Реферат на тему:

Судово-медична експертиза потерпілих, обвинувачених та інших осіб

План

1. Підстави, організація, методика проведення і документація експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб.

2. Експертиза стану здоров'я, штучних хвороб та самоушкоджень.

3. Експертиза при статевих злочинах.

1. Підстави, організація, методика проведення і документація експертизи потерпілих, обвинувачувачених та інших осіб

Судово-медична експертиза живих осіб - найбільш ранній і частий вид експертизи, який становить понад 80 % усієї роботи експерта. Ст.76 КПК України передбачає обов'язкове проведення експертизи живих осіб у випадках: встановлення характеру і тяжкості тілесних ушкоджень; установлення статевої зрілості; визначення віку.

Однак практика показує, що підстав для експертизи живих осіб значно більше, ніж їх передбачає закон.

Це такі підстави:

Підстави для експертизи	Для визначення
При хворобах та ушкодженнях:	1.Факту, характеру і тяжкості тілесних ушкоджень. 2. % стійкої утрати працездатності. 3. Агравацій і дезагравацій при ушкодженнях і хворобах. 4. Симуляції і дисимуляції при ушкодженнях і хворобах. 5. Калічення членів і штучних хвороб. 6. Рубців. 7. Загального стану здоров'я. 8. Зараження венеричними хворобами.
Статеві стани:	1. Статевої зрілості. 2. Статевої недоторканості. 3. Репродуктивної здатності. 4. Вагітності. 5. Пологів і абортів (недавніх і давніх). 6. Спірного статевого стану (гермафродитизму). 7. Спірного батьківства, материнства, заміни дітей.
Статеві злочини:	1. Згвалтування (насильницького статевого акту). 2. Розпусних дій. 3. Мужолозтва. 4. Статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості. 5. Зараження венеричними хворобами.
З інших приводів:	1. Віку. 2. Тотожності особи (ідентифікації). 3. Стану і ступеня сп'яніння.

Обстеження живих осіб здійснюється, як правило, у відділах судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб чи в кабінетах судово-медичної експертизи в поліклініках загального типу. У деяких випадках експертиза може бути проведена в лікарнях (якщо потерпілий перебуває на стаціонарному лікуванні), інколи - в кабінеті слідчого, приміщенні міліції, в місцях позбавлення волі, в залі судового засідання, тобто в тих випадках, коли немає потреби використовувати спеціальне обладнання. Рідко вона може проводитись вдома у підекспертного, якщо за станом здоров'я особа не може з'явитися для обстеження. Таку експертизу, щоб уникнути можливих звинувачень експерта в неправильних чи незаконних діях, доцільно проводити в присутності представника судово-слідчих органів. Взагалі при проведенні експертизи має право бути присутнім представник органу дізнання, слідства чи суду, за винятком випадків обстеження осіб іншої статі, пов'язаних з оголенням тіла.

Підставою для проведення обстеження є подання працівників ОВС, а для проведення експертизи - постанова слідчого чи ухвала суду. В цих документах повинні бути викладені попередні дані про обставини справи, а також поставлені конкретні питання, на які очікується відповідь експерта.

Проведення експертизи з ініціативи адміністрації закладів і підприємств, юридичної консультації, громадських організацій і приватних осіб не допускається. Лише в особливих випадках, які вимагають термінового обстеження (наприклад, при зґвалтуванні), якщо своєчасне отримання постанови про проведення експертизи неможливе, судово-медичне обстеження потерпілих може, як виняток, проводитись за заявою потерпілих, їх законних представників чи посадових осіб.

Перед проведенням експертизи необхідно обов'язково встановити особу за паспортом чи іншим документом з фотокарткою, який замінює паспорт. Це продиктовано тим, що на експертизу можуть приходити підставні особи. При відсутності документа особа посвідчується представником органу дізнання, слідства, про що робиться помітка у висновках експерта. У тих випадках, коли особа підекспертного не може бути встановлена, він повинен бути сфотографований, а фотознімки повинні бути наклеєні на експертний документ чи його дублікат.

Експертизу осіб, які не досягли 16 років, слід проводити в присутності батьків, дорослих, які їх замінюють, чи вчителів.

