Поняття, предмет, метод природноресурсового права

Реферат

на тему:

«Поняття, предмет, метод природноресурсового права»

План

1.Природноресурсові відносини як предмет природноресурсового права та його визначення як комплексної правової галузі

2.Методи правового регулювання природноресурсових відносин

1. Природноресурсові відносини як предмет природноресурсового права та його визначення як комплексної правової галузі

Українська правова система заснована та існує на засадах позитивного права, призначена для врегулювання відповідної сукупності суспільних відносин на основі їх законодавчого закріплення. Правова система складається із багатьох галузей права, поділених за однорідністю суспільних відносин. Певну сукупність суспільних відносин становлять і природноресурсові відносини, що утворюють предмет природноресурсового права України. Отже, предметом природноресурсового права є відповідні суспільні відносини.

Коло законодавчо закріплених природноресурсових відносин становлять відносини щодо набуття природних об'єктів у власність та надання їх у користування, в тому числі на засадах оренди, здійснення загального та спеціального природокористування, вилучення природних об'єктів з користування або обмеження чи заборона використання їх окремих ресурсів, поновлення і відтворення спожитих або деградованих природних об'єктів, їх ресурсів та інших корисних властивостей тощо. До кола сучасних природноресурсових відносин можна віднести здійснення або утримання від дій, що пов'язані із застосуванням засобів і технологій використання, збереження, поліпшення й облаштування природних компонентів, які випливають із закономірностей існування природи і функціонування природних об'єктів та їх ресурсів, додержання нормативів і лімітів у процесі експлуатації природних об'єктів тощо. Отже, коло природноресурсових суспільних відносин, врегульованих у законодавчому порядку, досить широке.

В юридичному розумінні природноресурсові відносини не є винятком із загальної структури законодавчо врегульованих відносин. Відомо, що суспільні відносини можуть виникати, складатись, змінюватись або припинятись між відповідними суб'єктами. Ними є окремі індивіди, організовані колективи або об'єднання людей за професійними, територіальними та іншими ознаками, державні органи і держава в цілому, що консолідує і представляє інтереси усього суспільства. У їх діяльності постійно і безперервно відбувається взаємодія з природними об'єктами, їх окремими частинами або корисними ресурсами, що становлять предмет суспільних відносин. Такими об'єктами для природноресурсового права є об'єкти природного походження, до яких належать земля та її надра, води і ліси, об'єкти тваринного і рослинного світу, природно-заповідного, рекреаційно-оздоровчого та природно-лікувального фонду тощо. Зазначені відносини мають і свій зміст, який у законодавчому регулюванні має вигляд певних правомочностей та обтяженостей для суб'єктів права у відносинах між ними щодо цих об'єктів.

У свою чергу за своїм правовим змістом природноресурсові відносини можна поділити на матеріальні та процедурні. Матеріальними відносинами в юридичному розумінні є, наприклад, відносини власності на природні об'єкти, значна частина яких нині перебуває у власності держави. Однак це не виключає можливості поступової передачі окремих природних об'єктів та їх частин у власність інших суб'єктів права. До процедурних природноресурсових відносин належать, наприклад, відносини щодо умов і порядку надання природних об'єктів та їх частин у користування, які знайшли своє закріплення в нормативно-правових актах природноресурсового законодавства.

Однак природноресурсові відносини мають свої особливості за правосубєктною, правооб'єктною та правозмістовою структурою. Так, не усі загальноюридичні суб'єкти права визнаються суб'єктами українського природноресурсового права, а якщо визнаються такими, то з відповідними законодавчими обмеженнями. Об'єктами природноресурсового права визнаються не будь-які предмети, а лише об'єкти природного походження або штучно створені об'єкти, які обов'язково мають зв'язок з природним середовищем. Із зазначеного випливає й особливий зміст і коло правомочностей та обтяженостей для суб'єктів права у поводженні з об'єктами природного походження та їх ресурсами.

Про відокремлене врегулювання природноресурсових суспільних відносин та різноманітних природоохоронних відносин свідчить і законодавча практика. Водночас природноресурсові відносини мають комплексний характер, оскільки об'єднують близькі за своїм змістом земельні, гірничі, водні та лісові відносини, а також відносини щодо використання об'єктів природно-заповідного фонду, тваринного і рослинного світу та інших природних об'єктів та їх ресурсів, залишаючи специфіку правового регулювання їх використання у межах відповідних диференційованих галузей ресурсового законодавства. Із зазначеного випливає, що вказаний комплекс утворюється на засадах інтеграції тільки спільних за своїм змістом земельних, гірничих, водних, лісових та інших природноресурсових відносин.

