Державні символи України: історія і сучасність

18

Зміст

Вступ

Теоретичне питання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В ст. 20 Конституції України передбачено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Під державними символами України слід розуміти закріплені в законодавстві офіційні графічні чи звукові зображення, в яких втілюються національні ідеї, що символізують державність України. Державні символи затверджуються Верховною Радою України. Характерними ознаками їх є те, що вони: 1) виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту; 2) мають загальнообов'язковий характер. Основою державних символів є державний суверенітет.

Державні символи є складовою частиною більш широкого поняття «державні атрибути», до числа яких входять також столиця держави, офіційна назва держави, державна мова, державна печатка, національні пісні, почесні значки, державні штандарти.

Теоретичне питання

Українська державна символіка,- як у скіфських царів, у старокняжій Київській державі та в УНР,- відображує традиційну українську символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства. Ключем до її розуміння є чільний їїсимвол, нині відомий під назвою «Тризуб».

Перша літописна згадка про тризуб як про великокнязівський знак стосується ХХст. Його зображення відоме із печатки Святослава Ігоревича. Згодом цей знак карбується на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича де з одного боку портрет володаря, а з іншого -тризуб.

Тризуб символізує туж саму трійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрість, Знання і Любов(або Вогонь, Воду й Жит- тя).Тож тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі- Волинському , його зображення знайдено на варязькому мечі, в гербі французької королеви Анни, на надробку св.Еріка у Швеції та ін.

Тризуб на час прийняття Руссю-Україною християнства був настільки популярним, що хрест довелось об`єднати з ним в один знак, - для сприймання широкими верствами народу. Поєднання хреста й тризуба і сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих Золотих воріт, на маківках Володимирського собору (де тризуб уже ледь помітний).

Кожен символ ставить акценти на різних аспектах світобудови, графіка кожного знаку лаконічна чітка і промовиста. Якщо хрест концентрує увагу на значимості для світобудови третьої сили, то тризуб, відображаючи як триєдність світобудови , так і троїстість полум`я-енергії, принцип вогню і поступу.

У прямих предків сучасних українців-слов`янського племені полян, званих також «русь» і «сколоти», як і у їхніх попередників, панувала трикомпонентна структура суспільства і була поширена легенда про походження полянської (Київської) держави від трьох братів ,що «сіли» на трьох київських горах. Зверхники полян-русів , київські князі, так само, як і царі скіфів, карбували на своїх монетах знак Трійці - Тризуб.

Поряд з офіційною функцією державного і релігійного символів Тризуб має на Україні і широку естетичну функцію та функцію оберегу. Тризуб зображався як в орнаментах тканин, килимів, карбування, так у рукописних текстах книг, на монетах і печатках, на ювелірних виробах, державних відзнаках, підвісках і навіть на посуді.

Культ тризуба в орнаментуванні українських рукописів зникає, на жаль, у XVIIст. разом із заміною рукописів друкованими книжками. Однак у народному побуті найменш денаціоналізованих, гірських районів України він живе й досі. Так у Карпатах, під Різдво чи Йордань, селяни деяких сіл донедавна малювали на своїх хатах споконвічні магічні знаки тризуба.

Крім містичного знака - тризуба українська державна символіка включає жовто-блакитні барви.

На відміну від однозначного слова «колір», слово «барва» багатозначне. В старовину воно означало не лише певний колір, але й уніфікований одяг, тобто належність до певної групи людей. Один з діалектних варіантів слова«барва» набув значення матеріального барвника, це слово «фарба», інший «варна» - зберіг лише його друге значення: певної групи людей.

У давніх аріїв було три барви (варни): біла - старшина, жреці - правителі, яких звали рахмани (брахмани); червоно - малинова - воїни (шатри, кшаттії); чорна - сіячі та скотарі (вайш`ї і шудри).