Методика проведення експертизи визначається приводом, з якого вона проводиться, метою і завданнями експертизи. Природно, що кожний вид експертизи має своєї особливості. Поряд з цим можна відзначити ряд спільних елементів у методиці проведення експертизи, а саме:

- ознайомлення з обставинами справи;

- вивчення медичних документів, які подаються у вигляді оригіналів;

- опитування підекспертного;

- обстеження підекспертного;

- проведення спеціальних досліджень;

- складання експертного документа - висновків експерта або акта судово-медичного обстеження.

Ці документи повинні повністю відбивати те, що було виявлено у підекспертного і давати науково обґрунтовані відповіді на поставлені питання. Бажано ілюструвати документи фотографіями, схемами, малюнками. Вони складаються у двох примірниках рідною мовою без вживання спеціальних медичних термінів, без помарок, виправлень і скорочення слів. Висилаються за запитом органів розслідування чи суду, а копія залишається у експерта. На руки особі документи не видаються.

2. Експертиза стану здоров'я, штучних хвороб та самоушкоджень

Визначення стану здоров'я в судово-медичній практиці, як правило, проводиться у таких випадках:

1. При неявці особи за викликом слідчого чи суду, чи при відмові давати показання через хворобу або пред'явлення у зв'язку з цим медичного документа про захворювання, який викликає сумнів у його достовірності.

2. В ув'язненого, який відмовляється працювати, при наявності скарг на стан здоров'я.

3. При відстрочці виконання вироку про засудження особи до позбавлення волі, виправно-трудових робіт чи інших мір покарання з приводу важкої хвороби до її вилікування, а також при вагітності і після пологів.

4. При ухиленні від чергового призову на дійсну військову службу і при ухиленні військовослужбовців від служби.

5. При визначенні потреби в санаторно-курортному лікуванні, посиленому харчуванні при порушенні позовів у цивільному процесі.

У зв'язку з особливою складністю експертиза стану здоров'я дуже часто проводиться комісійно, з залученням висококваліфікованих лікарів-клініцистів відповідних спеціальностей, а при необхідності клінічного обстеження особу поміщають у стаціонар.

При проведенні експертизи експерт чи лікарська комісія можуть зіткнутися з різними видами обману з боку особи, яку оглядають щодо стану її здоров'я. Розрізняють такі види обману: симуляція хвороби, агравація, дисимуляція, штучні хвороби і калічення членів.

Симуляція хвороб. Симуляція - це показ, видання неіснуючої хвороби. Симулянти - це здорові люди, які без шкоди для організму різними способами і прийомами прагнуть відтворити хворобу, її суб'єктивні і об'єктивні симптоми чи частину і тих, і інших.

Природно, що навіть найдосвідченіший симулянт не може відтворити хворобу в цілому. Найчастіше симулюються:

1. Підвищення температури - непомітне постукування нігтем пальця по кінчику термометра, натирання пахви перцем, сіллю, часником, бодягою.

2. Відтворення блювоти прийомом блювотних речовин чи подразненням м'якого піднебіння, інколи напругою психіки.

3. Кровотеча - до виділень додають свою кров з попередньо нанесених малопомітних ушкоджень чи кров тварини, іноді який-небудь фарбник.

4. Патологічні властивості сечі - додають у сечу кров, цукор, курячий білок, інколи замість своєї сечі на аналіз здають сечу хворого.

5. Жовтуха - прийомом акрихіну.

6. Захворювання серця - для підвищення артеріального тиску, викликання прискореного серцебиття п'ють міцний чай, каву, приймають кофеїн, ефедрин, випалюють 2-3 пачки цигарок за день.

7. Захворювання легенів - туберкульоз (додають у мокроту кров із ясен, замінюють мокроту мокротою туберкульозного хворого); гостре запалення легенів - вдихають речовини, які подразнюють дихальні шляхи.

Ознаки викриття симулянтів:

1. Нестабільний анамнез захворювання - при повторних бесідах лікаря з пацієнтом останній вказує різний час появи ознак хвороби, різні причини її розвитку; скарги його часто стереотипні чи невизначені.

2. При лікарському обстеженні - відсутність важливих, важко відтворюваних ознак хвороби, суперечності між скаргами і об'єктивними ознаками, "неправильне протікання хвороби".

3. Симулянт прагне здаватися більш тяжкохворим, ніж це буває при дійсній, відтворюваній ним хворобі. У цій ситуації дуже доречна приказка: "Симулянт гірше бачить, ніж сліпий, гірше чує, ніж глухий, кульгає сильніше, ніж кривий".