Комплексний підхід до природноресурсових відносин відкриває широкі можливості для урахування їх особливостей при правовому регулюванні використання природних об'єктів, їх ресурсів та природних комплексів. Отже, природноресурсове право України становить відособлено-комплексну сукупність правових норм, що регулюють поресурсові відносини у сфері взаємодії людини і суспільства з природним середовищем з метою забезпечення раціонального і ефективного використання індивідами, колективами і суспільством природних об'єктів та їх ресурсів, а також їх збереження та відтворення в інтересах теперішніх і майбутніх поколінь людей.

Водночас слід зазначити, що природноресурсові відносини не є ізольованими від інших видів суспільних відносин. Вони тісно пов'язані з екологічними, майновими, управлінськими та іншими видами суспільних відносин, що становлять предмет правового регулювання та утворюють єдину національну систему права. Отже, природноресурсове право пов'язано з численними правовими галузями, але найбільш тісний його зв'язок спостерігається із зазначеними галузями права.

Природноресурсове право знаходиться у безпосередній взаємодії з екологічним правом. Це знаходить прояв у взаємозалежності та взаємопроникненні природноресурсових, природоохоронних і середовищезахистних відносин. Насамперед вони охоплюють відносини у галузі відтворення і відновлення природних об'єктів та їх ресурсів, що за своїм змістом поєднують економічні, організаційні, технічні, технологічні, правові та інші заходи, спрямовані на забезпечення охорони природи і захист природного середовища.

Однак слід відрізняти природноресурсові суспільні відносини від природоохоронних, які є об'єктивно суперечливими і протилежними за своїм походженням. Адже основною метою природокористування є забезпечення головним чином економічних потреб людини і суспільства. А природоохоронна діяльність спрямована на забезпечення їх екологічних інтересів. Звідси беруть свій початок різні цілі правового регулювання природноресурсових і природоохоронних відносин. Регулювання природноресурсових відносин, як правило, відбувається на засадах права власності та права спеціального природокористування. Правове регулювання екологічних відносин, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки, охорону природних ресурсів та їх компонентів і захист природного середовища, здійснюється незалежно від засад приналежності природних об'єктів і підстав природокористування.

Природноресурсові відносини, що мають економічний зміст, завжди були пов'язані з майновими та господарськими відносинами. Природні ресурси та інші природні багатства були і залишаються природним базисом господарської діяльності для задоволення матеріальних потреб. На цьому ґрунтується взаємодія природноресурсового права з цивільним і господарським правом. Особливого змісту природноресурсові, цивільні та господарські відносини набули в умовах переходу до ринкових засад господарювання, коли певна частина земельних ресурсів була включена до сфери майнового обігу, законодавчо визнані та розвиваються орендні та концесійні засади використання природних ресурсів, у сферу господарської діяльності впроваджуються іпотечні відносини, значно розширені договірні форми природокористування тощо.

Однак елементи схожості природноресурсових і майнових відносин не дають підстав для їх ототожнювання. Між природноресурсовими та майновими відносинами існують значні відмінності, які дозволяють вважати їх різнорідними відносинами. По-перше, природноресурсові відносини існують лише за наявності природних об'єктів без відокремлення їх від природного середовища. Так, забудовані земельні ділянки, добуті корисні копалини, ізольовані водні ресурси, зрубана деревина, виловлена риба тощо, не є об'єктами природноресурсових відносин, оскільки вони відокремлені від природного середовища, стали майновими об'єктами й перейшли до сфери відносин, які регулюються цивільним правом. По-друге, природноресурсові відносини складаються з приводу об'єктів природного походження, тому правове регулювання цих відносин обмежується закономірностями функціонування природи. Майнові відносини мають соціально-економічне походження, тому правовий вплив на їх виникнення та припинення залежить лише від форм і засобів врегулювання суспільних відносин. По-третє, правовий режим використання природних об'єктів та їх ресурсів містить значну кількість імперативних приписів, виконання яких є обов'язковим. Для регулювання майнових відносин імперативні норми є непридатними, а ті з них, що містяться у цивільному законодавстві, є винятком із загального правила.

Безумовно, природноресурсові відносини і природноресурсове право пов'язані з адміністративно-управлінськими відносинами й адміністративним правом. Це стосується, наприклад, закріплення повноважень та меж їх здійснення стосовно надання та вилучення природних ресурсів, а отже, їх справедливого розподілу в суспільстві. Але на відміну від адміністративного права, адміністративно-управлінські відносини у природноресурсовому праві мають не тільки свій соціальний аспект, а й технічний зміст. Так, відносини щодо землеустрою або лісоустрою охоплюють значний обсяг технічних вимог і норм, виконання яких є обов'язковим. Це відрізняє адміністративно-управлінські відносини у природноресурсовому й адміністративному праві.

