Правове регулювання відносин щодо інформації з обмеженим доступом

РЕФЕРАТ

“ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН З ПРИВОДУ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ”

ПЛАН

1. Класифікація інформації за режимом доступу та її закріплення в законодавстві України.

2. Професійна таємниця.

2.1. Лікарська таємниця.

2.2. Адвокатська таємниця.

2.3. Нотаріальна та страхова таємниці.

2.4. Банківська таємниця.

3. Комерційна таємниця.

4. Таємниця приватного життя.

5. Інформаційні правопорушення.

ВСТУП

Протягом останніх років особливу увагу з боку вітчизняних науковців викликає проблема правового регулювання суспільних відносин. Але проблеми правового регулювання інформації з обмеженим доступом є специфічним напрямом інформаційного права, який, на мою думку, заслуговує особливої уваги. Проблеми захисту найбільш важливої інформації та її застосування щодо обігу можна цілком справедливо вважати найдавнішим напрямком інформаційної безпеки держави. Від самого виникнення такого інституту, як держава, почала поширюватися практика оголошення різного роду відомостей таємними і встановлення відповідних правових норм для захисту цієї таємниці. Не втрачає актуальності ця проблема і нині.

1. КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФОРМАЦІЇ ЗА РЕЖИМОМ ДОСТУПУ ТА ЇЇ ЗАКРІПЛЕННЯ В ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

Режим доступу до інформації - це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту Ст.28 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992// Відомості Верховної Ради, 1992, N 48.

Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно до закону про цю інформацію. Порядок обігу таємної інформації та її захисту визначається відповідними державними органами за умови додержання вимог, встановлених Законом України „Про державну таємницю”.

Існує багато окреслених у законодавстві видів інформації, в назві яких фігурує слово "таємниця": державна таємниця; службова таємниця; військова таємниця; медична таємниця; таємниця нарадчої кімнати; професійна таємниця; банківська таємниця; таємниця страхування; таємниця вчинюваних нотаріальних дій; комерційна таємниця; таємниця попереднього слідства; таємниця усиновлення; адвокатська таємниця; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Однак чи кожен з цих видів інформації належить до категорії таємної? Наявність у складі назви слова "таємниця" вочевидь не є визначальним моментом для безумовного розгляду зазначених видів як належних до категорії таємної інформації Прокоф'єва Д.М. Дослідження змісту категорій інформації з обмеженим доступом відповідно до чинного законодавства України. // Правовое обеспечение защиты информации. 20 Мая 2005..

Враховуючи вищезазначене, слід звернути увагу на таке поняття як «інша таємна інформація», інформація з обмеженим доступом, що не становить державної таємниці, і не є конфіденційною. Ця інформація не має навіть чітко закріпленої в законодавстві структури (однак потребує вичерпної визначеності, оскільки її існування фактично є обмеженням права на інформацію), хоча ця структура й може бути визначена виходячи зі змісту правових норм, присвячених окремим видам такої інформації, які містяться в законах, що контекстне не належать до інформаційного законодавства. Не кращою є ситуація і з правовим регулюванням обігу конфіденційної інформації. Наслідком такої невизначеності є відсутність у суб'єктів правотворчості та правозастосування адекватного уявлення про структуру інформації з обмеженим доступом, ототожнення конфіденційної інформації та таємної інформації, що не становить державної таємниці, "аморфний стан" нових видів таємної інформації, що з'являються поза нормами інформаційного законодавства (наприклад, професійна таємниця або відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист в якості учасників кримінального судочинства). Все це негативно відбивається на якості створюваних підзаконних нормативно-правових актів, зокрема з питань захисту інформації, бо інформація не може бути належним чином захищена без визначення ступеню безпеки, якого вона потребує, та його аргументації тими чи іншими властивостями інформації. Досі відсутня також єдина термінологічна база інформаційного законодавства, неврегульовані суперечності між нормами його окремих актів Калюжний Р.А., Прокоф'єва Д.М. Проблеми та перспективи правового забезпечення безпеки інформації з обмеженим доступом, що не становить державної таємниці. http://www.crime-research.iatp.org.ua/library/.