Запорожці, як люди, що повністю присвятили себе священній війні за Україну, дотримувались звичаїв і символіки барви воїнів - зодягались у червоно-малиновий одяг і мали жовто-блакитного, бойовий, червоно-малиновий стяг; гетьман мав срібно-білого прапора, військово-магнатськи формування - червоно-білого, а військово-народні - червоно-чорного. Оскільки гетьман у певних ситуаціях мав виступити то від старшини, то від козацтва, то від селян, а то й від усіх зразу - він мав бунчуки білого, червоного, та чорного кольорів. Біло-червоно-чорна символіка кольорів збереглася і до сьогоднішнього дня на Східній Україні в традиції вишивати червоно-чорним по білому, що символізує єдність усіх груп (барв, варн) у одному народі.

Можна наводити чимало прикладів популярності біло-червоно-чорної барви на Україні, але жоден з цих традиційних кольорів не став державною барвою в силу двох причин. Перша полягає в тому, що ця барва є спільною для десятків націй і народностей, які розвинулися з єдиної давньоарійської спільності, а друга - в тому, що за цими кольорами протягом тисячоліть, міцно установилася соціальна функція. В українців національною барвою стала інтегруюча релігійна блакитно - жовта.

Після батиївського погрому на Київських землях завмерла усяка національна і державна діяльність.

Коли ж нація почала оживати, - відродилась і символіка. Національна барва з`являється по всій Україні і, насамперед, у розписах церков та у церковних речах - ризах , фарбованій різьбі іконостасів. Ця барва оживає також у творах мистецтва - мініатюрах і прикрасах, у масовому виготовленні жовто-блакитних тканин, у гербах українських земель. Так герб роду Богунів мав голубий щит із золотою підковою і золотим кавалерським хрестом.

Звертає на себе увагу органічна близькість українців різних земель із національною блакитно-жовтою барвою, яка виразно виявилася за середньовіччя, коли почалась повсюдна фіксація та формалізація національної символіки. Як відомо, Київщина на цей період встановила золотого тризуба на голубому полі, Галичина - золотого лева на голубому полі. Так на землях України узаконилась однакова національна барва. Збіг досить промовистий, якщо зважити, що ці землі на той час не були об`єднані в єдиній Український державі.

Жовто-блакитна барва була усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою жовто-блакитного прапора як державного символу, яке сталось 22 березня 1918р., не викликало ні в Україні, ні в Росії жодного сумніву, що до правомырності цього акту.

Поняття, види та конституцiйне закрiплення державних символiв

України

Державнi символи -- це встановленi Конституцiєю або спецiальними законами особливi, як правило, такi, що iсторично склалися, зовнiшнi офiцiйно-вiдмiтнi, iдентифiкацiйнi знаки конкретної держави, якi уособлюють її нацiональний суверенiтет, самобутнiсть та iнодi несуть певний iдеологiчний змiст.

Символи держави передбачають повагу до них громадян та офiцiйних осiб, а також iноземних громадян та офiцiйних осiб iнших держав. Як виразники суверенностi держави вони уособлюють повагу народу до своєї держави, здатнiсть сприяти патрiотичному вихованню молодi.

Державi належить монопольне право на встановлення своїх символiв (атрибутiв). Вони, як правило, визначаються основними законами держав, а їх докладний опис i правовий режим використання регламентуються спецiальними законами або iншими актами загальнонацiонального значення. До них зазвичай вiдносять державний прапор, герб, гiмн, iнодi кольори, штандарт глави держави, державну печатку.

В Українi державними символами згiдно з положенням ч. 1 ст. 20 Конституцiї України є Державний прапор України, Державний герб України i Державний гiмн України, якi концентровано виражають провiдну роль української нацiї у становленнi держави, повагу до неї українського народу, здатнiсть сприяти патрiотичному вихованню громадян України, є виразниками суверенностi Української держави.

Особливу значущiсть цих символiв для розбудови нашої держави законодавець пiдкреслив, передбачивши в ч.6 ст.20 Конституцiї, що їх опис та порядок використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України. Однак нинi прийнято тiльки один такий закон -- Закон України «Про Державний Гiмн України». Питання, пов'язанi з Державним прапором України i Державним гербом України, регулюються пiдзаконними нормативно-правовими актами.

