Реформи Солона, Ефіальта і Перикла в Афінах

9

Занепад родової організації й виникнення рабовласницької держави в Афінах має свої особливості. На рубежі 8-7 вв. до н.е. у житті греків відбулися великі зміни. Більше стало залізних знарядь, підвищилася культура землеробства й ремесла, різко виросла торгівля, широке поширення одержала писемність. Все це свідчило про початок нової ери в історії Древньої Греції. Військова демократія стала руйнуватися під дією товарно-грошових відносин, класо-образования. Рівність підірвана борговою кабалою, у яку попадає багато людей. Майнова нерівність заглиблюється. Утворення держави почалося з реформи Тесея. При ньому відбулося злиття 12 раніше відособлених племінних поселень в одне ціле із центром в Афінах. Всі вільні громадяни Афін були розділені на 3 групи - эвпатриди (знати), геоморы (хлібороби), деміурги (ремісники). Эвпатриди швидко стали брати владу у свої руки. Вони створили ареопаг, колегії архонтів - як вищі органи влади, скасувавши при цьому базилей і раду старійшин. Афіни стали аристократичною республікою.

Територіально вся Аттика була розбита на навкарии. Назрівав конфлікт між демосом й аристократією. В 594р. Солоній був обраний архонтом і провів реформи Солона. Скасовувалася боргова кабала, ліквідувалися всі колишні борги, політична рівність, по майновому цензі всі були розбиті на 4 розряди - пентакосимедимны, вершники, зевгиты й феты. Створено раду 400 (булэ) і розширені функції народних зборів - вони відтіснили від влади ареопаг й архонтів. Клисфен своїми реформами продовжив справу Солона. Розділив Аттику на 3 зони й замість 4 племінних фил увів 10 територіальних. Рада 400 став радою 500 (по 50 ч. Від кожної фили). Створено колегію стратегів (1 ч. від фили), увів остракізм і суд "черпаків". Реформи Клисфена завершили формування афінського поліса.

До VІ в. до н.е. в Афінах складається вкрай складна обстановка. Розвиток товарно-грошових відносин привело до подальшого соціального розшарування вільного населення. У середовищі эвпатридов і геоморів виділяються багаті землевласники, деяка частина эвпатридів убожіє, а геоморів - перетворюється в батраків, що обробляють чужу землю, одержуючи за це 1/6 частину врожаю, або попадає в боргову кабалу, губить волю й продається в рабство за кордон. Росте економічна роль багатої торгово-ремісничої верхівки городян, як і раніше відстороненої від влади. Росте й число бедняков-фетов. Усе нестійкіше стає положення середніх і дрібних землевласників і ремісників. У результаті в середовищі вільних виникає цілий комплекс протиріч - між багатими й збіднілими эвпатридами, що усе ще втримують влада, і багатіями із землевласників, торговців і ремісників, що прагнуть до влади й використають невдоволення бідноти й середніх і дрібних власників. Ці протиріччя кристалізувалися як протиріччя між багатою родовою аристократією й народом (демосом), очолюваним багатіями.

В 594 році до н.е. загальне невдоволення вилилося, за словами Аристотеля, в "велику смуту". "Величезна більшість, і до того ж люди великої фізичної сили, - пише грецький історик Плутарх у своїх "Порівняльних життєписах", - збиралися й умовляли один одного не залишатися байдужими глядачами, а вибрати собі одного ватажка, надійної людини, і звільнити боржників, що пропустили строк сплати, а землю переділити й зовсім змінити державний лад".

Виявившись у настільки складній ситуації, сторони, що борються, зійшлися на кандидатурі поета й політичного діяча Солона. Було відомо, що він не є "спільником багатіїв у їхніх злочинах" й у той же час "не пригноблений нуждою". Обраний архонтом, Солоний був наділений надзвичайними повноваженнями, серед яких найважливішим було право законодавства. Зазнаючи утиску одних, стремившихся до встановлення єдиновладдя, і інших, що рвалися до самого широкого народоправства, Солоний вибрав політикові "золотої середини".

Для зм'якшення протиріч і зімкнення всіх вільних у єдиний панівний клас були потрібні глибокі соціальні й політичні перетворення. Солоний був эвпатридом, він розбагатів на торгівлі й користувався довірою серед широких верств населення. Головною метою реформ Солона було примирення інтересів різних ворогуючих угруповань вільних. Тому вони носили компромісний, половинчастий характер.