2. ПРОФЕСІЙНА ТАЄМНИЦЯ

Окремим різновидом інформації з обмеженим доступом є професійна таємниця. Право фізичних та юридичних осіб захищати інформацію професійного характеру передбачене ст. 30 Закону «Про інформацію». Існують певні загальні критерії, за якими інформація може бути віднесена до професійної таємниці:

- інформація довірена або стала відомою особі виключно через виконання нею своїх професійних обов'язків;

- особа, якій довірено інформацію, не перебуває на державній або муніципальній службі (в іншому випадку інформація вважається службовою таємницею);

- заборону на поширення довіреної або такої, що стала відомою, інформації, яка може зашкодити правам або законним інтересам довірителя, встановлено законом;

- інформація не належить до відомостей, що становлять державну або комерційну таємницю.

За такими критеріями, як правило, виділяють лікарську, адвокатську, нотаріальну, страхову, банківську та деякі інші види таємниці. Також потрібно наголосити на особливих характеристиках професійної діяльності, для якої передбачена наявність професійної таємниці. Як правило, сукупність правових норм, що регулює таку професійну діяльність, утворює окремий правовий інститут або галузь законодавства. Належність до подібного виду професійної діяльності обумовлює наявність у її суб'єкта специфічних прав та обов'язків Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційні правові основи: Навч. посібник. - К. Кондор, 2004..

Великим суспільним значенням функцій названих видів професійної діяльності обумовлюється застосування додаткових заходів як щодо забезпечення цієї діяльності, так і для забезпечення прав і інтересів тих, хто звертається до їх послуг.

Ще однією особливістю правового регулювання професійних таємниць слід вважати те, що відповідні правила поведінки своїм виникненням зобов'язані не загальнолюдським моральним нормам, а нормам корпоративної моралі, або, як її ще називають, професійної етики. Ці норми виникли в процесі здійснення того чи іншого виду діяльності і для людей, які не належать до відповідної професії, можуть бути неприйнятними.

2.1 ЛІКАРСЬКА ТАЄМНИЦЯ

В Україні на законодавчому рівні лікарську таємницю закріплено в «Основах законодавства України про охорону здоров'я». Стаття 40 цього закону визначає, що медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Таким чином, властивою характеристикою лікарської таємниці є те, що сама інформація про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результат, інтимну і сімейну сторони життя людини конфіденційною не вважається, адже її дозволяється використовувати у навчальному процесі або розповсюджувати через спеціальну літературу. Конфіденційною є інформація щодо ідентифікації відомостей медичного характеру з конкретною людиною, за допомогою яких можна дізнатися про стан здоров'я конкретної людини.

З нормами, що регулюють лікарську таємницю, пов'язується обов'язок лікаря щодо надання медичної інформації (ст. 39 Основ законодавства України про охорону здоров'я). Згідно з нормами цієї статті лікар зобов'язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я. Пацієнт має право знайомитися з історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть слугувати для подальшого лікування.

Разом з тим передбачається ще один випадок застосування лікарської таємниці. В особливих випадках, коли повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, лікар може її обмежити Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. - №4.. В цьому разі він інформує членів сім'ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого.

Аналогічні вимоги містяться і в Законі «Про психіатричну допомогу». Зокрема, ст. 6 цього закону передбачає, що медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв'язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов'язків стало відомо про наявність в особи психічного розладу, про факти звернення по психіатричну допомогу та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості.

2.2 АДВОКАТСЬКА ТАЄМНИЦЯ

Встановлена законодавством адвокатська таємниця, яку адвокат зобов'язаний зберігати, є однією з гарантій сумлінного виконання адвокатом своїх професійних обов'язків та забезпечення прав і законних інтересів його клієнта. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків Закон України «Про адвокатуру» від 19.12.1992//Відомості Верховної Ради Украйни. 1993.-№9..

Крім того, дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв'язку з виконанням ним своїх професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб. Конфіденційність є першорядним і фундаментальним правом та обов'язком адвоката. Слід зазначити, що вимоги щодо збереження адвокатської таємниці не мають строку давності. Крім того, конфіденційність інформації, що становить адвокатську таємницю, має найбільші серед інформації з обмеженим доступом правові гарантії. В той час, коли інші види конфіденційної інформації можуть бути отримані державними органами відповідно до певних процедур, нормами ст. 10 Закону «Про адвокатуру» взагалі «забороняється... вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю». Більше того, з цих питань вони не можуть бути допитані як свідки. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Законом встановлюється особливий порядок надання дозволу на прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю.

На жаль, сьогоднішні українські реалії свідчать, що органи державної влади, зокрема слідчі та судові, дуже часто намагаються ставити перешкоди щодо виконання адвокатом своїх професійних обов'язків, у тому числі й щодо збереження адвокатської таємниці.