Державний прапор, Державний герб i Державний гiмн України -- пiд захистом вiтчизняного законодавства. Публiчна наруга над державними символами тягне за собою кримiнальну вiдповiдальнiсть (ст. 338 Кримiнального кодексу України).

Державний прапор України:

Державний прапор -- це певного кольору полотнище, яке є одним з основних символiв, вiдмiтних знакiв суверенної держави.

Згiдно з ч. 2 ст.20 чинної Конституцiї України Державним прапором України є стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорiв. Затвердження синьо-жовтого Державного прапора України вiдтворило в собi нацiональну символiку в галузi прапорництва, що має бiльш як тисячолiтню iсторiю та бере початок з Київської Русi, де найпоширенiшими державними кольорами були синiй, червоний, жовтий, блакитний. Поєднання синього i жовтого кольорiв, що символiзує чисте небо i хлiбний лан, говорить про миролюбнiсть Української держави i має мiцне iсторичне корiння.

Прапори синього i жовтого кольорiв використовувались окремими полками i сотнями Вiйська Запорозького пiд час Визвольної вiйни (1648-1654 рр.) пiд проводом Б. Хмельницького. Традицiя поєднувати цi кольори була характерна й для гербiв тогочасних мiст України. Прапори iз синiм та жовтим кольорами активно використовувалися в перiод вiдзначення та святкування ювiлеїв Тараса Шевченка в 1911 i 1914 роках.

Жовто-синiм був перший прапор Української Народної Республiки. В 1917 р. синьо-жовтий прапор був державним символом Захiдно-Української Народної Республiки, а в 1939 р. стверджений як державний для Карпатської України.

Вперше в новiтнiй iсторiї нашої держави нацiональний прапор України був офiцiйно пiднятий 24 липня 1990 р. i розмiщений перед будiвлею Київської мiськради на Хрещатику поряд з червоно-синiм прапором УРСР. Ця подiя по праву заслуговує на особливе мiсце в iсторiї, тому й отримала в 2000 р. статус державного свята, так званий День нацiонального прапора, що й визначило майже на рiк дату проголошення незалежностi України. 4 вересня 1991 р. нацiональний синьо-жовтий прапор було пiднято у Києвi над будинком Верховної Ради України. Однак тiльки 18 вересня 1991 р. синьо-жовтий прапор був офiцiйно узаконений постановою Президiї Верховної Ради України. В цьому документi, зокрема, йшлося: «До ухвалення Конституцiї України дозволити в протокольних заходах використовувати жовто-блакитний прапор». Двобарвне полотнище не мало в той перiод статусу державного, проте повсюдно замiнило червоно-синiй прапор УРСР.

Як державний символ України нацiональний прапор був остаточно затверджений Постановою Верховної Ради України вiд 28 сiчня 1992 р. «Про Державний прапор України». У цьому документi проголошувалося, що Державний прапор України -- це прямокутне полотнище, яке складається з двох рiвних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої -- синього кольору, нижньої -- жовтого кольору, зi спiввiдношенням ширини прапора до його довжини 2:3. Аналогiчна за змiстом норма була вiдтворена i в Конституцiї України 1996 р.

Державний прапор України постiйно пiднiмається на будiвлях: Верховної Ради України, Резиденцiї Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв України, вищих судових органiв, Прокуратури України, державних мiсцевих адмiнiстрацiй i органiв мiсцевого самоврядування, дипломатичних представникiв i консульських установ в iноземних країнах вiдповiдно до норм мiжнародного права, правил дипломатичних протоколiв i традицiй країни перебування.

Державний прапор України пiднiмається на вiйськових кораблях та iнших суднах Вiйськово-Морського флоту; пiд час офiцiйних церемонiй, що проводяться органами державної влади та органами мiсцевого самоврядування; в мiсцях постiйної дислокацiї вiйськових частин i окремих пiдроздiлiв Збройних Сил України, iнших вiйськ i вiйськових формувань.

У днi державних свят прапор вивiшується на будiвлях громадських об'єднань, пiдприємств, установ, органiзацiй незалежно вiд форм власностi, а також на житлових будинках.

