Право на створення фермерського господарства

Реферат на тему:

Право на створення фермерського господарства

План

1. Право на створення фермерського господарства

2. Порядок надання земель для створення фермерського господарства

3. Організаційно-правові засади створення фермерських господарств

1. Право на створення фермерського господарства

Право на створення фермерського господарства - це суб'єктивне право громадян України, яке може бути реалізоване ними за певних правових умов, що безпосередньо пов'язано з їх цивільною та земельною дієздатністю. Необхідно відмітити, що ці умови зумовлені специфікою сільськогосподарської праці, яка у фермерському законодавстві визнана як необхідна юридична умова створення такого господарства.

Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року досить чітко (хоча і неповно) регламентовано коло осіб, які мають право створити фермерське господарство.

При цьому слід розділяти дві категорії суб'єктів:

які мають намір організувати господарство;

які мають намір стати його членами.

І в першому, і в другому випадках не йдеться про так званих найманих працівників.

Законодавець визначає обмежене коло суб'єктів, які мають право створити таке господарство. Насамперед йдеться лише про громадян України. Відповідно до статті 5 Закону України «Про фермерське господарство» законодавець надає право створення такого господарства лише дієздатним громадянам України.

Отже, правосуб'єктність у зазначених відносинах передусім пов'язується з наявністю громадянства України.

Обґрунтуванням цього положення є також і позиція статей 81, 82 Земельного кодексу України про те, що суб'єктами права приватної власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути лише громадяни України, юридичні особи України, які створені громадянами України.

Таким чином, Закон позбавляє іноземців та осіб без громадянства зазначеної правосуб'єктності. Це пояснюється тим, що наша держава бажає бачити власниками земель сільськогосподарського призначення лише своїх громадян.

Якщо емігрант повертається на батьківщину, приймає громадянство України та бажає створити фермерське господарство, то для нього існує загальний порядок, такий самий, як і для всіх громадян України. А коли цей іноземець хоче зберегти громадянство тієї держави, звідки він приїхав, і не приймає громадянства України, він не може стати фермером в Україні.

Проте в статті 93 Земельного кодексу України та в статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендарями земельних ділянок можуть бути й іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства. Тобто зазначені громадяни можуть вирощувати сільськогосподарську продукцію на орендованих землях. Але вони не можуть створити фермерське господарство, оскільки згідно пункту 2 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» таке господарство може бути створене лише громадянами України.

Нині іноземні громадяни можуть узаконити свої відносини, працюючи в фермерському господарстві лише як наймані працівники, а не як повноправні члени господарства. Вони не мають права брати участь у розподілі прибутків господарства, за винятком того випадку, коли в установчих документах господарства буде передбачено можливість їх участі в розподілі прибутків. Також виходом із цієї ситуації є. Створення спільних підприємств, куди на партнерських засадах може входити фермерське господарство та конкретний іноземець чи особа без громадянства, або укладення договору про співпрацю без створення нової юридичної особи.

Наступною умовою, яка встановлена законом для набуття права на створення фермерського господарства, є цивільна та земельна дієздатність.

Цивільна дієздатність громадянина настає з 18-річно-го віку і означає здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Більш широке наукове визначення цивільної дієздатності дається 3. В. Ромовською: «Це психічна та інтелектуальна здатність громадянина усвідомлювати та керувати своїми діями, які продовжують, змінюють чи припиняють цивільні права та обов'язки».

Досягнення 18-річного віку не завжди означає повну дієздатність громадянина. В деяких випадках судами може здійснюватися обмеження в дієздатності громадян. Зокрема, слід відзначити, що визнати громадянина недієздатним або обмежено дієздатним вправі лише суд. Тому документи про стан здоров'я громадянина, що обмежують його дієздатність, до уваги не повинні братися.

Законодавець встановлює різний віковий ценз для осіб, які реалізують право на створення фермерського господарства (18 років), і осіб, які реалізують право на членство в такому господарстві новим законом з 14 років (у порівнянні з Законом «Про селянське (фермерське) господарство» 1992 року - з 16 років).

Але визначальною, на наш погляд, є наявність земельної дієздатності, тобто бажаючий утворити фермерське господарство повинен мати не лише цивільну, а й спеціальну (земельну) дієздатність.

Також необхідно наголосити, що законодавством передбачається, що при створенні господарства одним із членів фермерського господарства, інші члени сім'ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Цим законодавець закріплює принцип добровільності при створенні фермерського господарства.

Членами фермерського господарства не можуть бути родичі, які працюють в господарстві за трудовим договором (контрактом, угодою), тобто наймані працівники.