2. Методи правового регулювання природноресурсових відносин

У правовій літературі метод правового регулювання розглядається як додатковий критерій поділу права на відповідні галузі. Під методом правового регулювання суспільних відносин слід розуміти сукупність способів та прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини через поведінку суб'єктів конкретних відносин. Зазначене загальне визначення методу правового регулювання суспільних відносин стосується й способів регулювання природноресурсових відносин.

Нетривале існування природноресурсового права як комплексної правової галузі й скромні юридичні дослідження у цій галузі не мали наслідком вироблення єдиного методу регулювання природноресурсових відносин. Крім того, комплексна сукупність розглянутих відносин не може регулюватись єдиним методом. Тому методи їх врегулювання слід виводити із суміжних і традиційних галузей права. При цьому слід зазначити, що такі методи визначаються характером і змістом суспільних відносин, а також їх колом та метою їх правового регулювання.

Свого часу нами була висловлена думка про методи правового регулювання земельних відносин, що складаються із встановлених юридичними нормами прав та обов'язків учасників відповідних відносин і застосування до них певних заходів впливу. Особливості природноресурсових відносин відображаються в поєднанні методів правового регулювання у цій сфері комплексних суспільних відносин. Завданням правового регулювання є забезпечення відповідної поведінки учасників цих відносин. Сутність такого правового регулювання полягає в офіційному виданні та застосуванні правових норм, які закріплюють моделі поведінки суб'єктів правових відносин.

Нерідко в юридичній літературі виділяють метод імперативного впливу, властивий публічному праву, суть якого полягає в обов'язкових до виконання розпорядженнях і заборонах, та метод диспозитивний, що визначає лише межі поведінки учасників відповідних відносин, надаючи їм можливість вільно і самостійно регулювати свої відносини у встановлених межах. З погляду положень загальної теорії права в природноресурсовому праві застосовуються обидва методи правового регулювання.

Імперативний метод в природноресурсовому праві застосовується у сфері управління використанням природних об'єктів та їх ресурсів: визначення порядку реалізації функцій державного управління; ведення державного кадастру природних ресурсів; впровадження природноресурсового моніторингу; встановлення вимог щодо використання природних об'єктів за цільовим призначенням; визначення нормативів, стандартів і лімітів на використання природних ресурсів; встановлення обмежень на використання природних об'єктів тощо. У зазначених та інших сферах регулювання природноресурсових відносин уповноваженою особою завжди є орган державної влади, а зобов'язаною -- власник або особа, що використовує природний об'єкт на засадах певного виду права природокористування.

Диспозитивний метод застосовується у сфері регулювання відносин з приводу господарського використання природних об'єктів та їх ресурсів. Учасники природноресурсових відносин мають можливості у визначених законом межах регулювати свої взаємини. В правовій літературі висловлена думка, відповідно до якої існують три основних різновиди диспозитивного методу правового регулювання суспільних відносин: санкціонований, делегований та рекомендаційний.

Санкціонований метод полягає в тому, що рішення про реалізацію своїх повноважень суб'єкт природноресурсових відносин

приймає самостійно. Проте це рішення набуває юридичної сили лише після його затвердження відповідним компетентним органом. Так, незважаючи на те, що земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду, право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Делегований метод правового регулювання у природноресурсовому праві полягає в наданні прав і свобод суб'єктам природноресурсових відносин щодо того чи іншого кола правомочностей. Делегований метод регулювання природноресурсових відносин знайшов відповідне закріплення в законах "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації" та ін.

Рекомендаційний метод правового регулювання полягає в наданні особі можливості самостійного вибору способу поведінки для досягнення поставленої мети. Так, однією з підстав припинення прав на земельну ділянку є право добровільної відмови власника землі або землекористувача від земельної ділянки. Отже, власнику землі та землекористувачу надається право вибору: або використовувати земельну ділянку за основним цільовим призначенням, або відмовитися від неї.

Правовому регулюванню природноресурсових відносин притаманний весь вищезазначений перелік методів. При цьому особливості методів регулювання цих відносин визначаються їх характером і знаходять прояв у специфічному поєднанні імперативного і диспозитивного методів. Отже, у сучасному природноресурсовому праві спостерігається переплетення диспозитивного та імперативного методів. Визначити перевагу того чи іншого методу досить складно тому, що це залежить від змісту регульованих відносин та інтересів суспільства, що превалюють у відповідний період часу.

Схожа структура методів регулювання запропонована для відповідної сукупності суспільних відносин зокрема стосовно екологічних відносин у підручнику "Екологічне право України"¹. В ньому наведені три універсальних методи правового регулювання суспільних відносин: цивільно-правовий, що наділяє суб'єктів майнових відносин рівною можливістю правоволодіння, за якого відсутні влада й підкорення суб'єктів таких відносин; адміністративно-правовий, заснований на владних приписах, які детально регулюють зміст, обсяг і розподіл прав і обов'язків між учасниками відповідних відносин; кримінально-правовий, характерний для охорони суспільних відносин засобами примусу та покарання, що використовуються у галузях права кримінального напряму. Слід зазначити, Що вказані методи правового регулювання відповідних суспільних відносин притаманні традиційним і більш розвинутим правовим галузям.

