Приховування злочину

9

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

«ІНСТИТУТ ПОВІТРЯНОГО ІКОСМІЧНОГО ПРАВА»

Кафедра кримінального права і процесу

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Кримінальне право»

на тему

«Приховування злочину»

Виконала:

студентка 301 групи ЮІ ІПКП

Малиновська К.П.

Київ 2009

План

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика злочинів проти правосуддя

1.1 Поняття злочинів проти правосуддя

1.2 Система злочинів проти правосуддя

Розділ 2. Порівняльна характеристика злочину з іншим кримінальним законодавством

2.1 Радянське кримінальне законодавство

2.2 Сучасне законодавство

Розділ 3. Загальна характеристика «Приховування злочину»

3.1 Науковий підхід

3.2 Сутність приховування злочину

3.3 Загальна характеристика статті 396 ККУ

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Тема даної курсової роботи - «Приховування злочинів».

Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань, пов'язаних з особливостями кваліфікації, визнання та відповідальності за приховування злочинів. Дана робота також має на меті допомогти набути основ фундаментальних знань, що стануть підґрунтям у вивченні даного питання, у правильному розумінні приписів чинного законодавства та правової практики. Основними завданнями при написанні роботи стали:підбір та аналіз нормативних та наукових джерел, присвячених проблемам приховування злочинів;узагальнення отриманих даних;оформлення результатів дослідження у вигляді дійсної курсової роботи. Актуальність обраної теми курсової роботи полягає в тому, що приховування злочину -- один з небезпечних і дуже поширених злочинів проти правосуддя і у зв'язку з цим особливого практичного значення набуває більш чітке і конкретне визначення приховування злочину як кримінально-караного діяння, передбаченого ст. 396 КК, шляхом розкриття якомога більшої кількості його специфічних ознак та призначення покарання за цей злочин. Предметом дослідження в курсовій роботі виступають злочини проти правосуддя, а об'єктом дослідження є саме приховування злочину.

Розділ 1. Загальна характеристика злочинів проти правосуддя

1.1 Поняття злочинів проти правосуддя

Відповідно до Конституції правосуддя здійснюється тільки судом, це розуміння правосуддя у вузькому сенсі. Однак кримінальний закон розуміє правосуддя в широкому розумінні - це суди,,виправні установи, слідчі, прокуратура і т.д.

Злочини проти правосуддя - це злочини, посягають на правильну діяльність суду по вирішенню завдань правосуддя, а також на правильну діяльність органів, що сприяють у цьому суду. [10.c 67]

Загальний об'єкт даної категорії злочинів - інтереси правосуддя, іншими словами об'єктом є нормальна діяльність даних органів.

Самі органи правосуддя, що стоять на захисті інтересів суспільства і держави, мають потребу в захисті, тому що на інтереси правосуддя зазіхають зсередини і ззовні. Зсередини - самі працівники правосуддя, ззовні - особи скоїли злочини, а також ті особи, які не хочуть співпрацювати з державними органами по боротьбі з злочинністю з-за страху, користі і т.д.

Історія розвитку поглядів суспільства на владу давно усвідомила, що правосуддя треба охороняти, тому помилкові доноси, наклепи, неправдиві свідчення були відомі в судебніках ще 15-16-х століть. Значний крок вперед у регламентації відповідальності ти за злочини проти правосуддя було зроблено з прийняттям Судебніка 1550 р. У ст. 3 даного документа вперше намічається склад винесення неправильного рішення в результаті отримання хабара: «А якої боярин, або Дворецький, або скарбник, або дьак в суді посул возьмет и звинуватить не по суду, а обищет ся то справді, і на тому боярин, або на дворецького, або на скарбник, або на дьаке взяти ісцов позов, а мита царя та великого князя, і езд., і правда, і пересуди, і хоженое, і правой десяток, і пожелезное взяти втричі, а в пене, що государ вкаже» [14.c50]. Таким чином, винні у винесенні за хабар не - правосудного рішення несли як матеріальну, так і кутову відповідальність. Вони зобов'язувалися відшкодувати позивачеві суму позову і всі судові мита в триразовим розмірі. Що стосується кримінальної відповідальності, то відповідно з феодальним правом - привілеєм покарання у відношенні вищих осіб вказував глава держави. За дані злочини останній визначав міру покарання і представнику судового апарату більш низького чину - дяк. Треба відзначити, що Судебнік 1550 р. проводив чітку межу між зазначеним посадовим злочином і сумлінним оманою, помилкою судді. У ст. 2 спеціально обумовлюється випадок, коли невірне рішення винесено суддями бесхітростно. За це рішення відповідальності не наступало[14.c55] Інтерес представляють також статті 4 і 5 Судебніка, які, встановлювали відповідальність за фальсифікацію судових документів, зроблену за хабар. «А якої дьак, - свідчить ст. 4, - список наряди або справу запише не по суду, не так, як на суді було, без боярьского, або без палацкого, або без казначеева відома, а обищется то справді, що він від того посул взяв, на тому дьаке взяти перед боярином та кинути його у в'язницю»[14.c55]. Це означало, що дяк, склавший за хабар підроблений протокол судового засідання або неправильно записавши показання сторін або свідків, виплачував половину суми позову. Іншу половину - боярин, який, будучи вищою за посадою особою повинен був стежити за своїм підлеглим. Дяк, крім того, підлягав тюремному ув'язненню. Окрім вище зазначеного не можна не згадати радянський кримінальний кодекс. За радянським кримінальним правом 22, 26 років не було передбачено глави про злочини проти правосуддя, і тільки в кодексі 1960-го року повернулися до історичної традиції розвитку вітчизняного кримінального права. Згідно КК 1960-го року, передбачалось кримінальне покарання за злісну непокору адміністрації виконавчого установи (могли дати до 3-х років).. Була встановлена кримінальна відповідальність за передачу укладеним недозволених предметів. Існувало таке правопорушення, як недонесення про злочин.