Реформи Солона з'явилися важливим етапом в утворенні держави в Афінах, і їхні результати можна зрівняти з політичною революцією. Насамперед, Солоний провів сисахфию - боргову реформу, що означала пряме втручання у відносини власності. Заборгованість бідняків була анульована. Афиняне, що потрапили в рабство за борги, звільнялися, а продані за борги за кордон, - викуповувалися. Боргове рабство в Афінах надалі скасовувалося.

Сисахфия зазіхала на інтереси родової знаті й була поступкою демосу. У той же час Солоній не виконав важливої вимоги бідноти - не зробив переділу землі, хоча й установив максимальний розмір земельного володіння. Але дозволивши в інтересах богатых афинян вільну купівлю-продаж землі й дроблення земельних володінь, він зробив неминучим подальше збезземелювання бідноти.

З ім'ям Солона зв'язана також цензова реформа, що була спрямована на знищення спадкоємних привілеїв знаті, заміну привілеїв походження привілеями багатства. Солоний закріпив розподіл громадян на чотири розряди по майновій ознаці.

Найбагатіші громадяни були віднесені до першого розряду, менш багаті - до другого й т.д. Кожен розряд мав певні політичні права: суспільні посади могли займати тільки громадяни перших трьох розрядів, а посада архонта (і, отже, члена ареопагу) тільки громадяни першого розряду. Бідняки, що входили в нижчий, четвертий розряд, цього права як і раніше були позбавлені. Але вони могли брати участь у народних зборах, роль якого збільшується. Збори стали виробляти закони, обирати посадових осіб і приймати від них звіти.

Одночасно Солоній зробив поступки й бідноті, і эвпатридам, інтереси перших одержали відбиття в створенні нового судового органа - гелиэи, у яку міг бути обраний будь-який афінський громадянин незалежно від його майнового положення. В інтересах других був заснований новий орган керування - Рада чотирьохсот, що обиралася із громадян перших трьох розрядів по 100 чоловік від кожного племені, де ще зберігалися родові традиції й вплив эвпатридів.

Реформи Солона здавалися верхи політичної мудрості, тріумфом політики компромісу. Разом з тим саме реформи Солона переконливо доводять недовговічність політики компромісів.

Боротьба між демосом і родовою знаттю не закінчилася полюбовною угодою. Афіни переживають гостра політична криза, що завершилася встановленням тиранії.

Реформи завдали удару по родовій організації влади й привілеям родоплеменной аристократії. Вони були важливим етапом формування політичної організації в Афінах. Але компромісний характер реформ перешкодив дозволу гострих протиріч. Реформи викликали невдоволення родової аристократії й не задовольнили повністю демос. Боротьба між ними тривала й привела через якийсь час до встановлення тиранії Писистрата, а потім його синів (560-527 р. до н.е.), які закріпили успіхи демосу в боротьбі з аристократією й усталили політичний лад, створений Солоном. Існуючі органи керування продовжували функціонувати, але тепер уже під контролем тирана, що захопив владу. Тираном в Афінах уважався незаконний правитель, що не обов'язково встановлює жорстокий режим. Писистрат полегшив положення дрібних землевласників, надавши їм кредит. Активна зовнішня політика й створення військового флоту залучили на його сторону афінських торговців. Великий розмах будівництва суспільних споруджень, що прикрашали місто, давав засобу існування бідноті. Немаловажну роль грало й дотримання законів, що діяли в Афінах.

Однак ці заходи вимагали всі зростаючих коштів , поповнення яких покладало на богатых афинян, що зрештою викликало їхнє невдоволення. За підтримкою Спарти, опасавшейся посилення Афін, тиранія була скинута. Почата слідом за цим спроба аристократії захопити владу закінчилася невдачею. Опираючись на бідноту, багата торгово-реміснича верхівка афінських рабовласників, очолена Клисфеном, вигнала спартиатів і закріпила свою перемогу новими реформами. Реформи Клисфена, проведені в 509 році до н.е., ліквідували в Афінах останні залишки родового ладу. Вони знищили старий розподіл населення на чотири племена.

Після смерті Солонія, ще довгий час політики зверталися до його конституції, використовуючи її як авторитетне джерело права.

Початок періоду, що цікавить нас, в історії Древніх Афін було ознаменовано Греко-перськими війнами, у яких прекрасно себе показали грецькі воїни й грецька політична система.

Проте політичне життя в самих Афінах у цей період характеризувалися боротьбою двох плинів: демократичного й олігархічного. Демократичні тенденції представляли заможний демос, ремісники й селяни. Їхнім ідеалом був державний лад, при якому верховна влада належала б переважній більшості громадян, організованим у Народні збори. Представники олігархічного плину (земельна аристократія, великі землевласники) прагнули до такого державного устрою, при якому вся повнота цивільних прав, виражена насамперед у можливості управляти державою, була б надана лише найбільш багатої частини громадян.

