Міжнародне публічне право

-- згода держави;

-- відповідні заходи у відношенні міжнародно-протиправного діяння;

-- форс-мажор і непередбачений випадок;

-- лихо;

-- стан необхідності;

-- самооборона.

Виключення відповідальності держави у разі згоди наступає при наявності таких умов:

-- згода держави повинна бути міжнародно-правомірною;

-- згода повинна бути ясно вираженою, а не такою, що припускається;

-- згода повинна передувати вчиненню дії;

-- діяння, на вчинення якого отримана згода, повинно відбуватися в межах узгоджених його умов, що стосуються місця, часу, засобів і інших обставин діяльності зобов'язаної держави.

38. Міжнародно-правові санкції

Санкції -- це примусові заходи як збройного, так і неозброєного характеру, що застосовуються суб'єктами міжнародного права у встановленій процесуальній формі у відповідь на правопорушення.

Санкції мають своїми цілями:

-- припинення правопорушення;

-- відновлення порушених прав;

-- забезпечення відповідальності правопорушника.

Слід зазначити такі особливості застосування санкцій:

-- застосовуються тільки санкції, дозволені міжнародним правом;

-- вони не можуть нести превентивний (попереджувальний) характер, тому що їхньою метою є захист і відновлення вже порушених прав суб'єктів міжнародного права;

-- міжнародно-правовими санкціями визнаються

лише тільки заходи, застосовувані у відповідь на правопорушення; відповідні заходи, що застосовує суб'єкт у відповідь на недружній акт, нехай навіть і співпадаючі за формою з такими, санкціями не є.

У залежності від кількості потерпілих суб'єктів вони бувають:

-- індивідуальні -- коли санкції застосовуються однією потерпілою державою;

-- колективні -- коли примусові заходи застосовуються двома і більше потерпілими суб'єктами міжнародного права.

У залежності від суб'єктів здійснення санкцій розрізняють:

-- санкції, застосовувані в порядку самодопомоги;

-- санкції, здійснювані за допомогою міжнародних організацій.

39. Міжнародна юстиція

Термін "юридичний" походить від латинських слів "юс" - закон, справедливість, "юстиція" - правосуддя, справедливість, "юрисдикція" - суд, судочинство, повноваження вирішувати які-небудь питання в галузі права, "юридизація" - надання якимось фактам або відносинам правового характеру.

Міжнародне право, виступаючи як координатор і регулятор міжнародних відносин, у той же час може характеризуватися як юридична форма міжнародних (міждержавних) відносин. Його мета - забезпечувати узгодженість, правомірність і обов'язковість дій держав. Саме в цьому виявляються джерела юридичної природи міжнародного права.

Отже, юридична природа міжнародного права (тобто його правова сутність) виявляється в його здатності визначати права, обов'язки і відповідальність суб'єктів міжнародного права (зокрема держав), а також, у необхідних випадках, служити обґрунтуванням при оцінці дій. фактів, визначенні санкцій та в інших ситуаціях і процедурах правового характеру.

40. Поняття європейського права. Наднаціональність в європейському праві

Поняття „європейське право“ є важким для визначення та багатозначним. Тому часто розрізняють поняття „європейське право“ sensu largo (у широкому значенні) та sensu stricto (у вузькому значенні). У широкому значенні - це міжнародний правовий порядок європейських організацій, до яких належать не лише ЄС та Європейські Спільноти, але й ОБСЄ, Рада Європи, ЕФТА, а також ЗЄС. У вузькому значенні - це право, пов'язане з діяльністю ЄС та Європейських Спільнот.

Принципи та характерні особливості європейського права

1. Незалежність європейського права

2. Примат над національним правом

Принцип примату (першості) Спільнот над національним правом країн-членів регулює, як потрібно поводитися, якщо виникає конфлікт між нормою національного права та правом Спільнот. За таких умов право Спільнот має першість перед національною нормою. Слід підкреслити, що тут йдеться виключно про першість у застосуванні. Якщо в національному праві наявне положення, яке суперечить праву Спільнот, це не означає, що воно є автоматично недійсним, а лише забороняється його застосування.

Першість права Спільнот є наслідком зобов'язального характеру нормативних актів вторинного права (ст. 249 [189] Римського Договору) і знаходить підтвердження в практиці Європейського Суду.

3. Безпосередність застосування(право Спільнот безпосереднім чином визнає право та накладає обов'язки на інституції спільнот, країни-члени та їх громадян.)

4. Принцип рівності (заборона дискримінації)

5. Принцип солідарності

6. Принцип субсидіарності

41. Адоптація українського законодавства до європейського права

Інтеграція України до Європейського Союзу є одним з її основних зовнішньополітичних пріоритетів. Стратегічною метою держави проголошено повноправне членство в ЄС.

18 березня 2004 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», згідно якого було затверджено Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (далі - Програма), що визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в Європейському Союзі. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правотворення та правозастосування.

Метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього.

