Проходження державної служби та службова кар’єра

Реферат

на тему:

«Проходження державної служби та службова кар'єра»

План

1. Службова кар'єра

2. Прийняття на державну службу

3. Проходження державної служби

1. Службова кар'єра

Термін "кар'єра" прийшов до української та російської мов з латини через іспанську, італійську та французьку мови (ісп. carrera, італ. camera, франц. carriere від лат. carrus -- віз, візок).

Спочатку термін кар'єра мав у Російській імперії (як і в державах транзитних мов) нейтральний сенс і означав: професія і досягнення в якій-небудь галузі людської діяльності. Проте пізніше він став набувати в Росії негативного відтінку, остаточно утвердившись у такому розумінні в СРСР. Для підтвердження цього достатньо порівняти значення слова "кар'єра", сформульовані тлумачними словниками часів Російській імперії і СРСР.

Так, визначення російського словника В. Даля 1863--1866 рр. (мовою оригіналу): "Карьер, карьера ж. франц. путь, ход, поприще жизни, службы, успехов и достижения"¹ -- мало ще первинне і цілком нейтральне значення.

Пізніше воно було замінене і доповнене негативними визначеннями, зафіксованими радянським російським словником С. Ожегова 1949 p. (мовою оригіналу):

"Карьера, ж. 1. Род занятий, профессия (устар.). 2. Путь к успехам, видному положению в обществе, на служебном поприще, а также самое достижение такого положения.

Поєднання цих визначень з тогочасними протиставленнями суспільних та особистих інтересів, вимогою підпорядкування особистого суспільному, додатково підкреслювало негативне ставлення до терміна "кар'єра" та похідних термінів.

Відповідно, правові поняття "службова кар'єра державного службовця", як і просто "кар'єра" взагалі, не використовувалися адміністративним та трудовим правом УРСР і СРСР. Навіть у сучасних українських словниках термін "кар'єра" супроводжується терміном "кар'єризм" з традиційно негативним значенням.

Тим важливішою для української державної служби та правничої термінології стала новела ухваленого 1993 р. Закону України "Про державну службу", розділ V якого має назву "Службова кар'єра". Дещо пізніше почали офіційно вживати словосполучення "кар'єрний дипломат", "військова кар'єра" і т. ін. Це започаткувало офіційно-правове вживання терміна "кар'єра" і похідних від нього, позбавило їх від негативного відтінку та створило додатковий фактор впливу на розвиток професіоналізму державних службовців.

Відповідно, службова кар'єра державного службовця -- це сукупність елементів, яка включає вступ на державну службу, її проходження, розвиток професіоналізму, збільшення обсягу прав, обов'язків та відповідальності, підвищення рангу і просування в посадах.

Службова кар'єра державного службовця включає такі складові:

прийняття на державну службу;

проходження випробувального терміну;

атестацію і щорічну оцінку;

стажування;

просування по службі через присвоєння чергових рангів, заміщення посад вищих категорій та збільшення обсягу прав, обов'язків і відповідальності;

перепідготовку і підвищення кваліфікації;

припинення державної служби (відставку, звільнення тощо).

2. Прийняття на державну службу

Конституції, всі громадяни "користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування" (ст. 38 Конституції України).

Законом України "Про державну службу" що конституційну тезу деталізовано такою нормою: "Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України" (ст. 4), якою: підтверджено рівні права громадян України на доступ до державної служби; закріплено професійний характер служби вимогою щодо відповідної освіти і професійної підготовки; зафіксовано спеціальний відбір на неї вимогою щодо конкурсного відбору та інших процедур. Цим самим законом встановлено деякі, вже наведені нами в попередньому розділі, обмеження щодо прийняття на державну службу осіб, які: визнані недієздатними; мають судимість, несумісну з посадою; які будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі близьким родичам; які підпадають під інші обмеження, прямо передбачені законами України (ст. 12).

Порядок прийняття на державну службу дещо відрізняється від загального порядку прийняття на роботу, передбаченого чинним трудовим законодавством. Основні особливості такі:

відбір та прийняття на державну службу за спеціальними процедурами;

складання Присяги державним службовцем;

присвоєння державному службовцю відповідного рангу.

Відбір та прийняття на державну службу за спеціальними процедурами, включають різноманітні способи, процедури відбору і прийняття на державну службу та істотно відрізняються залежно від типу і категорії вакантної посади.