Протиборство двох плинів в остаточному підсумку закінчилося перемогою демократії. Це виразилося, зокрема в тім, що обрання архонтів шляхом голосування було замінено обранням за допомогою жереба, право бути обраними в архонти одержали вершники, що свідчило одночасно про занепад інституту архонтів і піднесенні стратегів.

Подальша демократизація політичної системи афінської держави в V столітті до н.е. була пов'язана з іменами Эфиальта й Перикла.

Про походження Эфиальта історикам мало, що відомо, крім імені його батька Софонида. Припускають, однак, що він був представником вищих шарів суспільства, про що говорить зокрема обрання його на посаду стратега. У цій ролі Эфиальту, "який користувався репутацією людини непідкупного й справедливого в державних справах", вдалося провести ряд законів, спрямованих проти ареопагу - органу, що замінив у свій час раду старійшин і що зберігався як центр консервативного впливу.

Сутність реформи Эфиальта полягала в тім, що він, організувавши судовий процес над корумпованими ареопагитами, відняв в ареопагу право накладати вето на постанови Народних зборів і передав його народному суду (гелиэе) (462 р. до н.е.). Право контролю, що належало ареопагу, за посадовими особами й нагляду за виконанням законів перейшло до Ради п'ятисот і Народним зборам, але головним чином - до гелиэе.

Справа в тому, що однієї з головних функцій ареопагу напередодні реформи було заслуховування звітів посадових осіб після закінчення строків їхніх повноважень. Прагнучи усунути ґрунт для коррумпирования, Эфиальт ускладнив систему звітів, але одночасно зробив її більше гласної, надавши демосу право безпосереднього контролю за діяльністю посадових осіб.

Процедура, що виникла в результаті реформи, передбачала, що магістрати повинні надавати звіти протягом 30 днів після завершення їхніх повноважень 10 логістам, обраним із числа членів Ради 500. Логісти зобов'язані були перевірити звіт і передати його в народний суд (гелиэю) для ратифікації або з'ясування виникаючих суперечок. Після надходження звіту в гелиэю будь-який громадянин поліса протягом 3-х днів міг звернутися до офіційної особи своєї триби (эвтину) зі скаргою на, що йде у відставку магістрату. Эвтин, розглянувши скаргу, передавав її у відповідну судову інстанцію - у гелиэю або фесмофетам. Фесмофеты, одержавши скаргу, удруге виносили звіт магістрату на розгляд народного суду. Його рішення мало остаточну силу.

Паралельно були звужені судові повноваження ареопагу: у його веденні зберігалися лише релігійні справи й деякі карні. Ареопаг, таким чином, майже повністю був позбавлений політичної влади.

Крім того, з ім'ям Эфиальта антична традиція зв'язує звичай виставляти всі документи (декрети й постанови) на Агорі для загального ознайомлення. На думку вітчизняного історика А.М.Строгецкого, це символізувало з'єднання законів з демократичними інститутами, що зміцнювало правову основу афінської демократії. Взагалі Строгецкий бачить в Эфиальте приклад раціонального політика, провідника заздалегідь спланованих і добре продуманих заходів, спрямованих на вдосконалювання демократичного ладу.

Однак, у цей час у працях деяких західних істориків з'явилася тенденція занижувати роль Эфиальта в розвитку афінської демократичної традиції. Заперечуючи наявність соціально-політичної боротьби в грецьких полісах класичного періоду, автори ряду робіт уважають, що демократизація політичної культури Афін стала результатом еволюційного процесу, обумовленого проявом загальнолюдських морально-психологічних якостей людей. Під впливом цих якостей новий політичний порядок складався без якого-небудь істотного ламання соціально-політичних відносин і без участі в ньому цивільного колективу.

На думку ж російських істориків, пропонуючи подібну концепцію, "дослідники не тільки зневажають відомостями Аристотеля й Плутарха, повідомляючи їхньою модернізаторською фікцією, але й не зважають на дані Фукидида, що свідчать про боротьбу між прихильниками й супротивниками демократичних перетворень в Афінах" у розглянутий період.

Проявом цієї боротьби з'явився зокрема замах на Эфиальта, організоване, як припускають історики, прихильниками олігархічних традицій. Після вбивства Эфиальта афінську демократію очолив Перикл - виходець зі знатного афінського роду, прекрасно утворений й обдарований політик.