Специфіка об'єкта злочинів проти правосуддя знайшла відображення й у визначенні законодавцем властивостей їх суб'єктів Оскільки надати негативний вплив на розвиток процесуальних і пов'язаних з ними відносин в цілому ряді ситуацій здатний далеко не будь-яка особа, оскільки для багатьох суб'єктів характерні спеціальні ознаки В юридичній літературі зазначається, що злочину проти правосуддя характеризуються тільки навмисного формі й провини, причому, як правило, умисел може бути лише прямим. Ще треба додати, що ще в 1884 р. Присяжний повірений А.Е. Бардзкій намагався обґрунтувати необхідність притягнення до кримінальної відповідальності громадськості посадових осіб судового відомства за прийняття помилкових рішень. «Найбільш великі повноваження, - писав він, - дані суду - влада його сама широка; доля людини, його життя, майно, честь і свобода - все це в руках судді, як шашки, які він пересуває, хоча, згідно закону, але закону, на його розсуд. Раз суддя взявся за цю гру, так отвечай же за всякий необачною хід, за всякоє незаконне розсуд »[6 c 115]

Приховування злочину відноситься до розділу злочинів проти правосуддя за якими передбачена відповідальність за посягання на нормальну діяльність не тільки судової влади, а й органів, що сприяють процесуальній діяльності з виконання судом функції правосуддя (органів прокуратури, слідства і дізнання), а також органів, що виконують винесені судами вироки, ухвали, постанови та інші судові рішення.. Всі злочини, що відносяться до цієї глави за обертами діляться у наступну систему :

1.2 Система злочинів проти правосуддя

1. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду.

Тобто: завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371); притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372); порушення права на захист (ст. 374); постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375); втручання в діяльність судових органів (ст. 376); втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397).До другої групи відносяться злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочинства. У цю групу входять: посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400); погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398); умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378); умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399).

3. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних, доказів та істинних висновків у справі. Сюди слід включити примушування давати показання (ст. 373); завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383); завідомо неправдиве показання (ст. 384); відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385); перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386).

4. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю злочину. У цю групу входять: невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380); розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381); розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387); приховування злочину (ст. 396); порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395).

5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання. Це невиконання судового рішення (ст. 382); приховування майна (ст. 388); ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389); ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390); злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391); дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393); втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394).[9,c.416]

Тобто можна зробити висновок, що даний злочин, який розглядається у цій роботі направлений на перешкоджання звершення правосуддя в країні, а отже посягає на всі системи державної влади. Хоча здається, що «приховування злочину» не несе великої суспільної загрози, але у кодексах багатьох країн і на протязі років йому приділялась велика увага. Що може слугувати причиною такої уваги. Кожен злочин має бути розкрито і покарано. Як з точки зору законодавства так і морального підходу до цього питання. Приховування злочинів не дає можливості знайти винних, отже особа, яка здійснила це діяння, приховування, своїми діями приохочує злочинне діяння і його наслідки. Також слід додати, що даний злочин є однією з форм причетності. Власне причетність до злочину - це різновид суспільно небезпечної поведінки особи, що не містить ознак співучасті у злочині вчиненому чи такому, що вчиняється іншою особою, але знаходиться з ним у певному зв'язку і тим самим об'єктивно сприяє вчиненню цього злочину чи перешкоджає його виявленню або розкриттю.

Це стосовно загальної характеристики злочинів проти правосуддя до яких відноситься «приховування злочину». Щоб краще зрозуміти природу цього злочину слід звернутися до Кримінального кодексу УРСР 1960 і повести порівняльну характеристику з кодексами УК РСФСР и УК РФ.

Розділ 2. Порівняльна характеристика злочину з іншим кримінальним законодавством

2.1 Радянське кримінальне законодавство

Слід порівняти норми "УГОЛОВНЫЙ КОДЕКС РСФСР" (утв. ВС РСФСР 27.10.1960) і Кримінального Кодексу УРСР від 28.12.1960.

В УКРСФСР містилися наступні норми, я к наприклад стаття 18 Приховування, в якій зазначається, що заздалегідь не обіцяне приховування злочинця, а так само знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених Особливою частиною цього Кодексу. Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування чоловіка або дружина і близького родичі особи, що здійснив злочин. Можна сказати, що ця стаття є праобразом норми про приховування злочину як у сучасному Карному кодексу РФ так і відображена у Кримінальному кодексі України. Але окрім цієї статті містилися і інші подібні норми, як то стаття 88.2. Приховування державних злочинів (введена Законом РРФСР від 25.07.62). Думаю не слід зазначати, що будь що з поміткою «державні» мали особливу небезпечність.

