Договір зберігання

За пошкодження майна охоронець відповідає у розмірі суми, на яку знизилася його вартість. Це правило має застосовуватися тоді, коли майно є в наявності, але пошкоджено, в зв'язку з чим знизилася його вартість. Характер пошкодження майна має бути таким, що можна поновити його вартість і використовувати за початковим призначенням після відповідного ремонту.

Під зниженням вартості пошкодженого майна розуміється зниження його вартості внаслідок погіршення властивостей, необхідності ремонту, зниження ефективності використання корисних якостей [13, 19-24]. Розмір суми, на яку знизилася вартість майна в результаті пошкодження, може визначатися за допомогою експертизи. Отже, якщо пошкоджене майно можна використовувати за початковим призначенням, хоч і зі зниженням вартості, стягненню підлягає сума оцінки. Якщо таке майно може бути використане за призначенням після необхідного ремонту, потрібно стягнути вартість цього ремонту. Крім того, за наявності відповідних умов можливе стягнення і суми, на яку знизилася вартість пошкодженого майна внаслідок втрати ним товарного вигляду. У таких випадках не можна стягувати з охоронця вартість майна, яку воно мало до пошкодження [14, 210].

Якщо у зв'язку з пошкодженням майна, за яке охоронець відповідає, якість майна знизилася настільки, що воно не може бути використано за початковим призначенням, поклажодавець має право від нього відмовитися. Охоронець зобов'язаний у такому разі відшкодувати дійсну вартість майна з урахуванням його зношення. Ступінь пошкодження майна та його придатність до подальшого використання визначають сторони, а у разі спору встановлюється висновком спеціальної інспекції або експертизи.

У законі немає вказівки щодо того, до якого моменту повинна визначатися вартість втраченого або пошкодженого майна - на день втрати або пошкодження майна, тобто на момент заподіяння шкоди, чи на день розгляду позову.

Судова практика виходить з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності - за дійсною вартістю майна на час розгляду справи [9]. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.

У тому разі, коли ціна на майно підвищилася після його втрати або пошкодження, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, слід обчислювати виходячи із цін, які існують на день розгляду спору і ухвалення рішення, на що справедливо вказується в літературі [12, 70-71]. Це пояснюється тим, що принцип повного відшкодування заподіяної шкоди полягає у поновленні попереднього майнового становища кредитора, забезпеченні можливості набути взамін втраченого нове майно.

Відповідальність за втрату або пошкодження майна несуть також зберігачі, які здійснюють зберігання не за договором схову, а на інших підставах. Відповідачами тут можуть бути лише готелі, мотелі, будинки відпочинку, санаторії, гуртожитки і тому подібні організації. Вони відповідають за збереження майна громадян, яке перебуває у відведених йому приміщеннях, хоч це майно і не було здано на зберігання цим організаціям, за винятком грошей і коштовностей (ст. 994 ЦК України). Розмір відповідальності цих організацій також визначається за правилами ст. 970 ЦК України.

За ЦК України професійний зберігач відповідає за втрату або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ст. 969).

Отже, звичайну відповідальність нестимуть організації, для яких схов є додатковою функцією, а підвищену - лише організації, для яких схов є єдиною або однією з основних цілей професійної діяльності. Для звільнення охоронця від відповідальності за незбереження майна в результаті дії непереборної сили необхідно, щоб невиконання ним своїх обов'язків було в причинному зв'язку з такими діями, щоб дійсно ці явища (повінь, землетрус тощо) впливали на діяльність охоронця, завдаючи шкоду. Якщо охоронець міг і повинен був передбачити заподіяння шкоди майну, що зберігається, зокрема настанням повені, і запобігти шкідливим наслідкам доступними йому засобами, його посилання на непереборну силу у разі втрати або пошкодження майна буде необгрунтованим. Він має довести, що об'єктивно не міг відвернути дії непереборної сили, у зв'язку з чим і не зміг зберегти майно.

Умовами відповідальності професійних охоронців (зберігачів) є: наявність шкоди, причинного зв'язку між поведінкою охоронця і заподіяною шкодою, а також протиправність дій охоронця. Вина не є необхідною умовою відповідальності таких охоронців. Відповідальність інших охоронців (зберігачів) за незбереження майна настає за наявності загальних підстав за порушення зобов'язань [11, 198].

Відповідальність охоронця зменшується, якщо поклажодавець не забере майно у строк, обумовлений договором, а при схові майна без зазначення строку - у строк, визначений охоронцем. У такому разі охоронець звільняється від відповідальності за втрату, нестачу чи пошкодження невитребуваного майна. Охоронець у таких випадках відповідає лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності (ч. 2 ст. 418 ЦК УРСР, п. 3 ст. 969 ЦК України). Таким чином, після прострочення поклажодавця в отриманні майна знову відповідальність охоронця знижується. За несхоронність речей внаслідок простої необережності охоронець не відповідає. Це правило поширюється на випадки схову майна як організаціями, для яких схов є однією із цілей діяльності, так і підприємствами, що здійснюють схов у вигляді додаткової або допоміжної функції, а також громадянами.

