Особливості спеціалізованої державної служби

Реферат на тему:

«Особливості спеціалізованої державної служби»

План

1. Підсистеми спеціалізованої державної служби

2. Зв'язок між державною службою і виконанням повноважень народного депутата України

3. Система військових звань та посад Збройних сил України

4. Припинення державної служби

1. Підсистеми спеціалізованої державної служби

Крім загальної системи державної служби є інші види державної служби, а саме підсистеми спеціалізованої державної служби.

Спеціалізована державна служба є складовою державної служби, споріднена з нею багатьма ознаками, проте, має власні повноваження, функції, специфіку їх виконання, звання (чини, ранги), особливості правово-го статусу та матеріально-побутового забезпечення і регулюється як Законом України "Про державну службу", так і спеціальними законами та підзаконними НПА.

Слід зазначити, що частина спеціалізованих видів служби прямо віднесена чинним законодавством до системи державної служби (наприклад дипломатична служба), а закріпити формальну належність до системи державної служби інших (військової, прикордонної тощо) було заплановано в розділі III "Концепцією адміністративної реформи в Україні".

Підсистеми спеціалізованої державної служби включають такі види:

виконання повноважень народного депутата України (умовно);

державна прикордонна служба;

дипломатична служба;

митна служба;

податкова служба;

служба в органах місцевого самоврядування (умовно);

служба у Збройних Силах та інших воєнізованих формуваннях України;

служба в органах Служби безпеки України;

служба в органах прокуратури;

служба в органах Міністерства внутрішніх справ;

служба в Національному банку та його регіональ-них органах;

служба в судових органах.

Службовці всіх цих видів спеціалізованої державної служби (крім народних депутатів України, які також є державними службовцями, але з особливим статусом і особливим порядком його набуття) є посадовими особа-ми, виконують організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції, утримуються за рахунок державного бюджету (для посадових осіб місцевого самоврядування -- за рахунок відповідного місцевого бю-джету), приймаються на службу за особливою процедурою. Це і є ознаками спорідненості спеціалізованої та загальної державної служби. Особливості видів спе-ціалізованої державної служби вже перелічені у визна-ченні на початку підрозділу. Деякі з цих особливостей (повноваження, функції, специфіка їх виконання) ви-ходять за межі нашого курсу, інші (звання, матеріаль-но-побутове забезпечення) будуть розглянуті у наступ-них підрозділах.

2. Зв'язок між державною службою і виконанням повноважень народного депутата України

Статус народних депутатів України (членів Верховної Ради України) визначається Конституцією (ст. 75-- 93) та профільним Законом України "Про статус народ-них депутатів України" від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХП. Чинне законодавство не зараховує посади народних депутатів України до адміністративних посад державної служби, відповідно, ці посади молена відне-сти до політичних, проте час роботи народного депутата у Верховній Раді України зараховується до загального та спеціального трудового стажу і стажу державної служби (ст. 20 Закону). У день відкриття першого засідання Верховної Ради України наступного скликання народним депутатам попереднього скликання Головою

Верховної Ради України попереднього скликання при-своюються перша категорія (так у законі, хоча перша категорія -- це характеристика посади, а не службовця), перший ранг державного службовця.

До загального і безперервного стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою народний депутат працював до його звільнення від виробничих або службових обов'язків, зараховується і той час, коли колишній народний депутат тимчасово не працював у зв'язку з неможливістю надати йому попередню або рівноцінну роботу (посаду) безпосередньо після закінчення строку його повноважень.

Народному депутату після закінчення строку його повноважень, а також у разі дострокового їх припинення за особистою заявою про складення ним депутатських повноважень надається попередня робота (посада), а в разі неможливості цього він зараховується до резерву кадрів Головного управління державної служби України для надання в подальшому посади (по можливості) категорії, яка відповідає отриманому рангу.

2. Система військових звань та посад Збройних сил України

Військовий обов'язок за чинним законодавством по-ширюється на всіх дорослих громадян України чолові-чої статі, придатних до військової служби за станом здоров'я. Жінки, які мають фах, споріднений з відпо-відною військово-обліковою спеціальністю, визначе-ною в переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, та придатні до проходження військової служ-би за станом здоров'я, віком та сімейним станом, мо-жуть бути призваними на військову службу у воєнний час чи залученими до військової служби в добровільно-му порядку (за контрактом) у мирний час (ст. 65 Кон-ституції України, ст. 11 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу від 25 бе-резня 1992 р. № 2232-ХП).