Заздалегідь не обіцяне приховування таких державних злочинів, як (зрада Батьківщини,шпигунство,терористичний акт,застосування біологічної зброї,розробка, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування біологічної зброї,диверсія, шкідництвом, організаційна діяльність, спрямована до вчинення особливо небезпечних державних злочинів, а так само участь в антирадянській організації, бандитизм, контрабанда, виготовлення або збут підроблених грошей або цінних паперів, порушення правил про валютні операції за даним кодексом каралися позбавленням волі на строк від одного року до п'яти років. [4 c78]. Окрім цього слід зазначити іншу статтю,стаття 189, приховування злочинів в якій зазначається заздалегідь не обіцяне приховування злочинів, таких злочинів як умисне вбивство, зґвалтування при обтяжуючих обставин, викрадення людини при обтяжуючих обставин,захоплення заручників) ,,крадіжка при обтяжуючих обставин,грабіж при обтяжуючих обставин, розбій, шахрайство при обтяжуючих обставин, присвоєння довіреного майна при обтяжуючих обставин, одержання, дача хабара і посередництво в хабарництві при обтяжуючих обставин, посягання на життя працівника міліції або народного дружинника, порушення правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів при обтяжуючих обставин, викрадення повітряного судна. розкрадання вогнепальної зброї, бойових припасів або вибухових речовин, вчинене шляхом розбійного нападу або особливо небезпечним рецидивістом, незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів, якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, розкрадання радіоактивних матеріалів, незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а так само незаконний збут наркотичних речовин, розкрадання наркотичних речовин - карається позбавленням волі на строк до п'яти років або виправними роботами на строк від одного року до двох років. Те саме діяння у відношенні таких як злочинів крадіжка,грабіж, необережне вбивство,одержання, дача хабара і посередництво в хабарництві, втеча з місця укладання або з-під варти, розкрадання вогнепальної зброї, бойових припасів або вибухових речовин, незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів - карається позбавленням волі на строк до двох років або виправними роботами на той же термін. Данні статті повністю віддзеркалюються в нормах Кримінального кодексу УРСР.

2.2 Сучасне законодавство. УК РФ

У Карному кодексі Російської Федерації дана стаття виглядає наступним чином:

В ній зазначається, що заздалегідь не обіцяне приховування особливо тяжких злочинів - карається штрафом у розмірі до двохсот тисяч рублів або в розмірі заробітної плати або іншого доходу засудженого за період до вісімнадцяти місяців, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або позбавленням волі на строк до двох років. А у примітці до статті зазначено, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину, скоєного його чоловіком чи близьким родичем [17 c563] Існують різні підходи до її коментування різних науковців. Згідно з Коментарем до Карного кодексу С.А. Разумова данні діяння слід кваліфікувати як

1. Заздалегідь не обіцяне приховування особливо тяжких злочинів являє собою діяльність, пов'язану з цими злочинами, але не є співучасть в них.

2. Об'єктивна сторона приховування виражається в активних діях: в приховуванні злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину і пр.

Конкретні форми приховування можуть полягати в наданні злочинцеві притулку, одягу, підроблених документів, у знищенні знарядь і слідів злочину, у зміні обстановки на місці пригоди і т.д.

3. Злочин вважається завершеним з моменту виконання дій, спрямованих на приховування особливо тяжкого злочину

4. Суб'єктами заздалегідь не обіцяного приховування особливо тяжкого злочину можуть бути приватні та посадові особи, за винятком чоловіка,дружини або близького родича особи, що здійснив цей злочин.

5. Дане діяння може бути здійснено тільки з прямим умислом. Мета - приховати злочин.

Далі у коментарі зазначається, що під приховування злочину розуміється приховування злочинця (наприклад, надання йому притулку, фальшивих документів, зміна зовнішності), знарядь і засобів вчинення злочинів (наприклад, їх знищення), слідів злочину та інших доказів (листів, документів та ін.) Суб'єкт діє з прямим або непрямим умислом. Якщо злочин здійснюється посадовою особою з використанням свого службового становища, воно кваліфікується за сукупністю зі ст. 285. (зловживання посадовими повноваженнями).

Власне в Російському кримінальному праві існує низка певних підходів до визначення цього злочину так наприклад деякі науковці звертають увагу на, звернути увагу на проміжний або, так сказати, перехідний, характер такого посягання, як приховування яке, з одного боку, є порушення умов для здійснення як процесуальної діяльності, так і діяльності щодо виконання вироку, а з іншого - заважає виконанню цілком певної задачі правосуддя - викриття, визначення міри їх провини і застосування до них заслуженого покарання. [21.c130]

Розділ 3. Загальна характеристика «Приховування злочину»

3.3 Науковий підхід

Приховування злочину деяку науковці називають одним з видів причетності до злочину. Причетність як кримінально правова категорія, розглядається як приєднання до злочинної діяльності виконавця після вчинення нею злочинного діяння. Юридична природа даного явища являє собою поведінку причетної осіб, що дозволяє основним злочинцям уникати впливу, створює умови для продовження злочинної діяльності, але, тим не менш, в абсолютній більшості випадків причетності за ступенем впливу створюються умови на можливість здійснення нових злочині не досягає рівня суспільної небезпеки. Поняття дотику має дуже важливе значення при обмеженні власне співучасті від дії лише зовні примикають до нього. Чинне законодавство, визнає співучасть лише таку спільну діяльність, яка є необхідною умовою вчинення злочину і причиною що наступили в результаті цієї діяльності злочинних потім, послідовно і чітко вирішує питання про значення причинного зв'язку для обмеження співучасті від причетності.