З його ім'ям зв'язують не тільки проведення реформ, але й розробку нових принципів керування суспільством, в основі яких - вимога політичного професіоналізму й формування нової соціальної філософії. Перикл, що беззмінно обирався стратегом в 444/443-429 р. до н.е., згуртував навколо себе союз однодумців, своєрідну політичну й інтелектуальну еліту афінського суспільства, за підтримкою якої він здійснював всі свої зовнішньополітичні й внутрішньополітичні заходи.

Аристотель зв'язує з ім'ям Перикла два найважливіших законодавства: про цивільні права й про оплату посадових осіб. Насамперед, була уведена плата суддям. Народний суд, заснований ще при Солоні, становив основу всієї демократичної системи афінської держави. До середини V століття до н.е. гелиэя поєднувала 6 тисяч афінських громадян, які повинні були засідати в різних судових комісіях, відриваючись від своїх повсякденних справ. Роль суду була багатогранна: він вирішував безліч питань як між самими афінськими громадянами, так і між союзниками Афін по морському союзі, перетворюючись одночасно в найважливіший інструмент контролю над ними.

Отже, уводячи таке нововведення, як оплата праці чиновників, Перикл відкривав дорогу для участі в державних справах самого широкого кола афінських громадян, у тому числі - малозабезпечених. Аристотель у творі "Афінська полиття" описував це в такий спосіб: "Платня одержує, у перших, народ за рядові народні збори - по драхмі, а за головні - по 9 оболов. Потім у судах одержують по 2 обола; члени Ради - по 5 оболов, пританы - по 6, архонти - по 4."

У тісному взаємозв'язку з початком виплат платні чиновникам перебувала й інша проведена Периклом реформа - цивільна. Відповідно до її вимог, громадянином Афін міг уважатися лише той, чиї мати й батько були афинянами. Значення цього нововведення дослідники оцінюють по-різному. Відповідно до Аристотеля, воно було наслідком занадто сильно разросшейся цивільної громади, а тим часом громадянство древні завжди розглядали як найважливішу умову успішного функціонування державного організму. Отже, цивільна реформа Перикла мала на меті формування найбільш оптимального по чисельності цивільного колективу, у чому в той період був особливо зацікавлений афінський демос.

Крім того, як повідомляє Аристотель, Перикл відняв деякі права в ареопагів й "особливо рішуче наполягав на розвитку в держави морської сили...," що по великому рахунку також було, насамперед , в інтересах середніх шарів афінського суспільства.

Таким чином, у період правління Перикла відбувається більше чіткий поділ влади: законодавча належала Народним зборам, виконавча - Раді 500 і магістратам, судова - гелиэе. Одночасно принцип жеребкування поширюється на більшість виборних посад, що також свідчить про зміцнення демократичних початків у керуванні.

У цілому ж можна сказати, що реформи Эфиальта й Перикла завершили процес формування системи афінської рабовласницької демократії, забезпечили механізм її успішного функціонування. Широкі кола громадян поліса одержали можливість брати участь у державній діяльності - як через обирають должности, що, так і через участь у роботі Народних зборів. Право бути обраним поширювалося на всіх громадян без обмеження. Введення плати за виконання суспільних функцій створювало реальну можливість для політичної діяльності малозабезпечених громадян. Був визнаний і став реальністю для будь-якого афінського громадянина принцип волі слова.

Список використаної літератури

1. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн.-К., 1994.

2. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія.-К.: Вентурі, 1995.

3. Давид Р., Жофре-Спинози К. Основні правові системи сучасності. М., 1996.

4. Загальна історія держави й права / Під ред. З.М. Черниловского. М. Бек, 1997.

5. Курс лекцій по історії держави й права закордонних країн / Під ред. Кузнєцова, Алексєєва й ін.- М. Юрайт, 1998.

6. Христоматія з історії держави і права зарубіжних країн./За ред. чл-кор. АПН України В.Д. Гончаренка.У 2-х томах. К.:ІН Юре,1998.

7. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу. Л.: Сполом,1999.

8. Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн (Держава і право епохи станово-кастового суспільства): Навчальний посібник для студентів, курсантів, слухачів. - Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2000.

9. Плутарх про Солоне / Пам'ятники правової літератури. - М. Правова бібліотека, 2000.

10. Підручник по історії держави й права закордонних країн / Під ред. О.А. Жидкова, Н.А. Крашенинниковой. - М. Юристъ, 2000.

11. Барциц И. Н. Типологія сучасних правових систем. М., 2000.

12. Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн (Держава і право епохи громадського суспільства): Навчальний посібник для студентів, курсантів, слухачів. - Запоріжжя: Просвіта, 2003.