Призначення на політичні посади регулюється чинною Конституцією (ст. 85, 106, 114, 116, 122), а саме:

Генеральний прокурор призначається Президентом України за згодою Верховної Ради;

Прем'єр-міністр, Голова Національного банку призначаються Верховною Радою за поданням Президента України;

міністри закордонних справ і оборони призначаються Верховною Радою за поданням Президента України;

віце-прем'єр-міністри, міністри призначаються Верховною Радою за поданням Прем'єр-міністра.

Способи та процедури відбору на ці посади не регламентовано, тому на практиці він здійснюється без проведення конкурсу.

Добір на посади патронатного типу (радник, консультант, помічник, прес-секретар, керівник прес-служби та ін., передбачені штатним розписом) здійснюють самостійно їх "патрони" без проведення конкурсу (Президент; Голова Верховної Ради; Прем'єр-міністр; віце-прем'єр-міністри; міністри; голови місцевих державних адміністрацій і т. ін.). Вони також призначають службовців на патронатні посади, але службовців патронатних служб Прем'р-міністра, віце-прем'єр-міністрів (за поданням останніх) призначає міністр Кабінету Міністрів. Службовці патронатних служб є державними службовцями, але закріплено це не законом, а підзаконним НПА, ранги державних службовців їм не присвоюються, атестація не проводиться, час роботи на патронатних посадах до стажу державної служби не зараховується тощо (ст. 8 Закону України "Про державну службу" постанови Кабінету Міністрів від 3 травня 1994 р. № 283, від 19 травня 1999 р. № 854).

Способи та процедури відбору і прийому на адміністративні посади такі.

Призначення на посади першої категорії здійснюють: Президент України -- голову Секретаріату Президента, голів ОДА (ст. 106 Конституції України, ст. 8 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. № 586-ІП, Указ Президента України "Про Секретаріат Президента України" від 24 січня 2005 р. № 108/2005); Верховна Рада -- Голову Антимонопольного комітету, Голову Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голову Фонду державного майна, керівника секретаріату Верховної Ради (ст. 85 Конституції України); Кабінет Міністрів -- перших заступників міністрів, керівників державних комітетів (ст. 116 Конституції України, постанова Кабінету Міністрів від 17 червня 1994 р. №423). Способи та процедури відбору на ці посади не регламентовано.

Призначення на посади другої категорії здійснюють: Кабінет Міністрів -- заступників міністрів, заступників керівників державних комітетів (ст. 116 Конституції України, постанова Кабінету Міністрів від 17 червня 1994 р.; голови ОДА -- заступників голів ОДА (ст. 8--10 Закону України "Про місцеві державні адміністрації"). Відбір на посади другої категорії не регламентовано.

Прийняття на посади третьої -- сьомої категорій детально врегульовано ст. 15--19 Закону України "Про державну службу", постановами Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р. № 423, від 1 грудня 1994 р. №804, від 15 лютого 2002 р. № 169. Відбір та прийняття здійснюється на конкурсній основі.

Порядок проведення конкурсів врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169. Для проведення відбору кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців наказом (розпорядженням) керівника відповідного державного органу, який здійснює призначення на посаду державного службовця, утворюється конкурсна комісія, очолювана заступником керівника державного органу.

Рішення про проведення конкурсу та його умови приймається керівником органу за наявності вакантної посади державного службовця.

До участі в конкурсі допускаються всі бажаючі громадяни України з необхідною освітою та кваліфікацією, крім тих, які підпадають під дію законодавчо встановлених обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу, а саме (ст. 12 Закону України "Про державну службу", п. 7 постанови Кабінету Міністрів від 15 лютого 2002 p.):

досягли встановленого законодавством граничного віку перебування на державній службі;

визнані в установленому порядку недієздатними;

мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади державного службовця;

у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

* позбавлені права займати відповідні посади в установленому законом порядку на визначений термін, який ще не закінчився.

Сам конкурс проводиться поетапно (в три етапи), які включають:

публікацію оголошення про проведення конкурсу та його умови в пресі або поширення його через інші засоби масової інформації;

приймання документів від осіб, які бажають взяти участь у конкурсі, та їх попередній розгляд на відповідність встановленим кваліфікаційним вимогам до відповідного рівня посади;

проведення іспиту (не раніше ніж за місяць після публікації оголошення про проведення конкурсу) та відбір кандидатів.