Особа, дотик до злочину не спричиняє злочинного результату, його дії на відміну від дії співучасники не становлять необхідної умови для вчинення злочину іншими особами. В даний час кримінально-правова теорія і судова практика одностайно вважають, що дотик до злочину може бути здійснена тільки навмисне. Але одні криміналісти вважають, що причетність може бути зроблена і з прямим і з непрямим умислом, все ж таки з точки зору сучасного кримінального більш правильна і обґрунтована перша позиція. У теорії кримінального права, як вважають багато криміналісти, інститут дотику до злочину об'єднує:

Заздалегідь не обіцяне приховування

Недонесення про підготовлюваний або скоєний злочин

Потурання злочину.

З історії кримінального законодавства відомо, що у кодексі 1919 р.

Розглядали таку з форм співучасті у вигляді пособництва. Надалі ж ні в одному з законодавчих актів, крім КК РРФСР 1926 р. про це не згадувалося. Ця обставина послужила приводом до обмеження причетності двома видами:

Приховування

Недонесення

При розгляді нашого правопорушення неможливо не проаналізувати інші з цієї групи і не зрозуміти в чому між ними різниця.

Законодавчій практиці стало відомо з перших декретів радянської влади, що регулюють кримінально-правові відносини. Однак перше систематизоване видання кримінально-правових норм (Керівні початку 1919) не містить норми, що передбачає кримінальну відповідальність за недонесення. І тільки в КК РРФСР 1922 р. вперше була включена норма що встановлює кримінальну відповідальність за недонесення. Недонесення про підготовлюваний злочин охоплює відомості характеризують стадію приготування та незакінченість замаху, а недонесення про скоєний злочин, відомості про завершеним злочині. Отже, особа своєчасно не інформує компетентні органи про підготовлюваний злочин тим самим створює умови для його вчинення, а недонесення про скоєний злочин створює умови для продовження злочинної діяльності. Для недонесення характерно ряд характерних його ознак.

Достовірність зведення-кримінальної відповідальності за недонесення підлягає тільки така особа яка маючи інформація про підготовлюваний або вчиняти злочині усвідомлює, що отримана інформація не викликає сумніву-факти

Обсяг зведення повинен характеризувати склад готується або скоєного злочину, відомості, що характеризують демографічне місце перебування особистості.

Час на протязі якого особа зобов'язана довести їх до відповідних органів. Поведінка особи буде правомірно в тих випадках, коли органи, які отримали інформацію, об'єктивно мають можливість запобігти закінчення розпочатого злочину. Недонесення на відміну від приховування, діяльність пасивна (так звана чиста бездіяльність). Оскільки приховування в якості одного з своїх елементів включать в себе і недонесення про те злочині, яке укривається, воно (приховування) поглинає собою недонесення та особа в таких випадках відповідає

В України не працює «програма захисту свідків» хоча в ст. 180 ККУ декларувала кримінальна відповідальність за вплив на свідка з метою встановлення істини у справі. Підводячи підсумок в питанні про недонесення хочеться зауважити, що дана проблема не має однозначного рішення, застосовувати такі заходи в нашій країні необхідно з великою обережністю, щоб не допустити свавілля по відношенню до громадян, щоб вийшло краще, а не як завжди. Наступний вид «дотику», про яку піде мова це:

Заздалегідь не обіцяне приховування

Приховування - це активна діяльність особи по приховування злочину, самого злочинця, засобів та знаряддя скоєння злочину його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. Причому мова йде тільки про заздалегідь не обіцяємо приховування. Якщо ж таке приховування було обіцяно до початку або, а процесі вчинення злочину, але до його закінчення, таке приховування розглядається як співучасть у злочині. Даний інститут характерний для кримінального законодавства багатьох країн США, Іспанії, закріплений він і в сучасному російському УК ст.316.і нашого КК ст. 396. Громадська небезпека заздалегідь не обіцяного приховування особливо тяжких злочинів, в тому, що цими діями чиняться перешкоди до своєчасному викриттю та ізоляції від суспільства злочинця. Немає єдиної думки у визначенні форми вини приховування. Одні (Шнеідер М.А., Наумов) вважають, що заздалегідь не обіцяне приховування може бути скоєно як з прямим, так і з непрямим умислом, інші і це, на мою думку, найбільш обґрунтована позиція вважають, що тільки з прямим (Б. Т. Разгільдіев, Скуратов Ю.І.

Особливість даної статті та даного інституту КК полягає в примітці до цієї статті у відповідності з якому суб'єктом заздалегідь не обіцяного приховування не є чоловік чи близьких родичів, це положення закріплює принцип,що «Ніхто не зобов'язаний свідчити проти себе самого, свого чоловіка і близьких родичів, коло яких визначається Законами України». Це є відповідно, згідно СК:

Батьки, усиновителі

Діти

Рідні брати і сестри

Дід, бабка, онуки.