2.3 НОТАРІАЛЬНА ТА СТРАХОВА ТАЄМНИЦІ

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержуватися таємниці цих дій. Обов'язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.

Законом також передбачено ряд гарантій додержання нотаріальної таємниці. Нормами ст.8 Закону «Про нотаріат» визначено вичерпний перелік випадків розголошення цих відомостей. Так, довідки про вчинені нотаріальні дії та документи і копії з них видаються:

- тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії;

- на письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства у зв'язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що перебувають у їх провадженні;

- на письмову вимогу державної податкової адміністрації, необхідні для визначення правильності стягнення державного мита та цілей оподаткування;

- довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача. Законом передбачено відповідальність за порушення нотаріальної таємниці Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993.-№.39.. Дуже схожою за своїми ознаками з нотаріальною є таємниця страхування, передбачена Законом «Про страхування», в ст.19 якого одним з обов'язків страхувальника (п.6) називається «тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України» Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996.-№.18..

2.4 БАНКІВСЬКА ТАЄМНИЦЯ

Ще одним специфічним видом конфіденційної інформації є банківська таємниця. В Законі „Про інформацію" (ст. 30) цей вид конфіденційної інформації називається поряд з професійною та комерційною таємницями, що в принципі дає можливість розглядати банківську таємницю як самостійний вид конфіденційної інформації. Хоча не можна не зазначити, що банківська таємниця має ті самі ознаки і природу, що й професійна таємниця.

Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000р. //Відомості Верховної Ради України. 2001. - №5-6..

Банківською таємницею, зокрема, є відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи -- клієнта, її керівників, напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції! та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовуються банками для захисту інформації. Але згідно з роз'ясненнями Національного банку України, цей перелік не є вичерпним і банки самостійно визначають перелік такої інформації.

На основі цього визначення ми можемо встановити основні ознаки банківської таємниці: 1) це конфіденційна інформація, яка отримана банком від його клієнтів у зв'язку з наданням банківських послуг; 2) оскільки банківські послуги фізичним та юридичним особам в Україні надаються комерційними банками, то банківські службовці, яким довірено цю інформацію, не перебувають на державній або муніципальній службі; 3) розголошення інформації, що становить банківську таємницю, прямо заборонене законом; 4) і, нарешті, ця інформація не належить до державної таємниці.

Такі міркування дають змогу говорити про банківську таємницю як про специфічний вид конфіденційної інформації, що пов'язана з виконанням юридичними особами банківської діяльності та належністю фізичних осіб до відповідної професії - банківських службовців.

Законом «Про банки і банківську діяльність» (ст. 61) передбачено ряд заходів щодо збереження банківської таємниці. Зокрема, банки несуть обов'язок щодо:

* обмеження кола осіб, які мають доступ до інформації, що становить банківську таємницю;

* організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

* застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

* застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000р. //Відомості Верховної Ради України. 2001. - №5-6..

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати і не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб

конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні свої службових обов'язків.

Доступ до банківської таємниці мають працівники Національного банку при виконанні ними своїх службових обов'язків. Банк також може передавати інформацію, що є банківською таємницею, іншим банкам при отриманні кредитів за умови надання гарантій конфіденційності. Органи Державної податкової служби, прокуратури, СБУ, МВС мають право отримати будь-яку інформацію, віднесену законом до банківської таємниці, з дозволу власника цієї інформації та за рішенням суду.

Інститут банківської таємниці є дуже важливим чинником забезпечення прав і свобод людини, включаючи право на заняття підприємницькою діяльністю, не забороненою законом, право на невтручання у приватне життя тощо.

3. КОМЕРЦІЙНА ТАЄМНИЦЯ

Питання захисту комерційної таємниці, по суті, не є питанням захисту інформаційної безпеки, оскільки сам по собі інститут комерційної таємниці ґрунтується не на прямих вказівках закону, а на праві власності на ті чи інші відомості. Доступ до цієї інформації означає набуття певних матеріальних благ. Таким чином, мова йде саме про захист права власності і пов'язаних з ним прав. Але, на жаль, національне законодавство не є таким однозначним в цьому питанні.

Так, згідно з ч. 1 ст. 30 Закону „Про підприємства в Україні", „під комерційною таємницею підприємства маються на увазі відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам" Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991 р.// Відомості Верховної Ради України. 1991. -№24.. Але це формулювання не розкриває важливого аспекту права власності на цю інформацію. Адже певні відомості щодо виробництв можуть належати не лише підприємству, а й третім особам. Визначення цього питання є дуже важливим з ряду причин. Однією з головних характеристик, що визначає режим доступу до комерційної таємниці, є право власності на цю інформацію.