Конкурсна комісія на підставі розгляду поданих документів, результатів іспиту та співбесіди з кандидатами, які успішно склали іспит, на своєму засіданні здійснює відбір осіб для зайняття вакантних посад державних службовців, протягом двох днів надає керівникові державного органу письмову пропозицію щодо кандидатури для призначення (чи для зарахування до кадрового резерву) і протягом трьох днів повідомляє кандидатів про результати конкурсу.

Остаточне рішення про прийняття на державну службу (призначення на посаду), чи зарахування до кадрового резерву, чи проведення повторного конкурсу (якщо конкурсна комісія не рекомендувала жодної кандидатури) здійснюється наказом керівника органу на підставі пропозиції конкурсної комісії. Наказ має бути виданий протягом одного місяця після завершення конкурсу і прийняття рішення конкурсною комісією.

Чинним законодавством передбачена можливість при прийнятті на державну службу випробування терміном до шести місяців з метою перевірки відповідності професійних знань, вмінь та ділових і людських якостей працівника посаді та роботі, яка йому доручається (ст. 26--28 Кодексу законів про працю України, ст. 18 Закону України "Про державну службу").

Прийняття з випробувальним терміном та його величина мають бути зазначеними в наказі про призначення. Якщо термін випробування закінчився, а службовець продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування і прийнятим на державну службу на постійній основі, про що має бути виданий відповідний наказ. Якщо протягом терміну випробування встановлено невідповідність службовця посаді та роботі, на яку його прийнято, керівник державного органу протягом цього терміну має право звільнити службовця, видавши вмотивований наказ про звільнення.

З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей працівників, які претендують на посаду державного службовця, може проводитися їх стажування на вакантній посаді у відповідному державному органі терміном до двох місяців (ст. 19 Закону України "Про державну службу, постанова Кабінету Міністрів від 1 грудня 1994 р. № 804).

Стажування можуть проходити як особи, що не перебувають на державній службі та претендують на посаду державного службовця, так і державні службовці, які бажають зайняти іншу чи вищу посаду.

Після завершення стажування особа (не державний службовець), яка виявила бажання працювати у цьому державному органі, проходить конкурс відповідно до Положення про порядок проведення конкурсу при прийнятті осіб на роботу до органів державної виконавчої влади. При цьому їй надається перевага над особами, які беруть участь у такому конкурсі, але не проходили стажування.

Державний службовець, після успішного закінчення стажування, може бути переведений на посаду за рішенням керівника відповідного державного органу без конкурсного відбору. Рішення має бути оформлене відповідним наказом.

Складання присяги державними службовцями. Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, письмово приймають Присягу такого змісту:

"Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримуватися Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки". До трудової книжки вноситься запис про прийняття Присяги, а її текст із підписом державного службовця зберігається за місцем роботи в особовій справі (ст. 17 Закону України "Про державну службу"). У випадку подальшого призначення цього державного службовця на посаду в іншому органі державної влади, підписаний текст Присяги передається до такого органу для зберігання. Поки що порядок передачі Присяги не унормовано, але цю прогалину планується заповнити нормою законопроекту "Про державну службу" (ст. 12).

Присвоєння державному службовцю відповідного рангу. При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад (ст. 26 Закону України "Про державну службу", постанова Кабінету Міністрів від 19 червня 1996 р. №658). Наприклад, особі, яка не мала рангу державного службовця (чи мала ранг нижче одинадцятого) і прийнята (переведена) на посаду п'ятої категорії, керівник державного органу повинен присвоїти один із трьох рангів (на власний розсуд), які відповідають посаді п'ятої категорії (дев'ятий, десятий чи одинадцятий ранг державного службовця). Якщо прийнятий працівник мав ранг вище дев'ятого (наприклад восьмий), то за ним зберігається його ранг (восьмий). При прийнятті на державну службу з випробувальним терміном, службовцю присвоюється ранг державного службовця за результатами випробування (після його закінчення).

Слід зазначити, що у ст. 6 законопроекту, розробленого Головдержслужбою, пропонується дещо відмінна і логічніша норма, а саме: "Державним службовцям, які вперше призначаються на посаду певної категорії, присвоюється найнижчий ранг у межах такої категорії".