Якщо виходити з цієї універсальної класифікації методів правового регулювання, то немає необхідності в обов'язковому визначенні свого методу для кожної галузі права, оскільки зазначені методи охоплюють основні способи та засоби впливу на усі суспільні відносини. Однак використання вказаних методів не виключає встановлення додаткових специфічних способів впливу на суб'єктів відповідних суспільних відносин. Крім того, у літературі справедливо вказується, що метод правового регулювання є багатоелементним явищем і може запозичати засоби і способи впливу на суб'єктів однорідних галузей права, формуючи специфічні методи інших галузей права¹. При такому підході можливим є визначення змішаного методу правового регулювання суспільних відносин, які становлять предмет комплексної галузі права.

Стосовно природноресурсового права можна стверджувати, що для цієї комплексної галузі права характерним є змішаний метод; правового регулювання відповідних відносин, що включає в себе ^; головним чином адміністративно-правові та цивільно-правові способи і засоби правового регулювання. Змішаний метод регулювання природноресурсових відносин зумовлений самим характером і змістом цих відносин.

Адміністративно-правовий метод широко застосовується для регулювання природноресурсових відносин. Це пояснюється тим, що природноресурсові відносини тривалий час розвивались у межах їх | адміністративного регулювання. Адміністративно-правовому методу регулювання притаманні такі ознаки: юридично-владна діяльність виконавчих та розпорядчих органів щодо осіб, якими вони керують; прояв юридичної нерівності учасників відносин та підкорення одного з них іншому; обов'язковість виконання розпоряджень владних органів; виникнення суспільних відносин незалежної від волі іншої сторони; здійснення контрольних та інших функцій тощо. За наявності підстав та складу їх учасників зазначені засоби \ правового регулювання можуть використовуватись у різних поєднаннях.

Цивільно-правовий метод застосовується при регулюванні відносин власності на природні об'єкти, відносин природокористування на договірних засадах, відносин сумісного використання природних об'єктів та відносин суміжних природокористувачів, а також при розв'язанні різноманітних спорів, відшкодуванні збитків, заподіяних природним об'єктам тощо. Відомо, що для цивільно-правового методу характерними є: рівні правові можливості сторін у суспільних відносинах, що виключає будь-які однобічні впливи один на одного; встановлення правовідносин за взаємною згодою сторін; надання учасникам відносин права самим визнача-³ _Порядок своєї поведінки; розв'язання спорів компетентним органом, що перебуває поза цими відносинами. В умовах розвитку ринкових відносин цивільно-правовий метод правового регулювання певних видів природноресурсових відносин отримав широке застосування, звузивши сферу використання адміністративно-правового методу.

Застосування змішаного методу у врегулюванні природноресурсових відносин має бути виваженим. Насамперед не слід протиставляти адміністративно-правовий і цивільно-правовий методи у правовому регулюванні природноресурсових відносин. Демократизація суспільних процесів і повернення деяких природних об'єктів у цивільно-правовий майновий обіг не повинні усувати управління природокористуванням, забезпечення заходів щодо природоустрою, відшкодування збитків, заподіяних природним ресурсам та здійснення інших заходів. Некомпетентне управління або відсутність самоврядування у сфері природокористування може негативно вплинути на стан ресурсовой ситуації в державі або в її окремих регіонах.

Адміністративно-управлінські функції у сфері природокористування мають бути науково обґрунтованими. Нерідко власники природних об'єктів та природокористувачі порушують нормативи та ліміти використання природних ресурсів. У таких випадках застосовуються не тільки цивілістичні заходи, а й владні приписи, обов'язкові для виконання. Втручання владних органів необхідне також в процесі відтворення природних об'єктів незалежно від того, на добровільних чи примусових засадах воно відбувається. Отже, природноресурсове право як комплексна галузь вітчизняного права поєднує обидва методи, які утворюють змішаний метод правового регулювання природноресурсових відносин.

Використана література

1. Конституція України

2. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 26 травня 1991 р. (з наступними змінами і доповненнями)//Відомості Верховної Ради України.-- №41.-- Ст. 546.

3. Закон України «Про природно-заповідний фонд» //Відомості Верховної Ради України.-- 1992.-- №34.

4. Екологічне право України: Навч. посіб. / За ред. Малишко М.І.- К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2001. С.13-22.

5. Екологічне право: Навч. посіб. / За ред. Тищенко Г. В. - К.: Юмана, 2001.- С. 3-12.

6. Екологічне право України / За ред. В. К. Попова, А. П. Гетьмана.- Харків: Право, 2001. С. 3-24.