Господарське законодавство

13

Приватний навчальний заклад

Інститут ділового адміністрування

Кафедра гуманітарних наук

Контрольна робота

З дисципліни

«Господарське законодавство»

Варіант 15

Виконала: студентка

гр. ЗМО-04 ІV курс

Перевірив: ст. викладач

Брижатенко О.Б.

Оцінка________________

Підпис викладача_______

Кривий Ріг 2008

Зміст:

Теоретичні питання:

1. Поняття та види об'єднань підприємств, їх правовий статус.

2. Відшкодування збитків у сфері господарювання

Практичне завданн.

Тестові завдання:

1. Поняття та види об'єднань підприємств, їх правовий статус

Об'єднання підприємств - це господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до законів України мають право утворювати ці об'єднання, куди можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Такі об'єднання утворюються на невизначений строк або як тимчасові, і вони є юридичною особою.

Державна реєстрація об'єднання підприємств здійснюється на загальних засадах відповідно до страхування. 58 ГКУ.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватись як господарські або як державні (комунальні) господарські об'єднання.

Господарським є об'єднання підприємств, утворене з ініціативи підприємств незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Державним (комунальним) господарським є об'єднання підприємств, утворене державними(комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або у визначених законом випадках рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання) або компетентних органів місцевого самоврядування. Воно діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробним цих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднань учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації має бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатись у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією визначається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, а делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів, тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, у порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном називається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представити їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники одного концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Державні та комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

Підприємства - учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення ГКУ та законів щодо регулювання діяльності підприємств.

Підприємство - учасник господарського об'єднання має право:

­ добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

­ бути членом інших об'єднання підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;

­ одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

­ одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.

Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджується в Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

Господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання.

У повноваження вищого органу господарського об'єднання входять:

­ затвердження статуту господарського об'єднання та внесення у нього змін;

­ вирішення питання при прийняття в господарське об'єднання нових учасників та виключення учасників з його складу;

­ утворення виконавчого органу господарського об'єднання відповідно до його статуту чи договору;

­ Вирішення фінансових та інших питань відповідно до установчих документів господарського об'єднання.

Виконавчий орган господарського об'єднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору належать до його компетенції.

Управління державним (комунальним) господарським об'єднанням здійснюють правління об'єднання і генеральний директор об'єднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відповідно до закону.

Управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчими документами відповідного об'єднання.

Спори, що виникають між учасниками об'єднання, вирішуються в порядку, передбаченому статутом об'єднання, або в судовому порядку відповідно закону.

Учасники об'єднання підприємств можуть виносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).

Майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається в його балансі.

Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворені господарським об'єднанням підприємства діють відповідно до положень ГКУ, законів України та статуту підприємства, затвердженого об'єднанням.

Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.

Підприємства - учасники об'єднання можуть вийти з його складу зі збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.

Вихід підприємства зі складу державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації. Реорганізація господарського об'єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників, а державного (комунального) - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення про утворення об'єднання. Ліквідація об'єднання підприємств здійснюється в порядку, встановленому ГКУ щодо ліквідації підприємств. Майно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємства чи договором.

2. Відшкодування збитків у сфері господарювання

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управневою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управне ва сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст. 224 ГКУ).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

­ вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

­ додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

­ неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

­ матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а якщо вимогу не задоволено в добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

З оглядом на конкретні обставини суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків у урахуванням цін на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій суму або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Забороняється погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначених законом.

Відповідно до ст. 226 ГКУ учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або зменшення їх розміру, а якщо збитки завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодовувати на вимогу цих суб'єктів збитки добровільно в повному обсязі, якщо законом або договором сторін непередбачено відшкодування збитків і іншому обсязі.

Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У противному разу ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків, якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язань.

У разі невиконання зобов'язання про передання їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управне ва сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або відшкодування остатнього збитків. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнева сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, і вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.

Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнева сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Розмір збитків обчислюється у валюті, в якій здійснювались або повинні бути виконані розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом.

У разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог.

3. Тестові завдання:

1. Розголошенням комерційної таємниці є:

а) ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю);

б) спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становить комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю);

в) добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю);

г) впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої особи на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

ВІДПОВІДЬ: Розголошенням комерційної таємниці є:

а) ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю);

2. Малим (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких:

а) середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансово-господарський) рік не перевищує 1000 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік не перевищує сумі еквівалентної 100000 євро;

б) середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансово-господарський) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік не перевищує сумі еквівалентної 500000 євро;

в) середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансово-господарський) рік не перевищує 500 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік не перевищує сумі еквівалентної 10000 євро;

г) середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансово-господарський) рік не перевищує 100 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік не перевищує сумі еквівалентної 100000 євро.

ВІДПОВІДЬ: Малим (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких: б) середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансово-господарський) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік не перевищує сумі еквівалентної 500000 євро.

2.Практичне завдання:

Казенне підприємство "експериментальний завод" отримало від міністерства, до сфери управління якого належало, 200 тис. гривень на розробку нового приладу. Однак цих коштів вистачило лише на закупівлю необхідного устаткування, матеріалів та оплати праці працівникам на три місяці. За енергоресурси (електроенергія, газ) підприємство не змогло розрахуватися, що спричинило подання енергопостачальникам компаніями позовів про стягнення заборгованості казенного підприємства у сумі 83 тис. грн.

1. На яке майно казенного підприємства може бути звернене стягнення для покриття цього боргу?

2. На якому правовому режимі (титулі) відповідна частина державного майна закріплюється за казенним підприємством?

3. Чи може бути казенне підприємство визнане банкрутом?

4. Які обов'язки щодо казенного підприємства несе міністерство (відомство), до сфери управління якого воно належить?

Відповідь:

1) Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що знаходяться в його розпорядженні. При недостатності вказаних коштів держава, в особі органу, в сфері управління якого знаходиться підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність держави за зобов'язаннями казенного підприємства.

2) це унітарне підприємство - функціонує на базі державного майна, яке не підлягає приватизації, що закріплюється за казенним підприємством на праві оперативного управління, яке передбачає необхідність цільового (насамперед для виконання державного замовлення) використання майна із значним обмеженням повноважень щодо його розпорядження (казенне підприємство вправі розпоряджатися лише майном, що не належить до основних фондів.

3) казенне підприємство не може бути визнане банкрутом.

4) міністерство (відомство), до сфери управління якого воно належить виконує

функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним _айном) щодо казенного підприємства: затверджує статут казенного підприємства, призначає його керівника, здійснює контроль за додержанням положень статуту та ефективністю використання закріпленого за казенним підприємством державного майна; здійснює планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства; затверджує фінансовий план і план розвитку казенного підприємства; укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб; визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку.

Використана література

1. Щербина В.С. Господарське право України Навч.посіб. - К.: Атака, 1999.

2. Мамутов В.К. Хозяйственное право. - К.: Юником Унтер, 2002.

3. Пилипенко А.И., Щербина В.С. Господарське право: курс лекцій: Навч.посіб. - К.: ВЕТУРІ, 1998.

4. Камарчина Т.В. Хозяйственные товарищества и общества: правовое регулирование. ИНФРА-М.: Кодекс, 1997.

5. Щербина В.С. Господарське право. Практимум. - К. Хрінком інтер, 2001.