Система військових звань і посад Збройних сил України (далі -- ЗСУ) була встановлена Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" (ст. 5, 6) і передбачала 20 військових звань, поділених на чотири склади (офіцерський склад -- 12 звань, склад прапорщиків -- 2, сержантський склад -- 4, рядовий склад -- 2)

Присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військовому званні військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, пере-атестація військовозобов'язаних, які мають спеціальні звання, для присвоєння військових звань здійснюють-ся в порядку, визначеному статутами Збройних Сил України, положеннями про проходження військової служби громадянами України, положеннями про про-ходження громадянами України служби у військовому резерві. Відповідно, вищі офіцерські звання присвоює (підвищує у званні) Президент України, він же -- верховний головнокомандувач; старші та молодші офіцер-ські звання присвоює (підвищує у званні) міністр оборони; сержантські та солдатські звання присвоює (підвищує у званні) командир частини.

Військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм вій-ськові звання передбачаються у штатах (штатних роз-писах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підроз-ділів вищих навчальних закладів.

Перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом, затверджується Президентом України, а посад інших військовослужбовців -- Міні-стерством оборони України.

Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, Законом України "Про Збройні Сили України", іншими законами та положен-нями про проходження військової служби громадянами України.

Системи спеціальних звань, аналогічні системі вій-ськових звань ЗСУ, використовуються в МВС, МИС, СВУ, Державній прикордонній службі, Податковій мілі-ції. Управлінні державної охоро-ни. Ці спеціальні звання повністю прирівнюються до відповідних військових звань. Тобто спеціальні звання полковника міліції, полковника внутрішньої служби (у внутрішніх військах МВС), полковника МНС, полковника СБУ, полковника прикордонної служби, полковника податкової міліції, полковника державної охорони прирівняні до загальновійськового звання полковника чи капітана першого рангу, а спеціальні звання лейтенанта міліції, лейтенанта внутрішньої служби (у внутрішніх військах МВС), лейтенанта МНС, лейтенанта СБУ, лейтенанта прикордонної служби, лейтенанта податко-вої міліції, лейтенанта державної охорони прирівняні до загальновійськового звання лейтенанта.

3. Припинення державної служби

Зрозуміло, що перебування на державній службі певного конкретного державного службовця має раніше чи пізніше припинитися.

Припинення державної служби -- це закінчення державно-службових відносин державного службовця з органом державної влади. Воно передбачене чинним законодавством у двох основних формах:

звільнення будь-якого службовця з посади в державному органі;

відставка окремих категорій державних службовців.

Звільнення будь-якого службовця з посади в державному органі -- це закінчення державно-службових відносин за ініціативою державного службовця, за ініціативою керівника державного органу, за згодою сторін чи на інших законних підставах. Звільнення можливе:

на загальних підставах, встановлених трудовим законодавством України;

за додатковими підставами, передбаченими адміністративним правом України.

Загальні підстави звільнення, передбачені чинним Кодексом законів про працю України, такі (ст. 36--41, 43,43-1,45]:

угода сторін;

закінчення строку трудового договору;

призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;

розірвання трудового договору за ініціативою пра-цівника;

розірвання трудового договору за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу;

розірвання трудового договору на вимогу проф-спілкового чи іншого уповноваженого на представниц-тво трудовим колективом органу;

переведення працівника, за його згодою, до іншо-го державного органу, підприємства, установи;

перехід на виборну посаду в іншому державному органі чи органі місцевого самоврядування;

відмова від переведення на роботу в іншій місцевості разом із державним органом, а також відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці;

набрання законної сили вироком суду, який виключає продовження роботи (позбавлення волі, обме-ження волі тощо);

звільнення відповідно до умов трудового контракту.

Реорганізація, злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення державного органу, установи не може бути підставою для звільнення працівника.

Слід зазначити, що порядок звільнення державних службовців за загальними підставами регулюється українським трудовим законодавством і аналогічний звільненню будь-яких найманих працівників (ст. 36-- 47, 49-2, 116 Кодексу законів про працю України).

Додаткові підстави звільнення, передбачені Законом України "Про державну службу", такі (ст. ЗО):

порушення умов реалізації права на державну службу, передбачених цим Законом, а саме: відсутність громадянства України чи відповідної освіти або пору-шення встановлених умов відбору (ст. 4);

недотримання вимог, передбачених цим Законом, а саме: заборона на отримання хабарів, дарунків тощо, на роботу за сумісництвом, на заняття підприємниць-кою діяльністю, на участь у страйках та ін. (ст. 16);

досягнення службовцем граничного віку перебу-вання на державній службі, передбаченого цим Зако-ном, а саме: 60 років -- для чоловіків, 55 років -- для жінок (ст. 23);

виявлення або виникнення обставин, які пере-шкоджають перебуванню на державній службі, перед-бачених цим Законом, а саме: недієздатність; судимість, що несумісна з посадою; підпорядкованість близьких родичів або родичам (ст. 12);

відмова прийняти Присягу або порушення Присяги (ст. 17);

неподання, або подання неправдивих відомостей про доходи, передбачених ст. 13 цього Закону.