Під аcquis communautaire (acquis) розуміється правова система Європейського Союзу, яка включає акти законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Вказаним вище Законом визначено, що адаптація законодавства - процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з acquis communautaire.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

42. Поняття і принципи міжнародного економічного права

прогресуюча інтенсифікація розширення і поглиблення різноманітних економічних відносин між народами, державами і континентами обумовила появу і стрімке формування порівняно нової галузі сучасного міжнародного права - міжнародного економічного права. Як поняття, воно являє собою сукупність принципів і норм, які регулюють різноманітні економічні відносини, що носять міжнародний характер. Цей об'єкт дуже складний за структурою тому, що він охоплює торговельні, транспортні, виробничі, валютні, кредитні, науково-технічні та інші господарські відносини. До складу суб'єктів міжнародного економічного права входять як держави, так і різноманітні юридичні та фізичні особи.

Найбільш важливими є міждержавні економічні відносини, хоча останнім часом усе більше і більше розширюються економічні відносини за участю приватних юридичних і фізичних осіб.

основні джерела міжнародного економічного права:

- Статут ООН;

- Генеральну угоду з тарифів і торгівлі;

- Декларацію і Програму дій по встановленню нового міжнародного економічного порядку;

- Хартію економічних прав і обов'язків держав;

- Декларацію про новий глобальний консенсус про шляхи розвитку міжнародного економічного співробітництва в інтересах усіх держав;

- Конвенцію про правовий статус, привілеї та імунітети міждержавних економічних організацій 1980 року, яку також можна віднести до числа джерел міжнародного економічного права.

43. Правове регулювання економічного співробітництва в окремих галузях

Правовою основою становлення і подальшого розвитку міжнародного економічного права є положення ст. 1 Статуту ООН, що формулюють як одну з основних цілей ООН здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного характеру. З огляду на глобальне значення такого завдання, питаннями розвитку міжнародного економічного співробітництва в ООН займається безпосередньо Генеральна Асамблея і спеціально створена для цього і працююча під її керівництвом Економічна і Соціальна Рада (ЭКОСОР). Ця Рада координує діяльність усіх органів ООН, що займаються питаннями розвитку міжнародного економічного співробітництва, а також займається підготовкою проектів міжнародно-правових актів у цій сфері. В цьому велику допомогу Раді надає Комісія міжнародного права ООН і Комісія з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ).

У розвиток положень ст. 1 Статуту ООН про розширення міжнародного економічного співробітництва у жовтні 1947 р. під егідою ООН була укладена Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ). На основі просторового розширення дії принципу найбільшого сприяння ГАТТ має на меті:

- боротьбу з дискримінацією в торгівлі;

- зниження митних тарифів;

- лібералізацію зовнішньої торгівлі;

- зняття обмежень в імпорті товарів та ін.

44. Поняття і принципи міжнародного карного права

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб -- відносно нове явище в міжнародно-правовій практиці. Уперше фізичні особи були притягнуті до міжнародної кримінальної відповідальності на підставі вироків Нюрнберзького та Токійського військових трибуналів. Надалі на можливість настання такої відповідальності для фізичних осіб указували кілька міжнародних договорів, зокрема Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р., Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р., Римський Статут Міжнародного кримінального суду, а також Статути Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії та Міжнародного трибуналу з Руанди.

Ідея створення міжнародних кримінальних судових органів неодноразово виникала в міжнародно-правовій доктрині. Однак ці плани не були реалізовані. Першими міжнародними кримінальними судовими органами стали Нюрнберзький військовий трибунал і Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу (далі -- Токійський військовий трибунал), створені ad hock після закінчення Другої світової війни для притягнення до відповідальності головних німецьких і японських військових злочинців. Нюрнберзький військовий трибунал було створено відповідно до Декларації про відповідальність гітлерівців за скоєні злочини 30 жовтня 1943 р., прийнятою на Московській конференції 1943 р. і Угоди між урядами СРСР, США, Великої Британії та Франції про судове переслідування й покарання головних воєнних злодіїв європейських країн «осі» 08 серпня 1945 р. А Токійський військовий трибунал створений відповідно до Угоди між урядами СРСР, США, Великої Британії, Франції, Китаю, Австралії, Канади, Нідерландів і Нової Зеландії 19 січня 1946 р., до якого пізніше приєдналися Індія й Філіппіни

45. Міжнародні організації по боротьбі зі злочинністю

Всесвітній конгрес поліції, який відбувся в Австрії, 7 вересня 1923 року затвердив постійно діючу організацію - Міжнародну комісію кримінальної поліції - і прийняв її статут. Її резиденцією став Відень. Спочатку в комісії було 28 членів, в 1925 р. - 37 офіційних членів від 20 держав. В 1938 р. в складі комісії було вже 34 країни.

Міжнародне співробітництво поліції різних країн будувалося за такою схемою: місцеві органи поліції - національний поліцейський центр - міжнародне поліцейське бюро, яке діяло на подобі поліцейських центрів в країнах, але тільки в міжнародному масштабі.

Інтерпол включає: Генеральну Асамблею, Виконавчий комітет, Генеральний секретаріат, Національне центральне бюро, Радників.

Генеральна Асамблея є вищим органом Організації. Кожен член організації може бути представлений в ній одним або декількома делегатами. Але делегація кожної країни повинна мати тільки одного керівника, який призначається компетентним керівним органом цієї країни.

