Права власності

11

Права власності

Зміст

Вступ

1. Поняття права власності

2. Види прав та інститути їх набування

2.1 Право приватної власності фізичних осіб

2.2 Право колективної власності

2.3 Право державної та комунальної власності

3. Припинення права власності

Висновок

Список літератури

Вступ

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Кожний громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення їхніх прав.

Відповідно до ст. З Закону України «Про власність» суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.

Новий Цивільний кодекс України, як і Конституція України, не визначає форм власності - це економічна категорія. Згідно з Цивільним кодексом України існують: право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності.

1. Поняття права власності

Суб'єктивне право власності (право конкретної фізичної чи юридичної особи) являє собою сукупність трьох основних повноважень власника, що складають його зміст. Це повноваження з володіння, користування та розпорядження майном

Володіння - це можливість фактичного утримання речі та можливість впливати на неї безпосередньо. Розрізняють законне володіння (наприклад, наявність в особи речі за правом власності) та незаконне (фактичне володіння знайденою і привласненою річчю або володіння майном, здобутим злочинними діями). Незаконне володіння поділяється на добросовісне (коли особа не знала і не могла знати про те, що володіє чужим майном) і недобросовісне (коли особа знала або повинна була знати про те, що володіння незаконне).

Користування - це можливість (право) вилучати з речі корисні властивості. Наприклад, носити одяг та взуття, обробляти землю і в результаті отримувати врожай.

Розпорядження - право визначати юридичну або фактичну долю майна (наприклад, продавати, дарувати, заповідати річ).

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Суб'єктами права власності в Україні відповідно можуть бути також інші держави, їхні юридичні особи, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, і створення на цій основі змішаних форм власності, у тому числі власності спільних підприємств за участі юридичних осіб і громадян інших держав. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.

2. Види прав та інститути їх набування

2.1 Право приватної власності фізичних осіб

Право приватної власності громадян в об'єктивному значенні - це (сукупність правових норм, що встановлюють і охороняють належність громадянам майна споживчого і фінансово-виробничого значення та забезпечують власникам-громадянам здійснення права володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном на свій розсуд, використовувати його для будь-яких цілей, якщо інше не передбачено законом.

Право приватної власності громадян у суб'єктивному значенні - це передбачене і гарантоване законом право власника-громадянина здійснювати володіння, користування і розпорядження належним йому майном на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом.

Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших держав, іноземні громадяни та особи без громадянства, які користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Важливою особливістю є та обставина, що іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

Об'єктами права приватної власності є житлові ( квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, і використовувати таке майно для господарської та іншої не забороненої законом діяльності. При цьому власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави. І лише у випадках і порядку, встановлених актами законодавства України, діяльність власника може бути обмежена або припинена. Недодержання власником встановлених законодавством України вимог може бути підставою для відмови у захисті права приватної власності, оскільки цивільні права охороняються законом лише за умови, що здійснення їх не суперечить призначенню цих прав у суспільстві.

2.2 Право колективної власності

Новий Цивільний кодекс України на підміну від чинного раніше Цивільного кодексу УРСР не передбачає існування конструкції колективної власності, оскільки фактично такою конструкцією утверджується концепція подвійного і навіть потрійного власника, що неприпустимо. Колектив - це сукупність осіб, які створюють органи управління певною організаційно-правовою формою (господарським товариством, колективним підприємством тощо). Тобто фактично особи які складають колектив, діють самі по собі, а колектив як сукупність осіб виконує управлінські функції, що аж ніяк не збігаються з функціями присвоєння (належності), вираженими у володінні, користуванні і розпорядженні. Саме такі правомочності здійснює юридична особа створеного окремими людьми господарського товариства, колективного підприємства та ін. Отже, так звана колективна власність - це власність окремих юридичних осіб.

Юридична особа є єдиним власником належного їй майна. Засновники (учасники) юридичної особи мають на її майно лише зобов'язальні права, якщо йдеться про господарські товариства чи кооперативи, або взагалі не мають майнових прав, якщо йдеться про громадські об'єднання, релігійні організації, фонди тощо.

Власністю юридичної особи є майно, передане їй як вклад (внесок) засновниками (учасниками, членами), а також майно, вироблене і набуте юридичною особою на інших підставах у процесі діяльності.

