Правове забезпечення управління та контролю у галузі природокористування

Реферат

на тему:

«Правове забезпечення управління та контролю у галузі природокористування»

План

1. Загальна характеристика управління та контролю у галузі природокористування

2. Система органів управління і контролю в галузі природокористування

3. Функції управління і контролю у галузі природокористування

1. Загальна характеристика управління та контролю у галузі природокористування

Чинне законодавство надає власникам та користувачам природних ресурсів широкі права щодо самостійного господарювання. Однак відповідно до ст. 41 Конституції така діяльність не повинна завдавати шкоди навколишньому природному середовищу, порушувати права і законні інтереси інших осіб, а також суспільства і держави. Необхідність виконання таких обов'язків закріплена також у нормах екологічного та природноресурсового законодавства і забезпечується здійсненням управління та контролю за використанням і охороною природних ресурсів.

Управління у галузі використання і охорони природних ресурсів є однією з найважливіших функцій державних органів та органів місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 16 Закону України від 15 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" воно полягає у здійснені функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Управління і контроль в галузі природокористування -- це діяльність уповноважених суб'єктів (державних органів, органів місцевого самоврядування і об'єднань громадян), спрямована на забезпечення суспільних інтересів щодо використання і охорони природних ресурсів, а також дотримання і виконання державними органами, юридичними і фізичними особами вимог природноресурсового законодавства.

Основними принципами здійснення управління і контролю в галузі природокористування є: принцип законності управління і контролю за природокористуванням; принцип гармонійного поєднання екологічних, економічних і соціальних інтересів населення в процесі природокористування; принцип поєднання об'єктного і адміністративно-територіального управління в організації природокористування; принцип розмежування господарсько-експлуатаційних і контрольних функцій при організації діяльності спеціально уповноважених державних органів тощо.

Принцип законності управління і контролю за природокористуванням означає, що всі функції управління природокористуванням мають здійснюватися у суворій відповідності з вимогами Конституції, природноресурсового законодавства і встановленої компетенції відповідних органів управління щодо непорушення охоронюваних законом економічних інтересів природокористувачів (держави, юридичних та фізичних осіб).

Принцип гармонійного поєднання екологічних, економічних і соціальних інтересів населення в процесі природокористування зумовлений наявністю нерозривного зв'язку людини з довкіллям, що виконує щодо неї екологічну і економічну функції. Цей принцип полягає в обліку екологічних і економічних інтересів населення в їх взаємозв'язку. Наприклад, при підготовці висновку екологічної експертизи обов'язково мають враховуватися економічні і соціальні інтереси населення.

Принцип поєднання об'єктного і адміністративно-територіального управління в організації природокористування полягає в тому, що функції управління природокористуванням можуть реалізовуватися в межах як традиційного адміністративно-територіального, так і об'єктного підходу, який застосовується у випадках, коли природний об'єкт, що використовується, знаходиться на території кількох адміністративно-територіальних утворень (наприклад, управління об'єктами природно-заповідного фонду, водними об'єктами тощо).

Принцип розмежування господарсько-експлуатаційних і контрольних функцій при організації діяльності спеціально уповноважених державних органів зумовлений тим, що з одного боку повний обсяг контрольних функцій не може бути делегований суб'єктам господарювання, а з іншого -- контрольні органи позбавлені права здійснення безпосередньої господарської діяльності в галузі спеціального природокористування і господарської експлуатації природних ресурсів.

Зміст діяльності щодо здійснення управління і контролю в галузі природокористування розкривається через функції, кожна з яких є окремим видом діяльності, що має конкретну мету, порядок здійснення і певне коло суб'єктів. Управління поділяється на загальне і спеціальне. В межах загального управління здійснюються організаційно-контрольні функції, а в межах спеціального -- функції прогнозування, планування, стандартизації, ліцензування, нормування, сертифікації, інформування, організації екологічних експертиз, ведення природноресурсових кадастрів, Червоної і Зеленої книг тощо.

2. Система органів управління і контролю в галузі природокористування

Органи управління і контролю в галузі природокористування -- це юридично відокремлені суб'єкти (органи державної влади, місцевого самоврядування, громадські організації), уповноважені в межах загальної або спеціальної компетенції здійснювати владні та інші функції в галузі використання і охорони природних ресурсів.