Державний прапор України постiйно встановлюється в залi засiдань Верховної Ради України, Кабiнету Мiнiстрiв України, в залах судових засiдань, на транспортних засобах Президента України та iнших вищих посадових осiб; в робочому кабiнетi Президента України та iнших примiщеннях, що призначаються для проведення з його участю урочистих заходiв, у робочих кабiнетах керiвникiв центральних та мiсцевих органiв влади, глав мiсцевих органiв самоврядування.

Зображення Державного прапора України наносяться на повiтрянi судна України; космiчнi апарати, що запускаються Україною. Вони використовуються також як бортовi знаки державної належностi кораблiв, катерiв i суден прикордонної служби України.

Державний прапор України пiднiмається в днi офiцiйно оголошеного трауру. В цих випадках у його верхнiй частинi флагштоку (мачти) крiпиться чорна стрiчка, довжина якої дорiвнює довжинi полотнища прапора. В знак трауру Державний прапор України приспускається.

Державний прапор України може використовуватися як елемент або геральдична основа державних нагород України, емблем i прапорiв органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування.

Про те, що цьому державному символу надається особливе значення, свiдчить встановлення, поряд iз загальною кримiнальною вiдповiдальнiстю за публiчну наругу над усiма державними символами, окремої вiдповiдальностi за публiчну наругу над офiцiйно встановленим або пiднятим прапором iноземної держави (ч. 2 ст. 338 Кримiнального кодексу України), за пiдняття Державного прапора України на рiчковому або морському суднi без права на цей прапор (ст. 339 Кримiнального кодексу України).

Державний герб України:

Державний герб України -- це встановлений Конституцiєю України символiчний знак, який у графiчних i кольорових зображеннях вiдображає наступництво гербової символiки української державностi на рiзних етапах її розвитку. Високе призначення Державного герба України -- бути носiєм нацiональної гербової символiки -- чiтко виражено в чч.3 i 4 ст. 20 Конституцiї: в третiй -- названо складовi частини великого Державного герба України -- малий Державний герб України та герб Вiйська Запорозького; в четвертiй -- головним елементом великого Державного герба України затверджено Знак Княжої Держави Володимира Великого, який поiменовано малим Державним гербом України.

Таким Знаком Княжої Держави, як вiдомо, був тризуб, який за часiв правлiння в давньоруськiй державi -- Київськiй Русi -- князя Володимира Святославовича (980-1015 рр.), названого Великим, виконував функцiю Державного герба. Як знак державної влади тризуб використовувався київськими та iншими князями протягом декiлькох столiть. У березнi 1918 р. Центральна Рада затвердила тризуб гербом Української Народної Республiки (УНР).

Що стосується герба Вiйська Запорозького («Козак з мушкетом»), то його походження пояснюється тим, що на прапорах козацьких сотень, полкiв найпоширенiшим було зображення козака з шаблею, мушкетом, що й стало прообразом герба Вiйська Запорозького.

Вiдповiдно до Постанови Верховної Ради України вiд 19 лютого 1992 р. «Про Державний герб України» малий Державний герб України -- це тризуб кольорового (золотавого) та чорно-бiлого зображення на тлi синього кольору.

Цiєю постановою передбачено, що зображення малого Державного герба України помiшується на печатках органiв державної влади i державного управлiння, бланках державних установ, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвiдченнях з обов'язковим додержанням пропорцiй зображення герба. Порядок створення та використання зображень герба у кожному випадку повинен передбачатися вiдповiдними нормативно-правовими актами. Малий Державний герб України помiшується на печатках бланкiв та iнших документах вищих, центральних та мiсцевих органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та iнших органiв, органiзацiй i установ незалежно вiд форм власностi, якщо вони надiленi державно-владними повноваженнями.

Державний герб України повинен помiщуватися на документах, що посвiдчують особу громадянина України, а також на iнших документах загальнодержавного зразка, що видаються органами, установами, органiзацiями державної влади; на державних нагородах i вiдповiдних їм документах на них; на форменому одязi, встановленому для осiб, що перебувають на вiйськовiй або iншiй державнiй службi (в тому числi й для працiвникiв ОВС), як вiдмiтний знак тощо.