Законодавець в пункті 2 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» надає право створення такого господарства однією особою. Практично це змушує «фермера» наймати значну кількість працівників на засадах трудового законодавства, та й доручити виконувати свої обов'язки він не може, оскільки це можливо зробити лише члену господарства. Отже, в такому випадку на засадах фермерських принципів залишається лише засновник. На нашу думку, у випадку створення фермерського господарства одним громадянином, таке господарство можна вважати не фермерським, а приватним сільськогосподарським підприємством.

Громадяни, які мають намір вести фермерське господарство, що переїжджають з іншої місцевості, створюють таке господарство таким же порядком. До цієї категорії також можна віднести жителів міста, які виявили бажання вести фермерське господарство.

Новий Закон України «Про фермерське господарство» надав право громадянам, що створили фермерське господарство, облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства.

Член колективного сільськогосподарського підприємства може створити фермерське господарство лише після виходу з колективного підприємства. У випадку, коли члену сільськогосподарського кооперативу належить земельний пай, то він повинен отримати належну земельну ділянку.

У разі виходу з колективного сільськогосподарського підприємства групи громадян (у тому числі, членів сім'ї та родичів), перереєстрація транспортних засобів, які видані в рахунок майнових паїв колишнім членам колективного сільськогосподарського підприємства, може проводитися на ім'я одного з співвласників на підставі договору про спільне володіння, користування і розпорядження майном; письмової згоди співвласників, справжність підписів яких засвідчена нотаріусом (селищним або міським головою), рішення загальних зборів про затвердження переліку майна пайового фонду, яке виділяється співвласникам при виході з членів колективного сільськогосподарського підприємства та акту приймання передачі транспортного засобу.

Майнові паї є важливою підмогою колишньому члену колективного сільськогосподарського підприємства при створенні ним фермерського господарства, разом з земельними паями вони служать певним необхідним стартовим капіталом для розвитку господарства.

2. Порядок надання земель для створення фермерського господарства

Для фермерських господарств, як і для інших суб'єктів сільськогосподарської діяльності, землі виступають головним засобом виробництва, основою його функціонування.

У перехідний до ринкової економіки період законодавством України передбачено можливість надання земельних ділянок для створення фермерських господарств у адміністративному порядку.

У приватну власність громадянину України для ведення фермерського господарства надається земельна ділянка в розмірах середньої земельної частки. Цей розмір ділянки вираховується у відповідності зі статтею 13 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003р.

Громадянин, який має намір створити фермерське господарство, повинен спочатку пройти професійний відбір, і лише висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності.

Заяву про надання земель для створення фермерського господарства подає особа, яка має намір його створити.

Громадянин України, який прийняв рішення про створення такого господарства, повинен визначитися чи буде земельна ділянка, на якій він працюватиме сам або з членами своєї родини, належати йому на праві приватної власності, чи перебувати в користуванні.

Заява про надання (передачу) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства подається до того органу, який вправі надавати землі державної чи комунальної власності, а саме: місцевої ради - із земель комунальної власності та до районної державної адміністрації - із земель державної власності. Така заява є документом, який свідчить про добровільний вираз волі організувати фермерське господарство.

У заяві слід зазначити: про намір створити фермерське господарство з певною його назвою; бажані розміри (з урахуванням перспектив діяльності господарства - напрями господарської та іншої діяльності незабороненої законодавством України) і місце розташування земельної ділянки; на якому праві бажано мати ці землі (приватної власності, оренди); склад майбутнього господарства (з чіткими даними про кожного члена господарства). До заяви необхідно додати рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.

Заява громадянина розглядається у місячний термін, і при її задовільному рішенні районна чи міська державна адміністрація або орган місцевого самоврядування замовляють, за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, державній землевпорядній організації проект відведення земельної ділянки. Цей проект погоджується з власником землі або землекористувачем, землевпорядними, природоохоронними і санітарними органами та органом архітектури відповідно до закону. На нашу думку, було б доцільним, щоб спочатку було погодження проекту, а потім уже йшло його замовлення.

У випадку відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельних ділянок, рішення може бути оскаржено в суді. Тут ми зустрічаємось з винятковою ситуацією, коли саме рішення суду про задоволення позову громадянина є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або користування землею, а також укладення договору оренди. Отже, по суті в даному випадку суд бере на себе невластиві йому функції органу державної влади та власника земель.

Важливе значення в процесі одержання земельної ділянки для організації фермерських господарств має паювання земель. Воно передбачено Указами Президента України від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» та від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Паювання земель проводилося у відповідності до Методичних рекомендацій щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям, затверджених наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 20 лютого 1996 року.