Для службовців, які займали посади першої кате-горії (заступники міністрів, керівники інших централь-них органів державної влади тощо), у випадках зміни складу органу, де вони працювали, або у зв'язку із за-кінченням терміну повноважень цього органу, передба-чено такі додаткові гарантії, як збереження середньо-місячного заробітку на період працевлаштування, але не більше одного року (ст. ЗО Закону). Тобто опосередковано законодавець допускає їх звільнення за такими підставами.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем (крім державних службовців патронатної служби) державної служби на займаній посаді з ініціа-тиви новопризначених керівників.

Для окремих державних службовців, що зробили вагомий внесок у діяльність державного органу і досягли граничного віку перебування на державній службі, термін перебування на державній службі може продов-жуватися, але не більше ніж на п'ять років (ст. 23 За-кону). Для цього необхідне завчасне обґрунтоване по-дання керівника державного органу до начальника Головдержслужби України, яке має бути попередньо узго-дженим з керівником державного органу вищого рівня в порядку підпорядкування та, в необхідних випадках, з головою місцевої державної адміністрації чи керівни-ком центрального органу виконавчої влади, керівником Секретаріату Президента України чи Секретаріату Ка-бінету Міністрів. Остаточне рішення в місячний термін після подання приймає начальник Головдержслужби України (постанова Кабінету Міністрів від 26 грудня 2003 р. № 2020).

Звільнення державних службовців за будь-якою з шести додаткових підстав, передбачених Законом України "Про державну службу" (ст. ЗО), у тому числі за досягненням граничного віку, може здійснюватися без волевиявлення (заяви) самого державного службов-ця чи навіть проти його волі.

Відставка -- це припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої чи другої ка-тегорії, за його письмовою заявою у випадках неможливості продовження служби з принципових причин чи за станом здоров'я. Відставка не передбачена трудовим правом і можлива лише за підставами, передбаченими адміністративним правом України (ст. ЗО, 31 Закону України "Про державну службу").

Вичерпний перелік підстав для відставки держав-них службовців передбачено ст. 31 Закону України "Про державну службу", а саме:

принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі;

примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди держа-ві, підприємствам, установам, організаціям або об'єднанням громадян, громадянину;

стан здоров'я, який перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку).

Порядок відставки та деякі соціальні гарантії на її випадок також передбачено у ст. 31 Законом України "Про державну службу":

Відставка приймається або дається мотивована відмова державним органом чи посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. У разі відмови у відставці, держав-ний службовець повинен продовжувати виконання службових обов'язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.

У разі відставки державного службовця, який не досяг пенсійного віку, але має страховий стаж для чоловіків -- не менше 25 років, для жінок -- не менше 20 років і відпрацював на посадах першої чи другої категорії не менш як п'ять років, йому виплачується щомісячно 85 % його посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та за вислугу років до досягнення пенсійного віку.

У випадках припинення державної служби в порядку звільнення чи відставки керівник державного органу, в якому працював державний службовець, видає розпорядчий акт (наказ, розпорядження тощо) про звільнення з посади чи відставку службовця. Цей розпорядчий акт формалізує юридичний факт і дату при-пинення державно-правових відносин державного орга-ну з державним службовцем, закінчення його держав-ної служби.

Державним службовцям при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію та за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів, що офор-млюється тим самим наказом чи розпорядженням про звільнення державного службовця (ст. 37 Закону України "Про державну службу").

Літературні джерела

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради Укра-їни 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997.

2. Положення про Головне управління державної служби України: Указ Президента України від 2 жовтня 1999 року // Офіційний віс-ник України. - 1999. - № 40. - Ст. 1985.

3. Положення про ранги державних службовців: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 р. № 658.

4. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // ВВР. -1993. - Ст. 490 (з наступними змінами та доповненнями).

5. Про загальні правила поведінки державного службовця: Наказ Голов-держслужби України від 23 жовтня 2000 року № 58

6. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // ВВР. - 1991. -№ 4. - Ст. 20 (з наступними змінами та доповненнями).

7. Про Міністра Кабінету Міністрів України: Указ Президента України від 3 червня 2003 р. // Офіційний вісник України. - 2003. - № 23. -Ст. 1035.

8. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // ВВР. -1991. - № 51. - Ст. 793 (з наступними змінами та доповненнями).

9. Била Л. Р. Особенности административной ответственности за кор-рупцию // 36. наукових праць «Актуальні проблеми держави і пра-ва».-Одеса: Юрид. літ.-2001.-Вип. 9.-С. 112-116.

10. Битяк Ю. 77. Державні службовці. // Адміністративне право Украї-ни. / За ред. Ю. П. Битяка. - Харків, 2001. - С.85-98.

11. Колпаков В. К, Кузъменко О. В. Адміністративне право України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 221.

12. Опанасюк Г. Підвищення кваліфікації державних службовців у кра-їнах Центральної та Східної Європи // Вісник УАДУ. - 2001. - № 2. -Ч. 2-С. 153-159.