Відповідальність за порушення законодавства про державну службу

Реферат

на тему:

«Відповідальність за порушення законодавства про державну

службу»

План

1. Поняття та види юридичної відповідальності.

2. Кримінальна відповідальність.

3. Адміністративна відповідальність.

4. Дисциплінарна відповідальність.

5. Матеріальна відповідальність.

6. Цивільна відповідальність.

1. Поняття та види юридичної відповідальності

Інститут відповідальності державних службовців є комплексним правовим інститутом, суспільні відносини в якому регулюються нормами різних галузей права: конституційного, адміністративного, кримінального, трудового та цивільного права.

Державні службовці несуть відповідальність у випадку порушення ними Конституції, Законів України та підзаконних нормативно-правових актів.

Юридична відповідальність - закріплений у законодавстві та забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали.

Підстави юридичної відповідальності

Необхідною умовою настання реальної юридичної відповідальності є наявність трьох підстав:

фактичної (склад правопорушення),

нормативної (норми права)

процесуальної (акту застосування права).

Фактичною підставою юридичної відповідальності є вчинення державним службовцем конкретного правопорушення.

Правопорушення - суспільно небезпечне або шкідливе діяння | (дія або бездіяльність), яке порушує норму права.

Складовими елементами будь-якого правопорушення є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона.

Об'єкт - це суспільні відносини на які посягає правопорушник.

Об'єктивна сторона складається із протиправної поведінки (активної або пасивної), негативних наслідків, які настають внаслідок вчинення правопорушення та причинного зв'язку між поведінкою та негативними наслідками.

Суб'єкт - це деліктоздатна фізична або юридична особа, яка вчинила правопорушення.

Суб'єктивна сторона - психологічне ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки та негативних наслідків. Таке ставлення відображається поняттям вини, яка проявляється у двох формах: умислу і необережності. Встановлення всіх складових елементів правопорушення є необхідною передумовою притягнення особи до відповідальності, для правильної кваліфікації вчиненого діяння та призначення особі покарання.

Нормативною підставою юридичної відповідальності державного службовця є невиконання встановленого державою обов'язку, який закріплений у диспозиції юридичної норми, наслідком чого є застосування до особи відповідних санкцій.

Процесуальною підставою є акт застосування правової норми, тобто спосіб зовнішнього прояву формально обов'язкового правила поведінки індивідуального характеру, яке підтверджує, встановлює, змінює або скасовує юридичні права й обов'язки персоніфікованих суб'єктів у конкретній життєвій ситуації. Такий акт приймається органом до компетенції якого належить право притягнення правопорушника до відповідальності та накладення на нього стягнень за вчинення ним правопорушення (наприклад: вирок суду у кримінальній справі).

Види юридичної відповідальності

В залежності від виду правопорушення виділяють такі види юридичної відповідальності:

адміністративна;

дисциплінарна;

конституційно-правова;

кримінальна;

матеріальна;

цивільна.

За ступенем суспільної небезпеки всі правопорушення можна поділити на два види: злочини та проступки.

Злочин - це передбачене Кримінальним кодексом України (надалі - КК України) суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Злочином не вважається дія або І бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної) шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству, державі.

Проступок - це шкідливе винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене деліктоздатною особою. За вчинення державним службовцем злочину настає кримінальна відповідальність, за вчинення проступку державного службовця може бути притягнуто до адміністративної, конституційної, дисциплінарної, матеріальної та цивільно-правової відповідальності в залежності від виду проступку.

2. Кримінальна відповідальність

Кримінальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, суть якого полягає у застосуванні судом від імені держави до І особи, що вчинила злочин, державного примусу у формі покарання.

Злочини у сфері службової діяльності

Кримінальна відповідальність за злочини, які вчинені спеціальним суб'єктом - державним службовцем, передбачена Розділом XVII Кримінального кодексу України (2001 р.) [6] - Злочини у сфері службової діяльності, до яких належать:

зловживання владою або службовим становищем (ст.364 ККУ);

перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 ККУ);

службове підроблення (ст.366 ККУ);

службова недбалість (ст. 367 ККУ);

одержання хабара (ст. 368 ККУ);

провокація хабара (ст. 370 ККУ).

Особливості поняття «службова особа» у кримінальному праві

У Кримінальному кодексі України 2001 року на відміну від Кримінального кодексу 1960 року, замість поняття «посадова особа» вживається термін «службова особа». Відповідно до п. 1 примітки до ст. 364 КК України «службовою особою» є особа, яка постійно чи тимчасово здійснює функції представників влади, а також обіймає постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форм власності, посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі повноваження за спеціальним повноваженням.