Після затвердження результатів паювання земель відповідна райадміністрація видала з одночасною реєстрацією кожному членові колективного сільськогосподарського підприємства сертифікат на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка. Лише у випадку виходу з членів колективного господарства, громадянин, обмінюючи сертифікат на Державний акт на право приватної власності на землю, стає власником земельної ділянки.

Власник отриманого в натурі земельного паю вправі дати його в оренду фермерському господарству, уклавши договір оренди. Якщо ж він виявить бажання працювати в такому господарстві, то матиме правовий статус орендодавця і найманого працівника (а не члена господарства). Власники земельних паїв, які перебувають між собою в сімейно-родинних відносинах, можуть об'єднати їх і створити одне фермерське господарство без надання земель для цього районною Радою.

Власність на землю є не тільки гарантом стабільності фермерського господарства, а й основою його життєдіяльності і мобільності при швидкій зміні економічних, політичних і соціальних факторів. Тому найкращим та найраціональнішим вирішенням проблеми вибору форм власності на землю і є саме приватна власність. Саме тому, на наш погляд, основу земельних відносин у фермерських господарствах повинна складати приватна власність на землі. Тим не менше, це не має означати, що для створення даного типу господарств не можна отримати землі і на іншому правовому режимі (оренди, постійного користування).

Право власності на землю фермерського господарства одночасно виступає як два юридичні факти, які різняться між собою двома суттєвими ознаками і ступенем впливу. Це - одноактний правоустановлюючий юридичний факт - для виникнення такого господарства та праворегулюючий юридичний факт - для правової регламентації господарської діяльності фермерського господарства (триваючий юридичний фактор).

Оренда дає можливість, з однієї сторони, залишаючи землю в усуспільненій колективній власності, надавати її для господарювання фізичним і юридичним особам, для яких придбання земельної ділянки у власність через високу ціну є безперспективним, а з іншої - дає власнику можливість здійснювати свої основні права. Тому оренда є поширеною формою господарювання на землі, способом залучення капіталу у сільське господарство з метою розширення виробництва сільськогосподарської продукції без зміни структури власності. Через це важливим способом утворення селянського господарства може бути отримання певної земельної платні на засадах оренди.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах визначених законом повноважень, а орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, е районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Орендарями земельних ділянок е юридичні або фізичні особи, в тому числі фермерські господарства, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою, строк дії оренди визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним, Цивільним та Господарським кодексами України.

У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону чи кодексу.

Проблему розширення земель, які надаються фермерському господарству, доцільно розглядати в двох аспектах. Суть першого полягає в максимально можливому розширенні земельних наділів у межах, встановлених Законом. При вирішенні першої проблеми, як зазначалось раніше, середньої земельної частки недостатньо для ведення господарства. Поповнення ж його земельних ресурсів можливе двома шляхами: по-перше, наданням в оренду додаткових земельних угідь за умови їх наявності в землях запасу; по-друге, об'єднанням земельних часток при виході із громадського господарства. Для цього залучаються земельні частки родичів, сусідів, пенсіонерів.

Важливим способом збільшення земельних наділів діючих фермерів є залучення та оренда паїв односельчан.

Цьому сприяв підписаний 15 грудня 1998 року Указ Президента України «Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)».

Отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства є першим необхідним юридичним фактором для створення та подальшого функціонування такого типу господарства, яке є специфічним суб'єктом аграрного підприємництва.

3. Організаційно-правові засади створення фермерських господарств

Фермерське господарство базується на сімейно-родинних відносинах і має властиві лише йому засади створення. Відповідно до статті 3 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року членами такого господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї та родичі.

Як бачимо, ця норма чітко орієнтує на сімейний склад господарства, що відображає як традиційно-історичний уклад життя та праці в українському селі, так і міжнародний досвід організації фермерства.

Що ж стосується поняття «інші члени сім'ї, родичі», то воно в зазначеному Законі не розкривається. По-різному трактується воно в інших нормативно-правових актах. Так, у деяких з них йдеться про «близьких родичів». Зокрема, в п. 11 ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу України до близьких родичів належать: батьки, подружжя, брати, сестри, дід, баба, онуки. Поняття родичів також широко трактується статтею 9 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року, в якій зазначено, що до родичів слід віднести: батьків, дітей, онуків, діда, бабу, братів, сестер обох з подружжя.