Державний герб України помiшується на фасадах будiвель офiцiйної резиденцiї Президента України, офiцiйних резиденцiях органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування; в залi засiдань Верховної Ради України, Кабiнету Мiнiстрiв України, судових органiв; у робочих кабiнетах Президента України, керiвникiв органiв державної влади, глав органiв мiсцевого самоврядування та в iнших офiцiйних мiсцях.

Коли йдеться про Державний герб, то у свiтовiй практицi не усталилося суворої регламентацiї засад його творення. Це, так би мовити, «нацiональний продукт» -- вiддзеркалення специфiки геральдичних традицiй, що примхливо фокусують своєрiднi риси iсторичного розвитку певної країни.

Для прикладу, в iталiї, якщо виходити з жорстких геральдичних канонiв, герба немає зовсiм. Його функцiї виконує державна емблема цiлком умовного геральдичного характеру, що поєднує зображення трибка i п'ятикутної зiрки, оповитих дубовою i лавровою гiлками, тодi як морськi прапори країни й президентський штандарт прикрашає геральдична варiацiя на тему вiдзнак Венецiї, Генуї, Aмальфи та Пiзи. Самобутнiй спосiб геральдичної презентацiї обрала й Францiя, що послуговується двома знаками: загальновiдомою емблемою з лiкторським пучком i орденом Почесного легiону та щитом, у якому поєднано герби всiх департаментiв країни. Натомiсть, наприклад, у Швецiї вiддають перевагу, образно кажучи, «класичному варiанту», використовуючи малий i великий герби. iсторiя знає непоодинокi випадки функцiонування водночас трьох державних гербiв: великого, середнього i малого, як це, скажiмо, практикувалося в Росiйськiй iмперiї, а в перiод мiж свiтовими вiйнами -- у Чеськiй Республiцi.

Не менш специфiчним у сферi державної символiки виявився й шлях України. Не розглядаючи його докладно, тут коротко спинимося лише на традицiї побутування великого i малого державного гербiв, якiй вже майже сто рокiв.

Правовий прецедент використання великого i малого державних гербiв УНР створив закон, ухвалений Центральною Радою 22 березня 1918 р. Обидва знаки мало рiзнилися композицiйно. З самого початку вони стали об'єктом аргументованої критики В.Mодзалевського i Г. Нарбута. Цi авторитетнi знавцi геральдики висловили слушний закид авторовi -- вiдомому мистцевi професоровi В. Kричевському, що вiн, малюючи герб, робив це тiльки як художник, «не звертаючи нiякої уваги на вимоги геральдики i навiть цiлком незнайомий з нею». Згодом їх пiдтримали й iншi фахiвцi, якi вбачали основнi хиби гербiв у рiзному вiдтвореннi на кожному з них «знака Володимира», негеральдичному його оздобленнi у виглядi ромбiв, а також у невиразностi орнаменту. Не був досконалим i сам березневий закон 1918 р., зокрема, в його текстi не дано опису гербiв, не зазначено їхнiх розмiрiв тощо. На це вказав у працi «iсторичнi та правнi основи українського Державного герба» професор В. Tрембiцький. Прагнучи заповнити наявнi в законi прогалини, автор сформулював приписи технiчного оформлення українського державного герба i радив, як це узвичаєно у свiтовiй практицi, з пошаною i «повною точнiстю» вiдтворювати державнi символи.

Великий i малий герби 1918 р. стали першим втiленням iдеї дуалiзму українського державного герба, яка згодом набула свого розвитку. Так, наприкiнцi 30-x рр. XX ст. вiдомий український геральдист M. Битинський на замовлення уряду УНР в емiграцiї розробив проект державних вiдзнак України, серед них великого, середнього й малого державних гербiв. Лейтмотивом цiєї працi -- справжнього шедевра українського геральдичного мистецтва -- стала соборнiсть українських земель, що на час створення проектiв перебували в складi рiзних державних утворень: Чеської Республiки, Другої Речi Посполитої, Румунського королiвства, СРСР. Проекти M. Битинського здобули суспiльне визнання й прихильнiсть. Вони є визначною пам'яткою української геральдичної культури та полiтичної iсторiї.