Юридичні особи, як і інші власники, мають право здійснювати щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону і не порушують охоронювані законом інтереси інших осіб. Зміст права власності, межі і способи здійснення права власності юридичних осіб залежать від обсягу їх правоздатності.

Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні зобов'язання через органи, що діють відповідно до закону, інших правових актів та установчих документів. Порядок призначення чи обрання органів юридичної особи визначається установчими документами. У передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільні права та брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників.

В установчих документах визначаються джерела формування майна юридичної особи, порядок розпорядження майном, поділу прибутків і збитків тощо.

Юридичні особи відповідають за своїми зобов'язаннями усім належним їм майном. Засновник (учасник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями засновника (учасника), за винятками, передбаченими законодавством чи установчими документами юридичної особи.

Перелік майнових об'єктів, джерела формування власності юридичних осіб (господарських товариств, кооперативів, громадських і релігійних організацій, об'єднань тощо) передбачені в новому ЦК України, законах України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про споживчу кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про об'єднання громадян» та ін.

Право власності на землю юридичних осіб закріплено в ст. 82 ЗК України.

Суб'єктами права приватної власності юридичних осіб є приватні підприємства, кооперативи, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

2.3 Право державної та комунальної власності

Згідно з Конституцією України державна і комунальна власність - це самостійні форми власності. Така ідея закріплена і в новому ЦК України, у якому сформульовано право державної власності (ст. 326) і право комунальної власності (ст. 327).

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про власність» суб'єктом права державної власності є держава в особі Верховної Ради України. Держава здійснює свої повноваження власника через спеціальні органи. Відповідно до ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Суб'єктом права державної власності є держава в особі Верховної Ради України. Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Об'єктами права державної власності є:

– земля;

– майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України;

– майно Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ;

– оборонні об'єкти;

– єдина енергетична система;

– системи транспорту, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення;

– кошти республіканського бюджету;

– республіканський національний банк, республіканські резервні, страхові та інші фонди;

– майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів;

– майно державних підприємств;

– об'єкти соціально-культурної сфери.

З прийняттям у 1991 році Закону України «Про власність» виникла така форма власності, як комунальна.

Суб'єктами комунальної власності є територіальні громадяни, які здійснюють свої повноваження через відповідні органи управління. Стаття 142 Конституції України встановлює, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворених ними органів.

До таких об'єктів відносять також кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування, майно підприємств, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям.

3. Припинення права власності

У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власник може бути зобов'язаний допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Припинення права власності має місце при настанні певних юридичних фактів.

Виділяють три групи підстав припинення права власності:

1. Обставини, пов'язані з припиненням існування суб'єкта права власності (смерть особи, визнання її померлою, ліквідація юридичної особи).

2. Обставини, пов'язані з припиненням існування об'єкта права власності (загибель речі, споживання продуктів харчування).

3. Примусове відчуження майна власника проти його волі вилучення майна на погашення боргів власника, вилучення безгосподарно утримуваного майна, що є пам'ятником архітектури і культури, конфіскація майна тощо).

Висновок

Метою моєї роботи було дослідження та аналіз інститутів набування та припинення прав власності. В процесі розкриття цього питання я дізнався, що:

1. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення їхніх прав.

2. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, і створення на цій основі змішаних форм власності, у тому числі власності спільних підприємств за участі юридичних осіб і громадян інших держав. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.

3. Недодержання власником встановлених законодавством України вимог може бути підставою для відмови у захисті права приватної власності, оскільки цивільні права охороняються законом лише за умови, що здійснення їх не суперечить призначенню цих прав у суспільстві.

4. Власністю юридичної особи є майно, передане їй як вклад (внесок) засновниками (учасниками, членами), а також майно, вироблене і набуте юридичною особою на інших підставах у процесі діяльності.

5. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власник може бути зобов'язаний допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Список літератури

1. Правознавство: Навчальний посібник / За ред. В.В. Сухоноса (мол.). - Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. - 909 с.

2. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцовой. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1.

3. Цивільне право: Підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 1997. - Ч. 2.

4. Цивільний кодекс України. Цивільний процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах / відп. ред. П.І. Шевчук. - К.: Юрінком Інтер, 1999.