Існування цієї норми викликає суперечки між вченими. Одні стверджують, що це положення не є виправданим, ні для кого не можна робити виключення, інші ж визнаючи необхідність залучення родичів за заздалегідь не обіцяне приховування, пропонують обмежитися певними складами, наприклад: особливо небезпечними державними злочинами, навмисним вбивством. При вирішенні даного питання буде дуже корисним звернутися до досвіду кримінального законодавства зарубіжних країн Стаття 454 КК Іспанії передбачає ту ж норму що і наш КК, але особливістю Іспанського кодексу є норма закріплена в ст. 453, де зазначається, що положення глави 3 «Про приховування» застосовуються навіть в тому випадку, якщо виконавець укриває злочину не може нести відповідальність або звільнено від покарання, але з правила про звільнення від кримінальної відповідальності близьких родичів є винятки якщо була надана допомога виконавцям або співучасником в отриманні вигод, доходу або ціни за злочин без умислу власної вигоди до 3 років. Таким чином, можна з впевненістю сказати що:

1. Все ж таки виходячи з гуманних початків кримінального права необхідно звільняти від кримінальної відповідальності за приховування осіб перебувають в родинних стосунках.

2. Недоцільно, мабуть, скасовувати кримінальну відповідальність цих осіб, якщо приховування відбувається з корисливих спонукань.

Потурання

Полягає в тому, що особа, яка зобов'язана і могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає і тому воно відбувається. У загальній частині КК не встановлена відповідальність за потурання за чинним КК вирішується двояким чином:

1. Якщо воно було заздалегідь обіцяним, то стає пособництва

2. Заздалегідь не обіцяне може утворити собою в певних випадках, передбачених у Особливою частини КК посадовий злочин (халатність ст. 293).

Таким чином, ми приходимо до висновку про те, що законодавцю варто було б, звернути свою увагу на інститут дотику, і на перших порах ввести в загальну частину КК поняття заздалегідь не обіцяного приховування.

Крім цього за подальшим розвитку кримінального законодавства слід, можливо, розглянути питання про необхідність і прийнятності норми про недонесення, про підготовлюваний або скоєний злочин.

3.2 Сутність приховування злочину

Якщо зміст, структура і значення способу здійснення злочину досліджені наукою досить глибоко, то такий його елемент, як спосіб приховання злочину, вивчений мало. Зокрема, дискусійним є питання про те, які дії охоплюються поняттям «приховання злочину».

Так, Б.В. Лисенко розуміє під способом приховання злочину «комплекс взаємозалежних дій, спрямованих на приховання злочину з метою уникнути відповідальності за вчинене».[16 c167]

Правильно визначаючи загальну мету дій по прихованню злочину, він фактично обмежує коло їхніх суб'єктів особами, що зробили приховуване діяння. Однак дії по прихованню злочину можуть здійснюватися не тільки злочинцями, але й іншими особами, яким не грозить відповідальність за зроблений злочин: потерпілими, свідками, родичами, близькими, знайомими злочинця і т.д.

По вивченим деякими авторами кримінальним справам близько 23% суб'єктів приховання складали особи, що не брали участь у здійсненні приховуваного злочину. Крім того, у приведеному визначенні не виявлений хоча б загалом зміст дій по прихованню злочину, не уточнено, яким образом досягається мета ухилення від відповідальності. Цей же недолік виявляється у визначенні, даному В.А. Овечкіним, що розуміє під способом приховання злочину «систему детермінованих об'єктивними і суб'єктивними факторами навмисних дій і бездіяльності співучасників, що приховують злочин у момент готування, здійснення і після його закінчення».[20 c 142]

У той же час варто погодитися з твердженнями цього автора, що приховування злочину може здійснюватися і шляхом бездіяльності, але у всіх випадках ця діяльність є навмисною.

Р. С. Бєлкін розглядає приховання як «діяльність (елемент злочинної діяльності), спрямовану на створення перешкод розслідуванню шляхом утаювання, знищення, маскування або фальсифікації слідів злочину і злочинця і їхніх носіїв». Перелічуючи окремі види дій по прихованню злочину, він не вказує їхні загальні ознаки. Недостатньо повно визначені цілі приховання злочину і час його здійснення. Проте деякі дії по прихованню злочину на практиці здійснюються не тільки в ході розслідування, але і в процесі судового розгляду кримінальної справи і навіть після його закінчення. Р. С. Бєлкін вважає однією з ознак приховання злочину його злочинний характер. Цю точку зору підтримує И. М. Лузгін, що вказує на соціальну небезпеку приховання злочину. Приховання злочинних діянь наносить шкоду суспільним інтересам, але в ряді випадків воно не розглядається законодавцем таким, що представляє небезпеку для суспільства і не тягне за собою відповідальності.

Приховування варто розглядати як збереження в таємниці, утаювання яких-небудь предметів, явищ і фактів. Іншими словами, це дії, спрямовані на те, щоб не були виявлені, залишалися в таємниці підготовка або здійснення злочинів, а також винність у їхньому здійсненні визначених осіб.

Сам факт здійснення злочину, окремі його обставини, винність суб'єктів складають зміст об'єктивної істини, встановлюваної в ході розкриття злочину і розгляду справи в суді. Об'єктивна істина полягає в точній відповідності висновків органів попереднього наслідку фактам реальної дійсності.