Представники влади - працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості (п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про хабарництво» N 5 від 26.04.2002). До представників влади належать, зокрема:

народні депутати України,

судді,

прокурори,

слідчі,

оперативний склад СБУ,

працівники міліції, податкової міліції, » інспектори державних інспекцій.

Організаційно-розпорядчі обов'язки - це функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи. Такі функції виконують керівники міністерств, відомств, їх заступники, керівники структурних підрозділів, керівники ділянок робіт тощо.

Адміністративно-господарські обов'язки - це повноваження з управління чи розпорядження державним майном (встановлення порядку його зберігання, переробки, реалізації тощо). Такими повноваженнями наділені начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їх заступники, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Особа є службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції чи обов'язки постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці обов'язки чи повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом чи службовою особою.

Необхідно відзначити, що поняття «службова особа», яке застосовується у КК України не співпадає з поняттям «посадова особа», яке закріплено у ч.2 ст.2 ЗУ «Про державну службу» - посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Отже із нормативного змісту даних визначень можливо зробити висновок, що кримінальне поняття «службова особа» є набагато ширшим ніж адміністративне «посадова особа».

Суб'єкт та об'єкт злочину

Спеціальними суб'єктами злочинів, передбачених у Розділі XVII [6] є лише службові особи (за винятком давання хабара (ст. 369 ККУ), зокрема і державні службовці. Суб'єкти злочинів у сфері службової діяльності посягають на суспільні відносини (об'єкт злочину), які визначають і регулюють діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій. Суб'єкти таких злочинів, як зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення і службова недбалість - можуть посягати також і на охоронювані законом блага особи (трудові, політичні та інші права і свободи людини і громадянина), які є додатковим об'єктом цих злочинів.

3. Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, зміст якої полягає у примусовому, з додержанням встановленої процедури, застосуванні правомочним суб'єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником.

Адміністративна відповідальність спеціального суб'єкту державного службовця настає за вчинення адміністративного правопорушення (проступку) - протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління (ст. 9).

Державні службовці, за вчинення адміністративних проступків, притягуються до адміністративної відповідальності як спеціальні суб'єкти, тобто, якщо вони є посадовими особами. Відповідно до статті 14 КпАП], посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких належить до їх службових обов'язків. Недодержання посадовою особою встановлених правил є, водночас, адміністративним і дисциплінарним проступком, що й зумовлює застосування, в багатьох випадках як адміністративної, так і дисциплінарної відповідальності.

Підстави для притягнення до адміністративної відповідальності, викладені у Законі України «Про боротьбу з корупцією»

Окрім КУпАП, адміністративна відповідальність державних службовців визначається Законом «Про боротьбу з корупцією». Підставами для притягнення державних службовців до адміністративної відповідальності відповідно до цього закону, є вчинення ними таких діянь:

корупції, тобто діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

корупційних діянь, якими є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, зокрема прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою за їх фактичну (дійсну) вартість;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством; 3) інших правопорушень, пов'язаних з корупцією (порушення спеціальних обмежень, порушення вимог фінансового контролю, невжиття заходів щодо боротьби з корупцією, умисне невиконання своїх обов'язків по боротьбі з корупцією).

Суб'єкти корупційних діянь

Суб'єктами корупційних діянь є особи, які уповноважені виконувати державно-владні функції:

державні службовці і посадові особи органів місцевого самоврядування;

депутати всіх рівнів;

сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад;

військовослужбовці, крім тих, які проходять строкову службу;

судді, прокурори, слідчі, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники СБУ, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби та інших правоохоронних органів, перелічених у ч. 1 ст. 2 Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», а також працівники суду, прокуратури тощо.

Спеціальні суб'єкти корупційних діянь

За окремими нормами Закону України «Про боротьбу з корупцією» виокремлюються спеціальні суб'єкти корупційних діянь:

державні службовці, що є посадовими особами (ч. З ст. 5);

керівники міністерств, державних комітетів, державних підприємств, установ, організацій та їх структурних підрозділів (ст. 10);

особи, на яких покладено обов'язки складання протоколів про вчинення корупційних діянь (ст. 11);

судді, прокурори, слідчі, особи рядового і начальницького складу ОВС, співробітники СБУ, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби, уповноважені на виконання функцій державного працівника апарату суду, прокуратури й інших перелічених тут органів.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про боротьбу з корупцією», державний службовець не має права:

а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

в) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.