Громадянин, який був прийнятий на державну службу, склав і підписав Присягу та отримав відповідний ранг, набуває статусу державного службовця і суб'єкта публічно-правових відносин з державою (на відміну від приватноправових відносин між найманим працівником і приватним роботодавцем). Поки що точний момент набуття статусу державного службовця не унормовано, але цю прогалину запропоновано заповнити нормою ст. 12 законопроекту "Про державну службу_": "Службові відносини державного службовця розпочинаються з моменту публічного складання та підписання тексту присяги державного службовця". Ці публічно-правові службові відносини реалізуються під час проходження державної служби.

3. Проходження державної служби

Проходження державної служби і службова кар'єра державних службовців, обмеження пов'язані з проходженням державної служби та умови і порядок її припинення регулюються ст. 15--32 Закону України "Про державну службу". Проходження державної служби, службове просування, стимулювання праці проводиться відповідно до категорій посад і присвоєних рангів. Класифікації державних посад і рангів державних службовців розглянуто в підрозділі 6.2.

Організація роботи державних службовців та її спрямованість мають відповідати вимогам чинних НПА, у тому числі Кодексу законів про працю України, Закону України "Про державну службу", наказу Міністерства праці та соціальної політики "Про затвердження Рекомендацій з організації праці державних службовців у органах виконавчої влади" від 28 січня 2005 p., постанови Державного комітету СРСР із праці та соціальних питань "Про затвердження Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій" від 20 липня 1984 р.

Професійна діяльність державних службовців при проходженні державної служби спрямована на виконання державних функцій для задоволення потреб суспільства і полягає:

у виробленні пропозицій щодо формування державної політики у відповідних сферах державного управління та забезпечення її реалізації;

розробці та експертизі проектів нормативно-правових актів, угод, концепцій і програм та забезпечення їх реалізації;

управлінні державними фінансовими ресурсами та контроль за їх використанням;

управлінні персоналом;

реалізації державно-владних повноважень стосовно фізичних і юридичних осіб, що не є підлеглими або підпорядкованими органові державної влади;

здійсненні контролю та нагляду;

забезпеченні збереження державної таємниці.

У процесі виконання державно-управлінських функцій та завдань державні службовці показують різні результати, оскільки відрізняються один від одного за професійними знаннями, кваліфікацією, досвідом, діловими та людськими якостями. Саме від цього має залежати службова кар'єра певного державного службовця.

З метою підвищення ефективності роботи державних службовців, відповідальності за доручену справу та оцінки кількісних та якісних показників їх службової діяльності щороку проводиться оцінка виконання державними службовцями покладених на них завдань і обов'язків, а один раз на три роки -- атестація державних службовців, під час якої оцінюються результати роботи, ділові та професійні якості, виявлені службовцями при виконанні службових обов'язків, визначених типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посад і відображених у посадових інструкціях. Порядок атестації регулюється низкою нормативно-правових актів (ст. 17 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 7 червня 2001 р. № 2493-ІП, постанова Кабінету Міністрів від 28 грудня 2000 р. №1922, рішення Конституційного Суду України від 28 січня 2003 р № 2-рп/2003).

Щорічна оцінка виконання державними службовцями покладених на них завдань і обов'язків проводиться безпосередньо керівниками структурних підрозділів, де працюють державні службовці, під час підбиття підсумків роботи за рік. Щорічні оцінки за міжатестаційний період враховуються під час проведення періодичної атестації.

Періодичну атестацію державних службовців можемо визначити як колегіальну перевірку рівня відповідності службовців посадам, які вони обіймають. Метою атестації є виявлення потенційних можливостей державних службовців; створення прозорих умов для підвищення найдостойніших; стимулювання підвищення кваліфікації та якості службової діяльності.

Для організації та проведення атестації наказом керівника державного органу (далі -- керівник) утворюється атестаційна комісія. Комісія повинна забезпечувати об'єктивний розгляд і професійну оцінку діяльності державного службовця, який атестується, зокрема щодо виконання покладених на нього службових обов'язків, а також принциповий підхід у підготовці рекомендацій для подальшого використання його досвіду і знань у роботі державного органу.

