Правовий статус державних службовців

Реферат на тему:

«Правовий статус державних службовців»

План

1. Правові джерела державної служби

2. Сутність правового поняття "державний службовець"

3. Класифікація адміністративних посад державної служби та рангів державних службовців

4. Правовий статус державного службовця

1. Правові джерела державної служби

Правові джерела державної служби в Україні -- це принципи, правила та норми, закріплені в нормативно-правових актах, які регулюють правовідносини в галузі державної служби, в тому числі: правовий статус державних службовців, гарантії і процедури його реалізації, умови, порядок проходження і припинення державної служби, види заохочень і відповідальності державних службовців. Сукупність цих правових норм утворює правовий інститут державної служби як части-ну адміністративного права та інших галузей права: конституційного, трудового, соціального та деяких ін-ших галузей права.

Історичним прикладом правових джерел Російської імперії може слугувати закон "Про порядок державної служби" (Петровська табель про ранги) від 24 січня 1722 р.

У другій половині XX ст. було ухвалено низку міжнародно-правових актів, які регулюють права і обов'яз-ки державних посадових осіб (державних службовців). Серед них -- Кодекс поведінки посадових осіб з підтри-мання правопорядку, ухвалений резолюцією № 34/169 від 17 грудня 1979 р. XXXIV сесії ООН, у восьми статтях якого окреслені такі вимоги до посадовців: служін-ня суспільству (громаді); підпорядкованість законодав-ству; захист людських прав; дотримання конфіденційності службової інформації; боротьба з корупцією тощо.

У сучасній Україні першим спеціалізованим нормативно-правовим актом у галузі державної служби став Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. З того часу створено розгалужену правову систему, до якої входять декілька сот НПА.

До основних з них належать:

Конституція України, яка в ст. 38 визначила право громадян на участь в державному управлінні та право на доступ до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38);

Закон України "Про державну службу", який деталізував завдання, принципи, засоби державної служби; права і обов'язки державних службовців;

Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування", який деталізував завдання, принципи, засоби та особливості служби в органах місцевого самоврядування; права і обов'язки відповідних служ-бовців;

Указ Президента України "Про підвищення ефективності системи державної служби";

Указ Президента України "Стратегія реформування державної служби";

Указ Президента України "Про реформування законодавства про державну службу";

Концепція адміністративної реформи в Україні;

Загальні правила поведінки державного службовця.

Крім того, розроблено й ухвалено значну кількість НПА, які уточнюють особливості спеціалізованої державної служби за галузями діяльності, серед яких закони України:

"Про статус суддів";

"Про прокуратуру";

"Про міліцію";

"Про державну податкову службу в Україні";

"Про Службу безпеки України";

"Про боротьбу з корупцією";

"Про дипломатичну службу";

"Про статус народного депутата України";

"Про Національний банк України".

Нормативно-правова база регулювання державної служби у 2003 р. налічувала більше 600 нормативно-правових актів, у тому числі близько 40 законів, понад 200 указів і розпоряджень Президента, більше 400 актів Кабінету Міністрів та Головного управління державної служби.

Схожу, але іншу оцінку кількості НПА в галузі державної служби станом на 2001 р. зроблено підрозділом освіти і науки Кабінету Міністрів у постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження наукової програ-ми дослідження розвитку державної служби та вдосконалення кадрового забезпечення державного управління" від 8 серпня 2001 р. № 953: понад 650 нормативно-правових актів, серед яких 37 законів, понад 200 указів і розпоряджень Президента України, 400 актів Кабінету Міністрів України та Головдержслужби, значну частину з яких використано при підготовці цього посібника, наведено в Переліку використаних джерел, а повні тексти основних включено як додатки до посібника.

Усі ці нормативно-правові акти не лише безпосередньо регулюють діяльність державних службовців, а й є базою для розробки галузевих, регіональних та місцевих нормативних і розпорядчих документів з питань державної служби, тобто дають можливість сформувати важливу складову системи державної служби.

2. Сутність правового поняття "державний службовець"

Для розгляду цієї теми слід визначити ключові терміни державної служби: посада, посадова особа, службовець, службова особа, державний службовець, статус державного службовця.

Чинним законодавством визначено, що посада -- це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу, організації чи їх апарату (ст. 2 Закону України "Про державну службу").

Посадові особи -- це керівники, заступники керівників державних органів чи їх апарату, інші службовці, на яких законами або підзаконними НПА покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій (ст. 2 Закону України "Про державну службу").

Службовці -- це група осіб, які професійно здійснюють управлінські й допоміжні функції та виконують завдання діючих державних органів, установ, підпри-ємств, громадських організацій тощо.