Державний службовець, який є посадовою особою, не має також права:

а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

в) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;

г) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

4. Дисциплінарна відповідальність

Дисциплінарна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, яка полягає в обов'язку працівника відповідати перед роботодавцем за дисциплінарний проступок і зазнавати дисциплінарних санкцій, передбачених законодавством про працю

За трудовим правом, зміст дисциплінарної відповідальності полягає в обов'язку працівника відповісти за вчинене ним порушення трудової дисципліни перед роботодавцем і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права.

Відповідно до ст. З Закону України «Про державну службу», одним з основних принципів державної служби є принцип персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни. Статтею 14 Закону України «Про державну службу» передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Трудове правопорушення (дисциплінарний проступок) як підстава дисциплінарної відповідальності (в галузевій літературі його традиційно називають дисциплінарним проступком) -- це винне, протиправне невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків, передбачених законодавством про працю, колективним та трудовим договорами, що призводить до порушення внутрішнього трудового розпорядку в державному органі. Відповідно до чинного законодавства, конкретні права та обов'язки державного службовця визначаються на основі Довідника Типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, який затверджено наказом Головного управління державної служби України від 1 вересня 1999 року № 65 [ЗО] і відображені у посадових положеннях та інструкціях, що затверджені керівниками відповідних державних органів.

Зміст трудової функції державних службовців охоплює також дотримання вимог морального змісту. Недодержання ними таких норм, їх аморальна поведінка не лише під час роботи, але й у побуті є підставою для притягнення таких працівників до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з посади.

Дисциплінарна відповідальність у трудовому праві поділяється на такі види:

дисциплінарні стягнення;

заходи дисциплінарного впливу.

В юридичній літературі дисциплінарну відповідальність умовно поділяють на два види:

загальну (санкції такої відповідальності застосовуються до всіх без винятку працівників);

спеціальну (застосовується на підставі окремих нормативно-правових актів: статутів, положень, законів і поширюється лише на визначене коло працівників).

Ці види дисциплінарної відповідальності відрізняються за:

сферою застосування;

суб'єктом, який уповноважений накладати стягнення;

видами стягнень;

порядком і термінами оскарження дисциплінарного стягнення.

Загальна дисциплінарна відповідальність передбачена ст. 147 Кодексі законів про працю України - надалі КЗпП, та може застосовуватися до всіх працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана і звільнення (ст. 147 КЗпП).

Звільнення працівника як вид дисциплінарного стягнення та підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця може застосовуватись у випадках, прямо передбачених КЗпП (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів»):

* систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п.З ст. 40;

* прогулу (зокрема, відсутності на роботі більше трьох годин упродовж робочого дня) без поважних причин (п. 4 ст. 40);

появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (п. 7 ст. 40);

вчинення за місцем роботи розкрадання (зокрема, дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого належить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу (п. 8 ст. 40);

одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних ^: органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами (п. 1 ст. 41). Дисциплінарні стягнення накладаються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) цього працівника. Зазвичай, від імені органу таке стягнення накладає керівник, що призначив на посаду державного службовця.

Дисциплінарне стягнення застосовується уповноваженим органом безпосередньо за виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. До застосування дисциплінарного стягнення уповноважений орган повинен зажадати від винної особи письмові пояснення.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність передбачена спеціальним законодавством: законами, що визначають особливості правового статусу окремих груп працівників або підзаконними актами.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність працівників відрізняється від загальної ширшим змістом трудового правопорушення та суворішими заходами стягнення чи впливу

До державних службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

попередження про неповну службову відповідність;

затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Відповідно до Указу Президента «Про заходи щодо реалізації Стратегії реформування системи державної служби в Україні на 2000-2001 роки» № 925/2000 від 26 липня 2000 року, схвалені рішенням Координаційної ради з питань державної служби при Президентові України від 18 вересня 2000 p. N 2/2000-3, затверджені наказом Головдержслужби від 23 жовтня 2000 року та зареєстровані в Міністерстві юстиції 7 листопада 2000 р. за № 783/5004 Загальні правила поведінки державного службовця [31], які формулюють у вигляді правових норм численні обов'язки державних службовців, зокрема і такі, що мають морально-етичний зміст. Вони поширюються на всіх державних службовців.