Поклажодавець, як і охоронець, за невиконання своїх обов'язків щодо охоронця несе відповідальність за збитки, які виникли у зв'язку з цим. Закон не передбачає відповідальність поклажодавця незалежно від вини, тому слід виходити із загального правила про відповідальність лише за вину. Поклажодавець відповідає і за порушення обов'язку отримати майно по закінченню встановленого строку.

При ухиленні поклажодавця від отримання майна може бути здійснено його продаж у порядку, встановленому законом для охоронців-громадян та в порядку, встановленому статутом організації, яка є охоронцем (ст. 421 ЦК УРСР). У новому ЦК України така загальна норма відсутня. Однак за ст. 991 ЦК України камери схову зобов'язані зберігати не витребувану річ протягом трьох місяців, а зі спливом цього строку річ може бути продана у встановленому законом порядку.

Майно, здане на зберігання, може заподіяти шкоду охоронцеві своїми природними властивостями. Як правильно зазначав О. С. Іоффе, якщо охоронець знав або повинен був знати про шкідливі властивості речей і все ж прийняв їх на зберігання, то він має вжити необхідних заходів, щоб запобігти збиткам, за які не можна притягти до відповідальності особу, яка здала такі речі [26, 49-51]. А відтак цілком справедливо у ст. 422 ЦК УРСР та ст. 971 ЦК України передбачено обов'язок поклажодавця відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, про які зберігач, приймаючи майно на зберігання, не знав і не повинен був знати.

Висновок

Підводячи підсумки викладеного у дані роботі, доцільно зробити наступні висновки:

Договір зберігання належить до категорії договорів про надання послуг. Відповідно до ст. 955 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання, як правило, є реальним, тобто він вважається укладеним з моменту передачі речі на зберігання, а не з часу досягнення про це згоди. У певних випадках договір схову може бути консенсуальним, зокрема тоді, коли він укладається між суб'єктами підприємництва, один з яких бере на себе зобов'язання прийняти на схов майно від іншого. За загальним правилом договір зберігання є оплатним, якщо інше не встановлено договором або законом. Найпоширенішим юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення зобов'язання зберігання, є угоди (договори). правові відносини зі зберігання виникають лише з тієї угоди, що спрямована саме на передачу певного майна на зберігання іншій особі, тобто в даному випадку воля сторін має бути спрямована на досягнення певних правових наслідків, а саме - на виникнення зобов'язань зі зберігання. предметом договору схову завжди є послуги, що їх надає охоронець поклажодавцеві та які спрямовані на забезпечення схоронності майна. Об'єктом договору схову може бути як індивідуально-визначена річ, так і речі, що мають родові ознаки. Договір зберігання є двосторонній. Охоронець зобов'язаний забезпечити зберігання майна і повернути його іншій стороні, яка в свою чергу зобов'язана після закінчення строку, зазначеного охоронцем, взяти назад здане нею на зберігання майно і відшкодувати охоронцеві (зберігачеві) витрати, необхідні для збереження майна, та збитки, завдані властивостями цього майна, коли охоронець (зберігач), приймаючи майно на схов, не знав і не повинен був знати про ці властивості. Якщо ж договір оплатний, то обов'язком поклажодавця є сплата охоронцеві винагороди, розмір якої встановлений договором або затверджений у встановленому законом порядку таксами, ставками, тарифами.

Список використаних джерел

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. -- Ст. 141.

2. Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. // Урядовий кур'єр. - 2002. - 14 серпня.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року за №435-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - №№ 40-44. - ст. 356.

4. Цивільний процесуальний кодекс України із змінами та доповненнями станом на 1 січня 2007 року. Харків «Право» 2007 р.

5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року за № 436-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР) - 2003. - №18, №19-20, №21-22. - ст. 144.

6. Закон України "Про державний матеріальний резерв" від 24 січня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997

7. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-12 «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.

8. Цивільний кодекс Української РСР затв. Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. № 1540-06 / Кодекси України. -- К. : Юрінком Інтер, 1998. -Кн. 2

9. Цивільне право України за загальною редакцією В.І Борисової, І.В. Спасибо-Фатеевої та В.Л. Яроцького, Київ Юринком Интер 2007.

10. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгент та ін. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К. : Юрінком Інтер, 2002.

11. Е.А. Мичурин, Гражданское право Украины в схемах, учебное пособие, Харьков Юрсвит 2006

12. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. - К. : Юрінком Інтер, 1998.

13. Брагинский М.Й. Договор хранения. -- М. : Статут, 1999.

14. Брагинский М.Я. , Витрянский В.В. Договорное право. -- М. , 2001.

15. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту ЦК.

16. Бойко П. С. Цивільне законодавство. - Х. : Правова література, 1999.

17. Гражданское право. В 2 томах. Том 1: Учебник. / Ем В. С. , Зенин Е.А. , Коваленко Н.И. и др. / Под ред. Е.А. Суханова. - М. : Бек, 1998. - 816 с.