Службові особи -- це особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також постійно чи тимчасово обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власно-сті посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним пов-новаженням.

Службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України "Про державну службу" віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керів-ників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.

Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в частині першій ст. 9 Закону України "Про державну службу" (Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, народні депутати України, Прем'єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України, Голова та члени Конституційного Суду України, Голова та судді Верховного Суду України, голови та судді ви-щих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор України та його заступники), та особи, посади яких згідно зі ст. 25 того ж Закону віднесені до першої та другої категорій державних службовців (ст. 364, 368 Кодексу адміністративного судочинства України). Дещо спірним видається використання Т. Желюк наведеного визначення службових осіб у Кримінальному кодексі як визначення посадових осіб та об'єднання цих двох термінів під спільною назвою посадових осіб¹.

Державні службовці -- це особи, які займають посади в державних органах, організаціях чи їх апараті, зайняті професійною діяльністю для розробки і реалі-зації управлінських рішень, спрямованих на виконання державних функцій (ст. 1 Закону України "Про державну службу").

Посади державних службовців в Концепції адміністративної реформи в Україні запропоновано поділяти на три основних типи: політичні, адміністративні, патронатні.

* Державні службовці, що обіймають політичні посади, є найвищими посадовцями держави. Вони розробляють державну політику та керують її реаліза-цією, їхня професійна діяльність не регулюється Законом України "Про державну службу". Це -- Президент України, Голова Верховної Ради, народні депутати, Прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри, голови та судді Конституційного, Верховного та вищих спеціалізованих судів.

* Державні службовці, що обіймають адміністративні посади, є керівниками центральних, регіональних, місцевих державних органів, їх підрозділів, спеціалістами. Вони реалізують державну політику, готують проекти управлінських рішень вищого рівня, ухвалюють управлінські рішення регіонального та місцевого рівнів, забезпечують стабільну роботу органів державної влади, їхня професійна діяльність регулюється Законом України "Про державну службу". Це -- заступники міністрів, голови державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади, їх заступники, керівники управлінь, відділів, спеціалісти голови місцевих державних адміністрацій, їх заступники, керівники управлінь, відділів, спеціалісти.

* Державні службовці, що обіймають патронатні посади, є допоміжними службовцями. Вони здійснюють організаційне, інформаційне та інше забезпечення діяльності керівників державних органів, їхня професійна діяльність лише частково регулюється Законом України "Про державну службу" (ст. 15, ЗО). Це --радники, консультанти, прес-секретарі, помічники та секретарі керівників. їх належність до державних службовців є частковою.

Отже, лише державні службовці, які обіймають адміністративні посади, повністю відповідають характеристикам державної служби, а їхня професійна діяльність регулюється чинним Законом України "Про державну службу". Тому наступні підрозділи в основному будуть присвячені аналізу діяльності на адміністративних посадах.

3. Класифікація адміністративних посад державної служби та рангів державних службовців

Розглянемо класифікацію адміністративних посад державних службовців. Критеріями для класифікації посад державних службовців є:

організаційно-правовий рівень державного орга-ну, який приймає їх на роботу;

обсяг і характер компетенції, притаманної цій по-саді;

роль і місце посади в структурі державного органу.

Чинним законодавством закріплено сім категорій адміністративних посад державних службовців (ст. 25 Закону України "Про державну службу"):

· До першої категорії належать посади: голів державних комітетів; керівників інших центральних органів влади; перших заступників міністрів (протягом 2001--2003 pp. -- державних секретарів міністерств, невмотивовано скасованих Указом другого Президента України від 26 травня 2003 р. № 434/2003); голів ОДА; керівника Адміністрації (з 2005 р. -- Секретаріату) Президента України; керівника Секретаріату Верховної Ради України; керівника апарату Верховного Суду України та деякі інші.

· До другої категорії належать посади: заступників міністрів (протягом 2000--2003 pp. -- заступників державних секретарів, скасованих згаданим вище указом і відповідною урядовою постановою від 17 липня 2003 р. № 1113); перших заступників голів ОДА; керівників підрозділів (департаментів і управлінь) Кабінету Міністрів України, Адміністрації (Секретаріату) Президента України, Секретаріату Верховної Ради України та деякі інші.

· До третьої категорії належать посади: заступників керівників підрозділів Кабінету Міністрів України, Адміністрації (Секретаріату) Президента України, Секретаріату Верховної Ради України; консультантів, головних спеціалістів у цих підрозділах; заступників голів ОДА; керівників управлінь у міністерствах, голів РДА та деякі інші.

· До четвертої категорії належать посади: спеці-алістів Кабінету Міністрів України, Адміністрації (Секретаріату) Президента України, Секретаріату Верхов-ної Ради України; заступників начальників управлінь у міністерствах; начальників управлінь ОДА; керівни-ків апарату апеляційних судів та деякі інші.