Відповідно до п. 26 Загальних правил поведінки державних службовців, порушення цих правил державними службовцями є підставою для застосування до них дисциплінарних стягнень, передбачених Кодексом законів про працю України, а також Законами України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією».

Дисциплінарним статутом прокуратури, який затверджений постановою Верховної Ради України № 1796-ХІІ від 6 листопада 1991 року, передбачено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Винесення виправдувального вироку, повернення кримінальної справи для додаткового розслідування, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень тягне за собою дисциплінарну відповідальність прокурорів і слідчих, якщо ними в процесі слідства були допущені недбалість або несумлінність.

Відповідно до ст. 9 Дисциплінарного статуту прокуратури, до прокурорсько-слідчих працівників можуть бути застосовано такі дисциплінарні стягнення:

1) догана;

пониження в класному чині;

пониження в посаді;

позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»;

звільнення;

звільнення з позбавленням класного чину.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про статус суддів» [70], суддя притягується до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, а саме за порушення:

законодавства при розгляді судових справ;

вимог, передбачених статтею 5 Закону України «Про статус суддів»: суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої;

обов'язків, вказаних у статті 6 Закону України «Про статус суддів»:

1) при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом термінів;

2) додержувати вимог, передбачених статтею 5 цього Закону, службової дисципліни та розпорядку роботи суду;

не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;

не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у винесенні цього рішення, якщо при цьому не було допущено навмисного порушення закону чи несумлінності, що потягло за собою істотні наслідки.

До суддів за вчинення дисциплінарного проступку можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: догана та пониження кваліфікаційного класу.

5.Матеріальна відповідальність

Матеріальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що визначається як обов'язок кожної із сторін трудових правовідносин (працівника та роботодавця) відшкодувати шкоду, заподіяну іншій стороні внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі та порядку.

Матеріальна відповідальність виконує правовідновлювальну функцію та настає за дисциплінарний проступок, яким завдано матеріальних збитків державному органу.

Матеріальна відповідальність державного службовця та матеріальна відповідальність роботодавця відрізняються між собою розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування та характером правових норм, що їх регулюють.

Державні службовці несуть відповідальність за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Відповідно до ст. 132 КЗпП [2] за шкоду, заподіяну державному органу під час виконанні трудових обов'язків, державні службовці, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві. Стаття 134 КЗпП України встановлює вичерпний перелік підстав повної матеріальної відповідальності працівника.

Державні службовці притягуються також до матеріальної відповідальності за вчинення корупційних діянь, що не містять складу злочину і не тягнуть кримінальної відповідальності (наприклад: збитки, заподіяні державі, підприємству, установі, організації незаконним використанням приміщень, засобів транспорту і зв'язку, іншого державного майна або коштів, підлягають відшкодуванню винними особами, уповноваженими на виконання функцій держави, на загальних підставах і умовах матеріальної відповідальності працівників та військовослужбовців (ст. 13 Закону України «Про боротьбу з корупцією»).

Матеріальна відповідальність, яку несуть керівники державного органу

Керівники державного органу, відповідно до чинного законодавства, несуть повну матеріальну відповідальність у випадках:

незаконного звільнення або переведенні працівника на іншу роботу (п. 8 ст. 134, ст. 237 КЗпП);

керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством (п. 9 ст. 134 КЗпП);

3) відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться тоді, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ст. 237-1 КЗпП);

4) затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (ст. 236 КЗпП).

Покриття шкоди державними службовцями в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням керівника державного органу, керівниками державних органів та їх заступниками за розпорядженням вищестоящого, в порядку підлеглості, органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження уповноваженого органу, або вищестоящого, в порядку підлеглості, органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання керівником державного органу позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

6. Цивільна відповідальність

Цивільна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, зміст якої полягає у настанні передбачених цивільно-правовою нормою негативних майнових наслідків, які завжди є для правопорушника додатковим майновим обтяженням (додатковими майновими втратами або майновими обов'язками)

Відповідно до ст. 56 Конституції України, ст. ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, посадової або службової особи органу державної влади, під час здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів. Держава також несе відповідальність внаслідок прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований.