Нову сторiнку української геральдики вiдкрила ухвалена 19 лютого 1992 р. Верховною Радою України Постанова «Про Державний Герб України», якою затверджено «Тризуб як малий герб України» i головний елемент великого герба. Ця ухвала найвищого законодавчого органу засвiдчила не тiльки тривалiсть та iсторичну вагу нашої геральдичної i мистецької традицiї, але також реалiзоване в гострiй полiтичнiй боротьбi прагнення нацiонально-державницьких сил забезпечити правову й полiтичну спадкоємнiсть рiзних форм української державностi.

Основи iдейної конструкцiї чiльного атрибуту держави заклала ст. 20 Конституцiї України (1996 р.). Вона визначила обов'язковими складовими майбутнього великого Державного герба малий Державний герб України (як його головний елемент) i герб Вiйська Запорозького.

На виконання Постанови Верховної Ради «Про державнi символи України» вiд 3 вересня 1996 р. i постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 2 листопада 1996 р. «Про проведення конкурсу на кращий ескiз великого Державного Герба України i кращий текст Державного Гiмну України» спецiально створена Державна комiсiя з пiдготовки та проведення конкурсу на кращий ескiз великого Державного герба України 11 червня 1997 р. схвалила проект, пiдготовлений авторським колективом у складi M.Ф.Дмитрiєнко, О.A.Iваxненка, В.С.Miтченка, Ю.K.Савчука.

Не вдаючись у подробицi багаторiчного процесу створення й графiчного вдосконалення проекту великого Державного герба України, викладемо бодай провiднi положення його концепцiї. Як основнi елементи головного символу країни обрано тi, що вiдображають iсторичний шлях нашої державностi й водночас вiдповiдають канонам свiтової геральдики та правовим нормам. Зокрема, вiдповiдно до вимог Конституцiї України автори в центрi композицiї розмiстили малий Державний герб України.

Таке iдейне, геральдичне й графiчне вирiшення потребувало логiчного доповнення, що мало виразнiше створити iсторичне тло, повнiше розкрити головний змiст державної символiки. Його формують, як того вимагає конституцiйна норма, герб Вiйська Запорозького, а також герб Галицько-Волинської держави. Тож композицiя великого Державного герба України вiдводить козаковi з мушкетом i золотому леву почесну роль щитотримачiв, немовби охоронцiв i спадкоємцiв державного герба княжої доби.

Державний гiмн України: iсторiя написання, змiст та порядок

використання

Державний гiмн -- це урочистий нацiональний поетико-музичний твiр, що представляє вiтчизну, iсторичнi подiї та їх героїв, i в силу цього визнаний у встановленому порядку одним iз символiв держави.

Музична редакцiя, опис, текст, а також порядок використання Державного гiмну України затвердженi Законом України вiд 6 березня 2003 р. «Про Державний Гiмн України». Згiдно зi ст.1 цього Закону «Державним гiмном України є нацiональний гiмн на музику М. Вербицького зi словами першого куплету та приспiву твору П. Чубинського...» Як поетико-музичний твiр урочистого характеру Державний гiмн України вiдображає патрiотизм українського народу, його державницькi та суспiльнi iдеали, насамперед: свободу i незалежнiсть.

Хоча в Українi в XIX ст. було створено чимало нацiональних гiмнiв, у тому числi на слова І.Франка та Т. Шевченка, жоден не став державним нi в Українськiй Народнiй Республiцi, нi в Українськiй Радянськiй Соцiалiстичнiй Республiцi.

