової системи. Не випадкове ч. 4 ст. 15 Конституції РФ конкретизовано в ст. 7 НК РФ стосовно оподаткування.

Крім міжнародних договорів як нормативний договір як джерела фінансового права виступають договори між органами державної влади Російської Федерації і її суб'єктами, а також між самими суб'єктами РФ з бюджетних і податкових питань. Наприклад, договір про бюджетні відносини між органами державної влади красноярського краю і Таймирського автономного округу від 2 листопаду 1995 р.

3. Як джерело російського права останніми роками в теорії права все частіше признається судовий прецедент. Судовий прецедент - це правило поведінки, сформульоване судом при розгляді конкретної справи в присудженні, має загальнообов'язкове значення. Судовий прецедент як джерело фінансового права представлений головним чином рішеннями Конституційного Суду РФ. В даний час винесено більше 10 ухвал Конституційного Суду РФ з питань, що стосуються державних фінансів.

Загальнообов'язковість рішень Конституційного Суду РФ виражається в тому, що відповідно до ст. 79 Федерального конституційного закону від 21 липня 1994 р. «Про Конституційний Суд Російської Федерації» акти або окремі положення, визнані Конституційним Судом РФ неконституційними, втрачають силу. Таким чином. Конституційний Суд РФ формулює для всіх обов'язкове правило не застосовувати ці акти.

Крім того, Конституційний Суд РФ часто в ході розгляду справи формулює правило поведінки загального характеру, яка раніше не була зафіксована в якому-небудь нормативному акті.

Більш того, багато хто з цих правоположень потім знаходять своє закріплення в нормативно-правових актах. Наприклад, в рішенні Конституційного Суду РФ по справі про перевірку конституційності п. 2 і 3 ч. 1 ст. 11 Закону РФ від 24 червня 1993 р. «Про федеральні органи податкової поліції» було вперше сформульовано правоположення про те, що безперечний порядок стягнення штрафів у разі незгоди платника податків з рішенням органу податкової поліції є перевищенням конституційно допустимого обмеження права власності, оскільки ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як за рішенням суду. Це правоположення було сприйняте законодавцем і закріплене в ст. 104 Податкового кодексу РФ.