4. Тактика симулянта - наполегливість, настирність, прагнення отримати звільнення від роботи.

5. Скарги на неефективність лікування, вимагання до себе підвищеної уваги.

6. Раптове виздоровлення - якщо втратив надію на успішне завершення обману.

Агравація - перебільшення проявів хвороби чи травми, яка є в дійсності. Агравант завжди хворий чоловік, але переслідує конкретні корисливі цілі.

Дисимуляція - приховування наявної хвороби. Здійснюється з корисливою метою: при вступі до навчального закладу, при влаштуванні на роботу з підвищеними вимогами.

Штучні хвороби - різного роду самоушкодження (фізичні і хімічні), які заподіюються з метою отримання яких-небудь вигод і привілеїв чи відхилення від несення цивільної чи військової служби. Нерідко вони набувають тяжкого, тривалого характеру і вимагають лікування.

Найчастіше викликають такі штучні хвороби:

1. Дерматити - можуть бути механічного походження (розчісування, тертя шкіри), хімічного (примочки розчинів кислот, лугів, гасу, соку дурману, махорки), термічного (опіки сонячними променями чи штучними джерелами тепла).

2. Виразки - прибинтовування до шкіри вареної картоплі, мокрого пічного попелу, обливання шкіри кислотою і лугами, втирання отруйних рослин - лютику, тютюну.

3. Абсцеси і флегмони - уведення під шкіру інфекції (прошивання тканин ниткою, яка промочена слиною, зубним нальотом, калом) або хімічних речовин (солі, мила, гасу, скипидару, кислот, лугів).

4. Набряки - перетягування кінцівок бинтом чи тривале постукування тупим предметом.

5. Пухлини - уведення під шкіру відносно нешкідливих речовин, але які практично не розсмоктуються (парафін, стеарин, вазелін).

6. Випадання прямої кишки - шляхом уведення в неї мішечка з сухим горохом, який набухає і мішечок за тасьму із силою висмикують, витягуючи за собою слизову оболонку.

7. Грижі - пальцевим розширенням пахового кільця з наступним сильним натужуванням, кашлем, підняттям важкого тягаря.

8. Хвороби очей (кон'юнктивіти, кератити, панофтальміти) - викликаються механічними (натирання очей рукою, тканиною, уведення в щілину ока пилу, піску, дрібно наструганого волосся), хімічними (уведеннями солі, кислот, лугів), променевими (довгий час дивитися на сонце, полум'я вольтової дуги), токсично-алергічними (уведенням в щілину ока квіткового пилку тощо) засобами.

9. Хвороби органу слуху - уведення в зовнішній слуховий отвір посторонніх тіл (дріт, цвях, голка) чи проколюванням барабанної перетинки.

10. Терапевтичні захворювання - тяжкий розлитий бронхіт (вдихання цукрової пудри), гостра діарея (прийом послабляючих речовин чи мила).

11. Венеричні захворювання - виразка статевого члена (припікання статевого члена цигаркою, яка горить, розжареною монетою), що видається за первинний сифіліс; гонорейний уретрит (уведення в сечовидільний канал кусочків мила).

Калічення членів - навмисне заподіювання самому собі чи за домовленістю з іншою особою якого-небудь ушкодження з корисливою метою (інсценування пограбування, при симуляціях замаху на убивство чи самогубство, симуляція квартирних і сімейних сварок, у застрахованих осіб - для отримання допомоги, у засуджених і військовозобов'язаних).

При каліченні членів найчастіше страждають верхні і нижні кінцівки від дії гострої, тупої чи вогнестрільної зброї, низької чи високої температури.

Особливостями судово-медичної експертизи штучних хвороб і калічення членів є:

1. Опитування особи - виясняють коли, де, чим і за яких обставин було отримане ушкодження, хто це бачив, чув, де утримується знаряддя (зброя), що робив потерпілий після отримання ушкодження, як швидко і куди звертався за допомогою.

2. Огляд потерпілого - детальний опис усіх ознак хвороби, виявлених ушкоджень і змін.

3. Дослідження речових доказів - огляд, опис, фотографування одягу і взуття зі слідами ушкоджень, знарядь, відрубаних пальців, вирізаних країв ран, різних прокладок при вогнестрільних пораненнях.