Прообразом Державного гiмну України став нацiональний гiмн «Ще не вмерла Україна», створений в 60-х роках XIX ст. вiдомим українським поетом, етнографом та фольклористом Павлом Чубинським (1839-1884 рр.), музику до якого написав український композитор i диригент Михайло Вербицький (1815-1870рр.). У зв'язку з проголошенням державної незалежностi України Указом Президiї Верховної Ради України вiд 15 сiчня 1992 р. «Про Державний гiмн України» було затверджено музичну редакцiю Державного гiмну України, авторство якої належить М. Вербицькому. Закон України «Про Державний гiмн України» затвердив текст гiмну на слова П.Чубинського, але взяв iз нього тiльки перший куплет та приспiв.

Закон України «Про Державний гiмн України» встановлює, що урочистi заходи загальнодержавного значення розпочинаються i закiнчуються виконанням Державного гiмну України, а його музичне виконання здiйснюється пiд час проведення офiцiйних державних церемонiй та iнших заходiв. До числа урочистих заходiв, коли виконання Державного гiмну України є обов'язковим, належать: вступ на посаду Президента України пiсля складання ним Присяги; вiдкриття i закриття сесiй Верховної Ради України, сесiй мiських рад народних депутатiв; вступ на посаду глав органiв державної влади й органiв мiсцевого самоврядування та iншi заходи такого характеру. Офiцiйними церемонiями є пiдняття Державного прапора України, зустрiч глав iноземних держав та iн. Пiд час офiцiйного виконання Державного гiмну України всi присутнi вислуховують його стоячи, чоловiки -- без головних уборiв. Коли його виконання супроводжується пiдняттям Державного прапора України, то присутнi при цьому повертаються до нього обличчям.

Державний гiмн України може виконуватись пiд час вiдкриття пам'ятникiв i пам'ятних знакiв; вручення державних нагород України; вiдкриття i закриття урочистих зборiв, присвячених державним святам України тощо.

Незалежно вiд варiантiв виконання Державного гiмну України, вiн повинен виконуватись у точнiй вiдповiдностi iз затвердженими редакцiєю та текстом. Державний гiмн України щодня транслюється державними телевiзiйними i радiомовними компанiями перед початком i по закiнченнi передач, а якщо це цiлодобове мовлення, то о 5 год. 30 хв. у робочi днi (понедiлок -- п'ятниця) i о 6 годинi по суботах i недiлях та 24 годинi у новорiчну нiч -- пiсля трансляцiї бою годинника о 24 годинi.

Висновки

Державний Герб - це закріплений у законодавстві офіційний умовний знак, який через графічне чи кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру та символізує суверенітет держави. В Конституції сказано, що великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний герб України). Зображення Державного Герба розміщується на печатках органів державної влади, державного управління, судових органів, грошових знаках і знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ тощо.

Державний Гімн - це закріплена в законодавстві країни музично-поетична емблема держави, яка через систему (набір) музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру та символізує суверенну державу. Державний Гімн України - це національний гімн на музику М. Вербицького. Державний Гімн як офіційний символ держави виконують під час підняття Державного Прапора, відкриття урочистих засідань, на початку офіційних зустрічей на найвищому рівні, прийняття військової присяги, відкритті спортивних змагань тощо. Слова Гімну затверджуються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Державний Прапор - це закріплене в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів виражено ідеї політичного характеру. Державний Прапор України - стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів: верхня смуга - синього кольору, нижня - жовтого. Співвідношення ширини прапора до його довжини - 2:3. Державний Прапор піднімається на будинках органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних і консульських представництв України, на прикордонних заставах та митницях, на засобах пересування перших осіб та дипломатичних представників і консулів України, як кормовий прапор на морських суднах України, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань тощо.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на 5-тій сесії ВРУ 28 червня 1996 року. - К.: Юрінком, 1996.

2. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. - К., 1998.

3. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф. Погорілка. - К., 1999.

4. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. - К., 2000.

5. Конституційне право України / За редакцією Ю.М. Тодики і В.С. Журавського. -- К., 2002. - С. 26.

6. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М., Веніславський В.Ф. Конституційне право України в схемах і дефініціях. - Х., 2003.

7. Основи правознавства / За ред. І.Б. Усенка. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2003. - 416 с.