Але не всі дії, що перешкоджають встановленню об'єктивної істини, відносяться до приховання злочинів. Наприклад, висновки відповідних органів про відсутність події злочину, якщо вона дійсно не зроблена, будуть, безсумнівно, щирими. Однак дії, що перешкоджають установленню такої істини, не можуть розглядатися як приховання суспільно небезпечного діяння, оскільки такого діяння не було.

Дії, що перешкоджають встановленню об'єктивної істини, можна розглядати як приховання злочину тільки в тих випадках, коли вони відбуваються з метою цілком або частково усунути винного від відповідальності, навіть якщо здійснюються особами, що не брали участь у здійсненні злочину. Іноді приховання злочину переслідує не одну, а кілька цілей. Так, поряд з ухиленням від відповідальності метою приховання може бути продовження злочинної діяльності.

Таким чином, для приховання злочину характерні спрямованість на створення перешкод встановленню об'єктивної істини про нього і ухилення винного від відповідальності. Викладене дозволяє визначити приховання злочину як навмисні дії, що полягають в створенні перешкод встановленню об'єктивної істини про злочин і спрямовані на повне або часткове ухилення винного від відповідальності. При цьому дії по прихованню можуть здійснюватися як у рамках самого злочинного діяння, так і за його

3.3 Загальна характеристика статті 396 ККУ

Отже:

1. Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила заздалегідь, тобто в час, коли виконавець готується до злочину або здійснює замах на нього, і приховування, яке заздалегідь обіцяне не було, тобто згода на дії, пов'язані з приховуванням злочину і саме вчинення цих дій здійснюються вже після того, як виконавець вчинив злочин.

У першому випадку діяльність переховувача розглядається згідно з ч. 5. ст. 27 як співучасть у злочині (пособництво), кримінальна відповідальність згідно з ч. 2 ст. 29 настає за ч. 5 ст. 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.

У другому випадку - діяльність переховувача є причетністю до злочину, оскільки вона здійснюється вже після вчинення злочину виконавцем і не перебуває з цим фактом у причинному зв'язку. Кримінальна відповідальність за такі дії настає у випадку, передбаченому, зокрема, ст. 396 (ч. 6 ст. 27).

Більш детально розглянемо питання щодо співучасті у злочині та відповідальність за неї.

Відповідно до статті 27 ККУ, співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Кримінальним Кодексом.

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

У відповідності з п.5 ст. 27 ККУ пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 Кримінального Кодексу.

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

В ст. 27 дається визначення окремих видів співучасників: виконавця, організатора, підбурювача і пособника. В основу такого розподілу покладені об'єктивні критерії - ступінь і характер участі кожного у вчиненні злочину. В нашому випадку доцільним є розглянути детальніше поняття «посібник»

Посібником є особа, що сприяла вчиненню злочину. Пособництво може проявлятися по-різному. Ст. 27 передбачає такі форми пособництва: дача порад, надання засобів чи знарядь для вчинення злочину, усунення перешкод до його вчинення. Пособництвом є також обіцянка до або в процесі вчинення злочину переховати злочинця, засоби чи знаряддя вчинення злочину, сліди злочину, а також предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Заздалегідь обіцяне переховування, як і будь-який інший вид співучасті, впливає на вчинення виконавцем злочину і знаходиться у причинному зв'язку з діями останнього.

Посібник, як і підбурювач, не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину. Пособництво може діставати вияв в активних діях (наприклад, в передачі зброї виконавцю злочину), а також в бездіяльності, коли особа умисно не виконує покладеного на неї спеціального обов'язку по відверненню злочину.

Співучасть у формі пособництва передбачає, що пособник знає про злочинні наміри виконавця і допомагає йому в їх здійсненні.

Виконавець злочину несе відповідальність за законом, який передбачає відповідальність за вчинений ним злочин.

Дії організатора, підбурювача і пособника кваліфікуються за статтею, за якою кваліфіковано злочин виконавця, з посиланням на відповідну частину ст. 27. Якщо ж дії організатора злочину дістають вияв також і в його спів виконавстві, то вони кваліфікуються без посилання на ст. 27.

У тих випадках, коли виконавцем злочину є спеціальний суб'єкт (наприклад, військовослужбовець у військових злочинах), дії співучасників, які не є спеціальними суб'єктами, повинні кваліфікуватись за тим законом, за яким кваліфікуються дії виконавця злочину, з посиланням на відповідну частину ст. 27.

Іноді співучасники одного злочину несуть відповідальність за різними законами, залежно від різного змісту і обсягу їх умислу. Дії співучасників одного злочину можуть кваліфікуватись за різними статтями або частинами однієї і тієї ж статті Особливої частини, за якими кваліфікуються дії виконавця.

Це можливо у випадку:

а) коли, наприклад, пособник надав допомогу виконавцю крадіжки чужого майна, який раніше вчинив крадіжку майна. У цьому разі дії виконавця повинні кваліфікуватись за ч. 2 ст. 185 (за ознакою повторності), а дії пособника - за ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст. 185;

б) при вчиненні виконавцем злочинних дій, які не охоплювались умислом інших учасників злочину, тобто коли е так званий ексцес виконавця. В такому випадку вчинені виконавцем злочинні дії виходять за межі передбачення інших учасників злочину. При ексцесі виконавця останній несе відповідальність за фактично вчинені ним злочини, а інші співучасники - лише за співучасть в тих злочинних діях, які охоплювались їх умислом.