46. Міжнародне морське право

Сучасне міжнародне морське право -- це галузь міжнародного права, що регулює дослідження і використання просторів Світового океану, його дна і ресурсів у мирних цілях, а також польоти літальних апаратів у повітряному просторі над Світовим океаном.

Отже, основним об'єктом міжнародного морського права є Світовий океан і складові його простори і ресурси, в ефективному зв'язку з діяльністю суб'єктів міжнародного права -- держав і їхніх об'єднань -- міжнародних організацій і органів, наділених певними правами й обов'язками в сфері дії морського права.

Тому що просторова сфера дії сучасного міжнародного права містить у собі не тільки води Світового океану, його дно і надра, але і повітряний простір над ним до межі з космічним простором, вважається обґрунтованою і правомірною позиція вчених, що вважають сучасне міжнародне морське право комплексною галуззю, що включає в себе визначені положення і міжнародного повітряного права.

47. Міжнародне повітряне право

Міжнародне повітряне право -- це галузь сучасного міжнародного права, що регулює міжнародні польоти повітряних апаратів (суден) тієї або іншої національної (державної) приналежності.

Тим часом у вітчизняній доктрині міжнародного права запропоноване значне число визначень міжнародного повітряного права, що суттєво відрізняються одне від одного. Наведемо для порівняння два таких визначення.

Юридичний же статус міжнародного повітряного простору полягає в його непідпорядкованості суверенітету певної держави, тобто у відсутності в його просторових межах виняткової юрисдикції будь-якої держави. Цей простір вільний для досліджень і використовується в мирних цілях усіма громадянами, будь-якими фізичними і юридичними особами, але з урахуванням міжнародних зобов'язань держав.

48. Міжнародне космічне право

Космічною діяльністю займається нині дуже обмежене число високорозвинених держав і держав, що володіють відповідними можливостями. Саме вони і виступають основними суб'єктами міжнародного космічного права. Але в результаті такої діяльності й у її міжнародно-правовому регулюванні зацікавлені всі держави світу, людство в цілому. Тому правове регулювання космічної діяльності із самого початку стало здійснюватися шляхом укладання, головним чином, універсальних міжнародних угод, відкритих для участі всіх держав. Основна роль у справі розроблення таких договорів належить Організації Об'єднаних Націй в особі Генеральної Асамблеї, її допоміжного органу -- Комітету з використання космічного простору в мирних цілях і його підкомітету з правових питань.

Як відзначалося раніше, космічний простір -- це недержавна (міжнародна) територія, юридичний статус і правовий режим якої визначаються міжнародним правом. В основі правового режиму космічного простору лежать вироблені в рамках ООН або під її егідою міжнародні універсальні договори.

49. Міжнародне екологічне право. Міжнародне право стосовно Антарктиди та Арктики

Охорона навколишнього природного середовища належить до глобальних проблем виживання людської цивілізації. Тому навколишнє природне середовище виступає важливим об'єктом міжнародно-правового регулювання.

Під екологічним правом розуміють сукупність принципів і норм, що регулюють діяльність держав із запобігання й усунення шкоди різноманітного виду і з різноманітних джерел, що наноситься національним системам навколишнього природного середовища окремих держав і системам навколишнього природного середовища, що знаходяться за межами національної юрисдикції.

Арктика -- частина земної кулі, обмежена Північним полярним колом, що включає у себе околиці материків Євразія і Північна Америка, а також Північний Льодовитий океан.

Арктика національно привласнена, її територія поділена між США, Канадою, Данією, Норвегією і Росією на полярні сектори. Система північних полярних секторів установилася з ініціативи Канади і СРСР, що володіють найбільшими приполярними узбережжями, їхньою верхньою точкою є Північний полюс, а точками основи -- виходи національного кордону до морського узбережжя Північного Льодовитого океану.

Новий імпульс співробітництву арктичних держав і усього світового співтовариства з арктичних питань був даний у вересні 1996 року, коли 8 арктичними державами (Данія, Ісландія, Канада, Норвегія, Росія, США, Фінляндія, Швеція), на основі підписаної в Оттаві (Канада) декларації, була створена нова регіональна міжнародна організація -- Арктична Рада.

Відповідно до статутних документів її цілями є:

-- здійснення співробітництва, координації і взаємодії арктичних держав при активній участі корінних народів Півночі й інших жителів Арктики із загально арктичних питань;

-- контроль і координація виконання екологічних програм;

-- розробка, координація і контроль за виконанням програм стійкого розвитку;

-- поширення інформації, заохочення інтересу й освітніх ініціатив із питань, пов'язаних з Арктикою.

Антарктика -- це материк Антарктида, розташований навколо Південного полюса Землі, що обмежений із півночі 60" південної широти і включає прилягаючі до нього шельфові льодовики, острови і прилягаючі моря.

Україна, відповідно до положень Договору 1959 року, із 1996 року має на цьому материку свою науково-дослідну станцію «Академік Вернадський» (колишню «Фарадей»), розташовану на острові Галіндес (архіпелаг Арджентайн), що була подарована їй Великобританією.