· До п'ятої категорії належать посади: спеціалістів міністерств та ОДА; заступників голів РДА; секретарів касаційних і апеляційних судів та деякі інші.

· До шостої категорії належать посади: керівників управлінь РДА; спеціалістів управлінь ОДА; секрета-рів місцевих судів та деякі інші.

· До сьомої категорії належать посади: спеціалістів РДА; спеціалістів їх управлінь та відділів і деякі інші.

Також чинним законодавством (Закон України "Про державну службу", постанова Кабінету Міністрів від 4 квітня 1996 р. №658) передбачено присвоєння державним службовцям, які займають адміністративні посади, одного з п'ятнадцяти рангів державних службовців залежно від займаної посади, кваліфікації та результатів роботи. Ранги присвоюються державним службовцям у межах відповідної категорії посад, а саме:

· службовцям, які займають посади, віднесені до першої категорії, можуть присвоюватися ранги 1, 2 чи 3;

· службовцям, які займають посади, віднесені до другої категорії, можуть присвоюватися ранги 3, 4 чи 5;

· службовцям, які займають посади, віднесені до третьої категорії, можуть присвоюватися ранги 5, 6 чи 7;

· службовцям, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, можуть присвоюватися ранги 7, 8 чи 9;

· службовцям, які займають посади, віднесені до п'ятої категорії, можуть присвоюватися ранги 9, 10 чи 11;

· службовцям, які займають посади, віднесені до шостої категорії, можуть присвоюватися ранги 11, 12 чи 13;

· службовцям, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, можуть присвоюватися ранги 13, 14 чи 15.

Державним службовцям, які займають політичні чи патронатні посади, ранги державних службовців не присвоюються.

Державним службовцям, що зайняті на посадах спеціалізованих видів державної служби (військова, дипломатична, митна, податкова, прокурорська тощо), присвоюються військові чи спеціальні звання (ранги), що не збігаються з наведеними рангами.

Право присвоєння рангів державним службовцям залежно від категорії зайнятої ними посади мають (ст. 26 Закону України "Про державну службу"):

Президент України, що присвоює ранги, які відповідають посадам, віднесеним до першої категорії;

Кабінет Міністрів України, що присвоює ранги, які відповідають посадам, віднесеним до другої категорії;

керівники державних органів (установ), що присвоюють ранги, які відповідають посадам, віднесеним до третьої -- сьомої категорій.

Ранг присвоюється:

при прийнятті на державну службу (обов'язково);

через два роки успішної роботи на займаній посаді (можливо);

у разі призначення на вищу посаду (можливо) та в деяких інших випадках.

Перехід на нижчу посаду чи звільнення з державної служби не призводять до пониження рангу чи його позбавлення.

Державний службовець може бути позбавлений ран-гу лише за вироком суду (ст. 26 Закону України "Про державну службу").

4 .Правовий статус державного службовця

Будь-яка особа, в тому числі й державний службовець, має певне правове становище (сукупність законних свобод, прав, обов'язків тощо), яке й називається правовим статусом особи.

Правовий статус державного службовця -- це система правових норм, які регулюють права і обов'язки, особливості та обмеження, заохочення і відповідальність, пов'язані з перебуванням на державній службі та виконанням професійних обов'язків.

Правовий статус державних службовців в Україні визначається та регулюється чинною Конституцією України, Законом України "Про державну службу" та іншими нормативно-правовими актами, частина з яких наведена в Переліку джерел.

Правовий статус державного службовця окреслюють такі основні складові (ст. 9--16, 22--27, ЗО--38 Закону України "Про державну службу"):

правове визначення державної служби, державних службовців та посадових осіб;

обов'язки державних службовців;

права і свободи осіб, що перебувають на державній службі;

обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу;

обмеження, пов'язані з проходженням державної служби;

необхідність декларування доходів для державних службовців;

особливості юридичної відповідальності державних службовців;

особливості прийняття, проходження і припинення державної служби;

правові норми економічного забезпечення державної служби;

* правові гарантії соціального захисту державних службовців тощо.

Основні обов'язки державних службовців за чинним законодавством згідно зі ст. 10 Закону України "Про державну службу" такі:

додержання чинної Конституції України та інших НПА;

забезпечення ефективної роботи державних органів;

недопущення порушень прав і свобод громадян;

точне і своєчасне виконання службових обов'язків, рішень державних органів і посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

забезпечення державної таємниці та приватної інформації про громадян;

постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення власної кваліфікації.

Права і свободи осіб, що перебувають на державній службі, за чинним законодавством складаються із загальнолюдських та посадових.