Стаття 29 ККУ визначає кримінальну відповідальність співучасників злочину:

1. Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.

2. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.

3. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.

4. У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.

5. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом. Співучасть у злочині не утворює якихось особливих підстав кримінальної відповідальності. На співучасників злочину поширюється загальна підстава кримінальної відповідальності. Підставою такої відповідальності є наявність в діях співучасників складу конкретного злочину. Він визначається ознаками, які характеризують дії кожного співучасника як виконавця, організатора, підбурювача чи пособника, і відповідними елементами складу злочину, учасником вчинення якого є дана особа.

Особливий порядок кримінальної відповідальності за співучасть у злочині закон пов'язує лише із співучастю, в якій проводиться розмежування між виконавцем, організатором, підбурювачем і пособником злочину. В основу такого розмежування покладено об'єктивні ознаки - зміст і характер діяльності кожного із співучасників при вчиненні злочину. Тому при визначенні складу злочину окремого співучасника (організатора, підбурювача та пособника) необхідно посилатися на відповідну частину ст. 27 і на статтю Особливої частини КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за спільну участь і її наслідок у вчиненні злочину. При цьому виконавець (співвиконавець) злочину, як зазначається в ч. 1 ст. 29, підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин. Виконавець злочину, поруч з організатором злочину, є головною постаттю у вчиненні злочину, оскільки дії всіх інших співучасників підпорядковуються його діяльності. При замаху виконавця на вчинення злочину або при готуванні до його вчинення склад такого злочину визначається за ч. 1 ст. 14 або ч. 2 чи ч. З ст. 15 і тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин, а інших співучасників - відповідними частинами ст. 27 і статей 14 або 15 та статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність виконавця злочину.

Заздалегідь не обіцяне придбання або збут або зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, є окремим видом причетності до злочину і особа, що вчинила такі дії, несе відповідальність за ст. 198.

Відповідно до статті 198 ККУ, заздалегідь не обіцяне придбання або збут чи зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок набуття права володіння, користування і розпорядження майном.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується наявністю хоч би одного діяння, заздалегідь не обіцяного виконавцю злочину, але яке має причетність до уже вчиненого злочину, а саме:

а) придбання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом;

б) збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом;

в) зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом.

Всі ці дії винної особи виникають і вчиняються з приводу уже вчиненого злочину (після вчинення крадіжки, контрабанди, бандитизму тощо). Такі дії не перебувають у причинному зв'язку зі злочином, яким було добуто майно. Іншими словами, для наявності об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 198, необхідно, щоб майно, яке придбане, збуте чи знаходиться на збереженні, становило предмет злочину, вчиненого будь-яким іншим суб'єктом злочину.[24, c. 402]

Придбання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, - це протиправне обернення такого майна на свою користь шляхом купівлі, обміну на інше майно, прийняття в рахунок боргу, одержання у якості дарунка і т.п.

Збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, - це прийняття такого майна для реалізації з послідуючим продажем, обміном тощо, а також надання допомоги особі, винній у злочині, у збуті майна.

Зберігання майна, здобутого злочинним шляхом, полягає в прийняті і приховані такого майна.

Цей злочин може бути вчинений не однією, а декількома діями, зазначеними в ст. 198. Якщо такі дії вчиняються по відношенню до завідомо здобутих злочинним шляхом предметів, які за своєї специфічної властивості і призначення (вогнепальна зброя, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини), є одночасно і предметами спеціальних складів злочину, відповідальність настає за правилами про сукупність злочинів.

Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, є, одночасно в якійсь мірі, заздалегідь не обіцяним приховуванням злочину. Останнє визнається злочином лише за умови приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 396). Крім того, і це головне, приховування злочину є складовою злочину, передбаченого ст. 198, входить до його сутності і додаткової кваліфікації за ст. 396 не потребує.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення заздалегідь не обіцяного приховування злочину, незалежно від того, чи досяг мети суб'єкт. Водночас переховування - злочин триваючий, його перебіг може бути припинений закінченням переховування або розкриттям того злочину, який переховується.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, мета - перешкодити правоохоронним органам розкрити злочин чи притягнути винного до кримінальної відповідальності.

Відповідальність настає тільки в тому випадку, коли суб'єктом усвідомлюються ті обставини, які свідчать про належність злочину до тяжкого або особливо тяжкого (наприклад, якщо зі слів злочинців особа вважає, що переховує речі, які були таємно викрадені групою осіб за попередньою змовою, а насправді злочинці заволоділи ними в ході розбійного нападу, відповідальність переховувача відсутня).

Суб'єкт злочину - приватна особа, що досягла 16 років. Службова особа, яка вчинила приховування будь-якого злочину шляхом зловживання владою або службовим становищем, несе відповідальність за ст. 364, а якщо приховування стосується тяжкого чи особливо тяжкого злочину, - то крім ст. 364 діяння кваліфікується також за ч. 1 ст. 396.

Згідно з ч. 2 ст. 396 не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину (будь-якого) члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин. Відповідно до п.11 ст. 32) "близькі родичі" - це батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.