Підставою виникнення права на відшкодування завданої шкоди є як неправомірні рішення і дії органу державної влади та їх посадових осіб, так і їх бездіяльність.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: Незаконними є дії і рішення, якщо вони порушують закони, інші нормативні акти або вирішено питання, які не належать до компетенції відповідного органу чи його посадових осіб. Це можуть бути колегіальні рішення та одноособові дії посадових осіб, унаслідок яких фізичні або юридичні особи були позбавлені можливості повністю чи частково здійснювати право, надане їм законом або іншими нормативними актами, або на них покладено виконання якихось непередбачених обов'язків, або їх притягнуто до не передбаченої відповідальності.

Бездіяльність органів чи посадових осіб має місце, коли вони не здійснюють дій, які були повинні виконати відповідно до закону чи нормативного акту.

Літературні джерела

1.Кодекс законів про працю України - К., 2000.

2.Кодекс України про адміністративні правопорушення. - К., 2000..

3.Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997.

4.Кримінальний кодекс України // Офіційний вісник України. - 2001. -№21

5.Про боротьбу з корупцією: Закон України № 356/95-ВР зі змінами та доповненнями згідно із Законом від 11.07.2002 № 90-IV (90-15).

6.Програма розвитку державної служби на 2005-2010 pp.: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 червня 2004 р. № 746.

7.Про декларування доходів державних службовців: Роз'яснення Го-ловдержслужби від 01.03.99 р.

8.Про державну податкову службу України: Закон України від 4 грудня 1990р. // ВВР. - 1991. - № 6. - Ст. 37 (з наступними змінами та доповненнями)

9.Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // ВВР. -1993. - Ст. 490 (з наступними змінами та доповненнями).

10.Про державну таємницю: Закон України від 21 вересня 1999 р. // Офіційний вісник України. - 1999. -№ 42. - Ст. 2075.

11.Про загальні правила поведінки державного службовця: Наказ Голов-держслужби України від 23 жовтня 2000 року № 58

12.Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 р. // ВВР. - № 47. - Ст. 256 (з наступними змінами та доповненнями).

13. Про Міністра Кабінету Міністрів України: Указ Президента України від 3 червня 2003 р. // Офіційний вісник України. - 2003. - № 23. -Ст. 1035.

14. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // ВВР. -1991. - № 51. - Ст. 793 (з наступними змінами та доповненнями).

15.Авер'янов В., Дубенко С. Закон о государственной службе: научно-практический анализ // Юридический вестник. - 1994. - № 4. -С. 32-33.

16.Авер'янов В., Дубенко С. Законодавче регулювання державної служби в Україні // Уніан-право. - 1995. - № 2. - С. 71-78.

17.Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред С. В. Ківа-лова. - Одеса: Юридична література, 2003.

18.Била Л. Р. Особенности административной ответственности за коррупцию // 36. наукових праць «Актуальні проблеми держави і права».-Одеса: Юрид. літ.-2001.-Вип. 9.-С. 112-116.

19.Битяк Ю. 77. Державні службовці. // Адміністративне право України. / За ред. Ю. П. Битяка. - Харків, 2001. - С.85-98.

20.Битяк Ю. 77. Державна служба в СРСР і розвиток її демократичних основ: Навч. посіб. - К.: УМК ВО, 1990.

21.Біла Л. Р. Основні етапи проходження державної служби та їх правове забезпечення // 36. наукових праць «Актуальні проблеми держави і права». Вип. 11.- Одеса: Юрид. літ., 2001. - С. 358-363.

22. Біла Л. Р. Поняття та ознаки державної служби // 36. наукових праць «Актуальні проблеми політики». Вип. 1-2. -- Одеса: Юрид. літ. -1997.-С 171

23. Біла Л. Р. Правообмеження у державній службі // 36. наукових праць «Актуальні проблеми політики». Вип. 10-11. - Одеса: Юрид. літ.-2001.-С 51

24. Додин Е. В. Актуальные проблемы теории и практики административной ответственности // Сов. ГиП. - 1990. -- № 11.

25. Ківалов С В. Правовий статус державного секретаря міністерства // 36. наукових праць «Актуальні проблеми держави і права». Вип. 16. - Одеса: Юрид. літ., 2001. - С 288-292.

26. Колпаков В. К, Кузъменко О. В. Адміністративне право України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 221.

27. Опанасюк Г. Підвищення кваліфікації державних службовців у країнах Центральної та Східної Європи // Вісник УАДУ. - 2001. - № 2. -Ч. 2-С. 153

28. Яцюк В. Удосконалення управління системою підвищення кваліфікації державних службовців в Україні // Вісник УАДУ. - 2001. - № 2.-Ч. 2.-С. 269