Аналіз чинного законодавства дає можливість виділити такі види контролю за використанням і охороною земель: державний, самоврядний (такий, що здійснюється органами місцевого самоврядування) та громадський. Органи загального державного управління -- це уповноважені законом органи державної виконавчої влади, що здійснюють разом із загальними повноваженнями функції забезпечення ефективного використання і охорони природних ресурсів (Президент України, Кабінет Міністрів України, уряд Автономної Республіки Крим, державні адміністрації на місцях). Компетенція цих органів передбачена розділами 4--6 Конституції, Законом України від 9 квітня 1999 р. "Про місцеві державні адміністрації" та рядом інших законодавчих актів.

До органів спеціального державного управління належать спеціально уповноважені органи центральної виконавчої влади та їх підрозділи на місцях, що реалізують функції управління в галузі забезпечення раціонального використання природних ресурсів і ефективної охорони навколишнього природного середовища. Залежно від обсягу компетенції вони у свою чергу поділяються на органи надвідомчого і відомчого державного управління.

Спеціальні органи надвідомчого управління і контролю. Спеціальним органом надвідомчого управління і контролю є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Правовий статус і компетенці і Мінприроди визначені Положенням про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженим Указом Президента України від 10 лютого 2000 р. № 176/2004, відповідно до якого Мінприроди є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, а також гідрометеорологічної діяльності.

Основними завданнями Мінприроди є: забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (земля, поверхневі води, атмосферне повітря, ліси, тваринний і рослинний світ та природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України); проведення моніторингу навколишнього природного середовища, поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної діяльності; здійснення комплексного управління та регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів (крім надр), забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів (крім надр), екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, поводження з відходами.

Державний комітет природних ресурсів України є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної, картографічної діяльності та заповідної справи. Держкомприродресурсів наділений надвідомчою компетенцію щодо здійснення управлінських і контрольних функцій в зазначеній галузі. Правовий статус і компетенція Держкомприродресурсів визначені у Положенні про Державний комітет природних ресурсів України, затвердженому Указом Президента України від 10 лютого 2004 р. № 177/2004.

Основними завданнями Комітету є: забезпечення реалізації державної політики у сфері геологічного вивчення і раціонального використання надр, топографо-геодезичної, картографічної діяльності та заповідної справи, формування національної екологічної мережі; забезпечення розвитку мінерально-сировинної бази, організації геологічного, геофізичного, геохімічного, гідрогеологічного, інженерно-геологічного та еколого-геологічного вивчення надр, пошуку і розвідки корисних копалин на території України, у межах територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, раціонального використання надр, картографування геологічного середовища, а також розвитку топографо-геодезичної, картографічної діяльності, заповідної справи та формування національної екологічної мережі; здійснення державного моніторингу геологічного середовища та мінерально-сировинної бази, проведення еколого-геологічних досліджень; здійснення державного контролю за геологічним вивченням надр, забезпечення державного геодезичного нагляду за топографо-геодезичною і картографічною діяльністю, участь у здійсненні державного контролю та нагляду за охороною і використанням надр, додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Спеціальні органи відомчого управління і контролю. Правовий статус і компетенція Державного комітету України по земельних ресурсах визначені Положенням про державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженим Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. № 970². Відповідно до нього Держкомзем є центральним органом державної виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Кабінет Міністрів України. Держкомзем вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру і забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Комітет також узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Держкомзем організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Держкомзему є: підготовка пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони і моніторингу земель; координація проведення земельної реформи; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель; організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою; розроблення та участь у реалізації державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання, охорони та моніторингу земель, відновлення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру.

Правовий статус та компетенція Державного комітету України по водному господарству визначені у Положенні про Державний комітет України по водному господарству, затвердженому Указом Президента України від 14 липня 2000 р. № 898/2000¹. Держводгосп вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері розвитку водного господарства, меліорації земель, забезпечення потреб населення і галузей національної економіки у водних ресурсах і забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Він також узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Держводгоспу є: підготовка пропозицій щодо формування державної політики у сфері розвитку водного господарства, меліорації земель, забезпечення потреб населення і галузей національної економіки у водних ресурсах, здійснення в цій сфері єдиної технічної політики, впровадження досягнень науки і техніки, нових технологій, передового досвіду роботи і забезпечення реалізації цієї політики; розробка та участь у реалізації загальнодержавних, міждержавних і регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; забезпечення задоволення потреб населення і галузей національної економіки у водних ресурсах та проведення їх міжбасейнового перерозподілу; здійснення заходів, пов'язаних із запобіганням шкідливій дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист сільських населених пунктів і земель.