4. Огляд місця події.

5. Проведення слідчого експерименту з фотографуванням основних його етапів. Інколи проводиться кінозйомка.

3. Експертиза при статевих злочинах

Експертиза зґвалтування.

Зґвалтування, згідно з визначенням ст. 117 КК України - це статевий акт із застосуванням фізичної сили, погрози чи з використанням безпорадного стану жінки (потерпілої).

Судово-медична експертиза може встановити факт зґвалтування тільки у випадках, коли статевий акт відбувався із застосуванням фізичного насилля, а також інколи з використанням безпорадного стану. В інших випадках зґвалтування може бути встановлений тільки факт минулого статевого акту.

При вивченні обставин зґвалтування необхідно детально проаналізувати умови, які сприяли скоєнню насильницького статевого акту: безлюдна місцевість, неочікуваність нападу, розгубленість, втома, біль, страх, фізична слабкість, а також стан безпорадності жінки, застосування наркотиків тощо, і, нарешті, наявність погрози.

Зґвалтування із застосуванням безпорадного стану може відбутися, наприклад, при фізичній слабкості жінки, внаслідок хвороб, при непритомності, шоковому стані, припадку, при наявності якого-небудь каліцтва, психічній хворобі, стані штучно викликаного сну, алкогольному сп'янінні тощо.

Однією із важливих умов експертизи у випадках зґвалтування є своєчасність її проведення, оскільки час може знищити докази (сліди сперми тощо), а отримані ушкодження можуть втратити свій первинний вигляд. Важливе значення має детальне вияснення обставин події, а саме характеру опору жінки. Дуже необхідною є участь судово-медичного експерта в огляді місця події, що дозволяє уточнити обставини випадку і кваліфіковано вилучити речові докази.

Судово-медичне встановлення зґвалтування стосується двох обставин, кожна із яких повинна бути мотивована і науково обґрунтована даними експертизи:

1. Необхідно визначити, що в даному випадку мав місце статевий акт.

2. Що скоєння його супроводжувалось насиллям.

Статевий акт - це фізіологічний акт, спрямований на продовження роду і який полягає у введенні статевого члена у піхву.

М. Г. Шалаєв під статевим актом розуміє задоволення чи намагання задоволення статевого потягу шляхом введення статевого члена не тільки у піхву, але і в її переддвер'я і навіть у тому випадку, якщо воно не супроводжувалось дефлорацією і викиданням сперми.

Які ж ознаки статевого акту?

1. Якщо жінка не жила раніше статевим життям - це розриви дівочої пліви, при дослідженні якої експерт повинен описати її особливості, інколи зустрічаються нариви і розриви стінок піхви, розрив промежини.

За стадіями загоювання розривів установлюється і давність статевого акту.

2. Важливим доказом статевого акту, крім розривів, є також виявлення слідів сперми на шкірі навколо зовнішніх статевих органів і в піхві, що у свіжих випадках можливо. Це є основним доказом статевого акту у жінок, які раніше жили статевим життям.

Ознаки насилля виникають при чиненні опору. Це садна і синці (сліди від нігтів і пальців), які розміщуються, як правило, на внутрішній поверхні стегон, над колінами, в ділянці зовнішніх статевих органів, на передпліччі, обличчі, шиї, молочних залозах. Однак необхідно пам'ятати, що яких-небудь ушкоджень, характерних для зґвалтування, немає.

Експертній оцінці піддаються і наслідки, які могли виникнути в результаті насильницького статевого акту. До них можна віднести фізичну і психічну травму, вагітність, зараження венеричними хворобами, самогубство.

При зґвалтуванні важливо встановити, чи не витирала потерпіла (чи ґвалтівник) після скоєння статевого акту статеві органи яким-небудь предметом, якщо це було, то необхідно такі предмети вилучити і надіслати на експертизу, оскільки на них може бути виявлена сперма.

На одязі потерпілої можуть бути виявлені сліди крові, сперми, волосся, які належать ґвалтівнику. Тому одяг ретельно оглядається і відразу ж надсилається на дослідження в лабораторію. Виявлене на ній волосся знімається, упаковується і надсилається на експертизу окремо.