Атестація проводиться на засіданні комісії в присутності службовця, якого атестують, і його безпосереднього керівника (якщо державний службовець не з'явився на засідання комісії без поважних причин, комісія має право провести атестацію за його відсутності). Під час атестації проводиться співбесіда зі службовцем, якого атестують, і розглядаються письмові документи: результат попередньої атестації цього державного службовця; його щорічні оцінки виконання покладених на нього завдань і обов'язків; його службова характеристика, укладена безпосереднім керівником. За результатами атестації комісія робить один із трьох висновків:

про відповідність займаній посаді;

про відповідність займаній посаді за певних умов (здобуття освіти, проходження стажування, набуття необхідних навичок, підвищення кваліфікації тощо);

про невідповідність займаній посаді.

Атестованими вважаються державні службовці, визнані комісією такими, що відповідають займаній посаді або відповідають займаній посаді за певних умов.

Про результати кожного засідання комісії її голова повідомляє керівника. За результатами атестації керівник видає відповідний наказ: у першому випадку -- про визнання службовця атестованим і, можливо, про заохочення (преміювання, зарахування до кадрового резерву, підвищення в посаді, присвоєння чергового рангу тощо); у другому -- про визнання службовця атестованим за певних умов і призначення через рік повторного атестування, якщо державний службовець погодиться виконати дані йому рекомендації; у третьому -- про переведення службовця за його згодою на іншу (нижчу) посаду, що відповідає його професійному рівню, або про його звільнення з посади за причиною, яка полягає у виявленій невідповідності службовця займаній посаді (п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України).

Стаж роботи на державній службі. Стаж державної служби обчислюється відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів "Про порядок обчислення стажу державної служби" від 3 травня 1994 р. №283 та інших НПА, які доповнюють чи змінюють постанову № 283-94

Відповідно, до стажу державної служби зараховується робота (п. З постанови Кабінету Міністрів від 3 травня 1994 р. № 283):

на посадах державних службовців у державних органах, передбачених Законом України "Про державну службу" (ст. 25), а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців (див. підрозділ 6.2);

на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів управління військових формувань, державної податкової та контрольно-ревізійної служби;

на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх СРСР, УРСР та інших республік (за переліком, наданим у додатку до Порядку, затвердженого постановою № 283-94);

на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання;

на посадах керівних працівників і спеціалістів у органах, що згідно з чинним законодавством здійснюють державний нагляд за охороною праці;

на посадах спеціалістів кримінально-виконавчої системи (установи виконання покарань, слідчі ізолятори, підрозділи кримінально-виконавчої інспекції), які не мають спеціальних звань та деяких інших посадах.

Документами для визначення стажу державної служби є трудові книжки та інші документи, які за чинним законодавством підтверджують стаж роботи (довідки державних органів, установ, навчальних закладів, підприємств, державних архівів і т. ін.).

Обмеження прав державних службовців, пов'язані з проходженням державної служби. З проходженням державної служби пов'язана низка законодавчих обмежень прав службовців, які вже було перелічено в підрозділі 6.3, у тому числі часткове обмеження трудових прав державних службовців порівняно з іншими категоріями працівників.

Так зокрема, державні службовці (на відміну від більшості найманих працівників) не мають права:

брати участь у страйках та інших діях, що перешкоджають нормальному функціонуванню державних органів;

займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через третіх осіб;

працювати за сумісництвом (крім наукової, викладацької, медичної, творчої діяльності).

Також державні службовці не мають права сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Хоча більшості найманих працівників гарантоване право на страйк як чинною Конституцією (ст. 44), так і Законом України "Про колективні трудові спори" (ст. 17--18), державні службовці не мають права брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальній роботі державних органів (ст. 16 Закону України "Про державну службу").

Обмеження роботи державних службовців за сумісництвом та особливості такої роботи в тих випадках, коли сумісництво є можливим.

Відповідно до чинного законодавства державні службовці не мають права займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім випадків, передбачених чинним законодавством).

Вичерпний перелік випадків сумісництва, можливого для державних службовців, встановлено нормою Закону України "Про боротьбу з корупцією" (ст. 5):

наукова діяльність;

викладацька діяльність;

творча діяльність;

медична практика.

Особливості роботи за сумісництвом державних службовців, працівників державних підприємств та установ регулюються постановами Кабінету Міністрів № 245-93, № 1033-96 та наказом Міністерства праці № 43-94.

Для роботи за сумісництвом не потрібна згода адміністрації за основним місцем роботи.

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Просування по службі здійснюється шляхом:

зайняття вищої посади на конкурсній основі (допускається без конкурсу, після стажування терміном до двох місяців).