Правовий статус і компетенція Державного комітету лісового господарства України визначені у Положенні про Державний комітет лісового господарства України, затвердженому Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. № 969/2000'. В ньому зазначається, що Держкомлісгосп вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Комітет також узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Держкомлісгоспу є: забезпечення реалізації державної політики у сфері лісового і мисливського господарства, а також охорони, захисту, раціонального використання і відтворення лісових ресурсів, мисливських тварин, підвищення ефективності лісового і мисливського господарства; здійснення державного управління, регулювання та контролю у сфері лісового і мисливського господарства; розроблення і організація виконання загальнодержавних, міждержавних і регіональних програм у сфері захисту, підвищення продуктивності, раціонального використання і відтворення лісів, а також участь у розробленні та виконанні таких програм з питань використання і відтворення мисливських тварин, розвитку мисливського господарства.

Департамент рибного господарства Міністерства аграрної політики України створений відповідно до Положення про Міністерство аграрної політики України, затвердженого Указом Президента України від 7 червня 2000 р. № 772/2000 та Положення про Державний департамент рибного господарства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р. № 1226. Основними завданнями Департаменту є розроблення та реалізація комплексних заходів щодо охорони, відтворення та використання водних живих ресурсів, вивчення стану їх запасів у рибогосподарських водоймах України, територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні України та водах за межами юрисдикції України відповідно до міжнародних зобов'язань держави.

3. Функції управління і контролю у галузі природокористування

Суть та призначення управління і контролю у галузі природокористування знаходять свій прояв у його функціях. Вони відображають основні напрями впливу суб'єктів управління і контролю на відносини щодо використання і охорони природних ресурсів і дозволяють дати загальну характеристику їх діяльності.

Прогнозування -- це особливий вид діяльності суб'єктів управління у галузі використання і охорони природних ресурсів, а також підприємств, установ, організацій і громадян, спрямований на розробку прогнозних показників стану природних ресурсів. На підставі даних природноресурсового прогнозування спеціальні державні органи і організації, органи місцевого самоврядування та природокористувачі у межах їх компетенції здійснюють природноресурсове планування.

Природноресурсове планування поділяється на загальне і спеціальне. Загальне (комплексне) природноресурсове планування здійснюється шляхом ухвалення програм, комплексних планів розвитку та інших документів, що враховують разом з чинниками дії людини на навколишнє природне середовище й інші природні чинники зміни екологічної обстановки, кліматичні і сезонні зміни, хід природних процесів тощо. Спеціальне природноресурсове планування здійснюється шляхом включення в правові акти окремих елементів, нормативів і стандартів, що мають на меті досягнення певних економічних показників щодо тієї або іншої групи природних ресурсів, закріплених в акті планування.

Залежно від територіального охоплення прогнозування і планування можуть бути глобальними, національними, регіональними і локальними. Організація стандартизації, нормування, сертифікації і ліцензування у галузі природокористування -- це врегульована нормами природноресурсового права діяльність спеціально уповноважених органів та організацій щодо розробки і встановлення загальнообов'язкових правил, вимог і критеріїв, норм і нормативів у галузі здійснення природокористування і охорони навколишнього природного середовища.

Під стандартами у галузі використання природних ресурсів слід розуміти юридично закріплені в спеціальних нормативно-технічних документах загальнообов'язкові вимоги, норми і правила, що стосуються суб'єктів природокористування і охорони навколишнього природного середовища та видів їх діяльності. Стандарти розробляються і затверджуються державними органами і мають обов'язковий характер.

Норми у галузі природокористування розглядаються у трьох значеннях. По-перше, як сукупність гранично допустимих величин впливу на навколишнє природне середовище, що не призводять до його істотної або незворотної зміни та істотно не впливають на життя і здоров'я людей. По-друге, як індивідуальні (за видами природокористування) нормативи антропогенних викидів у навколишнє природне середовище. По-третє, як нормативи використання окремих природних ресурсів як поресурсово, так і стосовно конкретних природокористувачів та їх груп.

Сертифікація діяльності у галузі використання і охорони природних ресурсів -- це діяльність спеціально уповноважених державних органів і організацій, спрямована на юридичне закріплення за результатами проведення необхідних екологічних, економічних, технічних та інших досліджень і експертиз відповідності або невідповідності окремих видів діяльності природокористувачів вимогам екологічних стандартів і нормативів з видачею відповідного сертифіката встановленого зразка, що визнає цей вид діяльності екологічно допустимим.

Ліцензування природокористування -- це діяльність спеціально уповноважених державних органів і організацій, спрямована на юридичне закріплення права природокористувачів на здійснення спеціального використання природних ресурсів, окремих об'єктів природного походження в кількості та обсягах, вказаних у наданій ліцензії на підставі вимог екологічних стандартів і нормативів та інших юридично закріплених критеріїв.