Загальнолюдські права і свободи, тобто права і свободи, які Конституцією України гарантуються всім громадянам України (ст. 21--64), за винятком професійних обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби (наведені нижче):

природні, або особисті (право на життя, свободу і особисту недоторканність, повагу до гідності, свободу пересування, недоторканність житла, таємницю листування, свободу слова, свободу світогляду, на судовий захист своїх особистих прав тощо);

громадянські, або політичні (право на об'єднання в профспілки, на участь в управлінні державою, на мирні збори та демонстрації, на звернення, на судовий захист своїх громадянських прав тощо);

соціально-економічні (право на власність і результати своєї інтелектуальної діяльності, на працю, відпочинок, соціальний захист, житло, достатній життєвий рівень, охорону здоров'я, здорове довкілля, освіту, на свободу творчості, судовий захист своїх соціально-економічних прав тощо).

Посадові права -- це права, надані для виконання службових обов'язків (ст. 11 Закону України "Про державну службу"):

* право брати участь у розгляді питань та прийнятті рішень у межах своєї компетенції;

право отримувати від державних органів, підприємств, установ необхідну інформацію в межах своєї компетенції;

право на повагу до себе;

право на чітке визначення службових повноважень;

право на відповідну оплату праці;

право на просування по службі;

право ознайомлюватись із матеріалами, які стосу-ються проходження особою державної служби;

право вимагати службового розслідування щодо себе;

право на здорові, безпечні умови праці;

право на соціальний і правовий захист своїх інтересів;

право на захист своїх прав в державних органах, зокрема в судах.

Обов'язки та посадові права державних службовців залежно від конкретної посади та місця роботи (певного державного органу) деталізуються в положенні про цей орган влади, положенні про структурний підрозділ, в якому працює державний службовець, та посадовій інструкції на ту чи іншу посаду (заступника завідувача загального відділу, головного спеціаліста юридичного відділу, провідного спеціаліста відділу економіки, спеціаліста відділу освіти тощо).

Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу, передбачені в ст. 12 Закону України "Про державну службу", полягають у тому, що не можуть бути обраними або призначеними на посаду особи, які:

визнані недієздатними;

мають судимість, несумісну з посадою;

будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі близьким родичам;

підпадають під інші обмеження, прямо передба-чені законами України.

Обмеження, пов'язані з проходженням державної служби, передбачені у ст. 16 Закону України "Про державну службу":

державні службовці не мають права вчиняти дії, передбачені ст. 1 та 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією", тобто отримувати подарунки, послуги, кредити, позички, пільги, знижки в ціні (замасковані хабарі) тощо;

сприяти фізичним та юридичним особам в отриманні пільг; займатися прямо чи опосередковано підприємницькою діяльністю;

працювати за сумісництвом (крім наукової, викладацької, медичної, творчої діяльності);

брати участь у страйках та інших діях, що перешкоджають нормальному функціонуванню державних органів.

Також є інші обмеження, встановлені законодавством України.

Декларування доходів державних службовців визначено у ст. 13 Закону України "Про державну службу" так:

Державні службовці (особи, які претендують на зай-няття посад держслужбовців) подають декларації про доходи, майно, фінансові зобов'язання свої та всіх членів сім'ї. Декларації подаються і зберігаються за місцем служби (майбутньої служби) щорічно до 15 квітня на-ступного за звітним роком (одночасно з іншими документами на конкурс). Неподання декларації чи подан-ня неправдивої є підставою для припинення державної служби та судової відповідальності (накладення адміністративного стягнення).

Особливості юридичної відповідальності державних службовців визначені чинним українським законо-давством і будуть деталізовані в наступному підрозділі.

Особливості прийняття на державну службу, її проходження і припинення, врегульовані у ст. 15--19, 22--23, ЗО--31 Закону України "Про державну службу" буде детально розглянуто в наступному розділі.

Літературні джерела

1. Положення про ранги державних службовців: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 р. № 658.

2. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // ВВР. -1993. - Ст. 490 (з наступними змінами та доповненнями).

3. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред С. В. Ківа-лова. - Одеса: Юридична література, 2003.

4. Битяк Ю. 77. Державні службовці. // Адміністративне право Украї-ни. / За ред.

5. Біла Л. Р. Правообмеження у державній службі // 36. наукових праць «Актуальні проблеми політики». Вип. 10-11. - Одеса: Юрид. літ.-2001.-С 51-56.

6. Колпаков В. К, Кузъменко О. В. Адміністративне право України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 221.

7. Опанасюк Г. Підвищення кваліфікації державних службовців у кра-їнах Центральної та Східної Європи // Вісник УАДУ. - 2001. - № 2. -Ч. 2-С. 153-159.