Приховування знарядь та засобів вчинення злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, зберігання яких саме по собі утворює склад злочину (зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали, отруйні, сильнодіючі речовини, наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори), кваліфікується за відповідними статтями КК (263, 265, 309, 311, 321), а якщо подібні дії становлять приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину - за сукупністю ст. 396 і відповідної частини однієї із вказаних статей КК (наприклад, приховування здобутих злочинним шляхом наркотичних засобів у особливо великих розмірах буде кваліфікуватися за ч. 1 ст. 396 і ч. З ст. 309).

6. Не може розглядатися як приховування користування предметами злочину (наприклад, носіння викраденого іншою особою одягу). Якщо ж користування предметами злочину складає самостійний злочин (носіння викраденої зброї, незаконне публічне вживання наркотичних засобів тощо), то відповідальність настає за відповідною статтею КК.

Якщо особа з метою приховати дійсних злочинців вчинила завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, дала завідомо неправдиві показання, відмовилась від давання показань, перешкоджала з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушувала їх до відмови від давання показань чи висновку, підкупала цих осіб, такі дії кваліфікуються тільки відповідно за ст. ст. 383, 384, 385 чи 386.

У тих випадках, коли приховування тяжких і особливо тяжких злочинів вчиняється шляхом злочинних дій, кваліфікація здійснюється за сукупністю злочинів - за ст. 396 і відповідно ст. ст. 358, 369 тощо.

Висновок

В результаті проведеного дослідження автор зробив наступні висновки.

Поняття приховування злочину дається у ч. 5 ст. 27, відповідно до якої воно може полягати в приховуванні злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом. КК розрізняє два види приховування злочинів: заздалегідь обіцяне і заздалегідь не обіцяне. Перше, відповідно до ч. 5 ст. 27 розцінюється як співучасть у злочині, а саме як пособництво. Заздалегідь не обіцяне приховування визначається як самостійний злочин проти правосуддя у ст. 396. У цьому випадку приховувач не дає виконавцю або іншим співучасникам попередньої обіцянки (тобто до вчинення злочину, або у будь-якому випадку до його закінчення) на таке приховування. Карається лише приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тому заздалегідь не обіцяне приховування злочинів невеликої або середньої тяжкості взагалі не тягне кримінальної відповідальності.

З об'єктивної сторони приховування - це лише активна діяльність із приховування злочину або злочинця. Приховування злочинця може відбуватися у різних формах, наприклад, наданні йому житла, засобів, транспорту, одягу, зміні зовнішнього вигляду, забезпеченні підробленими документами тощо. Приховування злочину полягає у приховуванні знарядь (знищення знарядь злому, приховування пістолета тощо) або засобів вчинення злочину (знищення кліше для виготовлення підроблених штампів, приховування підроблених документів, якими користувався злочинець тощо), а також слідів злочину (наприклад, змивання плям крові на одязі, приховування трупа або викрадених речей).

Приховування виявляється лише у фізичних діях. Тому так зване інтелектуальне приховування за ст. 396 не карається і може тягти відповідальність, якщо воно само по собі є злочином проти правосуддя (наприклад, давання свідком завідомо неправдивого показання для приховування справжнього злочинця).

Заздалегідь не обіцяне приховування

Ї злочин триваючий: він починається з моменту приховування злочину або злочинця і закінчується його припиненням (наприклад, у результаті затримання приховувача органами влади або з'явлення його із зізнанням).

Суб'єктивна сторона приховування :Ї прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що приховує тяжкий або особливо тяжкий злочин і бажає вчинення цих дій.

Суб'єкт цього злочину :Ї будь-яка особа, за винятком тих, про які йдеться у ч. 2 ст. 396. Тут зазначено, що не підлягають кримінальній відповідальності за цей злочин члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом (п. 11 ст. 32 КПК).

Покарання за злочин: за ст. 396 і арешт на строк до трьох місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Голос України.

2. Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. 2341-III

3. Кримінальний Кодекс України від 28.12.1960 2001-V

4. УК РФСР 1960в ред. Законів РФ від 18.02.93 N 4510-1, від 29.04.93 N 4901-1. Ведомости ВС РСФСР, 1962, N 29, ст. 449; Відомості СНД РФ і ВС РФ, 1993, N 10, ст. 360, N 22, ст. 789

5. Кримінально-процесуальний кодекс України.//В редакції Закону України від 12 липня 2001 року N 2670-III, ОВУ, 2001 р., N 34, ст. 1578

6. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення у вину.

7. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления. - М.: Госюриздат, 1955.

8. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. К., Юрінком Інтер, 1998.

9 Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина загальна. Курслекцій. К., 1996. 336 с.

10. Кримінальне право України. В питаннях і відповідях. (Посібник для підготовки до іспитів). Київ-1999.

11. Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Кондратьєва

12. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України.

13. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року.// За ред. М.І. Мельникова, М.І. Хавронюка. К.: Каннон, А.С.К., 2003. 1104 с

14. Мещеряков Ю.В. Соотношение уголовного права и процесса в дореформенной России (первая половина 19 века) // Правоведение. 1985. 2. С. 80.

15. Лобанова Л.В. Преступления против правосудия: проблемы классификации посягательств, регламентации и дифференциации ответственности: Автореф. дис. докт.

16. Лисенко Б.В. До питання про спосіб приховання злочину//Питання криміналістики і судової експертизи. Саратов, 1976. Вып. 1. С. 48.