Особу, яка підозрюється у скоєнні зґвалтування бажано якомога швидше після його скоєння притягнути до обстеження. Інколи обстеження обвинувачуваного підтверджують заяву потерпілої (виявлення конкретних ушкоджень у місцях, зазначених нею). Такі ушкодження інколи дозволяють упізнати ґвалтівника і є доказом опору, який йому чинився.

Необхідно старанно досліджувати піднігтевий вміст ґвалтівника. У зіскобах із-під нігтів ґвалтівника при мікроскопічному дослідженні можуть бути виявлені волокна одягу, обривки волосся, сліди крові, які належать потерпілій.

Особливої уваги вимагає огляд статевих органів ґвалтівника. На статевому члені можуть бути виявлені ушкодження, заподіяні потерпілою при чиненні нею опору і при грубих спробах статевого акту - садна, подряпини, синці, надриви вуздечки, сліди укусів, в препуціальному мішку - волосся, яке належить потерпілій, на статевому члені - кров, елементи вмісту піхви, слина, кал (при спотворених формах статевого акту). Всі речові докази надсилаються на біологічне дослідження.

При огляді підозрюваного безпосередньо після події в сечівнику може бути виявлена сперма. Для цієї мети беруть мазки вмісту сечівника для мікроскопічного і бактеріологічного дослідження. Рекомендується брати відбитки зі статевого члена і з внутрішньої поверхні препуціального мішка (для виявлення сперматозоїдів, еритроцитів, клітин піхвового епітелію).

Сліди сперми можуть бути виявлені на білизні і верхньому одязі підозрюваного. При груповому зґвалтуванні на одязі можуть бути плями сперми із різними груповими властивостями. Це може підтвердити не тільки походження їх від різних осіб, але і послідовність скоєння ними статевих актів. Огляд, опис, вилучення одягу, білизни та інших предметів підозрюваного, надсилання їх на експертизу - обов'язок слідчого.

Лабораторні дослідження виявлених на тілі і одязі речових доказів розширюють можливості судово-медичної експертизи і дозволяють отримати об'єктивні докази статевого акту, який мав місце.

Експертиза розпусних дій.

Кримінально карається скоєння чоловіком чи жінкою розпусних дій щодо особи тієї чи іншої статі, яка не досягла повноліття.

До розпусних дій належать непристойне доторкання руками до статевих органів, доторкання статевим членом до статевих органів чи тертя ним між стегнами, заняття онанізмом в присутності дівчинки чи оголення статевих органів, ознайомлення неповнолітнього з порнографічною літературою. Існують і інші форми розпусних дій, які у більшості випадків можуть бути встановлені лише слідчим шляхом.

Розпусні дії, як правило, не супроводжуються значними механічними ушкодженнями і тому експертні дані дуже мізерні. Як доказ цих дій можуть бути ушкодження у вигляді надривів, розривів, крововиливів у дівочу пліву, наявність сперми чи характерних змін дівочої пліви при тривалому застосуванні розпусних дій. Інколи розпусні дії з дітьми можуть закінчуватись статевим актом, що супроводжується масивними ушкодженнями з розривом проміжності, стінок піхви, сечівника, з можливим смертельним наслідком.

При виясненні обставин скоєння розпусних дій необхідно враховувати, що діти легко піддаються навіюванню, самонавіюванню, фантазії, дуже легко сприймають погрози, інколи говорять неправду. Розпитування дітей необхідно проводити з участю педагога.

Експертиза мужолозтва.

Мужолозтво - це статевий акт чоловіка з чоловіком, коли статевий член активного партнера вводиться в пряму кишку пасивного партнера.

Доказові можливості судово-медичної експертизи мужолозтва дуже обмежені. У активного партнера можна виявити сліди калу на статевому члені, інколи ушкодження самого члена. У пасивного партнера в ділянці заднього проходу можна виявити різні зміни: почервоніння, садна, розриви, лійкоподібне поглиблення, грубу складчастість чи зглаженість її. Однак тільки ці ознаки самі по собі не дають підстави для вирішення питання про мужолозтво. Вирішальним доказом акту мужолозтва у пасивного партнера є сперма в ділянці заднього проходу і на слизовій оболонці прямої кишки, а також наявність венеричних захворювань - гонорейного проктиту, твердого шанкру, СНІДу.

Список використаної літератури

1. Авдеев М.И. Краткою руководство по судебной медицине.--М.: Медицина, 1966.

2. Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц.--М.: Медицина, 1966.

3. Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупа.--М.: Медицина, 1976.

4. Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза повреждений тупыми предметами.--М.: Медицина, 1978.

5. Барсегянц Л.О., Левченков Б. Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений организма.--М.: Медицина, 1978.

6. Ботезату Г.А. Судебно-медицинская диагностика давности наступления смерти.--Кишинев: Штинца, 1975.

7. Ботезату Г.А., Мутой Г. Л. Асфиксия.--Кишинев: Штинца, 1983.

8. Громов А.П. Курс лекций по судебной медицине.--М.: Медицина, 1979.

9. Громов А.П., Науменко В. Г. Судебно-медицинская травматология.--М.: Медицина, 1977.

10. Диагностика смерти и определение давности ее наступления в судебно-следственной и судебно-медицинской практике: Метод. разработка /С.П. Дидковская, А.И. Марчук.--Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1990.

11. Дидковская С.П. Подготовка и проведение отдельных видов судебно-медицинской экспертизы.--Киев: КГУ, 1977.

12. Загрядская Л.П. Судебно-медицинское установление транспортной травмы: Лекция.--Горький: ГМИ, 1976.

13. Загрядская Л.П. Лабораторные методы исследований при судебно-медицинской экспертизе механических повреждений: Метод. рекоменд.--Горький: ГМИ, 1980.

14. Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза отравлений: Лекция для студентов.--Горький: ГМИ, 1984.

15. Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза повреждений острыми и тупыми предметами: Лекция.--Горький: ГМИ, 1984.

16. Загрядская Л.П., Федоровцев А.Л., Королева Е.И. Судебно-медицинское исследование клеток и тканей.--М.: Медицина, 1984.

17. Использование физико-технических методов исследования в судебно-медицинской практике: Метод. рекоменд./С.П. Дидковская, А.И. Марчук.--Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987.

18. Концевич И.А. Судебно-медицинская диагностика странгуляций.--К.: Здоров'я, 1968.

19. Молчанов В.И. и др. Огнестрельные повреждения и их судебно-медицинская экспертиза.--М.: Медицина, 1990.

20. Осмотр трупа на месте его обнаружения/Под. Ред. А.А. Матышева.--Л.: Медицина, 1989.

21. Попов Н.В. Судебная медицина.--М.: Медгиз, 1950.

22. Райский М.И. Судебная медицина.--М.: Медгиз, 1953.

23. Руководство к практическим занятиям по судебной медицине/Под ред. И.А. Концевич.--К.: Вища школа, 1988.

24. Руководство по судебно-медицинской экспертизе отравлений /Под ред. Р.В. Бережного, Я.С. Смусина, В.В. Томилина, П.П. Ширинского.--М.: Медицина, 1980.

25. Сапожников Ю.С., Гамбург А. М. Судебная медицина.--К.: Вища школа, 1980.

26. Сапожников Ю.С. Криминалистика в судебной медицине.--К.: Здоров'я, 1970.

27. Судебная медицина /Под ред. В.М. Смольянилова.--М.: Медицина, 1982.

28. Судебная медицина /Под ред. А.А. Матышева и А.Р. Деньковского.--М.: Медицина, 1985.

29. Судебная медицина /Под ред. В.В. Томилина.--М.: Юрид.лит., 1987.

30. Судебная медицина /Под ред. В.Н. Крюкова.--М.: Медицина, 1990.

31. Судебная медицина /Под ред. И.В. Виноградова, В.В. Томилина.--М.: Юрид. лит., 1991.

32. Судебно-медицинская экспертиза. Справочник для юристов.--М.: Юрид. лит., 1985.

33. Судебно-медицинское исследование трупа /Под ред. А.П. Громова.--М.: Медицина, 1991.

34. Томилин В.В., Барсегянц Л.С., Гладких А.С. Судебно-медицинское исследование вещественных доказательств.--М.: Медицина, 1989.

35. Томилин В.В. Гладких А.С. Судебно-медицинское исследование крови в делах о спорном отцовстве, материнстве и замене детей.--М.: Медицина, 1981.

36. Туманов А.К. Основы судебно-медицинской экспертизы вещественных доказательств.--М.: Медицина, 1975.

37. Швайкова М.Д. Токсилогическая химия.--М.: Медицина, 1975.

38. Хижнякова В.И. Определение давности смерти: Экспресс-методы.--М.: Юрид. лит., 1991.