Встановлення системи захисту на власний розсуд є характерною відмінністю комерційної таємниці від інших видів конфіденційної інформації. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником підприємства. Відомості, які не можуть становити комерційної таємниці, визначаються Кабінетом Міністрів України .

Таким чином, з правової точки зору, комерційна таємниця є засобом захисту від недобросовісної конкуренції в рамках реалізації права на інтелектуальну власність Дідук А.Г. Правовий режим конфіденційної інформації (комерційної таємниці) в Україні //Вісник Національного університету внутрішніх справ . - 2000 . - Спецвипуск . - С. 51-54.

4. ТАЄМНИЦЯ ПРИВАТНОГО ЖИТТЯ

Цей вид конфіденційної інформації складається з конфіденційної інформації про особу (ст. 32 Конституції України), таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України). Обмеження доступу до такої інформації імперативне вимагається законом, і зобов'язаний суб'єкт має зберігати таємницю такої інформації незалежно від волі власника Конституція України від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. - №.30..

Інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження, Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень. Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї. Інформація про особу охороняється Законом.

5. ІНФОРМАЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Поняття інформаційне правопорушення може бути у загальному розумінні визначено як навмисне, винне, протиправне зазіхання (посягання) деліктоздатної особи на права і свободи іншої особи, або осіб, що стосуються інформаційної діяльності, права на інформацію та суспільні відносини з приводу інформаційного обороту, які захищаються законом.

Відповідно до змісту статті 47 Закону України „Про інформацію”, що встановлює Відповідальність за порушення законодавства про інформацію

Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:

1. необґрунтована відмова від надання відповідної інформації;

2. надання інформації, що не відповідає дійсності;

3. несвоєчасне надання інформації;

4. навмисне приховування інформації;

5. примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації;

6. поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;

7. використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;

8. розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;

9. порушення порядку зберігання інформації;

10. навмисне знищення інформації; необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом.

(Офіційне тлумачення до ст. 47 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 5-зп від 30.10.97)

Найбільш широкий загал нормативного галузевого закріплення юридичних санкцій щодо визначеного вище переліку інформаційних правопорушень ми знаходимо у кримінальному законодавстві (24 склади злочинів). Так до кримінальної відповідальності притягуються особи, що здійснили наступні правопорушення стосовно права на інформацію та інформаційних відносин передбачені кримінальним кодексом (відповідні ознаки формуються об'єктом, предметом або об'єктивною стороною такого правопорушення).

До інформаційних правопорушень доцільно відносити і інформаційний тероризм. Ця категорія війшла до нормативно-правового та наукового юридичного обороту не так вже і давно, але зачипає багато сфер і проблем юриспруденції.

Ще 8 грудня 1998 року Міжпарламентською асамблеєю держав-учасників СНГ (МПА) був прийнятий Модельний закон «Про боротьбу з тероризмом». Модельні закони, що приймаються МПА, самі по собі не є джерелами права і не мають прямої дії на території держав-учасників, носять швидше рекомендаційний характер, проте принципи і норми, що містяться в них підлягають включенню тим або іншим чином в національне законодавство. Таким чином, модельні закони служать меті зближення і уніфікації національних систем законодавства, формуванню єдиного правового простору Мария Китайчик Законодательство СНГ о борьбе с терроризмом и экстремистской деятельностью. //http://www.medialaw.ru// publications/zip/121/index.html 24/09/2005

.

Тільки одна стаття Модельного закону -- стаття 15 -- має безпосереднє відношення до регулювання діяльності ЗМІ. В ній йдеться про обмеження інформування про акт тероризму, зокрема, забороняється розповсюдження інформації, що розкриває спеціальні технічні прийоми і тактику проведення контртерористичної операції; інформації, здатної утрудняти проведення контртерористичної операції і створити загрозу життя і здоров'ю людей. Крім того, заборонено розповсюдження інформації, пропаганді або виправданню тероризму і екстремізму, що служить, або що містить відомості про співробітників правоохоронних органів і спецслужб, що брали участь в контртерористичній операції, про осіб, що сприяли в проведенні вказаної операції.