Аналізуючи зміст статті 2 Сімейного кодексу України, прийнятого Верховною Радою України 10 січня 2002 року, до членів сім'ї, на нашу думку, слід віднести - подружжя, батьків, дітей, усиновлювачів, усиновлених, бабу, діда, прабабу, прадіда, внуків, правнуків, рідних братів та сестер, мачуху, вітчима, падчерку, пасинка; до родичів - двоюрідних братів та сестер, тітку, дядька, небожів.

Законодавством також не виключена можливість віднесення до вищезгаданих категорій інших членів сім'ї та родичів. На нашу думку, стосовно фермерських господарств більш доцільно застосовувати широке поняття «родичів», відповідно до глави 86 книги шостої «Спадкове право» Цивільного кодексу України 2003 року, тобто осіб, що перебувають між собою у родинних стосунках обох членів подружжя до шостого ступеня споріднення включно.

Доцільно було б розширити відповідно названого переліку і склад родичів у фермерському законодавстві, адже, враховуючи сучасний стан працездатного населення на селі, необхідно враховувати широкий спектр родинних відносин для визначення персонального складу членів фермерського господарства. У зв'язку з зазначеним, цей склад точніше характеризувати не як «сімейний», а як «родинний». І, на відміну від членства в сім'ї, в даному випадку йдеться про фермерське господарство не просто як про сімейне об'єднання, а як про родинно-трудове, адже головна мета цього господарства - організація своєрідної індивідуальної праці. Отже, членство в сім'ї є юридичне вужчим поняттям, аніж поняття «членство в фермерському господарстві». Останнє, по-перше, повинно передбачати більш розширений суб'єктний склад членів фермерського господарства (на засадах широких родинних зв'язків), а, по-друге, враховувати обов'язковість їх трудової участі в господарстві.

Необхідно звернути увагу на те, що членами фермерського господарства стають діти, які досягли 14-річного віку. Очевидно, при формуванні цієї норми законодавець керувався положеннями трудового законодавства, яке надає право особі працювати і з 14-річного віку, хоча з відповідними обмеженнями.

Важливим є положення пункту 1 статті 4 Закону України «Про фермерське господарство» про те, що головою фермерського господарства є його засновник або інша особа, яка є його правонаступником. Законодавством допускається залучення до роботи у фермерському господарстві також і найманих працівників, які працюють за трудовим договором (контрактом). Такими працівниками, на нашу думку, можуть бути і родичі, які не є членами господарства, зокрема працюють у вільний від основної роботи час, під час відпусток.

Відносини між такими працівниками і фермером регулюються трудовим законодавством, оскільки ця категорія працівників не є членами господарства навіть у тому випадку, коли вони перебувають у родинних зв'язках з власником. Слід відмітити, що наймані працівники повинні дотримуватись Статуту господарства, адже ним регулюються відносини між фермером і найманими працівниками, а також положення щодо охорони власності господарства, дбайливого ставлення до землі тощо.

Законодавство не містить норми, за якою регулюється частка найманої праці в фермерському господарстві.

Позитивною рисою нового Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 року є правомірні вимоги норми пункту 1 статті 27, що трудові відносини у фермерському господарстві базуються на праці членів господарства, адже йдеться про сімейно-родинне трудове об'єднання.

Проте законодавством надано право фермерському господарству, лише у разі виробничої потреби залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом).

Ще однією особливістю членства фермерського господарства є те, що кожний член сім'ї чи інші родичі самостійно та добровільно вирішують питання своєї участі у фермерському господарстві. Автоматичного членства в такому господарстві не може бути.

Коли один із членів сім'ї створює фермерське господарство, то інші її члени та родичі відповідно до п. 2 статті З Закону можуть набути статусу членів цього господарства лише після внесення змін до його Статуту.

Специфіка сільськогосподарського виробництва вимагає дуже ретельної уваги до землі, до самого процесу виробництва продукції, відданості й любові фермера до своєї справи. Найменший прояв неуваги в кінцевому результаті негативно відбивається як на самому господарстві, так і на інтересах держави. Тому працювати у великому фермерському господарстві з повною віддачею й бути зайнятим роботою в іншому підприємстві, установі, організації практично не можливо без шкоди господарству. Це доцільно було б врегулювати у Статутах та Правилах внутрішнього розпорядку кожного господарства.

В Законі України «Про фермерське господарство» не передбачені норми щодо обов'язку голови та членів господарства постійно працювати в ньому та чи мають вони право паралельно працювати в іншій установі чи організації постійно, тимчасово або сезонно.

На нашу думку, голова та члени фермерського господарства можуть працювати поза господарством тимчасово або сезонно, або за договором на час виконання певної роботи (згідно пункту 3 статті 23 Кодексу законів про працю України), але без завдання шкоди виробничому сільськогосподарському процесу. Це може бути пов'язано з сезонним характером виробництва або з іншими конкретними обставинами.