присвоєння вищого рангу або в межах відповідної категорії посад, або у разі зайняття вищої посади.

Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посад державний службовець має успішно відпрацювати на посаді не менше двох років. Це означає, що, наприклад, завідувачу відділом районної державної адміністрації (РДА), який має тринадцятий ранг державного службовця й успішно працює на посаді (шостої категорії) два чи більше років, може бути підвищений ранг з тринадцятого до дванадцятого, а ще через два роки -- і до одинадцятого. Десятий ранг цьому завідувачу відділу не може бути присвоєний, бо шостій категорії посад відповідають лише тринадцятий, дванадцятий та одинадцятий ранги. Але якщо цей самий державний службовець буде призначений заступником голови РДА (посада п'ятої категорії), то йому відразу має бути присвоєний дев'ятий (що рекомендується постановою Кабінету Міністрів від 19 червня 1996 р. № 658), восьмий чи навіть сьомий ранг (на розсуд голови РДА).

У разі переходу на нижчу посаду чи звільнення з державної служби за державним службовцем після його повернення на державну службу зберігається попередній ранг. Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.

Суспільно корисному й ефективному проходженню державної служби та службовій кар'єрі сприяють державна кадрова політика та її реалізація у формі кадрового забезпечення державної служби.

Кадрове забезпечення державної служби: Державна кадрова політика є одним із важливих на-^; прямів державної політики як сукупності сформованих ' та законодавчо закріплених цілей, завдань, функцій державного управління і практичної діяльності державних службовців з їх реалізації. Саме реалізація результативної кадрової політики дає змогу ефективно втілювати решту напрямів державної політики (економічної, культурної, правової, соціальної тощо) та забезпечувати розвиток державної служби.

Державна кадрова політика в цілому визначає місце , і роль кваліфікованих людських ресурсів у державі та суспільстві, принципи й способи підготовки та розстановки кадрів.

Відповідно, державна кадрова політика щодо державної служби визначає місце і роль кваліфікованих людських ресурсів в органах державної влади, принципи й способи підготовки та розстановки кадрів, їх перепідготовки, підвищення кваліфікації державних службовців та раціонального використання їх професійного потенціалу.

Вище вже було показано роль такої важливої складової кадрового забезпечення державної служби, як підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації державних службовців. В Україні створена державна система підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації державних службовців -- це система, створена для задоволення кадрової потреби центральних, регіональних, місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Робота цієї системи обумовлена вимогами законів України "Про державну службу" (ст. 29) та "Про службу в органах місцевого самоврядування" (ст. 19) і регулюється відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1997р. №167.

Державним службовцям створено умови для навчання, перепідготовки, підвищення кваліфікації в системі загальних і спеціалізованих навчальних закладах та шляхом самоосвіти

Навчання чи підвищення кваліфікації має проводитися не рідше ніж один раз на п'ять років. Державні службовці, що обіймають посади першої -- четвертої категорій, підвищують кваліфікацію в НАДУ та її регіональних інститутах, службовці на посадах п'ятої -- сьомої категорій підвищують кваліфікацію в інших названих навчальних закладах.

Літературні джерела

1.Кодекс законів про працю України - К., 2000.

2.Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997.

3.Положення про ранги державних службовців: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 р. № 658.

4.Про боротьбу з корупцією: Закон України № 356/95-ВР зі змінами та доповненнями згідно із Законом від 11.07.2002 № 90-IV (90-15).

5.Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // ВВР. -1993. - Ст. 490 (з наступними змінами та доповненнями).

6.Про державну таємницю: Закон України від 21 вересня 1999 р. // Офіційний вісник України. - 1999. -№ 42. - Ст. 2075.

7.Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред С. В. Ківалова. - Одеса: Юридична література, 2003.

8.Битяк Ю. 77. Державні службовці. // Адміністративне право України. / За ред. Ю. П. Битяка. - Харків, 2001. - С.85-98.

9.Опанасюк Г. Підвищення кваліфікації державних службовців у країнах Центральної та Східної Європи // Вісник УАДУ. - 2001. - № 2. -Ч. 2-С.

10.Яцюк В. Удосконалення управління системою підвищення кваліфікації державних службовців в Україні // Вісник УАДУ. - 2001. - № 2.-Ч. 2.-С. 269-283.