Дане положення Модельного закону (з деякими варіаціями) знайшло віддзеркалення в більшості законодавчих актів про боротьбу з тероризмом, діючих в даний час на території колишнього СРСР. (Виключення складає лише киргизький Закон про боротьбу з тероризмом 1999 року, який взагалі не торкається питань регулювання діяльності мас-медіа і аналогічний закон 1999 року Казахстану). Можна навести як приклад ст.15 Закону про боротьбу з тероризмом Білорусі від 3 січня 2002 року №77-З, ст.14 Органічного закону Молдавії від 12 жовтня 2001 року №539-XV, ст. 17 Закону України 2003 року, ст.16 Закону Туркменістану (від 15 серпня 2003 року).

В той же час в кожному законі є свої особливості. В українському законі перелік відомостей, що не підлягають розповсюдженню, доповнений відомостями про предмети, які можуть бути використані для мети технологічного тероризму, заборонено розповсюдження закликів до опору контртерористичної операції, крім того, вказано, що розповсюдження інформації про учасників і осіб, сприяючих контртерористичній операції, допускається з їх згоди. В Туркменістані введена заборона на розповсюдження інформації за допомогою відеозапису або шляхом прямої радіо-, телетрансляції із зони проведення контртерористичної операції. Дана заборона представляється розумною в світлі сумно відомих подій із звільненням заручників «Норд-осту» в Росії.

Законодавство про протидію екстремізму в країнах колишнього СРСР в цілому менш розвинуто, ніж законодавство про боротьбу з тероризмом. Першим набув чинності російський Федеральний закон «Про протидію екстремістської діяльності» (від 25 липня 2002 року №114-ФЗ). На початку 2004 року ухвалення такого закону було ініційовано в Білорусі. Передбачається його внесення на порядок осінньої сесії парламенту денний. Проекти подібних законів існують в Казахстані і Киргизії.

ВИСНОВКИ

Таким чином, згідно законодавства України за режимом доступу інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. Остання у свою чергу за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. Проте, ст. 30 Закону України „Про інформацію" фактично не розмежовує конфіденційну та таємну інформацію, що негативно відбивається і на інших нормах чинного інформаційного законодавства. В українському законодавстві немає єдиного законодавчого акта, який би систематизував та визначив перелік інформації, яка є конфіденційною.

Разом з тим, стаття 46 закону України "Про інформацію", визначаючи, яка інформація не підлягає розголошенню, відмежовує державну та "іншу передбачену законом таємницю" від лікарської таємниці, таємниці грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення, листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, очевидно, не вважаючи зазначені "таємниці" таємною інформацією. Ці непорозуміння мають бути ліквідовані шляхом чіткого окреслення меж та критеріїв різних категорій інформації з обмеженим доступом.

Отже, однією з головних характеристик, що визначає режим доступу до конфіденційної інформації, є право власності на цю інформацію. Необхідним засобом забезпечення конфіденційності інформації є накладання на осіб, які мають доступ до такої інформації, юридичних обов'язків щодо її не розголошення.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

1. В. И. Кутузов, А. Т. Раимова. Основы информационного законодательства: Издательство: Эдиториал УРСС, 2004 г.,

2. Загородников С. Н., Шмелев А. А.. Основы информационного права: Учебное пособие: Издательство: Академический Проект, 2005 г.

3. Рассолов М.М. Информационное право: Учебное пособие. - М.: Юристъ, 1999. - 400 с.

4. Ковалева Н.Н. Информационное право России: Учебное пособие. - М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2007. - 360 с.

5. Информационное право: Основы практической информатики. Учебное пособие / И.Л. Бачило, - М.: 2001. - 352 с.

6. Копылов В.А. Информационное право: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2003. - 512 с.

7. В.М. Брижко, М.Я. Щвець, В.С. Цимбалюк. Е - боротьба в інформаційних війнах та інформаційне право: Монографія / За ред. д.е.н. М. Швеця. - К.: НДЦПІ АПрН України, 2007 р. - 234 с.

8. Арістова І. В. Правове регулювання суспільних інформаційних відносин: стратегія розвитку інформаційного законодавства України. //Вісник Національного Університету внутрішніх справ, 2001. №14.

9. Письменицкий А.А. Информационное право Украины. Сборник нормативно-правовых актов с комментариями и словарем информационно-правовых терминов. Х.: Бизнес Информ, 1996.

10. Письменицкий А.А. Проблемы правовой информированности //Бизнес Информ. - № 9. - 1994. - С. 5-6.

11. Письменицький А.А. Галузеві ознаки інформаційного права України. //Вісник Національного університету внутрішніх справ, 2001. - № 15.