Як було вказано, очолює фермерське господарство голова - засновник або визначена Статутом особа. Це має бути повністю дієздатна особа, тобто вона повинна мати не менше, ніж 18 років. Доцільно, щоб вона обов'язково була членом фермерського господарства, оскільки особа, яка працює за контрактом, не є постійним працівником, а відповідно до частини 1 статті 27 Закону залучається до роботи в ньому лише у разі виробничої потреби.

Голова господарства представляє інтереси господарства перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями, громадянами чи їх об'єднаннями, в тому числі зарубіжними та іншими суб'єктами. Тобто, будучи рівноправним його членом, він у той же час є повноважним представником господарства у всіх його відносинах (як внутрішніх, так і зовнішніх).

На нашу думку, голова здійснює розпорядчі функції за згодою всіх членів господарства. Компетенцію голови необхідно найбільш повно та доцільно закріпити в статуті господарства. Це необхідно зробити ще й тому, що відповідно до пункту 4 статті 4 Закону України «Про фермерське господарство», голова господарства може письмово доручати виконання своїх обов'язків не лише одному з членів господарства, а й особі, яка працює за контрактом. Таке доручення може бути, на наш погляд, правильним лише на час його хвороби, відрядження або відпустки.

Якщо голова господарства, не узгодивши свої дії з членами фермерського господарства, уклав договір на іпотеку майна чи продав майно господарства (про що повинно бути обов'язково зазначено в статуті господарства), то останні вправі звернутися з позовом до суду та оскаржити його дії (визнати договори, укладені без згоди всіх членів, недійсними).

Відповідальність за завдані збитки несе фермерське господарство своїм майном.

Голова організовує діяльність господарства, скеровує діяльність його членів та найманих працівників; створює безпечні умови праці, дотримання технічних, санітарних, пожежних, екологічних правил та норм.

Успадкування фермерського господарства як цілісного майнового комплексу, або його частини здійснюється відповідно до законодавства, зокрема книги шостої «Спадкове право» Цивільного кодексу України 2003 року, як за законом так і за заповітом.

Однак в частині 2 статті 23 Закону передбачено, що якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для даного регіону. Дане положення суперечить вимогам статті 1225 Цивільного кодексу України, в якій зазначається, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Тобто, частки кожного спадкоємця при спадкуванні за законом є рівними та відповідно до статті 1278 Цивільного кодексу кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

У випадку, якщо спадкоємці були учасниками фермерського господарства та співвласниками майна, то вони мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, проте це не повинно порушувати інтереси інших спадкоємців.

Законодавець у частині 3 статті 1267 Цивільного кодексу України надав право спадкоємцям посвідчити у нотаріуса письмовий договір між собою про зміни розміру частки у спадщині когось із них.

У випадку спору та невирішення між собою питань спадкування фермерського господарства, це питання розглядається місцевим судом за позовом зацікавлених осіб.

Отримання громадянином свідоцтва про право на спадщину на майновий комплекс - фермерське господарство є однією з підстав для створення нового фермерського господарства, однак законодавець не надав пільг для створення такого господарства. Тобто, спадкоємець повинен пройти професійний відбір бажаючих для створення такого господарства, якщо він не є його членом.

У деяких державах обов'язковою умовою вступу в права спадкоємця фермера або отримання земель в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва є наявність спеціальної освіти (вищої школи), що має підтверджуватися відповідним атестатом або дипломом. Тобто, існує вимога підтвердити здатність спадкоємця займатися високотоварним агровиробництвом.

Список рекомендованої літератури

1. Андрейцев В. І. Правові засади земельної реформи і приватизації землі в Україні: Навч.-практ. посібник. -- К.: Істина, 2000.

2. Берлач А. Зовнішньоекономічна діяльність АПК в Україні: Запобігання злочинності у цій сфері // Право України. -- 2001. -- № 11. -- С. 55--58.

3. Ващишин М. Я. Земельні правовідносини у селянських (фермерських) господарствах: Автореф. ... канд. дис. -- Львів, 2000.

4. Гуревський В. К. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення. -- Одеса: Астро Принт, 2000.

5. Носік В., Коваленко Т. Щодо правової природи земельної частки (паю) // Право України. -- 2000. -- № 3. -- С. 48--53.

6. Проценко Т. П. Правовий режим майна селянських (фермерських) господарств. -- К., 2000.

7. Рябко Л. Правова природа договору лізингу // Право України. -- 2000. -- № 1. -- С. 70--78.