Система управління і контролю за використанням та охороною природних ресурсів передбачає ведення моніторингу навколишнього природного середовища. Моніторинг у галузі використання і охорони природних ресурсів становить комплексний еколого-правовий інститут, що складається з сукупності державних відомостей про стан якості навколишнього природного середовища і спостережень галузевих державних органів за змінами об'єктів природокористування, які узагальнюються на загальнодержавному рівні з метою отримання єдиної всебічної оцінки екологічного стану навколишнього середовища.

Державний моніторинг є системою спостережень, збору, обробки, передачі, збереження і аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень з метою своєчасного виявлення змін, що відбуваються, їх оцінки, попередження і ліквідації наслідків негативних процесів. Обов'язковість ведення моніторингу законодавчо закріплена у ст. 22 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідних розділах природноресурсових кодексів, Положенні про державну систему моніторингу довкілля, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 р. № 391, і у спеціальних галузевих положеннях про ведення державних моніторингів окремих об'єктів природокористування.

Моніторингу підлягають всі об'єкти природокористування і навколишнє природне середовище в цілому незалежно від їх цільового призначення, характеру, видів і правових форм природокористування. Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) і фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища.

Загальний (стандартний) моніторинг передбачає оптимальні за кількістю параметрів спостереження в пунктах єдиної інформаційно-технологічної мережі, які дозволяють на підставі оцінки і прогнозування стану навколишнього природного середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг полягає у відстеженні спеціальних показників за окремими об'єктами, джерелами екологічного ризику або екологічного лиха з метою оперативного реагування на кризові ситуації і забезпечення екологічної безпеки населення.

Фоновий (науковий) моніторинг -- це спеціальні високоточні спостереження за всіма елементами навколишнього природного середовища, а також за характером та іншими параметрами впливу забруднюючих речовин та несприятливих процесів на окремі популяції і біосферу в цілому.

За територіальною ознакою моніторинг поділяється на глобальний, національний, регіональний і локальний, а за часом здійснення -- на базовий (початковий, який фіксує стан об'єкта до початку моніторингу), періодичний (через рік і більше) і оперативний (той, що фіксує поточні зміни). Здійснення вказаних видів моніторингу забезпечують Мінприроди, МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомприродресурсів, Держкомзем, Держводгосп, Держком-лісгосп, Національне космічне агентство, Українська академія аграрних наук тощо.

Інформація, одержана під час спостережень за станом навколишнього природного середовища, узагальнюється за адміністративно-територіальними одиницями, а також за окремими природними комплексами і передається до пунктів збору автоматизованих інформаційних систем органів спеціального державного управління у галузі екології і природокористування на місцях, після чого систематизується і узагальнюється відповідними міністерствами і комітетами за участю Мінприроди. За наслідками оцінки екологічного стану навколишнього природного середовища складаються доклади, програми, звіти, прогнози і рекомендації, що подаються до органів державної влади і місцевого самоврядування для запобігання і ліквідації наслідків негативних процесів, є підставою планування природокористування і підлягають оприлюдненню відповідно до спеціальних вимог, що ставляться до інформації у галузі використання природних ресурсів.

Слід зазначити, що інформація у галузі природокористування може бути офіційною, неофіційною, науковою, побутовою, узагальненою або оперативною тощо. Право на повну, доступну і достовірну інформацію закріплене у ст. 50 Конституції. Основним суб'єктом в здійсненні функції інформування у галузі використання і охорони природних ресурсів є Мінприроди.

Особливим методом природноресурсового контролю є прироноресурсовий аудит. Це -- діяльність спеціально уповноважених органів, організацій і осіб, спрямована на періодичну перевірку і облік відповідності здійснюваної господарської та іншої діяльності з використання природних ресурсів вимогам стандартів і нормативів у галузі природокористування.

Використана література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. -- 1996.

2. Земельний кодекс України

3. Лісовий кодекс України

4. Водний кодекс України

5. Кодекс України про надра

6. Закон України «Про природно-заповідний фонд» //Відомості Верховної Ради України.-- 1992.-- №34.

7. Екологічне право України: Навч. посіб. / За ред. Малишко М.І.- К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2001. С.13-22.

8. Екологічне право: Навч. посіб. / За ред. Тищенко Г. В. - К.: Юмана, 2001.- С. 3-12.

9. Екологічне право України / За ред. В. К. Попова, А. П. Гетьмана.- Харків: Право, 2001. С. 3-24.